ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
02068, м. Київ, вул. Кошиця, 5-А
справа № 753/15426/20
провадження № 2/753/2388/22
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"04" жовтня 2022 р. Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Каліушка Ф.А.,
при секретарі Данько В.В.,
за участю сторін: не з`явились
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України -
ВСТАНОВИВ:
У вересні 2020 року ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до суду з позовом до держави Російська Федерація про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України.
Позовні вимоги обґрунтовує тим, що 20 лютого 2014 року розпочалась збройна агресія Російської Федерації проти держави Україна, внаслідок чого відбулася окупація Російською Федерацією частини території Автономної Республіки Крим, Луганської та Донецької областей України.
Внаслідок вищезазначеного у позивача виникли душевні страждання, погіршилось самопочуття, знизився життєвий тонус. Також, позивач зазначає, що постійно перебуває у пригніченому стані, що негативно позначилось на її стосунках з оточуючими та призвело до погіршення нормальних життєвих зв`язків. Починаючи з лютого 2014 року позивач щоденно слухає та читає новини, у яких повідомляється про загибель та поранення людей, а також про вибухи та руйнування будівель, захоплення та катування заручників у зоні бойових дій, які перебувають на Сході України. Погіршення свого морального стану обґрунтовує тим, що перебуваючи у громадському транспорті та на подвір`ї часто зустрічає інвалідів та мимоволі стає свідком поховальних процесій за загиблими захисниками України. Позивачу болісно усвідомлювати той факт, що економіка Донбасу повністю зруйнована, що негативно впливає на її життєвий рівень, а також зазначає про затоплені шахти, які загрожують потужною екологічною катастрофою, що ставить під загрозу здоров`я позивача та її співвітчизників.
У зв`язку з вищевикладеним, позивач змушена була звернутись з даним позовом до суду та просить стягнути на її користь з держави Російська Федерація відшкодування моральної шкоди у розмірі 100 000,00 грн.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києва від 07.09.2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено її розгляд в підготовче судове засідання.
Ухвалою Дарницького районного суду м. Києві від 21.07.2022 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
В судове засідання, яке відбулось 04 жовтня 2022 року, позивач та її представник не з`явились, однак до початку розгляду справи позивач подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з тим, що її представник перебуває в іншому судовому засіданні, а вона не є юридично обізнаною.
Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку шляхом направлення судового виклику за адресою Посольства Російської Федерації. Відзиву на позовну заяву на адресу суду не надсилав.
Водночас, відповідно до приписів ч. 2 ст. 223 Цивільного процесуального кодексу України (далі по тексту - ЦПК України) суд зобов`язаний відкласти судовий розгляд справи в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого відсутні відомості про вручення йому повідомлення про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження; 5) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли в справі беруть участь їх представники.
Частиною 3 ст. 223 ЦПК України також визначено, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника), крім відповідача, незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з`явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з`явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов`язковою.
Суд бере до уваги, що позивач та її представник були належним чином повідомлені про час та місце судового розгляду справи, враховуючи стадію розгляду даної справи, надання судом часу позивачу протягом відбувшихся чотирьох судових засідань під час проведення підготовчих дій, а також строки розгляду справи, суд визнає за можливе проводити судовий розгляд справи за відсутністю сторони позивача, яка була належним чином повідомлена про день та час судового засідання, а свою правову позицію виклала у позовній заяві, на підставі наявних у матеріалах справи доказів.
Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, доводи позивача на які вона посилалась як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, дійшов до наступних висновків.
У позовній заяві позивач зазначає, що у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України, вона як громадянка України постійно перебуває у пригніченому стані, має погане самопочуття, що негативно вплинуло на її стосунках з оточуючими та призвело до порушення нормальних життєвих зв`язків, чим особисто їй завдано моральної шкоди, яка підлягає стягненню з Російської Федерації.
У зв`язку з вищевказаними обставинами позивач оцінює заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн .
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Суд зазначає, що загальновідомим є той факт, що в лютому 2014 року розпочалася військова агресія Російської Федерації проти України, внаслідок якої була анексована територія Автономної Республіки Крим, частково окуповані території Донецької та Луганської областей України, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.
Способи захисту цивільних прав визначено ст. 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Пунктом 9 ч. 2 ст. 16 ЦК України передбачено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Згідно ч. 2 ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є зокрема і іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.
Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на відшкодування.
Згідно з ст. 23 ЦК України моральна шкода, зокрема, полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із душевними стражданнями, у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, а також ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.
Стаття 28 Загальної декларації прав людини гарантує кожній людині право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
Стаття 1 Декларації про право на мир засвідчує, що кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (резолюція 71/189, прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 19.12.2016 р.).
Отже, обов`язку держав утримуватися від збройної агресії кореспондує право людини на мир, яке є запорукою дотримання інших прав і свобод, гарантованих нормами Загальної декларації прав людини та інших міжнародно-правових актів.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 12.04.2012 № 9-рп/2012 (справа № 1-10/2012) наголосив, що в Україні як демократичній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Основного Закону України).
Суд враховує, що преамбула Статуту Організації Об`єднаних Націй визначає, що держави-учасниці ООН сповнені рішучості позбавити прийдешні покоління нещасть війни, проявлятимуть терпимість та житимуть в світі як добрі сусіди, об`єднуватимуть зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки.
Пункт 9 Резолюції 60/1, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 24.10.2005, визначає мир, безпеку та розвиток прав людини тими опорами, на яких тримається система ООН.
Пункт 120 Резолюції нагадує про обов`язок держав-учасниць ООН сприяти повазі та захисту усіх прав людини та основних свобод відповідно до Статуту ООН, Загальної Декларації прав людини та іншим документам, які стосуються прав людини. Універсальний характер цих прав не підлягає жодному сумніву.
Пункт 122 Резолюції підкреслює, що всі держави зобов`язані поважати права людини та основні свободи.
Відповідно до ст. 28 Загальної декларації прав людини кожному гарантується право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені.
У ст. 30 Декларації зазначено, що ніщо у цій Декларації не може бути витлумачено як надання будь-якій державі, групі осіб або окремим особам права займатися будь-якою діяльністю або вчиняти дії, спрямовані на знищення прав і свобод, викладених у цій Декларації.
Кожен має право жити в мирі в умовах заохочення і захисту всіх прав людини і повної реалізації розвитку (ст. 1 Декларації про право на мир, затвердженої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 71/189 від 19.12.2016).
Згідно ст. 1 ЗУ «Про оборону України», збройна агресія - це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.
Силові дії Російської Федерації, що тривають з 20.02.2014 є актами збройної агресії відповідно до пунктів "a", "b", "с", "d" та "g" статті 3 Резолюції 3314 (XXIX) Генеральної Асамблеї ООН "Визначення агресії" від 14.12.1974 року.
Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» від 18.01.2018 року визначено, що Російська Федерація чинить злочин агресії проти України та здійснює тимчасову окупацію частини її території за допомогою збройних формувань Російської Федерації, що складаються з регулярних з`єднань і підрозділів, підпорядкованих Міністерству оборони Російської Федерації, підрозділів та спеціальних формувань, підпорядкованих іншим силовим відомствам Російської Федерації, їхніх радників, інструкторів та іррегулярних незаконних збройних формувань, озброєних банд та груп найманців, створених, підпорядкованих, керованих та фінансованих Російською Федерацією.
Відповідно до стст. 1-3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» сухопутна територія Автономної Республіки Крим і міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визнаються тимчасово окупованими внаслідок збройної агресії Російської Федерації з 20.02.2014.
Наслідком саме збройної агресії Російської Федерації відносно України (що є загальновідомими фактами, а тому не підлягають доказуванню за нормами ч. 3 ст. 82 ЦПК України), стала окупація частини території України.
За нормою ч. 6 ст. 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» відшкодування матеріальної та моральної шкоди, заподіяної внаслідок тимчасової окупації державі Україна, юридичним особам, громадським об`єднанням, громадянам України, іноземцям та особам без громадянства, у повному обсязі покладається на Російську Федерацію як на державу, що здійснює окупацію.
Таким чином, Російська Федерація є суб`єктом, внаслідок збройної агресії якого проти України та окупації частини території України порушено низку прав та свобод громадян України, зокрема, особистих прав позивача, та, відповідно, саме Російська Федерація є суб`єктом, на якого покладено обов`язок з відшкодування завданих цими діями збитків.
За приписом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 № 760/17232/20-ц (61-15925 св 21) зазначено наступне:
«Визначаючи, чи поширюється на Російську Федерацію судовий імунітет у справі, яка переглядається», Верховний Суд врахував таке:
- предметом позову є відшкодування моральної шкоди, завданої збройною агресією РФ проти України;
- місцем завдання шкоди є територія суверенної держави Україна;
- передбачається, що шкода завдана агентами РФ, які порушили принципи та цілі, закріплені у Статуті ООН, щодо заборони військової агресії, вчиненої стосовно іншої держави - України;
- вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави - України, що закріплено у Статуті ООН;
- національне законодавство України виходить із того, що за загальним правилом шкода, завдана в Україні фізичній особі в результаті протиправних дій будь-якої іншої особи (суб`єкта), може бути відшкодована за рішенням суду України (за принципом генерального делікту).
У зв`язку з повномасштабним вторгненням Російської Федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з Росією, що у свою чергу з цієї дати унеможливлює направлення різних запитів та листів до посольства Російської Федерації в Україні у зв`язку із припиненням його роботи на території України.
До таких висновків щодо розірвання дипломатичних відносин між Україною і Російською Федерацією, на основі аналізу наведених вище норм права та фактичних обставин, дійшов Верховний Суд у постанові від 14 квітня 2022 року у справі № 308/9708/19 (провадження № 61-18782 св 21), а також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 635/6172/17, провадження № 14-167 цс 20, (пункт 58).
Отже, Російська Федерація, вчинивши неспровокований та повномасштабний акт збройної агресії проти Української держави, численні акти геноциду Українського народу, не вправі надалі посилатися на свій судовий імунітет, заперечуючи тим самим юрисдикцію судів України на розгляд та вирішення справ про відшкодування шкоди, завданої такими актами агресії фізичній особі - громадянину України».
У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» вказано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Суд також враховує, що Російська Федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, окупувавши частину території України, порушила чисельну кількість міжнародних норм та правил, в тому числі норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.
Пунктом 2 Будапештського меморандуму Російська Федерація взяла на себе зобов`язання разом зі Сполученим Королівством Великої Британії та Північної Ірландії і Сполученими Штатами Америки утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом Організації Об`єднаних Націй.
У відповідності з Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01.08.1975 суверенні права держави мають узгоджуватись із міжнародним правом, зокрема Статутом ООН, Загальною декларації прав людини та Гельсінським заключним актом Наради по Безпеці та співробітництву в Європі від 01 серпня 1975 року, які визначають права та законні інтереси людини як найвищу суспільну цінність, гарантують людині право жити в мирі та безпеці.
Таким чином, держава, яка грубо порушує гарантовані нормами міжнародного права основні свободи та права людини, не може використовувати імунітет від судового переслідування іноземним судами як гарантію уникнення відповідальності за вчинені злочини проти життя та здоров`я людини, а також нанесення шкоди її майну.
Суд вважає, що Російська Федерація, порушивши наведені міжнародні норми, вийшла за межі своїх суверенних прав, гарантованих ст. 2 Статуту ООН, а тому не має судового імунітету в частині вимог позивача про відшкодування шкоди.
Водночас, відповідно до положень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 року передбачено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, враховується характер та обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок протиправних дій відповідача, час і зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.
Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року в п. 5 постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов`язковому з`ясуванню при вирішені спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду ті з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. За загальними правилами відшкодування шкоди, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії певних осіб чи органів завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Положеннями п. 9 вказаної Постанови роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань з урахуванням у кожному конкретному випадку вини відповідача та інших обставин. Зокрема, ураховується характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотних вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках.
В пункті 10 зазначеної Постанови зазначено, що при заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона.
Право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою. При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ч. 3 ст. 12 та 81 ЦПК України.
Так, на підтвердження завданої моральної шкоди позивачем не надано жодного доказу, в матеріалах справи вони відсутні, а викладені у позовній заяві твердження позивача про постійне перебування у пригніченому стані, що негативно позначилось на її стосунках з оточуючими та призвело до погіршення нормальних життєвих зв`язків, ґрунтуються лише на припущеннях, тобто позивачем не доведено наявності завдання позивачу моральних страждань.
Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. ч. 5-6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, враховуючи положення вказаних статей, приймаючи до уваги те, що позивачем як при зверненні до суду, так і в ході розгляду справи на підтвердження факту причинного зв`язку між діями відповідача та завданням моральної шкоди не було надано доказів, на які вона посилалась як на підставу своїх вимог в позові, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог в повному обсязі за їх недоведеністю.
На підставі викладеного та керуючись стст. 2-13, 76 - 83, 141, 259, 263-265, 354-355 ЦПК України, суд -
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог позовом ОСОБА_1 до Російської Федерації про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок збройної агресії Російської Федерації проти України - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
СУДДЯ: КАЛІУШКО Ф.А.
Суд | Дарницький районний суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 04.10.2022 |
Оприлюднено | 26.10.2022 |
Номер документу | 106915823 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи у спорах про недоговірні зобов’язання, з них про відшкодування шкоди, з них |
Цивільне
Касаційний цивільний суд Верховного Суду
Антоненко Наталія Олександрівна
Цивільне
Дарницький районний суд міста Києва
Каліушко Ф. А.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні