Постанова

від 26.10.2022 по справі 727/754/22

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2022 року м. Чернівці

Справа № 727/754/22

Провадження № 22-ц/822/718/22

Чернівецький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Литвинюк І. М.,

суддів: Владичана А.І., Лисака І.Н.,

секретар Петранюк Ю.Т.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ,

відповідач обласне комунальне некомерційне підприємство «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер»,

розглянувши у відкритому судовому засідання апеляційну скаргу обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 серпня 2022 року, головуючий у першій інстанції Слободян Г.М., повний текст рішення складено 25 липня 2022 року,

ВСТАНОВИВ:

У січні2022року ОСОБА_1 звернулася досуду зпозовом дообласного комунальногонекомерційного підприємства«Чернівецький обласнийклінічний протитуберкульознийдиспансер» (далі ОКНП«Чернівецький обласнийклінічний протитуберкульознийдиспансер»)про скасуваннянаказу,поновлення нароботі, виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Посилалася на те, що до звільнення вона працювала в ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» на посаді реєстратора медичного кабінету обробки інформації відділу моніторингу і оцінки заходів протидії захворюванню на туберкульоз.

Наказом №377-зв від 23 грудня 2021 року «Про звільнення з роботи за п.1 ст. 40 КЗпП України в зв`язку із скороченням штату та чисельності працівників» її звільнено з вищевказаної посади з 24 грудня 2021 року, в період перебування у відпустці.

Вважає, що відповідачем при проведенні процедури звільнення допущено ряд суттєвих порушень, рішення щодо скорочення чисельності або штату працівників не приймалося та не було повідомлено первинну профспілкову організацію про заплановане звільнення працівників. Відповідачем було порушено вимоги статті 32 КЗпП України, відповідно до якої особа, посаду якої планують скоротити, повинна бути ознайомлена з наказом про внесення змін до штатного розпису за два місяці, не були з`ясовані обставини, чи є серед працівників, посади яких скорочуються, особи, щодо яких встановлено обмеження на звільнення.

Просила скасувати наказ за №377-зв від 23 грудня 2021 року «Про звільнення з роботи» за п.1 ст. 40 КЗПП України ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату чисельності працівників; поновити її на посаді реєстратора медичного кабінету обробки інформації відділу моніторингу і оцінки заходів протидії захворюванню на туберкульоз з 24 грудня 2021 року та виплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу у розмірі 35105 грн, стягнути з відповідача витрати на правову допомогу.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.

Скасовано наказ за № 377-зв від 23 грудня 2021 року «Про звільнення з роботи» за п.1 ст. 40 КЗПП України ОСОБА_1 у зв`язку із скороченням штату чисельності працівників.

Поновлено ОСОБА_1 на посаді реєстратора медичного кабінету обробки інформації відділу моніторингу і оцінки заходів протидії захворюванню на туберкульоз з 24 грудня 2021 року та постановлено виплатити їй заробітну плату за час вимушеного прогулу з 24 грудня 2021 року по 13 липня 2022 року у розмірі 35 105 грн без урахування утримання прибуткового податку та інших обов`язкових платежів, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 серпня 2022 року заяву ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 , задоволено частково. Стягнуто з ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 4 000 грн.

Не погоджуючись з вказаними рішеннями суду першої інстанції, ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2022 року та додаткове рішення від 04 серпня 2022 року скасувати, постановити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.

Зазначає, що з наказом від 13 жовтня 2021 року №296-к про скорочення чисельності та штату працівників, попередження про наступне вивільнення ОСОБА_1 була ознайомлена, про що свідчить її підпис під наказом. Про майбутнє звільнення з займаної посади ОСОБА_1 була особисто попереджена повторно 25 жовтня 2021 року, про що також свідчить її підпис. Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що звільнення з займаної посади ОСОБА_1 мало відбутись не 24 грудня 2021 року, а 26 грудня 2021 року, тому правильним вирішенням спору мала б бути заміна судом дати звільнення ОСОБА_1 , а не поновлення її на роботі зі стягненням з роботодавця суми за весь час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції безпідставно вважає можливим переведення позивачки на вакантну посаду реєстратора медичного поліклінічного підрозділу №1, не взявши до уваги те, що ОСОБА_1 не відповідає кваліфікаційному рівню вказаної посади.

Не погоджуючись з додатковим рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 серпня 2022 року, відповідач просить його скасувати та відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про стягнення витрат на правничу допомогу.

Посилається на те, що позивачкою не дотримано визначеної законом процедури попереднього розрахунку суми судових витрат на правову допомогу, а також порядку подання необхідного об`єму доказів на підтвердження понесених витрат, а тому ОСОБА_1 не може розраховувати на відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відзив на апеляційну скаргу не подавався.

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, перевіривши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з вимогами статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Однак зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з частиною 3 статті 40 КЗпП звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу. Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо. При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Задовольняючи частково заяву адвоката Саламандика А.І., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції, враховуючи складність справи, її значення для сторін, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тривалість судового провадження, прийшов до висновку, що витрати на правничу допомогу є завищеними та підлягають зменшенню до 4 000 грн.

З такими рішеннями суду першої інстанції апеляційний суд погодитись не може, враховуючи наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01 червня 2016 року (наказ про прийом на роботу № 226пр від 01 червня 2016 року) ОСОБА_1 працювала на посаді медичного реєстратора кабінету обробки інформації та реєстрації хворих на туберкульоз ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер».

Наказом ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» №292-к від 11 жовтня 2021 року «Про штатний розпис», у зв`язку із затвердженням Чернівецькою обласною радою штатного розпису, яким внесені зміни до структури і штатного розпису підприємства, прийнято до виконання типовий штатний розпис у кількості 152,25 штатних одиниць, який введено в дію з 24 грудня 2021 року.

Наказом ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» №296-к від 13 жовтня 2021 року «Про скорочення чисельності та штату працівників, попередження про наступне вивільнення» у зв`язку із прийняттям до виконання нового штатного розпису, було визначено посади, які підлягають скороченню по структурним підрозділам та працівники, які в них працюють, зокрема, серед інших - кабінет обробки інформації та реєстрації хворих на туберкульоз (працівник ОСОБА_1 ).

ОСОБА_1 попереджена про майбутнє звільнення із займаної посади за п. 1 ст. 40 КЗпП України 25 жовтня 2021 року, про що свідчить її підпис в попередженні. Також в попередженні зазначено про звільнення ОСОБА_1 з посади з 26 грудня 2021 року.

З матеріалів справи також вбачається, що згідно з наказом № 369-в від 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці за власний рахунок з 20 грудня 2021 року по 24 грудня 2021 року. До роботи приступити 25 грудня 2021 року.

Згідно з наказом ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» від 23 грудня 2021 року реєстратора медичного кабінету обробки інформації та реєстрації хворих на туберкульоз ОСОБА_1 звільнено з роботи за п. 1 ст. 40 КЗпП України з 24 грудня 2021 року з виплатою вихідної допомоги в розмірі середньої місячної заробітної плати за ст. 44 КЗпП України та грошової компенсації за 15 календарних днів невикористаної щорічної чергової відпустки за період роботи з 02 червня 2021 року по 24 грудня 2021 року.

28 грудня 2021 року позивачка отримала копію наказу про звільнення та трудову книжку.

Згідно з пунктом 1 частини першоїстатті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Частиною другою статті 40 КЗпП України встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Згідно з частинами першою, третьою статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У постанові Верховного Суду України від 09 серпня 2017 року у справі № 6-1264цс17 вказано, що «розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, суди мають з`ясувати питання про те, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. Відповідно до частини першої статті 42 КЗпП при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати працівнику, який вивільнюється, всі наявні вакансії та роботи, які може виконувати працівник, тобто ті посади, які відповідають кваліфікації працівника».

Згідно з правовими висновками, викладеними Верховним Судом у постановахвід 16 січня 2018 року у справі № 519/160/16-ц (провадження № 61-312св17), від 06 лютого 2018 року у справі № 696/985/15-ц (провадження № 61-1214св18), суд не може вдаватися до обговорення та оцінки питання про доцільність і правомірність скорочення штату та чисельності працівників. Право визначати чисельність і штат працівників належить виключно власнику або уповноваженому ним органу, суд зобов`язаний тільки з`ясувати наявність підстав для звільнення.

Отже, суд при розгляді спору про поновлення працівника на роботі зобов`язаний, зокрема, перевірити наявність підстав для звільнення (чи мало місце скорочення або чисельності працівників), але він не наділений повноваженнями обговорювати питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників.

З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що у відповідача дійсно мали місце зміни в організації виробництва і праці та позивачку письмово попереджено про скорочення штату працівників.

Позивачка пов`язує незаконність свого звільнення з тим, що їй не запропоновано усі вакантні посади, наявні на підприємстві.

Судом першої інстанції зазначено про наявність в ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» згідно з штатним розписом, введеним в дію 11 жовтня 2021 року, вакантної посади реєстратора медичного поліклінічного підрозділу № 1, яка ОСОБА_1 не була запропонована.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі№ 800/538/17 (провадження № 11-431асі18) зроблено висновок, що «за приписами частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), тобто вакантні посади чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, та яка з`явилася на підприємстві протягом цього періоду і яка існувала на день звільнення.

Поняття «робота» визначено в Міжнародній стандартній класифікації професій-2008 як «набір завдань і обов`язків, які виконуються чи повинні бути виконані однією особою, в тому числі для роботодавця або в рамках індивідуальної трудової діяльності. Назва роботи - це назва, що описує роботу або посаду. Посади більш конкретні, оскільки вони відображають рівень роботи, а також обов`язки, включені в роботу.

Поняття «посада» - це формально, адміністративно закріплене місце працівника в трудовому колективі, яке передбачає виконання логічно посадових обов`язків, посадові виконання і характер взаємовідносин. Перелік назв посад (номенклатуру) затверджує відповідний орган (організація), що має підпорядковані йому підприємства, установи і організації.

Поняття кваліфікація - це «здатність працівника виконувати конкретні завдання та обов`язки в рамках конкретної роботи».

Згідно з Посадовою інструкцією реєстратора медичного поліклінічного підрозділу № 1, затвердженою 02 лютого 2021 року Генеральним директором ОКНП «ЧОКПД», кваліфікаційними вимогами до кандидата на цю посаду є: неповна вища освіта (молодший спеціаліст з медичною освітою) за напрямком підготовки «Медицина», спеціальність «Сестринська справа», «Лікувальна справа» або «Акушерська справа».

Молодший спеціаліст- це освітньо-кваліфікаційний рівень фахівця, який на основі базової або повної загальної середньої освіти здобув початкову вищу освіту, спеціальні уміння та знання, має певний досвід їх застосування для вирішення типових професійних завдань, які передбачені для відповідних посад, у певній галузі народного господарства та економічній діяльності.

Згідно з положеннями Закону України «Про вищу освіту» останній прийом на здобуття освітньо-кваліфікаційного рівня «Молодший спеціаліст» проводиться у 2019 році. Диплом про вищу освіту за освітньо-кваліфікаційним рівнем молодшого спеціаліста (початкова вища освіта) прирівнюється до диплома про вищу освіту за освітньо-професійним ступенем молодшого бакалавра.

Судом встановлено, що позивачка при прийнятті на роботу надала диплом про повну вищу освіту за спеціальністю «Романо-германські мови та література. Англійська мова». Кваліфікація за дипломом філолог-викладач, перекладач.

Також у 1985 році ОСОБА_1 отримала Свідоцтво № 130 з присвоєнням кваліфікації медичної сестри (середня медична спеціальність), що не відповідає кваліфікаційним вимогам кандидата на посаду реєстратора медичного поліклінічного підрозділу № 1.

Враховуючи наведене, позивачкою не доведено наявність у неї необхідної кваліфікації для зайняття вакантних посад на час її звільнення, оскільки вищевказана посада не могла бути їй запропонована унаслідок того, що її кваліфікація не відповідала необхідним критеріям, які наведені у посадовій інструкції цієї посади.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без дотримання вимог трудового законодавства та порушенням її прав, оскільки останній не запропоновано вакантну посаду реєстратора медичного поліклінічного підрозділу № 1, є помилковим.

Протягом всього часу з моменту попередження позивача до моменту звільнення у відповідача не з`явилося нових вакантних посад, які позивачка могла б обійняти.

Колегія суддів не приймає доводи позивачки про неврахування відповідачем її переважного права про залишення на роботі, оскільки у процесі працевлаштування осіб, що підлягають звільненню у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, при переведенні працівників, що підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги на залишення на роботі, встановлені статтею 42 КЗпП України (переважне право на залишення на роботі не є тотожним праву на працевлаштування на нову посаду).

Відповідно до статті 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2 - 5, 7 статті 40, пунктами 2, 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Згідно з п.2.19 протоколу №13 засідання профспілкового комітету ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» від 06 грудня 2021 року профспілковим комітетом надано згоду на скорочення та розірвання трудового договору з реєстратором медичного кабінету обробки інформації та реєстрації хворих на туберкульоз (1,0 ст.), яку обіймає ОСОБА_1 за скороченням штату відповідно до пункту п.1 ст. 40 КЗпП України з наданням їй гарантій і компенсацій, передбачених чинним законодавством.

Також встановлено, що порядком денним (п.1) слухалося питання відміни протоколу № 12 засідання профкому від 18 жовтня 2021 року «Про надання згоди на розірвання трудового договору за скороченням штату з працівниками диспансеру» та про надання згоди на скорочення працівників. ОСОБА_1 на засіданні не була присутня, хоча в матеріалах справи міститься запрошення профкому від 02 грудня 2021 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 було повідомлено про засідання профспілкового комітету на 06 грудня 2021 року.

Повторний розгляд цього питання призначено профкомітетом на 10.00 год. 20 грудня 2021 року, про що 06 грудня 2021 року ОСОБА_1 поштовим зв`язком направлено повторне запрошення на засідання профспілкового комітету.

Відповідно до витягу з протоколу №14 засідання профспілкового комітету ОКНП «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» від 20 грудня 2021 року відмінено п.2.9 рішення профспілкового комітету від 06 грудня 2021 року; повторно розглянуто подання адміністрації та надано згоду на скорочення та розірвання трудового договору з реєстратором медичного кабінету обробки інформації та реєстрації хворих на туберкульоз (1,0 ст.), яку обіймає ОСОБА_1 , відповідно до пункту п.1 ст. 40 КЗпП України з наданням їй гарантій і компенсацій, передбачених чинним законодавством.

Оскільки звільнення позивачки із займаної посади за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням вимог частини другої статті 40, статей 42, 43 і 49-2 цього Кодексу, тобто встановленої трудовим законодавством процедури, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для поновлення її на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Проте, відповідно до вимог частини 3 статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Наведеною нормою встановлена заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звільнена з посади 24 грудня 2021 року під час перебування у відпустці за власний рахунок з 20 грудня по 24 грудня 2021 року (приступити до роботи 25 грудня 2021 року). Наказ про звільнення видано 23 грудня 2021 року.

Отже, спеціальною нормою, якою керувався відповідач при звільненні ОСОБА_1 , є саме положення статті 40 КЗпП України, якою прямо заборонено звільнення робітника за ініціативою власника у період відпустки.

Рішенням Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України. Конституційний Суд України зазначив, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бутиреалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Конституційний Суд України дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15вересня 2020 року в справі № 205/4196/18 зазначено, що в разі порушення гарантії, передбаченої частиною третьою статті 40 КЗпП України, негативні наслідки слід усувати шляхом зміни дати звільнення позивача, визначивши датою припинення трудових відносин перший день після закінчення періоду тимчасової непрацездатності (відпустки).

Отже, наслідки порушення гарантії, визначеної у частині третій статті 40 КЗпП України, у цьому випадку слід усунути шляхом зміни дати звільнення позивачки, асаме: визначити датою припинення трудових відносин перший день після закінчення відпустки.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою в постанові від 17 лютого 2021 року у справі № 294/725/19.

З огляду на викладене, колегія дійшла висновку про необхідність виправлення допущеного відповідачем порушення вимог частини третьої статті 40 КЗпП України шляхом зміни зазначеної в оскарженому наказі дати звільнення ОСОБА_1 з 24 грудня 2021 року на перший робочий день після закінчення відпустки - 27 грудня 2021 року.

Оскільки вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними від вимогипро поновлення на роботі, а у випадках зміни дати звільнення відсутній склад трудового майнового правопорушення, тобто підстава і умови матеріальної відповідальності роботодавця, вони також не підлягають до задоволення.

Відповідно до положень статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи та дійшов помилкового висновку про незаконність звільнення ОСОБА_1 , а тому апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції від 13 липня 2022 року та додаткове рішення цього суду від 04 серпня 2022 року - до скасування з ухваленнямнового рішення про часткове задоволення позовних вимог, асаме зміни дати звільнення позивачки. В іншій частині позов задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргуобласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» задовольнити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 13 липня 2022 року та додаткове рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» про скасування наказу, поновлення на роботі та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади реєстратора медичного кабінету обробки інформації відділу моніторингу і оцінки заходів протидії захворюванню на туберкульоз обласного комунального некомерційного підприємства «Чернівецький обласний клінічний протитуберкульозний диспансер» відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України, з24 грудня 2021 року на 27 грудня 2021 року.

В іншій частині позову ОСОБА_1 відмовити.

Постанова набираєзаконної силиз дняїї прийняття,але можебути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий І.М. Литвинюк

Судді: А.І. Владичан

І.Н. Лисак