Постанова

від 09.02.2023 по справі 910/4430/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" лютого 2023 р. Справа№ 910/4430/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Андрієнка В.В.

суддів: Шапрана В.В.

Буравльова С.І.

секретар судового засідання - Рибчич А.В.

учасники справи:

від позивача: Монастиренко О.Ю.

від відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі"

на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 (повний текст рішення складено: 25.10.2022)

у справі №910/4430/22 (суддя Плотницька Н.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі"

про стягнення 3 978 954 грн 20 коп.

УСТАНОВИВ:

10.06.2022 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників" з вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" про стягнення 3 978 954 грн 20 коп. заборгованості в тому числі: 3 780 551 грн 28 коп. основної заборгованості у вигляді попередньої оплати, 154 092 грн 07 коп. неустойки, 23 113 грн 81 коп. 3% річних та 21 197 грн 04 коп. інфляційних втрат.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідач у порушення норм чинного законодавства України та укладеного між сторонами договору поставки № П-66/2021 від 16.08.2021 не виконав взяті на себе зобов`язання щодо поставки товару, у зв`язку із чим в останнього виникла заборгованість у розмірі 3 780 551 грн 28 коп. Крім того, у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань позивачем нараховано 154 092 грн 07 коп. неустойки, 23 113 грн 81 коп. 3% річних та 21 197 грн 04 коп. інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 у справі №910/4430/22 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників" заборгованість в розмірі 3 780 551 (три мільйони сімсот вісімдесят тисяч п`ятсот п`ятдесят одна) грн 28 коп., пеню в розмірі 154 092 (сто п`ятдесят одна тисяча дев`яносто дві) грн 07 коп., 3 % річних в розмірі 23 113 (двадцять три тисячі сто тринадцять) грн 81 коп., інфляційні втрати в розмірі 21 197 (двадцять одна тисяча сто дев`яносто сім) грн 04 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 59 684 (п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот вісімдесят чотири) грн 31 коп.

Рішення суду першої інстанції обґрунтоване установленням факту невиконання відповідачем зобов`язань за договором в установлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 780 551 грн 28 коп. перерахованих коштів (передплати) за непоставлений за указаним договором товар. У зв`язку із вищенаведеним задоволенню підлягали вимоги позивача про стягнення штрафних санкцій.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" 21.11.2022 за допомогою підсистеми "Електронний суд" подало апеляційну скаргу, в якій просило суд поновити строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 у справі №910/4430/22. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 у справі №910/4430/22 скасувати повністю. Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування своєї скарги відповідач зазначав, що судом першої інстанції в повній мірі не досліджувались обставини у справі і не надавалась оцінка доказам в межах позову.

Зокрема, відповідач зазначав, що апелянт звертався до позивача вже на початку листопада 2022 року, письмово неодноразово з повідомленням щодо неможливості виконати умови договору по ціні яка була закріплена в договорі та що треба переглянути ціну товару. Крім того відповідач зазначав, що судом було порушено норми процесуального права, стосовно повідомлення відповідача про дату судового засідання. Також, відповідач зазначав, що останній був позбавлений можливості виконати умови договору, у зв`язку із настанням форс мажорних обставин, а саме введення карантинних обмежень на території України.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" у справі №910/4430/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: Андрієнко В.В. (головуючий суддя), судді Шапран В.В., Буравльов С.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2022 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" залишено без руху.

13.12.2022 на адресу суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої на вимогу ухвали суду додано докази сплати судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2022 відкрито апеляційне провадження та призначено справу до розгляду на 25.01.2023.

У судове засідання, яке відбулось 25.01.2023 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився, причини неявки суду не повідомив. Розгляд справи було відкладено на 09.02.2023.

У судове засідання, яке відбулося 09.02.2023 відповідач/його представник не з`явився, причини неявки суду не повідомив, повідомлявся про дату судового засідання.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши доводи наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів після проведення наради у нарадчій кімнаті оголосила вступну та резолютивну частину постанови, якою апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 без змін, при цьому суд апеляційної інстанції керувався наступним.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом установлено, що 16.08.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Фастівський завод органічних розчинників" (позивач у справі, покупець за договором), та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" (відповідач у справі, постачальник за договором) було укладено договір поставки № П-66/2021, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, поставити й передати продукцію, а саме: паливні пелети (надалі іменоване - "товар" та/або "продукція"), а покупець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим договором, прийняти і оплатити таку продукцію.

Згідно з умовами пункту 1.2. договору поставка товару може здійснюватися як однією, так і декількома партіями. Під партією сторони розуміють кількість товару, на який оформлене відповідне замовленням з відповіднім відображенням у видатковій накладній та/або ТТН.

Ціна товару зазначається у специфікації, яка є невід`ємною частиною договору (пункт 2.1. договору).

У відповідності до пункту 3.6 договору приймання продукції по кількості здійснюється покупцем відповідно до видаткової накладної та/або товарно-транспортної накладної на продукцію, оформленої згідно відповідно до законодавства. Товар вважається переданим постачальником і прийнятим покупцем за результатами переважування на вагах у місці поставки. У випадку, якщо при прийманні Продукції визначитеся невідповідність її фактичної кількості даним, зазначеним у видатковій накладній та/або товарно-транспортній накладній на партію продукції, покупець має право відмовитися від прийняття такої продукції або прийняти продукцію у меншій кількості шляхом проставляння відповідної відмітки у товарно-транспортній накладній про прийняття продукції за кількістю. У випадку прийняття продукції у меншій кількості, постачальник зобов`язується невідкладно (протягом 2 робочих днів) направити видаткову накладну та здійснити реєстрацію податкової накладної на підставі даних товарно-транспортної накладної, скоригованих покупцем.

Відповідно до пункту 4.1 договору розрахунок за цим договором між постачальником і покупцем провадиться у національній валюті - гривні, безготівково, шляхом перерахування коштів покупцем на розрахунковий рахунок постачальника (на реквізити, вказані в цьому договорі, або рахунку-фактурі).

Згідно з пунктом 4.3 договору оплата конкретної партії продукції проводиться на умовах, зазначених в замовленні на відповідну партію товару і може передбачати як попередню оплату, так і оплату по факту поставки, або на умовах відстрочки платежу. При цьому покупець має право притримати остаточну оплату у розмірі 20% вартості партії продукції до моменту реєстрації постачальником податкової накладної на таку партію в ЄРПН. Порядок розрахунків за кожну окрему партію продукції зазначаються у замовленні, погодженому сторонами.

Пунктом 7.1 договору сторони погодили, що цей договір набуває чинності з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2021 року, але у всякому випадку до виконанні сторонами зобов`язань, узятих за даним договором в період його дії.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Дослідивши зміст укладених між позивачем та відповідачем договорів, можна дійти висновку, що дані правочини за своєю правовою природою є договорами поставки.

Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 4 статті 265 Господарського кодексу України сторони для визначення умов договорів поставки мають право використовувати відомі міжнародні звичаї, рекомендації, правила міжнародних органів та організацій, якщо це не заборонено прямо або у виключній формі цим Кодексом чи законами України.

Реалізація суб`єктами господарювання товарів негосподарюючим суб`єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (частина 6 статті 265 Господарського кодексу України).

Частинами 1 та 2 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не установлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Нормами частини 1 статті 656 Цивільного кодексу України установлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Згідно з частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором установлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути установлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не установлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором установлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не установлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, установлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до норм частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором установлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути установлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні установлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частинами 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Відповідно до замовлення на поставку відповідної партії продукції, керуючись пунктом 1.2 договору поставки сторони погодили поставку партії товару на наступних умовах: кількість товару - 1 000 т; ціна товару 4 300 020 грн 00 коп. з ПДВ; якість товару згідно нормативу EN 14961-2 (А1); дата поставки - з 14 жовтня по 31 грудня 2021 року - 500 т, з 03 січня по 30 березня 2022 року - 500 т.; умови поставки товару: EWX-склад постачальника: Житомирська обл., пгт. Корнін, вул. Соборна, 2; Порядок розрахунків за відповідну партію товару - попередня оплата: 50% до 18 серпня та 50 % до 18 вересня 2021 року.

Судом установлено за матеріалами справи та підтверджено наданими позивачем доказами, що на виконання умов договору позивачем платіжними дорученнями від 18.08.2021 № 389 та від 02.09.2021 № 478 було перераховано на розрахунковий рахунок продавця - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" грошові кошти у сумі 4 300 020 грн 00 коп.

Як установлено судом, на виконання умов укладеного договору продавцем було поставлено, а покупцем прийнято передбачений договором товар на загальну суму 519 468 грн 72 коп., що підтверджується наявними в матеріалах копіями підписаних між сторонами видаткових накладних № 22 від 01.11.2021 на суму 12 848 грн 11 коп., № 23 від 04.11.2021 на суму 130 945 грн 19 коп., № 26 від 06.11.2021 на суму 132 353 грн 21 коп., № 27 від 10.11.2021 на суму 107 536 грн 98 коп., № 28 від 18.11.2021 на суму 135 785 грн 23 коп. та товарно-транспортних накладних до них.

Таким чином, відповідач в порушення умов договору поставки № П-66/2021 від 16.08.2021 та норм чинного законодавства належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання щодо повної та своєчасної поставки оплаченого позивачем товару в обсязі та на суму, передбачені договором.

Відповідно, доказів поставки товару як в установлені в договорі строки, так і поза ними відповідачем під час розгляду справи не надано.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до опису вкладення у цінний лист та накладної № 00855000038259, позивач 10.05.2022 на адресу відповідача направив вимогу про повернення попередньої оплати за товар вих. № 373 від 09.05.2022.

Проте зазначена вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Отже, судом установлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства протягом строку дії договору належним чином не виконав взяті на себе зобов`язання з поставки оплаченого позивачем товару, у зв`язку з чим у відповідача перед позивачем виник обов`язок з повернення попередньої оплати у розмірі 3 780 551 грн 28 коп., що також не було спростовано відповідачем, оскільки відповідачем не надано доказів поставки позивачу товару на загальну суму 3 780 551 грн 28 коп.

У відповідності до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не установлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом.

За приписами частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Як передбачено пунктом 2 частини 1 статті 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Статтею 670 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення умови договору щодо кількості товару, а саме установлено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це установлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до частини 3 статті 612 Цивільного кодексу України та частин 1, 2 статті 220 Господарського кодексу України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у установлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права убачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Отже, відсутність дій відповідача щодо поставки товару надає позивачу право на "законне очікування", що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Неповернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах "Брумареску проти Румунії" (пункт 74), "Пономарьов проти України" (пункт 43), "Агрокомплекс проти України" (пункт 166).

Так, за результатами аналізу наявних у справі доказів судом визначено правову природу сплаченої суми коштів в розмірі 3 780 551 грн 28 коп. як передоплата, тобто кошти, які попередньо оплачені стороною договору на користь іншої сторони з метою виконання нею своїх зобов`язань.

Постановою Верховного Суду від 08.02.2019 у справі № 909/524/18 зазначено, що правова природа зазначених коштів унаслідок невиконання будь-якою стороною своїх зобов`язань за договором - не змінюється і залишається такою доти, поки сторони двосторонньо не узгодять іншої їх правової природи або не вчинять дій, які змінять правову природу перерахованої суми.

Обумовлені законом підстави для зміни правової природи перерахованих покупцем (позивачем) коштів внаслідок непоставки продавцем (відповідачем) товару не настали, що тягне за собою правові наслідки, обумовлені часиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України.

При цьому припис частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України містить в собі альтернативу щодо реалізації покупцем своїх прав у випадку не поставки товару у установлений договором строк, а саме: покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.

В свою чергу суд зазначає, що волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

Оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Крім того обмеження заявників у праві на судовий захист шляхом відмови у задоволенні позову за відсутності доказів попереднього їх звернення до продавця з вимогами, оформленими в інший спосіб, ніж позов (відмінними від нього), фактично буде призводити до порушення принципів верховенства права, доступності судового захисту, суперечити положенням частини другої статті 124 Конституції України та позиції Конституційного Суду України в рішенні від 9 липня 2002 року № 15-рп/2002 у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), згідно з якою вирішення правових спорів у межах досудових процедур є правом, а не обов`язком особи, яка потребує такого захисту.

Ураховуючи вищенаведене та беручи до уваги установлення факту невиконання відповідачем зобов`язань за договором у установлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та відповідно на момент прийняття рішення доказів поставки товару або повернення суми попередньої оплати відповідач суду не надав, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 780 551 грн 28 коп. перерахованих коштів (передплати) за непоставлений за вказаним договором товар підлягає задоволенню.

Отже, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь 154 092 грн 07 коп. пені, 23 113 грн 81 коп. 3 % річних, нарахованих за період прострочення з 01.01.2022 по 05.05.2022, та 21 197 грн 04 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 01.01.2022 по 31.01.2022.

З урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 6.3. договору визначено, що у разі порушення умов цього договору щодо строків поставки та/або оплати, винна сторона сплачує другій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент виникнення такого порушення за кожен день прострочки від суми несплати або від суми непоставленої продукції.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 3 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 № 01-06/249 право учасників господарських правовідносин встановлювати інші, ніж передбачено Цивільним кодексом України, види забезпечення виконання зобов`язань визначено частиною другою статті 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору, установленою статтею 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Отже, суб`єкти господарських відносин при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань встановленням окремого виду відповідальності - договірної санкції, за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань, зокрема, пені та штрафу, передбачених пунктом 6.3. Договору.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не установлений договором або законом.

Отже, як убачається із аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

В свою чергу, судом першої інстанції установлено, що відповідачем не надано суду контррозрахунку заявлених до стягнення позовних вимог або заперечень щодо здійсненого позивачем розрахунку.

Отже, з огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Тобто визначаючи розмір заборгованості за договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та інфляційних втрат суд зобов`язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується.

Ураховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача 154 092 грн 07 коп. пені, 23 113 грн 81 коп. 3 % річних, нарахованих за період прострочення з 01.01.2022 по 05.05.2022, та 21 197 грн 04 коп. інфляційних втрат, нарахованих за період прострочення з 01.01.2022 по 31.01.2022.

Стосовно посилань скаржника про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, не повідомлення відповідача належним чином про дату судового засідання, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 121 ГПК України, ухвала, якою суд повідомляє про призначення судового засідання або вчинення іншої процесуальної дії повинна містити найменування та адресу суду, назву справи, зазначення процесуального статусу особи, яка повідомляється, вказівку про те, яку дію буде вчинено, дату, час і місце її вчинення, а також про те, що участь у її вчиненні для цієї особи не є обов`язковою.

Згідно із п.1 ч.1 ст. 232 ГПК судовими рішеннями є, зокрема ухвали.

У відповідності до ч. 10 ст. 242 ГПК України, судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

З матеріалів справи слідує, що уся судова кореспонденція направлялась судом першої інстанції на адресу відповідача, а саме, 03143, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150А, офіс 16, зазначена адреса відповідача зазначена, як юридична, тобто та, що міститься у відомостях ЄДРПОУ. Крім того, зазначена адреса зазначена у договорі поставки, за яким відповідно триває стягнення у даній справі.

Крім того, колегія суддів зазначає, що частиною 7 статті 120 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто, повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Також необхідно зазначити, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень" (який набрав чинності з 01.06.2006), ст. ст. 2, 3 та 4 якого встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання. Для доступу до судових рішень Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. При чому, згідно зі ст. 11 цього Закону, не пізніше 01.06.2006 забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року.

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державною. Отже, кожна держава установлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та "Трух проти України" (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003), та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами.

Отже скаржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" не було позбавлена об`єктивної можливості дізнатися про стан розгляду справи, користуючись засобами поштового зв`язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданими їй процесуальними правами не скористалась.

При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

На підставі наявних матеріалів справи колегія суддів установила, що обставини, на які посилається скаржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" у розумінні статті 86 ГПК України не можуть бути підставою для зміни або скасування Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 у справі №910/4430/22, а тому апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Ураховуючи наведене, рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 у справі №910/4430/22 відповідає матеріалам справи, є законним та обґрунтованим, підстави, передбачені ст.ст. 277-278 ГПК України для його скасування, відсутні.

Керуючись ст. 129, 267-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі" на рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 у справі №910/4430/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 у справі №910/4430/22 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 20.10.2022 у справі №910/4430/22.

4. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Грін Енерджі".

5. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 15.02.2023.

Головуючий суддя В.В. Андрієнко

Судді В.В. Шапран

С.І. Буравльов