Постанова від 12.10.2022 по справі 404/6591/15-ц

Постанова

Іменем України

12 жовтня 2022 року

місто Київ

справа № 404/6591/15-ц

провадження № 61-3025св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Ступак О. В.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач -Військовий прокурор Кіровоградського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницького,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу прокурора - керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону на ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 лютого 2021 року, постановлену суддею Івановою Н. Ю., та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 січня 2022 року, ухвалену колегією суддів у складі Дуковського О. Л., Карпенка О. Л., Мурашка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

Заступник військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кіровограда (далі - КЕВ м. Кіровограда) 31 серпня 2015 року звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння.

Військовий прокурор Кіровоградського гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу м. Кропивницького (далі - КЕВ м. Кропивницького) 18 березня 2019 року подав уточнену позовну заяву до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, у якій просив:

- витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_1 приміщення, жилою площею 30, 71 кв. м, що складається з двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_1 передати Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Кропивницького зазначене приміщення;

- витребувати шляхом вилучення у ОСОБА_2 приміщення, жилою площею 30, 71 кв. м, що складається із двох кімнат в ізольованій квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зобов`язати ОСОБА_2 передати Міністерству оборони України в особі КЕВ м. Кропивницького спірне приміщення;

- визнати недійсним договір купівлі-продажу від 13 серпня 2014 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , предметом якого є спірне приміщення.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 на підставі підроблених документів заволодів майном, яке належить Міністерству оборони України та перебуває на обліку у КЕВ м. Кіровограда. Зазначені обставини вимагають представництва прокурором в суді інтересів держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Кіровограда.

Стислий виклад заперечень інших учасників справи

ОСОБА_2 заперечувала проти задоволення позову, просила застосувати позовну давність. Також подала до суду заяву про залишення позову без розгляду, яку обґрунтовувала тим, що прокурор не навів обставин того, що Міністерство оборони України та КЕВ м. Кіровограда не здійснюють або неналежним чином здійснюють захист інтересів у сфері управління державним майном.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою від 08 лютого 2021 року Кіровський районний суд м. Кіровограда залишив позов без розгляду.

Постановлену ухвалу суд першої інстанції обґрунтовував тим, що позовну заяву подано, складено і підписано заступником військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону України. Системний аналіз положень Закону України «Про прокуратуру» та Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) дає підстави для висновку, що заступник військового прокурора був уповноважений підписувати позовну заяву прокуратури виключно у разі відсутності на час її підписання і подання військового прокурора та його першого заступника. Проте, заступник військового прокурора не надав доказів відсутності військового прокурора та його першого заступника на час підписання і подання позовної заяви.

Ухвалою від 17 листопада 2022 року Кропивницький апеляційний суд залучив до участі у справі як правонаступника Спеціалізовану прокуратуру у військовій та оборонній сфері Південного регіону.

Постановою від 19 січня 2022 року Кропивницький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора Військової прокуратури Кіровоградського гарнізону Південного регіону України, ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 лютого 2021 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи, що є підставою для залишення позову без розгляду згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України. Також апеляційний суд зауважив, що наведені прокурором підстави своєї участі у справі не переконали суд у неможливості Міністерства оборони України чи його структурного підрозділу самостійно представляти свої інтереси в суді.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Прокурор - керівник Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону 24 березня 2022 року із застосуванням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 лютого 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 січня 2022 року, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Заявник, наполягаючи на тому, що оскаржувані рішення ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначив, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 жовтня 2019 року у справі № 903/129/18 (провадження № 12-72гс19) та від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), у постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 404/8169/18 (провадження № 61-13942св20). У згаданих правових висновках Верховний Суд визначив підстави представництва прокурором інтересів держави в суді.

Також прокурор зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно врахували висновки Верховного Суду щодо застосування положень статей 11, 23 Закону України «Про прокуратуру», викладені в постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 819/198/17 (провадження № К/9901/15728/18) та від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17 (провадження № К/9901/55004/18), оскільки правовідносини у цих справах та справі, що переглядається, не є подібними.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

ОСОБА_2 у травні 2022 року із застосуванням засобів електронного зв`язку направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу прокурора - керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону, у якому просить ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 лютого 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 січня 2022 року залишити без змін.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 14 квітня 2022 року Верховний Суд поновив керівникові Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону строк на касаційне оскарження зазначених судових рішень та відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 03 жовтня 2022 року призначив справу до судового розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо повноважень заступника прокурора на підписання та подання позовної заяви

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи.

Відповідно до частини другої статті 3 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 121 Конституції України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) прокуратура України становить єдину систему, на яку покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

З метою представництва інтересів громадянина або держави в суді прокурор в межах повноважень, визначених законом, звертається до суду з позовною заявою (заявою), бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення Верховним Судом України, про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами (частина друга статті 45 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом)).

У частині першій статті 24 Закону України «Про прокуратуру» (тут і далі - в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) зазначено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору України, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам.

Залишаючи позов без розгляду, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, застосував пункт 1 частини першої та частину третю статті 11 Закону України «Про прокуратуру», відповідно до яких керівник регіональної прокуратури представляє регіональну прокуратуру у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями. У разі відсутності керівника регіональної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника регіональної прокуратури, а в разі його відсутності - один із заступників керівника регіональної прокуратури.

Втім суди не врахували, що системний аналіз згаданих положень Закону України «Про прокуратуру» свідчить лише про те, що повноваження керівника регіональної прокуратури як самостійної установи та органу державної влади за його відсутності має право виконувати перший заступник керівника регіональної прокуратури, а в разі його відсутності - заступник керівника регіональної прокуратури. Водночас правом подання позовної заяви наділяються безпосередньо як керівники регіональної та місцевої прокуратур, так і їх перші заступники та заступники. Закон у цьому випадку не ставить виникнення права на подання позовної заяви заступником прокуратура у залежність від того, чи присутній керівник прокуратури або його перший заступник на роботі та чи виконує він свої повноваження на час подання позову.

Отже, заступники керівників регіональної та місцевої прокуратур, які діють як прокурори у цивільному судочинстві, мають самостійне право на підписання та подання позову до суду в інтересах держави (за умови дотримання інших передбачених процесуальним законом умов та правил).

У справі, що переглядається, заступник військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону України на підставі частини першої статті 24 Закону України «Про прокуратуру» та частини другої статті 45 ЦПК України звернувся до суду з позовною заявою з метою представництва та захисту інтересів держави в суді як представник органу, якому законом надано право звертатися до суду за захистом державних інтересів.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що позовну заяву підписано заступником військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону України з дотриманням вимог частини першої статті 24 Закону України «Про прокуратуру».

Такі висновки Верховного Суду узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 404/8169/18 (провадження № 61-13942св20), від 10 червня 2021 року у справі № 308/12445/18 (провадження № 61-4509св21), від 12 листопада 2021 року у справі № 703/1796/17 (провадження № 61-18532св20), від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20 (провадження № 61-18836св21) та від 27 липня 2022 року у справі № 509/3120/19

(провадження № 61-9564св21), які не були враховані судами першої та апеляційної інстанцій при постановленні оскаржуваних судових рішень.

З наведених підстав помилковими є висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що заступник військового прокурора уповноважений підписувати позовну заяву винятково у разі відсутності на час її підписання військового прокурора та його першого заступника.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про помилкове врахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 819/198/17 (провадження № К/9901/15728/18) та від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17 (провадження № К/9901/55004/18), оскільки правовідносини у цих справах та у справі, що переглядається, не є подібними. У наведених справах заступник керівника регіональної прокуратури, підписуючи позов, діяв від імені органу прокуратури як юридичної особи та як самостійного позивача, а не реалізовував конституційну функцію представництва інтересів держави в суді. У зазначених справах зроблено висновок щодо застосування правил статті 11 Закону України «Про прокуратуру», а не щодо комплексного застосування положень статей 11 та 24 цього Закону. Наведене, окрім різних предмета і підстав позову, також доводить неоднакове правове регулювання спірних відносин у справі, що переглядається, та у справах № 819/198/17 (провадження № К/9901/15728/18) та № 819/478/17 (провадження № К/9901/55004/18), що виключає подібність спірних правовідносин у цих справах.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі, щодо підстав представництва прокурором інтересів держави в суді

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другої статті 45 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який звертається до суду з метою представництва інтересів громадянина або держави в суді (незалежно від форми, в якій здійснюється представництво), повинен обґрунтувати наявність підстав для здійснення такого представництва, передбачених частинами другою або третьою статті 25 Закону України «Про прокуратуру». Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбачених статтею 121 цього Кодексу.

У частинах першій, третій статті 23 Закону України «Про прокуратуру» зазначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Тлумачення змісту частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає змогу зробити висновок про те, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Частиною четвертою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 зроблено висновок про те, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Верховний Суд України у постанові від 13 червня 2017 року у справі № п/800/490/15 (провадження № 21-1393а17) зазначив, що протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) зроблено висновок про те, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк. Наявність бездіяльності компетентного органу повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом за конкретних фактичних обставин.

Суд апеляційної інстанції зробив висновок про те, що наведені прокурором підстави представництва інтересів держави не доводять неможливість Міністерства оборони України чи його структурного підрозділу самостійно представляти свої інтереси в суді у цій справі.З таким висновком Верховний Суд не погоджується.

Звертаючись з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, КЕВ м. Кіровограда, прокурор обґрунтував неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України та КЕВ м. Кіровограда як уповноваженими органами, що реалізують державний контроль за використанням та відчуженням військового майна, які повинні були знати про порушення інтересів держави ще з липня 2014 року, проте не вжили жодних самостійних заходів представницького характеру з метою захисту прав держави на спірне нерухоме майно.

Отже, прокурор навів підставу для представництва інтересів держави, а саме незаконне вибуття спірної квартири з державної власності, та зазначив підстави для звернення до суду з позовом, існування нагальної потреби у захисті порушених інтересів держави.

Поданий прокурором позов підтримали Міністерство оборони України та КЕВ м. Кіровограда, правонаступником якого є КЕВ м. Кропивницького, які, зокрема в поданих у грудні 2018 року заявах також підтвердили, що вони не подавали інших позовів з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Отже, у справі, що переглядається, заступник військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону України, звертаючись до суду з позовом, відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 45 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом), належно обґрунтував наявність у нього підстав для представництва інтересів держави у суді, визначив, у чому полягає порушення інтересів держави, та органи, уповноважені державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах, підтвердив неналежне, на його переконання, здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України та КЕВ м. Кіровограда, правонаступником якого є КЕВ м. Кропивницького, які не вжили заходів щодо подання позову.

Міністерство оборони України та КЕВ м. Кіровограда, правонаступником якого є КЕВ м. Кропивницького, наявність підстав для представництва інтересів держави прокурором в суді не оскаржували, заперечень проти цього не висловлювали.

Суд апеляційної інстанції не забезпечив повного та всебічного розгляду справи, не врахував, що Міністерству оборони України та КЕВ м. Кропивницького вже тривалий час відомо про необхідність захисту прав держави, проте самостійно вони не вчиняли дій для відновлення цих прав.

З наведених підстав Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про помилковість висновку апеляційного суду щодо недоведеності прокурором підстав представництва інтересів держави в суді, оскільки позовну заяву подано прокурором як повноважною особою, яка відповідно до вимог статті 23 Закону України «Про прокуратуру», статті 45 ЦПК України (в редакції, що діяла на час звернення до суду з позовом) має право на представництво інтересів держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Кіровограда, правонаступником якого є КЕВ м. Кропивницького.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно врахували висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 25 вересня 2019 року у справі № 819/198/17 (провадження № К/9901/15728/18) та від 27 травня 2020 року у справі № 819/478/17 (провадження № К/9901/55004/18), оскільки правовідносини у цих справах та справі, що переглядається, не є подібними. Водночас суди не врахували висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 404/8169/18 (провадження № 61-13942св20). Також суд апеляційної інстанції не врахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18

(провадження № 12-194гс19).

Верховний Суд встановив, що позовну заяву підписано заступником військового прокурора Кіровоградського гарнізону Південного регіону України з дотриманням вимог частини першої статті 24 Закону України «Про прокуратуру», а також встановив наявність правових підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Кіровограда, правонаступником якого є КЕВ м. Кропивницького.

Зважаючи на наведене, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу прокурора - керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону потрібно задовольнити, скасувати оскаржувані судові рішеннята передати справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

За приписами пункту 2 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

Частиною шостою статті 411 ЦПК України передбачено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є порушення норм матеріального чи процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, що перешкоджають подальшому провадженню у справі.

У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України зазначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

З урахуванням приписів цієї норми підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу прокурора - керівника Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Південного регіону задовольнити.

Ухвалу Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 лютого 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду від 19 січня 2022 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий О. В. Ступак

Судді І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний

Г. І. Усик

В. В. Яремко