Рішення

від 19.10.2022 по справі 910/10332/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

19.10.2022Справа № 910/10332/21

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого судді Князькова В.В. за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України

до Профспілки працівників освіти і науки України

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України

про визнання права,

За участю представників сторін:

від позивача: Васильєва І.В.

від відповідача: Курилкін С.І.

від третьої особи: Васильченко Л.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Києво-Святошинська територіальна організація профспілки працівників освіти і науки України звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Профспілки працівників освіти і науки України про визнання права Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України як самостійної територіальної організації Профспілки працівників освіти і науки України на безпосереднє підпорядкування Центральному комітету Профспілки працівників освіти і науки України (далі - ЦК Профспілки) з відповідними правами організаційної ланки, в тому числі щодо відрахувань профспілкових внесків до ЦК Профспілки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що у зв`язку із проведенням в Україні адміністративно-територіальної реформи та ліквідацією Києво-Святошинського району як адміністративно-територіальної одиниці, а також з метою реформування, збереження і забезпечення умов для подальшого функціонування профспілкової організації, рішенням конференції Києво-Святошинської районної організації профспілки працівників освіти і науки України від 30.11.2020 ухвалено змінити найменування організації з Києво-Святошинська районна організація профспілки працівників освіти і науки України на Києво-Святошинська територіальна організація профспілки працівників освіти і науки України. Рішенням ради Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України від 02.03.2021 № 2 ухвалено, зокрема, підтвердити належність Києво-Святошинської територіальної організації галузевої профспілки - правонаступниці Києво-Святошинської районної організації Профспілки як організаційної ланки до всеукраїнської громадської організації - Профспілки працівників освіти і науки України. На виконання зазначеного рішення від 02.03.2021 позивач звертався до відповідача з клопотанням підтвердити належність Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України як організаційної ланки до всеукраїнської громадської організації - Профспілки працівників освіти і науки України відповідно до статті 22.2 Статуту Профспілки працівників освіти і науки України, та надати банківські реквізити для безготівкового перерахування членських внесків. Проте відповідач повідомив, що підтвердження належності до Профспілки працівників освіти і науки України організаційним ланкам надається лише у разі перебування їх на обліку в обласних та в Київській міській організації Профспілки у статусі її організаційної ланки. Посилаючись на статтю 22.1 Статуту Профспілки працівників освіти і науки України, відповідач зауважив про обов`язок позивача обліковуватися в Київській обласній організації профспілки як її організаційної ланки. Позивач вважав, що Профспілка працівників освіти і науки України звузила повноваження, надані позивачеві Статутом, Законом України "Про об`єднання громадян", Законом України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.11.2021, яка залишена без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022, закрито провадження у справі № 910/10332/21 на підставі пункту 1 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Постановою від 12.07.2022 Північного апеляційного господарського суду постанову Північного апеляційного господарського суду від 02.02.2022 і ухвалу Господарського суду міста Києва від 09.11.2021 у справі № 910/10332/21 скасовано, справу №910/10332/21 передано до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.

Згідно протоколу від 21.07.2022 автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Князькову В.В. З урахуванням викладеного вище, справа підлягає призначенню до розгляду.

Ухвалою від 25.07.2022 справу прийнято до свого провадження суддею Князьковим В.В. та призначено підготовче засідання на 17.08.2022.

Ухвалою від 17.08.2022 судом було залучено до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Київську обласну організацію профспілки працівників освіти і науки України.

17.08.2022 судом було відкладено підготовче засідання на 31.08.2022.

31.08.2022 судом було відкладено підготовче засідання на 21.09.2022.

Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог заперечував посилаючись на те, що виходячя з побудови організаційної структури Профспілки, визначеної статутом та адмінітративно-територіального устрою України організаційні Профспілки першого рівня (обласні) об`єднують організщаційні ланки Профспілки другого рівня (районні), що розташовані на території відповідної області; орагніазційні ланки другого рівня - обєднують відповідно організаційні ланки третього рівня; третього рівня - об`єднують відповідно четвертого рівня. Статут Профспілки не передбачає ситуації, коли б організаційна ланка нижчого рівня входила до структури організаційної ланки вищого рівня з порушенням порядку послідовності побудови такої структури, зокрема, можливості включення організаційних ланок другого рівня (районних) безпосередньо до вищого рівня. З огляду на наведене, на думку відповідача, Києво-Святошинська територіальна організація профспілки працівників освіти і науки України є тотожною з районною профспілковою організацією, може перебувати як територіальна (районна) організаційна ланка (другий рівень) лише у складі територіальної (обласної) організації першого рівня - Київської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України.

07.09.2022 третьою особою було подано заперечення проти позову.

21.09.2022 судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 19.10.2022.

У судовому засіданні 19.10.2022 представником позивача було надано усні пояснення по суті спору, згідно змісту яких позов підтримано в повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог надав заперечення.

Представником третьої особи було надано усні пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 19.10.2022 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20.03.2000 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, та фізичних осіб - підприємців було внесено запис №1339100000005423 про державну реєстрацію Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України.

У зв`язку із проведенням в Україні адміністративно-територіальної реформи та ліквідацією Києво-Святошинського району як адміністративно-територіальної одиниці, а також з метою реформування, збереження і забезпечення умов для подальшого функціонування профспілкової організації, рішенням конференції Києво-Святошинської районної організації профспілки працівників освіти і науки України від 30.11.2020 ухвалено змінити найменування організації з Києво-Святошинська районна організація профспілки працівників освіти і науки України на Києво-Святошинська територіальна організація профспілки працівників освіти і науки України.

За твердженнями позивача, станом на січень 2021 Києво-Святошинська територіальна організація профспілки працівників освіти і науки України складаєлась з 66 первинних профорганізацій, які діють у 68 закладах освіти, підпорядкованих 8 територіальним громадам Бучанкського, Обухівського, Фістівського районів Київської області. Загальна кількість членів профсппілки становить 2970 осіб.

Рішенням ради Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України №2 від 02.03.2021 ухвалено, зокрема, підтвердити належність Києво-Святошинської територіальної організації галузевої профспілки - правонаступниці Києво-Святошинської районної організації Профспілки як організаційної ланки до всеукраїнської громадської організації - Профспілки працівників освіти і науки України.

На виконання зазначеного рішення від 02.03.2021 позивач звернувся до Профспілки працівників освіти і науки України з клопотанням підтвердити належність Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України як організаційної ланки до всеукраїнської громадської організації - Профспілки працівників освіти і науки України відповідно до статті 22.2 Статуту Профспілки працівників освіти і науки України, та надати банківські реквізити для безготівкового перерахування членських внесків.

У відповідь на вказане зверення відповідач листом №02-8/253 від 18.03.2021 повідомив, що підтвердження належності до Профспілки працівників освіти і науки України організаційним ланкам надається лише у разі перебування їх на обліку в обласних та в Київській міській організації Профспілки у статусі її організаційної ланки. Відповідач зауважив про обов`язок позивача обліковуватися в Київській обласній організації профспілки як її організаційної ланки.

Посилаючсь на неправомірність вказаного рішення відповідача, позивач і звернувся до суду з позовними вимогами про визнання права Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України як самостійної територіальної організації Профспілки працівників освіти і науки України на безпосереднє підпорядкування Центральному комітету Профспілки працівників освіти і науки України (далі - ЦК Профспілки) з відповідними правами організаційної ланки, в тому числі щодо відрахувань профспілкових внесків до ЦК Профспілки.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Частиною 2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням

Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі №924/316/21 вказано, що наведена норма визначає об`єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

У рішенні №18-рп/2004 від 01.12.2004р. Конституційного суду України (справа про охоронюваний законом інтерес) визначено поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», яке треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Конституційний суд України у вказаному рішенні зазначає, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» як правило не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об`єктивного права в цілому, що панує у суспільстві, зокрема, справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права та є його складовою.

Щодо порушеного права господарський суд зазначає, що таким слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Аналогічний правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 10.11.2021 по справі №910/8060/19.

Установивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Одночасно, слід зазначити, що згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України «Про міжнародне приватне право», Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно приписів ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України» і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами зазначених документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, способи захисту за своїм призначенням можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому, метою застосування певного способу захисту є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню. Аналогічну позицію викладено у листі Верховного Суду України від 01.04.2014 р. «Аналіз практики застосування судами ст. 16 Цивільного кодексу України».

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини наголосив, що зазначена норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ акцентував, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

У постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 16.10.2020 у справі № 910/12787/17 зауважено, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Під захистом легітимного інтересу розуміється відновлення можливості досягнення прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Під ефективним способом необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Верховний Суд у постанові від 21.12.2021 по справі №917/664/19 зауважив, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб`єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем.

Таким чином, виходячи зі змісту ст.ст.15, 16 Цивільного кодексу України, ст.20 Господарського кодексу України застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством - ефективність), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з такого.

За статтею 80 Цивільного кодексу України юридичною особою є організація, створена і зареєстрована в установленому законом порядку.

За приписами статті 81 Цивільного кодексу України юридична особа може бути створена шляхом об`єднання осіб та (або) майна. Юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа приватного права створюється на підставі установчих документів відповідно до статті 87 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 85 Цивільного кодексу України непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Особливості правового статусу окремих видів непідприємницьких товариств встановлюються законом.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" професійна спілка (профспілка) - добровільна неприбуткова громадська організація, що об`єднує громадян, пов`язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання); первинна організація профспілки - добровільне об`єднання членів профспілки, які, як правило, працюють на одному підприємстві, в установі, організації незалежно від форми власності і виду господарювання або у фізичної особи, яка використовує найману працю, або забезпечують себе роботою самостійно, або навчаються в одному закладі освіти; організації профспілки - організаційні ланки профспілки, визначені статутом профспілки, що діють у межах повноважень, наданих статутом та цим Законом; профспілковий орган - орган, створений згідно із статутом (положенням) профспілки, об`єднання профспілок, через який профспілка здійснює свої повноваження.

Статтею 8 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" передбачено, що з метою виконання своїх статутних завдань профспілки, їх організації (якщо це передбачено статутом) мають право на добровільних засадах створювати об`єднання (ради, федерації, конфедерації тощо) за галузевою, територіальною або іншою ознакою, а також входити до складу об`єднань та вільно виходити з них.

Отже, профспілки - добровільні неприбуткові громадські організації, структура яких визначається їх статутом.

Звертаючись до суду із цим позовом, Києво-Святошинська територіальна організація профспілки працівників освіти і науки України посилалася на невизнання відповідачем її права бути безпосередньо підпорядкованою ЦК Профспілки працівників освіти і науки України. Отже, між сторонами виник спір з приводу організаційного статусу профспілки та її підпорядкування профспілковим органам.

За змістом статті 14 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" профспілки діють відповідно до законодавства та своїх статутів. Статут (положення) профспілки повинен містити, зокрема організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу.

Статути (положення) профспілок приймаються з`їздами, конференціями, установчими або загальними зборами членів профспілки відповідного рівня і не повинні суперечити законодавству України.

Статут (положення) профспілки повинен містити: 1) статус та повну назву профспілки, її скорочену назву (за наявності), місцезнаходження її виборних органів (юридичну адресу); 2) мету та завдання профспілки; 3) умови і порядок прийняття в члени профспілки та вибуття з неї; 4) права, обов`язки членів профспілки, умови, порядок та підстави виключення з членів профспілки; 5) територіальну, галузеву або фахову сферу діяльності; 6) організаційну структуру профспілки, повноваження її організацій, виборних органів, порядок формування їх складу; 7) умови, терміни, порядок скликання з`їздів, конференцій чи загальних зборів членів профспілки та порядок прийняття ними рішень; 8) порядок і терміни звітності виборних органів профспілки перед членами профспілки, порядок здійснення контролю за діяльністю виборних органів профспілки; 9) джерела надходження (формування) коштів профспілки та напрями їх використання; 10) порядок здійснення господарської діяльності, необхідної для виконання статутних завдань профспілки; 11) порядок внесення змін до статуту профспілки; 12) умови та порядок припинення діяльності профспілки і вирішення майнових питань.

У статуті профспілки можуть бути передбачені й інші положення, що стосуються особливостей створення та функціонування певної профспілки, якщо це не суперечить цьому Закону.

У межах повноважень, передбачених статутом, вищі за статусом профспілкові органи можуть затверджувати положення про організації профспілки.

У ч.ч.1-6 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" вказано, що для представництва і здійснення захисту прав та інтересів членів профспілок на відповідному рівні договірного регулювання трудових і соціально-економічних відносин профспілки, організації профспілок можуть мати статус первинних, місцевих, обласних, регіональних, республіканських, всеукраїнських. Статус первинних мають профспілки чи організації профспілки, які діють на підприємстві, в установі, організації, закладі освіти або об`єднують членів профспілки, які забезпечують себе роботою самостійно чи працюють на різних підприємствах, в установах, організаціях або у фізичних осіб. Статус місцевих мають профспілки, які об`єднують не менш як дві первинні профспілкові організації, що діють на різних підприємствах, в установах, організаціях однієї адміністративно-територіальної одиниці (міста, району в місті, району, села, селища). Статус обласних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя; в більшості адміністративно-територіальних одиниць однієї області, міст Києва та Севастополя, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі. Статус регіональних мають профспілки, організації яких є в більшості адміністративно-територіальних одиниць двох або більше областей. Статус всеукраїнських профспілок визначається за однією з таких ознак: 1) наявність організацій профспілки в більшості адміністративно-територіальних одиниць України, визначених частиною другою статті 133 Конституції України; 2) наявність організацій профспілки в більшості з тих адміністративно-територіальних одиниць України, де розташовані підприємства, установи або організації певної галузі.

Згідно змісту п.1 статуту Профспілки працівників освіти і науки України (Профспілка) остання є добровільною неприбутковою організацією, яка має статус всеукраїнської.

Згідно п.22 статуту Профспілки організаційними ланками Профспілки є: Кримська республіканська, обласні, Київська та Севастопольська міські організації Профспілки, які об`єднують районні, районні в містах, міські, селищні, сільські, об`єднані організації Профспілки та первинні профспілкові організації закладів вищої, фахової передвищої, професій но-технічної (професійної) освіти, первинні профспілкові організації ін ших установ, підприємств, організацій.

Районні організації Профспілки, які об`єднують міські, селищ ні, сільські організації Профспілки, об`єднані організації Профспілки та первинні профспілкові організації закладів, установ освіти (зокрема за кладів фахової передвищої, професійної (професійно-технічної) освіти, інших установ, підприємств, організацій).

Міські, селищні, сільські організації Профспілки, об`єднані ор ганізації Профспілки, які об`єднують первинні профспілкові організації закладів, установ освіти.

Первинні профспілкові організації, які діють у закладах, устано вах освіти, містах, селищах, селах.

Організаційні ланки Профспілки всіх рівнів діють згідно з цим Статутом та можуть мати положення про них.

Тобто, виходячи наведеного вище, з огляду на побудову організаційної структури Профспілки, визначеної статутом, та адміністративно-територіального устрою України, організаційні ланки першого рівня (обласні) об`єднують організаційні ланки Профспілки другого рівня (районні), що розташовані на території відповідної області, а організаційні ланки другого рівня - об`єднують відповідно організаційні ланки третього рівня, тощо, а отже, організаційна ланка другого рівня не може напряму підпорядковуватись Профспілці працівників освіти і науки України.

Як було встановлено вище 20.03.2000 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, та фізичних осіб - підприємців було внесено запис №1339100000005423 про державну реєстрацію Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України.

Зі змісту наявної в матеріалах справи довідки №7378 про включенення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України вбачається, що Києво-Святошинська територіальна організація профспілки працівників освіти і науки України була зареєстрована за організаційно-правовою формою місцеві (міські, районні, сільські) профспілки.

У зв`язку із проведенням в Україні адміністративно-територіальної реформи та ліквідацією Києво-Святошинського району як адміністративно-територіальної одиниці, а також з метою реформування, збереження і забезпечення умов для подальшого функціонування профспілкової організації, рішенням конференції Києво-Святошинської районної організації профспілки працівників освіти і науки України від 30.11.2020 ухвалено змінити найменування організації з Києво-Святошинська районна організація профспілки працівників освіти і науки України на Києво-Святошинська територіальна організація профспілки працівників освіти і науки України.

Наразі, суд зазначає, що фактично зміна найменування за своїм правовим змістом не має наслідком зміни правового статусу, а саме місця у структурі Профспілки працівників освіти і науки України, а саме підпорядкування Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України Київській обласній організації профспілки працівників освіти і науки України, як обласній.

При цьому, ані норми Київської обласної організації профспілки працівників освіти і науки України, ані положення статуту Профспілки працівників освіти і науки України не передбачають права районної профспілки змінювати за власним рішенням організаційні ланки Профспілки та їх підпорядкування, навіть у разі зміни адміністративно-територіального устрою України.

Отже, з огляду на вказані висновки, у суду відсутні підстави для прийняття рішення позивача №2 від 02.03.2021, яким підтверджено належність Києво-Святошинської територіальної організації галузевої профспілки - правонаступниці Києво-Святошинської районної організації Профспілки як організаційної ланки до всеукраїнської громадської організації - Профспілки працівників освіти і науки України, таким, що змінює організаційну структуру відповідача, яка визначена статутом останнього.

За таких обставин, виходячи з вського вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України до Профспілки працівників освіти і науки України про визнання права Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України як самостійної територіальної організації Профспілки працівників освіти і науки України на безпосереднє підпорядкування Центральному комітету Профспілки працівників освіти і науки України з відповідними правами організаційної ланки, в тому числі щодо відрахувань профспілкових внесків до ЦК Профспілки.

Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як такі, що не спростовують висновків суду щодо відсутності достатніх підстав для задоволення позовних вимог.

З огляду на приписи ст.129 Господарського процесуцального кодексу України судові витрати з оплати судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 145, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України до Профспілки працівників освіти і науки України про визнання права Києво-Святошинської територіальної організації профспілки працівників освіти і науки України як самостійної територіальної організації Профспілки працівників освіти і науки України на безпосереднє підпорядкування Центральному комітету Профспілки працівників освіти і науки України з відповідними правами організаційної ланки, в тому числі щодо відрахувань профспілкових внесків - залишити без задоволення.

2. Судовий збір в сумі 2270 грн залишити за позивачем.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 24.10.2022.

Суддя В.В. Князьков