Рішення

від 26.10.2022 по справі 366/2933/20

ІВАНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 366/2933/20

Провадження № 2/366/31/22

РІШЕННЯ

іменем України

27 вересня 2022 року смт. Іванків

Іванківський районний суд Київської області у складі головуючого судді ГончарукаО.П., секретаря судового засідання Фещенко А.М., розглянувши позовну заяву позивача ОСОБА_1 до ПП «Редакції Іванківської районної газети «Трибуна праці», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Відділ культури, туризму, молоді та спорту Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про захист честі, гідності та ділової репутації, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до ПП «Редакції Іванківської районної газети «Трибуна праці» про визнання недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену газетою «Трибуна праці»; визнати, розповсюджений газетою «Трибуна праці» висновок про те «що до влади часто приходять люди з незрозумілими амбіціями і баченням своєї ролі на займаній посаді» таким, що ОСОБА_1 не стосується; зобов`язати ПП «Редакція Іванківської районної газети «Трибуна праці» не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом опублікування у газеті спростування на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спростоване повідомлення. Текст спростування має бути наступним: «Газета «Трибуна праці» від 13 листопада 2020 року №46 на сторінках 1, 5 опублікована статтю ОСОБА_4 , інструктора з питань охорони культурної спадщини під заголовком «Важко працювати з людьми, які свої амбіції ставлять вище інтересів громадян». У судовому порядку вся негативна інформація цієї статті щодо Блідчанського сільського голови ОСОБА_1 визнана недостовірною. Те, що жителі села Коленці стали заручниками незрозумілих амбіцій і, з точки зору логіки, важко пояснюваної поведінки досі ще Блідчанського сільського голови Володимира Балацького, в результаті яких старовинна дерев`яна церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму «Велике будівництво», і через це не отримати фінансування для покращення її технічного стану не відповідає дійсності. Те, що Блідчанський сільський голова Балацький В.В. зіпсував документи, в результаті чого справа застопорилась, також не відповідає дійсності. Висновок про те, «що до влади часто приходять люди з незрозумілим амбіціями і баченням своєї ролі на займаній посаді» є таким, що ОСОБА_1 не стосується».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач працює Блідчанським сільським головою Іванківського району Київської області з 13 листопада 2015 року по теперішній час. Суспільно-політична газета Іванківського району Київської області «Трибуна праці»,видавцем якої є ПП «Редакція Іванківської районної газети «Трибуна праці», від 13 листопада 2020 року №46 на сторінках 1,5 опублікувала статтю ОСОБА_4 , інструктора з питань охорони культурної спадщини під заголовком «Важко працювати з людьми, які свої амбіції ставлять вище інтересів громадян». У вказаній статті повідомлено, що з вини позивача «старовинна дерев`яна Коленцівська церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму «Велике будівництво», в результаті чого не отримати фінансування для покрашення її технічного стану. Вважає, що вказана стаття поширює про нього недостовірну інформацію та таку, що ганьбить його гідність, честь та ділову репутацію. У статті зазначено, що «Паспорт об`єкті культурної спадщини Церква Косьми та ОСОБА_5 » є необхідним документом, що дає можливість покращити технічний стан церкви за кошти державного бюджету та паспорт було підписано на початку 2020 року, але пізніше його передали в район для підписання сільським головою. Неправдивість повідомлення полягає у тому, що згідно з тимчасовим охоронним договором на пам`ятку культурної спадщини від 29 січня 2019 року № 1с.Коленці, укладеним відділом культури, національностей, релігій, молоді та спорту Іванківської районної державної адміністрації в особі начальника відділу Бірюк Надії Костянтинівни, та релігійної громади УПЦ КП ОСОБА_6 та Деміана в особі настоятеля ОСОБА_7 , до нього додані документи (акт, паспорт пам`ятки). Тому паспорт церкви був виготовлений і підписаний не пізніше 29 січня 2019 року, а не на початку 2020 року, як неправдиво повідомляє автор. Разом з тим, автор визнає той факт, що паспорти не підлягають підпису їх сільськими головами, а тому числі паспорт Коленцівської церкви не підлягає підписам Блідчанським сільським головою. Крім того, той факт, що троє сільських голів пізніше після відновлення роботи працівниками центру охорони, тобто не раніше березня 2020 року, оперативно підписали акти обстеження даних пам`яток не відповідає дійсності, оскільки згідно з вищезгаданим тимчасовим охоронним договором від 29 січня 2019 року №1 с.Коленці, зазначені акти були підписані пізніше 29 січня 2019 року. Звернув увагу суду, що звинувачення на його адресу у тому, що рішення про фінансування ремонту церковної споруди може бути не прийняте після його прийняття є непереконливим і не відповідає здоровому глузду. Повідомлення про те, що позивач «зіпсував документи» не відповідає дійсності, оскільки висновки компетентних органів про зіпсування ним документів відсутні.

Ухвалою Іванківського районного суду Київської області від 19 січня 2021 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 19 лютого 2021 року 11:00 год.

1 лютого 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого, просять відмовити в задоволення позову ОСОБА_1 про захист його честі, гідності та ділової репутації, а судові витрати віднести за його рахунок, в обґрунтування відзиву зазначили, що позовні вимоги суперечать положенням статті 30 Закону України «Про інформацію», відповідно до якої ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу є висловлювання, що не містять фактичних даних, зокрема, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені, як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема, вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Оскільки предметом спору в даному випадку є висловлювання автора згадування у статті в газеті «Трибуна праці», котрі не можна витлумачити інакше, як критику, тобто, оцінку дій у критичній формі, з використанням характерних для публіцистики мовних засобів, то вони не можуть бути підставою для вимог про їх спростування. Зазначили, що при підготовці до публікації вищевказаної статті в газеті використовувались тільки офіційні джерела інформації та документи. Крім того, редакція газети «Трибуна праці» не може бути відповідачем з причини, що опублікована стаття не журналіста, а посадової особи місцевого органи державної виконавчої влади інспектора з питань охорони культурної спадщини відділу культури, національностей, релігій, молоді та спорту Іванківської РДА Конюшенко Ніни Михайлівни. За достовірність фактів у газетних публікаціях відповідають автори і рекламодавці.

В судове засідання призначене на 19 лютого 2021 року з`явився позивач. Судом враховані заяви, які надійшла до суду від відповідачів про відкладення підготовчого засідання. Наступна дата судового засідання 26 лютого 2021 року.

22 лютого 2021 року до суду від позивача надійшла заява про відвід судді Ткаченка Ю.В.

Ухвалою суду від 23 лютого 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено, справу передано до канцелярії суду для визначення судді у порядку, встановленому статтею 33 ЦПК України.

25 лютого 2021 року до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 лютого 2021 року головуючим у справі призначено суддю Гончарука О.П.

Ухвалою суду від 5 березня 2021 року справу прийнято до провадження та призначено підготовче засідання на 29 квітня 2021 року 14:30 год.

25 червня 2021 року до суду від представника відповідача надійшла заява про розгляд справи без участі представника редакції «Трибуни праці».

Судове засідання, призначене на 29 червня 2021 року відкладено для надання доказів.

26 липня 2021 року до суду від позивача надійшло клопотання про залучення співвідповідача у справі.

2 серпня 2021 року до суду від позивача надійшла заява про приєднання документів до матеріалів справи.

3 серпня 2021 року до суду від позивача надійшла заява про витребування доказів.

3 серпня 2021 року до суду від позивача надійшла заява про приєднання до матеріалів справи розрахунку фактичної суми витрат.

Ухвалою суду від 3 серпня 2021 року залучено ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,- в якості співвідповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Редакції Іванківської районної газети «Трибуна праці» про захист честі, гідності та ділової репутації. Підготовче засідання відкладено на 16 вересня 2021 року о 10 год. 00 хв. Витребувано від: ПП «Редакція Іванківської районної газети «Трибуна праці» на заяву ОСОБА_1 від 26.11.2020р. (отримана 01.12.2020р.) про ознайомлення з матеріалами публікації у газету «Трибуна праці» №46 від 13.11.2020р. підзаголовком «Важко працювати з людьми, які свої амбіції ставлять вище інтересів громади», якою поширено про нього негативну інформацію. Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області на заяву ОСОБА_1 від 06.07.2021р. про надання інформації, про те, чи не перебувала пам`ятка архітектури церква Косьми і Деміана в с.Коленці Вишгородського району Київської області у комунальній власності Блідчанської сільської ради у 2019-2020 роках. Центру з надання адміністративних послуг Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області - Витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо права власності церкви Косьми і Деміана в с.Коленці Вишгородського району Київської області.

20 серпня 2021 року до суду від Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області надійшла відповідь на виконання ухвали суду від 3 серпня 2021 року.

25 серпня 2021 року до суду від позивача надійшло клопотання про залучення третьої особи.

9 вересня 2021 року від представника відповідача надійшов лист на виконання ухвали суду від 3 серпня 2021 року.

Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та відділ культури, туризму, молоді та спорту Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, розташований за адресою: 07201, Київська область, Іванківський район, смт.Іванків, вул. Івана Проскури, буд. 2. Підготовче засідання відкладено на 26 жовтня 2021 року об 09 год. 00 хв.

22 жовтня 2021 року до суду подано уточнену позовну заяву про захист честі, гідності та ділової репутації, відповідно до якої позивач просить суд: визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену газетою «Трибуна праці»; визнати, розповсюджений газетою «Трибуна праці» висновок про те «що до влади часто приходять люди з незрозумілими амбіціями і баченням своєї ролі на займаній посаді» таким, що ОСОБА_1 не стосується; визнати недостовірним повідомлення про те, що громада Блідчанської сільської ради є власником церкви ОСОБА_6 і ОСОБА_5 ; зобов`язати ПП «Редакція Іванківської районної газети «Трибуна праці» не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом опублікування у газеті спростування на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спростоване повідомлення. Текст спростування має бути наступним: «Газета «Трибуна праці» від 13 листопада 2020 року №46 на сторінках 1, 5 опублікована статтю ОСОБА_4 , інструктора з питань охорони культурної спадщини під заголовком «Важко працювати з людьми, які свої амбіції ставлять вище інтересів громадян». У судовому порядку вся негативна інформація цієї статті щодо Блідчанського сільського голови ОСОБА_1 визнана недостовірною. Те, що жителі села Коленці стали заручниками незрозумілих амбіцій і, з точки зору логіки, важко пояснюваної поведінки досі ще Блідчанського сільського голови Володимира Балацького, в результаті яких старовинна дерев`яна церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму «Велике будівництво», і через це не отримати фінансування для покращення її технічного стану не відповідає дійсності. Те, що Блідчанський сільський голова ОСОБА_1 зіпсував документи, в результаті чого справа застопорилась, також не відповідає дійсності. Висновок про те, «що до влади часто приходять люди з незрозумілим амбіціями і баченням своєї ролі на займаній посаді» є таким, що ОСОБА_1 не стосується, повідомлення про те, що громада Блідчанської сільської ради є власником церкви ОСОБА_6 і ОСОБА_5 не відповідає дійсності.

Судове засідання призначене на 26 жовтня 2021 року відкладено для виклику свідка.

28 жовтня 2021 року до суду від позивача надійшло клопотання про забезпечення доказів.

10 грудня 2021 року до суду від позивача надійшла заява про приєднання до матеріалів справи розрахунку фактичної суми витрат.

Ухвалою від 16 грудня 2021 року заяву ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалою суду від 16 грудня 2021 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду в судове засідання на 18 січня 2022 року 11:00 год.

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації на території України, рішенням зборів суддів Іванківського районного суду Київської області № 3 було тимчасово зупинено здійснення судочинства.

06 березня 2022 року розпорядженням Голови Верховного суду України № 1/0/9-22 було змінено територіальну підсудність судових справ Іванківського районного суду до Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області.

22 квітня 2022 року підсудність судових справ Іванківського районного суду було відновлено на підставі розпорядження Голови Верховного суду України № 18/0/9-22 від 21 квітня 2022 року.

В судове засідання призначене на 27 вересня 2022 року з`явилися: відповідач, представник третьої особи, третя особа.

Позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення, з якого убачається, що ОСОБА_1 отримав судову повістку «17 серпня 2022 року особисто».

Згідно складеної секретарем судового засідання телефонограми, убачається, що позивач ОСОБА_1 просить розглядати справу без його участі, вимоги підтримує.

Учасники судового засіданні просили відмовити у задоволенні позовних вимог, та дали пояснення аналогічні викладеним у відзиві.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

У відповідності до положень часини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України визначені способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Також, статтею 4 ЦПК України гарантовано право особи на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно правового змісту положень статей 12, 81, 82 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті шість Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

Згідно з частиною четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно зі статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод передбачено право кожного на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

За змістом вказаної норми свобода слова, преси, як захисника інтересів громадськості, критики представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених частиною другою статті 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним в демократичному суспільстві.

Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів визначаютьсязаконами України: «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні»; «Про телебачення і радіомовлення»; «Про інформаційні агентства» та «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів».

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Частиною першої статті 30 Закону України «Про інформацію» передбачено, що ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

На підставі частини другої статті 47-1 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

За своїм характером судження є розумовим актом, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є Блідчанським сільським головою Вишгородського (Іванківського) району Київської області.

Разом з тим, подія про яку йдеться, розміщена в газеті Іванківського району Київської області «Трибуна праці», а саме у випуску №46 від 13 листопада 2020 року на сторінках 1, 5 під заголовком «Важко працювати з людьми, які свої амбіції ставляти вище інтересів громадян».

Вказана стаття містить наступне, що позивач просить, суд, визнати недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації:

-«жителі с.Коленці стали заручниками незрозумілих амбіцій і, з точки зору логіки, важко пояснювальної поведінки досі ще Блінчанського сільського голови Володимира Балацького. В результаті яких старовинна дерев`яна церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму «Велике будівництво».

-«в результаті чого - не отримати фінансування для покращення технічного стану»;

-«Блідчанський сільський голова В.В. Балацький «зіпсував документи. В результаті справа застопорилась»;

-«громада Блідчанської сільської ради є власником церкви Косьми і ОСОБА_5 ».

Факт поширення зазначеної інформації у спосіб, зазначений позивачем, сторонами у справі не заперечується, тому відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Вимогами статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Конституцією України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (стаття 34).

Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Таким чином, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Згідно з статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

В абзаці 1 пункту 6постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі предявити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права, а також інші заінтересовані особи (зокрема, члени її сім`ї, родичі), якщо така інформація прямо чи опосередковано порушує їхні особисті немайнові права.

Право кожного на повагу до його гідності визначено в статті 38 Конституції України.

Як зазначено у роз`ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної чи юридичної особи`чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об`єктів судового захисту. Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихологічної цінності, з честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло.

Як випливає із змісту статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його честі та гідності. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Відповідно до статті 299 ЦК України, фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації .

У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам розяснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Разом із тим згідно з частинами першою та другою статті 30Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Пунктом 19 вказаної вище постанови Пленуму Верховного Суду України судам роз`яснено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сімї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів)і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

У пункті 21 наведеної вище постанови Верховний Суд України зазначив, що при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації, схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998) Парламентської ОСОБА_17 Європи про право на недоторканність приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Згідно з положеннями статті 277 ЦК України та статті 13 ЦПК України обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Принцип змагальності сторін, закріплений у статті 12 ЦПК України, передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Суд приходить до висновку, що інформація, яка зазначена в статті Трибуна праці» ґрунтується на фактичних обставинах та містить оціночні судження автора, які наведені вище.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Таким чином, відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема в справі Лінгенса проти Австрії Європейський суд зазначив, що слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. У зв`язку з цим Суд зауважує, що факти, на яких пан Лінгенс ґрунтував свої оціночні судження, були незаперечними, як і його добросовісність. Що ж стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати, і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Враховуючи положення статті 9 Конституції України, прийняття Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно, межі допустимої критики є ширшими, коли вона стосується власне публічної, а не приватної особи. На відміну від останньої, перший неминуче і свідомо відкривається для прискіпливого аналізу кожного свого слова і вчинку як з боку журналістів, так і громадського загалу і, як наслідок, повинен виявляти до цього більше терпимості.

Отже, межа допустимої критики щодо посадової особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, а тому позивач, будучи головою селищної ради, беззаперечно усвідомлював, що знаходяться під прискіпливою увагою суспільства і розповсюджуючи інформацію (пости) в соціальних мережах, повинні були розуміти, що кожне його слово буде викликати обговорення в суспільстві.

Таким чином, позивач свідомо «виставив» себе на публічне обговорювання, при цьому, він не міг не усвідомлювати того, що підлягає ретельному громадському контролю і його дії потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації .

Європейський суд неодноразово в своїх рішеннях зазначав, що преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обовязками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій ( рішення у справі "Перна проти Італії" ).

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях неодноразово підкреслював, що свобода преси користується особливим статусом тоді, коли на кін поставлені питання, що становлять предмет громадського інтересу (справа Лінгенс проти Австрії», справа Торгер Торгейрсон проти Ісландії)

Події, про які йдеться в статті «Важко працювати з людьми, які свої амбіції ставлять вище інтересів громади» і до якої причетний позивач становить предмет громадського інтересу.

Таким чином, свобода преси в цьому питанні користується особливим статусом, а засоби масової інформації зобов`язані висвітлювати цю інформацію, при цьому громадськість в свою чергу також має право її отримувати.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації є безпідставними, а тому в позові слід відмовити.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судові витрати, понесені позивачем не відшкодовуються.

На підставі викладеного, ст.ст. 3, 28, 34, 40 Конституції України, ст.ст.277, 297, 299 ЦК України,Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» № 1 від 27 лютого 2009 року, та керуючись та керуючись ст. ст. 5, 10, 11,12, 13, 76-78,81, 141, 258-259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенніпозовної заявипозивача ОСОБА_1 до ПП«Редакції Іванківськоїрайонної газети«Трибуна праці», ОСОБА_2 ,третя особа: ОСОБА_3 ,Відділ культури,туризму,молоді таспорту Іванківськоїселищної радиВишгородського районуКиївської областіпро захистчесті,гідності таділової репутації відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 7 жовтня 2022 року.

Суддя: О.П. Гончарук