Постанова

від 19.10.2022 по справі 527/194/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

19 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 527/194/19

провадження № 61-6319св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.,

учасники справи:

позивач - заступник керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Полтавської області,

відповідачі: Кременчуцька районна державна адміністрація Полтавської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури на рішення Глобинського районного суду Полтавської області у складі судді Павлійчук А. В. від 28 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Одринської Т. В., Панченка О. О., від 21 квітня 2022 року.

Зміст заявлених позовних вимог

У січні 2019 року заступник керівника Кобеляцької місцевої прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, звернувся до суду із позовом до Кременчуцької райдержадміністрації Полтавської області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_3 , про визнання недійсними розпоряджень Глобинської райдержадміністрації, державних актів на право приватної власності на землю та скасування їх державної реєстрації.

Свої вимоги прокурор мотивував тим, що ОСОБА_3 є засновником селянського (фермерського) господарства «Прометей», в користуванні якого знаходиться земельна ділянка розміром 40,7 га для ведення селянського (фермерського) господарства. Земельна ділянка належала ОСОБА_3 на підставі рішення Глобинської районної ради народних депутатів від 25 березня 1997 року та державного акта на право постійного користування землею серії ІІІ-ПЛ номер 014522, виданого головою Глобинської райдержадміністрації і зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 123.

Вироком Козельщинського районного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених частиною другою статті 15, частиною другою статті 364, частиною другою статті 364 та частиною другою статті 366 Кримінального кодексу України, зокрема у тому, що ОСОБА_3 незаконно включила до членів фермерського господарства ОСОБА_2 і ОСОБА_1 та у подальшому звернулася до Глобинської райдержадміністрації із відповідним клопотанням про надання дозволу на розробку проєктів землеустрою і передачі у приватну власність ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , як членам СФГ «Прометей», земельних ділянок розміром по 4,69 га кожній в якості земельних часток (паїв) за рахунок земель, які надані у постійне користуванні для ведення селянського (фермерського) господарства на території Куп`єватівської сільської ради Глобинського району.

Прокурор вказував, що 23 березня 2004 року розпорядженням голови Глобинської райдержадміністрації за № 236 за рахунок земель на території Куп`єватівської сільської ради Глобинського району, які перебували у постійному користуванні ОСОБА_3 та використовувалися СФГ «Прометей», було незаконно передано у приватну власність ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельні частки (паї) площею 4,69 га кожній та видані державні акти на право власності на земельні ділянки.

Прокурором зазначено, що перехід права власності на земельні ділянки до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є незаконним, оскільки отриманню ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у власність спірних земельних ділянок передували незаконні дії ОСОБА_3 щодо включення їх до членів фермерського господарства, а державні акти на право власності на спірні земельні ділянки були видані ОСОБА_2 та ОСОБА_1 раніше ніж Глобинською райдержадміністрацієювидано розпорядження про передачу земельних ділянок у їх власність.

На думку прокурора, спірні земельні ділянки вибули з державної власності незаконно. Оскільки ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, як органом, уповноваженим здійснювати функції держави щодо розпорядження землями державного фонду, не вчиняються дії, спрямовані на відновлення інтересів держави щодо спірних земельних ділянок, прокурор у порядку Закону України «Про прокуратуру» звернувся до суду із цим позовом.

Із урахуванням зазначеного, прокурор просив: поновити строк звернення з позовом до суду, як такий що пропущений із поважних причин; визнати недійсним розпорядження Глобинської райдержадміністраціївід 23 березня 2004 року № 236 «Про затвердження проєкту відведення земельної ділянки земельної ділянки для передачі у власність членам СФГ «Прометей» та посвідчення права власності державними актами»; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ПЛ № 000590 від 27 січня 2004 року, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010455300002, та скасувати його державну реєстрацію; визнати недійсним державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серія ПЛ № 000591 від 27 січня 2004 року, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010455300003, та скасувати його державну реєстрацію.

Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2021 року у задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено в повному обсязі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків спливу якого було заявлено відповідачами у справі. Суд першої інстанції визначив, що початок строку позовної давності слід обраховувати з 01 січня 2013 року -дати, коли орган, уповноважений здійснювати контроль за землекористуванням, набув відповідних повноважень.

Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Полтавського апеляційного суду від 21 квітня 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 та апеляційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури задоволено частково. Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2021 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позовні вимоги прокурора про визнання недійсним розпорядження Глобинської райдержадміністрації від 23 березня 2004 року № 236 «Про затвердження проєкту відведення земельної ділянки для передачі у власність членам СФГ «Прометей» та скасування державних актів на право приватної власності на земельну ділянку серії ПЛ № 000590 від 27 січня 2004 року і ПЛ № 000591 від 27 січня 2004 року, виданих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , є обґрунтованими та доведеними.

Апеляційний суд визначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що строк позовної давності у цій справі слід обраховувати з 01 січня 2013 року, із дати, коли орган, уповноважений здійснювати контроль за землекористуванням - ГУ Держгеокадастру у Полтавській області, набув відповідних повноважень.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції встановив, що на момент винесення оспорюваного розпорядження Глобинської райдержадміністрації, 23 березня 2004 року, та видачі оспорюваних державних актів на право власності на земельні ділянки, 27 січня 2004 року, засвідчених головою Глобинської райдержадміністрації та начальником Глобинського районного відділу земельних ресурсів, державний нагляд у сфері землеустрою було покладено на Головне управління земельних ресурсів в Полтавській області, яке могло дізнатись про порушення передбаченого порядку виділення земельних ділянок у власність із земель державного фонду на час видачі державних актів про право власності на земельні ділянки.

Прокурором у позові заявлено про поновлення строку звернення до суду з посиланням на те, що про особу правопорушника стало відомо з вироку Козельшинського районного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року у справі № 527/890/17, однак ці обставини не визнані апеляційним судом поважними причинами пропуску строку позовної давності, оскільки цей строк підлягає обрахуванню не з дня, коли стало відомо про особу правопорушника, а з 28 січня 2004 року (наступний день після видачі оспорюваних державних актів). Саме у цей момент про порушення права міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах, яким було Головне управління земельних ресурсів в Полтавській області та Глобинська райдержадміністрація, голова якої особисто підписував державні акти про право власності на земельні ділянки, а також розпорядження.

Таким чином, вказаним органам державної влади в січні 2004 року достовірно було відомо про незаконність видачі державних актів про право власності на спірні земельні ділянки.

Узагальнені доводи касаційної скарги

08 липня 2022 року заступник керівника Полтавської обласної прокуратури подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Глобинського районного суду Полтавської області

від 28 грудня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду

від 21 квітня 2022 рокуі ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Підставами касаційного оскарження вказаних судових рішень прокурор зазначив неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 27 травня 2014 року у справі № 3-23гс14, від 22 квітня 2015 року у справі № 6-48цс15, постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 921/504/20, а також не дослідили належним чином зібрані у справі докази (пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України).

Прокурор стверджує, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції прийняті з порушенням статей 12, 13, 76, 81, 354, 376 ЦПК України та за неправильного застосування положень статей 170, 256, 261, 267 Цивільного кодексу України, статей 3, 8, 13 Закону України «Про фермерське господарство».

Прокурор вказує, що при вирішенні спору суди дійшли необґрунтованого висновку про застосування до спірних правовідносин наслідків спливу позовної давності. Початок перебігу строку позовної давності, як стверджує прокурор, збігається із моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд. Прокурор звертає увагу на те, що Головне управління земельних ресурсів в Полтавській області не було наділено повноваженнями ініціювати оскарження чи визнання незаконним розпорядження, визнання недійсними державних актів у судовому порядку, а тому висновки апеляційного суду щодо відліку стоку позовної давності з 28 січня 2004 року, а саме з наступного дня після видачі оспорюваних державних актів, вважає помилковими. Водночас посилається на те, що ні судом першої, ні судом апеляційної інстанції не враховано, що ГУ Держгеокадастру у Полтавській області,як орган контролю, також не наділений повноваженнями на звернення до суду із позовом про скасування рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування щодо розпорядження землями державної та комунальної власності. Органи Держгеокадастру здійснюють лише функцію контролю, а не захищають порушене право, отже не мають права ініціювати судовий процес.

На думку особи, яка подала касаційну скаргу, при вирішенні спору суди не надали належної оцінки доказам, наданим прокурором, неправильно визначили момент, коли прокурору та ГУ Держгеокадастру у Полтавській областістало відомо про порушення права власності держави щодо спірного майна. Прокурор звертає увагу, що під час досудового розслідування кримінального провадження № 42017171190000009 від 25 січня 2017 року прокурором з протоколу допиту свідків ОСОБА_1 від 05 квітня 2017 року, ОСОБА_5 від 05 квітня 2017 року, ОСОБА_2 від 06 квітня 2017 року встановлено, що відповідачі не є родичами голови фермерського господарства у розумінні статті 3 Закону України «Про фермерське господарство». Таким чином, строк позовної давності слід відраховувати з 05 квітня 2017 року.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 09 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі № 527/194/19.

Ухвалою Верховного Суду від 06 жовтня 2022 року справу № 527/194/19 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У поданому відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 посилається на те, що доводи касаційної скарги є безпідставними, необґрунтованими, такими, що не спростовують правильних по суті оскаржених судових рішень. У цій справі судами встановлено незаконність дій ОСОБА_3 , що підтверджується вироком Козельщинського районного суду Полтавської області у справі № 527/890/17. При цьому прокурором було пропущено строк позовної давності, оскільки позов пред`явлено у 2019 році, а незаконні дії вчинено у 2003 році, отже має місце пропуск трирічного строку позовної давності. Також ОСОБА_2 посилається на відсутність правових підстав для задоволення вимог прокурора по суті заявлених позовних вимог.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІІ-ПЛ № 014522 від 23 червня 1997 року ОСОБА_3 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 40,7 га із земель запасу Куп`єватівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства.

У відповідності до вироку Козельщинського районного суду Полтавської області від 16 січня 2018 року у справі № 527/890/17 ОСОБА_3 засуджена за вчинення злочину, передбаченого частиною другою статті 364, частиною другою статті 15, частиною другою статті 364, частиною другою

статті 366 КК України.

У вироку встановлено, що ОСОБА_3 , будучи головою СФГ «Прометей» та службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, з метою отримання для самої себе, як голови СФГ «Прометей», неправомірної вигоди у вигляді набуття у приватну власність незаконно включених до складу членів СФГ «Прометей» земельних часток (паїв) за рахунок земель державної форми власності, які перебували у постійному користуванні СФГ «Прометей», діючи умисно, всупереч вимогам частини першої статті 3 Закону України «Про фермерське господарство», у серпні 2003 року затвердила рішенням голови СФГ «Прометей» № 2 від 20 серпня 2003 року нову редакцію статуту фермерського господарства, згідно з якою до складу членів фермерського господарства протиправно включено ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

У подальшому, 18 серпня 2003 року ОСОБА_3 особисто заповнила реєстраційну картку про внесення змін до статуту СФГ «Прометей» в частині включення до складу членів господарства ОСОБА_2 та

ОСОБА_1 .

Після цього ОСОБА_3 звернулася до Глобинської райдержадміністрації з клопотанням про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою щодо передачі у приватну власність членам СФГ «Прометей» ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за рахунок земель державної власності, які перебували у постійному користуванні СФГ «Прометей» на території Куп`єватівської сільської ради Глобинського району, земельних ділянок по 4,69 га кожній у розмірі земельної частки (паю) по Куп`єватівській сільській раді Глобинського району.

23 березня 2004 року розпорядженням голови Глобинської райдержадміністрації № 236 затверджено проєкт відведення земельної ділянки для передачі у власність указаним членам СФГ «Прометей» та посвідчення права власності державними актами.

Цим же розпорядженням голови Глобинської райдержадміністрації за рахунок земель державної власності, які перебували у постійному користуванні СФГ «Прометей» на території Куп`єватівської сільської ради, незаконно передано у приватну власність членам СФГ «Прометей» ОСОБА_6 та ОСОБА_7 земельні частки (паї) площею по 4,69 га кожному.

ОСОБА_6 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ПЛ № 000590 від 27 січня 2004 року, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010455300002, тобто до прийняття головою районної державної адміністрації розпорядження 23 березня 2003 року про передачу земельної ділянки у власність.

ОСОБА_7 видано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ПЛ № 000591 від 27 січня 2004 року, зареєстрований у книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 010455300003, тобто до прийняття головою районної державної адміністрації розпорядження 23 квітня 2003 року про передачу земельної ділянки у власність.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 02 жовтня 2018 року за №139948509 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія та номер ПЛ 000590, виданого 27 січня 2004 року на ім`я ОСОБА_2 , 12 квітня 2017 року проведена державна реєстрації права власності на земельну ділянку кадастровий номер 5320684900:00:012:0129, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1226589453206.

Згідно з Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майне, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 02 жовтня 2018 року за №139947394 на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серія та номер ПЛ 000591, виданого 27 січня 2004 року на ім`я ОСОБА_1 , 03 квітня 2017 року проведена державна реєстрація права власності на земельну ділянку, кадастровий номер 5320684900:00:012:0128, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1217351153206.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Доводи касаційної скарги прокурора стосуються правильності застосування положень ЦК України про позовну давність.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до пунктів «б», «ґ» статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже розподіл землі є важливим для суспільства і має відбуватися у відповідності до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Управління земельними ресурсами має бути ефективним і прозорим, до земельних ресурсів має бути забезпечений рівний доступ, використання землі має бути раціональним.

За змістом частини першої статті 22 ЗК України (у редакції, чинній на час передачі спірних земельних ділянок у власність) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Статтею 31 ЗК України передбачено, що землі фермерського господарства можуть складатися із: земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі; земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності; земельної ділянки, що використовується фермерським господарством на умовах оренди. Громадяни - члени фермерського господарства мають право на одержання безоплатно у власність із земель державної і комунальної власності земельних ділянок у розмірі земельної частки (паю).

Відповідно до частин першої, другої статті 1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім`ї, відповідно до закону.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про фермерське господарство» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для отримання (придбання) у власність або в оренду земельної ділянки державної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до відповідної районної державної адміністрації. Для отримання у власність або в оренду земельної ділянки із земель комунальної власності з метою ведення фермерського господарства громадяни звертаються до місцевої ради.

Стаття 12 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що земельні ділянки, які на праві власності належать громадянам-членам фермерського господарства, є землями фермерського господарства. Право володіння та користування земельними ділянками, які знаходяться у власності членів фермерського господарства, здійснює фермерське господарство.

При цьому слід звернути увагу , що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина друга статті 19 Конституції України).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша, п`ята статті 261 ЦК України). Отже ця норма передбачає презумпцію обізнаності особи про стан своїх майнових прав і вимог. Спростування цієї презумпції покладається на позивача.

Позовна давність є строком для подання позову як безпосередньо суб`єктом, право якого порушене (зокрема і державою, що наділила для виконання відповідних функцій у спірних правовідносинах певний орган державної влади, який може звернутися до суду), так і прокурором, уповноваженим законом звертатися до суду з позовом в інтересах держави як носія порушеного права, від імені якої здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах може певний її орган.

Слід звернути увагу, що позовна давність має на меті гарантувати правову визначеність, встановлюючи межу для дій або ж перешкоджаючи несправедливості, яка могла б виникнути, якби суди ухвалювали рішення щодо подій, які відбулися у далекому минулому.

Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).

Як в разі подання позову суб`єктом, право якого порушене, так і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб`єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган (пункти 46, 48, 65-66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 14-183цс18); постанова Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 21 квітня 2021 у справі № 471/151/17-ц).

Відповідачами ОСОБА_2 та представником відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 заявлено про застосування позовної давності.

Суд апеляційної інстанції звернув увагу, що у позовній заяві прокурор не обґрунтував момент, з якого стало або могло стати відомо про порушення інтересів держави органу, уповноваженому здійснювати контроль за землекористуванням. У позовній заяві прокурор зазначив, що про особу порушника він довідався після набрання вироком суду законної сили, у касаційній скарзі вказує, що докази у кримінальному провадженні, здобуті 05-06 квітня 2017 року, підтвердили незаконність набуття відповідачами у власність спірних земельних ділянок.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що моментом початку перебігу позовної давності слід є момент видачі державних актів та видачі розпорядження, оскільки вони підписані головою Глобинської райдержадміністрації та начальником Глобинського районного відділу земельних ресурсів у межах наданих ним державою повноважень. При цьому суд апеляційної інстанції звернув увагу, що державний нагляд у сфері землеустрою у 2004 році було покладено на Головне управління земельних ресурсів в Полтавській області, яке могло дізнатись про порушення передбаченого порядку виділення земельних ділянок у власність із земель державного фонду на час видачі державних актів про право власності на земельні ділянки.

Отже слід погодитися із висновками суду апеляційної інстанції, що заявлений у січні 2019 року позов про визнання недійсними Глобинської райдержадміністрації від 23 березня 2004 року № 236 та державних актів на право приватної власності на земельну ділянку від 27 січня 2004 року не підлягає задоволенню у зв`язку із значним пропуском строку позовної давності. Підстави для поновлення цього строку (пропущеного більш ніж на 11 років) судами не знайдено. Слід також враховувати, що ризик помилки державного органу повинен покладатися на саму державу.

Суд касаційної інстанції приходить до висновку, що судами першої (з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного перегляду), та апеляційної інстанції при винесенні судових рішень про відмову у задоволенні позовних вимог були належним чином оцінені наведені сторонами доводи й подані докази, об`єктивно встановлені обставини справи та правильно застосовані норми матеріального права.

Слід звернути увагу, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи по суті, у значній мірі зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

За встановлених у цій справі обставин, посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків щодо застосування норм матеріального й процесуального права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України та Верховного Суду, зазначених у касаційній сказі, є необґрунтованими, а висновки судів попередніх інстанцій не суперечать зазначеним висновкам.

За змістом статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).

Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржених судових рішень, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Полтавської обласної прокуратури залишити без задоволення.

Рішення Глобинського районного суду Полтавської області від 28 грудня 2021 року з урахуванням змін, внесених за результатами апеляційного розгляду, та постанову Полтавського апеляційного суду від 21 квітня

2022 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников Судді О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта