Рішення

від 19.10.2022 по справі 564/1035/22

КОСТОПІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 564/1035/22

19 жовтня 2022 року

Костопільський районний суд Рівненської області в складі:

головуючої судді Грипіч Л. А.

з участю секретаря Забейди А. В.

за участі учасників справи:

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - адвоката Шаховського В. О.

представників відповідача - ОСОБА_2 та адвоката Вотава І. Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Костопільське лісове господарство" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеногопрогулу та моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Костопільського районного суду Рівненської області з цивільним позовом до Державного підприємства "Костопільське лісове господарство" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що з 10.04.2009 року вона працювала у ДП «Костопільське лісове господарство» на різних посадах. Зокрема, з 18.01.2013 року вона працювала на посаді старшого інспектора з кадрів, а з 02.01.2018 року - на посаді менеджера з персоналу.

Згідно наказу ДП «Костопільський лісгосп» №243-к від 23.05.2022 року її було звільнено з роботи з 23 травня 2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш, як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності згідно пункту 5 статті 40 КЗпП України. З вказаним наказом вона не погоджується, оскільки вважає його незаконним та таким, що порушує її право на працю.

Позивач зазначила, що у грудні 2021 року вона захворіла, у зв`язку з чим тривалий час знаходилася на лікарняному, а саме з 23.12.2021 року до 20.05.2022 року, що підтверджується відповідними 9-ма лікарняними листами. Як на підставу її звільнення відповідач послався на ці листки непрацездатності, однак не врахував, що останній із цих листів непрацездатності був закритий 20 травня 2022 року, після чого вона була працездатною, а тому її звільнення на таких підставах та без виробничої необхідності є незаконним.

Зазначила, що 23 травня 2022 року, будучи здоровою та працездатною, вона прибула в ДП «Костопільський лісгосп» для виконання своїх посадових обов`язків і знаходилася на своєму робочому місці. Дана обставина підтверджується крайнім листком непрацездатності серії АЛБ №929981 №677660, з якого вбачається, що вона приступила до роботи та розрахунковим листком за травень 2022 р., який свідчить про виплату їй заробітної плати за один відпрацьований робочий день у травні 2022 року, тобто 23.05.2022 року. Однак, в той же день відповідач видав наказ №243-к від 23.05.2022 року, яким звільнив її з роботи з 23 травня 2022 року на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що у відповідача не було жодних правових та фактичних підстав вважати, що з 21.05.2022 року вона знаходилася у стані тимчасової непрацездатності, більше того, 23.05.2022 року, вона була здоровою та знаходилася на своєму робочому місці за місцем знаходження відповідача. Тому звільняти її 23.05.2022 року на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України у директора ДП «Костопільський лісгосп» ОСОБА_3 не було жодних підстав. Крім того, для такого звільнення була відсутня виробнича необхідність. Разом з тим, рішення про її звільнення на підставі пункту 5 ч. 1 статті 40 КЗпП України відповідач як роботодавець зобов`язаний був погодити з первинною профспілковою організацією ДП «Костопільський лісгосп», членом якої вона була станом на день звільнення. Проте, всупереч положенням чинного законодавства, відповідач таких дій не вчинив. Відтак при її звільненні з роботи відповідачем було порушено і норми ст. 43 КЗпП України.

Разом з тим, позивач зазначила, що оскільки її було незаконно звільнено з роботи, тому їй належить виплата середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, яка складається з наступного. Середньоденна заробітна плата складає: 35142,85 грн. (грудень 2021 року) + 48949,10 грн. (листопад 2021 року) : 37 робочих днів за два місяці (22 робочих днів у листопаді 2021 року та 15 робочих (відпрацьованих) днів у грудні 2021 року) = 2 272 грн. 75 коп. Період невиплати належної заробітної плати з 23.05.2022 року по 17.06.2022 року включно: травень 2022 року - 6 робочих днів, червень 2022 року - 13 робочих днів. Разом 19 робочих днів. Таким чином загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на день подання позовної заяви до суду складає: 43 182 грн. 25 коп. (2 272 грн. 75 коп. * 19 робочих днів) = 43 182 грн. 25 коп.

Крім того, позивач вважає, що неправомірними діями відповідача їй завдана і моральна шкода, яку вона оцінує у 10 000 грн. Зазначила, що відповідач допустив грубе порушення її трудових прав, гарантованих їй Конституцією України та КЗпП, а тому такими діями їй було завдано моральних страждань, які полягали у тому, що вона була змушена шукати додаткові джерела доходів, які б забезпечили її існування, були порушені її нормальні життєві зв`язки, вона відчувала душевний неспокій і переживання психологічного дискомфорту, знижений та нестійкий настрій, емоційну напругу, почуття образи, відсутність нормального сну протягом тривалого періоду часу, депресію. Зазначила, що на даний час вона хворіє та проходить лікування в гастроентеролога, що в свою чергу потребує значних матеріальних затрат. Разом з тим, у неї на утриманні перебуває син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який хоч на сьогоднішній день є повнолітнім, однак є інвалідом II групи з дитинства, інвалідність пов`язана з наслідками катастрофи на ЧАЕС. Син є напівсиротою, оскільки його батько помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Зазначила, що вона є одинокою матір`ю і на утримання сина, його харчування, лікування, оздоровлення та забезпечення медикаментами йдуть значні кошти.

Враховуючи вищевикладе, позивач просила визнати незаконним та скасувати наказ ДП «Костопільське лісове господарство» №243-к від 23.05.2022 року в частині звільнення її з 23 травня 2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш, як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності згідно пункту 5 статті 40 КЗпП України, поновити її на посаді менеджера з персоналу ДП «Костопільське лісове господарство» з 23 травня 2022 року, стягнути з ДП «Костопільське лісове господарство» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення по день ухвалення рішення суду у даній справі у розмірі, який буде встановлено на день ухвалення рішення суду у даній справі та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн., а також понесені нею судові витрати.

Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 23.06.2022 року відкрито провадження у справі та вирішено розглянути справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, про що повідомлено сторони.

Відповідачу надано 15-ти денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позов, позивачу у 5-ти денний строк з дня отримання відзиву на позов подати відповідь на відзив, відповідачу у строк не пізніше 5-ти днів з дня отримання відповіді на відзив подати свої заперечення на відповідь на відзив.

26.07.2022 року представником відповідача ДП «Костопільське лісове господарство» Бережною М. В. на адресу суду подано відзив на позов, в якому представник відповідача вказала, що дійсно відповідно до наказу ДП «Костопільське лісове господарство» №243-к від 23.05.2022 року ОСОБА_1 було звільнено з роботи з 23 травня 2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш, як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності згідно пункту 5 статті 40 КЗпП України. Факт тимчасової непрацездатності позивача підтверджується дев`ятьма листками непрацездатності за період з 23.12.2021 року по 20.05.2022 року. Останній листок непрацездатності позивача був закритий 20 травня 2022 року, тобто, позивач у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю була відсутня на роботі 5 (п`ять) місяців підряд без жодного переривання вказаного періоду. Тимчасова непрацездатність позивача складала більше чотирьох місяців підряд, її захворювання не були визнані МСЕК такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. 21-22 травня 2022 року були вихідними днями (субота, неділя), тобто не робочими, а 23 травня 2022 року був першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність позивача.

Згідно статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136- IX від 15.03.2022 року, у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки (в тому числі звільнення за п. 5 ст. 40 КЗпП України нез`явлення на роботу протягом більш як 4-х місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності).

Згідно ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

23 травня 2022 року позивача було звільнено з роботи у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш, як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності згідно пункту 5 статті 40 КЗпП України. В день звільнення із позивачем згідно банківської відомості нарахування коштів (остаточний розрахунок при звільненні) №225 від 23.05.2022 року проведено розрахунок та компенсацію за невикористану щорічну відпустку за 31 календарних днів, а також соціальну додаткову відпустку за 2019 рік - 10 календарних днів і за 2020 рік - 17 календарних днів, разом 58 календарних днів.

Також в день звільнення відповідач надав позивачу належним чином завірену копію наказу про звільнення №243-к від 23.05.2022 року та трудову книжку із всіма належними записами.

Стосовно розрахунку позивача відносно розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то він є неправильним з огляду на наступне. Позивачем при проведенні вказаного розрахунку були невірно застосовані норми Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», що стало наслідком неправильно визначеного позивачем у своїй позовній заяві розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу (завищеного розміру). Вірно визначений розмір середньоденної заробітної плати позивача становить - 902 грн. 72 коп. (17603 грн. 00 коп. (розмір посадового окладу) х 2 (кількість місяців розрахункового періоду: січень - лютий 2022 року) : 39 робочих дні за два місяці (19 робочих днів у січні 2022 року та 20 робочих днів у лютому 2022 року) = 902 грн. 72 коп.

Позивач визначила період невиплати їй заробітної плати, яким є 19 робочих днів.

Тому, згідно пунктів 3-5 пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (Постанова КМУ №100 від 08.02.1995 року) правильно визначений розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу станом на день подання позовної заяви до суду складав: 17151 грн. 68 коп.: (902 грн. 72 коп. х 19 робочих днів = 17151 грн. 68 коп.).

Безпідставним є твердження позивача про те, що внаслідок звільнення вона зазнала моральної шкоди, яку оцінила в розмірі 10 000 грн. Позивач жодним чином не обгрунтувала наявність моральної шкоди (загальні терміни: моральні страждання, душевний неспокій, емоціна напруга, депресія… потребують доказів), її розміру та прямий зв`язок з наказом про звільнення. В позовній заяві позивач зазначає, що на даний час вона хворіє та проходить лікування в гастроентеролога. В свою чергу це лікування потребує значних матеріальних затрат. Оскільки позивач тривалий час хворіла (з 23.12.2021 року по 20.05.2022 року) ще задовго до свого звільнення, тому напрошується висновок, що її хвороба та лікування не пов`язані із наказом про звільнення. Стосовно перебування на утриманні позивача повнолітнього сина ОСОБА_4 , то відповідачу відомо, що повнолітній син позивача є офіційно працевлаштованим та працює за спеціальністю. Крім того, позивач є заміжньою жінкою, а не одинокою, і наявність на її утриманні повнолітнього сина, який має інвалідність не можна взагалі ніяким чином пов`язувати із моральною шкодою, заподіяною позивачу наказом про звільнення.

Стосовно покликання позивача на те, що на її звільнення відсутнє погодження первинної профспілкової організації згідно норм статті 43 КЗпП України, відповідач зазначив наступне.

Згідно Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №2102-IX від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому був продовжений. Згідно ст. 64 Конституції України, в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. Тобто, на період дії правового режиму воєнного стану тимчасово можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану згідно Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

24.03.2022 року набрав чинності Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136- IX від 15.03.2022 року. Згідно ч. 2, 3 ст. 1 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44, Конституції України. У період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів (частина 2 статті 5 Закону).

Позивач не була обрана та не входила до складу профспілкових органів ДП «Костопільський лісгосп». До складу профспілкових органів входить: голова профспілкового органу, її заступник, секретар, казначей, члени профспілкового органу. До жодного із вище перерахованих профспілкових органів позивач не була обрана, тому відповідно до норм статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану норми статті 43 КЗпП України для звільнення позивача не застосовуються.

Позивач була звільнена з роботи 23.05.2022 року, тобто у період дії воєнного стану, тому її звільнення на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України та без застосування норм статті 43 КЗпП України (без отримання погодження на звільнення позивача первинною профспілковою організацією) є обсолютно законним та обгрунтованим.

Враховуючи вищевикладене, представник відповідача просила відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі, оскільки він є безпідставним.

28.07.2022 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій позивач зазначила, що вона категорично не погоджується з наведеними відповідачем у відзиві запереченнями проти позову, вважає їх надуманими та безпідставними, такими, що спрямовані на порушення її трудових прав та інтересів. Вважає своє звільнення з роботи безпідставним, а оскаржуваний наказ незаконним. Щодо власне розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то загальний розмір середнього заробітку за час вимушеного прогулу станом на день подання позовної заяви до суду складає 43 182 грн. 25 коп. (2 272 грн. 75 коп. * 19 робочих днів = 43 182, 25 грн.), а не так як зазначає відповідач у своєму відзиві на позов.

Крім того, позивач зазначила, що відповідачем жодними доказами не спростовано того факту, що внаслідок його протиправних дій, які полягають у її незаконному звільненні з роботи, їй було завдано моральних страждань, а відтак розмір завданої їй неправомірними діями відповідача моральної шкоди вона оцінила у 10 000 грн. Враховуючи вищевикладене, просила позов задовольнити у повному обсязі.

12.08.2022 року на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_2 надійшли заперечення на відповідь на відзив, в яких вона зазначила, що звільнення позивача було цілком законним, оскільки позивач у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю була відсутня на роботі більш як чотири місяці підряд без жодного переривання вказаного періоду. Крім того, захворювання позивача не були визнані МСЕК такими, що пов`язані з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням. Щодо розрахунку позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то він є неправильним. Вірно визначений розмір середньоденної заробітної плати позивача становить - 902 грн. 72 коп. Згідно пунктів 3-5 пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати (Постанова КМУ №100 від 08.02.1995 року) правильно визначений розмір середнього заробітку позивача за час вимушеного прогулу станом на день подання позовної заяви до суду складав: 17151 грн. 68 коп.: (902 грн. 72 коп. х 19 робочих днів = 17151 грн. 68 коп.).

Щодо вимоги позивача про відшкодування їй моральної шкоди, то вона є безпідставною та не підтверджена належними доказами. Так, позивач, в обгрунтування моральної шкоди, завданої порушенням її трудових прав зазначає, що вона хворіє та проходить лікування в лікаря - гастроентеролога. Однак, всі ліки, які купувала позивач для свого лікування, не відповідають її захворюванню, що підтверджується відповідними чеками, які позивач долучила до матеріалів справи. Крім того, позивач до відповіді на відзив не додала копії епікризу чи листка призначень, де лікар - гастроентеролог обов`язково призначає всі необхідні ліки для лікування. Те, що позивач захворіла ще задовго до свого звільнення і хворіє нині не є виною відповідача як роботодавця.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник - адвокат Шаховський В. О. заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представники відповідача - ОСОБА_2 та адвокат Вотава І. Л. в судовому засіданні, кожен окремо, проти позову заперечили, підтримали доводи викладені у відзиві на позов, запереченнях на відповідь на відзив та пояснили, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог діючого законодавства. Вказали, що доводи позивача нічим не підтверджені та просили суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення позивача та її представника, представників відповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 10.04.2009 року була прийнята виконуючою обов`язки головного економіста в ДП «Костопільське лісове господарство» в порядку переводу з ДП «Дубровицький лісгосп», що підтверджується записом №11 у трудовій книжці позивача.

28.08.2012 року позивач ОСОБА_1 була переведена бухгалтером лісгоспу 1 категорії, що підтверджується записом №12 у трудовій книжці позивача.

18.01.2013 року позивач ОСОБА_1 була переведена на посаду старшого інспектора з кадрів, що підтверджується записом №13 у трудовій книжці позивача.

02.01.2018 року позивач ОСОБА_1 була переведена менеджером з персоналу, що підтверджується записом №14 у трудовій книжці позивача.

Наказом ДП «Костопільський лісгосп» №243-к від 23.05.2022 року звільнено ОСОБА_1 з роботи з 23 травня 2022 року у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш, як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності згідно пункту 5 статті 40 КЗпП України. Підстава: лікарняні листи - №2171865 - 2004176211-1 з 23.12.2021 - 05.01.2021 р.; №21771865 - 2004496974-1 з 06.01.2022 - 14.01.2022 р.; №2171865 - 2004742713-1 з 15.01.2022 - 17.01.2022 р.; №2171865 - 2004821100-1 з 18.01.2022 р. - 04.02.2022 р.; №2171865 - 2006267748-1 з 05.02.2022 р. - 15.02.2022 р.; №2171865 - 2007125835-1 з 16.02.2022 - 28.02.2022 р.; АЛД №929979 з 01.03.2022 - 31.03.2022 р.; АЛД №677660 з 01.04.2022 - 12.04.2022 р.; АЛБ №929981 з 13.04.2022 - 20.05.2022 р.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України, громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою, отже трудовий договір є основною, базовою формою виникнення трудових правовідносин.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (статті 38, 39 КЗпП України), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41 КЗпП України) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45 КЗпП України).

Саме по собі розірвання трудового договору з порушенням закону, по суті є безпідставним звільненням.

Відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Керівник приймає рішення про звільнення на підставі запису у табелі обліку робочого часу, листків непрацездатності та службової записки начальника відділу. Звільнити працівника за зазначеною підставою можливо вже на наступний день після чотиримісячного строку.

Відсутність на робочому місці протягом чотирьох місяців обов`язково повинна бути підтверджена наявністю листків непрацездатності, у разі їх відсутності підставою звільнення буде п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогул без поважних причин.

Звільнення працівника у зв`язку з нез`явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності - право роботодавця, а не обов`язок.

Умовою звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є відсутність працівника на роботі протягом чотирьох місяців підряд, але вихід працівника хоча б на один день перериває обчислення цього строку (ВССУ, справа N 6-12110св15, 17.06.2015).

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 з 23.12.2021 року по 20.05.2022 року включно перебувала на лікарняному, що підтверджується дев`ятьма листками непрацездатності, зокрема №2171865 - 2004176211-1 з 23.12.2021 - 05.01.2021 р.; №21771865 - 2004496974-1 з 06.01.2022 - 14.01.2022 р.; №2171865 - 2004742713-1 з 15.01.2022 - 17.01.2022 р.; №2171865 - 2004821100-1 з 18.01.2022 р. - 04.02.2022 р.; №2171865 - 2006267748-1 з 05.02.2022 р. - 15.02.2022 р.; №2171865 - 2007125835-1 з 16.02.2022 - 28.02.2022 р.; АЛД №929979 з 01.03.2022 - 31.03.2022 р.; АЛД №677660 з 01.04.2022 - 12.04.2022 р.; АЛБ №929981 з 13.04.2022 - 20.05.2022 р. Останній листок непрацездатності позивача був закритий 20 травня 2022 року, тобто позивач у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю була відсутня на роботі 5 (п`ять) місяців підряд без переривання вказаного періоду.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи довідки №29 про невизнання інвалідом, виданої 04.05.2022 року Костопільською МСЕК, захворювання позивача не є таким, що пов`язане з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням.

Позивач зазначила, що 23.05.2022 року вона, будучи здоровою й працездатною, прибула в ДП «Костопільський лісгосп» для виконання своїх посадових обов`язків, проте в цей же день відповідач видав наказ про її звільнення на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України, чим порушив її трудові права. При цьому позивач не вказує, що у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю вона була відсутня на роботі 5 (п`ять) місяців підряд без жодного переривання вказаного періоду.

Суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що вона вчасно вийшла на роботу, без порушення строків, оскільки з 23 грудня 2021 року (початок періоду непрацездатності) до 20 травня 2022 року (закінчення періоду непрацездатності) пройшло 5 (п`ять) місяців, а не 4 (чотири), як того вимагає Закон.

Судом встановлено, що 21-22 травня 2022 року були вихідними днями (субота, неділя), тобто не робочими, а 23 травня 2022 року (день виходу позивача на роботу) був першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність позивача.

Згідно ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Таким чином суд не вбачає порушень прав позивача зі сторони відповідача, оскільки відповідач при звільненні позивача діяв згідно чинного законодавства.

Разом з тим, статті 47, 116 КЗпП України визначають, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов`язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Як вбачається з банківської відомості нарахування коштів (остаточний розрахунок при звільненні) №225 від 23.05.2022 року в день звільнення із позивачем проведено розрахунок та компенсацію за невикористану щорічну відпустку в загальній сумі - 67 200 грн. 55 коп.

Крім того, як вбачається з пояснень представника відповідача, що не заперечувалося і самою позивачкою, в день звільнення відповідач надав позивачу належним чином завірену копію наказу про звільнення №243-к від 23.05.2022 року та трудову книжку із всіма належними записами.

Як вбачається з копії наказу про звільнення №243-к від 23.05.2022 року позивач в день звільнення, а саме 23.05.2022 року з наказом ознайомилася і копію наказу отримала, що засвідчила своїм підписом.

Крім того, суд не приймає до уваги доводи позивача про те, що її було звільнено без згоди профспілкової організації, оскільки ст. 43 КЗпП України не вимагає одержання такої згоди.

Відповідно до норм ч. 2 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у період дії воєнного стану норми статті 43 Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

Судом встановлено, що позивач не була обрана та не входила до складу профспілкових органів ДП «Костопільський лісгосп», а тому зазначені норми Закону для її звільнення не застосовуються.

Щодо вимоги позивача стосовно стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, то суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивача не знайшла своє об`єктивне підтвердження, не встановлено підстави для поновлення на роботі, а також те, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від позовних вимог про визнання звільнення незаконним та поновлення на роботі, тому вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу не підлягають до задоволення.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди в розмірі 10 000 грн. суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до п.3 Постанови № 4 від 31.03.1995 року (з наступним змінами) Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Згідно положень п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній або юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Пунктом 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що позивачем має бути зазначено в чому полягає моральна шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її завдано позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Пунктом 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності по відшкодуванню моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини.

Позивачем не зазначено у чому саме полягає моральна шкода, а також не доведено факт завдання їй цієї шкоди та не обґрунтовано її розмір, не вказано з яких міркувань позивач виходила, визначаючи саме такий розмір заподіяної їй моральної шкоди.

Суд критично ставиться до доводів позивача про те, що на її утриманні перебуває повнолітній син з інвалідністю, на утримання якого у неї йдуть значні кошти, оскільки як вбачається із відповіді на запит, наданої КП «Рівненська обласна клінічна лікарня імені Юрія Семенюка», син позивача ОСОБА_4 з 20.07.2021 року по теперішній час працює у даному закладі на повну ставку на посаді брата медичного палатного відділення анестезіології та інтенсивної терапії. Посадовий оклад становить 13500 грн.

Крім того, суд критично ставиться до долучених до матеріалів справи копій чеків на придбання позивачем ліків. По - перше, вони неналежної якості, деякі з них не читаються, а по - друге, назви ліків, які в них зназначені не відповідають захворюванню позивача.

За таких обставин, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи, що позивачем не доведено у розумінні статті 81 ЦПК України завдання їй моральної шкоди з боку відповідача, суд приходить до висновку, що позов в цій частині є необґрунтованим та не підлягає до задоволення.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У свою чергу, відповідно до ч.3 ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а в силу вимог ч.6 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Так позивачем не надано належних доказів на підтвердження своїх доводів, а саме щодо неправомірності дій відповідача по її звільненню.

Доводи сторони позивача зводились до оцінки дій відповідача, а надані стороною позивача до позову докази надали суду змогу дійти висновку про недоведеність заявлених позовних вимог.

Крім того суд враховує, що спосіб захисту має бути ефективним.

Зокрема, із прийняттям 23 лютого 2006 року Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди почали активно застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

Так в українському перекладі ст.13 Конвенції гарантує «право на ефективний засіб юридичного захисту». В англійському варіанті йдеться про «ефективний засіб» (effective remedy), натомість у німецькому - про «подання ефективної скарги» (wirksame Beschwerde zu erheben). Тому саме позивач має формулювати вимоги таким чином, щоб захист його права був ефективним.

В чинній редакції ЦПК України, а саме в ст.2 Кодексу вказано, що завданням цивільного судочинства є розгляд справ з метою ефективного захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, яка передбачає, що у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту права, свободи чи інтересу, суд може визначити спосіб захисту, який не суперечить закону.

Проте, відповідна вимога має бути заявлена в позові.

При цьому суд також враховує, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті і захищати порушене право чи інтерес. Якщо для реалізації рішення суду потрібно ще раз звертатися до суду й отримувати ще одне рішення - це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним.

«Один спір - один процес» - це правило, якого Верховний Суд намагається дотримуватися і забезпечувати його через ухвалені правові висновки.

Суд також враховує, що способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у ч.2 ст.16 ЦПК України і одним з них є відновлення становища, яке існувало до порушення.

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, та враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Згідно з ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Оскільки суд дійшов висновку, що у позові слід відмовити, понесені позивачем судові витрати слід покласти на нього.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 5, 12, 13, 16, 76, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279, 352, 354 ЦПК України, ст. ст. 23, 1167 ЦК України, ст. ст. 36, 47, 116 КЗпП України,суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства "Костопільське лісове господарство" про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Рівненського апеляційного суду через Костопільський районний суд Рівненської області шляхом подачі апеляційної скарги.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач:

ОСОБА_1 (жителька АДРЕСА_1 ), паспорт серії НОМЕР_1 , виданий 11.03.2009 року Дубровицьким РВ УМВС України в Рівненській області, ІПН: НОМЕР_2 .

Відповідач:

Державне підприємство "Костопільське лісове господарство", (місце знаходження м. Костопіль, вул.Дубки, 2, Рівненський р-н., Рівненська обл.), код ЄДРПОУ:00992800.

У зв`язку з перебуванням судді Грипіч Л.А. на навчанні з 24 жовтня 2022 року по 28 жовтня 2022 року повне рішення складено та підписано

31 жовтня 2022 року .

СуддяЛ. А. Грипіч