Постанова

від 05.10.2022 по справі 761/6539/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №761/6539/20 Головуючий у 1 інстанції: Притула Н.Г.

провадження №22-ц/824/8422/2022 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 жовтня 2022 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Сушко Л.П., Суханової Є.М.,

при секретарі: Панчошній К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 - представника Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» на рішення Шевченківського районного суду

м. Києва від 06 жовтня 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» про спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди,-

в с т а н о в и в :

У лютому 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену в «Офіційному повідомленні УкрСВІФТ банківській спільноті України» Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» від 10 лютого 2020 року, що була оприлюднена у мережі Інтернет, а саме: на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Новини» такого змісту: «… ОСОБА_2 звільнений з посади першого заступника виконавчого директора УкрСвіфт 1 січня 2020 року. Фактична причина звільнення: шахрайство, непрофесіоналізм та зловживання службовим становищем. ОСОБА_2 вчинив дії зі спробою привласнення майна асоціації УкрСВІФТ, а також використовував у власних цілях свої повноваження з метою отримання для себе неправомірної вигоди, відповідальність за що передбачено ч.1 ст.364-1 Кримінального Кодексу України…».

Також просив зобов`язати Асоціацію «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» в особі виконавчого директора ОСОБА_3 протягом п`яти календарних днів з моменту набрання чинності судовим рішенням у даній справі спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_2 , оприлюднену в «Офіційному повідомленні УкрСВІФТ банківській спільноті України» Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» від 10 лютого 2020 року, у мережі Інтернет, а саме: на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 у розділі «Новини» шляхом оприлюднення на вказаному сайті офіційного повідомлення про спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_2 , оприлюдненої в «Офіційному повідомленні УкрСВІФТ банківській спільноті України» Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» від 10 лютого 2020 року та стягнути з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Свої вимоги обгрунтовував тим, що він працював у відповідача Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» та звільнився із займаної посади 31.12.2019 року за згодою сторін, про що було внесено запис до трудової книжки.

Однак, як стало відомо позивачу, 10.02.2020 року у мережі Інтернет, на офіційному сайті відповідача у розділі «Новини» було розміщене офіційне повідомлення такого змісту: «… ОСОБА_2 звільнений з посади першого заступника виконавчого директора УкрСвіфт 1 січня 2020 року. Фактична причина звільнення: шахрайство, непрофесіоналізм та зловживання службовим становищем. ОСОБА_2 вчинив дії з спробою привласнення майна асоціації УкрСВІФТ, а також використовував у власних цілях свої повноваження з метою отримання для себе неправомірної вигоди, відповідальність за що передбачено ч.1 ст.364-1 Кримінального Кодексу України…».

Як зазначав позивач, вказана інформація є недостовірною, негативною а також завдає шкоди честі, гідності та діловій репутації позивача.

Позивач зазначав, що внаслідок поширення недостовірної інформації йому спричинено моральну шкоду, яку він оцінив розмірі 100 000 грн.

Заперечуючи проти позову 30 липня 2020 року представник відповідача подав до суду відзив, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог на тій підставі, що позивач в позовній заяві зазначив лише частину тексту, і таким чином намагався показати суду що начеб-то вказана інформація є недостовірною.

Як зазначав представник відповідача, за час роботи, а саме, 18.09.2018 року позивач, використовуючи власні повноваження, у власних цілях, з метою отримання для себе неправомірної вигоди, у вигляді призначення на посаду виконавчого директора Асоціації «Укрсвіфт», здійснив надсилання по електронній пошті членам Ради Укрсвіфт повідомлення за підписом ОСОБА_4 , однак останній такі повідомлення не надсилав та не був обізнаний про такі обставини.

Вказані дії ОСОБА_2 призвели до того, що один із членів Ради УкрСвіфт надіслала заповнену та підписану анкету, якою передбачалось звільнення ОСОБА_3 з посади виконавчого директора Асоціації УкрСвіфт від 01.11.2018 року та прийняття на зазначену посаду ОСОБА_2 від 01.11.2018 року до 01.11.2021 року. Ці обставини згодом стали відомі і виконавчому директору ОСОБА_3 , в результаті чого ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади.

Як вказував представник позивача, фактично ці обставини стали підставою для звільнення позивача, але наказ прийнято на підставі п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України. З огляду на вказані вище обставини Асоціацією «Укрсвіфт» було подано до правоохоронних органів заяву (повідомлення) про вчинене кримінальне правопорушення, у зв`язку з чим внесено інформацію до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №12020100100001236 від 07.02.2020 року та проводиться досудове розслідування.

Крім того, як зазначає представник відповідача, в Асоціації «Укрсвіфт» було виявлено нестачу комп`ютера, який був наданий позивачу у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків. 04.02.2020 року затверджено протокол інвентаризаційної комісії та встановлено, що за результатами перевірки інвентаризації виявлена нестача за позивачем на суму 24 975 грн. 04.02.2020 року ОСОБА_2 перерахував вказану суму на рахунок Асоціації «Укрсвіфт», що підтверджується квитанцією від 04.02.2020 року.

Зазначав, що фактична причина та юридична причина звільнення, як зазначає представник відповідача, це два різних поняття та дві різні обставини, а тому спроба поєднати юридичну підставу звільнення з фактичною зі сторони позивача є безпідставним. Фактичною причиною звільнення позивача, яка вказана в офіційному повідомленні: шахрайство (підтверджується документами інвентаризації та угодою про відшкодування шкоди), непрофесіоналізм (вбачається з діяльності ОСОБА_2 ) під час його роботи в Асоціації) та зловживання службовим становищем (підтверджується витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 10.02.2020 року).

Також представник зазначав, що інформація про дату звільнення 01 січня 2020 року є технічною опискою та не може бути підставою для спростування інформації, оскільки дата звільнення вказана в наказі №1-к від 19.12.2019 року та малось на увазі, що вже від 01 січня 2020 року ОСОБА_2 не працював в Асоціації «Укрсвіфт», оскільки останній робочий день був 31.12.2019 року.

Представник відповідача також зауважував, що відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди, оскільки такі вимоги не обґрунтовані належним та допустимими доказами.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року позов задоволено частково.

Визнано недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_2 інформацію, поширену в «Офіційному повідомленні УкрСВІФТ банківській спільноті України» Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» від 10 лютого 2020 року, що була оприлюднена у мережі Інтернет, а саме: на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Новини» такого змісту: «…Фактична причина звільнення: шахрайство, непрофесіоналізм та зловживання службовим становищем. ОСОБА_2 вчинив дії з спробою привласнення майна асоціації УкрСВІФТ, а також використовував у власних цілях свої повноваження з метою отримання для себе неправомірної вигоди, відповідальність за що передбачено ч.1 ст.364-1 Кримінального Кодексу України…».

Зобов`язано Асоціацію «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» протягом п`яти календарних днів з дня набрання рішенням законної сили спростувати недостовірну інформацію щодо ОСОБА_2 поширену в «Офіційному повідомленні УкрСВІФТ банківській спільноті України» Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» від 10 лютого 2020 року, що була оприлюднена у мережі Інтернет, а саме: на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Новини» шляхом оприлюднення на вказаному сайті офіційного повідомлення про стростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_2 інформації, поширеної в «Офіційному повідомленні УкрСВІФТ банківській спільноті України» Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» від 10 лютого 2020 року.

Стягнуто з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 681 грн 60 коп.

В позові ОСОБА_2 в частині відшкодування моральної шкоди - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 - представника Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог та ухвалення нового рішення в цій частині, яким відмовити в задоволенні позову.

Скаргу обґрунтовував тим, що задовольняючи частково позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що в ході судового розгляду доведено факт вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка у відповідності до вимог закону має статус недостовірної, такої, що порушує особисті немайнові права або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам або перешкоджає позивачеві повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право і яка підлягає спростуванню.

Однак, апелянт вважає, що такий висновок суду є неправильним з огляду на наступне.

Згідно «Офіційне повідомлення УкрСВІФТ банківській спільноті України» від 10.02.2020 року щодо ОСОБА_2 вказано, що його звільнено з посади першого заступника виконавчого директора УкрСВІФТ 01 січня 2020 року. Фактична причина звільнення: шахрайство, непрофесіоналізм та зловживання службовим становищем.

Вважає, що ОСОБА_2 вчинив дії зі спробою привласнення майна асоціації УкрСВІФТ, а також використовував у власних цілях свої повноваження з метою отримання для себе неправомірної вигоди, відповідальність за що передбачена ч.1 ст.364-1 КК України. До правоохоронних органів було подано заяву про вчинене кримінальне правопорушення.

Також зазначає, що в Асоціації «УКРСВІФТ» було виявлено нестачу комп`ютера Apple iMac27, який був наданий ОСОБА_2 у зв`язку з виконанням трудових обов`язків.

У січні-лютому 2020 року було ініційовано та проведено процедуру інвентаризації, на яку був запрошений ОСОБА_2 , за наслідками якої виявлено нестачу вказаного комп`ютера вартістю 24 174 грн, про що складено акт.

Вказував, що 04.02.2020 року ОСОБА_2 перерахував вказану суму на рахунок Асоціації «Укрсвіфт», що підтверджується квитанцією від 04.02.2020 року.

Вказані обставини спростовують доводи ОСОБА_2 про те, що інформація, викладена в «Офіційне повідомлення УкрСВІФТ банківській спільноті України» від 10.02.2020 року, є недостовірною.

Також представник зазначав, що інформація про дату звільнення 01 січня 2020 року є технічною опискою та не може бути підставою для спростування інформації, оскільки дата звільнення вказана в наказі №1-к від 19.12.2019 року та малось на увазі, що вже від 01 січня 2020 року ОСОБА_2 не працював в Асоціації «Укрсвіфт», оскільки останній робочий день був 31.12.2019 року.

Вважає, що суд першої інстанції на вказані обставини уваги не звернув, що призвело до прийняття незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції виходив з того, що за відсутності обвинувального вироку, який набрав законної сили щодо ОСОБА_2 , відповідач поширив щодо позивача інформацію, яка порушує його особисте немайнове право, а тому вважав, що відповідачем була поширена недостовірна інформація в частині «…Фактична причина звільнення: шахрайство, непрофесіоналізм та зловживання службовим становищем. ОСОБА_2 вчинив дії з спробою привласнення майна асоціації УкрСВІФТ, а також використовував у власних цілях свої повноваження з метою отримання для себе неправомірної вигоди, відповідальність за що передбачено ч.1 ст.364-1 Кримінального Кодексу України…».

В той же час суд зазначав, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині визнання недостовірної інформації «… ОСОБА_2 звільнений з посади першого заступника виконавчого директора УкрСвіфт 1 січня 2020 року…», оскільки вказана інформація не порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Тому, суд дійшов висновку, що в ході судового розгляду доведено факт вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширені інформації, яка у відповідності до вимог закону має статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право і яка підлягає спростуванню.

Крім того, вказував, що позивачем не надано суду доказів, що внаслідок поширення зазначеної в позовній заяві інформації, позивачу завдана шкода відповідним особистим немайновим благам. Медична документація, яка надана позивачем до позовної заяви не містить інформації, що скарги на стан здоров`я пов`язані з розміщеним на сайті відповідача офіційного повідомлення.

Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно зі ст.32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

В свою чергу ст.34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Проте, відповідно до ст.68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Стаття 270 ЦК України визначає, що відповідно до Конституції України фізична особа має право, зокрема на повагу до гідності та честі.

За ч.2 ст.9 Закону України «Про інформацію» реалізація права на інформацію громадянами, юридичними особами і державою не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Судом встановлено, що від 22.06.2015 року позивач працював в Асоціації УкрСВІФТ на посаді виконавчого директора та 31.12.2019 року звільнений за угодою сторін, п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки та наказом №1-к від 19.12.2019 року.

Відповідно до матеріалів справи та вказана обставина не заперечувалась представником відповідача, 10.02.2020 року на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Новини» було розміщене офіційне повідомлення в якому зазначено: 7 лютого 2020 року відбулося чергове засідання Ради УкрСВІФТ.

Рада прийняла складення повноважень ОСОБА_5 .

На посаду Голови Групи членів СВІФТ в Україні номіновано ОСОБА_6 , Заступника Голови Правління банку ОТР. Новими членами Ради номіновано ОСОБА_7 , Голову Правління банку Глобус та ОСОБА_8 , Радника Голови Правління Індустріал банку.

Контракт з виконавчим директором УкрСВІФТ ОСОБА_3 продовжено Радою УкрСВІФТ на три роки.

Встановлено, що ОСОБА_2 звільнений з посади першого заступника виконавчого директора УкрСВІФТ 01 січня 2020 року, фактична причина звільнення: шахрайство, непрофесіоналізм та зловживання службовим становищем.

ОСОБА_2 вчинив дії зі спробою привласнення майна асоціації УкрСВІФТ, а також використовував у власних цілях свої повноваження з метою отримання для себе неправомірної вигоди, відповідальність за що передбачено ч.1 ст.364-1 КК України.

До правоохоронних органів було подано заяву про вчинене кримінальне правопорушення ОСОБА_2 .

Представник Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» в судовому засіданні не заперечував що сайт ІНФОРМАЦІЯ_2 дійсно належить відповідачу.

Звертаючись до суду з вказаним позовом, позивач наголошував, що про нього поширена недостовірна інформація шляхом поширення в «Офіційному повідомленні УкрСВІФТ банківській спільноті України» Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «УКРСВІФТ» від 10 лютого 2020 року, що була оприлюднена у мережі Інтернет, а саме: на сайті ІНФОРМАЦІЯ_2 за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Новини» такого змісту: «… ОСОБА_2 звільнений з посади першого заступника виконавчого директора УкрСвіфт 1 січня 2020 року. Фактична причина звільнення: шахрайство, непрофесіоналізм та зловживання службовим становищем. ОСОБА_2 вчинив дії з спробою привласнення майна асоціації УкрСВІФТ, а також використовував у власних цілях свої повноваження з метою отримання для себе неправомірної вигоди, відповідальність за що передбачено ч.1 ст.364-1 Кримінального Кодексу України…».

Як зазначає представник відповідача у відзиві, за час роботи, а саме 18.09.2018 року позивач, використовуючи власні повноваження, у власних цілях, з метою отримання для себе неправомірної вигоди (у вигляді призначення на посаду виконавчого директора Асоціації «Укрсвіфт») здійснив надсилання по електронній пошті членам Ради Укрсвіфт повідомлень за підписом ОСОБА_4 . Однак останній такі повідомлення не надсилав та не був обізнаний про такі обставини. Вказані дії ОСОБА_2 призвели до того, що один із членів Ради УкрСвіфт надіслала заповнену та підписану анкету якою передбачалось звільнення ОСОБА_3 з посади виконавчого директора Асоціації УкрСвіфт від 01.11.2018 року та прийняття на зазначену посаду ОСОБА_2 від 01.11.2018 року до 01.11.2021 року. Ці обставини згодом стали відомі і виконавчому директору ОСОБА_3 , в результаті чого ОСОБА_2 було звільнено із займаної посади. Як вказує представник позивача, фактично ці обставини стали підставою для звільнення позивача.

Проте, судом першої інстанції вірно не взято до уваги вказані пояснення, оскільки по цих обставинах не ініціювалось та не проводилось службове розслідування, роздруковані повідомлення, які надані до відзиву, не підписані позивачем, а тому відсутні підстави вважати, що саме позивачем були вчинені зазначені дії.

Також, як зазначав представник відповідача, в Асоціації «Укрсвіфт» було виявлено нестачу комп`ютера, який був наданий позивачу у зв`язку з виконанням своїх трудових обов`язків. 04.02.2020 року затверджено протокол інвентаризаційної комісії та встановлено, що за результатами перевірки інвентаризації виявлена нестача за позивачем на суму 24 975 грн. 04.02.2020 року ОСОБА_2 перерахував вказану суму на рахунок Асоціації «Укрсвіфт», що підтверджується квитанцією від 04.02.2020 року.

Також, судом вірно не взято до уваги, що вказані обставини стали підставою для звільнення позивача, оскільки нестача комп`ютера була виявлена після звільнення позивача. Крім того, ОСОБА_2 , будучи звільненим, добровільно 04.02.2020 року сплатив на рахунок відповідача 29 470 грн в рахунок погашення заборгованості за комп`ютер.

Представник відповідача у відзиві зазначав, що фактична причина та юридична причина звільнення це два різних поняття та дві різні обставини, а тому спроба поєднати юридичну підставу звільнення з фактичною зі сторони позивача є безпідставним.

В той же час діюче законодавство не визначає таких понять як фактична та юридична причина звільнення. Так як у наказі про звільнення та трудовій книжці вказано підставою звільнення угода сторін, тому саме п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України є підставою для звільнення позивача.

Крім того, відповідач не був позбавлений можливості за наявності інших підстав звільнити позивача вказавши іншу причину.

Згідно зі ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Відповідно до роз`яснень Пленуму Верховного Суду України в п.15 Постанови «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року за №1: при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Так, позивач зазначає, що відомості, які він просить визнати такими, що не відповідають дійсності ганьблять його честь та гідність, були поширені шляхом розміщення статті на сайті, який належить відповідачу.

За ст.201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно з положеннями ст.297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

За статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до положень статті 277 ЦК України, фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Згідно зі статтею 62 Конституції України, статті 6 Конвенції особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

У частинах першій, другій та п`ятій статті 17 КПК України зазначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою.

Презумпцію невинуватості необхідно розглядати в загально правовому і процесуальному значеннях. Як загально правова вимога вона визначає положення особи в суспільстві. Хоча цей принцип сформульований як кримінальний процесуальний, однак його дія виходить за рамки лише кримінального процесу. Презумпція невинуватості - об`єктивне право положення. Це вимога закону, звернена до всіх громадян, посадових осіб, державних і громадських організацій, до суспільної думки в цілому. Такої позиції дотримується і Європейський Суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов`язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.

У найзагальнішому вигляді правило презумпції невинуватості означає, що особа може бути визнана винуватою у вчиненні злочину і покарана лише за умови, що її вина буде доведена в передбаченому законом порядку і встановлена обвинувальним вироком суду. Повідомлення особі про підозру, складання слідчим та затвердження прокурором обвинувального акта на стадії досудового розслідування, розгляд справи у підготовчому провадженні не вирішують наперед визнання його винуватим у вчиненні злочину. Лише один орган у державі наділений таким правом - це суд, який є відповідно до Конституції України (стаття 124) носієм судової влади, що здійснює правосуддя в умовах законності, незалежності, гласності та змагальності.

Вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що презумпцію невинуватості буде порушено, якщо судове рішення або заява посадової особи щодо особи, обвинуваченої у вчиненні кримінального злочину, відображає думку про її вину до того, як вона буде доведена відповідно до закону. Достатньо мати навіть за відсутності будь-якого формального висновку певні підстави припускати, що суд або посадова особа вважає обвинуваченого винним. Питання про те, чи порушує заява посадової особи державного органу принцип презумпції невинуватості, необхідно визначати в контексті конкретних обставин, за яких оспорювану заяву було зроблено (пункт 42 рішення від 21 вересня 2006 року в справі «Грабчук проти України» (заява № 8599/02); пункт 48 рішення від 12 січня 2012 року в справі «Довженко проти України» (заява № 36650/03).

Відповідач не надав суду обвинувального вироку щодо вчинення позивачем злочину - шахрайства та зловживання службовим становищем.

Судом вірно зауважено, що оскаржувані твердження зроблені не в рамках кримінального провадження, а у зв`язку з проведенням чергового засідання Ради УкрСВІФТ. Твердження, зроблені відповідачем щодо вчинення злочину позивачем, зокрема шахрайство та зловживання службовим становищем, були далекими від обережних.

На підставі наведеного суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що за відсутності обвинувального вироку, який би набрав законної сили щодо ОСОБА_2 , відповідач поширив щодо позивача інформацію, яка порушує його особисте немайнове право, а тому вірно вважав, що відповідачем була поширена недостовірна інформація в частині «…Фактична причина звільнення: шахрайство, непрофесіоналізм та зловживання службовим становищем. ОСОБА_2 вчинив дії з спробою привласнення майна асоціації УкрСВІФТ, а також використовував у власних цілях свої повноваження з метою отримання для себе неправомірної вигоди, відповідальність за що передбачено ч.1 ст.364-1 Кримінального Кодексу України…».

Згідно з положеннями частин 4, 7 статті 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Також, суд встановив недостовірність поширеної відповідачем інформації та вважав за можливе задовольнити позовні вимоги відповідача в частині зобов`язання відповідача спростувати поширену інформацію в той же спосіб, в який вона була поширена.

Проте, як вірно зазначено судом, не підлягали до задоволення позовні вимоги в частині визнання недостовірної інформації «… ОСОБА_2 звільнений з посади першого заступника виконавчого директора УкрСвіфт 1 січня 2020 року…», оскільки вказана інформація не порушує особисті немайнові права позивача, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Таким чином, суд дійшов вірного висновку, що в ході судового розгляду доведено факт вчинення відповідачем правопорушення, яке полягало саме в поширенні інформації, яка у відповідності до вимог закону має статус «недостовірної», такої, що порушує особисті немайнові права, або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі позивача повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право і яка підлягає спростуванню.

Крім того, стороною позивача не надано суду доказів того, що внаслідок поширення зазначеної в позовній заяві інформації, позивачу завдана шкода відповідним особистим немайновим благам. Медична документація, яка надана позивачем до позовної заяви не містить інформації, що скарги на стан здоров`я пов`язані з розміщеним на сайті відповідача офіційного повідомлення.

Саме тому на підставі доказів у їх сукупності суд прийшов до вірного висновку щодо часткового задоволення заявлених позовних вимог.

Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.

Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Так, в судовому засіданні суду апеляційної інстанції ОСОБА_9 - представник ОСОБА_2 подала заяву, в якій просить стягнути з відповідача Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 19 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 цієї статті визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частинами 2, 3 цієї статті передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно п.1 ч. 2, ч. 3 та 13 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу представником позивача надано суду апеляційної інстанції копію Договору №24/02/20 про надання професійної правничої допомоги від 24 лютого 2020 року, згідно умов якого АО «Закон Перемоги» взяло на себе зобов`язання за дорученням Клієнта надавати професійну правничу допомогу, пов`язану із захистом прав Клієнта в позасудовому та/або судовому порядку щодо захисту честі, гідності, ділової репутації та спростування оприлюдненої про Клієнта інформації як недостовірної, в т.ч. супроводжувати судові спори за участі Клієнта, включаючи участь у судових засіданнях від імені та в інтересах Клієнта, підготовку та подання будь-яких процесуальних документів, вчинення інших дій, передбачених відповідним процесуальним законодавством для відповідної сторони.

На виконання п.2.1. Договору вартість професійної правничої допомоги АО було визначено сторонами у Додатковій угоді №1 до Договору від 24.02.2020 року.

Виконуючи взяті на себе зобов`язання за Договором, АО за дорученням Клієнта у період від 24.02.2020 року на день подання цієї заяви включно надало останньому професійну правничу допомогу у межах підготовки до розгляду та розгляду справи №761/6539/20 Київським апеляційним судом.

Згідно складеного акта приймання-передачі професійної правничої допомоги, АО в межах Договору надано Клієнту допомогу в об`ємі, вказаному у звіті від 05.10.2022 року.

Отже, загальна вартість та обсяг наданої позивачу професійної правничої допомоги у зв`язку з підготовкою до розгляду та розглядом Київським апеляційним судом згідно Договору становить 19 000 грн.

Так, на підтвердження вказаного, представником позивача надано докази, а саме: копію Договору № 24/02/20 про надання професійної правничої допомоги від 24 лютого 2022 року, копію Додаткової угоди №1 від 24.02.2020 року до Договору №24/02/20 про надання професійної правничої допомоги від 24.02.2020 року, копію Додаткової угоди

№3 від 30.12.2020 року до Договору №24/02/20 про надання професійної правничої допомоги від 24.02.2020 року, копію Додаткової угоди №4 від 30.12.2021 року до Договору №24/02/20 про надання професійної правничої допомоги від 24.02.2020 року, копію Акта

№01-05/10/22 приймання-передачі допомоги від 05.10.2022 року, копію Звіту про надану професійну правничу допомогу у супроводженні справи №761/6539/20 (Київський апеляційний суд) від 05.10.2022 року, копію рахунку-фактури №051022 від 05.10.2022 року.

Так, згідно Звіту про надану професійну правничу допомогу у супроводженні справи №761/6539/20 (Київський апеляційний суд) АО «Закон Перемоги» надав ОСОБА_2 послуги з ознайомлення з апеляційною скаргою представника Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року у справі №761/6539/20 та формування правової позиції для представництва інтересів клієнта у справі, тривалістю 1 година та вартістю 2 500 грн.

Також, надав послуги з підготовки письмових пояснень щодо апеляційної скарги представника Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року у справі №761/6539/20, тривалістю 4 години, вартістю 10 000 грн.

Підготовка заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у справі №761/6539/20, тривалістю 1 година, вартістю 2 500 грн та послугу представництва інтересів клієнта в Київському апеляційному суді у справі №761/6539/20 (участь у судовому засіданні) тривалістю 1 година, вартістю 4 000 грн., а всього - 19 000 грн.

Крім того, згідно Рахунку-фактури №051022 від 02 жовтня 2022 року, саме 19 000 грн сплатив ОСОБА_2 на рахунок АО «Закон Перемоги» за надання професійної правничої допомоги згідно п.1.1, п.2.1 Договору про надання професійної правничої допомоги №24/02/20 від 24.02.2020 року та Додаткової угоди №4 до Договору.

Вирішуючи питання про наявність підстав для стягнення витрат на правову допомогу та обґрунтованості таких витрат, колегія суддів враховує наступне.

У п.п.113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07 листопада 2013 року, ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно з договірними зобов`язаннями.

Відповідно до положень статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом п.4.2 договору про надання правової допомоги №14-07 від 14 липня 2020 року клієнт зобов`язаний вчасно оплачувати послуги адвокатського об`єднання у порядку та на умовах, визначених цим договором.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року по справі №755/9215/15-ц ВП ВС роз`яснила, що положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» 536/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

За вказаних вище обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню витрати на правову допомогу у розмірі 19 000 грн., що на думку суду є обґрунтованим, та відповідає принципу розумності.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - представника Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 06 жовтня 2021 року залишити без змін.

Стягнути з Асоціації «Українська національна група членів та користувачів СВІФТ «Укрсвіфт» (код ЄДРПОУ 32961626) на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 19 000 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 25 жовтня 2022 року.

Головуючий:

Судді: