Постанова

від 27.10.2022 по справі 240/11274/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 240/11274/19

адміністративне провадження № К/9901/9206/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Білоуса О.В.,

суддів - Блажівської Н.Є., Желтобрюх І.Л.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року (головуючий суддя Майстренко Н.М.) та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року (головуючий суддя Капустинський М.М., судді Смілянець Е.С., Сапальова Т.В.) у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги і рішення про застосування штрафних санкцій,

У С Т А Н О В И В:

У жовтні 2019 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФО-П ОСОБА_1 ) звернулася до суду з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області (далі - ГУ ДПС у Житомирській області), в якому, з урахуванням поданих уточнень, просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 16 вересня 2019 року: №0001083304 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 362449,51 грн та нарахування штрафних санкцій у розмірі 90612,38 грн; №0001133304 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 6667 грн та нарахування штрафних санкцій у сумі 3333,50 грн; №0001143304 в частині застосування штрафу за несвоєчасну реєстрацію податкових накладних у сумі 9758 грн; №0001093304, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем "військовий збір" на 37755,15 грн (у тому числі за податковими зобов`язаннями - 30204,12 грн та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) 7551,03 грн); Вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16 вересня 2019 року №Ф-0001113304 зі сплати єдиного внеску у сумі 224817,95 грн, а також рішення від 16 вересня 2019 року №0001103304 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску у розмірі 31851,60 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 2 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року, позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано оскаржувані податкові повідомлення-рішення, вимогу про сплату боргу (недоїмки) та рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування своєчасно не нарахованого єдиного внеску. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Житомирській області на користь ФО-П ОСОБА_1 судовий збір у сумі 7673,55 грн.

7 жовтня 2020 року до Житомирського окружного адміністративного суду представником позивача було подано заяву про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20000 грн та витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 5149,49 грн. На підтвердження суми понесених витрат на професійну правничу допомогу ФО-П ОСОБА_1 до суду надано: копію Договору про надання професійної правничої допомоги від 21 жовтня 2019 року №б/н; опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом від 7 жовтня 2020 року; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 7 жовтня 2020 року; копію рахунку-фактури від 26 листопада 2019 року №3; копію платіжного доручення від 28 листопада 2019 року №1322; копію квитанції до прибуткового касового ордера від 7 жовтня 2020 року №4; копії фіскальних чеків на придбання пального.

Додатковим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року, залишеним без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року, заяву представника позивача про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту задоволено частково. Стягнуто за рахунок бюджетних ГУ ДПС у Житомирській області на користь ФО-П ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката у сумі 5000 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовлено.

Задовольняючи частково заяву позивача про стягнення на його користь витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції виходив з того, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу складає 5000 грн. Крім того, за висновками судів, витрати відповідають співвідношенню реальності понесених витрат з розумністю визначення їх розміру, з врахуванням складності справи. Разом з тим, відповідач, на якого покладено обов`язок доказування неспівмірності витрат у разі заперечення щодо розміру останніх, не надав доказів, які б вказували на завищення вартості наданих послуг або на неправомірне їх визначення.

Відмовляючи в частині вимог про відшкодування витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту у розмірі 5149,49 грн, суди попередніх інстанцій виходили з того, що витрати на переїзд можуть бути відшкодовані лише у випадках, коли стороні необхідно було здійснити переїзд до адміністративного суду в інше місто або селище. Розмір витрат визначається вартістю квитків на залізничний, автомобільний, водний, повітряний транспорт або ж підтвердженою вартістю пального, необхідного для переїзду до суду власним автотранспортом. На підтвердження здійснених витрат представник позивача надав тільки фіскальні чеки, однак ним не було подано безпосереднього розрахунку витрат на переїзд з одного до іншого населеного пункту для участі у судовому засіданні, а саме: не надано розрахунку витрат пального з урахуванням відстані між населеними пунктами; норм витрат пального на кілометраж шляху; зв`язку наданих чеків безпосередньо з розглядом справи. Суд зауважив, що без такого розрахунку відсутня можливість перевірити відповідність понесених позивачем витрат на переїзд представника позивача до іншого населеного пункту вартості пального, необхідного для переїзду до суду для участі у судовому засіданні. Крім того, відповідач навів у запереченнях свій розрахунок максимально допустимих витрат на пальне для здійснення переїзду, який не збігається з об`ємом пального, зазначеного позивачем як витрачений.

Не погодившись з додатковим рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року, ГУ ДПС у Житомирській області подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення вимог заяви представника позивача.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що відповідно до статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) підлягають розподілу лише витрати на правничу допомогу, які вже були понесені та які є деталізованими. З посиланням на постанови Верховного Суду від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18 та від 11 червня 2020 року №821/227/17 скаржник вважає, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Зокрема, скаржник зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанції норм процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення; 3) судом не вирішено питання про судові витрати.

Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення.

Згідно зі статтею 143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Статтею 132 КАС України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно частини дев`ятої статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За приписами частин першої - четвертої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частинами п`ятою-сьомою статті 134 КАС України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині п`ятій статті 134 КАС України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій та вбачається з матеріалів справи, що у судовому засіданні, призначеному на 24 вересня 2020 року, представник позивача повідомив, що після ухвалення рішення суду ним буде подана заява щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та витрат, пов`язаних з переїздом до іншого населеного пункту, яка була надіслана на адресу суду 7 жовтня 2020 року.

На підтвердження понесених витрат адвокатом Фещенком Р.В. надано до суду: копію Договору про надання професійної правничої допомоги від 21 жовтня 2019 року №б/н, який укладений між ним та ФО-П ОСОБА_1 ; опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, від 7 жовтня 2020 року; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 7 жовтня 2020 року; копія рахунку-фактури від 26 листопада 2019 року №3; копію платіжного доручення від 28 листопада 2019 року №1322; копія квитанції до прибуткового касового ордера від 7 жовтня 2020 року; копії фіскальних чеків на придбання пального.

Представником позивача до суду надано акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 7 жовтня 2020 року, відповідно до якого загальна вартість послуг склала 20000 грн, з яких за: аналіз спірних правовідносин між сторонами, законодавства, що їх регулює, судової практики по даній категорії справ (6 годин) - 3000 грн; підготовка позовної заяви (10 годин) - 5000 грн; підготовка відповіді на відзив (5 годин) - 3000 грн; підготовка клопотання та зібрання додаткових доказів по справі (первинні документи, що підтверджують господарські операції ФО-П ОСОБА_1 за період з 1 січня 2017 року по 31 грудня 2018 року) (12 годин) - 6000 грн; представництво інтересів позивача у суді - 3000 грн;

Суди попередніх інстанцій дослідивши матеріали справи та додані до заяви про ухвалення додаткового рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу документи, дійшли висновку, що заявлена позивачем сума до відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 20000 грн є неспівмірною зі складністю цього спору.

При цьому, суд першої інстанції з висновками якого погодився су апеляційної інстанції не визнав такими, що не підлягають відшкодуванню, витрати у сумі 3000 грн за аналіз спірних правовідносин між сторонами, законодавства, що їх регулює, судової практики по даній категорії справ, адже оскільки мова йде про надання професійної правничої допомоги, то суд зазначив, що йому незрозумілий зміст такої послуги як аналіз спірних правовідносин та відповідного законодавства. Оскільки надання правничої допомоги адвокатом саме по собі передбачає професійність особи, яка надає відповідні послуги, що виключає будь-яку обов`язкову попередню підготовку для надання таких послуг.

Що стосується підготовки позовної заяви, відповіді на відзив та зібрання додаткових доказів, то суди попередніх інстанцій також не визнали обґрунтованими заявлені витрати, оскільки у переважній більшості вони відтворюють обставини, описані в акті перевірки, а в якості обґрунтувань містять посилання виключно на те, що певні обставини не мали місця (відображення витрат у певній сумі, включення сум ПДВ згідно податкових накладних, якого не відбувалось). Зібрання доказів, якими фактично є первинна документація підприємця, дійсно потребувало часу для їх технічного відтворення, проте не є таким, що зумовлювало складність доказування та потребувало зусиль для відшукання джерел їх отримання.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що в акті приймання-передачі наданої правової (правничої) допомоги від 7 жовтня 2020 року також вказана така послуга як участь у судовому засіданні (6 годин), разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи №240/11274/19 судові засідання сукупно тривали всього 4 години, а не 6 годин, як вказано у розрахунку.

Таким чином, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надані позивачем на підтвердження витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав про часткове задоволення заяви щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу та стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Житомирській області витрат позивача на оплату правової допомоги у розмірі 5000 грн.

Враховуючи те, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суди першої та апеляційної інстанцій виходили з критеріїв їх співмірності із обсягом складених адвокатом в межах цієї адміністративної справи документів, часу, витраченого адвокатом на надання таких послуг, а також на представництво інтересів у судових засіданнях, складність справи, ціни позову та значення справи для сторони, Верховний Суд дійшов висновку, що додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року прийнято з додержанням вимог матеріального та процесуального права, тому підстав для її зміни чи скасування немає.

Відповідно до частин першої, другої статті 341 КАС України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Наведені у касаційній скарзі аргументи не можуть бути підставою для скасування ухвалених у справі додаткового рішення та постанови, оскільки Верховний Суд у цій справі вже надавав оцінку тим обставинам, які викладені у касаційній скарзі, у зв`язку з чим доводи скаржника про ненадання позивачем належних доказів на підтвердження витрат на правову допомогу є безпідставними.

Також у касаційній скарзі відповідач як на підставу для скасування рішень судів посилається на те, що суди першої та апеляційної інстанцій приймаючи оскаржувані рішення не врахували правову позицію викладену Верховним Судом у постановах від 20 грудня 2019 року у справі №240/6150/18 та від 11 червня 2020 року №821/227/17, які на думку контролюючого органу, ухвалені у подібних правовідносинах. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду вважає такі посилання безпідставними, оскільки подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи. Під час розгляду справи, судом встановлено, що обставини справ №240/6150/18, №821/227/17 та справи, що розглядається є відмінними.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а додаткове рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 28 жовтня 2020 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 9 лютого 2021 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді Н.Є.Блажівська

І.Л.Желтобрюх