Постанова

від 27.10.2022 по справі 817/1879/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року

м. Київ

справа № 817/1879/17

касаційні провадження № К/9901/4764/19 № К/9901/4816/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційні скарги Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та Головного управління ДФС у Рівненській області

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 (головуючий суддя - Борискін С.А.)

та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Попко Я.С.; судді - Онишкевич Т.В., Сеник Р.П.)

у справі № 817/1879/17

за позовом Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України»

до Головного управління ДФС у Рівненській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2017 року Дочірнє підприємство «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - Підприємство, позивач, платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Рівненській області (далі - ГУ ДФС у Рівненській області, відповідач, контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 05.01.2017 № 0000031401, від 05.01.2017 № 0000041401 та від 05.01.2017 № 0000051401.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість сформовано ним за реальними правочинами, що пов`язані з господарською діяльністю, у тому числі з Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонметал-Захід», Приватним підприємством «Домініс Гранд», Приватним малим підприємством «Еребуні» та Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛІНОСОЛ ТРЕЙДІНГ КОМПАНІ». Також платник вважає, що ним правомірно віднесено суму безнадійної дебіторської заборгованості до складу витрат. Зауважує, що контролюючий орган безпідставно збільшив суму податкових зобов`язань з податку на додану вартість за фактом викрадення тепловозу марки ТГК-2М, що належав Підприємству.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 05.03.2018, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018, адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.01.2017: № 0000031401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 5325,00 грн, у тому числі 3550,00 грн - за основним платежем та 1775,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000041401 в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 448638,00 грн за 2015 рік; № 0000051401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 60484,00 грн, у тому числі 40323,00 грн - за основним платежем та 20161,00 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями. В задоволені іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди дійшли таких висновків.

Щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 05.01.2017 № 0000031401 судові рішення мотивовано тим, що Підприємством правомірно сформовані витрати за господарськими операціями з Приватним підприємством «Домінус Гранд», оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань позивача та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначений акт індивідуальної дії в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 5325,00 грн підлягає скасуванню.

Щодо відмови у визнанні протиправним та скасуванні цього податкового повідомлення-рішення в іншій частині суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відомості, які містяться в первинних документах позивача, є недостовірними, не підтверджують фактичного здійснення відповідних господарських операцій та є наслідком угод, укладених з метою заниження податкових зобов`язань, а тому їх надання контролюючому органу з метою одержання податкової вигоди не є підставою для її одержання та скасування податкового повідомлення-рішення в цій частині.

Стосовно податкового повідомлення-рішення від 05.01.2017 № 0000041401 суди дійшли висновку, що позивач виконав всі можливі заходи, які залежали від нього, для стягнення боргу з контрагента - Приватного малого підприємства «Еребуні», але не зміг його стягнути у зв`язку з відсутністю контрагента за місцем реєстрації та тією обставиною, що фактично на території сільської ради контрагент не є зареєстрованим, тому зазначене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 60484,00 грн. В іншій частині платником не надано доказів протиправності вказаного податкового повідомлення-рішення, а тому судові інстанції відмовили в задоволенні позову в цій частині.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 05.01.2017 № 0000051401 суди попередніх інстанцій встановили, що тепловоз марки ТГК-2М було викрадено, але господарська операція щодо його придбання, обліку та подальшого використання в господарській діяльності належним чином відображені в бухгалтерському та податковому обліках. Крім того, 16.07.2009 позивачем придбано фарбу в кількості 2130 кг у Товариства з обмеженою відповідальністю «КЛІНОСОЛ ТРЕЙДІНГ КОМПАНІ», проте не оплачено, а кредиторську заборгованість списано, внаслідок чого суди дійшли висновку, що зазначене податкове повідомлення-рішення слід визнати протиправним та скасувати в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 60484,00 грн. У задоволенні позову в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 177092,00 грн суди попередніх інстанцій відмовили за безпідставністю, оскільки доказів його неправомірності платник не надав.

Підприємство звернулося до Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині відмови в задоволені позову та ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на тому, що суди, встановивши протиправність рішень контролюючого органу в певній частині, в подальшому виконали функцію фіскального органу та самостійно здійснили визначення бази оподаткування, податкового зобов`язання та застосували штрафні (фінансові) санкції. Платник наполягає на реальності здійснення господарських операцій між ним і Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонметал-Захід» та зазначає, що вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2013 у справі № 761/22932/13-к та кримінальними провадженнями стосовно посадових осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонметал-Захід» від 08.06.2017 №32017180000000036 і від 19.09.2018 №32018180000000010 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, не встановлено нереальність господарських взаємовідносин між Підприємством і його контрагентом. Вважає, що протоколи допитів свідків та висновки криміналістичної експертизи не мали бути прийняті судами в якості належних і допустимих доказів.

ГУ ДФС у Рівненській області також звернулося до Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення в цій частині, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Мотивуючи свої вимоги, відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про непідтвердження господарських операцій між позивачем та Приватним підприємством «Домінус Гранд» з підстав відсутності в контрагента основних засобів, виробничого обладнання, трудових ресурсів, транспортного та торгівельного обладнання, матеріалів, сировини, інших товарних запасів, необхідних для ведення господарської діяльності. Щодо взаємовідносин позивача з Приватним малим підприємством «Еребуні» контролюючий орган наполягає на неправомірності віднесення платником до складу витрат списаної дебіторської заборгованості.

Верховний Суд ухвалою від 28.02.2019 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Підприємства та ухвалою від 04.04.2019 за касаційною скаргою ГУ ДФС у Рівненській області.

Сторони правом подання відзиву на касаційні скарги не скористалась, що не перешкоджає розгляду справи у касаційному порядку.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційних скарг, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги задоволенню не підлягають з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем проведено планову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, а також питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 30.06.2016, за наслідками якої складено акт від 12.10.2016 № 246/17-00-14-01/31994540.

За наслідками розгляду заперечень до акта перевірки від 18.10.2016 № 11/1628, контролюючим органом прийнято рішення від 26.10.2016 № 2582/10/17-00-14-05-06 про викладення висновків акта в новій редакції.

На підставі складеного акта перевірки 27.10.2016 відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 0003571401, № 0003581401, № 0003591401, які платником оскаржено в адміністративному порядку.

За результатами адміністративного оскарження названих актів індивідуальної дії, рішенням Державної фіскальної служби України про результати розгляду скарги від 30.12.2016 № 28576/99-99-11-01-01-25 частково задоволено скаргу позивача, у зв`язку з чим 05.01.2017 прийнято нові податкові повідомлення-рішення, які є предметом розгляду у цій справі:

№ 0000031401, яким за порушення платником підпунктів 14.1.11, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпунктів 159.1.2, 159.1.5 пункту 159.1 статті 159 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 1631331,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями 1087554,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 543777,00 грн;

№ 0000041401, яким за порушення позивачем підпунктів 14.1.11, 14.1.257 пункту 14.1 статті 14, пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, пунктів 138.1, 138.2, 138.8 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139, підпунктів 159.1.2, 159.1.5 пункту 159.1 статті 159 ПК України зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 448638,00 грн за 2015 рік, 36428,00 грн за перше півріччя 2016 року;

№ 0000051401, яким за порушення Підприємством пункту 185.1 статті 185, пункту 188.1 статті 188, пункту 189.1 статті 189, пунктів 198.1, 198.3, 198.4, 198.5 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.10 статті 201 ПК України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 237576,00 грн, у тому числі за податковими зобов`язаннями 158384,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) в розмірі 79192,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування податком на прибуток підприємств є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16.07.1999 № 996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до статті 1 Закону № 996-ХІV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною першою статті 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податків на формування витрат, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податків договорах, що має підтверджуватися належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Відтак підтвердженням господарської операції, виходячи з вимог Закону № 996-ХІV, є саме рух матеріальних активів і коштів між контрагентами, натомість первинна документація є відображенням такої операції.

Будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України і статтею 9 Закону № 996-ХІV підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Водночас інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також не мати достатніх підстав для сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 Кримінального кодексу України, а також ухвала про звільнення від кримінальної відповідальності за цією статтею у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливістю використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат чи податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків сформував витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування, та задекларував податковий кредит містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 05.01.2017 № 0000031401, то судами попередніх інстанцій установлено, що між Приватним підприємством «Домінус Гранд» (Постачальник) та Філією «Рівненський райавтодор» Підприємства (Покупець) укладено договір поставки від 12.08.2013 № 1208-13, предметом якого був щебінь гранітний.

Виконання умов цього договору на загальну суму 21984,75 грн підтверджується рахунком-фактурою, видатковими та податковими накладними. Використання в господарській діяльності позивача придбаного в Приватного підприємства «Домінус Гранд» щебню підтверджується видатковою накладною та довіреністю.

Верховний Суд не погоджується з доводами контролюючого органу про непідтвердження наведених господарських операцій, оскільки цим поставкам судами надано належну правову оцінку. При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що господарські операції між позивачем та його контрагентом, окрім наявності належних первинних документів, спричинили зміни в структурі активів та зобов`язань платника та сприяли отриманню доходу.

Доводам відповідача про наявність негативної податкової інформації щодо постачальника позивача надано відповідну оцінку та суди дійшли правильного висновку, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту та не може ґрунтуватися виключно на податковій інформації, отриманій від органів державної податкової служби, щодо контрагента позивача.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про протиправність податкового повідомлення-рішення від 05.01.2017 № 0000031401 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 5325,00 грн.

Щодо доводів позивача про необґрунтованість відмови судів попередніх інстанцій у скасуванні вказаного податкового повідомлення-рішення в іншій частині, колегія суддів враховує таке.

Судами встановлено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонметал-Захід» (Субпідрядник) укладено договір від 10.12.2012 про виконання робіт з надання послуг з поточного середнього ремонту автомобільної дороги Острог-Радужне-Точивики за рахунок коштів державного бюджету. На підтвердження виконання умов договору позивачем надано довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати форми КБ-3 за 2013 рік на загальну суму 795822,00 грн та акт виконаних підрядних робіт форми КБ-2в за квітень 2013 року на загальну суму 795822,00 грн.

Крім того, між платником (Генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонметал-Захід» (Субпідрядник) укладено договір про виконання робіт від 10.12.2012 № 134, за умовами якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов`язується надати послуги з поточного ремонту автомобільної дороги місцевого значення Великий Житин-Малий Житин за рахунок коштів державного бюджету, а Генпідрядник зобов`язується прийняти та оплатити такі роботи.

Також між позивачем (Генпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонметал-Захід» (Субпідрядник) укладено договір про виконання робіт від 10.12.2012 №135, за умовами якого Генпідрядник доручає, а Субпідрядник зобов`язується надати послуги з поточного ремонту автомобільної дороги місцевого значення Т-18-07 Радиславівка за рахунок коштів державного бюджету, а Генпідрядник зобов`язується прийняти та оплатити такі роботи.

На виконання умов цих договорів позивачем подано акти виконаних підрядних робіт КБ-2в на загальну суму 4802021,00 грн, платіжні доручення, відомості по рахунку 631 за 2013 рік та 2014 рік щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «Регіонметал-Захід».

Суди, надаючи оцінку зазначеним доказам, дійшли висновку, що вони не підтверджують факт здійснення господарських операцій між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Регіонметал-Захід», оскільки з`ясували, що контрагент платника господарської діяльності не провадив, а його керівник зареєстрував зазначений суб`єкт господарювання за винагороду. Більш того, допитані як свідки працівники позивача повністю заперечили факти виконання будівельних робіт на зазначених вище об`єктах працівниками чи технікою інших підприємств, крім підприємства платника.

Встановивши фіктивність контрагента позивача, непідтвердження фактів виконання робіт, обумовлених зазначеними договорами, непідтвердження руху активів, відсутність змін у майновому стані платника, відсутність належних документів первинної звітності та бухгалтерського обліку, доказів використання у господарській діяльності придбаних робіт, судові інстанції дійшли правильного висновку про непідтвердження фактичного характеру оспорюваних за цим епізодом поставок.

Доводи позивача про реальність наведених господарських операцій є необґрунтованими та такими, що спростовані фактами та обставинами, встановленими судами попередніх інстанцій, а відтак підстави для задоволення касаційної скарги позивача в цій частині відсутні.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 05.01.2017 № 0000041401, то судовими інстанціями з`ясовано, що заборгованість у розмірі 761738,37 грн відображена Підприємством в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 361, субрахунок «Контрагент Приватне мале підприємство «Еребуні» за 2012 рік. За наслідками аналізу цього рахунку судами встановлено, що остання операція між платником та зазначеним контрагентом відбулася 24.12.2012.

Підпунктом «а» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що під безнадійною заборгованістю розуміється, зокрема, заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності.

Згідно з пунктом 20 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), до інших операційних витрат включається, зокрема, сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів.

Відповідно до пункту 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 «Дебіторська заборгованість», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 08.10.1999 № 237 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), безнадійна дебіторська заборгованість - це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позивної давності.

Враховуючи, що судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач виконав всі можливі заходи, які залежали від нього, для стягнення боргу з контрагента-покупця, однак відсутність Приватного малого підприємства «Еребуні» за поштовою адресою унеможливило звернення платника до господарського суду із позовом про стягнення з покупця суми боргу, колегія суддів погоджується з висновками судів про правомірність віднесення платником суми в розмірі 761738,37 грн до складу витрат у 2015 році.

При цьому Верховний Суд враховує встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини щодо ненадання позивачем доказів протиправності зазначеного податкового повідомлення-рішення в частині зменшення суми від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 36428,00 грн за перше півріччя 2016 року.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 05.01.2017 № 0000051401, то відповідно до пункту 189.9 статті 189 ПК України у разі якщо основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються за самостійним рішенням платника податку, така ліквідація для цілей оподаткування розглядається як постачання таких основних виробничих або невиробничих засобів за звичайними цінами, але не нижче балансової вартості на момент ліквідації.

Норма цього пункту не поширюється на випадки, коли основні виробничі або невиробничі засоби ліквідуються у зв`язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, у тому числі в разі викрадення основних виробничих або невиробничих засобів, що підтверджується відповідно до законодавства або коли платник податку подає контролюючому органу відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основних виробничих або невиробничих засобів у інший спосіб, внаслідок чого вони не можуть використовуватися за первісним призначенням.

Судами встановлено, що позивачем направлено до органів Національної поліції України заяви про вчинення кримінальних правопорушень щодо захоплення майна, яке йому належить, невідомими особами, а саме тепловозу марки ТГК-2М.

Водночас ведення обліку викраденого тепловозу марки ТГК-2М на балансі Філії «Рокитнівський райавтодор» Підприємства підтверджується актом прийому-передачі від 30.12.2003; накладною від 30.12.2003 № 258; інвентарною карткою № 118 обліку основних засобів. Факт зберігання викраденого тепловозу марки ТГК-2М на території Приватного акціонерного товариства «Ярівський гранкар`єр» у смт Томашгород підтверджується договором про зберігання від 01.01.2004.

Щодо твердження контролюючого органу про необхідність коригування платником податкового кредиту при списанні безнадійної кредиторської заборгованості за наслідками взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «КЛІНОСОЛ ТРЕЙДІНГ КОМПАНІ», то колегія суддів погоджується з висновками судових інстанцій про суперечність таких доводів вимогам статті 192 ПК України у даній справі.

При цьому Суд не погоджується з позицією позивача про те, що суди попередніх інстанцій, визнаючи протиправними та скасовуючи оскаржувані акти індивідуальної дії в частині, перебрали на себе функцію фіскального органу, самостійно визначивши базу оподаткування, податкове зобов`язання та штрафні (фінансові) санкції.

Так, згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Отже, дискреційним повноваженням є повноваження, яке надає певний ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) обрати один з кількох варіантів рішення.

Прийняття чи неприйняття податкового повідомлення-рішення за результатами перевірки входить до дискреційних повноваженнях суб`єкта владних повноважень, а тому суд не може втрутитися у внутрішню компетенцію такого органу, суд може лише надати оцінку правомірності такого податкового повідомлення-рішення у разі його прийняття.

Однак, при вирішенні адміністративного спору суд не позбавлений можливості скасувати податкове повідомлення-рішення суб`єкта владних повноважень у частині та, за встановлення в судовому процесі об`єкта оподаткування та його вартісного вираження, не позбавлений можливості виокремити із загального обсягу грошових зобов`язань суму, яка збільшена правомірно.

Сторони в касаційних скаргах належним чином не обґрунтували і не зазначили, в чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права. Фактично позивач і відповідач просять про переоцінку, додаткову оцінку доказів, що знаходиться поза межами касаційного перегляду, встановленими частиною другою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене та враховуючи, що суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг Підприємства та ГУ ДФС у Рівненській області без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Дочірнього підприємства «Рівненський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» та Головного управління ДФС у Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 05.03.2018 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.12.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова