Рішення

від 15.09.2022 по справі 920/1044/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.09.2022м. СумиСправа № 920/1044/21

Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., при секретарі судового засідання Виходцевій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду матеріали справи №920/1044/21

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахтист Донбас" (вул. Машинобудівників, 4В, смт Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162, код за ЄДРПОУ 30048570),

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Урожая" (вул. Засумська, буд. 25, м. Суми, 40030; код ЄДРПОУ 31850014),

про стягнення 422202 грн 94 коп.,

за участю представників сторін:

від позивача: Колісник Б.О. (адвокат, довіреність від 03.05.2022 №3),

від відповідача: Холод О.А. (адвокат, ордер серії ВІ №1067591 від 29.11.2021),

Закорко С.В. (директор, паспорт серії НОМЕР_1 від 28.01.1996),

слухач: Закорко В.С. (паспорт серії НОМЕР_2 від 20.03.2010),

справа розглядається у порядку загального позовного провадження

установив:

Позивач звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача 20824,10 грн інфляційної складової (втрат), 83696,31 грн 48% річних, 45952,10 грн пені, 271730,43 грн штрафу, а також - судові витрати у справі (витрати на сплату судового збору та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката).

Ухвалою від 27.09.2021 у справі №920/1044/21 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження; задоволено клопотання позивача, заявлене в п. 3 прохальної частини позову про розгляд позовної заяви за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; постановлено справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.

21.10.2021 відповідачем подано наступні документи:

1)відзив на позовну заяву (вх № 8887/21 від 21.10.2021), в якому відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій: 83696,31 грн 48% річних, 45952,10 грн пені, 270730,43 грн штрафу;

2)заява про застосування строків позовної давності (вх№3812/21 від 21.10.2021), відповідно до якої відповідач просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог в частині стягнення 45952,10 грн пені та 270730,43 грн штрафу.

03.11.2021 позивачем подане клопотання (вх №3937), в якому позивач зазначає, що у відзиві на позов відповідачем заявлено, що між ТОВ "Агрозахист Донбас" та ТОВ "Фактор-Урожая" було підписано: Додаткову угоду №1 від 09.10.17 (надалі - Додаткова угода №1), відповідно до якої змінено п. 7.7 Договору поставки та виключено п. 7.9 Договору поставки та Додаткову угоду №2 від 30.10.18 (надалі - Додаткова угода №2), якою засвідчено відсутність претензій постачальника до покупця щодо повноти та строків оплати за поставлені товари. Водночас, як зазначає позивач у своєму клопотанні, про наявність факту підписання зазначених Додаткових угод №1 та №2 позивачу нічого не відомо. Позивачу стало вперше відомо про "нібито" підписання вказаних Додаткових угод №1 та №2 лише із відзиву відповідача у даній справі. У зв`язку з цим, у ТОВ "Агрозахист Донбас" є обґрунтовані сумніви в існуванні зазначених Додаткових угод №1 та №2 в оригіналі. При цьому, ТОВ "Агрозахист Донбас" повідомляє, що ним було підписано лише Договір поставки №17/10 від 09.03.17 та наступні Додатки до цього Договору: додаток №1-Н від 09.03.17; додаток №2-ЗЗР від 24.04.17; додаток №3-ЗЗР від 31.05.17; додаток №4-ЗЗР від 27.11.17; додаток №5-Н від 27.11.17. Оригінали вказаного договору поставки та зазначених додатків до нього наявні у позивача, про що було і зазначено при поданні позову у цій справі. Поряд з цим, жодних інших додатків та/або додаткових угод до Договору поставки, в т.ч. Додаткових угод №1 та №2, що зазначаються відповідачем у відзиві та копії яких надано, зі сторони ТОВ "Агрозахист Донбас" не підписувалося позивачем. Указані Додаткові угоди №1 та №2 і не могли бути підписано зі сторони позивача, оскільки вони погіршують умови Договору постави в порівнянні з тими умовами, на яких останній був укладений. Водночас, в обґрунтування заперечення щодо позовних вимог відповідачем подано копії Додаткових угод №1 та №2. При цьому, форми даних Додаткових угоди №1 та №2 не відповідають тим, за якими було підписано решту Додатків до Договору поставки. Також у наданих відповідачем копіях Додаткових угод №1 та №2 не вказано документ на підтвердження повноважень особи щодо підписання цих Додаткових угод. Отже, Враховуючи, що позивач заперечує факт підписання з його сторони Додаткової угоди №1 від 09.10.17 та Додаткової угоди №2 від 30.10.18 до Договору поставки №17/10 від 09.03.17, тому просить суд витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Урожая" наступні документи: 1)оригінал Додаткової угоди №1 від 09.10.17 до Договору поставки №17/10 від 09.03.17; 2)оригінал Додаткової угоди №2 від 30.10.18 до Договору поставки №17/10 від 09.03.17. 3)оригінал або копію документа на підтвердження повноважень Хуторянського В.П. щодо підписання вказаних Додаткових угод №1 від 09.10.17 та №2 від 30.10.18.

Ухвалою від 09.11.2021 у справі №920/1044/21 постановлено подальший розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі; призначено підготовче судове засідання у даній справі на 30.11.2021; задоволено клопотання позивача про витребування доказів (вх№3937 від 003.11.2021); зобов`язано відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор-Урожая" у строк до 30.11.2021 подати суду витребувані документи.

24.11.2021 представник позивача подав суду клопотання (вх №4191) про призначення судової технічної експертизи документів, відповідно до якого просив:

1)призначити судову технічну експертизу документів у справі №920/1044/21; проведення судової технічної експертизи доручити ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» (код ЄДРПОУ 37739518, 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 21);

2)на вирішення експертизи поставити експерту наступні питання:

-чи відповідає давність виготовлення (підписання) Додаткової угоди №1 від 09 жовтня 2017 року до Договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року вказаній на ньому даті, а саме 09 жовтня 2017 року. Якщо ні, то в який конкретно часовий період була виготовлена Додаткова угода №1 від 09 жовтня 2017 року до Договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року?

-чи відповідає давність виготовлення (підписання) Додаткової угоди №2 від 30 жовтня 2018 року до Договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року вказаній на ньому даті, а саме 30 жовтня 2018 року? Якщо ні, то в який конкретно часовий період була виготовлена Додаткова угода №2 від 30 жовтня 2018 року до Договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року?

-чи відповідає давність рукописних підписів уповноважених осіб - представника ТОВ «Агрозахист Донбас» Хуторянського В.П. та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор-Урожая» Закорко С.В. у Додатковій угоді №1 від 09 жовтня 2017 року до Договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року, вказаній у Додатковій угоді №1 даті - 09 жовтня 2017 року? Якщо ні, то в який конкретний часовий період були виконані рукописні підписи?

-чи відповідає давність рукописних підписів уповноважених осіб - представника ТОВ «Агрозахист Донбас» Хуторянського В.П. та директора Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор-Урожая» Закорко С.В. у Додатковій угоді №2 від 30 жовтня 2018 року до Договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року, вказаній у Додатковій угоді №2 даті - 30 жовтня 2018 року? Якщо ні, то в який конкретний часовий період були виконані рукописні підписи?

-чи є на Додатковій угоді №1 від 09 жовтня 2017 року до Договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року ознаки впливу, що призвели до «штучного» старіння її реквізитів?

-чи є на Додатковій угоді №2 від 30 жовтня 2018 року до Договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року ознаки впливу, що призвели до «штучного» старіння її реквізитів?

3)зобов`язати відповідача, для проведення судової технічної експертизи, надати експерту оригінали Додаткової угоди №1 від 09 жовтня 2017 року та Додаткової угоди №2 від 30 жовтня 2018 року до Договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фактор-Урожая»; надати дозвіл на часткове чи повне знищення об`єктів експертизи.

24.11.2021 представником позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахтист Донбас" подана заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами суду у справі №920/1044/21, відповідно до якого заявник просив надати можливість участі в судовому засіданні у справі №920/1044/21, що призначене на 30.11.2021 на 10:00 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням "EasyCon". Контактна інформація для участі у відеоконференції: ОСОБА_1 , номер засобу зв`язку НОМЕР_3 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 (заява аналогічного змісту надійшла 25.11.2021 за вх №9774/21).

Ухвалою від 26.11.2021 у справі №920/1044/21 задоволено заяву представника позивача б/д б/н (вх. №4192 від 24.11.2021) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі №920/1044/21; постановлено провести судове засідання у справі № 920/1044/21, призначене на 30.11.2021, 10:00 за участю представника позивача - Колісник Богдана Олеговича, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

29.11.2021 від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення підготовчого засідання (вх № 9839), відповідно до якого представник відповідача зазначає, що не може бути присутнім в судовому засіданні 30.11.2021, оскільки зайнятий в інших судових засіданнях, а тому просив визнати причини неявки представника відповідача на підготовче засідання поважними та відкласти підготовче засідання у справі № 920/1044/21 на іншу дату.

Ухвалою від 30.11.2021 у справі №920/1044/21 задоволено клопотання представника відповідача про відкладення підготовчого засідання (вх №9839); продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; відкладено підготовче засідання у справі №920/1044/21 та розгляд клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи документів на 18.01.2022.

18.01.2022 представник позивача електронною поштою надіслав клопотання від 17.01.2022 №б/н про долучення до справи (вх №373 від 18.01.2022), відповідно до якого представник позивача просив долучити до матеріалів справи лист ТОВ «Київська незалежна судово-експертна установа» від 17.12.2021 №8091 на підтвердження наявності у штаті даної експертної установи експерта, який може здійснювати судову експертизу давності виготовлення документів. Зазначене клопотання з доданим документом долучено до матеріалів справи.

18.01.2022 ОСОБА_2 , як свідком, подана заява, в якій останній повідомив, що він, ОСОБА_2 , дійсно уклав від імені ТОВ «Агрозахист Донбас» додаткову угоду №1 від 09.10.2017 до договору поставки №17/10 від 09.03.2017 та додаткову угоду №2 від 30.10.2018 до договору поставки №17/10 від 09.03.2017, копії яких були додані до матеріалів справи відповідачем.

У підготовчому судовому засіданні 18.01.2022 в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви з підготовчому судовому засіданні в режимі відеоконференції на 02.02.2022.

24.01.2022 представник позивача подав додаткові пояснення від 23.01.2022 №б/н (вх №514/22 від 24.01.2022 - електронною поштою, вх №662/22 від 27.01.2022 - засобами поштового зв`язку), відповідно до яких представник позивача зазначив, що у відзиві на позов відповідачем заявлено про те, що між ТОВ «Агрозахист Донбас» та ТОВ «Фактор-Урожая» було підписано: додаткову угоду №1 від 09.10.17, відповідно до якої змінено п. 7.7 договору поставки (зменшено 48% річних на 3% річних) та виключено п. 7.9 договору поставки, яким передбачався строк позовної давності 3 роки, а також додаткову угоду №2 від 30.10.18, якою засвідчено відсутність претензій позивача до відповідача щодо повноти та строків оплати за поставлені товари за договором поставки. Водночас, в судовому засіданні 18.01.2022 представник відповідача зазначив, що у відповідача відсутні оригінали вищевказаних додаткових угод до договору поставки №17/10 від 09.03.17, а саме додаткової угоди №1 від 09.10.17 та додаткової угоди №2 від 30.10.18. Підтвердження факту здійснення господарських операцій та вчинення правочинів, в т.ч. зміна умов договору поставки в частині зміни пунктів 7.7, 7.9, 7.10, 7.11 договору, підлягають доведенню лише відповідними письмовими доказами (оригіналами відповідних додаткових угод про внесення змін до договору поставки) та не можуть встановлюватися на підставі показань свідка(ів). Враховуючи викладене, представник позивача вважає, що показаннями свідка ОСОБА_2 не може бути підтверджено факт внесення змін до договору поставки №17/10 від 09.03.17 та відсутності заборгованості відповідача за ним, внаслідок прострочення відповідачем строків виконання зобов`язань з оплати поставлених позивачем товарів по договору поставки. Крім того, представник позивача звертає увагу суду, що оскільки трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 625 ЦК України та п. 7.9 договору поставки, припав на час дії карантину на території України, цей строк станом на час звернення позивача із позовом не закінчився та є продовженим на строк дії такого карантину. З огляду на викладене, на думку представника позивача, строк позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат, 48% річних, пені, штрафу, який не сплинув на дату початку карантину 12.03.20, і останній наразі продовжено, позивачем не пропущено.

02.02.2022 представником відповідача подане клопотання від 01.02.2022 №б/н (вх №382), відповідно до якого представник відповідача зазначив, що на попередньому судовому засіданні сторона відповідача подала до канцелярії суду заяву свідка від 18 січня 2022 року - ОСОБА_2 , який зазначив, що він дійсно уклав від імені ТОВ «Агрозахист Донбас» додаткову угоду №1 від 09.10.2017 до договору поставки №17/10 від 09.03.2017 та додаткову угоду №2 від 30.10.2018 до договору поставки №17/10 від 09.03.2017, копії яких були додані до матеріалів справи. У вищевказаній заяві ОСОБА_2 вказав, що він готовий бути допитаний як свідок та з`явитися до суду, а тому дана заява не була посвідчена нотаріально. Разом з тим, представником відповідача надано заяву свідка від 28 січня 2022 року, виготовлену на нотаріальному бланку, що містить нотаріальне посвідчення справжності підпису ОСОБА_2 . Таким чином, представник відповідача просить: прийняти дане клопотання до розгляду; визнати причини неподання заяви свідка, що містить нотаріальне посвідчення справжності його підпису, у строк визначений ч. 4 ст. 88 ГПК України поважними; долучити до матеріалів справи оригінал заяви свідка від 28 січня 2022 року, виготовленого на нотаріальному бланку серії НРС №869063 приватним нотаріусом Онопрієнко А.В.; викликати та допитати як свідка ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ).

Разом з тим, у зв`язку із хворобою судді Котельницької В.Л. розгляд зазначеної справи 02.02.2022 не відбувся.

Ухвалою від 15.02.2022 у справі №920/1044/21 призначено підготовче судове засідання та розгляд клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи документів в режимі відеоконференції на 02.03.2022.

16.02.2022 представник позивача надіслав заяву (вх №537) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Водночас, підготовче судове засідання, призначене на 02.03.2022, не відбулось у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану з 24.02.2022 та проведенням бойових дій на території Сумської області.

22.03.2022 розпорядженням голови Верховного Суду №12/0/9-22 було змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області. Розпорядженням голови Верховного Суду від 22.04.2022 №25/0/9-22 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Сумської області.

Ухвалою від 02.05.2022 у справі №920/1044/21 призначено підготовче судове засідання у справі та розгляд клопотання позивача про призначення судової технічної експертизи документів в судове засідання в режимі відеоконференції на 30.05.2022; постановлено провести судове засідання у справі № 20/1044/21, призначене на 30.05.2022, 14:30 за участю представника позивача - Колісник Богдана Олеговича, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon".

30.05.2022 представником відповідача подане клопотання (вх №1954/22), в якому зазначений представник повідомив про неможливість прибути в підготовче засідання, призначене на 30.05.2022 та просив розгляд справи відкласти.

У підготовчому судовому засіданні 30.05.2022 в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України судом постановлено наступні протокольні ухвали:

1)про відмову в задоволенні клопотання відповідача про відкладення розгляду справи;

2)про задоволення усного клопотання представника позивача про залишення без розгляду клопотання про призначення експертизи та залишення без розгляду клопотання позивача про призначення експертизи;

3)про задоволення клопотання представника відповідача від 01.02.2022 №б/н (вх №382 від 02.02.2022), поновлення відповідачу процесуального строку, долучення до матеріалів справи доказів.

Ухвалою від 30.05.2022 у справі №920/1044/21 закрито підготовче провадження та призначено справу №920/1044/21 до судового розгляду по суті; призначено розгляд справи №920/1044/21 по суті в режимі відеоконференції в судове засідання на 29.06.2022; постановлено провести судове засідання у справі № 920/1044/21, призначене на 29.06.2022 за участю представника позивача - Колісник Богдана Олеговича, e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення "EasyCon" (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

31.05.2022 електронною поштою представник позивача надіслав клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх №934/22).

Ухвалою від 06.06.2022 у справі №920/1044/21 задоволено заяву представника позивача про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх №934/22 від 31.05.2022) у справі №920/1044/21; постановлено провести судове засідання у справі № 920/1044/21, призначене на 29.06.2022 за участю представника позивача - Колісник Богдана Олеговича (номер засобу зв`язку НОМЕР_3 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку як Підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС за посиланням на офіційному вебпорталі «Судова влада України» https://vkz.court.gov.ua.

06.06.2022 представник позивача надіслав додаткові пояснення (вх №2117/22), відповідно до яких представник позивача зазначив, що показаннями свідка ОСОБА_2 не може бути підтверджено факт внесення змін до Договору поставки №17/10 від 09.03.2017 та відсутність заборгованості відповідача за зазначеним договором.

24.06.2022 електронною поштою представник відповідача надіслав клопотання про участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції (вх №1266) у справі №920/1044/22, відповідно до якого зазначений представник просив судове засідання, призначене на 29.06.2022, провести за його участю в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів представника; в судовому засіданні як представник відповідача братиме участь адвокат Холод Олег Анатолійович (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ).

Ухвалою від 27.06.2022 у справі №920/1044/21 задоволено клопотання представника відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (вх. №1266 від 24.06.2022) у справі №920/1044/21; постановлено провести судове засідання у справі №920/1044/21 призначене на 29.06.2022 за участю представника відповідача - адвоката Холода Олега Анатолійовича (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС за посиланням на офіційному вебпорталі «Судова влада України» https://vkz.court.gov.ua.

У судовому засідання 29.06.2022 в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви з розгляду справи по суті в режимі відеоконференції в судове засідання до 10.08.2022.

28.07.2022 представником позивача подані документи, які долучено до матеріалів справи, а саме:

1)додаткові пояснення щодо строків позовної давності (вх №3277/22 від 28.07.2022), в яких представник позивача зазначає про безпідставність доводів відповідача щодо спливу строку позовної давності для нарахування пені та штрафу;

2)заява щодо відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу (вх №1631 від 28.07.2022), згідно з якою представник позивача просить задовольнити дану заяву та стягнути з відповідача 49110,14 грн витрат на професійну правничу допомогу.

01.08.2022 електронною поштою представник позивача надіслав заяву (вх №1617) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

05.08.2022 електронною поштою представник відповідача надіслав клопотання (вх №1728) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засідання 10.08.2022 в порядку ч. 5 ст. 233 ГПК України постановлено протокольну ухвалу про задоволення усних клопотань позивача та відповідача про залишення без розгляду клопотання та заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції; залишено без розгляду заяву позивача (вх №1671 від 01.08.2022) та клопотання відповідача (вх №1728 від 05.08.2022) про участь у судовому засідання в режимі відеоконференції.

Ухвалою від 10.08.2022 у справі №920/1044/21 задоволено усне клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи по суті; відкладено розгляд справи №920/1044/21 по суті в режимі відеоконференції в судове засідання на 07.09.2022; задоволено клопотанням представника відповідача про виклик свідка; викликано та допитати як свідка ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) в судове засідання на 07.09.2022, 14:30; постановлено провести судове засідання у справі № 920/1044/21, призначене на 07.09.2022 за участю представника позивача - Колісник Богдана Олеговича (номер засобу зв`язку НОМЕР_3 , e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) та представника відповідача - адвоката Холода Олега Анатолійовича (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 ) в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням підсистеми відеоконференцзв`язку ЄСІТС за посиланням на офіційному вебпорталі «Судова влада України» https://vkz.court.gov.ua.

07.09.2022 представником відповідача подане клопотання (вх №4102/22) про зменшення до 90% розміру штрафних санкцій, які просить стягнути позивач.

07.09.2022 представник позивача подав заперечення на клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій (вх №4140/22).

У судовому засіданні 07.09.2022 представником відповідача заявлене клопотання про зменшення на 90% розміру витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із неспівмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката.

У судовому засіданні 07.09.2022 судом допитаний свідок ОСОБА_2 та відповідно до ч. 5 ст. 233 ГПК України постановлено протокольну увалу, якою оголошено перерву з розгляду справи по суті до 15.09.2022.

08.09.2022 представник позивача подав пояснення щодо строку зберігання договору (вх №4124 від 08.09.2022), в яких зазначив, що посилання відповідача на те, що оригінал додаткової угоди №1 від 09.10.17 та додаткової угоди №2 від 30.10.18 до договору поставки №17/10 від 09.03.17 були знищені з огляду на закінчення встановленого строку для їх зберігання не є обґрунтованими та не відповідають положенням чинного законодавства.

15.09.2022 представник відповідача надіслав додаткові пояснення щодо строку позовної давності (вх 4294/22), відповідно до яких в обґрунтування раніше заявленої заяви про застосування строків позовної давності просить застосувати строк позовної давності до поставок, які були сплачені у період з 26.04.2017 по 28.11.2017.

У судовому засіданні 15.09.2022 встановлено:

Учасник справи в судове засідання прибули. Судом долучено до матеріалів справи додаткові пояснення сторін.

Представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, підтримав раніше подані: заяву про застосування строку позовної давності, клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% та заявлене у судовому засіданні 07.09.2022 клопотання про зменшення розміру витрат на оплату послуг адвоката у зв`язку з їх не співмірністю.

Судовий процес на виконання ч. 1 ст. 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 15.09.2022 на підставі частини 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд установив наступне:

09.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фактор-Урожая» (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №17/10 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Пунктом 2.1. договору визначено, що за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.1. договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного договору.

Відповідно до п. 3.3. договору всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п. 3.2. договору. На підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2. даного договору, сторони, продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують "Aкт звіряння взаємних розрахунків", ініціатива підписання "Акту звіряння взаємних розрахунків" покладається на покупця.

При відсутності підписаного сторонами "Акту звіряння взаємних розрахунків", зобов`язання покупця щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору (п. 3.4. договору).

Пунктом 4.1. договору визначено, що строк поставки товару визначається у відповідних Додатках до цього договору.

Відповідно до п. 6.1. договору поставка продукції здійснюється на умовах визначених у Додатках до цього договору.

Згідно з п. 7.1. договору за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного договору.

Абзацом 1 пункту 7.1.1. договору встановлено, що крім відповідальності, встановленої п. 7.1. даного договору покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 7.7. договору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 1 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Згідно з п. 7.8. договору в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% вид суми несвоєчасно сплаченого товару.

Пунктом 7.9. договору встановлено, що сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.239 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Відповідно до п. 11.2. договору, договір набуває чинності з дня його підписання представника обох сторін і діє до повних розрахунків.

09.03.2017 між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №1-Н до договору, згідно з п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 835191,64 грн, в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату в наступному порядку: 20% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 167038,33 грн, проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 13.03.2017; 80% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 668153,31 грн, проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 01.10.2017 (п. 3).

10.03.2017 і 22.03.2017 на виконання Додатку №1-Н від 09.03.2017 до договору позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 835191,64 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №854 та №1312.

24.04.2017 між сторонами спору укладено Додаток №2-ЗЗР до договору, відповідно до п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 3000,00 грн, в т.ч. ПДВ. Разом з тим, як зазначив позивач, а також підтверджується матеріалами справи, строку оплати у Додатку №2-ЗЗР не визначено. Проте, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, товар по Додатку №2-ЗЗР повинен був бути оплаченим в день його прийняття, тобто 26.04.2017.

26.04.2017 на виконання Додатку №2-ЗЗР від 24.04.2017 до договору за видатковою накладною №3739 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 3000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

31.05.2017 між позивачем та відповідачем укладено Додаток №3-ЗЗР до договору, згідно з п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 323460,46 грн., в т.ч. ПДВ. Відповідач зобов`язався здійснити оплату в наступному порядку: 20% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 64692,09 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 10.06.2017; 80% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 258768,37 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 01.10.2017 (п. 3).

01.06.2017 на виконання Додатку №3-ЗЗР від 31.05.2017 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 323460,46 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5860.

27.11.2017 між постачальником та покупцем укладено Додаток №4-ЗЗР до договору, відповідно до п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 528847,88 грн, в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату в наступному порядку: 30% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 158654,36 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 28.11.2017; 70% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 370193,52 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 15.10.2018.

27.11.2017 між позивачем та відповідачем укладено Додаток №5-Н до договору, згідно з п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 1101352,27 грн, в т.ч. ПДВ. Разом з тим, Відповідач зобов`язався здійснити оплату в наступному порядку: 30% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 330405,68 грн проводиться Покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 28.11.2017; 70% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 770946,59 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 15.10.2018.

28.11.2017 на виконання Додатку №4-ЗЗР від 27.11.2017 до договору за видатковою накладною №9847 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 528847,88 грн, в т.ч. ПДВ.

28.11.2017 на виконання Додатку №5-Н від 27.11.2017 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 1101352,27 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №9848.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, на виконання умов договору та Додатків №1-Н, №2-ЗЗР, №3-ЗЗР, №4-ЗЗР та №5-Н позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 2791852,25 грн, в т.ч. ПДВ.

Матеріалами справи підтверджено, що всупереч умова договору та Додатків №1-Н, №2-ЗЗР, №3-ЗЗР, №4-ЗЗР, №5-Н до договору відповідачем здійснено оплату товарів з порушенням строків оплати та сплачено у наступні терміни: 3000,00 грн в т.ч. ПДВ 26.04.2017; 167038,33 грн в т.ч. ПДВ 30.05.2017; 21613,77 грн в т.ч. ПДВ 09.10.2017; 300000,00 грн в т.ч. ПДВ 06.11.2017; 670000,00 грн в т.ч. ПДВ 16.11.2017; 489060,04 грн в т.ч. ПДВ 28.11.2017; 941140,11 грн в т.ч. ПДВ 08.10.2018; 200000,00 грн в т.ч. ПДВ 30.10.2018.

Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи додано копії додаткової угоди № 1 від 09.10.2017 та додатковї угоди №2 від 30.10.2018, які як зазначає відповідач були підписані між сторонами спору.

Відповідно до п. 1. та п. 2 додаткової угоди №1 від 09.10.2017 сторони домовились внести зміни до пункту 7.7. договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року, виклавши його в такій редакції: « 7.7. В разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього Договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості три відсотки річних», а також виключено повністю пункт 7.9. Договору поставки № 17/10 від 09 березня 2017 року, у зв`язку з чим змінити порядкові номери пунктів « 7.10.» та « 7.11.» на « 7.9» та « 7.10» відповідно.

Згідно з п. 1. та п. 2 додаткової угоди №2 від 30.10.2018 до договору сторони підтверджують, що кожна із них повністю виконала свої зобов`язання за договором поставки №17/10 від 09 березня 2017 року; постачальник немає жодних претензій до покупця щодо строку та повноти оплати за поставлений товар.

Водночас, неодноразово у судових засіданнях представник відповідача зазначав, що оригіналів договору та додаткових угоди до договору на підприємстві відповідача немає, оскільки ці документи знищенні у зв`язку із закінченням строків їх обов`язкового зберігання.

Позивач, заперечуючи факт існування додаткової угоди №1 від 09.10.2017 та додаткової угоди №2 від 30.10.2018 до договору, відповідно до ст. 7 договору нарахував відповідачу наступні штрафні санкції: 45952,10 грн пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п. 7.1.1. договору); 271730,43 грн штрафу (п.7.8 договору); 83696,31 грн 48% річних від простроченої суми (п. 7.7 договору), а також 20824,10 грн інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Як зазначив позивач, у зв`язку з відмовою відповідач в добровільному порядку сплатити вказану заборгованість, позивач звернувся з даним позовом.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 ГК України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами склались відносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 ЦК України.

За приписами статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

У відзиві на позов відповідачем заявлено про те, що між ТОВ «Агрозахист Донбас» та ТОВ «Фактор-Урожая» було підписано: додаткову угоду №1 від 09.10.2017, відповідно до якої змінено п. 7.7 договору поставки (зменшено 48% річних на 3% річних) та виключено п. 7.9 договору поставки, яким передбачався строк позовної давності 3 роки; додаткову угоду №2 від 30.10.2018, якою засвідчено відсутність претензій позивача до відповідача щодо повноти та строків оплати за поставлені товари по договору поставки.

Водночас, в судових засіданнях представник відповідача неодноразово зазначав, що у ТОВ «Фактор-Урожая» відсутні оригінали вищевказаних додаткових угод до Договору поставки №17/10 від 09.03.2017, а саме додаткової угоди №1 від 09.10.2017 та додаткової угоди №2 від 30.10.2018, а у судовому засіданні 07.09.2022 представник відповідача зазначив, що оригінали зазначених документів відсутні у відповідача у зв`язку з тим, що були знищенні через закінчення строків їх обов`язкового зберігання.

Заслухавши заяву свідка та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд зазначає наступне стосовно наявності факту укладення зазначених вище додаткових угод до спірного договору:

Усі документи, повинні зберігатись в паперовому вигляді відповідно до Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, установах та організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 №1000/5 та Переліку типових документів, що створюються під час діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, інших установ, підприємств та організацій, із зазначенням строків зберігання документів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 12.04.2012 №578/5 (далі Перелік №578/5).

Перелік №578/5 є нормативно-правовим актом, призначеним для використання всіма організаціями при визначенні строків зберігання документів, їх відборі на постійне та тривале (понад 10 років) зберігання або для знищення (п. 1.4 Переліку).

Пунктами 2.3 - 2.5 Переліку №578/5 визначено, що строки зберігання документів у цьому Переліку диференційовано за двома групами організацій:

- до першої групи належать організації, в діяльності яких створюються документи НАФ. Дана група включає організації - джерела формування НАФ повного та вибіркового прийому. Строки зберігання документів для цих організацій наведено в графі 3 цього Переліку. Державні і комунальні організації - джерела формування НАФ - передають документи НАФ на постійне зберігання до державних архівів або архівних відділів міських рад в обов`язковому порядку, а інші організації - на підставі угод між власником документів і відповідною архівною установою.

- друга група включає організації, в діяльності яких не створюються документи НАФ. Строки зберігання документів цих організацій подано в графі 4 цього Переліку.

За змістом п. 2.10. Переліку №578/5 обчислення строків зберігання документів проводиться з 01 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Пунктом 2.11 Переліку №578/5 передбачено, що примітки, які застосовуються у цьому Переліку (графа 5), коментують і уточнюють строки зберігання документів. Примітки "Після закінчення строку дії договору", "Після затвердження", "Після заміни новими", "Після зняття виробів з виробництва", "Після введення об`єкта в експлуатацію" тощо вказують, що обчислення строку, вказаного в графах 3 і 4 Переліку, здійснюється з вказаного моменту.

Відповідно до ст. 330 п.п. 4.2 ч. 4 розділу 1 Переліку №578/5 передбачено, що договори, угоди (господарські, операційні тощо) зберігаються три роки після закінчення строку дії договору, угоди.

Тобто господарські договори підлягають зберіганню на підприємстві протягом строку дії договору та 3 роки після закінчення строку його дії.

Пунктом 11.2 Договору поставки №17/10 від 09.03.2017 передбачено, що договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повних розрахунків.

Відповідно до матеріалів справи розрахунок за поставлені товари в повному обсязі відповідачем здійснено 30.10.2018.

Згідно з п. 2.10. Переліку №578/5 обчислення строків зберігання документів проводиться з 01 січня року, який іде за роком завершення їх діловодством.

Таким чином, обчислення строку зберігання Договору поставки №17/10 почався з 01.01.2019 та сплив 3-річного строку зберігання закінчився 01.01.2022. Водночас позовну заяву подано 22.09.2021.

За таких обставин, посилання відповідача на те, що оригінали додаткової угоди №1 від 09.10.2017 та додаткової угоди №2 від 30.10.2018 до договору поставки №17/10 від 09.03.2017 були знищені з огляду на закінчення встановленого строку для їх зберігання не є обґрунтованими та не відповідають вищевказаним положенням чинного законодавства.

Докази, які надаються учасниками справи до суду, мають відповідати встановленим критеріям: належності, допустимості, достовірності, достатності.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 91 ГПК України).

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст. 91 ГПК України).

Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом (ч. 3 ст. 91 ГПК України).

Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (ч. 6 ст. 91 ГПК України).

Відповідачем підтверджено, що у нього відсутні оригінали додаткової угоди №1 від 09.10.2017 та додаткової угоди №2 від 30.10.2018, на які він посилається як на підставу звільнення від нарахування штрафу, пені, інфляційних втрат та відсотків річних, в т.ч.: з посиланням на сплив строків позовної давності.

Отже, згідно приписів ст. 91 ГПК України підлягають застосуванню наслідки, визначені ч. 6 ст. 91 ГПК України, а саме якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

У даному випадку, єдиним належним доказом достовірності наданих відповідачем копій додаткової угоди №1 від 09.10.2017 та додаткової угоди №2 від 30.10.2018 може бути лише дослідження судом оригіналів зазначених додаткових угод №1 та №2. Аналогічна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 23.12.2020 у справі №757/28231/13-ц.

Таким чином, за відсутності оригіналів додаткової угоди №1 від 09.10.2017 та додаткової угоди №2 від 30.10.2018, надані відповідачем копії, згідно ч. 6 ст. 91 ГПК України, не беруться судом до уваги та не є доказами у справі в розумінні ст. 91 ГПК України.

Разом з тим, представником відповідача подана до матеріалів справи нотаріально посвідчена заява свідка, в якій ОСОБА_2 , як свідок, повідомив, що дійсно уклав від імені ТОВ «Агрозахист Донбас» додаткову угоду №1 від 09.10.2017 до Договору поставки №17/10 від 09.03.2017 та додаткову угоду №2 від 30.10.2018 до договору поставки №17/10 від 09.03.2017, копії яких були додані до матеріалів справи відповідачем.

Частиною 1 статті 77 ГПК України визначеного, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ЦК України заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 87 ГПК України на підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Суд дійшов висновку, що підтвердження факту здійснення господарських операцій та вчинення правочинів, в т.ч.: зміна умов договору поставки в частині зміни пунктів 7.7, 7.9, 7.10, 7.11 договору, підлягають доведенню лише відповідними письмовими доказами (оригіналами відповідних додаткових угод про внесення змін до договору поставки) та не можуть встановлюватися на підставі показань свідка.

З наведених норм чинного ГПК України слідує, що докази у вигляді показання свідків у господарському судочинстві носять факультативний (допоміжний) характер та становлять певні відомі особам обставини, які мають значення для справи.

При цьому, ч. 2 ст. 87 ГПК України визначає, що показаннями свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства відображаються у відповідних документах.

Враховуючи викладене, заявою та показаннями свідка ОСОБА_2 не може бути підтверджено факт внесення змін до договору поставки №17/10 від 09.03.2017 та відсутність заборгованості відповідача за зазначеним договором, внаслідок прострочення відповідачем строків виконання зобов`язань з оплати поставлених позивачем товарів за договором.

Відтак, посилання відповідача на те, що погодженням між сторонами зміни пунктів 7.7., 7.9., 7.10., 7.11. договору, підтверджується заявою ОСОБА_2 за відсутності в матеріалах справи належних та допустимих доказів, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, є безпідставними та не беруться судом до уваги як доказ у справі.

Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу 20824,10 грн інфляційної складової (втрат), 83696,31 грн 48% річних, 45952,10 грн пені, 271730,43 грн штрафу.

Щодо вимог позивача про стягнення 45952,10 грн пені та 271730,43 грн штрафу суд зазначає наступне.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Судом встановлено факт неналежного виконання умов договору відповідачем в частині несвоєчасної сплати вартості поставленого товару, що є порушенням з боку відповідача п. 3.1. договору та п. 3 додатків до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Статтею 549 ЦК України визначено що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Згідно з абз. 1 п. 7.1.1. договору покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Згідно з п. 7.8. договору в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% вид суми несвоєчасно сплаченого товару.

Пунктом 7.9. договору встановлено, що сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.239 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Відповідно до доданого до позову розрахунку, позивачем нараховано відповідачу 45952,10 грн пені та 271730,43 грн 20% штрафу.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку пені та 20% штрафу, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання умов договору відповідачем щодо сплати вартості поставленого товару, вимоги позивача в частині стягнення 45952,10 грн пені та 271730,43 грн 20% штрафу є правомірними і законними.

Разом з тим, 21.10.2021 відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності (вх№3812/21), в якій відповідач просить застосувати строк позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу.

Перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Таким чином, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права, а отже, і обґрунтованості позовних вимог.

Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд у свої постановах від 10.07.2018 №922/1898/17, від 13.11.2018 №922/284/18, від 20.03.2018 №911/1668/17, від 04.12.2018 №915/1286/17.

Судом встановлено правомірність вимог позивача щодо стягнення пені та штрафу.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 7.9. договору встановлено строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій продовжено до 3 років.

Частиною першою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Приписами частини третьої вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В заперечення щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, представник позивача зазначив, що оскільки трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257, 258 ЦКУ та п. 7.9 договору, припав на час дії карантину на території України, цей строк станом на час звернення позивача із позовом не закінчився та є продовженим на строк дії такого карантину. З огляду на викладене, на думку представника позивача, строк позовної давності щодо пені, штрафу позивачем не пропущено.

Разом з тим, відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» карантин на усій території України було встановлено з 12.03.2020.

Відповідно до п. 12 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, яким було доповнено вказаний Розділ ЦК України на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Матеріалами справи підтверджено, що сторонами у договорі збільшено встановлений ст. 258 ЦК України строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу та пені у 1 рік до 3 років у відповідності до положень ст. 259 ЦК України,

Таким чином, норми Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)» не поширюються на строки позовної давності, погоджені сторонами на підставі ст. 259 ЦК України, оскільки наведена норма Закону стосуються лише строків, які визначені законом, а саме - статтями 257, 258 ЦК України.

Оскільки норма закону не передбачає продовження на період карантину строків, які погоджені сторонами відповідно до ст. 259 ЦК України, тому посилання позивача, що позовна давність на час звернення позивача до суду із даним позовом не пропущена та є продовженою на строк дії карантину, суд вважає безпідставними.

До поставок, які були оплачені у період з 26.04.2017 по 28.11.2017, щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) слід застосувати строк позовної давності, визначений п. 7.9 Договору поставки № 17/10 від 09 березня 2017 року, без урахування пункту 12 розділу «Прикінцевих та перехідних положень» Цивільного кодексу України.

Таким чином, на підставі вищевикладених обставин та зазначених норм права, суд застосовує строк позовної давності до нарахованих 231730,43 грн штрафу (33407,67 грн + 12938,42 грн + 185384,34 грн) та 43190,46 грн пені (9427,37 грн + 6078,30 грн + 27684,79 грн) за поставки, які були оплачені відповідачем у період з 26.04.2017 по 28.11.2017, оскільки позовна заява була подана лише у вересні 2021 року, в той час як трирічний строк позовної давності встановлений сторонами у п. 7.9. договору за зазначений період щодо нарахованих вище сум штрафу та пені сплив у 2020 році, тобто позивачем пропущено строк позовної давності щодо заявлених сум.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України подана заява про застосування позовної давності та матеріалами справи підтверджено сплив позовної давності у 2020 році щодо стягненні 231730,43 грн штрафу та 43190,46 грн пені нарахованих позивачем у період з 26.04.2017 по 28.11.2017, а тому керуючись ч. 4 ст. 267 ЦК України суд відмовляє позивачу у стягненні 231730,43 грн штрафу та 43190,46 грн пені, у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 40000,00 грн штрафу та 2761,54 грн пені.

Разом з тим, частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 ЦК України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 ЦК України, 233 ГК України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Враховуючи приписи частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд зазначає, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому дію якого продовжено. Зазначене є загальновідомим фактом і відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України доказуванню не підлягає.

Суд враховує те, що в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб`єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов`язані з воєнними діями на території України.

У постанові від 24.02.2021 р. у справі № 924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведене, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд вважає, що зменшення розміру неустойки є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд, оцінивши матеріали справи, вважає за можливе зменшити розмір штрафу з 40000,00 грн до 1000,00 грн та пені з 2761,54 грн до 1000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача 83696,31 грн 48% річних та 20824,10 грн інфляційних збитків суд зазначає наступне:

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 ЦК України).

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до п. 7.7. договору в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 1 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Відповідно до розрахунку доданого позивачем до позову, останнім нараховано відповідачу 20824,10 грн інфляційних збитків та 83696,31 грн 48% річних.

З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку 48% річних та інфляційних нарахувань, враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суд вважає правомірними та обґрунтованими вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 20824,10 грн інфляційних збитків та 83696,31 грн 48% річних.

Разом з тим, суд зазначає, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 ГК України).

При цьому, слід зазначити, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18).

Враховуючи значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, а також беручи до уваги баланс інтересів обох сторін, суд вважає, що зменшення розміру 48% річних є таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, як до сторони, до якого застосовуються штрафні санкції.

Таким чином, суд зменшує розмір 48% річних на 50% - з 83696,31 грн до 41848,15 грн.

Згідно з частинами першою, третьою статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України.

Згідно з ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що позивачем частково доведено належними та допустимими доказами ті обставини, на які він посилався, як на підставу позову, у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 20824,10 грн інфляційних втрат, 41848,15 грн 48% річних, 1000,00 грн пені та 1000,00 грн штрафу, в іншому - відмовляє.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 6333,04 грн та 49110,14 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо стягнення 6333,04 грн судового збору.

Позивачем при звернені до суду з позовом як доказ сплати судового збору до позовної заяви додане платіжне доручення від 20.09.2021 №8087 в сумі 6333,04 грн.

Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, відповідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, позивачу за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню 2481,00 грн судового збору, в межах мінімальної ставки судового збору, передбаченої Законом України «Про судовий збір» при зверненні до господарського суду з позовом майнового характеру.

Щодо стягнення 49110,14 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Частиною 8 статті 129 ГПК України встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до протоколу судового засідання від 15.09.2022 у справі №920/1044/21 у судовому засіданні 15.09.2022 судом закінчено з`ясовування обставини та перевірка їх доказами та проведено судові дебати.

Разом з тим, 28.07.2022 представник позивача подав заяву про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу (вх №1631), в якій просить стягнути з відповідача 49110,14 грн витрат на професійну правничу допомогу.

У зв`язку з викладеним, наявні правові підстави для розгляду судом заяви представника позивача про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.

На підтвердження правовідносин, що виникли між позивачем та адвокатом, до матеріалів справи додано договір про надання правової допомоги від 25.11.2020 №25/11, укладений між адвокатом Колісник Богданом Олеговичем (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» (далі - позивач, клієнт), відповідно до п. 1.1. якого адвокат зобов`язується надати клієнту юридичні послуги адвоката щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів клієнта в органах державної влади, правоохоронних органах, у відносинах з підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, судах України у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта, в тому числі у кримінальних провадженнях, а клієнт зобов`язується прийняти надані за цим договором послуги та сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк, погоджені сторонами.

17.12.2021 та 20.09.2021 між клієнтом та адвокатом укладені додаткові угоди до договору від 25.11.2020 №25/11.

Відповідно до додаткової угоди від 20.09.2021 сторони погодили, що сума (розмір) витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 2000,00 гри, за одну годину надання адвокатом послуг щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фактор-Урожая» за договором поставки №17/10 від 09.03.2017.

Пунктом 2 додаткової угоди від 20.09.2021 визначено, що окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в п. 1 цієї додаткової угоди, клієнт також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості («гонорар успіху») в розмірі 5% від стягнутої суми.

В пункті 3 додаткової угоди від 20.09.2021 в рамках супроводження справи та надання правової допомоги, сторони визначили перелік послуг (робіт).

Згідно з п. 4 додаткової угоди від 20.09.2021 сторони погодили, що оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили про стягнення заборгованості за договором поставки №17/10 від 09.03.2017.

Матеріалами справи підтверджено, що Колісник Б.О. має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.10.2018 серії ЧЦ №000301.

Представником позивача до матеріалів справи додано акт приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022. Відповідно до п. 1 зазначеного акту адвокатом виконано роботи вартість яких склала 28000,00 грн, а в п. 2 - визначено гонорар в розмірі 21110,14 грн. Таким чином, загальна вартість наданих послуг за актом приймання-передачі визначена в розмірі 49110,14 грн.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Положеннями частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі та визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

За змістом ч. 4 ст.126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, у вже згаданому рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/West Alliance Limited» проти України» суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Обсяг наданих послуг адвоката, кількість витраченого часу та вартість таких робіт за договором про надання правової допомоги визначені позивачем та адвокатом в акті приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022 в сумі 49110,14 грн.

Разом з тим, у судовому засіданні 07.09.2022 представником відповідача заявлене клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, оскільки витрати на правничу допомогу є надмірними і завищеними адвокатом, так як за час розгляду справи адвокатом подані документи не значної складності та обсягу.

Враховуючи викладене, суд погоджується з позицією позивача та вважає, що відображена в наданих позивачем доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), що зазначені у п. 1 акту приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022 не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Суд дійшов висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаними роботами, а також заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.

Разом з тим, раціональним та достатньо розумним обсягом часом, необхідним для надання послуг компетентною особою, у даному випадку - адвокатом, зазначених у п. 1 акту приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022 суд вважає час в 7 годин, що складає вартість наданої послуги за такий час в розмірі 14000,00 грн.

Розмір «гонорару успіху», визначений у п. 1 акту приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022, складає 21110,14 грн.

Пунктом 2 додаткової угоди від 20.09.2021 визначено, що клієнт також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості («гонорар успіху») в розмірі 5% від стягнутої суми.

Сума, що стягується з відповідача судом, складає 64672,25 грн (в т.ч.: 20824,10 грн інфляційних втрат, 41848,15 грн 48% річних, 1000,00 грн пені та 1000,00 грн штрафу).

Враховуючи положення п. 2 додаткової угоди від 20.09.2021, 5% від зазначеної суми складає 3233,61 грн, що і є «гонораром успіху».

Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги.

За наведених підстав, з відповідача на користь позивача належить до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 17233,61 грн (14000,00 грн вартість наданих робіт + 3233,61 грн «гонорар успіху»), які понесенні у зв`язку з розглядом справи в Господарському суду Сумської області.

Таким чином, судові витрати, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складаються з 2481,00 грн судового збору та 17233,61 грн витрат на правову допомогу.

На підставі наведеного, керуючись статтями 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Урожая" (вул. Засумська, буд. 25, м. Суми, 40030; код ЄДРПОУ 31850014) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахтист Донбас" (вул. Машинобудівників, 4В, смт Чабани, Києво-Святошинський район, Київська область, 08162, код за ЄДРПОУ 30048570) 20824,10 грн (двадцять тисяч вісімсот двадцять чотири грн 10 коп.) інфляційних втрат, 41848,15 грн (сорок одну тисячу вісімсот сорок вісім грн 15 коп.) 48% річних, 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.) пені та 1000,00 грн (одна тисяча грн 00 коп.) штрафу, а також 2481,00 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одна грн 00 коп.) судового збору та 17233,61 грн (сімнадцять тисяч двісті тридцять три грн 61 коп.) витрат на правову допомогу.

3. В іншому відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256, ст. 257 ГПК України).

Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 6 ГПК України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

У зв`язку із навчальною відпусткою судді Котельницької В.Л., повний текст рішення складено та підписано 31.10.2022.

Суддя В.Л. Котельницька