Постанова

від 18.10.2022 по справі 911/1582/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2022 року

м. Київ

cправа № 911/1582/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,

за участю секретаря судового засідання - Охоти В.Б.,

представників учасників справи:

позивача - не з`явився,

відповідача - Войтюк Д.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго"

на рішення Господарського суду Київської області

у складі судді Подоляка Ю. В.

від 15.02.2022 та

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Гаврилюк О. М., Майданевич А. Г., Ткаченко Б. О.

від 30.06.2022

за позовом Державного підприємства "Енергоринок"

до Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго"

про стягнення 202 837 779,97 грн,

Розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 30.09.2022 № 29.3-02/1688 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу справи № 911/1582/21 у зв`язку із перебуванням судді Кролевець О. А. на лікарняному.

Згідно із протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) між суддями від 30.09.2022 для розгляду справи № 911/1582/21 визначено колегію суддів Касаційного господарського суду у наступному складі: головуючий - Губенко Н. М., судді: Вронська Г. О., Кондратова І. Д.

Відповідно до частини 2 статті 216 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 04.10.2022 оголошувалась перерва до 18.10.2022.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

Державне підприємство "Енергоринок" звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" про стягнення 202 837 779,97 грн, з яких: 173 884 531,31 грн основний борг, 19 320 522,02 грн інфляційні втрати, 9 632 726,64 грн 3% річних.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором від 31.01.2006 № 3304/01 щодо здійснення розрахунку за придбану в червні 2019 року електричну енергію у строк визначений договором.

2. Короткий зміст судових рішень

Рішенням Господарського суду Київської області від 15.02.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022, стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 173 884 531,31 грн основного боргу, 19 320 522,02 грн інфляційних втрат, 9 632 726,64 грн 3% річних.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного господарського суду мотивовані тим, що:

- відповідно до акта купівлі-продажу електричної енергії від 30.06.2019, підписаного уповноваженими представниками сторін, позивач продав відповідачу у червні 2019 року електроенергію, обсяг якої становить 146 570,313 тис.кВт.год, а її вартість - 173 884 531,31 грн;

- відповідачем не надано доказів, які підтверджують виконання зобов`язань за договором від 31.01.2006 № 3304/01 щодо здійснення розрахунку за придбану у червні 2019 року електричну енергію в розмірі 173 884 531,31 грн;

- здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних є арифметично вірними;

- не зважаючи на те, що правовідносини між сторонами спору виникли на підставі господарського договору, грошові зобов`язання між позивачем та відповідачем регулюються відповідними нормами Закону України «Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії», реалізація положень якого спрямованими на погашення заборгованості Державного підприємства "Енергоринок" за договором у спеціальному порядку;

- на дату вчинення відповідачем одностороннього правочину із зарахування зустрічних однорідних вимог у вигляді заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.06.2021 № 6-2/2376, відносини між сторонами у справі з погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії регулював Закон України «Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії», який передбачає погашення утвореної на оптовому ринку електричної енергії заборгованості у спеціальному порядку, визначеному державою;

- враховуючи, що погашення заборгованості позивача перед відповідачем станом на вчинення відповідачем одностороннього правочину у формі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.06.2021 № 6-2/2376 та на час ухвалення судового рішення у даній справі здійснюється у спеціальному порядку, визначеному державою, то відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 602 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не допускають зарахування зустрічних вимог, а відтак вчинений відповідачем односторонній правочин у формі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.06.2021 № 6-2/2376 є нікчемним в силу закону.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи касаційної скарги. Доводи інших учасників справи

У касаційній скарзі скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 у даній справі та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Скаржник у якості підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції зазначив пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: суд апеляційної інстанції застосував частину 5 статті 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" без урахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 913/567/19, від 17.02.2022 у справі № 910/4216/20 та від 15.06.2022 у справі № 910/9947/19.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить закрити касаційне провадження, оскільки правовідносини у справі, що переглядається та у справах, які зазначені відповідачем у якості підстав касаційного оскарження судових рішень не є подібними.

Приватне акціонерне товариство "Укргідроенерго" подало заперечення на відзив Державного підприємства "Енергоринок" на касаційну скаргу.

4. Позиція Верховного Суду

У статті 287 Господарського процесуального кодексу України, якою регламентоване право касаційного оскарження, визначено перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню у господарському процесі, а також визначені підстави та випадки, коли касаційне оскарження допускається.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовуються правила статті 300 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини 1 та 2).

Тобто суд касаційної інстанції розглядає справу в межах відкритого касаційного провадження в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і не має право здійснювати додаткову перевірку доказів.

Касаційне провадження у справі відкрито, зокрема, згідно з пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, який визначає, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Наведене узгоджується із частиною 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) відсутня постанова Верховного Суду про відступлення від такого висновку; (3) висновок стосується правовідносин, які є подібними.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Так, у постанові від 19.03.2021 у справі № 922/698/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, беручи до уваги свою попередню практику (див. ухвала від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19) зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет). А під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що:

- правовідносини розуміються як різновид передбачених юридичними нормами чи зумовлених принципами права ідеологічних суспільних відносин, що встановлюються між суб`єктами права щодо об`єктів права на підставі юридичних фактів і виражаються у взаємних правах і обов`язках цих суб`єктів (пункт 17 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19 (провадження № 14-73цс21));

- подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 у справі № 910/24257/16; ухвала від 14.12.20218 у справі № 910/21267/16; ухвала від 20.05.2021 у справі № 904/6125/20; пункт 18 ухвали від 15.06.2021 у справі № 212/7466/19);

- під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 60 постанови від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц; пункт 6.30 постанови від 19.05.2020 у справі № 910/719/19; постанова від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; постанова від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г).

Отже, подібність правовідносин може мати місце не лише у разі тотожності (аналогічності), тобто ідентичності (однаковості) суб`єктного, об`єктного і змістовного критеріїв, але й також у разі їх схожості, що визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив, тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.

Не можна посилатися на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення.

Причиною виникнення даного спору є питання щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача вартості проданої позивачем електричної енергії, 3% річних та інфляційних втрат.

Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В силу приписів частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статей 626- 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно із частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Приписами статті 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З встановлених судами попередніх інстанцій обставин вбачається, що позивач продав, а відповідач придбав в червні 2019 року електричну енергію у загальному обсязі 146 570,313 тис.кВт.год на суму 173 884 531,31 грн, що підтверджується підписаним сторонами актом купівлі-продажу електроенергії від 30.06.2019.

Судами також зазначено, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують виконання зобов`язань за договором від 31.01.2006 № 3304/01 щодо здійснення розрахунку за придбану у червні 2019 року електричну енергію.

Відповідач заперечуючи проти позовних вимог, посилався на те, що його заборгованість перед позивачем є погашеною шляхом припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог на підставі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.06.2021 № 6-2/2376.

Натомість суди попередніх інстанцій зазначили, що вчинений відповідачем односторонній правочин у формі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.06.2021 № 6-2/2376 є нікчемним в силу закону, оскільки положеннями Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" визначено як шляхи погашення заборгованості, так і механізми проведення розрахунків.

Водночас, скаржник у касаційній скарзі не погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо нікчемності заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог та вважає, що вони зроблені без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування частини 5 статті 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", оскільки, за доводами скаржника, у зазначених ним постановах Верховний Суд зробив висновок про те, що порядок погашення заборгованості Кабінетом Міністрів України не розроблений, відтак висновок судів про те, що спірні правовідносини не допускають зарахування зустрічних вимог є помилковим.

Колегія суддів погоджується із зазначеними доводами відповідача щодо неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування частини 5 статті 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" з огляду на таке.

01.07.2019 набув чинності Закон України "Про ринок електричної енергії" за змістом пункту 23 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" якого визнається таким, що втратив чинність, зокрема Закон України "Про електроенергетику".

Крім того, відповідно до пункту 15 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" оптовий постачальник електричної енергії провадить діяльність до повного погашення своєї кредиторської та дебіторської заборгованості за електричну енергію.

Згідно із пунктом 16 розділу XVII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про ринок електричної енергії" доручено Кабінету Міністрів України протягом трьох місяців з дня набрання чинності цим Законом розробити та внести на розгляд Верховної Ради України законопроект щодо особливостей погашення заборгованості за електричну енергію, що утворилася на ОРЕ.

17 червня 2020 року Верховною Радою України ухвалено Закон України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", який набрав чинності з 16.07.2020, крім статей 5 і 6, які набирають чинності з 01.07.2021.

Цей Закон визначає правові, економічні та організаційні засади, пов`язані з погашенням заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії України. Метою цього Закону є повне погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії України.

Частиною 5 статті 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" встановлено, що погашення (списання) заборгованості здійснюється учасниками на підставі примірних договорів відповідно до окремих порядків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим Законом.

У постановах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 913/567/19, від 17.02.2022 у справі № 910/4216/20 (на які посилається скаржник у касаційній скарзі) зазначено наступне: «з огляду на положення частини 5 статті 4 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" погашення (списання) заборгованості здійснюється учасниками на підставі примірних договорів відповідно до окремих порядків, що затверджуються Кабінетом Міністрів України в місячний строк після набрання чинності цим Законом.

Наведене узгоджується з визначенням терміну "процедура погашення заборгованості", наданим у пункті 8 частини 1 статті 1 Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії", відповідно до якого процедура погашення заборгованості - це комплекс необхідних заходів, спрямований на остаточне врегулювання кредиторської та дебіторської заборгованості на оптовому ринку електричної енергії.

Відтак, вищезгаданим Законом передбачено погашення заборгованості, яка утворилася на оптовому ринку електричної енергії України до 01.07.2019, підтверджена учасниками та підлягає сплаті відповідно до укладених договорів і судових рішень. Водночас, таке погашення (списання) має здійснюватися у порядку, встановленому окремим законопроектом, який з дня набрання чинності цим Законом повинен розробити та внести на розгляд Верховної Ради Кабінет Міністрів України.

Натомість наразі відповідний порядок Кабінетом Міністрів України не розроблений, що в свою чергу підтверджує висновок судів попередніх інстанцій про відсутність механізму погашення заборгованості, яка наразі існує».

Аналогічний висновок про те, що відповідний порядок Кабінетом Міністрів України не розроблений, тобто відсутній механізм погашення заборгованості, яка наразі існує, викладено у постанові Верховного Суду від 25.07.2022 у справі № 910/16185/19 (на дану постанову скаржник посилається у касаційній скарзі). При цьому у цій справі (№ 910/16185/19) розглядався спір щодо стягнення з Державного підприємства "Енергоринок" (позивач у справі, що переглядається) на користь Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" (відповідач у справі, що переглядається) заборгованості за придбану електроенергію в червні 2019 року.

Тобто у наведених постановах констатовано, що механізм погашення заборгованості наразі відсутній.

Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій про те, що положеннями Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" визначено механізми проведення розрахунків (погашення заборгованості) зроблені без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 28.10.2021 у справі № 913/567/19 та від 17.02.2022 у справі № 910/4216/20.

Водночас, згідно із пунктом 7 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України в мотивувальній частині рішення зазначаються норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є не формою розрахунків, а однією з підстав припинення зобов`язань, врегульованих главою 50 Цивільного кодексу України "Припинення зобов`язань".

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Пунктом 5 частини 1 статті 602 Цивільного кодексу України передбачено, що не допускається зарахування зустрічних вимог в інших випадках, встановлених договором або законом.

За змістом частини 5 статті 202 Цивільного кодексу України до правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов`язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Згідно із частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як суд першої інстанції так і суд апеляційної інстанції дійшли висновку, що відповідно до положень пункту 5 частини 1 статті 602 Цивільного кодексу України спірні правовідносини не допускають зарахування зустрічних вимог, та відповідно про нікчемність одностороннього правочину у формі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.06.2021 № 6-2/2376.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій, в порушення приписів статей 238, 282 Господарського процесуального кодексу України, не зазначено якими нормами Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" передбачено нікчемність правочинів щодо зарахування зустрічних вимог у спірних правовідносинах.

Натомість Суд зазначає, що в Законі України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" не зазначено про нікчемність правочинів, якими погашено заборгованість шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

З огляду на викладене, висновок судів про нікчемність одностороннього правочину у формі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.06.2021 № 6-2/2376 є помилковим.

Водночас, дійшовши помилкового висновку про нікчемність правочину щодо зарахування зустрічних вимог, суди попередніх інстанцій взагалі не надали оцінки заяві відповідача про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.06.2021 № 6-2/2376 щодо її відповідності вимогам статті 601 Цивільного кодексу України.

Наведене свідчить про передчасність висновків судів попередніх інстанцій щодо наявності підстав для стягнення заборгованості за придбану у червні 2019 року електричну енергію у заявленому розмірі.

В свою чергу, встановлення наведених обставин дасть можливість встановити наявність/відсутність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних у заявленому позивачем розмірі.

За наведених обставин у Суду відсутні правові підстави для висновку про законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2022 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 у цій справі в розумінні положень статей 86 і 236 Господарського процесуального кодексу України.

Допущені судами попередніх інстанцій порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж розгляду справи в суді касаційної інстанції (стаття 300 Господарського процесуального кодексу України).

Суд не погоджується із доводами позивача, викладеними у відзиві на касаційну скаргу, про те, що правовідносини у справі, що переглядається та у справах, які зазначені відповідачем у якості підстав касаційного оскарження судових рішень не є подібними, оскільки: у зазначених постановах Верховного Суду зроблено висновки з урахуванням положень Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії" щодо порядку погашення заборгованості, що виникла на оптовому ринку електричної енергії України до 01.07.2019; у справі, що переглядається, предметом спору є стягнення заборгованості, яка утворилася на оптовому ринку електричної енергії до 01.07.2019; предметом касаційного оскарження є висновки судів попередніх інстанцій про те, що спірні правовідносини не допускають зарахування зустрічних вимог з огляду на положення Закону України "Про заходи, спрямовані на погашення заборгованості, що утворилася на оптовому ринку електричної енергії".

Суд також відхиляє доводи позивача, викладені у відзиві на касаційну скаргу, про те, що обставини справи встановлені судами у справі № 911/2560/19 є преюдиціальними та не потребують повторного доведення в силу вимог частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, оскільки у справі № 911/2560/19 Верховним Судом залишено без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими визнано недійсним з моменту його вчинення односторонній правочин про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог, вчинений ПрАТ "Укргідроенерго" у формі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 05.09.2019 № 17/4026, в той час як у справі, що переглядається, заперечення відповідача ґрунтуються на односторонньому правочині у формі заяви про припинення зобов`язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог від 17.06.2021 № 6-2/2376, якому суди у справі № 911/2560/19 оцінки не надавали. До того ж, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду постановою від 22.01.2021 у справі № 910/11116/19 уточнила висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 19.08.2020 у справі № 911/2560/19 (про що також зазначає скаржник у касаційній скарзі).

5. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Пунктом 2 частини 1 статті 308 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Згідно із пунктом 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За таких обставин Суд вважає за необхідне касаційну скаргу задовольнити частково, рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Судові витрати

Відповідно до статті 315 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції повинен бути зазначений розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Частиною 14 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що в даному випадку справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат Верховним Судом не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 304, 308, 310, 314, 315-317 Господарського процесуального кодексу України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Укргідроенерго" задовольнити частково.

2. Скасувати рішення Господарського суду Київської області від 15.02.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2022 у справі № 911/1582/21.

3. Справу № 911/1582/21 передати на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. М. Губенко

Судді Г. О. Вронська

І. Д. Кондратова