Постанова

від 06.10.2022 по справі 501/1198/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1009/22

Справа № 501/1198/18

Головуючий у першій інстанції Смирнов В. В.

Доповідач Заїкін А. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П. (суддя - доповідач),

- суддів - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Зеніної О.М.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_1 ,

- відповідачі - 1) ОСОБА_2 , 2) ОСОБА_3 ,

- третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чорноморська міська рада Одеської області, як орган опіки та піклування,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чорноморська міська рада Одеської області, як орган опіки та піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації місця проживання та про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення, за апеляційною скаргою адвоката Байдеріна Олександра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Іллічівського міського суду Одеської області, ухвалене у складі судді Смирнова В.В. об 11 годині 15 хвилині 20 лютого 2019 року, повний текст рішення складений 21 лютого 2019 року,

встановив:

2. Описова частина

2.1 Короткий зміст позовних вимог

У травні 2018 року адвокат Байдерін О.А., діючий від імені ОСОБА_1 , звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить: 1) визнати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 ; 2) виселити ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 ; 3) зняти з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .

Байдерін О.А. , діючий від імені ОСОБА_1 , обґрунтовує позовні вимоги тим, що 08.11.2012 року між ПАТ «Украгазпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит №41-Ф-К-ДТУ/12, згідно якого відповідачці надано кредит в розмірі - 338 000,00 грн..

В забезпечення виконання зобов`язань за вищевказаним кредитним договором був укладений іпотечний договір №41-Ф-К-ДТУ/12, згідно якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 .

У зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за кредитним договором у відповідачки ОСОБА_2 виникла заборгованість по кредиту. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 168 від 14.09.2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укргазпромбанк» та визначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію», рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 3217 від 27 липня 2017 року «Про продовження строків процедури ліквідації ПАТ «Укргазбанк» та делегування повноважень ліквідатора» було розпочато та запроваджено процедуру ліквідації ПАТ «Укргазпромбанк» у зв`язку з його неплатоспроможністю.

Відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2017-08-29-000001-c від 11.09.2017 року, переможцем торгів (аукціону) з придбання права вимоги до ОСОБА_2 стало - ТОВ «Ей Ві Груп», розташоване за адресою - м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 8, корпус 17.

18.10.2017 року між ТОВ «Ей Ві Груп» та ОСОБА_1 було укладено договір відступлення вимоги № 03/2017-ц, відповідно якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит №41-Ф-К-ДТУ/12 від 08.11.2012 року.

Про заміну кредитора та іпотекодержателя відповідачка ОСОБА_2 була сповіщена листами від 23.10.2017 року за вихідними №№ 44, 45. 09.02.2018 року ОСОБА_1 було направлено ОСОБА_2 вимогу про усунення порушень кредитного договору, повернення грошових коштів, сплату процентів та штрафів. Зазначена вимога була отримана ОСОБА_2 , але була проігнорована.

21.03.2018 року ОСОБА_1 , як новим іпотекодержателем, на підставі п. 4.3 іпотечного договору, реалізовано звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Таким чином, ОСОБА_1 є новим власником квартири АДРЕСА_1 . 11.04.2018 року ОСОБА_2 було направлено вимогу про добровільне звільнення квартири, яка була отримана нею - 14.04.2018 року. Вимогу про виселення було проігноровано. Проживання відповідачів, реєстрація їх місця проживання у квартирі перешкоджає ОСОБА_1 у здійсненні прав власника (Т. 1, а. с. 1 - 9).

2.2 Позиція сторін в суді першої інстанції

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_5 , діючий від імені ОСОБА_2 , просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_5 вказує на те, що: 1) предметом договору про іпотечний кредит від 08.11.2012 року, укладеним між ОСОБА_2 та Банком, є кредит у сумі - 338 000,00 грн.; 2) позивач набувши прав кредитора за вказаним договором не набув права власності на нерухоме майно; 3) вимоги про виселення, скасування реєстрації стосовно відповідачки та її неповнолітньої дитини є незаконними; 4) договір про відступлення права вимоги, укладений між позивачем та ТОВ «ЕЙ ВІ ГРУП» від 18.10.2017 року, є нікчемним та не породжує жодних правовідносин; 5) у справі є прихований злочин - спроба незаконного позбавлення ОСОБА_2 та її дитини права власності, виселення без жодних правових підстав та без надання іншого житлового приміщення (Т. 1, а. с. 110 - 114).

14.06.2018 року представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_5 надав до суду зустрічну позовну заяву (Т. 1, а. с. 117 - 121).

Ухвалою суду першої інстанції від 12.09.2018 року було відмовлено в прийнятті зустрічного позову, закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду (Т. 1, а. с. 241 - 242).

У відповіді на відзив адвокат Байдерін Олександр Анатолійович, діючий від імені ОСОБА_1 , вказує на те, що: 1) факт отримання ОСОБА_2 іпотечного кредиту та придбання за його рахунок квартири встановлені і доведені належним чином, вказане не спростовується відповідачкою; 2) суть іпотечного кредиту зводиться до чітко визначеного цільового призначення кредиту - видача коштів банківською установою для придбання ОСОБА_2 нерухомого майна - квартири, яка у подальшому було передано в іпотеку; 3) ОСОБА_1 набув право вимоги до ОСОБА_2 на підставі укладених ним 18.10.2017 року договору про відступлення права вимоги (договір цесії) № 03/2007-ц та договору відступлення права вимоги за іпотечним договором №41-Ф-К-ДІУ/12. Вказані договори є дійсними, у судовому порядку недійсними їх не визнавали; 4) відзив відповідачки не містить жодного обґрунтування причин ігнорування ОСОБА_2 отриманої від ОСОБА_1 вимоги від 30.01.2018 року про усунення порушень договору про іпотечний кредит та дострокове повернення грошових коштів; 5) єдиним законним власником квартири є ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 153 - 161).

2.3 Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 20.02.2019 року відмовлено в задоволенні вищезазначеного позову Байдеріна О.А. , діючого від імені ОСОБА_1 ..

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 08.11.2012 року між ПАТ «Украгазпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит №41-Ф-К-ДТУ/12, згідно якого відповідачці надано кредитні кошти в розмірі - 338 000,00 грн. (Т. 1, а. с. 16 - 22).

В забезпечення виконання вищезазначеного кредитного договору був укладений іпотечний договір №41-Ф-К-ДТУ/12, згідно якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 33 - 38).

Відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2017-08-29-000001-c від 11.09.2017 року, переможцем торгів (аукціону) з придбання права вимоги до ОСОБА_2 стало - ТОВ «Ей Ві Груп», розташоване за адресою - м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 8, корпус 17 (Т. 1, а. с. 41 - 44).

Згідно договору (купівлі-продажу) № 45 від 28.09.2017 року про відступлення прав вимоги ПАТ «Украгазпромбанк» відступив право вимоги по кредитному договору №41-Ф-К-ДТУ/12 від 08.11.2012 року ТОВ «Ей Ві Груп» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2017-08-29-000001-c від 11.09.2017 року (Т. 1, а. с. 45 - 50).

18.10.2017 року між ТОВ «Ей Ві Груп» та ОСОБА_1 укладено договір відступлення вимоги № 03/2017-ц, відповідно якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит №41-Ф-К-ДТУ/12 від 08.11.2012 року (Т. 1, а. с. 55 - 66).

Договір про відступлення права вимоги по кредитному договору №41-Ф-К-ДТУ/12 посвідчено приватним нотаріусом Слаєвою Р.К., реєстровий № 4865 від 28.09.2017 року (Т. 1, а. с. 67 - 72).

Договір між ТОВ «Ей Ві Груп» та ОСОБА_1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором нотаріально посвідчений 28.10.2017 року (Т. 1, а. с. 73 - 74).

Листами за вихідними № 44 та №45 від 23.10.2017 року відповідачку ОСОБА_2 повідомлено про відступлення права вимоги (Т. 1, а. с. 75 - 76).

Згідно відомостей вихідного документу № 30/01/18 від 30.01.2018 року вимога про усунення порушень кредитного договору відправлялася відповідачу ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 77 - 81).

Відповідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності власником квартири АДРЕСА_1 є - ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 82).

Згідно копії довідки №15-3900 про склад зареєстрованих осіб від 25.04.2018 року відповідачі - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою - АДРЕСА_2 (Т. 1, а. с. 83).

Вихідним листом № 11/04/18 від 11.04.2018 року на ім`я відповідачки ОСОБА_2 направлено вимогу про добровільне звільнення приміщення (Т. 1, а. с. 84 - 88).

У висновку виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, як органу опіки та піклування, від 24.07.2018 року № 1-17-500 зазначено про недоцільність визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням і зняття з реєстрації, через порушення гарантій прав дитини на житло (Т. 1, а. с. 208 - 210).

Суд першої інстанції у рішенні вказав, що відповідно до практики Верховного Суду України та аналізу змісту договору відступлення права вимоги, він містить ознаки договору факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), оскільки за його за умовами відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останньому грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника). Разом із тим, щодо суб`єктного складу таких правовідносин частина третя статті 1079 ЦК визначає, що фактором може бути виключно банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції (Т. 1, а. с. 45 - 49).

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що наявні у справі договір про відступлення права вимоги між ТОВ «ЕЙ ВІ ГРУП» та ОСОБА_1 , посвідчений нотаріусом 18.10.2017 року, реєстровий № 710, договір цесії № 03/2017-ц від 18.10.2017 року з додатковою угодою № 1-03/2017-ц від 18.10.2017 року є нікчемними та не породжують жодних правових наслідків.

Суд також вважав, що наявні у справі докази спростовують доводи позивача. Позовні вимоги є недоведеними.

Позивач надав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності (індексний номер 117829369) 21.03.2018 року державним реєстратором Новоселівської сільської ради Алексеевою Ю.С. права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 , згідно його заяви від 16.03.2018 року. Зазначений витяг на підставі ст. 216 ЦК України є таким, що не породжує жодних юридичних наслідків, а тому не був прийнятий до уваги судом першої інстанції.

Суд першої інстанції також послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16, щодо розмежування договору факторингу та договору цесії за предметом та формою цих договорів (Т. 2, а. с. 73 - 77).

2.4 Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Адвокат Байдерін Олександр Анатолійович, діючий від імені ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі просить вищевказане рішення суду першої інстанції скасувати. Ухвалити нове судове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

2.5 Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права, неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апелянт вказує на те, що: 1) помилковими є висновки суду першої інстанції щодо дійсності чи не дійсності договорів відступлення права вимоги. Вказані договори є дійсними, у судовому порядку недійсними їх не визнавали; 2) думка суду першої інстанції про те, що досліджувані договори містять ознаки договору факторингу та свідчать про їх нікчемність є помилковою, оскільки Велика Палата Верховного Суду не відносить такі договори до нікчемних, а навпаки до оспорюваних; 3) суд першої інстанції не надає оцінки ряду фактичних обставин, зокрема тому, що ОСОБА_1 не надавав кредит; 4) судом першої інстанції не обґрунтовано те, що зобов`язання кредитора по кредитному договору не може у подальшому переходити до фізичної особи; 5) суд першої інстанції не звернув уваги на те, що підставою для державної реєстрації за позивачем права власності на предмет іпотеки є передусім іпотечний договір 41-Ф-К-ДІУ/12, пункт 4.3 якого містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке за своїм змістом є договором про задоволення вимог іпотекодержателя; 6) на теперішній час відсутній судовий акт, яким рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором Алексєєвою Ю.С., скасовано (Т. 2, а. с. 79 - 89).

3. Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27.05.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Байдеріна Олександра Анатолійовича , діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 лютого 2019 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03.06.2019 року закінчено підготовку апеляційного розгляду справи та призначено вказану справу до розгляду.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02 липня 2020 року було зупинено апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чорноморська міська рада Одеської області, як орган опіки та піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації місця проживання та про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення, до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 501/2807/18 за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Регіональне Бюро державної реєстрації» Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області Алєксєєвої Ю.С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області, про визнання недійсним запису про реєстрацію права власності.

02 липня 2021 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 - адвоката Байдеріна Олександра Анатолійовича про відновлення провадження у справі. До заяви про відновлення апеляційного провадження додано рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17.05.2021 року про відмову в задоволенні позовної заяви ОСОБА_2 про визнання недійсним запису про реєстрацію права власності. Зазначено, що вказане рішення набрало законної сили - 17.06.2021 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року відновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чорноморська міська рада Одеської області, як орган опіки та піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації місця проживання та про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення, за апеляційною скаргою адвоката Байдеріна Олександра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 лютого 2019 року.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 18 листопада 2021 року було зупинено апеляційне провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чорноморська міська рада Одеської області, як орган опіки та піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації місця проживання та про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення, до набрання законної сили судовим рішенням у цивільній справі № 501/2807/18 за позовною заявою ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Регіональне Бюро державної реєстрації» Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області Алєксєєвої Ю.С., третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області, про визнання недійсним запису про реєстрацію права власності..

08 липня 2022 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшла заява адвоката Гульки Олександра Олександровича, діючого від імені ОСОБА_1 , про відновлення провадження у справі. До заяви про відновлення апеляційного провадження додано постанову Одеського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року по справі №501/2807/18, якою апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 травня 2021 року залишено без змін.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 12 липня 2022 року відновлено провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чорноморська міська рада Одеської області, як орган опіки та піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації місця проживання та про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення, за апеляційною скаргою адвоката Байдеріна Олександра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 лютого 2019 року.

Учасники справи у судове засідання не з`явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, багаторазове призначення справи до розгляду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, викладення правової позиції сторін у заявах по суті справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

3. Мотивувальна частина

3.1 Позиція апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга адвоката Байдеріна Олександра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , підлягає задоволенню частково.

3.2 Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин

08.11.2012 року між ПАТ «Украгазпромбанк» та ОСОБА_2 був укладений договір про іпотечний кредит №41-Ф-К-ДТУ/12, згідно якого відповідачу надано кошти в розмірі 338 000,00 гривень (Т. 1, а. с. 16 - 22).

Згідно зазначеного договору був укладений іпотечний договір №41-Ф-К-ДТУ/12 на іпотечне майно, квартиру АДРЕСА_1 (Т. 1, а. с. 33 - 38).

Відповідно до Довідки виданої Відділом реєстрації обліку осіб Виконавчого комітету Чорноморською міською радою про склад зареєстрованих осіб, за адресою АДРЕСА_2 , зареєстрована - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Відповідно до результатів відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2017-08-29-000001-c від 11.09.2017 р. переможцем торгів (аукціону) з придбання права вимоги до ОСОБА_2 стало ТОВ «Ей Ві Груп», розташоване за адресою: м. Київ, проспект Степана Бандери, буд. 8, корпус 17, код ЄДРПОУ 36146429 (Т. 1, а. с. 41 - 44).

Згідно договору (купівлі-продажу) № 45 від 28.09.2017 року про відступлення прав вимоги, ПАТ «Украгазпромбанк» відступив право вимоги по кредитному договору №41-Ф-К-ДТУ/12 від 08.11.2012 року ТОВ «Ей Ві Груп» за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом № UA-EA-2017-08-29-000001-c від 11.09.2017 року (Т. 1, а. с. 45 - 50).

Договір про відступлення права вимоги по кредитному договору №41-Ф-К-ДТУ/12 було посвідчено приватним нотаріусом Слаєвою Р.К, за № 4865 від 28.09.2017 року (Т. 1, а. с. 67 - 72).

18.10.2017 року між ТОВ «Ей Ві Груп» та позивачем ОСОБА_1 було укладено договір відступлення вимоги № 03/2017-ц, відповідно якого до ОСОБА_1 перейшло право вимоги до ОСОБА_2 за договором про іпотечний кредит №41-Ф-К-ДТУ/12 від 08.11.2012 р. (Т. 1, а. с. 55 - 66).

Відповідно копії договору про відступлення вимоги нотаріально посвідчене від 28.10.2017 року між ТОВ «Ей Ві Груп» та ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 73 - 74).

Додатковою угодою №1-03/2017-ц від 18.10.2017 року укладеною між ТОВ «Ей Ві Груп» та позивачем ОСОБА_1 було викладено частину 3 Договору про відступлення права вимоги №03/2007-ц від 18.10.2017 року у наступній редакції:

«3. За цим за цим договором новий кредитор набуває право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання зобов`язань передбаченого кредитним договором.

3.1 До нового кредитора переходять усі права банку окрім права нарахування відсотків, прострочених відсотків на тіло кредиту, окрім вже нарахованих банком станом на 28 вересня 2017 року а також право на списання грошових коштів з рахунків боржника.

3.2. Права вимоги переходять до нового кредитора у момент підписання даного договору та акту прийому-передачі права вимоги згідно Додатку № 2 до договору»

Доповнено п. 17-1 Договору про відступлення права вимоги №03/2007-ц від 18.10.2017 року у наступній редакції:

«17-1. Сторони стверджують, що жодне положення цього договору, а також будь-які платежі, які здійснюватимуться на виконання цього договору не вважаються та не можуть вважатись фінансуванням Первісного кредитора Новим Кредитором».

Вихідними № 44 та №45 від 23.10.2017 року повідомлялося відповідача ОСОБА_2 про відступлення права вимоги (Т. 1, а. с. 75 - 76).

Згідно відомостей вихідного документу № 30/01/18 від 30.01.2018 року вимога про усунення порушень договору відправлялася відповідачу ОСОБА_2 (Т. 1, а. с. 77 - 81).

Відповідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, зазначено про реєстрацію власником квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_1 (Т. 1, а. с. 82).

Згідно копії довідки №15-3900 про склад зареєстрованих осіб, від 25.04.2018 року відповідачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстровані за адресою - АДРЕСА_2 (Т. 1, а. с. 83).

Вихідним листом № 11/04/18 від 11.04.2018 року на ім`я відповідачки ОСОБА_2 направлено вимогу про добровільне звільнення приміщення (Т. 1, а. с. 84 - 88).

Згідно висновку виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області як органу опіки та піклування від 24.07.2018 року № 1-17-500, зазначено про недоцільність визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням і зняття з реєстрації, через порушення гарантій прав дитини на житло (Т. 1, а. с. 208 - 210).

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у справі №201/1825/16 від 06 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Укргазпромбанк», правонаступник ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за іпотечним договором від 08 листопада 2013 року, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушко Р.С. за реєстровим № 4865, шляхом визнання за ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», (код за ЄДРПОУ 24262992, місцезнаходження: 02098, м. Київ, вул. Дніпровська набережна, 13), правонаступник ОСОБА_1 , права власності на Предмет іпотеки, а саме на трьох кімнатну квартиру зі всіма об`єктами, функціонально-пов`язаними з цим нерухомим майном загальною площею - 54,3 кв. м., житловою площею - 35,9 кв. м., що знаходиться за адресою - АДРЕСА_2 , шляхом визнання права власності.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23.01.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , діючого від імені ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області 06 лютого 2018 року змінено в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні зустрічного позову.

В решті рішення залишено без змін.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у справі №501/917/18 від 12 червня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк», треті особи - Приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу Слаєва Раїса Каримівна, ОСОБА_1 , ТОВ «Ві Ей Бі», про визнання недійсним пункту 4.3 «Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя» Договору іпотеки №41-Ф-К-ДІУ/12 від 08 листопада 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Укргазпромбанк», посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Раїсою Каримівною та зареєстрований в реєстрі за №4865.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02.07.2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 залишено без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 червня 2019 року залишено без змін.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області від 17 травня 2021 року у цивільній справі №501/2807/18 відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , до ОСОБА_1 , державного реєстратора Комунального підприємства «Регіональне Бюро державної реєстрації» Новоселівської сільської ради Березівського району Одеської області Алєксєєвої Юлії Сергіївни, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Служба у справах дітей Чорноморської міської ради Одеської області, про визнання недійсною реєстрації права власності на квартиру АДРЕСА_1 , на ОСОБА_1 , вчинену згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності, індексний номер витягу 117829369 - 21.03.2018, державним реєстратором КП Бюро технічної інвентаризації Новоселівської сільської ради Алєксєєвою Юлією Сергіївною про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 на ОСОБА_1 , згідно його заяви від 16.03.2018 року.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12 квітня 2022 року у цивільній справі №501/2807/18 апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 травня 2021 року залишено без змін.

Між сторонами виникли правовідносини щодо захисту права власності.

3.3 Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився/не погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.

Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).

У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

3.4 Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі

Доводи апелянта щодо помилковості висновків суду першої інстанції про дійсність чи не дійсність договорів відступлення права вимоги, або про їх нікчемність заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент учинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави й суспільства, його моральним засадам.

Частинами 1, 3 ст. 512 ЦК передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов`язанні допускається протягом усього часу існування зобов`язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом.

Частинами 1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Причому такі цілі можуть бути протизаконними, або фіктивний правочин може взагалі не мати правової мети. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення судом умислу його сторін. Сам по собі факт невиконання сторонами умов правочину не робить його фіктивним. Для визнання правочину фіктивним ознака вчинення його лише для вигляду має бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не можна визнати фіктивним. Якщо сторони не вчиняють жодних дій для здійснення фіктивного правочину, суд тільки приймає рішення про визнання такого правочину недійсним, без застосування реституції. Якщо ж на виконання правочину було передано майно або майнові права, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/11715/17, від 08.08.2018 у справі №920/1144/17, від 21.08.2018 у справі №910/11565/17, від 26.02.2019 у справі №925/1453/16.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №910/9195/17, від 11.04.2019 у справі №910/3834/18, позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

З відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішення, апеляційним судом встановлено наступне.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у справі №201/1825/16 від 06 лютого 2018 року відмовлено у задоволенні позову ПАТ «Укргазпромбанк», правонаступник ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за іпотечним договором від 08 листопада 2013 року посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петрушко Р.С. за реєстровим № 4865, шляхом визнання за ПАТ «УКРГАЗПРОМБАНК», правонаступник ОСОБА_1 , права власності на Предмет іпотеки, а саме на трикімнатну квартиру зі всіма об`єктами, функціонально-пов`язаними з цим нерухомим майном загальною площею 54,3 кв.м., житловою площею 35,9 кв. м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , шляхом визнання права власності.

Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договорів відступлення права вимоги недійсними.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23.01.2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_5 , діючого від імені ОСОБА_2 , задоволено частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області 06 лютого 2018 року змінено в частині обґрунтування підстав відмови у задоволенні зустрічного позову. В решті рішення залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 скориставшись наданими їй правами, пред`явила зустрічний позов до ОСОБА_1 .. Між тим, вимогами зустрічного позову є: 1) визнання недійсним договору №45 про відступлення прав вимоги укладений 28 вересня 2017 року, між ПАТ «Укргазпромбанк» та ТОВ «ЕЙ ВІ ГРУП»; 2) визнання недійсним договору відступлення права вимоги за іпотечним договором, укладений 18 жовтня 2017 року, між ТОВ «ЕЙ ВІ ГРУП» та ОСОБА_1 ..

Апеляційний суд прийшов до висновку про неможливість задоволення вимог зустрічного позову про визнання недійсними договорів з огляду на відсутність залучення у якості відповідачів за цим зустрічним позовом осіб (юридичних осіб, сторін спірних правочинів - ПАТ «Укргазпромбанк»;, ТОВ «ЕЙ ВІ ГРУП»), які на думку ОСОБА_2 (виходячи зі змісту доводів та вимог зустрічного позову), порушили її суб`єктивні права та інтереси.

Вищезазначене не позбавляє ОСОБА_2 можливості за наявності відповідних фактів звернутися до суду з відповідним позовом, визначившись з колом осіб, які є відповідачами за її позовом.

Втім, право на звернення ОСОБА_2 до суду із відповідним позовом реалізовано не було.

В матеріалах справи вістуні докази, а також відсутні судові рішення визнання вказаних договорів відступлення прави вимоги недійсними.

Водночас колегія суддів звертає увагу на положення ст. 215 ЦК України та зазначає, що жодною нормою чинного законодавства України не передбачено нікчемність договору про відступлення прав вимоги за певних умов, відтак, такі договори є оспорюваними та можуть бути визнані недійсними виключно в судовому порядку.

З відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішення, колегією встановлено наступне.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у справі № 501/2807/18 від 17 травня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 , яка також діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , про визнання недійсним запису про реєстрацію права власності відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 12.04.2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_7 - представника ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 17 травня 2021 року залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що отриманий позивачкою кредит наданий не в іноземній, а в національній валюті, у зв`язку з чим дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» не підпадає на спірні правовідносини.

Колегія суддів погоджується із доводами апелянта, що на теперішній час відсутній судовий акт, яким рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, прийняте державним реєстратором Алексєєвою Ю.С., скасовано.

Колегія суддів також погоджується із доводами апелянта, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що підставою для державної реєстрації за позивачем права власності на предмет іпотеки є передусім іпотечний договір 41-Ф-К-ДІУ/12, пункт 4.3 якого містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке за своїм змістом є договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

З відомостей, які містяться у Єдиному державному реєстрі судових рішення, колегією встановлено наступне.

ОСОБА_2 зверталась до із вимогами, в яких просила суд визнати недійсним пункт 4 «застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя» Договору іпотеки № 41-Ф-К-ДІУ/12 від 08 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Укргазпромбанк», посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Р.К. та зареєстрований в реєстрі за №4865.

Рішенням Іллічівського міського суду Одеської області у справі № 501/917/18 від 12 червня 2019 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Укргазпромбанк», треті особи - Приватний нотаріус Іллічівського міського нотаріального округу Слаєва Раїса Каримівна, ОСОБА_1 , ТОВ «Ві Ей Бі», про визнання недійсним пункту 4.3 «Застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя» Договору іпотеки №41-Ф-К-ДІУ/12 від 08 листопада 2012 року, укладеного між ОСОБА_2 та Публічним акціонерним товариством «Укргазпромбанк», посвідченого приватним нотаріусом Іллічівського міського нотаріального округу Слаєвою Раїсою Каримівною та зареєстрований в реєстрі за №4865.

Постановою Одеського апеляційного суду від 02.07.2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_6 залишено без задоволення, рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 12 червня 2019 року залишено без змін.

Апеляційний суд вказав, що умовами договору іпотеки сторони узгодили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється у випадках, передбачених умовами договору, відповідно до п.4.1, 4.2 на підставі рішення суду, або на підставі виконавчого напису нотаріуса, або згідно із п.4.3 застереженням про задоволення вимог іпотекодерджателя, що містяться в договорі.

Таким чином, в укладеному іпотечному договорі сторони визначили три способи захисту на задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодерджателя, що узгоджується з положеннями Закону.

Враховуючи вищевикладене та приймаючи до уваги, що при укладенні іпотечного договору були додержані всі вимоги, передбачені чинним законодавством, колегія суддів погодилась з твердженням районного суду щодо відсутності правових підстав недійсності п. 4.3 Договору іпотеки.

Умови договору щодо застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя відповідають вимогам Закону України «Про іпотеку», а тому апеляційний суд відхилив посилання на необхідність саме окремого договору, оскільки воно не ґрунтується на його вимогах.

Сторони у п. 4.3. Договору іпотеки узгодили іпотечне застереження.

З вищенаведеного апеляційний суд дійшов до висновку про те, що ОСОБА_1 реалізував своє право шляхом прийняття предмета іпотеки у власність, що в свою чергу є правовою підставою для реєстрації права власності.

У разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред`явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.

За змістом статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Статтею 317 ЦК України встановлено, що власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

Положеннями статті 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 9 ЖК Української РСР передбачено, що ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність

(пункт 6 статті 3 ЦК України), тому дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Статтею 8 Конвенції закріплено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом», не переслідує одну із законних цілей, наведених у пункті 2 статті 8 Конвенції, і не вважається «необхідним у демократичному суспільстві». Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Розглядаючи справу «Кривіцька та Кривіцький проти України» (№ 8863/06), ЄСПЛ у рішенні від 02 грудня 2010 року установив порушення статті 8 Конвенції, зазначивши, що в процесі прийняття рішення щодо права заявників на житло останні були позбавлені процесуальних гарантій. Установлено порушення національними судами прав заявників на житло, оскільки суди не надали адекватного обґрунтування для відхилення аргументів заявників стосовно застосування відповідного законодавства та не здійснили оцінку виселення в контексті пропорційності застосування такого заходу.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» у першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ втручання держави в право власності на житло повинне відповідати критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном у розумінні Конвенції.

Зокрема, згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

Підсумовуючи висновки про принципи застосування статті 8 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, викладені у рішеннях ЄСПЛ, виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до приватного життя та права на житло, передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену пунктом 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві.

Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі сподіватися, що її виселення буде оцінене на предмет пропорційності у контексті відповідних принципів статті 8 Конвенції.

Частина перша статті 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час ухвалення судами попередніх інстанції рішення, встановлювала, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов`язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Колегія суддів враховує, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте, таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв`язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.

Апеляційним судом встановлено, що спірна квартира до набуття позивачем права власності на неї, була предметом іпотеки. Право власності на спірну квартиру зареєстровано за позивачем на підставі іпотечного застереження.

Відповідно до ст. 40 Закону України «Про іпотеку», звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору, всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом 1 місяця з дня отримання цієї вимоги.

Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду, відповідно до ч.3 ст. 109 Житлового кодексу України

При вирішенні спорів щодо права користування колишніми власниками та членами їх сімей іпотечним майном, судам, керуючись частиною четвертою статті 263 ЦПК України, потрібно враховувати висновки Верховного Суду України, від яких Верховний Суд не відступав, у цій категорії справ.

Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за змістом частини другої статті 40 Закону № 898-IV та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов`язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.

Отже, визначальним при вирішенні питання про те, чи є підстави для виселення осіб, які проживають у жилому приміщенні, яке було передано в іпотеку з метою забезпечення виконання зобов`язань за валютним кредитом, є встановлення за які кошти придбано іпотечне майно. Якщо іпотечне майно, придбано за особисті кошти позичальника, а не за рахунок кредиту, то виселення таких громадян можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону № 898-IV, так і норма статті 109 ЖК Української РСР. Аналогічний висновок висловлено і в постанові Верховного Суду України від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16.

По перше, слід зауважити, що отриманий ОСОБА_2 кредит наданий не в іноземній, а в національній валюті, у зв`язку з чим дія Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України» не підпадає на спірні правовідносини.

По-друге, суть іпотечного кредиту зводиться до чітко визначеного цільового призначення кредиту - видачі коштів банківською установою для придбання ОСОБА_2 нерухомого майна - квартири, яка у подальшому було передано в іпотеку.

За змістом положень статей 39-40 Закону України «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР виселення з предмета іпотеки без надання іншого житла можливе у випадку придбання житлового приміщення, яке є предметом іпотеки, повністю або частково за рахунок кредитних коштів, незалежно від того, що інша частина такого приміщення була придбана за рахунок власних коштів іпотекодавця або належала йому до укладення договору іпотеки. У такому випадку при укладенні кредитного та іпотечного договорів позичальник та іпотекодавець усвідомлюють наслідки, які можуть настати при невиконанні або порушенні ними своїх зобов`язань за договорами, у вигляді виселення з предмета іпотеки без надання іншого житла.

Відповідно до Довідки виданої Відділом реєстрації обліку осіб Виконавчого комітету Чорноморською міською радою про склад зареєстрованих осіб, за адресою - АДРЕСА_2 зареєстровані - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ..

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК) особа до досягнення нею повноліття (вісімнадцяти років) має правовий статус дитини.

У відповідності до ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України, сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з положеннями частин третьої та четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Згідно зі статтею 405 Цивільного кодексу України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Згідно з вимогами, установленими статтею 19 СК при розгляді судом спорів щодо виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.

Відповідно до висновку Виконавчого комітету Чорноморської міської ради Одеської області, як органу опіки та піклування №1-17-500 від 24.07.2018 року, виконавчий комітет ЧМР як орган опіки ті піклування вважає не доцільним визнання осіб такими, що втратили право користування жилавим приміщенням, про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном шляхом виселення ОСОБА_2 та її сина ОСОБА_3 ..

Згідно зі статтею 9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець обмежується в розпорядженні предметом іпотеки, однак має право володіти та користуватись предметом іпотеки відповідно до його цільового призначення, якщо інше не встановлено цим Законом. ЦК України, як і спеціальний Закон України «Про іпотеку», не містять норм, які б зменшували або обмежували право членів сім`ї власника житла на користування жилим приміщенням у разі передання його в іпотеку.

При вирішенні справ за позовом в інтересах дітей про визнання недійсними договорів іпотеки, підставами яких позивач визначає порушення статті 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей», статтю 177 СК України, необхідно у кожному конкретному випадку: перевіряти наявність у дитини права користування житловим приміщенням на момент укладення оспорюваного договору, а також місце її фактичного проживання; враховувати добросовісність поведінки іпотекодавців щодо надання документів про право дітей на житло, яке є предметом іпотеки, при укладенні оспорюваного договору, з`ясовувати, чи існує фактичне порушення законних прав дитини внаслідок укладення договору іпотеки.

Тобто на час укладання іпотечного договору (08.11.2012 року) не було зареєстровано і не проживав син відповідачки - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Дитина була зареєстрована в квартирі після укладення договору іпотеки, без згоди іпотекодержателя

Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з постановою Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №189/224/15-ц під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців на підставі ч. 2 ст. 39 закону «Про іпотеку» застосовуються як положення ст. 40 цього закону, так і норма ст. 109 ЖК Української РСР. Тобто особам, яких виселяють із житлового будинку, що є предметом іпотеки, у зв`язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, інше постійне житло надається в тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Таким чином, вимоги ОСОБА_1 про визнання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 та виселення є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

Між тим, згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою, свідоцтва про смерть. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Отже, вимоги позову про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 , є такими, які не підлягають задоволенню, оскільки суд є правозастосовчим органом та не може підміняти інший державний орган, приймати замість нього рішення.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до Закону України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Верховна Рада України постановила розділ VI "Прикінцеві положення" Закону України "Про іпотеку" доповнити пунктом 5-2 такого змісту:

"5-2. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону".

З огляду на вищевикладене та те, що на момент ухвалення апеляційним судом даного судового рішення воєнний стан в Україні триває,апеляційний суд приходить до висновку про необхідність зупинити виконання даної постанови апеляційного суду на період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

3.6 Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Байдеріна Олександра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , є частково обґрунтованими, а тому вони підлягають задоволенню частково.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 3, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює у відповідній частині нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.

Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , за вищевказаного обґрунтування.

3.7 Розподіл судових витрат

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню, то на підставі ст. ст. 133, 141 ЦПК України підлягають стягненню з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені судові витрати у розмірі 5 286,00 грн.

Згідно з положеннями ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 3 ст. 133 ЦПК України закріплено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, експертів та проведенням експертизи.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

05.05.2018 року між ОСОБА_1 та адвокатом Байдерін Олександром Анатолійовичем укладено договір №87-ПД про надання правової допомоги.

Відповідно до розділу 4 п. 15 вказаного договору, гонорар є форма винагороди адвоката за надання правової допомоги.

Пункт 17 визначає, що розмір гонорару визначається сторонами в залежності від вказаних в п. 16 Договору обставин (факторів).

Відповідно до п. 18 вказаного договору, порядок обчислення гонорару та його внесення визначається сторонами у відповідній додатковій угоді, або в акті приймання-передачі наданої правової допомоги (Т. 1, а. с. 91 - 93).

Відповідно до Додаткової угоди №1 до Договору №87-ПД про надання правової допомоги від 07.05.2018 року, сторони погодили розмір гонорару, який складає 7 000 гривень (Т. 1, а. с. 94).

Відповідно до копії Квитанції до прибуткового касового ордера № 45, 07.05.2018 року ОСОБА_1 здійсним оплату гонорару у розмірі 7 000 гривень відповідно до Додаткової угоди (Т. 1, а. с. 97).

10.09.2020 року між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «СІ.ЕЛ.ЕС» в особі керуючого партнера адвоката Байдеріна Олександра Анатолійовича укладено договір №57 про надання правової допомоги.

Відповідно до розділу 4 п. 15 вказаного договору, гонорар є форма винагороди адвоката за надання правової допомоги.

Пункт 17 визначає, що розмір гонорару визначається сторонами в залежності від вказаних в п. 16 Договору обставин (факторів).

Відповідно до п. 18 вказаного договору, порядок обчислення гонорару та його внесення визначається сторонами у відповідній додатковій угоді, або в акті приймання-передачі наданої правової допомоги (Т. 2, а. с. 237 - 238).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. У якості доказів у більшості випадків достатньо надати суду договір про надання правової допомоги, акт прийому-передачі наданих послуг згідно договору про надання правової допомоги, платіжні доручення на оплату послуг адвоката та квитанції про оплату клієнтом цих доручень. Цю позицію підтримав у своїй постанові Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі №19/64/2012/5003 від 31.01.2019 р., зазначивши, що «суд апеляційної інстанції, врахувавши те, що відповідачем підтверджено правовий статус адвоката, наявність доказів фактичного перерахування йому коштів на підставі договору, а також співмірність розміру витрат з наданими послугами, правомірно виніс додаткову постанову, якою задовольнив заяву про відшкодування судових витрат на оплату послуг адвоката».

Належним доказом для підтвердження витрат учасника справи на професійну правничу допомогу є видана адвокатом квитанція, довідка або інший документ, складений у довільній формі на підтвердження отримання від клієнта готівкових коштів за надання правової допомоги разом із договором про надання правової допомоги (актами виконаних робіт тощо).

Однак в матеріалах справи відсутні додаткові угоди, або акти приймання-передачі наданої правової допомоги за умовами договору №57 про надання правової допомоги від 10.09.2020 року, а тому відсутні підстави для відшкодування, зазначеного адвокатом Байдеріним Олександром Анатолійовичем, розміру правової допомоги - 10 000 гривень.

3.8 Порядок та строк касаційного оскарження

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.

Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).

4. Резолютивна частина

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу адвоката Байдеріна Олександра Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 , - задовольнити частково.

Рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 20 лютого 2019 року - скасувати. Ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Чорноморська міська рада Одеської області, як орган опіки та піклування, про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням із зняттям з реєстрації місця проживання та про усунення перешкод у користуванні і розпорядженні майном шляхом виселення - задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер та серія свідоцтва про народження НОМЕР_2 ) такими, що втратили право користування житловим приміщенням - квартирою АДРЕСА_1 .

Виселити ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер та серія свідоцтва про народження НОМЕР_2 ) із житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні вимоги позову про зняття з реєстрації місця проживання ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) та ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , номер та серія свідоцтва про народження НОМЕР_2 ) із житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у сумі - 5 286,00 (п`ять тисяч двісті вісімдесят шість) грн..

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) вартість оплаченої професійної (правничої) допомоги у розмірі - 7 000 (сім тисяч) грн..

Зупинити виконання даної постанови на період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених частиною другою статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складений 21 жовтня 2022 року.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе