Постанова
від 20.04.2023 по справі 920/1044/21
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2023 р. м.Київ Справа№ 920/1044/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Шаптали Є.Ю.

Тищенко О.В.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 20.04.2023:

від позивача: Василюк Є.В.

від відповідача: Холод О.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"

на рішення Господарського суду Сумської області

від 15.09.2022 (повний текст складено 31.10.2022)

у справі № 920/1044/21 (суддя Котельницька В.Л.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор -Урожая"

про стягнення 422 202,94 грн.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" звернувся з позовом, в якому просить стягнути з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор -Урожая" 20824,10 грн інфляційної складової (втрат), 83696,31 грн 48% річних, 45952,10 грн пені, 271730,43 грн штрафу, а також - судові витрати у справі (витрати на сплату судового збору та витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем допущено порушення умов Договору щодо оплати поставленого товару, що згідно з приписами ст. 625 Цивільного кодексу України, п. 7.1.1., 7.7, 7.8, 7.9 Договору є підставами для стягнення нарахованих позивачем 20824,10 грн інфляційної складової (втрат), 83696,31 грн 48% річних, 45952,10 грн пені, 271730,43 грн штрафу.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій: 83696,31 грн 48% річних, 45952,10 грн пені, 270730,43 грн штрафу, а також подав заяву про застосування строків позовної давності (вх№3812/21 від 21.10.2021), відповідно до якої просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог в частині стягнення 45952,10 грн пені та 270730,43 грн штрафу.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням господарського суду Сумської області від 15.09.2022 у справі № 920/1044/21 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 20 824, 10 грн інфляційних втрат, 41 848, 15 грн - 48% річних, 1000, 00 грн пені та 1000, 00 грн штрафу, а також 2481,00 грн судового збору та 17233, 61 грн витрат на правову допомогу. В іншій частині відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:

- відповідачем відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України подана заява про застосування позовної давності та матеріалами справи підтверджено сплив позовної давності у 2020 році щодо стягненні 231730,43 грн штрафу та 43190,46 грн пені нарахованих позивачем у період з 26.04.2017 по 28.11.2017, а тому керуючись ч. 4 ст. 267 ЦК України суд першої інстанції відмовив позивачу у стягненні 231730,43 грн штрафу та 43190,46 грн пені, у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності;

- з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 40000,00 грн штрафу та 2761,54 грн пені;

- проте, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд першої інстанції дійшов висновку, що зменшення розміру неустойки є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції, і присудив до стягнення 1000, 00 грн пені та 1000, 00 грн штрафу;

- враховуючи встановлений судом факт неналежного виконання відповідачем умов договору, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 20824,10 грн інфляційних збитків та 83696,31 грн 48% річних;

- також, суд першої інстанції зменшив розмір 48% річних на 50% - з 83696,31 грн до 41848,15 грн., врахувавши значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору.

Крім того, судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні з відповідача на користь позивача належить до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 17233,61 грн (14000,00 грн вартість наданих робіт + 3233,61 грн "гонорар успіху"), які понесенні у зв`язку з розглядом справи в Господарському суду Сумської області.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 15.09.2022 у справі № 920/1044/21 та прийняти новее рішення, яким позовні вимоги ТОВ "Агрозахист Донбас" задовольнити в повному обсязі та стягнути з відповідача на користь позивача суму 48% річних - 83696, 31 грн, суму пені - 45 952, 10 грн, штрафи - 271 730, 43, суму інфляційних втрат - 20 824, 10 грн. Крім того, скаржник просив стягнути з відповідача витрати пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції в сумі 49 110,14 грн. та в суді апеляційної інстанції - 20 000,00 грн.

Зокрема, скаржник наголошував на тому, що судом першої інстанції неправильно застосував приписи ст. ст. 257, 258, 625 Цивільного кодексу України та п. 7.9 договору стосовно застосованої позовної давності до вимог про стягнення пені та штрафу, до якої підлягає застосуванню приписи п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)".

Також, скаржник вказував, що зменшення пені та штрафу є необґрунтованим,оскільки відповідача всупереч договірним обов`язкам допустив істотне порушення щодо строків оплати поставлених товарів та не надав доказів в підтвердження відсутності у відповідача вини у простроченні оплати поставлених товарів.

Крім того, скаржник не погоджується з здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат на професійну правничу допомогу, оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу - є обґрунтованим, документально доведеним та підлягав стягненню з огляду на приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, скаржник просив стягнути з відповідача витрати пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції в сумі 49 110,14 грн. (21 110,40 грн. - гонорар успіху та 28 000,00 грн. вартість послуг на професійну правничу допомогу) та в суді апеляційної інстанції - 20 000,00 грн.

17.04.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від скаржника надійшли додаткові пояснення по справі, в яких він наголошував на тому, що закінчення перебігу трирічного строку позовної давності щодо стягнення інфляційних втрат, штрафу, пені та відсотків річних припало на період карантину, а тому в силу п. 12 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)" строк позовної давності на період карантину є продовженим. Таким чином, позивачем не пропущено строк позовної давності. Крім того, скаржник зазначав, що він також перебуває у складному фінансовому стані, за результатами 2022 року позивач отримав збитки в розмірі 38 966 00,00 грн., що підтверджується звітом про фінансові результати за 2022 рік, перебуває в зоні бойових дій та обстрілів зі сторони військ рф, а також змушений був передати належне йому нерухоме майно в рахунок погашення боргу перед третьою особою, про що подав відповідні докази на стадії апеляційного розгляду справи.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

11.04.2023 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який прийнято судом до розгляду у відповідності до приписів ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і в якому позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, відповідач посилався на те, що суд першої інстанції обгрунтовано присудив до стягнення спірні суми, а також враховуючи баланс інтересів обох сторін, значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, наявність військових дій та воєнного стану у країні, застосував приписи ст. 233 Господарського кодексу України та приписи ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем були долучені додаткові докази в підтвердження складного фінансового стану (копія фінансової звітності за 2021 рік від 01.01.2022, докази прийняття контролюючим органом фінансової звітності за 2021 рік від 01.01.2022, копія фінансової звітності за 2022 рік від 01.01.2023, докази прийняття контролюючим органом фінансової звітності за 2022 рік від 01.01.2023, копії податкових декларацій з податку на прибуток підприємств за звітний період 2021 року та 2022 року, докази прийняття контролюючим органом вказаної звітності, відомості з офіційного сайту Пенсійного фонду України, копія рішення одноособового учасника ТОВ «Фактор Урожая» від 30.05.2022, копія наказу № 1-К про звільнення від 30.05.2022), які не були подані до суду першої інстанції, і які відповідач просив врахувати при розгляді справи, поновивши процесуальний строк на подання таких доказів.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2022 справу № 920/1044/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - ОСОБА_1, судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 витребувано матеріали справи № 920/1044/21 з Господарського суду Сумської області.

02.01.2023 матеріали справи надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" на рішення Господарського суду Сумської області від 15.09.2022 у справі № 920/1044/21 залишено без руху. Протягом десяти днів з дня вручення цієї ухвали скаржнику надано право усунути недоліки, а саме, подати в строк, визначений цією ухвалою, докази сплати судового збору в сумі 9499,57 грн по справі № 920/1044/21.

01.03.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено електронну квитанцію ID 71-21-9903-5875-1298 від 08.11.2022 про сплату судового збору за подачу апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" на рішення Господарського суду Сумської області від 15.09.2022 у справі № 920/1044/21 у розмірі 9 501 грн. 00 коп.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 920/1044/21, у зв`язку зв`язку з звільненням головуючого судді ОСОБА_1 у відставку 28.02.2023 (рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2023).

Порядок визначення/зміни складу господарського суду врегульовано ст. 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст 32 Господарського процесуального кодексу України, визначення судді, а в разі колегіального розгляду - судді-доповідача для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою під час реєстрації документів, зазначених в частині другій статті 6 цього Кодексу, а також в інших випадках визначення складу суду на будь-якій стадії судового процесу, з урахуванням спеціалізації та рівномірного навантаження для кожного судді, за принципом випадковості та в хронологічному порядку надходження справ.

За змістом ч. 9 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, якщо невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя (якщо справа розглядається одноособово) або суддя-доповідач зі складу колегії суддів (якщо справа розглядається колегіально) у передбачених законом випадках не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

У разі зміни складу суду на стадії підготовчого провадження розгляд справи починається спочатку, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом. У разі зміни складу суду на стадії розгляду справи по суті суд повторно розпочинає розгляд справи по суті, крім випадку, коли суд ухвалить рішення про повторне проведення підготовчого провадження (ч. 14 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України ).

Згідно із пунктом 17.4 частини 17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи до приведення Положення про автоматизовану систему документообігу суду у відповідність із цією редакцією Кодексу в частині порядку визначення судді або колегії суддів для розгляду конкретної справи, але не довше, ніж три місяці з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу, здійснюється за допомогою автоматизованої системи документообігу суду за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Враховуючи положення п.17.4 ч.17 Розділу ХІ Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, відповідно до підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду та у зв`язку з звільненням головуючого судді ОСОБА_1 у відставку 28.02.2023 (рішення Вищої ради правосуддя від 28.02.2023) призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 925/1044/21.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2023 справу № 920/1044/21 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р. судді: Шаптала Є.Ю., Тищенко О.В.

З метою здійснення подальшого розгляду справи № 910/6176/22 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Інжинірингова Компанія Трейд-Інвест" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.10.2022, справа підлягає прийняттю до провадження визначеним складом суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 прийнято справу № 920/1044/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" на рішення Господарського суду Сумської області від 15.09.2022 до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю., відкрито апеляційне провадження у справі № 920/1044/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" на рішення Господарського суду Сумської області від 15.09.2022, розгляд справи призначено на 20.04.2023, встановлено учасникам справи процесуальні строки на подання відзивів, заяв та клопотань.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 20.04.2023 з`явився представник позивача (скаржника) та представник відповідача.

Представник скаржника (позивача) в судовому засіданні 20.04.2023 підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати оскаржуване рішення та задовольнити позовні вимоги повністю, з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

Представник відповідача в судовому засіданні 20.04.2023 просив залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 09.03.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор-Урожая" (далі - покупець, відповідач) укладено договір поставки №17/10 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору в терміни, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця продукцію виробничо-технічного призначення (надалі - товар), а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму (вартість, ціну), визначену договором.

Пунктом 2.1. договору визначено, що за даним договором постачається виключно оригінальна продукція, виробництва провідних компаній світу, асортимент, кількість, ціна якої визначаються Додатками та/або накладними, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 3.1. договору порядок розрахунків за поставлений товар визначається в Додатках до даного договору.

Відповідно до п. 3.3. договору всі платежі за цим договором здійснюються покупцем з врахуванням п. 3.2. договору. На підтвердження виконання покупцем зобов`язань з оплати товару з врахуванням п. 3.2. даного договору, сторони, продовж трьох днів від дня остаточного розрахунку за відповідним Додатком або Договором в цілому, підписують "Aкт звіряння взаємних розрахунків", ініціатива підписання "Акту звіряння взаємних розрахунків" покладається на покупця.

При відсутності підписаного сторонами "Акту звіряння взаємних розрахунків", зобов`язання покупця щодо повної оплати вартості отриманого товару не вважається виконаним, що є підставою для застосування відповідних штрафних санкцій згідно з умовами договору (п. 3.4. договору).

Пунктом 4.1. договору визначено, що строк поставки товару визначається у відповідних Додатках до цього договору.

Відповідно до п. 6.1. договору поставка продукції здійснюється на умовах визначених у Додатках до цього договору.

Згідно з п. 7.1. договору за порушення умов даного договору винна сторона відшкодовує спричинені цим збитки в порядку, передбаченому чинним законодавством та з урахуванням даного договору.

Абзацом 1 пункту 7.1.1. договору встановлено, що крім відповідальності, встановленої п. 7.1. даного договору покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 7.7. договору, в разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 1 цього договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості сорок вісім відсотків річних, якщо інший розмір річних відсотків не встановлено відповідним Додатком до договору. Річні нараховуються на загальну суму простроченої оплати.

Згідно з п. 7.8. договору, в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% вид суми несвоєчасно сплаченого товару.

Пунктом 7.9. договору встановлено, що сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.239 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Відповідно до п. 11.2. договору, договір набуває чинності з дня його підписання представника обох сторін і діє до повних розрахунків.

09.03.2017 між позивачем та відповідачем було укладено Додаток №1-Н до договору, згідно з п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 835191,64 грн, в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату в наступному порядку: 20% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 167038,33 грн, проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 13.03.2017; 80% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 668153,31 грн, проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 01.10.2017 (п. 3).

10.03.2017 і 22.03.2017 на виконання Додатку №1-Н від 09.03.2017 до договору позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 835191,64 грн., в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковими накладними №854 та №1312.

24.04.2017 між сторонами спору укладено Додаток №2-ЗЗР до договору, відповідно до п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 3000,00 грн, в т.ч. ПДВ. Разом з тим, як зазначив позивач, а також підтверджується матеріалами справи, строку оплати у Додатку №2-ЗЗР не визначено. Проте, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Отже, товар по Додатку №2-ЗЗР повинен був бути оплаченим в день його прийняття, тобто 26.04.2017.

26.04.2017 на виконання Додатку №2-ЗЗР від 24.04.2017 до договору за видатковою накладною №3739 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 3000,00 грн., в т.ч. ПДВ.

31.05.2017 між позивачем та відповідачем укладено Додаток №3-ЗЗР до договору, згідно з п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 323460,46 грн., в т.ч. ПДВ. Відповідач зобов`язався здійснити оплату в наступному порядку: 20% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 64692,09 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 10.06.2017; 80% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 258768,37 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 01.10.2017 (п. 3).

01.06.2017 на виконання Додатку №3-ЗЗР від 31.05.2017 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 323460,46 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №5860.

27.11.2017 між постачальником та покупцем укладено Додаток №4-ЗЗР до договору, відповідно до п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 528847,88 грн, в т.ч. ПДВ. Водночас, відповідач зобов`язався здійснити оплату в наступному порядку: 30% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 158654,36 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 28.11.2017; 70% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 370193,52 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 15.10.2018.

27.11.2017 між позивачем та відповідачем укладено Додаток №5-Н до договору, згідно з п. 1 якого позивач зобов`язався поставити товари загальною вартістю 1101352,27 грн, в т.ч. ПДВ. Разом з тим, Відповідач зобов`язався здійснити оплату в наступному порядку: 30% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 330405,68 грн проводиться Покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 28.11.2017; 70% від суми, що вказана в даному Додатку в розмірі 770946,59 грн проводиться покупцем на розрахунковий рахунок постачальника в строк до 15.10.2018.

28.11.2017 на виконання Додатку №4-ЗЗР від 27.11.2017 до договору за видатковою накладною №9847 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 528847,88 грн, в т.ч. ПДВ.

28.11.2017 на виконання Додатку №5-Н від 27.11.2017 позивачем поставлено відповідачу товари загальною вартістю 1101352,27 грн, в т.ч. ПДВ, що підтверджується видатковою накладною №9848.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено, на виконання умов договору та Додатків №1-Н, №2-ЗЗР, №3-ЗЗР, №4-ЗЗР та №5-Н позивачем було поставлено, а відповідачем отримано товарів на загальну суму 2791852,25 грн, в т.ч. ПДВ.

Матеріалами справи підтверджено, що всупереч умова договору та Додатків №1-Н, №2-ЗЗР, №3-ЗЗР, №4-ЗЗР, №5-Н до договору відповідачем здійснено оплату товарів з порушенням строків оплати та сплачено у наступні терміни: 3000,00 грн в т.ч. ПДВ 26.04.2017; 167038,33 грн в т.ч. ПДВ 30.05.2017; 21613,77 грн в т.ч. ПДВ 09.10.2017; 300000,00 грн в т.ч. ПДВ 06.11.2017; 670000,00 грн в т.ч. ПДВ 16.11.2017; 489060,04 грн в т.ч. ПДВ 28.11.2017; 941140,11 грн в т.ч. ПДВ 08.10.2018; 200000,00 грн в т.ч. ПДВ 30.10.2018.

Разом з тим, відповідачем до матеріалів справи додано копії додаткової угоди № 1 від 09.10.2017 та додаткової угоди №2 від 30.10.2018, які як зазначає відповідач були підписані між сторонами спору.

Відповідно до п. 1. та п. 2 додаткової угоди №1 від 09.10.2017 сторони домовились внести зміни до пункту 7.7. договору поставки №17/10 від 09 березня 2017 року, виклавши його в такій редакції: " 7.7. В разі невиконання покупцем зобов`язань щодо оплати отриманого Товару та невиконання зобов`язань передбачених розділом 3 цього Договору покупець, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, сплачує на користь постачальника крім суми заборгованості три відсотки річних", а також виключено повністю пункт 7.9. Договору поставки № 17/10 від 09 березня 2017 року, у зв`язку з чим змінити порядкові номери пунктів " 7.10." та " 7.11." на " 7.9" та " 7.10" відповідно.

Згідно з п. 1. та п. 2 додаткової угоди №2 від 30.10.2018 до договору, сторони підтверджують, що кожна із них повністю виконала свої зобов`язання за договором поставки №17/10 від 09 березня 2017 року; постачальник немає жодних претензій до покупця щодо строку та повноти оплати за поставлений товар.

Як вказував відповідач, оригіналів договору та додаткових угоди до договору на підприємстві відповідача немає, оскільки ці документи знищенні у зв`язку із закінченням строків їх обов`язкового зберігання.

Позивач, заперечуючи факт існування додаткової угоди №1 від 09.10.2017 та додаткової угоди №2 від 30.10.2018 до договору, відповідно до ст. 7 договору нарахував відповідачу наступні штрафні санкції: 45952,10 грн пені в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення (п. 7.1.1. договору); 271730,43 грн штрафу (п.7.8 договору); 83696,31 грн 48% річних від простроченої суми (п. 7.7 договору), а також 20824,10 грн інфляційних втрат згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Як зазначив позивач, у зв`язку з відмовою відповідач в добровільному порядку сплатити вказану заборгованість, позивач звернувся з даним позовом.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до частини першої статті 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України, визначено, що підставою виникнення господарських зобов`язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до вимог частини першої статті 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов`язок суб`єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Виходячи з правової природи укладеного правочину, між сторонами виникли правовідносини з поставки товару, які врегульовані § 1 та § 3 Глави 54 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати в установлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його в підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Пунктом 11.2 Договору поставки №17/10 від 09.03.2017 передбачено, що договір набуває чинності з дня його підписання і діє до повних розрахунків.

Відповідно до матеріалів справи, розрахунок за поставлені товари в повному обсязі відповідачем здійснено 30.10.2018.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору щодо своєчасної оплати вартості поставленого товару, у зв`язку з чим позивач нарахував відповідачу 20824,10 грн інфляційної складової (втрат), 83696,31 грн 48% річних, 45952,10 грн пені, 271730,43 грн штрафу.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення 45952,10 грн пені та 271730,43 грн штрафу, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст.612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 5 ст. 254 Цивільного кодексу України, якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Матеріалами справи підтверджується та вірно встановлений судом першої інстанції факт неналежного виконання умов договору відповідачем в частині несвоєчасної сплати вартості поставленого товару, що є порушенням з боку відповідача п. 3.1. договору та п. 3 додатків до договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня.

Умовами договору сторонни погодили:

- абз. 1 п. 7.1.1. договору: покупець за несвоєчасну оплату продукції сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми боргу за кожний день прострочення.

- п. 7.8. договору: в разі прострочення покупцем конкретного платежу, визначеного окремим додатком більше ніж на 10 днів, покупець сплачує додатково штраф у розмірі 20% вид суми несвоєчасно сплаченого товару.

- п. 7.9. договору: сторони домовились про те, що стягнення штрафних санкцій (пені, штрафу, процентів) за даним договором відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, не обмежується строком нарахування та припиняється в день виконання стороною зобов`язання, а строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій, у відповідності до ст.239 Цивільного кодексу України, продовжується до 3 (трьох) років.

Відповідно до доданого до позову розрахунку, позивачем нараховано відповідачу 271730,43 грн 20% штрафу:

- 33 407,67 грн. за додатком № 1-Н до договору, сума боргу - 167 038,33 грн.;

- 12 938,42 грн. за додатком № 3-33Р до договору, сума боргу - 64 692,09 грн.;

- 185 384,34 грн. за додатком № 1-Н до договору, сума боргу 926 921,68 грн;

- 40 000,00 грн. за Додатком № 4-ЗЗР та № 5-Н до договору, сума боргу - 200 000,00 грн.

Відповідно до доданого до позову розрахунку, позивачем нараховано відповідачу та 45952,10 грн пені:

- 9 427,37 грн. за додатком № 1-Н до договору : з 14.03.2017 по 29.05.2017 на суму боргу 167 038,33 грн.;

- 6 078,30 грн. за додатком № 3-33Р до договору: з 13.06.2017 по 08.10.2017 на суму боргу в розмірі 64 692,09 грн. та з 09.10.2017 по 05.11.2017 на суму боргу 43 078,32 грн;

- 27 684,79 грн. за додатком № 1-Н та додатком № 3-33Р до договору: з 02.10.2017 по 05.11.2017 на суму боргу 926 921,68 грн., з 06.11.2017 по 15.11.2017 на суму боргу 670 000,00 грн.;

- 2 761,64 грн. за Додатком № 4-ЗЗР та № 5-Н до договору: з 16.10.2018 по 29.10.2018 на суму боргу 200 000,00 грн.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку пені та 20% штрафу, враховуючи встановлений та не спростований відповідачем належними засобами доказування факт неналежного виконання умов договору відповідачем щодо сплати вартості поставленого товару, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 45952,10 грн пені та 271730,43 грн 20% штрафу - є правомірними і законними. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

21.10.2021 відповідачем суду першої інстанції до ухвалення оскаржуваного рішення, подано заяву про застосування строків позовної давності (вх№3812/21), в якій відповідач просив застосувати строк позовної давності до позовних вимог в частині стягнення пені та штрафу, відмовивши у задоволенні таких вимог ан підставі ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.

Перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушені право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Таким чином, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права, а отже, і обґрунтованості позовних вимог.

Зазначеної позиції дотримується Верховний Суд у свої постановах від 10.07.2018 №922/1898/17, від 13.11.2018 №922/284/18, від 20.03.2018 №911/1668/17, від 04.12.2018 №915/1286/17.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Приписами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України , позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Пунктом 7.9. договору встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення штрафних санкцій продовжено до 3 років.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.2 ст.264 Цивільного кодексу України , позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Приписами частини третьої вказаної статті передбачено, що після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Згідно приписів ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Відповідно до ч. 4 ст.267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В заперечення щодо поданої відповідачем заяви про застосування строку позовної давності, позивач посилався на те, що оскільки трирічний строк позовної давності, встановлений ст. 257, 258 Цивільного кодексу України та п. 7.9 договору, припав на час дії карантину на території України, цей строк станом на час звернення позивача із позовом не закінчився та є продовженим на строк дії такого карантину. З огляду на викладене, позивач вважає, що строк позовної давності щодо пені, штрафу позивачем не пропущено.

Стосовно вказаних доводів позивача, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України №211 від 11.03.2020 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" карантин на усій території України було встановлено з 12.03.2020.

Відповідно до п. 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, яким було доповнено вказаний Розділ ЦК України на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)" під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID -19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Матеріалами справи підтверджується, що сторонами у договорі збільшено встановлений ст. 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності за вимогами про стягнення штрафу та пені до 3 років у відповідності до положень ст. 259 Цивільного кодексу України.

Таким чином, норми Закону України №540-ІХ від 30.03.2020 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням корона вірусної хвороби (COVID-19)" не поширюються на строки позовної давності, погоджені сторонами на підставі ст. 259 ЦК України, оскільки наведена норма Закону стосуються лише строків, які визначені законом, а саме - статтями 257, 258 ЦК України.

Оскільки норма закону не передбачає продовження на період карантину строків, які погоджені сторонами відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України, тому посилання скаржника, що позовна давність на час звернення позивача до суду із даним позовом не пропущена та є продовженою на строк дії карантину, - є необгрунтованими та не знайшли свого підтвердження. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

Отже, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що до поставок, які були оплачені у період з 26.04.2017 по 28.11.2017, щодо стягнення неустойки (штрафу, пені) слід застосувати строк позовної давності, визначений п. 7.9 Договору поставки № 17/10 від 09 березня 2017 року, без урахування пункту 12 розділу "Прикінцевих та перехідних положень" Цивільного кодексу України.

Таким чином, на підставі вищевикладених обставин та зазначених норм права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції обгрунтовано застосував строк позовної давності до нарахованих 231730,43 грн штрафу (33407,67 грн + 12938,42 грн + 185384,34 грн) та 43190,46 грн пені (9427,37 грн + 6078,30 грн + 27684,79 грн) за поставки, які були оплачені відповідачем у період з 26.04.2017 по 28.11.2017, оскільки позовна заява була подана лише у вересні 2021 року, в той час як трирічний строк позовної давності встановлений сторонами у п. 7.9. договору за зазначений період щодо нарахованих вище сум штрафу та пені сплив у 2020 році, тобто позивачем пропущено строк позовної давності щодо заявлених сум.

З огляду на зазначене, враховуючи, що відповідачем відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України подана заява про застосування позовної давності та матеріалами справи підтверджено сплив позовної давності у 2020 році щодо стягненні 231730,43 грн штрафу та 43190,46 грн пені нарахованих позивачем у період з 26.04.2017 по 28.11.2017, а тому керуючись ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України суд першої інстанції обгрунтовано відмовив позивачу у стягненні 231730,43 грн штрафу та 43190,46 грн пені, у зв`язку із пропуском позивачем строку позовної давності, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції. Отже, доводи скаржника в цій частині судом апеляційної інстанції відхиляються.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірних висновків, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 40 000,00 грн штрафу та 2761,54 грн пені.

Разом з тим, частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України визначено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Аналогічне положення міститься в ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України, відповідно до якої розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Правовий аналіз наведених норм свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду, і відповідно питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто, сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.

Таким чином, розмір штрафних санкцій (неустойки) може бути зменшений за рішенням господарського суду. При цьому, статті 551 Цивільного кодексу України, 233 Господарського кодексу України та положення ГПК України не містять норм, які б ставили можливість суду використати право на зменшення заявлених до стягнення з боржника штрафних санкцій в залежність від наявності відповідного клопотання з цього приводу сторони у справі. Тобто суд може реалізувати своє право та прийняти рішення про зменшення розміру неустойки за власною ініціативою.

Відповідна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 03.11.2020 у справі № 927/184/13-г.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Враховуючи приписи частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України, розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Суд першої інстанції обгрунтовано врахував, що 24.02.2022 Російською Федерацією було розпочато повномасштабні військові дії проти України, у зв`язку з чим із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому дію якого продовжено. Зазначене є загальновідомим фактом і відповідно до ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України доведенню не підлягає.

Таким чином, в умовах військової агресії, діяльність як позивача так і відповідача, як суб`єктів підприємницької діяльності є утрудненою та на сторін однаково впливають негативні фактори, пов`язані з воєнними діями на території України.

У постанові від 24.02.2021 у справі № 924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

З огляду на наведене, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними та обгрунтованими висновками суду першої інстанції про те, що зменшення розміру неустойки є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, до якого застосовуються штрафні санкції.

Таким чином, оскільки зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про зменшення розміру штрафу до 1000,00 грн та пені до 1000,00 грн., з відмовою у стгненні решті показників.

Розглянувши вимоги позивача про стягнення з відповідача 83696,31 грн 48% річних та 20824,10 грн інфляційних збитків, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до розрахунку доданого позивачем до позову, останнім нараховано відповідачу 20824,10 грн інфляційних збитків:

- 6 767,58 грн. за додатком № 1-Н до договору : з 14 березня 2017 по 29.05.2017 на суму боргу 167 038,33 грн.;

- 2 933,46 грн. за додатком № 3-33Р до договору: з 13.06.2017 по 08.10.2017 на суму боргу в розмірі 64 692,09 грн. та з 09.10.2017 по 05.11.2017 на суму боргу 43 078,32 грн;

- 11 123,06 грн. за додатком № 1-Н та додатком № 3-33Р до договору: з 02.10.2017 по 05.11.2017 на суму боргу 926 921,68 грн., з 06.11.2017 по 15.11.2017 на суму боргу 670 000,00 грн.

Відповідно до розрахунку доданого позивачем до позову, останнім нараховано відповідачу 83696,31 грн 48% річних:

- 16 914,35 грн. за додатком № 1-Н до договору : з 14.03.2017 по 29.05.2017 на суму боргу 167 038,33 грн.;

- 11 625,02 грн. за додатком № 3-33Р до договору: з 13.06.2017 по 08.10.2017 на суму боргу в розмірі 64 692,09 грн. та з 09.10.2017 по 05.11.2017 на суму боргу 43 078,32 грн;

- 51 474,75 грн. за додатком № 1-Н та додатком № 3-33Р до договору: з 02.10.2017 по 05.11.2017 на суму боргу 926 921,68 грн., з 06.11.2017 по 15.11.2017 на суму боргу 670 000,00 грн.;

- 3 682,19 грн. за Додатком м № 4-ЗЗР та № 5-Н до договору: з 16.10.2018 по 29.10.2018 на суму боргу 200 000,00 грн.

Перевіривши обставини, пов`язані з правильністю здійснення розрахунку інфляційних збитків та відсотків річних, враховуючи встановлений та не спростований відповідачем належними засобами доказування факт неналежного виконання умов договору відповідачем щодо сплати вартості поставленого товару, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення 20824,10 грн інфляційних збитків та 83696,31 грн 48% річних - є правомірними і законними. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні.

При цьому, якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій (ст. 233 Господарського кодексу України).

При цьому, слід зазначити, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві та виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених у статті 233 ГК України, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 року у справі № 902/417/18).

Враховуючи значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідком порушення умов договору, недоведеність позивачем наявності у останнього збитків у зв`язку із неналежним виконанням відповідачем умов договору, а також беручи до уваги баланс інтересів обох сторін, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що зменшення розміру 48% річних є таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для відповідача, як до сторони, до якого застосовуються штрафні санкції. Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано зменшив розмір 48% річних на 50% - з 83696,31 грн до 41848,15 грн., задовольнивши вимоги позивача в цій частині 41848,15 грн. щодо відсотків річних, та присудивши до стягнення 20824,10 грн. у повному обсязі. Доводи скаржника в ці частині не спростовують обгрунтованих висновків суду першої інстанції в цій частині.

Також, до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем були долучені додаткові докази в підтвердження складного фінансового стану (копія фінансової звітності за 2021 рік від 01.01.2022, докази прийняття контролюючим органом фінансової звітності за 2021 рік від 01.01.2022, копія фінансової звітності за 2022 рік від 01.01.2023, докази прийняття контролюючим органом фінансової звітності за 2022 рік від 01.01.2023, копії податкових декларацій з податку на прибуток підприємств за звітний період 2021 року та 2022 року, докази прийняття контролюючим органом вказаної звітності, відомості з офіційного сайту Пенсійного фонду України, копія рішення одноособового учасника ТОВ «Фактор Урожая» від 30.05.2022, копія наказу № 1-К про звільнення від 30.05.2022), які не були подані до суду першої інстанції, і які відповідач просив врахувати при розгляді справи, поновивши процесуальний строк на подання таких доказів, а скаржник в письмових поясненнях до апеляційної скарги також зазначав, що він також перебуває у складному фінансовому стані, за результатами 2022 року позивач отримав збитки в розмірі 38 966 00,00 грн., що підтверджується звітом про фінансові результати за 2022 рік, перебуває в зоні бойових дій та обстрілів зі сторони військ рф, а також змушений був передати належне йому нерухоме майно в рахунок погашення боргу перед третьою особою, про що подав відповідні докази на стадії апеляційного розгляду справи.

Проте, суд апеляційної інстанції не приймає вказані докази, подані учасниками спору з огляду на приписи ч. 3 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки сторонами не доведено винятковість випадку щодо їх неподання суду першої інстанції в частині тих доказів, які існували на момент розгляду справи судом першої інстанції, а в частині тих доказів, які виникли вже після ухвалення оскаржуваного рішення суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що вони взагалі не можуть бути прийняті до уваги.

Отже, усі доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи в межах апеляційної скарги щодо присуджених до стягнення сум, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги частково та стягнуто з відповідача на користь позивача 20 824, 10 грн інфляційних втрат, 41 848, 15 грн - 48% річних, 1000, 00 грн пені та 1000, 00 грн штрафу, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду справи.

Крім того, в апеляційній скарзі скаржник також не погоджувався з здійсненим судом першої інстанції розподілом судових витрат, і в апеляційній скарзі просив стягнути з відповідача витрати пов`язані з професійною правничою допомогою адвоката в суді першої інстанції в сумі 49 110,14 грн. (21 110,40 грн. - гонорар успіху та 28 000,00 грн. вартість послуг на професійну правничу допомогу).

Розглянувши доводи скаржника в цій частині, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Позивачем у позові заявлено до стягнення з відповідача судові витрати у вигляді судового збору в сумі 6333,04 грн та 49110,14 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Позивачем при звернені до суду першої інстанції з позовом як доказ сплати судового збору до позовної заяви додане платіжне доручення від 20.09.2021 №8087 в сумі 6333,04 грн.

Нормою статті 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку, що відповідно п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог, позивачу за рахунок відповідача підлягає відшкодуванню 2481,00 грн судового збору, в межах мінімальної ставки судового збору, передбаченої Законом України "Про судовий збір" при зверненні до господарського суду з позовом майнового характеру.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

У відповідності до ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження правовідносин, що виникли між позивачем та адвокатом, в матеріалах справи наявний договір про надання правової допомоги від 25.11.2020 №25/11, укладений між адвокатом Колісник Богданом Олеговичем (далі - адвокат) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агрозахист Донбас" (далі - позивач, клієнт), відповідно до п. 1.1. якого адвокат зобов`язується надати клієнту юридичні послуги адвоката щодо здійснення усіма законними методами та способами представництва (надання правової допомоги) прав та інтересів клієнта в органах державної влади, правоохоронних органах, у відносинах з підприємствах, установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, судах України у всіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав та законних інтересів клієнта, в тому числі у кримінальних провадженнях, а клієнт зобов`язується прийняти надані за цим договором послуги та сплатити гонорар адвокату в розмірі та в строк, погоджені сторонами.

17.12.2021 та 20.09.2021 між клієнтом та адвокатом укладені додаткові угоди до договору від 25.11.2020 №25/11.

Відповідно до додаткової угоди від 20.09.2021, сторони погодили, що сума (розмір) витрат клієнта на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції складає 2000,00 гри, за одну годину надання адвокатом послуг щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Урожая" за договором поставки №17/10 від 09.03.2017.

Пунктом 2 додаткової угоди від 20.09.2021 визначено, що окрім фіксованого розміру вартості надання послуг, вказаного в п. 1 цієї додаткової угоди, клієнт також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості ("гонорар успіху") в розмірі 5% від стягнутої суми.

В пункті 3 додаткової угоди від 20.09.2021, в рамках супроводження справи та надання правової допомоги, сторони визначили перелік послуг (робіт).

Згідно з п. 4 додаткової угоди від 20.09.2021, сторони погодили, що оплата послуг адвоката здійснюється клієнтом протягом 3 (трьох) банківських днів з моменту набрання рішенням суду законної сили про стягнення заборгованості за договором поставки №17/10 від 09.03.2017.

Матеріалами справи підтверджено, що адвокат Колісник Б.О. має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю від 26.10.2018 серії ЧЦ №000301.

Крім того, в матеріалах справи наявний наданий представником позивача акт приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022, відповідно до п. 1 якого адвокатом виконано роботи вартість яких склала 28000,00 грн, а в п. 2 - визначено гонорар в розмірі 21110,14 грн. Таким чином, загальна вартість наданих послуг за актом приймання-передачі визначена в розмірі 49110,14 грн.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини першої статті 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Положеннями частини другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі та визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Частиною третьою статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

За змістом ч. 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.5, 6 ст.126 ГПК України).

У розумінні положень ч. 5 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Відповідно до ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень ст. 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При цьому, у вже згаданому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "East/West Alliance Limited" проти України" суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Як підтверджується матеріалами справи, обсяг наданих послуг адвоката, кількість витраченого часу та вартість таких робіт за договором про надання правової допомоги визначені позивачем та адвокатом в акті приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022 в сумі 49110,14 грн.

Разом з тим, суд першої інстанції обгрунтовано врахував, що у судовому засіданні 07.09.2022 представником відповідача заявлене клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, оскільки витрати на правничу допомогу є надмірними і завищеними адвокатом, так як за час розгляду справи адвокатом подані документи не значної складності та обсягу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дослідивши подані документи , погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відображена в наданих позивачем доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), що зазначені у п. 1 акту приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022, - не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт, а заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката - не є співмірним із складністю справи та виконаною адвокатом роботою (наданими послугами), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаними роботами, а також заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката не відповідає критеріям розумності, співрозмірності та справедливості.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що раціональним та достатньо розумним обсягом часом, необхідним для надання послуг компетентною особою, у даному випадку - адвокатом, зазначених у п. 1 акту приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022 є час в 7 годин, що складає вартість наданої послуги за такий час в розмірі 14000,00 грн. Доводи скаржника в йці частині судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки у даному випадку судом першої інстанції обгрунтовано застосовано приписи ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Розмір "гонорару успіху", визначений у п. 1 акту приймання-передачі наданих послуг від 26.07.2022, складає 21110,14 грн.

Пунктом 2 додаткової угоди від 20.09.2021 визначено, що клієнт також зобов`язується сплатити адвокату додаткову винагороду за стягнення заборгованості ("гонорар успіху") в розмірі 5% від стягнутої суми.

З урахуванням того, що оскаржуваним рішенням з відповідача на користь позивача присуджено до стягнення 64672,25 грн (в т.ч.: 20824,10 грн інфляційних втрат, 41848,15 грн 48% річних, 1000,00 грн пені та 1000,00 грн штрафу), враховуючи положення п. 2 додаткової угоди від 20.09.2021, 5% від зазначеної суми складає 3233,61 грн, що і є "гонораром успіху", який підлягає відшкодуванню позивачу відповідачем. Доводи скаржника про те, що розрахунок гонорару успіху має розраховуватись без урахування зменшених сум відсотків річних, пені та штрафу - судом апеляційної інстанції відхиляються з огляду на зміст пункту 2 додаткової угоди від 20.09.2021, якою визначено розрахунок гонорару успіху саме від стягнутої суми (тобто тієї, яка вказана у резолютивній частині ухваленого рішення з зазначенням слова «стягнути»).

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, внаслідок чого з відповідача на користь позивача належить до стягнення сума витрат на правничу допомогу у розмірі 17233,61 грн (14000,00 грн вартість наданих робіт + 3233,61 грн "гонорар успіху"), які понесенні у зв`язку з розглядом справи в Господарському суду Сумської області. Таким чином, судові витрати, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача складаються з 2481,00 грн судового збору та 17233,61 грн витрат на правову допомогу в суді першої інстанції. Доводи скаржника в частині незгоди з відповідним розподілом - судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, проте, є такими, що не спростовують висновків суду апеляційної інстанції у даній справі щодо спірних правовідносин учасників справи, з урахуванням меж апеляційного оскарження, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Сумської області від 15.09.2022 у справі № 920/1044/21, за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат за наслідками апеляційного розгляду справи

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати: (1) по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та (2) витрати в сумі 20 000,00 грн., пов`язані з наданням правової допомоги скаржнику в суді апеляційної інстанції (про стягнення яких заявлено в прохальній частині апеляційної скарги та у відповідній заяві) покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрозахист Донбас» на рішення Господарського суду Сумської області від 15.09.2022 у справі № 920/1044/21- залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 15.09.2022 у справі № 920/1044/21 - залишити без змін.

3. Судові витрати за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 920/1044/21 повернути Господарському суду Сумської області.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 16.05.2023.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Є.Ю. Шаптала

О.В. Тищенко


Суд	Північний апеляційний господарський суд
Дата ухвалення рішення	20.04.2023
Оприлюднено	22.05.2023
Номер документу	110959222
Судочинство	Господарське
Категорія	Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг

Судовий реєстр по справі —920/1044/21

Постанова від 20.04.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 21.03.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Станік С.Р.

Ухвала від 21.02.2023

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.

Ухвала від 21.12.2022

Господарське

Північний апеляційний господарський суд

Пашкіна С.А.