Постанова

від 20.10.2022 по справі 693/812/21

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/1363/22Головуючий по 1 інстанціїСправа №693/812/21 Категорія: 311000000 Коцюбинська Ю. Д. Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2022 року Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ :

Головуючого Нерушак Л.В.

Суддів Вініченка Б.Б., Новікова О.М.

За участі секретаря Чуйко А.В.

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Жашківської міської ради», ОСОБА_2 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1

розглянувши в м. Черкаси у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 17.08.2022 року, постановлене під головуванням судді Коцюбинської Ю.Д., у залі № 1 Жашківського районного суду Черкаської області 17.08.2022 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Жашківської міської ради», ОСОБА_2 про скасування наказу та поновлення на роботі, -

в с т а н о в и в :

31.08.2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Жашківської міської ради», ОСОБА_2 про скасування наказу та поновлення на роботі.

В обґрунтування позову ОСОБА_1 вказує, що 28.05.2021 року тимчасово виконуюча обов`язки директора лікарні ОСОБА_2 письмово попередила позивача про скорочення посади юрисконсульта, але не запропонувала йому іншої роботи.

ОСОБА_1 посилається у позові, що оскільки позивач має повну вищу освіту за спеціальністю «Лікувальна справа», то він написав заяву про працевлаштування на посаду лікаря-стажиста по спеціальності лікаря загальної практики сімейної медицини. Незважаючи на те, що в с. Пугачівка була наявна посада лікаря загальної практики, директор лікарні ОСОБА_2 звільнила позивача ОСОБА_1 з посади юрисконсульта.

У зв`язку з вищевикладеним, ОСОБА_1 з врахуванням уточнених позовних вимог просив визнати незаконним наказ Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Жашківської міської ради» від 30.07.2021 року № 57-к про розірвання трудового договору та звільнення з посади юрисконсульта, скасувати вказаний наказ та зобов`язати ОСОБА_2 поновити позивача на посаді юрисконсульта лікарні.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 17.08.2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги Жашківської міської ради», ОСОБА_2 про скасування наказу та поновлення на роботі відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, подавши апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник вказує, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим. Так, оскаржуваний наказ № 57-к КНП «ЦПМСД» порушив чинне трудове законодавство, так як відповідач не дотримався вимог ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, а саме: не виконав покладений на нього обов`язок процедури працевлаштування позивача при скороченні працівника в медичному закладі, тобто, не запропонував існуючі вакантні посади в медичному закладі при наявності у ОСОБА_1 декількох освіт, в тому числі, і професія лікаря.

Апеляційна скарга мотивується скаржником, що відповідач ОСОБА_3 не виконала наказ МОЗ України № 48 від 17.03.1993 року, який був чинний на час вивільнення ОСОБА_1 , щодо направлення позивача на стажування, посилаючись на відсутність грошей на стажування.

Однак, скаржник вказує, що медичний заклад фінансується Національною службою здоров`я України, а згідно договору про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, в договорі зазначено у п.24-1 поточні витрати, а це і оплата закладу післядипломної освіти за послуги стажування (а. с. 61).

Скаржник вважає, що директор лікарні ОСОБА_3 своїми діями умисно повідомила завідомо неправдиві дані про відсутність вакантних посад в медичному закладі, вказала неправдиво на відсутність грошей для стажування і сплановано та протиправно вивела з штатного розпису вакантні посади лікарів після письмового попередження ОСОБА_1 про звільнення (наказ № 144 від 23.07.2021 року).

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 17.08.2022 року у справі № 693/812/21 про відмову у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 та ухвалити нове рішення, яким визнати незаконним наказ КНП «ЦПМСД Жашківської міськради» від 30.07.2021 року № 57-к щодо розірвання трудового договору та звільнення ОСОБА_1 з посади юрисконсульта КНП «ЦПМСД Жашківської міськради», скасувати наказ КНП «ЦПМСД Жашківської міськради» від 30.07.2021 року № 57-к та зобов`язати відповідачів ОСОБА_2 , КНП «ЦПМСД Жашківської міської ради» поновити ОСОБА_1 на посаду юрисконсульта КНП «ЦПМСД Жашківської міськради».

06 жовтня 2022 року на адресу Черкаського апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У відзиві зазначається, що Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Жашківської міської ради» дотрималось законодавчо встановленої процедури звільнення позивача, повідомивши про таке звільнення за два місяці, отримавши на це згоду профспілкової організації.

Відповідач посилається, що нормативно правовими актами України не передбачено обов`язку направляти працівника, який підлягає звільненню у зв`язку із скороченням чисельності штату на стажування. Більше того, позивач ОСОБА_1 не займався більше семи років лікарською діяльністю і сам не проявляв жодної ініціативи з метою проходження стажування чи бажання працювати на посаді лікаря.

За таких обставин, відповідач ОСОБА_2 вважає, що місцевий суд правильно визначив суть спірних правовідносин, ухвалив рішення відповідно до положень матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин у справі, а також показів свідків, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відзиві ОСОБА_2 просить залишити апеляційну скаргу представника позивача без задоволення, а рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 17.08.2022 року без змін.

Сторони повідомлені про дату, час, місце розгляду справи належним чином, що підтверджується даними доставки смс повідомлень в матеріалах справи, оскільки в апеляційному суді відсутнє фінансування для оплати послуг почтової кореспонденції сторонам у справі у зв`язку із воєнним станом оголошеним в державі.

Заяв та клопотань про перенесення розгляду апеляційної скарги від сторін та їх представників не надходило на адресу апеляційного суду.

Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши доводи скаржника, апеляційний суд вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 375 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно ст. 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам, оскільки ґрунтується на повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.

Вирішуючи спір та ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості та недоведеності позовних вимог, вказавши, що у відповідача дійсно відбулось скорочення штату працівників, про що позивача було своєчасно повідомлено.

Районним судом було встановлено, що позивачу ОСОБА_1 були запропоновані всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації, але він не дав своєї згоди обійняти запропоновані позивачу посади молодшого медичного персоналу. Первинна профспілкова організація в присутності позивача розглянула питання про надання згоди на скорочення працівника та надала згоду у встановлений законодавством термін.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що при звільненні позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України було дотримано всі вимоги діючого законодавства, процедура дотримана, тому відсутні підстави для скасування наказу № 57-к від 30.07.2021 року на вимогу позивача.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають обставинам справи та вимогам закону, оскільки судом першої інстанції встановлено дійсні обставини справи, дано належну оцінку зібраним доказам, правильно застосовано норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, які призвели б до неправильного вирішення справи, та ухвалено у справі законне і обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого, апеляційний суд не вбачає, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст. 129 Конституції України, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції ОСОБА_1 у 1976 році закінчив Вінницький медичний інститут ім. М.І. Пирогова та здобув кваліфікацію лікаря, про що свідчить копія державного диплому НОМЕР_1 (а. с. 9).

Судом встановлено та вбачається із матеріалів справи, що ОСОБА_1 припинив лікарську діяльність у 2014 році за власним бажанням. До цього він працював лікарем-офтальмологом.

У 2020 році позивач ОСОБА_1 прийнятий юрисконсультом в адміністративно-господарський підрозділ Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Жашківського району. В подальшому назва закладу змінена на Комунальне некомерційне підприємство «Центр первинної медико-санітарної допомоги Жашківської міської ради», про що свідчать відповідні записи у трудовий книжці позивача ОСОБА_1 (а. с. 10).

В.о. директора лікарні 30.04.2021 року прийнято наказ № 108, яким з метою раціонального використання фонду заробітної плати, а також з метою упорядкування оплати праці працівників установ, закладів та організації бюджетної сфери наказано, зокрема, скоротити посаду юрисконсульта (а. с. 45). Вказану посаду займав саме позивач ОСОБА_1 .

Про прийняття наказу в той же день повідомлено голову первинної профспілкової організації лікарні ОСОБА_4 (а. с. 46).

27.05.2021 року відповідно до наказу № 108 комісії по попередженню працівників про істотні зміни умов праці 01.08.2021 року та звільнення з роботи у зв`язку із скороченням штату наказано вручити відповідні повідомлення працівникам, про що винесено наказ № 123 (а. с. 47).

28.05.2021 року позивача ОСОБА_1 повідомлено про звільнення з посади юрисконсульта на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, яке відбудеться 30.07.2021 року. Вказане повідомлення підписано позивачем із зауваженням «Процедура порушена» (а. с. 50).

28.05.2021 року комісією у складі ОСОБА_2 , інспектора по кадрам ОСОБА_5 , економіста ОСОБА_6 та головної медичної сестри ОСОБА_7 складено акт про те, що позивачу ОСОБА_1 зачитано наказ № 123 та повідомлення.

Усно ОСОБА_1 було повідомлено, що вільні вакансії відсутні. Юрист звернув увагу, що він ще й лікар. Голова комісії та інспектор сказали, що вони знають, хоча підтверджуючі документи в особовій справі відсутні. ОСОБА_5 сказала, що є вакантна посада лікаря загальної практики сімейного лікаря в амбулаторії с. Пугачівка. Комісія вважає, що дана вакансія не підходить ОСОБА_1 (відсутня спеціалізація та сертифікат лікаря-спеціаліста) (а. с. 53).

Тим же складом комісії 28.05.2021 року складено акт № 2 щодо попередження позивача ОСОБА_1 про те, що згідно наказу № 123 посада юрисконсульта, яку він обіймає, скорочується 30.07.2021 року і він підлягає звільненню з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України. Вакантних посад на даний час у закладі немає. Позивач ОСОБА_1 з актом ознайомлений 31.05.2021 року (а. с. 67).

01.07.2021 року т.в.о. директора лікарні листом № 01-01-11/507 звернулась до голови профспілкового комітету з проханням надати згоду на скорочення працівника, яке відбудеться 30.07.2021 року (арк. с. 71).

08.07.2021 року голова профкому повідомив, що первинна профспілкова організація надає згоду на звільнення юрисконсульта ОСОБА_1 . Витяг з протоколу засідання профспілкового комітету додається (а. с. 72, 73).

Наказом № 144 від 23.07.2021 року виведено із штатного розпису амбулаторії ЗПСМ с. Пугачівка 0,5 ст. завідувача амбулаторії (лікаря загальної практики - сімейного лікаря) (а. с. 74).

Позивач ОСОБА_1 26.07.2021 року звернувся до т.в.о. директора лікарні із заявою про працевлаштування. У заяві він вказує, що в нього є вища освіта по медицині та він працював лікарем 23 роки. У зв`язку з тим, що позивач ОСОБА_1 не працював лікарем більше трьох років з 2014 року, то йому потрібно пройти курси стажування. На сьогоднішній день на підприємстві є вакантна посада лікаря загальної практики сімейної медицини.

У відповідь на вказану заяву листом № 01-01-14/579 від 29.07.2021 року позивачу ОСОБА_1 повідомлено, що на сьогоднішній день документи про його медичну освіту у інспектора з кадрів відсутні. Станом на 26.07.2021 року у закладі немає вакантних лікарських посад. В наявності є вакансія фельдшера та дві вакансії медичних сестер.

Лікар, який не працює більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, не може займатися лікарською діяльністю з цієї спеціальності і повинен бути направлений на стажування. Згідно фінансового плану лікарні, кошти на спеціалізацію працівників не передбачені (а. с. 76).

Окремо про наявні вакансії фельдшера та медичних сестер позивача ОСОБА_1 повідомлено 29.07.2021 року, що підтверджено його підписом (а. с. 77).

30.07.2021 року винесено спірний наказ № 57-к про звільнення з роботи ОСОБА_1 у зв`язку зі скороченням чисельності та штату керівників, п. 1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 79).

Позивач посилається, що спірний наказ № 57-к порушує його права, оскільки при звільненні з посади юрисконсульта його не влаштували на існуючу посаду лікаря загальної практики сімейного лікаря в амбулаторії с. Пугачівка.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє аргументи, які викладені в апеляційній скарзі, оскільки вони є необґрунтованими, висновків суду першої інстанції не спростовують, виходячи з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

За змістом частин першої-третьої статті 492КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджаютьне пізніше, ніж за два місяці.

Виходячи з вимог статті 492КЗпП України одночасно з попередженням про вивільнення конкретного працівника протягом двох місяців роботодавець повинен запропонувати йому всі наявні за відповідною кваліфікацією вакантні посади. Згоду на переведення на іншу роботу працівник підтверджує письмовою заявою про таке переведення.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв?язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.

При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

Розглядаючи трудові справи, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норми законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

За змістом частини першої статті 235 КЗпП України працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти, як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом.

Згідно частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі № 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв?язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов?язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов?язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

З огляду на викладене, оскільки обов?язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору,за змістом частини третьої статті 492КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов?язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з?явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі №6-40цс15,і Велика Палата Верховного Суду не вбачає правових підстав відступити від цих висновків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від10 лютого 2022 року у справі № 381/2583/20 (провадження № 61-19355св21)зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 492КЗпП України роботодавець одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 492КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові булизапропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення».

Так, колегія суддів апеляційного суду акцентує увагу на тому, що факт своєчасного попередження про наступне вивільнення не є спірним між сторонами та підтверджується матеріалами справами.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 , 26.07.2021 року повідомив відповідача, що він має вищу освіту по медицині і працював лікарем 23 роки, однак жодних копій диплома про отримання кваліфікації лікаря відповідачу не надав.

У справі, що переглядається, як судом першої інстанції, так і апеляційним судом, встановлено, що, попереджаючи позивача ОСОБА_1 про майбутнє вивільнення, відповідач запропоновував ОСОБА_1 такі вакантні посади, як : фельдшер у с. Конельська Попівка, сестра медична та сестра медична загальної практики-сімейної медицини. Одночасно проінформовано, що вакансії сестер медичних тимчасово вільні, оскільки працівники перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (а. с. 8).

Крім того, проінформовано ОСОБА_1 про те, що, якщо він має бажання працювати по строковому трудовому договору на вище зазначених посадах або фельдшером, необхідно звернутися до інспектора з кадрів та написати відповідну заяву.

При цьому, у відповідності до листа т.в.о. директора О. Мотузко від 27.07.2021 року проінформовано ОСОБА_1 , що лікар, який не працює більше 3-х років за конкретною лікарською спеціальністю, не може займатися лікарською діяльністю з цієї спеціальності і повинен бути направлений на стажування (Наказ МОЗ № 48 від 17.03.1993 року «Про порядок направлення на стажування лікарів і їх наступного допуску до лікарської спеціальності»). Для того, щоб отримати спеціальність із загальної практики сімейної медицини, необхідно пройти спеціалізацію. У листі відповідачем зазначається, що згідно фінансового плану підприємства, кошти на спеціалізацію працівників не передбачені (а. с. 8).

Так, колегія суддів апеляційного суду акцентує увагу на тому, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний запропонувати працівникові не взагалі всі наявні вакантні посади, а виключно ті, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 про бажання працювати згідно умов строкового трудового договору на вище зазначених посадах не проінформував відповідача, так як жодних заяв він не подавав відповідачу.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об?єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв?язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Із матеріалів справи вбачається, що 29 липня 2021 року позивачу ОСОБА_1 було вручено повідомлення № 20 «Про наявні вакантні посади», де зазначалося що його можна перевести на посаду середнього медичного персоналу по строковому договору (а. с. 77).

30 липня 2021 року був складений акт № 3 «Про відмову переводитися на інші посади» (а. с. 78).

30 липня 2021 року видано наказ № 57-к «Про звільнення працівника» (а. с. 79).

Переглядаючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що відповідачем при звільненні позивача за п. 1 ст. 40 КЗпП України дотримано всі вимоги чинного законодавства, а підстав для скасування оскаржуваного наказу № 57-к від 30.07.2021 року судом встановлено не було.

Що стосується твердження скаржника щодо того, що КНП «ЦПМСД Жашківської міської ради» потребувала лікарів на момент звільнення позивача, не знаходить відображення у відповідності до матеріалів справи, спростовується відсутністю запису у Журналі реєстрації вихідної кореспонденції лікарні.

Суд першої інстанції надав обґрунтовану та належну оцінку стосовно не взяття позивача ОСОБА_1 на посаду лікаря-стажиста, навіть за наявністю такої посади, вказавши, що відповідач не повинен був пропонувати йому зайняти таку посаду, виходячи з наступного.

Так, згідно вказаного Положення про порядок направлення на стажування лікарів, які не працювали за спеціальністю більше трьох років, і про порядок їх наступного допуску до лікарської діяльності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров?я України 17.03.1993 року № 48 тазареєстрованого у Міністерстві юстиції України 01.04.1993 року за № 19 (надалі Положення) слід звернути увагу на таке.

Наказ № 48 від 17.03.1993 року втратив чинність на підставі Наказу Міністерства охорони здоров?я № 1753 (z1338-21) від 18.08.2021 року, тобто був чинний на час вивільнення позивача.

Пунктом 1 Положення встановлено, що лікар, який не працює більше трьох років за конкретною лікарською спеціальністю, не може займатись лікарською діяльністю

з цієї спеціальності і повинен бути направлений на стажування.

Відповідно п. 3 Положення направлення лікарів на стажування здійснюється відділом охорони здоров?я Ради Міністрів Республіки Крим, управліннями охорони здоров?я обласних і Севастопольської міської державних адміністрацій, департаментом медицини та соціального захисту Київської міської державної адміністрації. Термін стажування від одного до шести місяців визначається лікарю у кожному випадку окремо органом охорони здоров?я, що направляє його на стажування. Перед направленням лікар на час стажування зараховується органом охорони здоров?я на посаду лікаря-стажиста в установу охорони здоров?я. Час стажування зараховується у стаж роботи з спеціальності.

Виходячи з вищевикладеного, суд першої інстанції вірно вказав у рішенні, що направити на стажування можливо лише особу, яка зарахована на посаду лікаря-стажиста.

Направлення на стажування особи, яка займає посаду юрисконсульта, вказаним Положенням не передбачено. Відсутність посади лікаря-стажиста позивачем під сумнів не поставлена. Із заявою про бажання працювати на посаді лікаря-стажиста позивач ОСОБА_1 до відповідача не звертався. Про вказане свідчить відсутність запису у журналі реєстрації заяв з кадрових питань з 01.01.2021 року по 30.07.2021 року.

Доводи скаржника стосовно того, що директор лікарні ОСОБА_2 своїми діями умисно повідомила завідомо неправдиві дані про відсутність вакантних посад в медичному закладі, вказала неправдиво про відсутність грошей на стажування і сплановано та протиправно вивела з штатного розпису вакантні посади лікарів, жодним належним чином не підтверджено позивачем, а тому дані твердження не знаходять свого відображення у відповідності до матеріалів справи, та не підлягають задоволенню апеляційним судом.

Стосовно посиланьскаржника вапеляційній скарзіна тойфакт,що суду відповідностідо ч.7ст.81ЦПК Україниможе збиратидокази,що стосуютьсяпредмету спору,з власноїініціативи, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, що не було зроблено судом, то, апеля аналізуючи норму ст. 81 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду вважає за важливе вказати, що витребування доказів судом з власної ініціативи є правом суду, а не його обов`язком, оскільки діє змагальність сторін під час розгляду спору судом.

Крім того, загальне правило щодо розподілу функцій сторін та суду у доказовій діяльності випливає із системного тлумачення положень ЦПК. Так, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом згідно ч. 2 ст. 12 ЦПК України.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, апеляційний суд виходить із того, що у справі, що переглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, які значною мірою зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, не свідчать про неправильне застосування районним судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, вирішуючи спір в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги позивача та скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нового судового рішення про задоволення вимог позивача.

Аргументи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду щодо їх оцінки.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким з`ясовані обставини справи, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

Посилання скаржникав апеляційнійскарзі на те, що рішення суду не відповідає нормам матеріальногота процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справинічим не підтверджено та не наведено підстав, визначених уст. 376 ЦПК України, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення у справі про задоволення вимог позивача.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції ухвалив обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , тому відсутні підстави для зміни чи скасування рішення згідно доводів та вимог апеляційної скарги.

З вищевикладеного не вбачається, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, залишено не розглянутими обставини, що мають значення для справи, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Виходячи з викладеного, апеляційний суд дійшов висновку, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачається, оскільки доводи апеляційної скарги не є суттєвими, носять суб`єктивний характер, не відповідають обставинам справи, і правильності висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 17.08.2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції, Верховного Суду, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту постанови, в порядку та за умов, визначених цивільно процесуальним законодавством.

Повний текст постанови складений 25. 10. 2022 року.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді Б.Б. Вініченко

О.М. Новіков