Постанова

від 27.09.2022 по справі 509/4716/18

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1718/22

Справа № 509/4716/18

Головуючий у першій інстанції Козирський Є. С.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.09.2022 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Заїкіна А.П., Князюка О.В.,

за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «УкрСиббанк» у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина» (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 ) про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина» до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Козирського Є.С. 15 липня 2020 року у смт. Овідіополь Одеської області, -

встановила:

У жовтні 2018 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом, який було уточнено, до ОСОБА_1 , ТОВ «Агро-Долина» (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 ) про визнання недійсним договорів купівлі-продажу (т. 1 а.с. 3-5, 211-212).

В обґрунтування позову ПАТ «УкрСиббанк» посилалося на те, що рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2015 року (справа №509/1558/15-ц) позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі та споруди, які складаються з позначених на плані під літ. «А» - складська будівля з адміністративним приміщенням площею 551,7 кв.м., під літ. «Б» - КПП площею 5,3 кв.м., під літ. «В» - вбиральні площею 2,1 кв.м., споруд №1-6 та оглядова яма №7 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , та належать ОСОБА_2 на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01.08.2008 року, та зареєстровані в КП «Овідіопольське районне бюро технічної інвентаризації» за реєстровим номером 24495535; право власності на земельну ділянку площею 0,60 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , призначена для ведення особистого підсобного господарства, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2008 року. Додатковим рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого 2016 року визнано за ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку площею 0,60 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , призначену для ведення особистого підсобного господарства, яка належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 серпня 2008 року, зазначивши, що фактично визнається право власності на земельну ділянку площею 0,0611 га з кадастровим номером 5123755300:02:005:0863 та земельну ділянку площею 0,5321 га з кадастровим номером 5123755300:02:005:0864, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Не погоджуючись зі вказаними рішенням та додатковим рішенням суду, АТ «УкрСиббанк» оскаржив їх у апеляційному порядку. Постановою Одеського апеляційного суду від 12 червня 2018 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2015 року та додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого 2016 року були скасовані, та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Як вбачається зі вказаних судових рішень, підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно був договір безпроцентної позики, який укладений 20 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . При цьому, судом не було враховано, що на момент переходу права власності (на момент винесення рішення) існували обтяження у вигляді накладення арешту всього нерухомого майна та заборони відчуження. При цьому, предметом договору позики були грошові кошти та обов`язок ОСОБА_2 повернути грошові кошти у такий самій сумі.

Після отримання рішення суду АТ «УкрСиббанк» звернувся до державного реєстратора прав на нерухоме майно з заявою для скасування запису про право власності за ОСОБА_1 на нерухоме майно на підставі постанови апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року. Однак, згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності ОСОБА_1 на об`єкт нерухомого майна, а саме: земельну ділянку за кадастровим номером 51233755300:02:005:0863 було припинено у зв`язку з відчуженням права власності іншому власнику, права власності якого не скасовано. У зв`язку із цим, АТ «УкрСиббанк» звернувся до суду з вищевказаним позовом.

У липні 2019 року ТОВ «Агро-Долина» звернулося до Овідіопольського районного суду Одеської області із зустрічним позовом до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності (т.1 а.с. 103-108).

В обґрунтування позову ТОВ «Агро-Долина» посилалося на те, що відповідно до договору купівлі-продажу №332 від 25 березня 2016 року ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Агро-Долина» прийняло земельну ділянку площею 0,5321 га. кадастровий номер: 5123755300:02:005:0864. Згідно п. 2.2 договору продаж здійснено за 249302,00 грн. Відповідно до договору купівлі-продажу №335 від 25 березня 2016 ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Агро-Долина» прийняло земельну ділянку площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863. Згідно п. 2.2 договору продаж здійснено за 28628,00 грн. У п. 3.2 договорів Продавець гарантує, що на момент укладання Договору, нерухоме майно боргами не обтяжене, в спорі та під заставою, забороною, арештом не значиться, а також відсутні будь-які права чи обтяження щодо нього у третіх осіб. Це підтверджувалось інформаційними довідками з Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 30 березня 2016 року, сформованих приватним нотаріусом Мазаратій І.В.

Таким чином, ТОВ «Агро-Долина» не знало та не могло знати про існування якихось заборон чи вимог третіх осіб щодо об`єктів купівлі-продажу та про подальше скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2015 року, а отже, ТОВ «Агро-Долина» є добросовісним набувачем, яке придбало земельні ділянки за відплатними договорами.

Відповідно до договору купівлі-продажу №329 від 30 березня 2016 року ОСОБА_1 продала, а ТОВ «Агро-Долина» придбало нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із складської будівлі площею 551,7кв.м., КПП площею 5,3 кв.м., вбиральнею та іншими спорудами, що розташовані на земельних ділянках площею 0,5321 га кадастровий номер 5123755300:02:005:0864 та площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863. Крім того, на вказаних земельних ділянках ТОВ «Агро-Долина» було здійснене капітальне будівництво, а саме: було збудовано та введено в експлуатацію будівлю, площею 1510,0 кв.м.; здійснено благоустрій території (зачистка території, улаштування покриття з щебня, будівництво пандусів, будівництво дороги біля складу, ремонт існуючого складу.) Разом з цим, підстави та порядок переходу права на земельну ділянку при переході права власності на розташовані на ній житловий будинок , будівлю або споруду визначаються ст. 377 ЦК України та ст. 120 ЗК України. Отже, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 липня 2020 року у задоволенні позову ПАТ «УкрСиббанк» було відмовлено. У задоволенні позову ТОВ «Агро-Долина» також відмовлено (т. 3 а.с. 74-85).

В апеляційній скарзі представник АТ «УкрСиббанк» просить рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволені позову АТ «УкрСиббанк» скасувати, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити, рішення в частині відмови у задоволенні зустрічного позову змінити, відмовити у задоволенні позову за безпідставністю вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (т. 3 а.с. 88-105).

На думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що позов заявлено АТ «УкрСиббанк» з наступних підстав: як кредитором, який претендує на задоволення своїх вимог за рахунок майна власника ОСОБА_2 ; з підстав протиправного відчуження вказаного майна особою, яка не є власником - ОСОБА_1 ; за відсутності волі на відчуження власника ( ОСОБА_2 ).

Щодо зміни мотивів відмови у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Агро-Долина», то, на думку апелянта, судом не враховано, що Товариство не є власником спірного майна з тих підстав, що його право власності отримано від ОСОБА_1 яка, у свою чергу, не є власником зазначеного нерухомого майна, оскільки її право власності було скасовано.

Сторони про розгляд справи на 27 вересня 2022 рокубули сповіщені належним чином.

23 вересня 2022 року від представника АТ «УкрСиббанк» на адресу Одеського апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи без його участі.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд, з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу за відсутності сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника АТ «УкрСиббанк» підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування судом норм матеріального права; невідповідність висновків суду обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що 20 грудня 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір безпроцентної позики, відповідно до якого позивач надала у позику відповідачу грошові кошти у розмірі 950000,00 грн. строком до 20 грудня 2014 року.

Згідно пунктів 4.3, 4.4 Договору, позика може бути повернута у грошовому еквіваленті або шляхом передачі позикодавцеві у власність нерухомого майна, а саме: нежитлових будівель та споруд, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельної ділянки площею 0,60 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач не повернув позику у встановлений договором строк, у зв`язку із чим ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом про визнання права власності на нерухоме майно.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2015 року по справі № 509/1558/15-ц за ОСОБА_1 було визнано право власності на нежитлові будівлі та споруди, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Також за ОСОБА_1 було визнано право власності на земельні ділянки, розташовані за тією ж адресою, площею 0,0611 га та 0,5321 га з кадастровими номерами 5123755300:02:005:0863 та 5123755300:02:005:0864 відповідно (із урахуванням додаткового рішення по справі від 22 лютого 2016 року).

Вказане судове рішення було оскаржене у судовому порядку представником ПАТ «УкрСиббанк».

Постановою апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2015 року та додаткове рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 22 лютого 2016 року були скасовані та ухвалено нове судове рішення.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, ОСОБА_3 ) про визнання права власності на нерухоме майно було відмовлено у повному обсязі. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постанова суду апеляційної інстанції була оскаржена у касаційному порядку представником ОСОБА_2 , представником ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина».

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року касаційні скарги представника ОСОБА_2 , представника ОСОБА_1 та ТОВ «Агро-Долина» залишено без задоволення.

Постанову апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року залишено без змін.

Звертаючись до суду із даним позовом, ПАТ «УкрСиббанк» зазначало, що його вимоги ґрунтуються на законі, а саме ст. ст. 215, 216 ЦК України, ст. 124 Конституції України, та мають легітимну мету, а саме - забезпечення виконання судового рішення, яке постановлене в інтересах позивача та набрало законної сили.

Кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб (статті 15, 16 ЦК України).

При цьому, суд може вийти за межі позовних вимог у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять, однак за жодних умов становище позивача за наслідками судового розгляду не може бути погіршено порівняно з тим, яким воно було до звернення до суду за захистом своїх прав.

Відповідна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18 липня 2018 року у справі № 821/3514/15-а.

Колегія суддів враховує, що, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, позивач зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, у свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує такі свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16 жовтня 2020 року у справі №910/12787/17.

Крім цього, як неодноразово наголошував Верховний Суд України (постанови від 01 червня 2016 року у справі №920/1771/14, від 30 листопада 2016 року у справі №910/31110/15), під час вирішення спору про визнання недійсним оспорюваного правочину необхідно застосовувати загальні положення статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину і має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушено, в чому полягає його порушення, оскільки в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Згідно статей 16, 203, 215 цього Кодексу для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.

Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці, що підтверджується висновками, які містяться у постановах Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року у справі №6-78цс13, від 11 травня 2016 року у справі №6-806цс16, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі №910/8357/18, від 17 червня 2020 року у справі №910/12712/19, від 20 січня 2021 року у справі №910/8992/19 (910/20867/17), від 16 березня 2021 року у справі №910/3356/20, від 18 березня 2021 року у справі №916/325/20, від 19 лютого 2021 року у справі №904/2979/20 тощо.

Тому, в кожній справі про визнання правочину недійсним суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним і настання певних юридичних наслідків.

Згідно ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частинами другою та третьою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Загальним правовим наслідком недійсності правочину (стаття 216 ЦК України) є реституція, яка застосовується як належний спосіб захисту цивільного права та інтересу за наявності відносин, які виникли у зв`язку із вчиненням особами нікчемного правочину та внаслідок визнання його недійсним.

Як вже вказувалось вище, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

Матеріалами справи встановлено, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі №520/4226/13 було задоволено позов ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_4 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за кредитним договором за № 32-8AV/07-2006И від 13 липня 2006 року в загальній сумі 616590,53 доларів США.

Вказане рішення не було виконано боржниками.

Постановою Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 12 лютого 2015 року, в межах виконавчого провадження №46473709 по примусовому виконанню виконавчого листа від 11 березня 2014 року №520/4226/13-ц, виданого Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 4928408,01 грн., було накладено арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 .

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2015 року було визнано за ОСОБА_1 право власності на спірне нерухоме майно, належне боржнику. У наступному ОСОБА_1 зареєструвала своє право власності на земельні ділянки та нежитлові будівлі та споруди 11 березня 2016 року у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В. (номери запису 13721856, 13722226 та 13720783 відповідно).

Згідно договору купівлі-продажу №329 від 30 березня 2016 року ОСОБА_1 продала, а ТОВ «Агро-Долина» придбало нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із складської будівлі площею 551,7кв.м., КПП площею 5,3 кв.м., вбиральнею та іншими спорудами, що розташовані на земельних ділянках площею 0,5321 га кадастровий номер 5123755300:02:005:0864 та площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863.

Згідно договору купівлі-продажу №332 від 25 березня 2016 року ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Агро-Долина» прийняло земельну ділянку площею 0,5321 га кадастровий номер: 5123755300:02:005:0864. Згідно п. 2.2 договору продаж здійснено за 249302,00 грн.

Згідно договору купівлі-продажу №335 від 25 березня 2016 року ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Агро-Долина» прийняло земельну ділянку площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863. Згідно п. 2.2 договору продаж здійснено за 28628,00 грн.

Зі змісту позовних вимог вбачається, що ПАТ «УкрСиббанк» просить визнати недійсним вищевказані договори купівлі-продажу нерухомого майна, стороною яких Банк не є. В обґрунтування позову позивач зазначав, що ним та ОСОБА_2 існують кредитні правовідносини, і у зв`язку із невиконанням ОСОБА_2 своїх зобов`язань, Банк розраховував задовольнити свої кредиторські вимоги за рахунок усього майна, що належить третій особі.

За таких обставин, у позивача існує власний інтерес щодо нерухомого майна, який полягає в тому, щоб предмет оспорюваного правочину перебував у власності боржника ОСОБА_2 , оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації позивачем своїх прав під час виконання судового рішення про стягнення коштів.

Таким чином, ПАТ «УкрСиббанк» обрано вірний спосіб захисту свого порушеного права шляхом звернення до суду із даним позовом, і вказане у повному обсязі спростовує висновок суду першої інстанції про те, що Банк не довів своє порушене право оскаржуваними договорами та не надав доказів, в чому саме є порушення його прав та інтересів оскаржуваними договорами; яка буде практична реалізація можливого судового рішення про задоволення позову.

Згідно ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів; право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Колегія суддів зазначає, що правова підстава набуття ОСОБА_1 право власності на спірне нерухоме майно - рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 06 травня 2015 року, була скасована постановою апеляційного суду Одеської області від 12 червня 2018 року, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2020 року.

При цьому, суди апеляційної та касаційної інстанцій виходили з того, що предметом позову є належне відповідачу ОСОБА_2 нерухоме майно, а саме: нежитлові будівлі та споруди, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку площею 0,60 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

Підставою для визнання за ОСОБА_1 права власності на нерухоме майно був Договір безпроцентної позики, який укладено 20 грудня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що умовами п.п.4.3 та 4.4 Договору безпроцентної позики передбачено порядок повернення позики, зокрема шляхом передачі позичальником у власність позикодавцеві нерухомого майна.

Однак, вирішуючи справу по суті, суд першої інстанції не врахував наявність діючого арешту, накладеного постановами державних виконавців на все нерухоме майно, належне ОСОБА_2 на праві власності.

Зокрема, постановою Другого Київського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 12 лютого 2015 року в межах виконавчого провадження №46473709 по примусовому виконанню виконавчого листа від 11 березня 2014 року №520/4226/13-ц, виданого Київським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованості у розмірі 4928408,01 грн., накладено арешт на все нерухоме майно, що належить боржнику ОСОБА_2 .

За таких обставин, суди апеляційної та касаційної інстанцій дійшли висновку, що оскаржуваними судовими рішеннями районний суд позбавив ПАТ «УкрСиббанк» можливості в порядку, визначеному діючим законодавством, задовольнити свої вимоги, визнані та встановлені набравшим законної сили судовим рішенням, тобто вирішив питання про права та обов`язки ПАТ «УкрСиббанк» якого не було залучено до участі у справі.

Згідно ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів доходить до висновку, що обставини, встановлені судами у межах розгляду цивільної справи № 509/1558/15-ц щодо порушення фактом реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки та нежитлові будівлі та споруди прав та інтересів ПАТ «УкрСиббанк», як кредитора, є преюдиційними при розгляді даної справи.

Стаття 216 ЦК України передбачає загальні наслідки недійсності правочину, відповідно до яких недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю, а згідно зі статтею 236 ЦК України правочин є недійсним з моменту його вчинення та не породжує тих юридичних наслідків, задля яких укладався, у тому числі не породжує переходу права власності до набувача.

Таким чином, отримавши спірне нерухоме майно за недійсним правочином, ОСОБА_1 не набула на нього права власності, а, відтак, і не мала права розпоряджатися цим майном шляхом відчуження його відповідачу ТОВ «Агро-Долина».

На підставі викладеного, колегія суддів доходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» шляхом визнання недійсними: договору купівлі-продажу №332 від 25 березня 2016 року, згідно якого ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Агро-Долина» прийняло земельну ділянку площею 0,5321 га кадастровий номер: 5123755300:02:005:0864, договору купівлі-продажу №335 від 25 березня 2016 року, згідно якого ОСОБА_1 передала, а ТОВ «Агро-Долина» прийняло земельну ділянку площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863, договору купівлі-продажу №329 від 30 березня 2016 року, згідно якого ОСОБА_1 продала, а ТОВ «Агро-Долина» придбало нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що складається із складської будівлі площею 551,7кв.м., КПП площею 5,3 кв.м., вбиральнею та іншими спорудами, що розташовані на земельних ділянках площею 0,5321 га кадастровий номер 5123755300:02:005:0864 та площею 0,0611 га, кадастровий номер 5123755300:02:005:0863.

Що стосується зустрічних позовних вимог ТОВ «Агро-Долина» до ПАТ «УкрСиббанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності, то колегія суддів зазначає наступне.

Так, звертаючись із зустрічним позовом до суду першої інстанції, ТОВ «Агро-Долина» вказувало на те, що воно правомірно набуло право власності на земельні ділянки та розташовані на них споруди в розумінні положень ст. 328 ЦК України. Відповідач придбав нерухоме майно за відплатним договором у особи, яка мала право її відчужувати, що підтверджується нотаріальним посвідченням та здійсненням державної реєстрації права, а, відтак, є добросовісним набувачем права власності на спірне нерухоме майно.

Крім того, на вказаних земельних ділянках ТОВ «Агро-Долина» було здійснене капітальне будівництво, а саме: було збудовано та введено в експлуатацію складську будівлю літера «Д», площею 1510,0 кв.м., що підтверджується Декларацією про готовність до експлуатації об`єкта, який належить до І-ІІІ категорії складності; вартість будівництва склала 3 809,402,50 грн.; здійснено благоустрій території (зачистка території, улаштування покриття з щебня, будівництво пандусів, будівництво дороги біля складу, ремонт існуючого складу), вартість вказаних робіт склала 253425,20 грн., що підтверджується балансовою довідкою від 13 травня 2019 року вих№13/05.

Колегія суддів зазначає, що статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачене, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Перша та найбільш важлива вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання державного органу в право на мирне володіння майном повинне бути законним. Вимога щодо законності в розумінні конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання держоргану в право на мирне володіння майном повинне забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі ст. 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти («East West Alliance Limited v. Ukraine», №19336/04, §166168, ЄСПЛ, від 23.01.2014).

У даному ж випадку, ТОВ «Агро-Долина» придбало нерухоме майно у особи, право власності якої було скасовано - ОСОБА_1 , що унеможливлює набуття права власності на спірне майно позивачем за зустрічним позовом.

Крім того, колегія суддів критично сприймає посилання ТОВ «Агро-Долина» на те, що воно є добросовісним набувачем нерухомого майна, оскільки право власності на нежитлові будівлі та споруди було набуте ОСОБА_1 на підставі рішення суду 06 травня 2015 року, а на земельні ділянки - на підставі додаткового рішення суду від 22 лютого 2016 року, і відразу ж після набрання законної сили останнім судовим рішенням, ОСОБА_1 відчужує спірне нерухоме майно на користь ТОВ «Агро-Долина», що свідчить про відсутність реального характеру укладених правочинів, та їх спрямованість на уникнення виконання боргових зобов`язань ОСОБА_2 .

Тобто ТОВ «Агро-Долина», при укладенні з ОСОБА_1 оскаржуваних договорів купівлі-продажу, мало керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежало подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та здійснення господарської діяльності Товариства.

Вказані обставини, у їх сукупності, свідчать про безпідставність та недоведеність позовних вимог ТОВ «Агро-Долина» про визнання права власності на нерухоме майно, у зв`язку із чим колегія суддів доходить до висновку про необхідність відмови у їх задоволенні саме з цих правових підстав.

Крім того, колегія суддів вважає, що визнання недійсними оспорюваних Банком правочинів, що були укладені особою, яка не набула правових підстав для укладення такх правочинів, та фактично з метою ухилення від виконання судового рішення, не буде для відповідача ТОВ «Агро-Долина» індивідуальним та надмірним тягарем, оскільки останній не буде змушений самостійно вишукувати способу компенсації збитків у разі припинення його права власності на нерухоме майно.

Такий спосіб компенсації визначено законом. Так, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 216 ЦК України, у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Тобто грошові кошти, які ТОВ «Агро-Долина» сплатило за недійсними договорами, підлягають поверненню йому продавцем у силу вимог закону. Крім того, відповідач не позбавлений права заявити вимоги щодо відшкодування йому вартості поліпшення майна, яке мало місце.

Отже, задоволення вимоги ПАТ «УкрСиббанк» про визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна №№332, 335, 329 від 25 березня 2016 року та 30 березня 2016 року, укладених між ОСОБА_1 та ТОВ «Агро-Долина», посвідчених приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В., призведе до відновлення порушеного права ПАТ «УкрСиббанк» оскільки, з врахуванням статті 216 Цивільного кодексу України, наслідком визнання такого договору недійсним буде повернення спірного майна у власність боржника ОСОБА_2 , що надасть можливість для позивача розраховувати на виконання рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі №520/4226/13.

Щодо позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» про скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, то колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини 3 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній з 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав)

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що у пункті 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» встановлено, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» до набрання чинності цим Законом.

Отже, за змістом цієї норми виконанню підлягають виключно судові рішення:

1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень;

3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог ПАТ «УкрСиббанк» в частині: скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29009213 від 30 березня 2016 року, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29009836 від 30 березня 2016 року, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29008511 від 30 березня 2016 року.

Крім того, як вже вказувалось вище, згідно положень статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

Також колегія суддів зазначає про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що 14 листопада 2018 року на адресу Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси надійшла заява ПАТ «УкрСиббанк» від 04 листопада 2018 року вих.№23-1-03/55265 про повернення виконавчого документа виконавчого листа №2-1160/11 про стягнення заборгованості у розмірі 642437,31 грн. на користь Банку з ОСОБА_2 .

З пояснень представника ПАТ «УкрСиббанк», наданих суду апеляційної інстанції вбачається, що вказані дії були обумовлені рішенням позивача звернутися до приватного виконавця для більш ефективного виконання рішення суду першої інстанції. Станом на день розгляду даної справи виконавче провадження триває, рішення Київського районного суду м. Одеси від 02 грудня 2013 року у справі №520/4226/13 не виконано боржником.

Необґрунтованим також є посилання суду першої інстанції на договір іпотеки від 17 листопада 2006 року, згідно якого іпотекодавець ОСОБА_2 , в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором, передав в іпотеку АТ «УкрСиббанк» нежитлове підвальне приміщення площею 120,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_2 вартістю 799490,00 грн. Отже, на думку суду, вартість заставного майна ОСОБА_2 , за рахунок якого банк мав можливість погасити заборгованість за кредитним договором, перевищувала суму боргу у виконавчому провадженні.

Колегія суддів зазначає, що зазначене нежитлове приміщення було відчужено ліквідатором ОСОБА_2 у межах провадження у справі про банкрутство, і наразі належить третій особі ОСОБА_5 .

Крім того, колегія суддів приймає до уваги, що задоволення вимог кредитора може відбуватися за рахунок всього майна боржника, а не лише тільки за рахунок майна, яке було передане в іпотеку.

При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, що є підставою для скасування рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 липня 2020 року та постановлення нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», та відмову у задоволенні позову ТОВ «Агро-Долина» з підстав його необґрунтованості.

Крім того, на підставі положень ст.141 ЦПК України, з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина» підлягають стягненню, у рівних частках, на користь Акціонерного товариства «УкрСиббанк» судові витрати у справі в загальній сумі 32738 грн., які складаються з 7525 грн. за подання позовної заяви, та 25213 грн. - за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства «УкрСиббанк» задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 15 липня 2020 року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позов Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина» (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 ) про визнання недійсним договорів купівлі-продажу задовольнити частково.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина» 25 березня 2016 року щодо земельної ділянки площею 0,611 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки:5123755300:02:005:0863, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В., зареєстрований в реєстрі за №335.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина» 25 березня 2016 року щодо земельної ділянки площею 0,5321 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки: 5123755300:02:005:0864, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В., зареєстрований в реєстрі за №332.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина» 25 березня 2016 року щодо нежитлових будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що в цілому складаються зі складської будівлі з адміністративним приміщенням під літерою А, площею 551,7 кв.м., КПП під літерою Б площею 5,3 кв.м., вбиральні під літерою В площею 2,1 кв.м., споруд №1-6, оглядова яма №7, що розташована на земельній ділянці площею 0,0611 га, кадастровий номер земельної ділянки: 5123755300:02:005:0863; та на земельній ділянці площею 0,5321 га, кадастровий номер земельної ділянки: 51237553000:02:005:0864, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мазаратій І.В., зареєстрований в реєстрі за №329.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29009213 від 30 лютого 2016 року.

Скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 29008511 від 30 лютого 2016 року.

В решті позовних вимог Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина» до Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання права власності відмовити.

Стягнути, у рівних частка, з ОСОБА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Долина» на користь Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» судові витрати у справі в сумі 32 738 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 28 жовтня 2022 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.В. Князюк