Постанова

від 27.03.2023 по справі 366/2933/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 366/2933/20 головуючий у суді І інстанції Гончарук О.П.

провадження № 22-ц/824/2656/2023 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді -Березовенко Р.В., суддів:Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Жванко О.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Редакції Іванківської районної газети «Трибуна праці», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Відділ культури, туризму, молоді та спорту Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про захист честі, гідності та ділової репутації, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Іванківського районного суду Київської області з позовом до ПП «Редакції Іванківської районної газети «Трибуна праці» про визнання недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації. У вказаному позові ОСОБА_1 просив:

- визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації наступну інформацію, розповсюджену газетою «Трибуна праці»:

1)"Жителі с. Коленці стали заручниками незрозумілих амбіцій і, з точки зору логіки, важко пояснюваної поведінки досі ще Блідчанського сільського голови ОСОБА_4 . В результаті яких старовинна дерев`яна церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму "Велике будівництво". В результаті чого - не отримати фінансування для покращення її технічного стану";

2) Блідчанський сільський голова ОСОБА_1 "зіпсував документи. В результаті справа застопорилася".;

- визнати, розповсюджений газетою «Трибуна праці» висновок про те «що до влади часто приходять люди з незрозумілими амбіціями і баченням своєї ролі на займаній посаді» таким, що ОСОБА_1 не стосується;

- зобов`язати ПП «Редакція Іванківської районної газети «Трибуна праці» не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом опублікування у газеті спростування на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спростоване повідомлення. Текст спростування має бути наступним: «Газета «Трибуна праці» від ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_1 на сторінках 1, 5 опублікована статтю ОСОБА_5 , інструктора з питань охорони культурної спадщини під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1». У судовому порядку вся негативна інформація цієї статті щодо Блідчанського сільського голови ОСОБА_1 визнана недостовірною. Те, що жителі села Коленці стали заручниками незрозумілих амбіцій і, з точки зору логіки, важко пояснюваної поведінки досі ще Блідчанського сільського голови ОСОБА_1, в результаті яких старовинна дерев`яна церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму «Велике будівництво», і через це не отримати фінансування для покращення її технічного стану не відповідає дійсності. Те, що Блідчанський сільський голова ОСОБА_1 зіпсував документи, в результаті чого справа застопорилась, також не відповідає дійсності. Висновок про те, «що до влади часто приходять люди з незрозумілим амбіціями і баченням своєї ролі на займаній посаді» є таким, що ОСОБА_1 не стосується».

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач працює Блідчанським сільським головою Іванківського району Київської області з 13 листопада 2015 року по теперішній час. Суспільно-політична газета Іванківського району Київської області «Трибуна праці», видавцем якої є ПП «Редакція Іванківської районної газети «Трибуна праці», від ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_1 на сторінках 1,5 опублікувала статтю ОСОБА_5 , інструктора з питань охорони культурної спадщини під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1». У вказаній статті повідомлено, що з вини позивача «старовинна дерев`яна Коленцівська церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму «Велике будівництво», в результаті чого не отримати фінансування для покрашення її технічного стану. Вважає, що вказана стаття поширює про нього недостовірну інформацію та таку, що ганьбить його гідність, честь та ділову репутацію. У статті зазначено, що «Паспорт об`єкта культурної спадщини Церква Косьми та Деміана » є необхідним документом, що дає можливість покращити технічний стан церкви за кошти державного бюджету та паспорт було підписано на початку 2020 року, але пізніше його передали в район для підписання сільським головою. Неправдивість повідомлення полягає у тому, що згідно з тимчасовим охоронним договором на пам`ятку культурної спадщини від 29 січня 2019 року № 1 с.Коленці, укладеним відділом культури, національностей, релігій, молоді та спорту Іванківської районної державної адміністрації в особі начальника відділу ОСОБА_7, та релігійної громади УПЦ КП Косьми та Деміана в особі настоятеля ОСОБА_6, до нього додані документи (акт, паспорт пам`ятки). Тому паспорт церкви був виготовлений і підписаний не пізніше 29 січня 2019 року, а не на початку 2020 року, як неправдиво повідомляє автор. Разом з тим, автор визнає той факт, що паспорти не підлягають підпису їх сільськими головами, а тому числі паспорт Коленцівської церкви не підлягає підписам Блідчанським сільським головою. Крім того, той факт, що троє сільських голів пізніше після відновлення роботи працівниками центру охорони, тобто не раніше березня 2020 року, оперативно підписали акти обстеження даних пам`яток не відповідає дійсності, оскільки згідно з вищезгаданим тимчасовим охоронним договором від 29 січня 2019 року №1 с. Коленці, зазначені акти були підписані пізніше 29 січня 2019 року. Звернув увагу суду, що звинувачення на його адресу у тому, що рішення про фінансування ремонту церковної споруди може бути не прийняте після його прийняття є непереконливим і не відповідає здоровому глузду. Повідомлення про те, що позивач «зіпсував документи» не відповідає дійсності, оскільки висновки компетентних органів про зіпсування ним документів відсутні.

25 лютого 2021 року до суду від позивача надійшла уточнена позовна заява.

26 липня 2021 року до суду від позивача надійшло клопотання про залучення співвідповідача у справі.

02 серпня 2021 року до суду від позивача надійшла заява про приєднання документів до матеріалів справи.

03 серпня 2021 року до суду від позивача надійшла заява про витребування доказів.

3 серпня 2021 року до суду від позивача надійшла заява про приєднання до матеріалів справи розрахунку фактичної суми витрат.

Ухвалою суду від 3 серпня 2021 року залучено ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,- в якості співвідповідача у справі за позовом ОСОБА_1 до ПП «Редакції Іванківської районної газети «Трибуна праці» про захист честі, гідності та ділової репутації. Підготовче засідання відкладено на 16 вересня 2021 року о 10 год. 00 хв. Витребувано від: ПП «Редакція Іванківської районної газети «Трибуна праці» на заяву ОСОБА_1 від 26.11.2020р. (отримана 01.12.2020р.) про ознайомлення з матеріалами публікації у газету «Трибуна праці» НОМЕР_1 від 13.11.2020р. підзаголовком «Важко працювати з людьми, які свої амбіції ставлять вище інтересів громади», якою поширено про нього негативну інформацію. Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області на заяву ОСОБА_1 від 06.07.2021р. про надання інформації, про те, чи не перебувала пам`ятка архітектури - церква Косьми і Деміана в с.Коленці Вишгородського району Київської області у комунальній власності Блідчанської сільської ради у 2019-2020 роках. Центру з надання адміністративних послуг Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області - Витягу з реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо права власності церкви Косьми і Деміана в с.Коленці Вишгородського району Київської області.

Ухвалою суду від 16 вересня 2021 року залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_2 , та відділ культури, туризму, молоді та спорту Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області, розташований за адресою: 07201, Київська область, Іванківський район, смт.Іванків, вул. Івана Проскури, буд. 2. Підготовче засідання відкладено на 26 жовтня 2021 року об 09 год. 00 хв.

22 жовтня 2021 року до суду подано уточнену позовну заяву про захист честі, гідності та ділової репутації, відповідно до якої позивач просить суд:

- визнати недостовірною та такою, що порушує права ОСОБА_1 на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації, наступну інформацію, розповсюджену газетою «Трибуна праці»:

1)"Жителі с. Коленці стали заручниками незрозумілих амбіцій і, з точки зору логіки, важко пояснюваної поведінки досі ще Блідчанського сільського голови ОСОБА_4 . В результаті яких старовинна дерев`яна церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму "Велике будівництво". В результаті чого - не отримати фінансування для покращення її технічного стану";

2) Блідчанський сільський голова ОСОБА_1 "зіпсував документи. В результаті справа застопорилася".;

- визнати, розповсюджений газетою «Трибуна праці» висновок про те «що до влади часто приходять люди з незрозумілими амбіціями і баченням своєї ролі на займаній посаді» таким, що ОСОБА_1 не стосується;

- визнати недостовірним повідомлення про те, що громада Блідчанської сільської ради є власником церкви Косьми і Деміана;

- зобов`язати ПП «Редакція Іванківської районної газети «Трибуна праці» не пізніше місяця з дня набрання рішенням законної сили спростувати поширену відносно ОСОБА_1 недостовірну інформацію, шляхом опублікування у газеті спростування на тій самій шпальті і тим самим шрифтом, що й спростоване повідомлення. Текст спростування має бути наступним: «Газета «Трибуна праці» від ІНФОРМАЦІЯ_2 НОМЕР_1 на сторінках 1, 5 опублікована статтю ОСОБА_5 , інструктора з питань охорони культурної спадщини під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_1». У судовому порядку вся негативна інформація цієї статті щодо Блідчанського сільського голови ОСОБА_1 визнана недостовірною. Те, що жителі села Коленці стали заручниками незрозумілих амбіцій і, з точки зору логіки, важко пояснюваної поведінки досі ще Блідчанського сільського голови ОСОБА_1, в результаті яких старовинна дерев`яна церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму «Велике будівництво», і через це не отримати фінансування для покращення її технічного стану не відповідає дійсності. Те, що Блідчанський сільський голова ОСОБА_1 зіпсував документи, в результаті чого справа застопорилась, також не відповідає дійсності. Висновок про те, «що до влади часто приходять люди з незрозумілим амбіціями і баченням своєї ролі на займаній посаді» є таким, що ОСОБА_1 не стосується, повідомлення про те, що громада Блідчанської сільської ради є власником церкви Косьми і Деміана не відповідає дійсності.

- стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в сумі 20 000 грн.

Рішенням Іванківського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року у задоволенні позовної заяви позивача ОСОБА_1 до ПП «Редакції Іванківської районної газети «Трибуна праці», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Відділ культури, туризму, молоді та спорту Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про захист честі, гідності та ділової репутації відмовлено.

Не погодившись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

У апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовує апеляційну скаргу тим, що в матеріалах справи відсутнє повідомлення про отримання позивачем судової повістки 17 серпня 2022 року особисто. Вказує, що про час та місце розгляду справи позивач належним чином повідомлений не був. Зазначає, що в матеріалах справи є рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення за номером 07201 0120 6141, подано:10.08.22, вручено: 11.08.22, підписку в одержанні якого поставила секретар судового засідання, натомість позивач цього повідомлення не отримував і його підпис про його отримання відсутній.

Окрім того, вказує, що всупереч ч. 4 ст. 178 ЦПК України копія відзиву та доданих до нього документів позивачеві не надсилалася (не надавалася). Всупереч ч. 5 ст. 178 ЦПК України документи, що підтверджують надіслання (надання) ОСОБА_1 відзиву і доданих до нього доказів відсутні в матеріалах справи. А відтак, апелянт наголошує, що суд першої інстанції не мав права приєднувати відзив до матеріалів справи та приймати його до уваги. Звертає увагу апеляційного суду на те, що порушення вищевказаних вимог цивільного процесуального закону перешкодило позивачеві викласти свої пояснення, міркування і аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень і мотиви їх визнання або відхилення та ознайомитися із запереченнями на них відповідача.

Поряд з цим, апелянт вважає, що судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення не зазначено фактичні обставини, якими ОСОБА_1 обґрунтовував свої вимоги та докази, що підтверджують, на думку позивача, вказані обставини.

Апелянт переконаний, що судом першої інстанції було зроблено суперечливі висновки, що «інформація, яка зазначена в статті «Трибуна праці» ґрунтується на фактичний обставинах та містить оціночні судження автора, які наведені вище» та «Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями є висловлювання, які не містять фактичних даних…».

Окрім того, вказує, що суд першої інстанції, зазначивши, що суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування, не вказав, які саме докази ним відхилені та мотиви їх відхилення. Апелянт вважає, що судом першої інстанції не зазначено мотивованої оцінки жодного аргументу, наведеного у позовній заяві щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Також вважає, що всупереч п. 6 ч. 4 ст. 265 ЦПК України суд не зазначив норми права, на які посилався та мотиви їх незастосування.

Також апелянт вказував, що суд першої інстанції, відкладаючи судове засідання для виклику свідка, покази свідка не застосував.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2023 року відкрито апеляційне провадження в справі та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

21 лютого 2023 року на адресу суду надійшов відзив ПП «Редакції Іванківської районної газети «Трибуна праці» на апеляційну скаргу ОСОБА_1 під назвою «відзив на позовну заяву».

Однак вказаний відзив апеляційним судом до уваги не береться та підлягає залишенню без розгляду, оскільки до відзиву не додано докази надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи, що суперечить ч. 4 ст. 360 ЦПК України.

Учасники справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи до суду не з`явилися, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з такого.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є Блідчанським сільським головою Вишгородського (Іванківського) району Київської області.

Разом з тим, подія про яку йдеться, розміщена в газеті Іванківського району Київської області «Трибуна праці», а саме у випуску НОМЕР_1 від ІНФОРМАЦІЯ_2 на сторінках 1, 5 під заголовком «Важко працювати з людьми, які свої амбіції ставляти вище інтересів громадян».

Вказана стаття містить наступну інформацію, яку позивач просить суд визнати недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та недоторканості ділової репутації:

- «жителі с.Коленці стали заручниками незрозумілих амбіцій і, з точки зору логіки, важко пояснювальної поведінки досі ще Блінчанського сільського голови ОСОБА_1. В результаті яких старовинна дерев`яна церква може втратити несподіваний і чудовий шанс потрапити в державну програму «Велике будівництво».

- «в результаті чого - не отримати фінансування для покращення технічного стану»;

- «Блідчанський сільський голова ОСОБА_1 «зіпсував документи. В результаті справа застопорилась»;

- «громада Блідчанської сільської ради є власником церкви Косьми і Деміана».

Факт поширення зазначеної інформації у спосіб, зазначений позивачем, сторонами у справі не заперечується, тому відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, яка зазначена в статті газети «Трибуна праці», ґрунтується на фактичних обставинах та містить оціночні судження автора; події, про які йдеться в статті «Важко працювати з людьми, які свої амбіції ставлять вище інтересів громади» і до якої причетний позивач, становить предмет громадського інтересу; межа допустимої критики щодо посадової особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи, а тому позивач, будучи головою селищної ради, беззаперечно усвідомлював, що знаходяться під прискіпливою увагою суспільства і розповсюджуючи інформацію (пости) в соціальних мережах, повинен був розуміти, що кожне його слово буде викликати обговорення в суспільстві.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з таких підстав.

Згідно з вимогами ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканими.

Згідно з частиною першою статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

За змістом ст. 277 ЦК України, ст. 32 Конституції України, ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації, у т.ч. особою, якою поширено таку інформацію.

Поряд з цим, за змістом вказаних норм, кожному гарантується право на свободу висловлення поглядів, в тому числі право поширювати інформацію без втручання органів державної влади, за умови, що вони діють добросовісно і надають правильну і достовірну інформацію, не завдаючи при цьому шкоди репутації окремих осіб і не порушуючи їх прав.

Згідно з роз`ясненнями, що містяться в пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є вона такою, що виходить за межі допустимої критики за встановлених судами фактичних обставин справи. Повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку.

Отже, праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію і таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Апеляційний суд зазначає, що в справах про захист гідності, честі та ділової репутації суд повинен розмежовувати відомості, які принижують честь та гідність особи, від думок, поглядів, критичних висловлювань, ідей, оцінок, висловлених у порядку реалізації конституційного права на свободу думки і слова.

Згідно зі статтею 201 ЦК України честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

У частині першій статті 277 ЦК України передбачено, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації.

Автором є особа, від якої пролунали певні висловлювання, зміст яких став підставою для позову про спростування недостовірної інформації. Автор одночасно є і поширювачем інформації. Автор відповідає за зміст повідомленою ним інформації. Поширювачем інформації також може бути особа, із використанням технічних можливостей якої поширена автором інформація набула ще більшого розголосу.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Частиною другою вказаної статті Закону визначено, що оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Lingens v. Austria» зазначено, що суду необхідно розрізняти факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції. У даній справі ЄСПЛ вказав, що: «Суд повинен нагадати, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе».

Так, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження також користуються захистом - це передумова плюралізму поглядів.

Європейський суд з прав людини 02 червня 2016 року (остаточне - 17 жовтня 2016 року) ухвалив рішення у справі № 61561/08 «Інститут економічних реформ проти України», де, розглядаючи питання забезпечення балансу між свободою вираження поглядів та захистом репутації особи, зазначив, що відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції існує мало можливостей для обмеження політичних висловлювань чи дебатів з питань, що становлять суспільний інтерес, при цьому високий рівень захисту свободи вираження поглядів буде надаватися у випадках, коли висловлювання стосуються питання, що становить суспільний інтерес.

У цьому рішенні суд проводить відмінність між твердженнями про факти і оціночними судженнями. Існування фактів можна довести, тоді як правдивість оціночних суджень не підлягає доведенню. Оціночне судження не може бути доведене, це порушує саму свободу думки, яка є основною частиною права, гарантованого статтею 10 Конвенції.

Для того, щоб розрізняти фактичне твердження і оціночне судження, необхідно брати до уваги обставини справи і загальний тон зауважень, оскільки твердження про питання, що становлять суспільний інтерес, є оціночними судженнями, а не констатацією фактів.

Оціночним судженням також властиве вживання гіпербол, алегорій, сатири.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна (LINGENS v. AUSTRIA, № 9815/82, § 46, ЄСПЛ, 08 липня 1986 року).

У постанові Верховного Суду від 22 травня 2019 року у справі № 757/22307/17-ц (провадження № 61-48302св18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, особливо якщо такі висловлювання стосуються публічної особи, або посадової особи рівня суспільного значення та його діяльність представляє суспільний інтерес.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації» № 1170-VII від 27 березня 2014 року, що набрав чинності 19 квітня 2014 року, частину третю статті 277 ЦК України виключено.

Тому чинне законодавство з 19 квітня 2014 року не містить презумпції добропорядності і відсутні підстави для застосування такої конструкції при вирішенні спорів про спростування недостовірної інформації.

Отже, доказування позивачем обґрунтованості позову, а саме поширення інформації відповідачами та її недостовірності, має відбуватися у загальному порядку.

Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (1986 р.) суд розрізняє факти та оціночні судження. Існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції.(див. рішення у справі «Лінґенс проти Австрії» (Lingens v. Austria) від 8 липня 1986, серія A, № 103, п. 46) (див. рішення у справі «Перна проти Італії» [ВП], заява № 48898/99, п. 40, від 25 липня 2001 року).

Стаття 10 Європейської Конвенції з прав людини захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу.

Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій.

Пункт 2 статті 10 Конвенції майже не надає можливостей для обмеження свободи вираження поглядів, коли йдеться про виступи політиків або про питання, які становлять суспільний інтерес (див. рішення у справі «Сюрек проти Туреччини» (№ 1) [ВП], заява №26682/95, п. 61, ECHR 1999-IV).

За роз`ясненнями, що містяться в п. 21 вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1, при поширенні недостовірної інформації стосовно приватного життя публічних осіб вирішення справ про захист їх гідності, честі чи ділової репутації має свої особливості. Суди повинні враховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872-му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції 1165 (1998 року) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

Зокрема, у названій Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі).

У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами.

У зв`язку з цим, межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

Застосовуючи положення статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у рішеннях «Газета «Україна-центр» проти України», «Нікула проти Фінляндії», «Яновський проти Польщі» та інших, Суд підкреслює, що межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян.

Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу.

Таким чином, враховуючи вищевикладені положення, проаналізувавши зміст статті «Трибуна праці», апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірна стаття, розповсюджена газетою «Трибуна праці», є оціночними судженнями автора даної статті, які є її суб`єктивною оцінкою, сформульованою на підставі аналізу подій (фактичних обставин), пов`язаних з питаннями фінансування старовинних церков для покрашення їх технічного стану. Фрази, зазначені у тексті, є вираженням суб`єктивної думки і поглядів автора, її характеристики та оцінки можливим діям позивача і не носять характеру однозначного твердження. Оспорювані позивачем висловлювання є вираженням погляду певних осіб. Вказані висловлювання не носять характер образ (хоча і висловлені в негативній формі), а є критичним та суб`єктивним вираженням погляду, а, отже, такі висловлювання є оціночними судженнями, право на висловлювання якого гарантоване статтею 34 Конституції України.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції її предмет стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, від 06 жовтня 2015 року)».

Отже, вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому, судом встановлено, що ОСОБА_1 є Блідчанським сільським головою Вишгородського (Іванківського) району Київської області.

Враховуючи вказане, ОСОБА_1 має бути відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості й межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, оскільки він безпосередньо відіграє важливу роль у діяльності держави та його безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу позивача, щов такому випадку він має право скористатися правом на відповідь та власне тлумачення ситуації.

Таким чином, оскільки думки, переконання та критична оцінка певних фактів і недоліків не є предметом судового захисту, й, окрім того, позивач є сільським головою, а межа допустимої критики щодо такої особи є значно ширшою, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що у задоволенні даних позовних вимог слід відмовити.

Окрім того, апеляційний суд критично оцінює довід апелянта про те, що судом першої інстанції не надано мотивованої оцінки жодному аргументу, наведеному у позовній заяві та не зазначено норми права, на які посилався, оскільки такий довід суперечить змісту оскаржуваного судового рішення, де судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та надано мотивовані висновки про відсутність підстав для задоволення позову. Рішення суду першої інстанції повною мірою ґрунтується на нормах матеріального права, що підлягали застосуванню.

Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129).

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Отже, доводи апеляційної скарги в частині невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права не дають підстав вважати, що надані позивачем докази підтверджують порушення його права на повагу до гідності, честі та недоторканість ділової репутації, поширення неправдивої інформації щодо нього, а тому апеляційна скарга в цій частині задоволенню не підлягає.

У той же час колегія суддів бере до уваги аргументи апеляційної скарги про неналежне повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи в суді першої інстанції, зважаючи на таке.

Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом (GUREPKA v. UKRAINE (No. 2), № 38789/04, § 23, ЄСПЛ, від 08 квітня 2010 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на «усне слухання». Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 522/18010/18 (провадження № 61-13667сво21) зазначено, що: «обов`язок суду повідомити учасників справи про місце, дату і час судового засідання суд повідомляє є реалізацією однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства - відкритості судового процесу. Невиконання (неналежне виконання) судом цього обов`язку призводить до порушення не лише права учасника справи бути повідомленим про місце, дату і час судового засідання, але й основних засад (принципів) цивільного судочинства.

Розгляд справи в суді першої інстанції за відсутності учасника справи, якого не було повідомлено про місце, дату і час судового засідання, є обов`язковою та безумовною підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення судом апеляційної інстанції, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою».

Як вбачається з змісту оскаржуваного судового рішення, позивач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить рекомендоване повідомлення, з якого убачається, що ОСОБА_1 отримав судову повістку «17 серпня 2022 року особисто».

Утім, докази отримання ОСОБА_1 судової повістки-повідомлення про судове засідання, призначене на 27 вересня 2022 року об 11 год. 30 хв. у матеріалах справи відсутні.

Так, як вбачається зі змісту зворотного рекомендованого повідомлення, яке містить відмітку про особисте отримання ОСОБА_1 17 серпня 2023 року судової повістки, таке поштове відправлення було направлено на його поштову адресу 10 серпня 2022 року, про що свідчить зазначена дата подання (т.1, а.с.173). Натомість, зі змісту довідки секретаря судового засідання вбачається, що судове засідання по даній справі було відкладено на 27 вересня 2022 року лише 16 серпня 2023 року, тобто після направлення зворотного рекомендованого повідомлення з поштовим відправленням на адресу позивача. Окрім того, апеляційний суд також бере до уваги, що на вказаному рекомендованому повідомленні міститься відмітка працівника суду «16.08.», а не «27.09.», що в свою чергу також не може свідчити про вручення за даним рекомендованим повідомленням судової повістки на судове засідання, призначене на 27 вересня 2022 року.

Щодо телефонограми про повідомлення ОСОБА_1 про дату судового засідання (т.1, а.с.180) апеляційний суд зазначає про таке.

Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно (частина п`ята статті 128 ЦПК України).

Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси. Якщо повістку надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, повістка вважається врученою у робочий день, наступний за днем її відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про її доставлення (частина восьма статті 128 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини зауважив, що право на публічний розгляд, передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції, має на увазі право на "усне слухання". Право на публічний судовий розгляд становить фундаментальний принцип. Право на публічний розгляд було б позбавлене смислу, якщо сторона в справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість приймати участь в ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана в суд таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи (TRUDOV v. RUSSIA, № 43330/09, § 25, 27, ЄСПЛ, від 13 грудня 2011 року).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 жовтня 2021 року в справі № 379/1296/18 (провадження № 61-10167св20) вказано, що "повідомлення учасників справи телефонограмою не відповідає встановленому порядку повідомлення про дату, час і місце розгляду справи. Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 лютого 2020 року у справі № 263/3930/16-ц (провадження № 61-12562св19), від 22 квітня 2020 року у справі № 522/19433/17 (провадження № 61-835св19), від 11 березня 2021 року у справі № 296/9824/19 (провадження № 61-13685св20), Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2021 року у справі № 202/26139/13-ц (провадження № 61-22450св19)"

За таких обставин, ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про розгляд справи судом першої інстанції, призначеної на 27 вересня 2022 року об 11 год.30 хв.

Відповідно до п.3 частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Отже, оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову з підстав, викладених вище в даній постанові Київського апеляційного суду.

Також щодо ненадання судом відповіді на всі істотні питання, апеляційний суд зауважує про таке.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Крім того, колегія суддів враховує правовий висновок Верховного Суду № 524/3490/17-ц від 27.03.2019 року, згідно якого: «Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судами надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх».

Щодо вимог апелянта, викладених у скарзі «На не ознайомлення із судовими рішеннями» від 01.02.2023 року вх.№11860 (а.с.222-229 т.1), про постановлення окремої ухвали відносно порушень процесуального права судом першої інстанції під час розгляду справи, апеляційний суд не вбачає підстав для їх задоволення, оскільки відповідно до вимог ст. 262 ЦПК України не наділений повноваженнями «зобов`язувати суд першої інстанції задовольняти вимоги клопотання від 25 листопада 2022 року про ознайомлення із судовими рішеннями скарги від 27 грудня 2022 року на неознайомлення із судовими рішеннями.».

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Іванківського районного суду Київської області від 27 вересня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПП «Редакції Іванківської районної газети «Трибуна праці», ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 , Відділ культури, туризму, молоді та спорту Іванківської селищної ради Вишгородського району Київської області про захист честі, гідності та ділової репутації відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова