Рішення

від 20.10.2022 по справі 910/4430/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.10.2022Справа № 910/4430/22Суддя Плотницька Н.Б., розглянувши справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників" (08550, Київська обл., Фастівсмький р-н, смт. Кожанка, вул. Територія Цукрозаводу, 1-Г)доТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" (03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150А, офіс 16)простягнення 3 978 954 грн 20 коп.Представники сторін:від позивача: не з`явились

від відповідача: не з`явились

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

10.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" про стягнення 3 978 954 грн 20 коп. заборгованості в тому числі: 3 780 551 грн 28 коп. основної заборгованості у вигляді попередньої оплати, 154 092 грн 07 коп. неустойки, 23 113 грн 81 коп. 3% річних та 21 197 грн 04 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № П-66/2021 від 16.08.2021 не виконав взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару, у зв`язку із чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 3 780 551 грн 28 коп. . Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 154 092 грн 07 коп. неустойки, 23 113 грн 81 коп. 3% річних та 21 197 грн 04 коп. інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 відкрито провадження у справі № 910/4430/22, справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2022 підготовче засідання призначено на 05.09.2022.

05.09.2022 до відділу діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання та ознайомлення з матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2022, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, сторін повідомлено про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 22.09.2022.

22.09.2022 до відділу діловодства господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про відкладення судового засідання.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.09.2022, в порядку статей 120-121 Господарського процесуального кодексу України, сторін повідомлено про оголошення перерви в підготовчому засіданні до 22.09.2022.

У підготовчому засіданні 22.09.2022 суд протокольною ухвалою постановив закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 20.10.2022.

У судове засідання 20.10.2022 представники сторін не з`явились.

Представник відповідача в судове засідання не зв`язався вимоги ухвали суду про відкриття провадження у справі не виконав, про розгляд справи був повідомлений належним чином, а саме на адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (03143, місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, 150А, офіс 16) судом були направлені ухвали, проте поштові відправлення повернуті із зазначенням причин: адресат відсутній за вказаною адресою.

Відповідно до частин 2, 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є обов`язковою. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників" (позивач у справі, покупець за договором), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" (відповідач у справі, постачальник за договором) було укладено договір поставки № П-66/2021, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити й передати продукцію, а саме: паливні пелети (надалі іменоване - "товар" та/або "продукція"), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити таку продукцію.

Згідно з умовами пункту 1.2. договору поставка товару може здійснюватися як однією, так і декількома партіями. Під партією сторони розуміють кількість товару, на який оформлене відповідне замовленням з відповіднім відображенням у видатковій накладній та/або ТТН.

Ціна товару зазначається у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (пункт 2.1. договору).

У відповідності до пункту 3.6 договору приймання продукції по кількості здійснюється покупцем відповідно до видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної на продукцію, оформленої згідно відповідно до законодавства. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за результатами переважування на вагах у місці поставки. У випадку, якщо при прийманні Продукції визначитеся невідповідність її фактичної кількості даним, зазначеним у видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній на партію продукції, покупець має право відмовитися від прийняття такої продукції або прийняти продукцію у меншій кількості шляхом проставляння відповідної відмітки у товарно-транспортній накладній про прийняття продукції за кількістю. У випадку прийняття продукції у меншій кількості, постачальник зобов`язується невідкладно (протягом 2 робочих днів) направити видаткову накладну та здійснити реєстрацію податкової накладної на підставі даних товарно-транспортної накладної, скоригованих покупцем.

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунок за цим договором між постачальником і покупцем провадиться у національній валюті - гривні, безготівково, шляхом перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника (на реквізити, вказані в цьому договорі, або рахунку-фактурі).

Згідно з пунктом 4.3 договору оплата конкретної партії продукції проводиться на умовах, зазначених в замовленні на відповідну партію товару і може передбачати як попередню оплату, так і оплату по факту поставки, або на умовах відстрочки платежу. При цьому покупець має право притримати остаточну оплату у розмірі 20% вартості партії продукції до моменту реєстрації постачальником податкової накладної на таку партію в ЄРПН. Порядок розрахунків за кожну окрему партію продукції зазначаються у замовленні, погодженому сторонами.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року, але у всякому випадку до виконанні сторонами зобов`язань, узятих за даним договором в період його дії.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, суд дійшов висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до замовлення на поставку відповідної партії продукції, керуючись пунктом 1.2 договору поставки сторони погодили поставку партії товару на наступних умовах: кількість товару - 1 000 т; ціна товару 4 300 020 грн 00 коп. з ПДВ; якість товару згідно нормативу EN 14961-2 (А1); дата поставки - з 14 жовтня по 31 грудня 2021 року - 500 т, з 03 січня по 30 березня 2022 року - 500 т.; умови поставки товару: EWX-склад постачальника: Житомирська обл., пгт. Корнін, вул. Соборна, 2; Порядок розрахунків за відповідну партію товару - попередня оплата: 50% до 18 серпня та 50 % до 18 вересня 2021 року.

Судом встановлено за матеріалами справи та підтверджено наданими позивачем доказами, що на виконання умов договору позивачем платіжними дорученнями від 18.08.2021 № 389 та від 02.09.2021 № 478 було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" грошові кошти у сумі 4 300 020 грн 00 коп.

Як встановлено судом, на виконання умов укладеного договору продавцем було поставлено, а покупцем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 519 468 грн 72 коп., що підтверджується наявними в матеріалах копіями підписаних між сторонами видаткових накладних № 22 від 01.11.2021 на суму 12 848 грн 11 коп., № 23 від 04.11.2021 на суму 130 945 грн 19 коп., № 26 від 06.11.2021 на суму 132 353 грн 21 коп., № 27 від 10.11.2021 на суму 107 536 грн 98 коп., № 28 від 18.11.2021 на суму 135 785 грн 23 коп. та товарно-транспортних накладних до них.

Таким чином, відповідач в порушення умов договору поставки № П-66/2021 від 16.08.2021 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної поставки оплаченого позивачем товару в обсязі та на суму, передбачені договором.

Доказів поставки товару як в установлені в договорі строки, так і поза ними відповідачем під час розгляду справи не надано.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до опису вкладення у цінний лист та накладної № 00855000038259, позивач 10.05.2022 на адресу відповідача направив вимогу про повернення попередньої оплати за товар вих. № 373 від 09.05.2022.

Проте зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства протягом строку дії договору належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з поставки оплаченого позивачем товару, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виник обов`язок з повернення попередньої оплати у розмірі 3 780 551 грн 28 коп., що також не було спростовано відповідачем, оскільки відповідачем не надано доказів поставки позивачу товару на загальну суму 3 780 551 грн 28 коп.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме встановлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах від 23.10.1991 "Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії", від 01.06.2006 "Федоренко проти України" зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути "існуючим майном" або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати їх принаймні "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого "права власності".

Статтю 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод можна застосовувати для захисту "правомірних (законних) очікувань" щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 3 780 551 грн 28 коп. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів внаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у встановлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Крім того обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на вищенаведене та встановленням факту невиконання відповідачем зобов`язань за договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 780 551 грн 28 коп. перерахованих коштів (передплати) за непоставлений за вказаним договором товар підлягає задоволенню.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 154 092 грн 07 коп. пені, 23 113 грн 81 коп. 3 % річних, нарахованих за період прострочення з 01.01.2022 по 05.05.2022, та 21 197 грн 04 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 01.01.2022 по 31.01.2022.

Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов`язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 9 названого Кодексу законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання. Відповідні особливості щодо наслідків порушення грошових зобов`язань у зазначеній сфері визначено статтями 229-232, 234, 343 Господарського кодексу України та нормами Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань".

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.3. договору визначено, що в разі порушення умов цього договору щодо строків поставки та/або оплати, винна сторона сплачує другій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент виникнення такого порушення за кожен день прострочки від суми несплати або від суми непоставленої продукції.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених пунктом 6.3. Договору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В свою чергу, відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

За результатами здійсненої за допомогою системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявленої до стягнення пені, інфляційних втрат та процентів річних судом встановлено, що розмір інфляційних втрат та процентів річних, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та в межах визначеного позивачем періоду прострочення, відповідає вимогам зазначених вище норм законодавства, умовам договору та є арифметично вірним, тому вказані вимоги позивача про стягнення з відповідача 154 092 грн 07 коп. пені, 23 113 грн 81 коп. 3 % річних, нарахованих за період прострочення з 01.01.2022 по 05.05.2022, та 21 197 грн 04 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 01.01.2022 по 31.01.2022, підлягають задоволенню за розрахунком позивача.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтею 74, статтями 76-79, статтею 86, статтею 123, статтею 129, статтями 232-233, статтями 237- 238, статтею 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" (03143, місто Київ, вулиця Академіка Заболотного, будинок 150А, офіс 16, ідентифікаційний код 42586456) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників" (08550, Київська обл., Фастівський р-н, селище міського типу Кожанка, вулиця Сабадаша Андрія, будинок 1-Г, ідентифікаційний код 40328493) заборгованість в розмірі 3 780 551 (три мільйони сімсот вісімдесят тисяч п`ятсот п`ятдесят одна) грн 28 коп., пеню в розмірі 154 092 (сто п`ятдесят одна тисяча дев`яносто дві) грн 07 коп., 3 % річних в розмірі 23 113 (двадцять три тисячі сто тринадцять) грн 81 коп., інфляційні втрати в розмірі 21 197 (двадцять одна тисяча сто дев`яносто сім) грн 04 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 59 684 (п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн 31 коп.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повний текст рішення складено: 25.10.2022

Суддя Н.Плотницька