Рішення

від 01.11.2022 по справі 910/7698/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2022Справа № 910/7698/22

За позовом Приватної учбово-виробничої фірми "Клуб"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Террафуд"

про стягнення 918.051,68 грн,

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Шаповалов А.М.

Представники сторін: не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватна учбово-виробнича фірма "Клуб" звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Террафуд" про стягнення 918.051,68 грн, з яких: 402.400,00 грн заборгованості за поставлений позивачем товар за Договором поставки № 12 від 17.11.20., та 515.651,68 грн пені, нарахованої у зв`язку з простроченням відповідачем оплати товару.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.08.22. відкрито провадження у справі №910/7698/22, постановлено її розгляд здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам процесуальні строки для подання відзиву, відповіді на відзив, заяв та клопотань.

Копію означеної ухвали відповідачем було отримано 05.09.22., що підтверджується відповідним поштовим повідомленням.

Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи № 910/7698/22, однак правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Оскільки наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними у справі матеріалами.

При цьому з моменту відкриття провадження у справі сплив достатній строк (з урахуванням воєнного стану на території України), для подання всіма учасниками справи своїх доводів, заперечень, відзивів, доказів тощо, у зв`язку з чим суд вважає за можливе здійснити розгляд даної справи по суті заявлених вимог.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України).

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

17.11.20. між ТОВ "Террафуд" в особі Решетилівської філії ТОВ "Террафуд" (Покупець) та Приватною учбово-виробничою фірмою "Клуб" (Постачальник) було укладено Договір поставки №12 (далі - Договір), за умовами п. 1.1. якого позивач зобов`язався передати окремими партіями у власність відповідача масло солодковершкове селянське в асортименті (Товар), а Покупець зобов`язався прийняти та оплатити його на умовах, визначених даним Договором.

Конкретний асортимент, найменування, кількість, одиниця виміру та вартість Товару визначається в товарних (товарно-транспортних) накладних (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору загальна кількість товару визначається згідно з сумарною кількістю вказаною у відповідних товарних (товарно-транспортних накладних Постачальника, які з моменту їх підписання Сторонами є невід`ємною частиною даного Договору.

Пунктами 3.1. - 3.7. Договору ціна за одиницю товару узгоджується Сторонами у рахунках-фактурах. Загальна вартість товару, а також загальна сума Договору визначається та дорівнює сумарній вартості товару згідно з усім відповідними накладними. Оплата Товару здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті України на поточний рахунок Постачальника в строк 14 календарних днів з моменту поставки партії Товару. Факт поставки Товару підтверджується підписаною обома Сторонами товарною накладною. Основою для проведення оплати є відповідна підписана сторонами товарна (товарно-транспортна) накладна та/або рахунок-фактура.

Договір вважається укладеним і набирає чинність з моменту підписання його Сторонами та діє до 31.12.23. (п. 11.1. Договору).

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з купівлі-продажу товару.

За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 2 вказаної статті передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

У ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, протягом грудня 2021 року позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 10.292.400,00 грн, що підтверджується відповідними накладними (№47 від 06.12.21., №48 від 17.12.21., №49 від 24.12.21., №50 від 29.12.21.), товарно-транспортними накладними та довіреностями на отримання ТМЦ.

Відповідач зобов`язання щодо здійснення розрахунків у погоджений Договором строк належним чином не виконав, сплативши позивачу 6.500.000,00 грн у лютому 2022 року та з березня по серпень 2022 року ще 2.690.000,00 грн. Несплаченим залишається товар у загальному розмірі 402.400,00 грн, які пред`явлено позивачем до стягнення в судовому порядку.

Доказів сплати відповідачем заборгованості за Договором у розмірі 402.400,00 грн до матеріалів справи сторонами не надано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. (ч. ч. 1, 2 ст. 73 ГПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. ст. 76, 77 ГПК України).

Положеннями ст. 86 ГПК України унормовано наступне. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Твердження позивача з боку відповідача належними доказами не спростовані.

З огляду на вказане в сукупності судом встановлено, що борг відповідача перед позивачем за представленими до матеріалів справи документами становить 402.400,00 грн, з огляду на що вказана сума заборгованості підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім суми основного боргу, позивач також просить суд стягнути з відповідача 515.651,68 грн пені, нарахованої у зв`язку з порушенням відповідачем умов цього Договору.

Пунктом 6.3. Договору сторони встановили, що якщо товар не буде оплачений у визначені в пункті 3.5. даного Договору строки, Покупець виплачує Постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченого в строк товару за кожен день затримки.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання (частина 1 статті 550 ЦК України).

Частиною 1 статті 552 ЦК України встановлено, що сплата (передання) неустойки не звільняє боржника від виконання свого обов`язку в натурі.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Преамбулою Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

У той же час суд звертає увагу на положення частини 6 статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Із наданих позивачем розрахунків суми пені вбачається, що нарахування вказаної штрафної санкції здійснено окремо по кожній накладній.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд встановив їх неправильність у зв`язку із безпідставним здійсненням початку нарахування пені з останніх дні сплати за відповідні поставки, у той час коли прострочення відповідача виникає з наступного дня після закінчення строку для оплати.

У зв`язку з цим, судом було здійснено власні розрахунки пені, відповідно до яких пеня складає: за накладною №47 від 06.12.21. - 93.683,49 грн; за накладною №48 від 17.12.21. - 44.987,17 грн; за накладною №49 від 24.12.21. - 45.865,97 грн.

Крім того, за накладною №50 від 29.12.21. позивачем не враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За розрахунком суду, сума пені за цією накладною, розрахована з 13.01.22. по 14.07.22., складає 295.536,88 грн.

Відтак, обґрунтованим є нарахування відповідачу пені в загальному розмірі 480.073,51 грн.

Статтею 233 ГК України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

За змістом наведених норм зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе її зменшення.

Тобто, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

При цьому, вирішуючи таке питання, суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, ступеню виконання зобов`язання, причин неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Проаналізувавши матеріали справи, суд встановив, що основне прострочення відповідача відбувалось після збройного нападу росії та початку війни в Україні, при чому відповідачем регулярно сплачувались позивачу кошти для погашення існуючого боргу за Договором. Загальна вартість поставленого позивачем товару за переліченими вище накладними склала 10.292.400,00 грн, із яких несплаченими залишаються 402.400,00 грн.

З урахуванням цього суд вважає стягнення з відповідача пені в розмірі 480.073,51 грн, що перевищує суму основного боргу, надмірним та таким, що може лягати непомірним тягарем на боржника.

Суд звертає увагу на те, що неустойка має на меті в першу чергу стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання і не може лягати непомірним тягарем на боржника й бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Подібна за змістом правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18.

За таких обставин, суд вважає за можливе зменшити суму нарахованої відповідачу пені на 50%.

З огляду на викладене, суд задовольняє позов частково, а саме, в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 402.400,00 грн основного боргу та 240.036,76 грн пені.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача в повному обсязі (виходячи з обґрунтованої суми позовних вимог в загальному розмірі 882473,51 грн), тобто в сумі 13.237,10 грн.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Террафуд" (03037, місто Київ, вулиця Зеленогірська, будинок 8; ідентифікаційний код 36867724) на користь Приватної учбово-виробничої фірми "Клуб" (36003, місто Полтава, вулиця Сковороди, будинок 2 А; ідентифікаційний код 24560146) 402.400 (чотириста дві тисячі чотириста) грн 00 коп. заборгованості, 240.036 (двісті сорок тисяч тридцять шість) грн 76 коп. пені та 13.237 (тринадцять тисяч двісті тридцять сім) грн 10 коп. судового збору.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст. ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Суддя Т.М. Ващенко