Постанова

від 05.10.2022 по справі 295/4526/14-ц

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/4526/14-ц Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.

Категорія 39 Доповідач Шевчук А. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2022 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді Шевчук А.М.,

суддів: Коломієць О.С., Талько О.Б.,

за участі секретаря судового засідання Ковальчук М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі

цивільну справу №295/4526/14-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та

за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Правекс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал», Товариства з обмеженою відповідальністю «Авістар» про визнання правочинів недійсними

за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал»

на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 16 червня 2021 року, яке ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М. у м. Житомирі,

в с т а н о в и в:

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Правекс Банк» звернулося до суду з первісним позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором. Із урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка ухвалою занесеною до журналу судового засідання від 13 серпня 2014 року прийнята до розгляду, просило станом на 24 червня 2014 року стягнути заборгованість у сумі 589 193,02 долари США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 335 332 дол.США, заборгованості з процентів за користування кредитом у сумі - 135 935,02 дол.США, пені за несвоєчасне повернення кредиту -54 324 дол.США та пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 63 602 дол.США (а.с.82 т.1).

Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 24 жовтня 2008 року між АКБ «Правекс Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс Банк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №575-006/08Р із наступними змінами та доповненнями до нього від 03 вересня 2009 року та 26 січня 2011 року. Відповідно до умов кредитного договору банк надав ОСОБА_1 до 24 жовтня 2013 року кредит на загальну 350 000 дол.США із процентною ставкою 17,99 % річних за користування кредитними коштами, а ОСОБА_1 зобов`язалася погашати борг частинами. Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 03 вересня 2009 року між сторонами була досягнута домовленість про реструктуризацію заборгованості шляхом встановлення нового графіка погашення кредиту. В подальшому 26 січня 2011 року між сторонами укладений договір про внесення змін та доповнень до кредитного договору, за умовами п.1.2 якого, кредит надається з 24 жовтня 2008 року до 15 листопада 2010 року під процентну ставку 17,99 % річних, а з 15 листопада 2010 року до 24 жовтня 2013 року - під 12% річних. При цьому відповідач зобов`язалася погашати реструктуризовані проценти за кредитом у загальній сумі 40 304 дол.США, починаючи з 01 січня 2012 року до 10 грудня 2012 року щомісячно до 10 числа місяця включно, наступного за місяцем нарахування відсотків, згідно з орієнтованим графіком щомісячних платежів, який вказаний в додатку №1 до договору. Отже відповідач мала погасити заборгованість за кредитним договором шляхом внесення коштів у розмірі 338 332 дол.США в строк до 24 жовтня 2013 року. Відповідач зобов`язання за договором не виконала, у зв`язку з чим утворилася вищевказана заборгованість.

Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 10 вересня 2019 року, занесеною до протоколу судового засідання, за первісним позовом до участі в справі залучено правонаступника ПАТ КБ «Правекс Банк» - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал».

У письмових поясненнях, які надійшли від представника правонаступника за первісним позовом адвокат Остащенко О.М., повноваження якої підтверджені належим чином, остання просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» заборгованість за кредитним договором в сумі 420 137 дол.США, яка складається із тіла кредиту в сумі 301 551 дол.США та процентів за користування кредитом у сумі 118 586 дол.США (а.с.195 т.5).

У лютому 2021 року ОСОБА_1 через представника Гуртовенка Р.М. пред`явила зустрічний позов до Акціонерного товариства «Правекс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм капітал» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авістар». Просила визнати недійсними: договір купівлі-продажу прав вимоги від 26 травня 2017 року, укладений між ПАТ КБ «Правекс Банк» та ТзОВ «Авістар», в частині, зокрема, купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р; договір купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року, укладений між ТзОВ «Авістар» та ТзОВ «Фінансова компанія «Фінтайм капітал» в частині, зокрема, купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р.

Вимоги зустрічної позовної заяви обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 був пред`явлений зустрічний позов, прийнятий до спільного провадження з первісним позовом, про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26 червня 2018 року №2606/18, що був укладений між ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ОСОБА_3 , який у подальшому розірваний його ж сторонами. У зв`язку з тим, що внаслідок розірвання договору фактично перестав існувати спір за пред`явленим ОСОБА_1 зустрічним позовом, представником ОСОБА_1 заявлено клопотання про залишення зустрічного позову без розгляду, яке ухвалою суду від 15 лютого 2021 року задоволено. Разом із тим, існують підстави для прийняття до спільного провадження із первісним позовом зустрічного позову про визнання правочинів частково недійсними, оскільки суд не встановлював для відповідача строк для надання відзиву на позовну заяву, який встановлюється виключно судом. ЦК України проводить розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги. Це, зокрема, правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу. Учасниками цесії може бути будь-яка фізична або юридична особа. Договір факторингу є правочином, який характеризується, зокрема, тим, що йому притаманний спеціальний суб`єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором). Особи, які можуть бути кредитодавцями у кредитних правовідносинах, є банк або інша фінансова установа. Юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів із дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі, якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій. Отже, фактор для надання фінансових послуг повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових послуг. Під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової вимоги. Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги. Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника. При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату. Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж із урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні. Договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року та договір купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року є договорами факторингу. Договори купівлі-продажу права вимоги за кредитними договорами, що вчинені між юридичними особами, які включені до державного реєстру фінансових установ, є по своїй правовій природі договорами факторингу. Небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії. Факторинг належить до фінансових послуг. За таких обставин, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями (зазначений висновок вказаний в постанові Верховного Суду України в справі №461/2900/11 від 16 грудня 2020 року). ТзОВ «ФК «Авістар» генеральна та/або індивідуальна ліцензія Національного банку України на право здійснення операції з іноземною валютою не видавалася. ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» мало генеральну ліцензію, яка відкликана 23 грудня 2008 року. Оскільки ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» на час вчинення оспорюваних правочинів не мали генеральної та/або індивідуальної ліцензії Національного банку України на право здійснення операцій з іноземною валютою, то договори є недійсними відповідно до положень ст.ст.203,215 ЦК України.

Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 01 березня 2021 року первісний та зустрічний позови об`єднані в одне провадження.

Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 16 червня 2021 року, в повному тексті якого ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 14 липня 2021 року виправлено описку та викладено резолютивну частину рішення суду в наступній редакції, у задоволенні первісного позову ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_1 задоволений частково. Визнаний недійсним договір купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року №13032018/3, що укладений між ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал», в частині купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року та за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року, що укладені між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 . У задоволенні інших вимог за зустрічним позовом відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» подали апеляційні скарги. Посилаються на порушення норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі просить судові рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року, що укладений між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТзОВ «ФК «Авістар», в частині купівлі-продажу права вимоги за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р та за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року №575-005/08Ф, які укладені між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Доводи апеляційної скарги аргументує тим, що відповідно до положень ст.261 ЦК України перебіг строку позовної давності для заявлення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року з підстав відсутності у ТзОВ «ФК «Авістар» ліцензії на здійснення валютних операцій розпочався для ОСОБА_1 з 30 травня 2018 року. Підписавши позов у грудні 2017 року, як службова особа ТзОВ «Поліські зорі», ОСОБА_1 не знала та не могла знати, чи була в дійсності станом на дату вчинення оспорюваного договору у ТзОВ «ФК «Авістар» індивідуальна та/або генеральна ліцензії на право здійснення валютних операцій. До позову не було додано жодного доказу з цього приводу та це був лише довід, який підлягав з`ясуванню в межах відповідного судового процесу. Господарський суд м. Києва не з`ясовував, була в наявності відповідна ліцензія у ТзОВ «ФК «Авістар» станом на дату укладення оспорюваного договору чи ні. Про відсутність у ТзОВ «ФК «Авістар» станом на дату укладення оспорюваного договору індивідуальної та/або генеральної ліцензії на право здійснення валютних операцій ОСОБА_1 дізналася з листа Національного банку України від 30 травня 2018 року №27-0006/29755, отриманого на її запит. Даний доказ не був прийнятий судом першої інстанції до уваги, що стало наслідком незаконного застосування до відповідної позовної вимоги зустрічного позову строку позовної давності, який в дійсності ОСОБА_1 пропущений не був.

У своїй апеляційній скарзі ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» просить судові рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити та стягнути з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р в сумі 411 267, 02 дол.США, яка складається із тіла кредиту в сумі 291 738 дол.США та процентів за користування кредитом у сумі 119 529,02 дол.США, а у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Аргументи апеляційної скарги ґрунтує на тому, що суд першої інстанції відносно первісного позову зробив правильний висновок про отримання ОСОБА_1 кредиту, прострочення нею виконання своїх зобов`язань та наявність заборгованості за кредитними відносинами в сумі 480 137 дол.США станом на 24 червня 2014 року, але відмовив у задоволенні первісного позову лише з підстави часткового задоволення зустрічного позову, визнавши при цьому недійсним договір купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року, виходячи із того, що у ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» відсутні права на стягнення заборгованості за кредитним договором. Висновок суду про те, що ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» на час укладення договорів від 26 травня 2017 року та 13 березня 2018 року не мали ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями, а тому відповідні правочини суперечать вимогам ст.ст.203.215 ЦК України є безпідставним. Задовольняючи зустрічний позов частково, суд першої інстанції виходив із того, що фінансова установа має право здійснювати валютні операції лише після отримання генеральної ліцензії, але при цьому не проаналізував термін «валютні операції». Стаття 1 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» (в редакції від 18 січня 2018 року, що діяла на дату укладення договору від 13 березня 2018 року) надає визначення, що є «валютними операціями». Разом із тим, оспорювані договори купівлі-продажу права вимоги не передбачають переходу права власності на валютні цінності; використання валютних цінностей як засобу платежу; вивезення, переказування і пересилання валютних цінностей, а тому не можуть розцінюватися як валютна операція та не можуть бути визнані недійсними через відсутність ліцензії на здійснення валютної операції. Вказана ліцензія є необхідною при укладенні кредитного валютного договору. Право вимоги за кредитним договором, яке перейшло до ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» за договором факторингу, не є валютною операцією, яка потребує наявності генеральної або індивідуальної ліцензії. Також суд першої інстанції не врахував, що плата за вищевказаними договорами, на підставі яких перейшло право вимоги до ТзОВ «Фінтайм Капітал», відбулася в гривні. Отже, суд не зазначив конкретної норми, яка містить заборону на укладенні договори, за якими переходить право вимоги за валютним зобов`язанням, без отримання ліцензії на здійснення валютних операцій та не зазначив норми, яка передбачає недійсність такого договору. Вважає, що висновки суду щодо порушення прав ОСОБА_1 у формі «особливого ускладнення виконання валютного зобов`язання» є абстрактними, не містять жодного обґрунтування негативного впливу договору купівлі-продажу на її конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси та свідчить лише про незгоду ОСОБА_1 з указаним договором, що не є тотожним порушенню права, свободи чи інтересу. Оскаржувані договори не змінили зобов`язання, що існувало між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Правекс Банк», у зв`язку з чим не виникло додаткового навантаження, не доведена неможливість виконувати зобов`язання. Окрім того, суд безпідставно прийняв зустрічний позов та об`єднав його в одне провадження з первісним позовом.

У відзиві на апеляційну скаргу ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» представник ОСОБА_1 адвокат Гуртовенко Р.М. просить у її задоволенні відмовити. Зокрема зазначає, що ОСОБА_1 має право на оскарження договорів факторингу із тих підстав, що договори стосуються її права, оскільки предметом цих договорів є право вимоги саме до неї у зобов`язанні за первісним договором. Окрім того, ведення діяльності з надання послуг факторингу, який передбачає проведення валютних операцій (передача права вимоги за кредитами в іноземній валюті), потребує отримання фінансовою установою ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями. У даному випадку вбачаються відносини із вчиненням сторонами договорів факторингу, що є фінансовою послугою та вимагає наявності генеральної/індивідуальної ліцензії на право здійснення валютних операцій. Саме про це Верховним Судом зроблений правовий висновок, який вказаний у постановах від 16 грудня 2020 року в справі №461/2900/11, від 20 січня 2021 року в справі №1512/1742/2012 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року в справі №638/22396/14-ц. Не має жодного правового значення, в якій національній валюті відбувся розрахунок за придбання права вимоги, а також не має жодного значення, в якій валюті дане зобов`язання виконується боржником по відношенню до кредитора. Оспорювані договори від 26 травня 2017 року та 13 березня 2018 року, хоча називаються договорами купівлі-продажу, але за своєю правовою суттю є договорами факторингу та не має жодного значення, за яку валюту (національну чи іноземну) придбавалося право вимоги за зазначеними договорами, як і значення про те, у якій валюті може виконуватися зобов`язання. Має значення лише те, що зобов`язання, які випливають із кредитних договорів, визначені в іноземній валюті, а також та обставина, що договори за своєю суттю є договорами факторингу.

Інші учасники справи відзиву на апеляційні скарги не подавали. Відповідно до частини третьої ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У судовому засіданні в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 та її представник адвокат Гуртовенко Р.М. свою апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити. Судове рішення щодо відмови у задоволенні зустрічного позову (відмови у визнанні договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року) скасувати та ухвалити в цій частині зустрічного позову нове судове рішення, яким визнати договір від 26 травня 2017 року недійним. У решті зустрічного позову та первісний позов залишити без змін. У задоволенні апеляційної скарги ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» - відмовити у повному обсязі.

Представник ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» адвокат Остащенко О.М. апеляційну скаргу товариства підтримала та просить її задовольнити. Судове рішення про відмову в задоволенні первісного позову та часткове задоволення зустрічного позову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким первісний позов задовольнити у повному обсязі, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» кредитну заборгованість у сумі 411 267,02 дол.США, а у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Представник ТзОВ «ФК «Авістар» Бернацький Ю.А. просить ОСОБА_1 у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а апеляційну скаргу ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» - задовольнити у повному обсязі, тобто задовольнити первісний позов та стягнути кредитну заборгованість, а у задоволенні зустрічного позову відмовити у повному обсязі.

Представник АТ КБ «Правекс-Банк» до суду не з`явився. Юридична особа клопотань про відкладення розгляду справи не спрямовувала. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до положень частини другої ст.372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» - до задоволення з наступних підстав.

При розгляді даного спору суд першої інстанції дійшов висновку про доведення позивачем за первісним позовом існування заборгованості боржника ОСОБА_1 з повернення суми кредиту станом на 24 червня 2014 року в сумі 480 137 дол.США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту - 345 145 дол.США та заборгованості за процентами за користування кредитом - 134 992 дол.США, що підтверджується належними та допустимим доказами. Разом із тим, ТзОВ «Фінтайм Капітал» просить визначити як дійсний розмір заборгованості суму 411 267,02 дол.США, яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 291 738 дол.США та заборгованості з процентів за користування кредитом - 119 529,02 дол.США, що розрахована як різниця між сумою переданих прав за договором купівлі-продажу прав вимог та вартістю відчуження предмета іпотеки. Разом із тим, задовольняючи зустрічний позов частково та визнаючи недійним договір купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року, що укладений між ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК Фінтайм Капітал», в частині купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року та за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року, суд першої інстанції виходив із того, що ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» на час укладення договорів не мали ліцензії на вчинення операцій з валютними цінностями, а тому відповідні правочини суперечать вимогам ст.ст.203,215 ЦК України. Суд відмовив у визнанні недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року, що укладений між ПАТ КБ «Правекс Банк» та ТзОВ «Авістар», в частині купівлі-продажу прав вимоги за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року та за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року, за спливом строку позовної давності, оскільки вважав, що 07 грудня 2017 року ТзОВ «Фірма Польські зорі» звернулося в порядку господарського судочинства із позовом до ПАТ КБ «Правекс-Банк», ТзОВ «ФК «Авістар», третя особа: ОСОБА_1 , про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року. Відповідний позов був поданий за підписом ОСОБА_1 , як директора ТзОВ «Фірма Польські зорі». Ухвалою суду від 05 грудня 2017 року позов повернутий без розгляду, а тому саме з цього часу розпочався відлік строку позовної давності за вимогами ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року. ОСОБА_1 звернулася із зустрічним позовом в лютому 2021 року, пропустивши трирічний строк позовної давності та представник позивача за первісним позовом подала заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Часткове задоволення зустрічного позову (визнання недійсним договору купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року) призвело до відсутності прав кредитора у ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал», а тому в задоволенні первісного позову відмовлено на цій підставі.

Апеляційний суд не може повністю погодитися із висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 24 жовтня 2008 року між Акціонерним комерційним банком «Правекс Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс Банк», та ОСОБА_1 (позичальником) укладений кредитний договір №575-006/08Р, за умовами якого банк надав останній кредит у іноземній валюті на загальну суму 350 000 дол.США строком до 24 жовтня 2013 року зі сплатою відсотків за користування кредитом за ставкою 17,99% річних.

За висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 20 вересня 2018 року №14691 в бухгалтерському обліку ПАТ КБ «Правекс Банк» документально підтверджується видача готівкової іноземної валюти (кредиту) із банківського рахунку для обліку довгострокових кредитів в розмірі 350 000 дол.США за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р до каси шляхом оформлення видаткового касового документа - заяви про видачу готівки (кредиту) в сумі 350 000 дол.США на користь ОСОБА_1 . Висновок експерта наявними у матеріалах справи доказами не спростований.

За умовами вищевказаного кредитного договору ОСОБА_1 зобов`язалася погашати заборгованість за кредитом рівними частинами в сумі 5 834 дол.США, щомісяця, до «10» числа наступного місяця включно (п.4.1 кредитного договору). Відсотки за користування кредитом підлягають сплаті щомісяця (за час фактичного користування грошовими коштами протягом календарного місяця) у строк до 10 числа місяця включно, наступного за місяцем нарахування відсотків.

Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 03 вересня 2009 року сторони домовилися щодо реструктуризації заборгованості шляхом встановлення нового графіку погашення кредиту за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р.

Договором про внесення змін та доповнень до кредитного договору від 26 січня 2011 року сторони дійшли згоди відновити дію кредитного договору від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р, за умовами якого кредит наданий позичальникові строком із 24 жовтня 2008 року до 15 листопада 2010 року зі сплатою 17,99% річних; із 15 листопада 2010 року по 24 жовтня 2013 року зі сплатою 12% річних. Окрім того, ОСОБА_1 зобов`язалася погашати реструктуризовані відсотки за кредитом в загальній сумі 40 304 дол.США, починаючи з 01 січня 2012 року до 10 грудня 2012 року щомісяця в строк до 10 числа місяця включно, наступного за місяцем нарахування процентів, згідно з орієнтовним графіком щомісячних платежів, який вказаний в додатку №1 до договору, а також в момент повернення кредиту, вказаний в даному договорі.

Для забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором 24 жовтня 2008 року Акціонерний комерційний банк «Правекс Банк», правонаступником якого є ПАТ КБ «Правекс Банк», та ОСОБА_1 (іпотекодавець) уклали договір іпотеки №575-006/08Р, за умовами якого остання передала в іпотеку належне їй на праві власності нерухоме майно: нежилі приміщення (група нежилих приміщень №1-2 кафе піцерія (в літ.А): приміщення №1 площею 3,2 м?, приміщення №2 площею 57,3 м?; приміщення №3 площею 5,8 м?; приміщення №4 площею 2,3 м?; приміщення №5 площею 1,8 м?; приміщення №6 площею 1,1 м?; приміщення №7 площею 6,6 м?; приміщення №8 площею 4,1 м?; приміщення №9 площею 2,8 м?; приміщення №10 площею 2,9 м?; приміщення №11 площею 1,7 м?; приміщення №12 площею 21,6 м?; приміщення №13 площею 1,3 м?, загальною площею 112,50 м?, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

26 травня 2017 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Правекс Банк» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (покупець), яке уповноважене надавати фінансові послуги згідно зі свідоцтвом №ФК 422 виданим 24 жовтня 2013 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, був укладений договір купівлі-продажу прав вимог за кредитами, за умовами якого продавець погодився продати (відступити) права вимоги за кредитами та передати їх покупцеві, а покупець погодився придбати права вимоги за кредитами, прийняти їх та сплатити ціну купівлі. У додатку 1 переліку кредитних договір та договорів забезпечення зазначені, зокрема, кредитний договір від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р та договір про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року №575-005/08Ф.

13 березня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авістар» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» (покупець), яке уповноважене надавати фінансові послуги згідно зі свідоцтвом №ФК 751 виданим 26 травня 2016 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, укладений договір №13032018/3 купівлі-продажу прав вимог, за умовами якого продавець зобов`язався передати покупцеві право вимоги до боржника за кредитними договорами, а покупець зобов`язується прийняти зазначене право вимоги та сплатити продавцеві грошові кошти. У додатку №1 до вищевказаного договору знаходиться реєстр прав вимоги, що передаються продавцем покупцю, серед яких у тому числі, договір про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року №575-005/08Ф та кредитний договір від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р, боржник: ОСОБА_1 ; банк: ПАТ «КБ «Правекс Банк».

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частини перша та четверта ст.202 ЦК України).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені у ст.203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст.204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. За таких обставин, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину.

У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину. Відповідно до частини першої ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст.203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

За змістом ст.215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Відповідно до п.1 частини першої ст.512, ст.514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги).

Визначення факторингу міститься у ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Пунктом 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг від 06 лютого 2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231» до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб`єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі, права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі, шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Отже, положеннями ст.ст.512, 1077 ЦК України проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу.

Із аналізу ст.ст.512-518 ЦК України можна зробити такий висновок щодо суб`єктного складу правочинів із відступлення права вимоги: відповідно до ст.2 цього Кодексу учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Разом із тим, із огляду на частину першу ст.1077 ЦК України та частину п`яту ст.5 Закону України «Про банки і банківську діяльність» суб`єктний склад у договорі факторингу має три сторони: клієнта, яким може бути фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності (частина друга ст.1079 ЦК України), фактора, яким може бути банк або інша банківська установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (частина третя ст.1079 ЦК України) та боржник, тобто набувач послуг чи товарів за первинним договором.

У пункті 1 частини першої ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», норми якого є спеціальними, вказано, що фінансовими установами є банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди й компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо передбачених законом, - інших послуг (операцій), пов`язаних із наданням фінансових послуг.

У частинах першій та другій ст.7 цього ж Закону зазначено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов`язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Отже, фактор для надання фінансової послуги повинен бути включеним до Державного реєстру фінансових установ.

Щодо розмежування за предметом договору, то під час цесії може бути відступлене право як грошової, так і не грошової (роботи, товари, послуги) вимоги. ЦК України передбачає лише перелік зобов`язань, у яких заміна кредитора не допускається (ст.515 ЦК України). Предметом договору факторингу може бути лише право грошової вимоги (як такої, строк платежу за якою настав, так і майбутньої грошової вимоги (ст.1078 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 частини першої ст.1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За змістом пункту 11 частини першої ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» факторинг є фінансовою послугою.

Метою укладення договору відступлення права вимоги є безпосередньо передання такого права. Метою договору факторингу є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника.

При цесії право вимоги може бути передано як за плату, так і безоплатно. За договором факторингу відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату.

Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.

Якщо право вимоги відступається «за номінальною вартістю» без стягнення фактором додаткової плати, то в цьому випадку відносини факторингу відсутні, а відносини сторін регулюються загальними положеннями про купівлю-продаж із урахуванням норм стосовно заміни кредитора у зобов`язанні (частина третя ст.656 ЦК України).

Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу. Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченою в договорі, право вимоги за яким передається.

Згідно із частиною першою ст.1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Також розмежування розглядуваних договорів здійснюється за їх формою: правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (ст.513 ЦК України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої ст.49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Зазначене узгоджується із правовими висновками, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №465/646/11. При цьому Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10 листопада 2020 року в справі №638/22396/14-ц зазначила про відсутність підстав для відступу від вказаного вище правового висновку Великої Палати Верховного Суду.

Окрім того, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року в справі №346/1305/19 фактично відсилає до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16 березня 2021 року в справі №906/1174/18, в якій зазначено про часткове відступлення від правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року в справі №465/646/11 шляхом конкретизації висновку, а саме: відступлення права вимоги за кредитними і забезпечувальними договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.

Згідно із частиною третьою ст.1079 ЦК України у договорах факторингу - фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

За визначенням, наведеним у пункті 2 ст.1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року №15-93, який діяв на час укладення оспорюваних договорів, під «валютними операціями» розумілися: операції, пов`язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов`язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов`язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов`язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Частина друга ст.2 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачала, що резиденти і нерезиденти мали право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

У розумінні приписів частин першої та другої ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» Національний банк України уповноважений видавати індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадали під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видавалися комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв`язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

У частині четвертій ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» був наведений перелік операцій, які потребували отримання індивідуальної ліцензії резидентами і нерезидентами, зокрема підпункти «в» та «г» передбачали отримання індивідуальної ліцензії у разі: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.

Одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції означало також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка мала відношення до цієї операції, якщо інше не було передбачено умовами індивідуальної ліцензії (частина п`ята ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»).

Відповідно до Положення про порядок надання небанківським фінансовим установам, національному оператору поштового зв`язку генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 09 серпня 2002 року №297 (редакція на час укладення оспорюваних договорів), небанківська фінансова установа має право здійснювати операції, передбачені ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», якщо вони є валютними операціями, тільки після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Відповідно до підпункту 11 частини першої ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», факторинг належить до фінансових послуг.

Наведене вище Положення про надання генеральних ліцензій містить застереження, яке зводиться до того, що небанківська фінансова установа має право надавати фінансові послуги, якщо вони є валютними операціями, лише після отримання генеральної ліцензії згідно з пунктом 2 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно з ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Вказана стаття визначає правовий статус гривні, але не встановлює сферу її обігу, а ст.192 ЦК України передбачено, що іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановленому законом.

Отже, банк як фінансова установа, отримавши у встановленому законом порядку (ст.ст.19,47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») банківську та генеральну ліцензії на здійснення валютних операцій або письмовий дозвіл на здійснення операцій із валютними цінностями, який до переоформлення Національним банком України відповідних ліцензій на виконання вимог пункту 1 розділу ІІ Закону України від 15 лютого 2011 року №3024-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання діяльності банків» є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій, має право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті.

Так, за кредитним договором №575-006/08Р АКБ «Правекс Банк», як зареєстрована 29 грудня 1992 року №139 фінансова установа, отримавши 03 грудня 2001 року від Національного банку України банківську ліцензію №7 та письмовий дозвіл №7-1 на здійснення операцій із валютними цінностями (додаток до дозволу з переліком операцій з валютними цінностями), 24 жовтня 2008 року правомірно надав ОСОБА_1 кредит у іноземній валюті, оскільки на здійснення операцій з валютними цінностями при укладенні кредитного договору ліцензія необхідна.

ТзОВ «ФК «Авістар» (ідентифікаційний код 38904296) та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» (ідентифікаційний код 40424878) є юридичними особами та на момент укладення відповідно договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами (26 травня 2017 року) та договору купівлі-продажу прав вимог (13 березня 2018 року) мали статус фінансових установ за законодавством України (ТзОВ «ФК «Авістар» свідоцтво №ФК 422 видане 24 жовтня 2013 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» свідоцтво №ФК 751 видане 26 травня 2016 року Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг), були внесене до Державного реєстру фінансових установ України та мали право відповідно до додатків до свідоцтв про реєстрацію фінансової установи, які є невід`ємними частинами свідоцтва про реєстрацію фінансових послуг, здійснювати фінансову послугу у виді факторингу без отримання ліцензії та/або дозволів на такий вид фінансової послуги.

Отже, встановлено, що ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» є фінансовими установами, які на час укладення оспорюваних правочинів мали право здійснювати фінансові послуги, зокрема надавати послуги факторингу, без отримання ліцензії та/або дозволів відповідно до законодавства.

Суд першої інстанції правильно встановив, що на час укладення оспорюваних договорів ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» не мали ліцензій на здійснення валютних операцій, що підтверджується, зокрема й листом Національного банку України від 30 травня 2018 року №27-0006/29755 відносно ТзОВ «ФК «Авістар», але при цьому суд першої інстанції помилково виходив із обов`язковості їх (ліцензій) наявності на час укладення договорів, дійсність яких оспорюється в судовому порядку за вимогами зустрічного позову.

У даному випадку 26 травня 2017 року між ПАТ КБ «Правекс Банк» та ТзОВ «ФК «Авістар» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами, а 13 березня 2018 року між ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» укладений договір купівлі-продажу прав вимог, тобто договори про переуступку права вимоги, які за змістом є договорами факторингу. Укладення таких договорів не передбачає наявності генеральної або індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, оскільки ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного договору. ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» з ОСОБА_1 (боржником) кредитного договору не укладали. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що вимоги зустрічного позову є доведеними. Натомість ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» мали право на укладення оспорюваних договорів від 26 травня 2017 року та 13 березня 2018 року, за якими право вимоги законно переуступлено без наявності ліцензій на здійснення валютних операцій.

Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року в справі № 752/18402/16-ц, від 04 листопада 2020 року в справі №562/3925/18.

Також за пунктом «b» розділу 3 «Ціна купівлі та платежі» договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року ТзОВ «ФК «Авістар» зобов`язалося сплатити на користь ПАТ КБ «Правекс Банк» гривневий еквівалент 3 326 931,66 дол.США, а за пунктом 4.1 договору купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» зобов`язалося сплатити на користь ТзОВ «ФК «Авістар» 3 370 200 гривень. Тобто, оплата (ціна відступлення) за оспорюваними договорами про переуступку права вимоги, на підставі яких права вимоги за кредитними договорами укладеними з ОСОБА_1 перейшли до ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал», відбувалася у гривні.

Виходячи із правового аналізу вищезазначених статейДекрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який був чинним на час укладення оспорюваних зустрічним позовом договорів, право вимоги за договором про відкриття кредитної лінії №575-005/08Ф та кредитним договором №575-006/08Р від 24 жовтня 2008 року, яке перейшло від ПАТ ФК «Правекс Банк» до ТзОВ «ФК «Авістар» та від ТзОВ «ФК «Авістар» до ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» за договорами від 25 травня 217 року та від 13 березня 2018 року, не є валютною операцією, яка потребувала наявності генеральної або індивідуальної ліцензії. Під час укладення вказаних договорів іноземна валюта, як засіб платежу, не використовувалася.

Законом встановлені певні обмеження, в тому числі в частині необхідності отримання, зокрема, генеральної ліцензії Національного банку України, у разі укладення певних видів цивільно-правових договорів в іноземній валюті, зокрема кредитних.

Договори від 26 травня 2017 року та від 13 березня 2018 року за змістом є договорами факторингу, ці договори не містять ознак валютної операції, сторонами вказаних договорів іноземна валюта, як засіб платежу, не використовувалася та ТзОВ «ФК «Авістар» і ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» є фінансовими компаніями, які мають право здійснювати фінансові послуги, зокрема, надавати послуги факторингу без отримання ліцензії.

Колегія суддів апеляційного суду вважає помилковим посилання на постанову Великої Палати Верховного Суду від 10 листопада 2020 року в справі №638/22396/14-ц, оскільки обставини у справах не є тотожними та у тій справі вирішувалося питання щодо можливості придбання права вимоги за кредитним договором фізичною особою. Тобто, у справі №638/22396/14-ц вирішувалося питання про укладення договору про відступлення права вимоги, за яким відбулася заміна кредитодавця, який є фінансовою установою, що має право на здійснення операцій з надання фінансових послуг, на фізичну особу, яка не може надавати фінансові послуги.

Окрім того, у справі №461/2900/11 спір між боржником та новим кредитором виник під час виконання основного зобов`язання в іноземній валюті, при цьому, новий кредитор протягом трьох років відмовлявся приймати від боржника платежі в валюті. У даній же справі на момент відступлення права вимоги існувало невиконане рішення суду про стягнення заборгованості за договором про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року, на підставі якого було відкрито виконавче провадження в органах державної виконавчої служби. ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» за оспорюваними договорами не набували прав здійснювати фінансові операції щодо боржника ОСОБА_1 . За умовами оспорюваних договорів у цих фінансових компаній виникло лише право вимагати виконання зобов`язань у розмірі та обсязі, що існувало на момент укладення відповідно договору від 26 травня 2017 року та договору від 13 березня 2018 року, без права нараховувати проценти, на нарахування яких мав право первісний кредитор. ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» не здійснювали валютні операції, на проведення яких необхідна ліцензія НБУ, у тому числі, не використовували іноземну валюту, як засіб платежу. Ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями необхідна при укладенні кредитного договору. У цій справі предметом зустрічного позову є оспорення договорів купівлі-продажу права вимоги, а не кредитного договору. ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» кредитного договору із боржником ОСОБА_1 не укладали. Укладення ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» договорів купівлі-продажу права вимоги не передбачало наявності у них генеральної ліцензії або дозволу на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу. Отже, ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» під час укладення оспорюваних договорів, які є предметом зустрічного позову, не здійснювали валютні операції, на проведення яких необхідна ліцензія НБУ, у тому числі, не використовували іноземну валюту, як засіб платежу, а тому укладення ТзОВ «ФК «Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» оспорюваних договорів відступлення права вимоги від 26 травня 2017 року та від 13 березня 2018 року не вимагало наявності у них ліцензії на здійснення валютних операцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року в справі №278/2355/16, від 18 травня 2022 року в справ №592/11042/20, від 27 червня 2022 року в справі №214/6989/18.

Перевіривши доводи відносно зустрічного позову, дослідивши надані на засадах змагальності сторонами докази та встановивши обставини справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що відсутні передбачені ст.ст. 203, 215 ЦК України підстави для визнання договорів купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року та купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року в частині кредитного договору від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р та договору про відкриття кредитної лінії від 24 жовтня 2008 року №575-005/08Ф недійсними, оскільки під час укладання оспорюваних договорів були дотримані вимоги цивільного законодавства щодо їх змісту та форми вчинення, а тому висновки суду першої інстанції з приводу доведеності зустрічного позову є помилковими.

За положеннями частини третьої ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Представником ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» про застосування строку позовної давності щодо вимог зустрічного позову заявлено своєчасно. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта ст.267 ЦК України).

У пункті 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійно підставою для цього.

Суд першої інстанції обговорював строки позовної давності щодо зустрічного позову, оскільки дійшов неправильного висновку про доведеність зустрічного позову та у задоволенні зустрічного позову в частині договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року відмовив за спливом строку позовної давності, при цьому незаконно задовольнив зустрічний позов в частині договору купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року, визнавши його недійсним.

Як убачається із вищевикладеного, зустрічний позов не доведений, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні. За таких обставин, необхідності апеляційному суду наразі обговорювати заяву представника ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» про застосування строку позовної давності та вдаватися до оцінки своєчасності пред`явлення ОСОБА_1 зустрічного позову немає, враховуючи, що безпідставність зустрічного позову повністю виключає можливість застосування інституту позовної давності.

Доводи апеляційної скарги ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» про прийняття до спільного розгляду з первісним позовом зустрічного позову є надуманими. Так, ОСОБА_1 був заявлений зустрічний позов до ОСОБА_3 та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 26 червня 2018 року №2606/18, який був укладений між ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ОСОБА_3 . Ухвалою суду першої інстанції від 29 травня 2019 року цей зустрічний позов був прийнятий до спільного розгляду з первісним позовом, але 01 липня 2019 року, тобто після пред`явлення зустрічного позову, ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» та ОСОБА_3 уклали договір про розірвання договору про відступлення права вимоги від 26 червня 2018 року №2606/18, що стало підставою для подання представником ОСОБА_1 заяви про залишення зустрічного позову без розгляду. Ухвалою суду від 15 лютого 2021 року зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» про визнання правочину недійним залишений без розгляду. Разом із тим, у зв`язку із задоволенням заяви про відвід на стадії розгляду справи по суті змінився суддя. Ухвалою суду від 24 грудня 2020 року повторно суд першої інстанції розпочав розгляд справи по суті, що відповідало положенням частини дванадцятої ст.33 ЦПК України. У лютому 2021 року представник ОСОБА_1 пред`явив новий зустрічний позов до АТ КБ «Правекс Банк», ТзОВ «ФК Авістар» та ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» про визнання договору купівлі-продажу прав вимоги за кредитами від 26 травня 2017 року та договору купівлі-продажу прав вимог від 13 березня 2018 року недійсними, який ухвалою суду першої інстанції від 01 березня 2021 року об`єднаний в одне провадження із первісним позовом, оскільки заперечується право ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» на пред`явлення первісного позову та задоволення зустрічного позову може повністю виключити задоволення первісного позову. Зустрічний позов судом першої інстанції розглянутий. Недотримання строку пред`явлення зустрічного позову, при тому, що суд першої інстанції його прийняв та розглянув спільно з первісним позовом, не може бути на стадії апеляційного перегляду підставою для повернення зустрічного позову та його прийняття не призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до положень ст.376 ЦПК України апеляційний суд рішення Богунського районного суду м.Житомира від 16 червня 2021 року та ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 14 липня 2021 року скасовує та постановляє нове судове рішення, яким у задоволенні зустрічного позову відмовляє за його недоведеністю, що є самостійною підставою для цього.

Згідно з висновком експерта від 20 вересня 2018 року №14691 документально підтверджується заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р у сумі 480 137 дол.США, яка складається із: тіла кредиту - 345 145 дол.США та процентів за користування кредитом - 134 992 дол.США.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України).

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК України). Згідно з положеннями ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За загальним правилом ст.ст.598,599 ЦК України зобов`язання припиняється саме у зв`язку з належним його виконанням. Під належним виконанням зобов`язань слід розуміти здійснення кредитором і боржником дій щодо реалізації прав та обов`язків, що випливають із зобов`язання. За своїм характером це поняття включає належних кредитора і боржника, належні час, предмет, місце і спосіб виконання.

Так, кредитний договір забезпечений іпотекою.

Відповідно до частини першої ст.36 Закону України «Про іпотеку» (у редакції чинній на момент укладення договору іпотеки) сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно з частинами першою і третьою ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частини четвертої ст.36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року в справі №761/36873/18 зазначено, що «вирішуючи виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування норми права, що міститься в частині четвертій ст.36 Закону України «Про іпотеку», Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновками Касаційного цивільного суду в складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року в справі №759/6703/16-ц та від 20 листопада 2019 року в справі №295/795/19, про те, що в разі завершення позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені ст.37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. Тобто, частина четверта ст.36 Закону України «Про іпотеку» вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів.

Водночас, надавши таке тлумачення згаданих норм матеріального права, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на необхідність врахування при тлумаченні вказаних норм права принципу свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі.

Частина третя ст.6 ЦК України дозволяє сторонам у договорі відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, якщо відступ від положень закону в цих актах прямо це заборонено, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Частина четверта ст.591 ЦК України додатково вказує, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до ст.112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, керуючись принципом свободи договору, сторони можуть відступити від положень як ст.36 Закону України «Про іпотеку», так і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки. Якщо такого відступу від положень цивільного законодавства не було здійснено за договором, кредитор не може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки».

Вищевказана правова позиція, яка висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 22 лютого 2022 року в справі №761/36873, щодо тлумачення та застосування норми права, яка міститься в частині четвертій ст.36 Закону України «Про іпотеку», застосована Верховним Судом у постанові від 17 серпня 2022 року в справі №666/6191/15.

Так, у пункті 3.2.2.6 сторони договору іпотеки від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р відступили від положень ст.36 Закону України «Про іпотеку» і загальних положень ЦК України щодо реалізації предмета іпотеки та прописали, що у разі перевищення суми заборгованості іпотекодавця перед іпотекодержателем над вартістю предмета іпотеки іпотекодавець зобов`язується сплатити іпотекодержателю різницю між сумою заборгованості і вартістю предмета іпотеки протягом трьох календарних днів від дня набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки.

У матеріалах справи відсутні докази, що вищевказаний пункт договору іпотеки був би визнаний судом недійсним.

ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» на підставі договору іпотеки скористалося своїм правом на звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку на підставі застереження в іпотечному договорі, зареєструвавши 03 липня 2018 року за собою право власності на предмет іпотеки - групу нежитлових приміщень №1-2 кафе піцерія (в літ А) загальною площею 112,50 м?, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Отже, ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» звернуло стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на ціною, визначеною на підставі висновку про вартість об`єкта оцінки від 18 травня 2018 року в сумі 1 500 000 грн. За консультаційним висновком (про ймовірну ринкову вартість вищевказаного нежитлового приміщення, тобто об`єкта іпотеки) станом на 26 липня 2018 року вартість предмета іпотеки склала 1 200 740 грн.

Внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» задовольнило вимоги за кредитним договором в сумі 60 000 дол.США (віднісши на тіло кредиту - 43 594 дол.США та на проценти за користування кредитом - 16 406 дол.США), за рахунок вартості предмета іпотеки 1 500 000 грн. Тобто, вартість іпотечного майна не покрила вимог позивача за первісним позовом в повному обсязі.

За умовами договору іпотеки, позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки не передбачає недійсність наступних вимог. Отже, у спірних правовідносинах позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки не вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя, яким є ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал», щодо виконання саме боржником ОСОБА_1 основного зобов`язання та після завершення позасудового врегулювання кредитор у даному випадку може вимагати виконання боржником основного зобов`язання після звернення стягнення та стягувати різницю між сумою зобов`язання і вартістю предмета іпотеки.

Розмір заборгованості, який відступлено ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» складав 471 267,02 дол.США, із яких тіло кредиту - 335 332 дол.США, а проценти за користування кредитом - 135 935,02 дол.США. Отже, різниця між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки становить 411 267,02 дол.США (471 267,02 - 60 000), яка складається із заборгованості за тілом кредиту - 291 738 дол.США (335 332 - 43 594) та заборгованості за процентами за користування кредитом - 119 529,02 дол.США (135 935,02 -16 406).

ОСОБА_1 заявлено про застосування позовної давності. Відповідно до положень ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (частини перша та третя ст.264 ЦК України).

ОСОБА_1 здійснювала погашення кредиту до 30 липня 2012 року (дата останнього погашення). До цього часу позичальник періодично вносила кошти на погашення кредиту, інтервали за якими не перевищували загального строку позовної давності. Первісний позов пред`явлений до суду 18 березня 2014 року. Отже, заборгованість із тіла кредиту та процентів за користування кредитом нарахована у межах загального строку позовної давності, а тому первісний позов підлягає до задоволення, а з боржника належить стягнути на користь кредитора заборгованість у сумі 411 267,02 дол.США, що складається із тіла кредиту та процентів за користування кредитом, яка є різницею між сумою зобов`язання та вартістю предмета іпотеки.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «ФК «Фінтайм Капітал» стягується судовий збір у сумі 11 859 грн (3 654 грн + 8 205 грн).

Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374,376,381-384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» задовольнити.

Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 16 червня 2021 року та ухвалу Богунського районного суду м.Житомира від 14 липня 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2008 року №575-006/08Р в сумі 411 267,02 дол.США, яка складається із: тіла кредиту в сумі 291 738 дол.США та процентів за користування кредитом - 119 529,02 дол.США.

Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні зустрічного позову до Акціонерного товариства «Правекс Банк», Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Авістар» про визнання правочинів недійсними.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтайм Капітал» 11 859 грн судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча Судді: