Постанова

від 19.10.2022 по справі 921/64/22

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" жовтня 2022 р. Справа №921/64/22

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.,

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Яремко О.А.

явка учасників справи:

від позивача: не з`явилися

від третьої особи на стороні позивача: не з`явилися

від відповідача-1: Гулкевич С.Б. - представник (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

від відповідача-2: не з`явилися

від відповідача-3: не з`явилися

від відповідача-4: Гулкевич С.Б. - представник (виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань)

розглянув апеляційні скарги: комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" б/н від 21.06.2022, від 05.07.2022

на рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2022 суддя: Стопник С.Г. м. Тернопіль, повний текст рішення складено 17.06.2022

та на додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.06.2022 суддя: Стопник С.Г. м. Тернопіль, повний текст додаткового рішення складено 29.06.2022, в справі №921/64/22

за позовом комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", м. Тернопіль

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Тернопільської обласної ради, м. Тернопіль

до відповідача-1 Тернопільської міської ради, м. Тернопіль

до відповідача-2 комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради, м. Тернопіль

до відповідача-3 фізичної особи-підприємця Пушкаря Сергія Володимировича, м. Тернопіль

до відповідача-4 виконавчого комітету Тернопільської міської ради, м. Тернопіль

про визнання недійсним рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 15.03.2007 №314 в частині оформлення права власності Тернопільської міської ради на приміщення аптеки;

- визнання недійсним та скасування свідоцтва від 18.04.2007 серії САВ №051362;

- скасування державної реєстрації права власності Тернопільської міської ради на приміщення аптеки, (реєстраційний номер 18574214; номер запису: 2172 в книзі: 17),

- скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.12.2019 індексний номер: 50088118;

- скасування рішення від 10.02.2020 індексний номер: 51051320, стосовно приміщення аптеки ;

- зобов`язання Тернопільську міську раду, комунальне підприємство "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради та фізичну особу-підприємця Пушкаря Сергія Володимировича звільнити займані приміщення аптеки на користь комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78",

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

25.01.2022 комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" (надалі КП ТОР "Тернопільська обласна аптека №78") звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до відповідача-1 Тернопільської міської ради, відповідача-2 комунального підприємства "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради (надалі КП "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" ТМР), відповідача-3 фізичної особи-підприємця Пушкаря С,В. (надалі ФОП Пушкарь С.В.), відповідача-4 виконавчого комітету Тернопільської міської ради (надалі ВК Тернопільської міської ради) про визнання недійсним рішення ВК Тернопільської міської ради від 15.03.2007 №314 в частині оформлення права власності Тернопільської міської ради на приміщення аптеки за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв.м.; визнання недійсним та скасування свідоцтва від 18.04.2007, серії САВ №051362; скасування державної реєстрації права власності Тернопільської міської ради на приміщення аптеки, (реєстраційний номер 18574214; номер запису: 2172 в книзі: 17), вчинену реєстратором ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Калініченко М.А. згідно з рішенням про державну реєстрацію права власності від 18.04.2007; скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 09.12.2019, індексний номер: 50088118, прийняте державним реєстратором Тернопільської районної державної адміністрації Василенко Наталією Дмитрівною; скасування рішення від 10.02.2020, індексний номер: 51051320, прийняте державним реєстратором Тернопільської міської ради Рудик Юлією Михайлівною стосовно приміщення аптеки; зобов`язання Тернопільську міську раду, КП "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради та ФОП Пушкаря С.В. звільнити займані приміщення аптеки за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1980904361101) на користь КП Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78".

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в процесі розмежування державної та комунальної власності державна комунальна аптека №78, що розташована в м.Тернополі по вул. Руська, 23, як об`єкт комунальної власності області незаконно передана до комунальної власності Тернопільської міської ради.

Вважає, що в КП ТОР "Тернопільська обласна аптека №78" ще до набрання чинності ЦК України та Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виникло речове право (право господарського відання) на приміщення аптеки за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23.

Позивач вказує на відсутність правових підстав для оформлення права власності за Тернопільською міською радою на нерухоме майно - приміщення аптеки згідно з рішенням №314 від 15.03.2007 та свідоцтвом від 18.04.2007 серії САВ №051362, оскільки ці дії вчинені після закріплення за комунальним підприємством Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" нерухомого майна на праві повного господарського відання.

Передача спірного нежитлового приміщення, виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, в оренду ФОП Пушкар С.В. без погодження з позивачем, порушує права щодо володіння, користування і розпорядження цим майном, закріпленим за позивачем на праві господарського відання.

Станом на даний час приміщення аптеки за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23 вибуло з володіння та користування КП Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" поза волею останнього.

Правовою підставою позову зазначає ч. 1 ст. 136 ГК України.

Короткий зміст рішення та додаткового рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2022 в задоволенні позову відмовлено із за відсутності підтвердженого факту належності позивачу спірного нерухомого майна на праві господарського відання, звідси права позивача не порушені, а тому і не не підлягають захисту в судовому порядку та є підставою для відмови в задоволенні позову.

Додатковим рішенням Господарського суду Тернопільської області від 27.06.2022 заяву ФОП Пушкаря С.В. про стягнення судових витрат з КП Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" на професійну правничу допомогу задоволено на суму 8000,00 грн., в задоволенні решти вимог щодо стягнення 27 000 грн. - відмовлено.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд виходив з критерію обгрунтованості, реальності та співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами; врахував характер спору, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на їх виконання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги на рішення

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове про задоволення позовних вимог, в зв`язку з порушенням норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи.

Узагальнені доводи позивача-апелянта.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що:

- помилковими є висновки місцевого господарського суду про те, що власником приміщення аптеки є Тернопільська міська рада;

- державна реєстрація права власності відповідача-1 на приміщення аптеки є незаконною, оскільки Тернопільська міська рада не може бути власником спірного майна лише в силу факу державної реєстрації за нею права власності.

- в підтвердження своєї позиції покликається на висновки Великої Палати Верховного Суду, зазначені в постанові від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17 Посилаючись на вказану постанову Великої Палати Верховного Суду, зазначає, що реєстрація права власності на нерухоме майно є лише офіційним визнанням права власності з боку держави і сама по собі державна реєстрація права власності за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності у цієї особи права власності, але створює спростовувану презумпцію права власності такої особи.

-не погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що визнання незаконним і скасування рішення ВК Тернопільської міської ради за № 314 від 15.03.2007 «Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою», скасування свідоцтва про право власності за Тернопільською міською радою, серії САВ № 051362 від 18.04.2007 вже вирішено рішенням Господарського суду Тернопільської області від 04.07.2019 у справі № 921/105/19 та про те, що спірне приміщення аптеки не обліковується на балансі позивача, а тому в нього відсутнє право господарського відання;

-безпідставні є посилання суду першої інстанції на рішення Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2017 у справі № 921/555/17-г/14 та на те, що у позивача для користування орендованими приміщеннями після закінчення строку дії договору не було правових підстав;

Оскільки Тернопільська обласна рада згоди на перехід права власності на спірне приміщення до Тернопільської міської ради не надавала, а тому державна реєстрація права комунальної власності Тернопільської міської ради відбулась на підставі нікчемного правочину, що зазначено у постанові Верховного Суду від 19.01.2022 в справі № 910/599/21 щодо нікчемності договору.

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи апеляційної скарги на додаткове рішення.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення позивач просить скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні витрат на професійну правничу допомогу в зв`язку з їх необгрунтованістю.

Зазначає, що визначений судом розмір витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірним із обсягом виконаних адвокатом робіт та наданих послуг.

Узагальнені заперечення відповідача-1.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач-1 погоджується з висновками місцевого господарського суду, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення місцевого господарського суду без змін.

В обгрунтування відзиву на апеляційну скаргу, відповідач-1 посилається на те, що позивачем не надано суду доказів, які підтверджують про облік спірного приміщення на балансі аптеки №78, а також доказів, які доводять право власності Тернопільської обласної ради на спірний об`єкт нерухомого майна.

В судове засідання 19.10.2022 з`явилися представники відповідача 1, 4.

Представники позивача, третьої особи на стороні позивача та відповідачів 2, 3, в судове засідання повторно не з`явилися, причин неявки не повідомили, хоча належним чином повідомлені про час, дату та місце слухання справи, а тому в порядку п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України суд розглядає справу за їх відсутності.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, судова колегія вважає за можливе розглянути справу за їх відсутності за наявними в справі доказами.

У судовому засіданні представник відповідачів 1, 4 підтримав заперечення на апеляційну скаргу, просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення місцевого господарського суду залишити без змін.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши пояснення представника відповідачів 1, 4 що з`явився, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі та заперечення у відзиві на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення та додаткове рішення суду першої інстанції без змін.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини:

Предметом судового розгляду є фактично оскарження позивачем наявного та зареєстрованого за Тернопільською міською радою права комунальної власності на об`єкт нерухомого майна, приміщення аптеки, що розташоване за адресою місто Тернопіль, вул. Руська, 23, площею 634,3 кв.м. (т. 1 а.с. 53) з похідними вимогами щодо скасування державної реєстрації та звільнення спірного майна на користь позивача; заявлено особою, яка вважає, що спірне майно знаходиться в неї на праві господарського відання, яке передано їй засновником-власником -Тернопільською обласною радою.

Судами встановлено, що 15.03.2007 виконавчим комітетом Тернопільської міської ради прийнято рішення №314 (т. 1 а.с. 52) про реєстрацію за Тернопільською міською радою права комунальної власності на приміщення аптеки, що розташоване за адресою місто Тернопіль, вул. Руська (Леніна), 23, площею 634,3 кв.м. (т. 1 а.с. 53).

Підстава для реєстрації - свідоцтво про право власності серії САВ №051362 від 18.04.2007, на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради №314 від 15.03.2007, відповідно до якого за Тернопільською міською радою оформлено право комунальної власності на об`єкт нерухомого майна, приміщення аптеки, що розташоване за адресою місто Тернопіль, вул. Руська, 23, площею 634,3 кв.м.

Згідно до чинного на той час п.1.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 за № 157/6445, державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць. Саме у реєстраційних справах, що знаходились у БТІ, серед інших, містилися правовстановлювальні документи, що підтверджують права на нерухоме майно.

Відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно №14289724 від 18.04.2007 (т. 1 а.с. 54), реєстратором ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" Калініченко М.А. зареєстровано за Тернопільською міською радою право комунальної власності на приміщення аптеки, розташоване за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23 (реєстраційний номер 18574214; номер запису: 2172 в книзі: 17; дата прийняття рішення про державну реєстрацію 18.04.2007).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №294916281, сформованої станом на 17.01.2022, до Державного реєстру прав внесено відомості - запис про право власності індексний номер 35414962; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1980904361101, власник: Тернопільська міська рада, розмір частки 1/1; підстава внесення запису: рішення про скасування запису права власності, індексний номер 51051320 від 10.02.2020, Рудик Юлія Михайлівна, Тернопільська міська рада; підстава для державної реєстрації: свідоцтво про право власності серії САВ №051362, видане 18.04.2007, видавник: виконавчий комітет Тернопільської міської ради.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом (ч.4 ст.182 ЦК України).

Відповідно до статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній на момент спірної реєстрації) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

На час розгляду справи ані рішення, на підставі якого видано вищезазначене свідоцтво, ані саме свідоцтво не припинили свою дію, а відтак є належними та достатніми доказами, які підтверджують право власності відповідача -1 на спірне нерухоме майно.

Позивач заявляючи вимогу про оспорення права власності відповідача-1 на спірне приміщення та заперечуючи в апеляційній скарзі висновки суду першої інстанції помилково вважає, що право власності за відповідачем -1 на об`єкт нерухомого майна підтверджено самим лише фактом державної реєстрації, залишаючи поза увагою правовстановлюючі документи, зазначені вище.

Згідно зі статтею ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом та вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність її набуття не встановлена судом.

Так, відповідно до ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

При цьому, правомочність володіння розуміють як передбачену законом (тобто юридично забезпечену) можливість мати (утримувати) в себе певне майно (фактично панувати над ним, зараховувати на свій баланс тощо).

Правомочність користування означає передбачену законом можливість використовувати, експлуатувати майно, отримувати від нього корисні властивості, його споживання.

Правомочність розпорядження означає юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його належності, стану або призначення (відчуження за договором, передача у спадщину, знищення, переробка і т.ін.).

Відповідно до статті 329 ЦК України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність, та на майно, набуте нею у власність на підставах, не заборонених законом.

Отже, зазначена норма встановлює презумпцію правомірності набуття права власності, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не встановлено в судовому порядку або незаконність набуття права власності прямо не випливає із закону.

Водночас звертаючись із позовом та відповідно з апеляційною скаргою, позивач вважає, що набув право господарського відання, а Тернопільська обласна рада - право власності на спірне майно, покликаючись в тому числі на рішення Тернопільської обласної ради за № 1550 від 17.12.2019 "Про нежитлове приміщення комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" (т. 1 а.с. 68), яким вирішено підтвердити, що:

1) згідно з рішенням Тернопільської обласної Ради народних депутатів від 16.07.1992 "Про комунальну власність області", нежитлове приміщення загальною площею 634,3 кв.м., за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23, набуте Тернопільською обласною Радою народних депутатів (тепер - Тернопільська обласна рада) на законних підставах, має правовий статус майна спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області (раніше - комунальна власність області), а повноваження щодо володіння, користування і розпорядження цим нежитловим приміщенням здійснює Тернопільська обласна рада (п.1.1 рішення);

2) згідно з п.10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" майно, передане до комунальної власності областей, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють обласні ради. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу (п.1.2 рішення);

3) у переліку об`єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Тернопільської області вважати комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" разом із займаним нежитловим приміщенням загальною площею 634,3 кв.м. за адресою: м.Тернопіль, вул. Руська, 23 (п.2 рішення);

4) визначити комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" балансоутримувачем займаного нежитлового приміщення загальною площею 634,3 кв.м. за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23 (п.3 рішення);

5) директору Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" - завідувачу аптеки - Жерусі О.В. забезпечити відповідне документальне оформлення перебування на балансі підприємства займаного нежитлового приміщення загальною площею 634,3 кв.м. за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23 (п.4 рішення).

Звертаючись із даним позовом, позивач не доводить з документальним підтвердженням, а констатує факт набуття Тернопільською обласною радою права власності на приміщення аптеки за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23, та, відповідно, своє право господарського відання на вказане приміщення аптеки.

Апеляційний суд зазначає, що ці рішення та розпорядження не є тими юридичними фактами, у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності на спірне нежитлове приміщення, про що правильного висновку дійшов суд першої інстанції.

За змістом ч.1 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Таким чином, "право господарського віддання" не є тотожним поняттю - права власності, оскільки перше є правовою формою реалізації права державної і комунальної власності спеціально створеними суб`єктами різних організаційно-правових форм, які у встановленому порядку набувають статусу юридичної особи. Отже, власником майна залишається держава або відповідна територіальна громада.

При цьому апеляійна інстанція зауважує, що в частині 4 статті 136 ГК України йдеться саме про захист права господарського відання державних і комунальних підприємств від того власника, яким і було закріплено за вказаними підприємствами державне або комунальне майно, а не від інших осіб, які є власником спірного майна в силу наявності правовстановлюваних документів і наявності факту державної реєстрації права комунальної власності, як це має місце в спірних правовідносинах.

Отже, право господарського відання комунального підприємства на майно є похідним від права комунальної власності на нього. Тому, якщо у компетентного(уповноваженого) органу відсутнє право власності на майно, то відповідно і відсутні правові підстави стверджувати про право господарського відання на це майно в позивача.

Оспорення права власності між Тернопільською обласною та Тернопільською міською радами як суб`єктами права власності на нерухоме майно за предметом спору про визнання недійсним прийнятого виконавчим комітетом Тернопільською міською радою рішення від 15.03.2007, № 314, як такого, що порушує право власності Тернопільської обласної ради на нежитлове приміщення аптеки № 78 у м.Тернопіль по вул. Руська, 23, загальною площею 634,3 кв. м. вирішено судом; рішенням Господарського суду Тернопільської області від 08 липня 2020 року в справі №921/105/19 в позові Тернопільської обласної ради відмовлено, у зв`язку з пропуском строку позовної давності. Рішення набуло чинності на підставі постанови Західного апеляційного господарського суду від 9 грудня 2020 року.

Позивач, комунальне підприємство Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" брало участь у цій справі (№921/105/19) з процесуальним статусом третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача.

Посилання апелянта на преюдиційність обставин, щодо визнання незаконним і скасування рішення ВК Тернопільської міської ради за № 314 від 15.03.2007 «Про оформлення права власності за Тернопільською міською радою», скасування свідоцтва про право власності за Тернопільською міською радою, серії САВ № 051362 від 18.04.2007 зазначених у постанові Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №921/105/19 суд оцінює критично, оскільки відповідно до положень частин 2, 3 ст.300 ГПК України, суд касаційної інстанції не може і не встановлював в даному випадку обставини, на які посилається позивач, про що правильного висновку прийшов суд першої інстанції.

Таким чином, за Тернопільською обласною радою не перейшло право власності на спірне майно, відповідно за комунальним підприємством "Тернопільська обласна аптека №78" на праві господарського відання спірне майно теж не перебуває.

20 жовтня 2011 року за №3084 між виконавчим комітетом Тернопільської міської ради, а управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна, як уповноваженим органом (Орендодавець) та комунальним підприємством "Тернопільська обласна аптека №78" (Орендар) укладався договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до комунальної власності, на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 17.05.1993 №366. В наступному між сторонами було укладено ряд Додатків до Договору №3084, згідно останнього Додатку термін дії Договору оренди №3084 було продовжено по 31 грудня 2016 року. Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 14.11.2017, у справі №921/555/17-г/14 зобов`язано КП Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" звільнити індивідуально визначене майно комунальної власності - нежитлові приміщення, площею 633,7 кв.м, за адресою м. Тернопіль, вул. Руська, 23 та передати його за актом приймання-передачі КП "Підприємство матеріально-технічного забезпечення" Тернопільської міської ради.

Цим рішення суду також встановлено, що для користування спірним об`єктом нерухомого майна в КП Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78", після закінчення строку дії договору, не було жодних правових підстав. А тому це рішення носить преюдиційний характер для позивача.

Частиною 4 ст.75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Висновок суду першої інстанції відповідає встановленим обставинам по справі, що права позивача не порушені укладеним без погодження з ним та Тернопільською обласною радою договору оренди №1 від 10.09.2018 (т. 1 а.с. 64-66) спірного об`єкту нерухомого майна з ФОП Пушкар С.В. Договір оренди між сторонами в наступному продовжений на підставі рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 04.08.2021 №668 (т. 1 а.с. 72) на спірні нежитлові приміщення комунальної власності (1 поверху та підвалу) загальною площею 633,7 кв.м.

З врахуванням встановлених обставин справи, суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо відсутності легітимного права в позивача на розпорядженням спірним нерухомим майном та відповідно і безпідставністю позовних вимог про звільнення спірного приміщення на його користь.

З огляду на предмет та підставу заявленого позову, апеляційний господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 04.10.2017 у справі № 914/1128/16 та постанові Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, який в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України враховано апеляційним господарським судом.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу в спірних відносинах, і в разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

З врахуванням встановленого характеру спірних правовідносин (предмет і підстави позову) судом першої інстанції зроблено правильний висновок про відсутність порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (вказане узгоджується із позицією Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду, яка відображена у постанові від 03.09.2019 у справі № 917/1258/18).

Судами не встановлено порушення прав позивача тому з`ясовувати, чи буде обраний спосіб захисту прав ефективним та відновить порушене право не має правового сенсу.

Висновок суду першої інстанції, що заявлені позовні вимоги про звільнення займаних приміщень аптеки за адресою: м. Тернопіль, вул. Руська, 23 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 1980904361101) на користь КП Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" не відповідають обраному позивачем ефективному способу захисту права є помилковим. Проте це не є підставою для зміни рішення суду першої інстанції за правильної мотивації про відмову в позові за відсутності порушеного права позивача.

Отже, за відсутності доказів права власності Тернопільської обласної ради на спірний об`єкт нерухомого майна; відсутності доказів (рішення) про закріплення спірного майна на праві господарського відання за позивачем та легітимного права на користуванням цим приміщенням, суд вважає, що висновок суду, що права позивача не порушені відповідає встановленим обставинам по справі.

Звідси, висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні як первинних так і похідних позовних вимог відповідає як нормам матеріального так і процесуального права, а тому рішення суду першої інстанції слід залишити в силі.

З приводу інших аргументів апеляційної скарги апеляційний господарський суд враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні, в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Аналогічний висновок вміщується і в рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03 від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Апеляційний господарський суд відхиляє доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.03.2019 у справі №911/3594/17, оскільки місцевий господарський суд обґрунтовано встановив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів набуття позивачем права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, а відсутність державної реєстрації права власності за позивачем на зазначене нерухоме майно не мала вирішального значення для висновків про відмову у задоволені позову. Крім цього, у справі № 911/3594/17 предметом спору були вимоги товариства, яке вважає себе єдиним власником цілісного майнового комплексу, до селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету селищної ради про надання згоди на реєстрацію права спільної власності територіальних громад на 28/100 частини будівлі, що свідчить про відсутність подібності з правовідносинами у даній справі як за змістом та суб`єктним складом, так і матеріально-правовим регулюванням.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 19.01.2022 в справі № 910/599/21 щодо нікчемності договору є безпідставними, оскільки предметом спору у справі № 910/599/21 є вимоги про визнання недійсним договору суборенди земельної ділянки, що свідчить про відсутність подібності з правовідносинами у даній справі.

Що стосується апеляційної скарги на додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 123 ГПК України).

Згідно з положенням пункту 1 частини другої статті 129 ГПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Апеляційним господарським судом встановлено, що в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України відповідачем-3 (ФОП Пушкар С.В) до закінчення судових дебатів зроблено заяву про очікувані судові витрати 35 000,00 грн. витрат пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги.

В п`ятиденний строк, після ухвалення рішення суду, відповідачем-3 подано докази, що підтверджують судові витрати в розмірі 35 000,00 грн., які пов`язані із розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи, представником відповідача-3 у даній справі був адвокат Гордєєв Юрій Володимирович, який діяв на підставі ордеру серії ВО №1035907 від 20.05.2022 та договору про надання правової допомоги №05/22 від 18.05.2022.

На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ним додано: (1) договір про надання правової допомоги №05/22 від 18.05.2022, в пункті 5 якого передбачено, що розмір гонорару адвокату визначається відповідно до вимог Закону України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» та становить 35 000,00 грн.; (2) акт здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг) від 10.06.2022; (3) детальний опис виконаних робіт від 10.06.2022.

Відповідно до акту здачі-приймання виконаних робіт (надання послуг), складеного 10.06.2022, в загальну вартість виконаних Адвокатом робіт (наданих послуг) на суму 35000 грн включено:

1) вивчення та аналіз справи №921/64/22, на що потрачено 5 годин, вартість - 5000,00 грн;

2) аналіз законодавства та пошук судової практики для здійснення представництва інтересів по справі, на що потрачено 5 годин, вартість 5000,00 грн;

3) складення та подання до суду документів по суті справи: "Відзив відповідача на позовну заяву", на що потрачено 5 годин, вартість 5 000,00 грн;

4) підготовка та участь у трьох судових засіданнях в межах справи №921/64/22, в тому числі до дебатів, на що потрачено 10 годин, вартість 20000,00 грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі Схід/Захід Альянс Лімітед проти України (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

За змістом статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Проте жодних доказів апелянтом не надано.

Відповідно до частини третьої статті 129 ГПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Підсумовуючи, можна зробити висновок, що ГПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.

ГПК України визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач заперечив проти вказаних витрат, оскільки вважав їх не співмірними із обсягом виконаних адвокатом робіт та обсягом наданих послуг.

Зокрема, зазначив, що підготовка відзиву на позовну заяву не вимагала від адвоката значних зусиль, з огляду на обсяг тексту відзиву на позовну заяву (4 сторінки), більша частина відзиву є аналогічною до відзиву, наданого відповідачами-1, 4. Крім цього, зазначає про безпідставність заявлення до стягнення 20 000,00 грн. за 10 годин підготовки участі адвоката у трьох судових засіданнях.

З огляду на викладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що проаналізувавши співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката, враховуючи що адвокатом не подавалося клопотання про ознайомлення з матеріалами справи №921/64/22, у відзиві на позовну заяву у відсутні посилання на судову практику (зокрема Верховного Суду) та проаналізовано лише судове рішення та результатами розгляду по справі №921/105/19, немає обгрунтування кількості потрачених годин (10 годин) на підготовку та участь адвоката у трьох судових засіданнях в межах справи №921/64/22 (згідно протоколів судових засідань, судове засідання 20.05.2022 тривало 14 хв., судове засідання 27.05.2022 - 70 хв. та судове засідання 06.06.2022 - 85 хв.), відшкодування понесених відповідачем-3 витрат на професійну правничу допомогу, відповідно до вимог ст. 129 ГПК України, слід задоволити частково, а саме у розмірі 8 000,00 грн., а в задоволенні заяви про стягнення з позивача решти витрат пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, слід відмовити.

Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг.

Заперечення відповідача-1, викладені у відзиві на апеляційну скаргу відповідають фактичним обставинам по справі, а тому суд враховує їх як обґрунтовані.

Доводи апеляційних скарг щодо основного рішення та додаткового не спростовують встановлені місцевим господарським судом обставин по справі та його правильні висновки, а тому апеляційні скарги відповідача підлягають залишенню без задоволення, а рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду - без змін.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції залишено без змін, то судовий збір в розмірі 22 329,00 грн., сплачений позивачем за подання апеляційної скарги покладається на нього.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

апеляційні скарги Комунального підприємства Тернопільської обласної ради "Тернопільська обласна аптека №78" б/н від 21.06.2022 та б/н від 05.07.2022 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Тернопільської області від 06.06.2022 та додаткове рішення Господарського суду Тернопільської області від 27.06.2022 у справі № 921/64/22 залишити без змін.

Судовий збір у розмірі 22 329,00 грн. за подання апеляційної скарги покласти на апелянта.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення згідно зі ст.ст. 286-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий-суддя С.М. Бойко

СуддіТ.Б. Бонк

Г.Г. Якімець

Повний текст постанови складено 28.10.2022