Рішення

від 29.09.2022 по справі 910/11644/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

29.09.2022Справа № 910/11644/21

За позовомРегіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областяхдоДержавної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у м. Києвітретя особа,яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Бауштоффе»проприпинення податкової застави Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

не з`явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/11641/21 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях до Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві про припинення податкової застави.

Згідно з прохальною частиною позовної заяви позивач просив суд:

- скасувати (припинити) обтяження (у вигляді податкової застави), що було зареєстроване на підставі Акту опису майна, виданого Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м.Києві 27.02.2015 № 11/26-50-23-01-10 стосовно об`єкта незавершеного будівництва будівель заводу стінових та цегельних матеріалів, розташованого по вул. Пушкіна, 2а, с. Гриньки Баранівського району Житомирської області.

- виключити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження у вигляді податкової застави на об`єкт незавершеного будівництва будівель заводу стінових та цегельних матеріалів, розташованого по вул. Пушкіна, 2а, с. Гриньки Баранівського району Житомирської області, номер запису про обтяження 11259200 (спеціальний розділ) підставою виникнення обтяження є Акт опису майна №11/26-50-23-01-10 від 27.02.2015, Обтяжувачем є Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, а боржником Товариство з обмеженою відповідальністю "БАУШТОФФЕ" (код ЄДРПОУ: 35290201).

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

08.09.2022 до суду від відповідача надійшли додаткові письмові пояснення по справі.

Крім того, 08.09.2022 відповідач звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду з огляду на пропуск строку позовної давності.

Сторони явку уповноважених представників у судове засідання 29.09.2022 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Суд вважає за необхідне наголосити, що підстави для залишення позову без розгляду передбачені ст. 226 Господарського процесуального кодексу України. У той же час, пропуск строку позовної давності є підставою для відмови у задоволенні позову внаслідок пропуску такого строку, а не для залишення позову без розгляду. Тож клопотання відповідача задоволенню не підлягає, а питання щодо строку позовної давності буде досліджено судом під час розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

11.10.2006 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Житомирській області (правонаступник - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській області) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бауштоффе» (яке є правонаступником прав та обов`язків ЗАТ «Фактор») було укладено договір купівлі-продажу об`єкту незавершеного будівництва - заводу стінових та цегельних матеріалів в селі Гриньки Баранівського району, вулиця Пушкіна, 2а зареєстрований у реєстрі за №3933.

За умовами вказаного договору покупець зобов`язаний був завершити будівництво об`єкта та ввести його в експлуатацію в термін до 15.10.2015. В період дії зобов`язань за інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна було встановлено, що об`єкт незавершеного будівництва перебуває у податковій заставі та під забороною відчуження. Відповідний запис було внесено 21.09.2015, підставою виникнення обтяження є акт опису майна, виданий Державною податковою службою у Голосіївському районі Головного управління Міністерства доходів України у місті Києві 27.02.2015 №11/26-50-23-01-10.

Запис про обтяження було внесено в період дії зобов`язань по договору купівлі-продажу ТОВ «Бауштоффе» перед державою.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.11.2016 у справі № 826/3864/16 було надано дозвіл на погашення податкового боргу довбал штрафи за рахунок майна, а саме: об`єкти незавершеного будівництва будівельного заводу стінових та цивільних матеріалів. Під час розгляду справи за позовом регіонального відділення фонду державного майна України по Житомирській області ТОВ «Бауштоффе», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - Державної податкової інспекції Голосіївському районі ГУ ДФС у м. Києві щодо розірвання договору купівлі-продажу від 11.10.2006.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.02.2019 по справі №906/768/18 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області до ТОВ «Бауштоффе», за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог Державної податкової інспекції у Голосіївському районі ГУ ДФС у місті Києві, було розірвано договір купівлі-продажу від 11.10.2006, зареєстрований в реєстрі за № 3933, об`єкту незавершеного будівництва - заводу стінових та цегельних матеріалів в селі Гриньки, Баранівського району, по вулиці Пушкіна, 2 а. Зобов`язано повернути об`єкт незавершеного будівництва до складу якого входять: головний виробничий корпус з відділеннями, будівля прохідної, авто вага, пожежні резервуари, очисні споруди замазучених дощових стоків, водонапірні башти для питної та технічної води, вигріб, залізобетонна огорожа, розташований по вулиці Пушкіна, 2 а в селі Гриньки, Баранівського району, Житомирської області на земельній ділянці 2,2 га, у власність держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Житомирській області.

Відповідно до Акту вилучення та передачу майна стягувачу державного виконавця Баранівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області від 12.06.2019 об`єкт незавершеного будівництва повернуто у державну власність.

На думку позивача, враховуючи рішення Господарського суду Житомирської області від 07.02.2019 по справі № 906/768/18, та те, що об`єкт незавершеного будівництва повернуто в державну власність, з цього часу погашення податкового боргу приватного підприємства ТОВ «Бауштоффе» за рахунок державного майна є незаконним.

На підставі зазначеного Регіональне відділення листом від 15.02.2021 № 08-06-127 звернулося до Головного управління державної податкової служби у місті Києві щодо звільнення майна з-під застави, зняття заборони на його відчуження з внесенням відповідних змін до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Листом від 17.03.2021 № 7319/5/26-15-13-02-09 Головне управління державної податкової служби у місті Києві повідомило, що підставою для звільнення майна платника податків з під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених пунктами 93.1.1 - 93.1.5 пункту 93.1 статті 93 Податкового кодексу України.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що враховуючи податкову заставу та наявність заборони відчуження майна, держава в особі Регіонального відділення позбавлена можливості реєстрації права власності на об`єкт незавершеного будівництва заводу стінових та цегельних матеріалів в селі Гриньки, Баранівського району по вулиці Пушкіна 2 а та реалізації державної політики в сфері приватизації об`єкта нерухомості.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на таке:

- рішенням Господарського суду Житомирської області від 07.02.2019 у справі № 906/768/18 не зобов`язано контролюючий орган припинити податкову заставу та виключити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про обтяження, а отже твердження позивача що податковою службою не враховано вказане рішення є безпідставним;

- оскільки припинення права власності на майно, яке належало платнику податків, не є підставою для звільнення майна з-під податкової застави, у Головного управління державної податкової служби у місті Києві були відсутні правові підстави для вжиття заходів щодо припинення податкової застави;

- позов подано із пропуском встановленого законодавством строку позовної давності, оскільки позивач був обізнаний про порушення його прав ще з 10.05.2018.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 5 Закону України «Про Фонд державного майна України» до повноважень Фонду державного майна України належить, зокрема, здійснення повноважень власника державного майна.

За приписами статтею 15,16 Цивільного кодексу України (далі також - ЦК України), кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частина 1 ст. 316 ЦК України встановлює, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Частини 1 та 2 ст. 319 ЦК України встановлюють, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та те, що власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Стаття 321 ЦК України передбачає, що:

- право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1);

- особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (ч. 2).

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Позивач зазначає, що наявність зареєстрованих обтяжень у вигляді податкової застави на спірне майно перешкоджає реалізації прав держави як власника, зокрема щодо користування та розпорядження майном.

Відповідно до п. 14.1.155 ст. 14 Податкового кодексу України податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов`язання та пені, не оплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

Право податкової застави виникає:

- у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку;

- у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу;

- у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань (п. 89.1 Податкового кодексу України).

Право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення, такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде право власності у майбутньому (п. 89.2 Податкового кодексу України).

Припинення податкової застави врегульовано статтею 93 Податкового кодексу України, згідно з якою:

- майно платника податків звільняється з податкової застави з дня: отримання контролюючим органом підтвердження повного погашення суми податкового боргу в установленому законодавством порядку; визнання податкового боргу безнадійним; набрання законної сили відповідним рішенням суду про припинення податкової застави у межах процедур, визначених законодавством з питань банкрутства; отримання платником податків рішення відповідного органу про визнання протиправними та/або скасування раніше прийнятих рішень щодо нарахування суми грошового зобов`язання або його частини (пені та штрафних санкцій) внаслідок проведення процедури адміністративного або судового оскарження (п. 93.1);

- підставою для звільнення майна платника податків з-під податкової застави та її виключення з відповідних державних реєстрів є відповідний документ, що засвідчує закінчення будь-якої з подій, визначених підпунктами 93.1.1 - 93.1.5 пункту 93.1 цієї статті (п. 93.2);

- порядок застосування податкової застави встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику (п. 93.3);

- у разі продажу майна, що перебуває у податковій заставі, відповідно до статті 95 цього Кодексу таке майно звільняється з податкової застави (із внесенням змін до відповідних державних реєстрів) з дня отримання контролюючим органом підтвердження про надходження коштів до бюджету від такого продажу (п. 93.4).

З викладених вище правових норм слідує, що податкова застава виникає у випадку несплати особою податків грошового зобов`язання та пені, поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, і припиняється у випадках, визначених п. 93.1 Податкового кодексу України.

В даному випадку власником майна, яке перебуває у податковій заставі, є Фонд державного майна України, відмінна від особи, яка не виконала зобов`язання, щодо сплати податків, і перебування вказаного майна у податковій заставі фактично перешкоджає його власнику володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном.

Фонд державного майна України як власник майна позбавлений права вимагати виключення спірного майна з податкової застави у позасудовому порядку, оскільки Податковим кодексом України така підстава для виключення майна з податкової застави не передбачена.

Предметом спору у цій справі є усунення перешкод у користуванні майном шляхом припинення податкової застави, зокрема на підставі статті 391 ЦК України, а відтак, цей спір не є публічно-правовим, а походить з відносин, пов`язаних з правом власності суб`єкта господарювання.

При цьому, у спірному випадку позивач не оскаржує дії відповідача як контролюючого органу у сфері справляння податків і зборів, оскільки не просить встановити правомірність дій останнього щодо віднесення спірного майна до майна, яке перебуває у податковій заставі.

Висновок щодо того, що такі спори мають вирішуватись саме в порядку господарського судочинства, викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.09.2019 у справі № 906/1063/18.

За змістом ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

У розумінні приписів ст. 391 ЦК України право власності може бути також порушене без вилучення майна у власника. Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Отже, підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання такого позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №924/1220/17.

Таким чином, власник має право за своєю волею визначати фактичну та юридичну долю речі. Ураховуючи, що Фонд є власником майна, що підтверджується рішенням суду у справі № 906/768/18, Актом вилучення та передачі майна стягувачу від 12.06.2019, А витягом з Державного реєстру речових прав вбачається, що таке майно знаходиться у податковій заставі з відміткою заборони його відчуження і такі обставини мають триваючий характер, вони перешкоджають Фонду на свій розсуд розпоряджатися власним майном.

Більше того, оскільки позивач не є боржником, та враховуючи те, що звернення стягнення на податкову заставу можливо лише на майно платника-боржника, до правовідносин, що склалася ми сторонами не можуть застосовуватися норми податкового кодексу України в частині питання податкової застави.

Згідно із ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

За приписами ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із положеннями ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дослідивши обставини та зібрані у справі докази, суд дійшов висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та власник майна має право вимагати усунення перешкод права розпорядження своїм майном.

Згідно із ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позовні вимоги про припинення податкової застави спірного майна є законними, а позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Поміж тим, відповідач у заяві від 08.09.2022 наголосив, що позивач дізнався про порушення своїх прав 10.05.2018 - після прийняття Верховним Судом у складі колегії Касаційного адміністративного суду постанови у справі № 826/3864/16.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії")

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" ("Stubbings and Others v. the United Kingdom").

Нормою ст. 256 ЦК України визначено строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 261 ЦКУ перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або ви особу, яка його порушила.

Разом з тим, за змістом ст.ст. 256, 261 ЦК України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

Відлік позовної давності обчислюється з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Таким чином, позовна давність пов`язується із судовим захистом суб`єктивного права особи в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Якщо упродовж установлених законом строків особа не подає до суду відповідного позову, то за загальним правилом ця особа втрачає право на позов у розумінні можливості в судовому порядку здійснити належне їй цивільне майнове право. Тобто сплив позовної давності позбавляє цивільне суб`єктивне право здатності до примусового виконання проти волі зобов`язаної особи.

Верховний Суд України у постанові від 03.02.2016 року у справі № 6-75цс15 вказав, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Згідно правової позиції Верховного Суду України у постанові від 16.11.2016 року у справі № 6-2469цс16, порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстав для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Згідно вимог ч.ч. 3-5 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

З матеріалів справи вбачається, а саме з відмітки поштового календарного штемпеля на конверті, яким позовну заяву було направлено до Господарського суду Житомирської області, вбачається, що позивач звернувся з даним позовом до суду 19.07.2021.

Як встановлено судом, однією з підстав поданого позову є рішення Господарського суду Житомирської області від 07.02.2019 у справі № 906/768/18 про розірвання договору купівлі-продажу спірного майна від 11.10.2006 № 3933.

Отже, до розірвання в судовому порядку вказаного договору майно не перебувало у власності позивача, а тому і звернутися з даним позовом Регіональне відділення раніше не могло.

Таким чином, про порушення свого права як власника спірного майна позивач довідався після 07.02.2019.

Враховуючи наведене, з`ясувавши повно і всебічно обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, надавши оцінку всім аргументам учасників справи, суд дійшов висновку, що позивачем належними та допустимими доказами доведено обставини, на які він посилається в обґрунтування позову, строк позовної давності не пропущено, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях задовольнити.

2. Скасувати (припинити) обтяження (у вигляді податкової застави), що було зареєстроване на підставі Акту опису майна, виданого Державною податковою інспекцією у Голосіївському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві 27.02.2015 № 11/26-50-23-01-10 стосовно об`єкта незавершеного будівництва будівель заводу стінових та цегельних матеріалів, розташованого по АДРЕСА_1 .

3. Виключити у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна запис про обтяження у вигляді податкової застави на об`єкт незавершеного будівництва будівель заводу стінових та цегельних матеріалів, розташованого по АДРЕСА_1 , номер запису про обтяження 11259200 (спеціальний розділ) підставою виникнення обтяження є Акт опису майна №11/26-50-23-01-10 від 27.02.2015, Обтяжувачем є Державна податкова інспекція у Голосіївському районі Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві, а боржником Товариство з обмеженою відповідальністю "БАУШТОФФЕ" (код ЄДРПОУ: 35290201).

4. Стягнути з Державної податкової служби України в особі відокремленого підрозділу Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 44116011) на користь Регіонального відділення Фонду Державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (33001, м. Рівне, вул. Петра Могили, 24; код ЄДРПОУ 42956062) витрати зі сплати судового збору в розмірі 4 540,00 грн.

5. Після набрання рішенням суду законної сили видати відповідні накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.10.2022 року.

Суддя Ю.О.Підченко