Постанова

від 18.10.2022 по справі 902/156/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 м.Рівне, вул.Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

18 жовтня 2022 року Справа № 902/156/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грязнов В.В., суддя Філіпова Т.Л. , суддя Розізнана І.В.

секретар судового засідання Петрук О.В.

представники учасників справи:

позивач - Янчук В.В.;

відповідач 1 - не з`явився;

відповідач 2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Позивача - Товариства з обмеже-ною відповідальністю «ЛВН Лімітед» на рішення господарського суду Вінницької області від 03.08.2022, повний текст якого складено 12.08.2022, у справі №902/156/22 (суддя Яремчук Ю.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВН Лімітед» м.Вінниця

до 1. Немирівської міської ради м.Немирів Вінницької обл.

2. Державної інспекції архітектури та містобудування України м.Київ

про визнання права власності,-

У лютому 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ЛВН Лімітед» (надалі в тексті Товариство) звернулось до господарського суду Вінницької області з позовом про виз-нання права власності на самочинно збудовану допоміжну будівлю, що розташована на земельній ділянці з кадастровим номером 0523010100:01:005:0666 та знаходиться за адресою: Вінницька обл., м.Немирів, вул.Українська, 14. Відповідачами у справі зазначено Немирівську міську раду та Державну інспекцію архітектури та містобудування України (надалі в тексті Інспекція).(т.1, арк. справи 1-8).

Рішенням господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 у справі №902/156/22 відмовлено у задоволенні позову Товариства. Рішення вмотивоване тим, що будівництво спірного об`єкту нерухомого майна проводилося без отримання належного на початок будівельних робіт дозволу, без розробленої та затвердженої належним чином проектної документації на будівництво, даний об`єкт не прийнятий в експлуатацію у встановленому порядку, він є самочинно збудованим. Жодних доказів про наявність у позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва спірного об`єкту та введення його в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься. Крім того, в розділі 2 Звіту про проведення технічного обстеження нежитлової будівлі (допоміжна будівля) загальною площею 129,52 кв.м наданого Позивачем, зазначено, що об`єкт був збудований у період 2006 року, тобто до моменту виникнення у позивача права власності на земельну ділянку на якій він знаходиться, що в свою чергу виключає факт будівництва даного приміщення Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛВН Лімітед». Судом першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки законодавством не передбачено можливості звернення до суду з вимогою про визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, який не прийнято у встановленому законом порядку до експлуатації. В такому випадку об`єкт незавершеного будівництва ще не набув статусу нерухомого майна як об`єкта цивільного права. (т.1, арк.справи 219-226).

Не погоджуючись із ухваленим рішенням, Позивач подав скаргу до апеляційного госпо-дарського суду, в якій просить скасувати рішення господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 у даній справі та ухвалити нове рішення про задоволення позову.(т.2, арк.справи 2-5).

Обґрунтовуючи скаргу Відповідач вважає, що господарський суд першої інстанції неповно з`ясував всі обставини справи, прийнявши рішення з порушенням норм матеріального права. На думку Скаржника, суд при прийнятті рішення, помилково не врахував:

- поняття «об`єкт незавершеного будівництва» та «самочинно збудований об`єкт» мають різний правовий статус та відмінне законодавче регулювання;

- допоміжна будівля, як самочинно збудований об`єкт, не є об`єктом незавершеного будів-ництва, а на допоміжну будівлю може бути визнано право власності за рішенням суду виключно з підстав ст.376 ЦК України;

- Немирівською міською радою позов Товариства визнано, проте суд першої інстанції не постановив ухвалу про відмову в прийнятті визнання позову через суперечність останнього вимогам закону або порушення ним прав чи інтересів інших осіб;

- місцевий господарський суд не надав оцінки доказам правонаступництва Товариства щодо ДП «Алко Інвест Україна» та доказам відповідності допоміжної будівлі вимогам архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, тим самим не встановив обставин відповідності об`єкта вимогам, які необхідні для визнання за особою права власності на само-чинно збудований об`єкт;

- не врахував суд і того, що визнання в судовому порядку права власності на самочинно збудований об`єкт відповідно до Порядку №461 передує безпосередньому введенню (прийняттю) останнього в експлуатацію;

- судом першої інстанції не з`ясовано обставин звернення Товариства до компетентних органів щодо забезпечення введення (прийняття) об`єкта в експлуатацію, що має значення для правильного вирішення даного спору, ставлячи «визнання права власності» на об`єкт в залеж-ність від обставини його введення (прийняття) в експлуатацію, хоч останнє не має значення для правильного вирішення даного спору.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 08.09.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №902/156/22 за скаргою Товариства з обмеженою відповідаль-ністю «ЛВН Лімітед» на рішення господарського суду Вінницької області від 03.08.2022.(т.2, арк. справи 26).

У судовому засідання 18.10.2022 представник Товариства підтримав апеляційну скаргу, просив її задоволити, а рішення суду першої інстанції скасувати.

Інші учасники справи не забезпечили явки своїх представників у призначене на 18.10.2022 судове засідання апеляційної інстанції, проте така неявка не перешкоджає розгляду справи, позаяк присутність представників сторін не визнавалась обов`язковою, а матеріалів справи достатньо для розгляду скарги по суті.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність додержання судом першої інстанції норм матеріального та процесу-ального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, згідно Державного акту на право постійного користування землею серії І-ВН №003192, виданого Немирівською міською Радою народних депутатів Немирівського району Вінницької області та зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право постійного користування землею за №237 від 28.12.2001, земельна ділянка з кадастровим номером 0523010100:01:005:0666, площею 5,32 га, яка розташована за адресою: Вінницька обл., м.Немирів, вул.Українська. 14 перебувала в постійному користуванні Дочірнього підприємства «Алко Інвест Україна», ідентифікаційний код 31359573 для будівництва заводу з виробництва та розливу алкогольних напоїв.(т.1, арк.справи 26-29).

04.10.2016р. щодо ДП «Алко Інвест Україна» в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вчинено реєстраційний запис 11601120039000301 про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті реорга-нізації, правонаступником вказано ТзОВ «ЛВН Лімітед».(т.1, арк.справи 31-35).

В процесі реорганізації на підставі передавального акту від 01.09.2016р., б/н, затвердженого протоколом власника (Компанії «Немірофф Інтелекттьюал Проперті Істеблішмент») ДП «Алко Інвест Україна» №30092016 від 30.09.2016 за Товариством проведено державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке розміщене на земельній ділянці та належало ДП «Алко Інвест Україна».(т.1, арк.справи 30, 36-49).

В подальшому, Немирівська міська рада рішенням №105 від 30.03.2017 припинила право ДП «Алко Інвест Україна» на постійне користування земельною ділянкою площею 5,32 га (кадастровий номер 0523010100:01:005:0666). Затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для розміщення та експлуатації Товариством основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості в м.Немирів, вул.Українська, 14, Вінницької області. Надано Товариству в оренду земельну ділянку (кадастровий номер 0523010100:01:005: 0666) площею 5,32 га для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості (11.02.) в м.Немирів, вул.Українська, 14, Вінницької області терміном на 49 років.(т.1, арк.справи 50).

Як стверджено матеріалами справи, 04.04.2017 Немирівська міська рада-орендодавець та Товариство-орендар уклали договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 0523010100: 01:005:0666, який зареєстровано 27.04.2017р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 20171753.(т.1, арк.справи 51-55).

Надалі, на підставі заяви директора філії Товариства в місті Немирові Вінницької області Шушлебиної Н.М. від 13.11.2019 №12-30/1820 Немирівська міська рада прийняла рішення №1198 від 14.11.2019 про продаж Товариству земельної ділянки площею 5,3200 га (відповідно до звіту про експертну грошову оцінку земельної ділянки) за 7022304,00 грн., без ПДВ, для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд підприємств переробної, машинобудівної та іншої промисловості, по вул.Українська,14 в м.Немирів, Вінницької області, з розстроченням платежу.(т.1, арк.справи 56-57).

Матеріали справи свідчать, 05.02.2020 та Немирівська міська рада-продавець Товариство-покупець уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призна-чення, який посвідчено приватним нотаріусом Немирівського районного нотаріального округу Вінницької області Люлько Л.М., про що внесено реєстровий запис №161. Товариство набуло право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0523010100:01:005: 0666, площею 5,32 га, яка розташована за адресою: Вінницька обл., м.Немирів, вул.Українська, 14.(т.1, арк. справи 8-25).

Позивач зазначає, що після укладення вищевказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки ним було виявлено будівлю, що не зареєстрована в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

На замовлення Товариства, спеціалісти ПП «Універсал Інжиніринг» обстежили допоміжну будівлю, за результатами чого склали звіт про проведення технічного обстеження несучих конструктивних елементів та на відповідність архітектурним і пожежним нормам допоміжної будівлі на території існуючого заводу ТзОВ «ЛВН Лімітед» по вул.Українській,14 в м.Немирів, Вінницької обл., де в абз.4 розділу « 5» поміж іншого, зазначено: дана будівля може використо-вуватись як допоміжна.(т.1, арк.справи 67-74).

В подальшому, з метою реєстрації самочинного будівництва заявою №12-18/0740 від 19.05.2021 Товариство просило Немирівську міську раду розглянути питання щодо самочинного будівництва на його території та отримання містобудівних умов та обмежень.(т.1, арк.справи 76).

25.06.2021 посадовими особами Відділу містобудування та архітектури Немирівської місь-кої ради було обстежено спірну допоміжну будівлю та встановлено наступне: земельна ділянка, на якій розташований об`єкт, належить ТзОВ «ЛВН Лімітед» на праві власності; об`єкт не зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, об`єкт побудований в 2006 році за кошти та силами ДП «Алко ІнВест Україна», правонаступником якого є Товариство; щодо об`єкта відсутній документ, який дає право виконувати будівельні роботи, що, враховуючи положення ч.1 ст.376 ЦК України, вважається самочинним будівництвом; на дату проведення обстеження об`єкт не експлуатується.(т.1, арк.справи 78).

26.07.2021 Немирівська міська рада звернулась до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у Вінницькій області (надалі в тексті Департамент) щодо проведення перевірки будівництва допоміжної будівлі за адресою: вул.Українська,14, у м.Немирів, на що Департамент листом №1002-485-1.14 від 26.07.2021 повідомив раду, що з 18.03.2020 Інспекція та її територіальні органи не здійснюють заходів державного архітектурно-будівельного контролю та нагляду до початку функціонування Державної інспекції архітектури та містобудування України. (т.1,арк.справи 79).

Товариство 01.10.2021 звернулось до Відділу містобудування та архітектури Немирівської міської ради із заявою №12-04/1618 на видачу містобудівних умов та обмежень.(т.1,арк.справи 86). Листом від 19.11.2021 №2021-11-05 у видачі вказаних документів було відмовлено через невід-повідності намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні (п.3 ч.4 ст.29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», позаяк діючим Генеральним планом м.Немирів від 08.04.1997 функціональну зону території, в якій розміщена земельна ділянка з кадастровим номером 0523010100:01.005:0666 визначено, як «садибну забудову», що передбачає будівництво індивідуальних житлових будинків та не дає підстав для формування промислової зони (зони «промислових підприємств») і відповідно розміщення об`єктів промисловості. Видача містобудівних умов та обмежень забудови вищевказаної земельної ділянки буде можливою лише після внесення змін до Генерального плану м.Немирів та/або розроблення і затвердження плану зонування чи детального плану території, яким буде змінено функціональну зону, в якій розміщена вказана земельна ділянка, на виробничу (промислову).(т.1,арк.справи 87).

За наслідками відмови в наданні містобудівних умов та обстежень, а також беручи до уваги початок функціонування Державної інспекції архітектури та містобудування України (надалі в тексті ДІАМ), а також те, що допоміжна будівля побудована в 2006 році, загальна її площа згідно технічного паспорту на допоміжну (господарську) будівлю від 29.11.2021 (№ТІ01: 5388-0752-6496-7884) 137 м2 (тобто до 300 м2), згідно розділів 2, 5 Звіту про технічне обстеження відповідна будівля за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1) та може використовуватися як допоміжна і безпечна для експлуатації Товариство спробувало ввести допоміжну будівлю в експлуатацію згідно вимог Порядку проведення технічного обстеження і прийняття в експлуатацію індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних, будинків, господарських (присадибних) будівель та споруд, будівель і споруд сільськогосподарського призначення, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), збудовані на земельній ділянці відповідного цільового призначення без дозвільного документа на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 03.07.2018 №158.

30.11.2021 Товариство просило ДІАМ прийняти в експлуатацію об`єкт (вих.№20-18/2065 від 30.11.2021) до якої було додано необхідні додатки.(т.1, арк.справи 89-92).

Відповідно до Витягу з Реєстру будівельної діяльності про стан розгляду вищезазначеної декларації, що розміщені на порталі Єдиної державної електронної системи у сфері будівництва, доступ до яких отримується при введенні реєстраційного номеру ІУ161211130859 за посиланням https://e-construction.gov.ua/Dermitsdocnew/search декларацію про готовність об`єкта до експлуа-тації («декларація про готовність за амністією») було повернуто на доопрацювання у зв`язку з невідповідністю виду документа типу реєстраційної дії.(т.1, арк.справи 93-109).

Матеріали справи свідчать, що на прохання Товариства пояснити причини повернення ДІАМ на доопрацювання декларації та доданих до неї документів, ДІАМ листом від 31.01.2022 №157/04/18-22 повідомила, що дія Порядку №158 не поширюється на спірний об`єкт, а тому допоміжна будівля не може бути прийнята в експлуатацію в порядку, передбаченим пунктом 1 розділу III Порядку №158.

Вважаючи, що встановити право власності на спірний об`єкт нерухомості можливо лише за рішенням суду, Позивач звернувся з відповідним позовом до господарського суду, зазначивши Відповідачами Немирівську міську раду та ДІАМ.

Як зазначалось вище, рішенням від 03.08.2022р. господарський суд Вінницької області в задоволенні позову відмовив.(т.1, арк.справи 219-226).

Перевіривши додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що скарга безпідставна і не підлягає задоволенню, з огляду на наступне:

Предметом даного спору є визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва.

Згідно з ч.4 ст.41 Конституції України та ч.1 ст.321 ЦК України право приватної власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього (ч.ч. 1, 2 ст.376 ЦК України).

Поряд з тим, частинами 3, 5 ст.376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. На вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.

Колегія суддів приймає до уваги, що при вирішенні спору про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27, 29-31 Закону України «Про регулю-вання містобудівної діяльності» (надалі в тексті Закон), а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34,37 цього Закону).

Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів належить до одного з етапів проектування та будівництва об`єктів, що здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок (п.5 ч.5 ст.26 Закону).

Частиною восьмою статті 39 Закону передбачено, що експлуатація закінчених будівництвом об`єктів, не прийнятих в експлуатацію забороняється.

Аналогічна норма закріплена пунктом 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011р. №461.

Як стверджено матеріалами справи та не заперечується Позивачем, спірний об`єкт був збудований у 2006р., тобто до моменту виникнення у Позивача права власності на земельну ділянку, на якій він знаходиться, що в свою чергу виключає факт будівництва даного приміщення ТзОВ «ЛВН Лімітед». Крім того, матеріали справи не містять інформації про наявність у Позивача дозвільних документів на право виконання будівельних робіт із будівництва об`єктів та вводу їх в експлуатацію. З огляду на вищезазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вказане нерухоме майно не самочинно збудований об`єкт нерухомого майна, а об`єкт незавершеного будівництва.

За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку про відсутність передбачених законом підстав для визнання за Позивачем права власності на нерухоме майно, оскільки визнання права власності на об`єкт незавершеного будівництва, не прийнятого до експлуатації, в судовому порядку нормами ЦК України чи іншими нормативними актами не передбачено. (Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №200/22329/14-ц).

Дослідивши доданий Позивачем до позовної заяви Звіт про проведення технічного обсте-ження несучих конструктивних елементів та на відповідність архітектурним і пожежним нормам допоміжної будівлі на території існуючого заводу ТзОВ «ЛВН Лімітед» по вул.Українській,14 в м.Немирів, Вінницької обл. апеляційний суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.74 ГПК України, висновок експерта це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (прізвище, ім`я, по батькові, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідаль-ність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов`язків.

З огляду на зазначені положення законодавства, наданий Позивачем Звіт не є належним доказом у даній справі, оскільки не відповідає вимогам чинного законодавства.

Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.(ст.392 ЦК України).

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду у справі №916/1608/18 від 19.05.2020 та висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постановах від 02.05.2018 у справі № 914/904/17, від 27.06.2018 у справі № 904/8186/17 та від 11.04.2019 у справі № 910/8880/18 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, відступати від яких Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Водночас такий спосіб захисту не може бути застосований, якщо право на об`єкт нерухомості ні за ким не зареєстроване, а позивач не може зареєструвати своє право на об`єкт нерухомості, бо не здатний беззаперечно підтвердити своє право власності на об`єкт нерухомості належними правовстановлюючими документами.

Відповідно до сталої практики Верховного суду, за позовом про визнання права власності на будівлю, споруду, право на яку ні за ким не зареєстроване, належним відповідачем є власник земельної ділянки, на якій така будівля, споруда розташована.

Судове рішення про визнання права власності на будівлю, споруду є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем (п.9 ч.1 ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»), якщо на момент такої реєстрації власником земельної ділянки, на якій розміщена будівля, споруда є відповідач, а право власності на будівлю, споруду ні за ким не зареєстроване.

Як стверджено матеріалами справи, Позивач є власником земельної ділянки відповідно до чинного договору купівлі-продажу від 05.02.2020р. Крім того, в апеляційній скарзі Скаржник зазначив, що Немирівська міська рада визнає позов Товариства. Відсутні також докази, що Відповідач-2 ДІАМ не визнає прав Позивача або претендує на спірне майно чи земельну ділянку.

Відповідно до частин 2, 3 статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Відповідачами ж є особи, яким пред`явлено позовну вимогу.

Оскільки жоден із зазначених в позовній заяві Відповідачів не порушив прав Позивача, відсутні докази невизнання чи оспорювання Відповідачами прав останнього, колегія суддів робить висновок, що позов подано до неналежних відповідачів.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (п.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18).

У справі, що розглядається, Відповідачем може бути лише Товариство як власник земельної ділянки під об`єктом нерухомості. З огляду на те, що Позивач пред`явив позов до неналежних Відповідачів (Немирівської міської рада та Державної інспекції архітектури та містобудування України) висновок суду першої інстанції про безпідставність позовних вимог є правильним, у задоволені позову про визнання права власності належить відмовити.

Як пояснив в судовому засіданні 18.10.2022 представник Позивача ДІАМ повернула заяву про прийняття в експлуатацію об`єкта разом з додатками на доопрацювання через невідповідність виду документа типу реєстраційної дії. Позивач також наголошував, що згідно роз`яснення ДІАМ за наявності визнаного в судовому порядку права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, Товариство вправі повторно звернутись з заявою, зазначивши причину звернення: судове рішення.

Стосовно даного пояснення, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне роз`яснити Скаржнику, що відповідно до п.п. 1, 3, 9, 10, 11, 12 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого Постановою КМУ від 13.04.2011 №461 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (СС1), та об`єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об`єкта до експлуатації (далі декларація).

У разі подання чи оформлення декларації з порушенням установлених вимог орган держав-ного архітектурно-будівельного контролю повертає її замовнику (його уповноваженій особі) у спосіб, відповідно до якого були подані документи, з письмовим обґрунтуванням причин повер-нення у строк, передбачений для її реєстрації.

Рішення органів державного архітектурно-будівельного контролю про реєстрацію або повернення декларації може бути розглянуто ДІАМ у порядку нагляду (без права реєстрації декларації) або оскаржено до суду.

Матеріали справи не містять скарг до ДІАМ або суду щодо неправомірного повернення Позивачеві Декларації про прийняття об`єкта нерухомого майна в експлуатацію.

Враховуючи зазначені обставини, колегія суддів не вбачає наявності об`єктивних перешкод для Позивача оспорити у встановленому порядку відмову ДІАМ прийняти в експлуатацію об`єкт.

Інші доводи Скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків місце-вого господарського суду, викладених в оскаржуваному рішенні.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Сервіян та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи

Доводи апеляційної скарги розглянуто, порушених, невизнаних або оспорених прав чи інтересів Скаржника не встановлено.

Таким чином, матеріалами справи спростовуються доводи Позивача про неправомірність висновків суду першої інстанції щодо безпідставності позову, а тому рішення суду першої інстанції належить залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Статтею 74 ГПК України передбачено обов`язок кожної із сторін довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.(ст.86 ГПК України).

Отже, доводи Скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.ст. 277, 278 ГПК України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого госпо-дарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 34, 86, 232, 233, 240, 275, 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛВН Лімітед» на рішення господарського суду Вінницької області від 03.08.2022 у справі №902/156/22 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з моменту виготовлення повного тексту постанови.

3. Матеріали справи №902/156/22 повернути до господарського суду Вінницької області.

Головуючий суддя Грязнов В.В.

Суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Розізнана І.В.