Постанова

від 03.11.2022 по справі 916/720/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 рокум. ОдесаСправа № 916/720/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Разюк Г.П.,

суддів: Колоколова С.І., Савицького Я.Ф.

при секретарі судового засідання Полінецькій В.С.

за участю представника позивача: Пташинської А.О., посвідчення АБ №101835 від 22.07.2022, виписка з ЄДР від 25.05.2022

/відповідач належним чином повідомлений про час та місце розгляду апеляційної скарги (див. поштові повідомлення та неодноразові повідомлення на офіційному веб-порталі «Судова влада України»), але не скористався правом на участь в судовому засіданні/

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської митниці Держмитслужби

на рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2021, проголошене о 14:37:47 суддею Малярчук І.А. у м. Одесі, повний текст якого складено 08.07.2021

у справі № 916/720/21

за позовом скаржника

до Товариства з обмеженою відповідальністю Базука

про стягнення 11 154 068,95 грн. збитків,

В С Т А Н О В И В :

У березні 2021 року Одеська митниця Держмитслужби звернулась до Господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТОВ) Базука про стягнення збитків у розмірі 11 154 068,95 грн.( 11 147 268,95 грн.+6 800 (вартість витрат на проведення оцінки) та 167 311,04 грн. судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення вимог частини 1 статті 936, частин 1, 2 статті 938, частини 1 статті 942, статей 944, 949, 953 Цивільного кодексу України та умов укладеного з позивачем договору про надання послуг відповідального зберігання №43 від 29.02.2016, з урахуванням додаткових угод до нього, не забезпечив збереження переданого на відповідальне зберігання товару та не вжив заходи, необхідні для забезпечення схоронності товару, внаслідок чого виникла нестача товару, а позивач поніс збитки від втрати майна у розмірі ринкової вартості втраченого від нестачі майна та у зв`язку з додатковими витратами на оплату послуг з проведення незалежної оцінки ринкової вартості втраченого майна, які відповідач зобов`язаний відшкодувати позивачу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 07.07.2021 відмовлено у задоволенні позову, з підстави закінчення дії договору №43 від 29.02.2016 та відповідного припинення зобов`язання відповідача щодо збереження переданого за цим договором йому на зберігання майна.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить з оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі

На думку скаржника, рішення суду є незаконним та необґрунтованим, оскільки його прийнято із суттєвим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Апелянт зазначає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини що мають значення для справи, зокрема безпідставно залишено поза увагою той факт, що відповідачем порушено вимоги п.п.1.1.1, 1.3, 1.4, 6.3.4, 6.3.5, 6.3.6, 6.3.7, 6.3.12, 6.3.13, 6.3.14., 6.3.15, 6.3.17, 7.1, 7.2 договору №43 від 29.02.2016 та вимоги ч. 1 ст. 936, ч.1,2 ст. 938, ч. 1 ст. 942, ст. ст. 944, 949, ст. 953 ЦК України від 16.01.2003 №435-ІV, за якими він має нести відповідальність за спричинені збитки, які становлять: 11 154 068,95 грн.= 11 147 268,95 грн.+ 6 800 (вартість витрат на проведення оцінки).

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.08.2022 відкрито апеляційне провадження у справі №916/720/21 та призначено її до розгляду на 29.09.2022 о 14:00.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 відкладено розгляд апеляційної скарги Одеської митниці Держмитслужби на 03.11.2022 о 15:00.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надіслав, в судове засідання не з`являвся.

Відповідно до частин третьої, сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом, для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Згідно з пунктами 3 - 5 частини шостої статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За матеріалами справи вбачається, що ухвали суду апеляційної інстанції були надіслані відповідачу рекомендованим листом з повідомленням про вручення, зокрема на його юридичну адресу, однак були повернуті до суду і згідно штемпеля Акціонерного товариства "Укрпошта" причини повернення поштових відправлень - "за закінченням терміну зберігання".

За таких обставин факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою апеляційний суд з додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.

Колегія суддів зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 04.03.2021 у справі № 910/6835/20).

Крім того, колегія суддів також зазначає, що усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом (стаття 2 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Згідно із частинами першою, третьою статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Єдиного державного реєстру судових рішень, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Ухвали суду апеляційної інстанції у даній справі були оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, також неодноразово розмішувалось оголошення на офіційному веб-порталі «Судова влада України» про розгляд даної справи, а тому колегія суддів дійшла висновку про належне повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, одна останній не скористався своїм правом.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія дійшла до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.02.2016 між ТОВ Базука (зберігач) та Одеською митницею ДФС (поклажодавець) було укладено договір №43 про надання послуг відповідального зберігання, за умовами якого зберігач зобов`язується надати поклажодавцю послуги відповідального зберігання товарів, транспортних засобів комерційного призначення, які відповідно до ст.238 Митного кодексу України зберігаються поклажодавцем. Конкретний перелік та види товарів, які передаються на відповідальне зберігання, визначаються сторонами в окремих актах прийому передачі. Найменування послуг згідно класифікатору робіт та послуг за Кодом Державної класифікації - ДК 016:2010 код 52.10.1. Послуги щодо складування та зберігання. Товари зберігаються в складських приміщеннях зберігача або в орендованих ним приміщеннях. З моменту фактичної передачі товарів поклажодавцем зберігачу на останнього покладається обов`язок по їх збереженню в первинному вигляді з урахуванням їх природного зносу. Право власності на товари до зберігача не переходить, вони не можуть бути задіяні в господарському обороті зберігача, бути переданими на зберігання або видані третім особам без відома та письмового дозволу поклажодавця (п.п.1.1.1, 1.1.2, 1.2, 1.3, 1.4 договору).

Відповідно до п.п.5.1, 5.2 договору №43 від 29.02.2016 послуги надаються зберігачем після підписання договору та погоджуються сторонами окремо в кожному випадку. Місце надання послуг за адресами: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 12.

Зберігач зобов`язаний: забезпечити надання послуг (в тому числі переміщення, розвантаження, перевантаження, розміщення) по першій вимозі поклажодавця, а у разі прийняття останнім рішення про визначення його складів місцем зберігання товарів, повинні здійснюватися зберігачем в строки, що не перевищують 20 календарних днів; забезпечити повне збереження переданого на відповідальне зберігання товару та вживати заходи, необхідні для забезпечення схоронності та якості товарів; організовувати роботу складу митниці таким чином, щоб ввезення на склад і вивезення зі складу товарів здійснювалось відповідно до вимог митного законодавства, а порядок зберігання товарів гарантував їх постійне перебування під митним контролем та унеможливлював надходження (вилучення) товарів з порушеннями законодавства з питань державної митної справи; за першою вимогою поклажодавця повертати йому товари в тому самому стані, у якому вони були прийняті на відповідальне зберігання зі складанням відповідних документів; за першою усною або письмовою вимогою поклажодавця надавати йому доступ до товарів; у разі проведення поклажодавцем інвентаризацій товарів, що знаходяться на зберіганні, забезпечити безперешкодний доступ членів інвентаризаційної комісії поклажодавця, створити належні умови для її проведення; у разі наміру змінити місце реєстрації зберігача та/або місце розташування складів митниці, повідомити про це поклажодавця (п.п.6.3.1, 6.3.4, 6.3.5, 6.3.6, 6.3.7, 6.3.15, 6.3.17 договору).

Згідно з п.п.7.1, 7.2 договору поклажодавець по кожному окремому випадку повідомляє зберігача про намір розмістити або видати зі складу митниці товар. Розміщення товарів на зберігання та його видача супроводжується складанням документів, перелік та кількість примірників яких передбачена порядком №627.

За умовами п.8.3 договору №43 від 29.02.2016 зберігач несе відповідальність за втрату (нестачу) товару у розмірі його вартості, з урахуванням збитків, визначених відповідно до Порядку визначення розміру збитків під розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженому постановою КМУ від 22.01.1996 №116 (із змінами) та Методикою оцінки майна, затвердженою постановою КМУ від 10.12.2003 №1891, а у разі пошкодження товарів у розмірі суми, на яку знизилася їх вартість. Якщо внаслідок пошкодження товарів їх якість змінилася настільки, що вони не можуть бути використані за первісним призначенням, поклажодавець має право відмовитися від цих товарів і вимагати від зберігача відшкодування їх вартості.

У п.п.11.1, 11.2 договору сторони домовились, що він діє до 31.12.2016 та в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань по договору (повна оплата, забезпечення доступу тощо). У разі відмови сторони від продовження дії договору або ігнорування надісланих поклажодавцем додаткових угод, зберігач зобов`язаний забезпечити зберігання товарів до вирішення поклажодавцем питання щодо подальшого місця їх зберігання і несе відповідальність за збереження товарів до моменту їх прийняття поклажодавцем.

30.03.2017 додатковою угодою №3 сторони змінили місце надання послуг на: Одеська область, Овідіопольський район, смт. Авангард, вул. Базова, 12Г. Також вказаною додатковою угодою встановлено строк дії договору №43 від 29.02.2016 з 01.01.2017 по 31.12.2017.

В підтвердження передавання відповідачу на відповідальне зберігання товару позивач подав до справи акти прийому-передачі від 06.10.2016, №10 від 07.07.2016, №12 від 19.07.2016, №15 від 25.07.2016, №16 від 23.07.2016, від 02.09.2016 (а.с.23-28, №№13, 14 від 22.07.2016 (а.с.146,147). Також позивач подав до справи акт від 12.12.2019 та протокол інвентаризаційної комісії від 16.12.2019, якими встановлена неможливість провести інвентаризацію майна на зберіганні у зв`язку з відсутністю матеріально відповідальної особи ТОВ Базука та недопуск до складів.

24.06.2020 позивач уклав із ТОВ Актив Інвестментс договір №101/2020 щодо проведення незалежної оцінки ринкової вартості втраченого майна, на виконання якого товариством складено звіт, згідно якого вартість переданого відповідачу на зберігання та невіднайденого майна складає 11 147 268,95 грн., у тому числі: ПДВ 1779999,93грн, мито 464624,46грн.

За виконані ТОВ Актив Інвестментс оціночні послуги позивач сплатив 6 800 грн., в підтвердження чого подав платіжне доручення №284 від 11.11.2020.

Правовідносини сторін регулюються наступними нормами права.

За ч.1 ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності

Відповідно до ч. 4 ст. 239 Митного кодексу України товари, які через свої властивості не можуть зберігатися на складі органу доходів і зборів, за рішенням керівника органу доходів і зборів або особи, яка виконує його обов`язки, можуть передаватися органами доходів і зборів на зберігання підприємствам, на складах яких створено необхідні умови для належного зберігання таких товарів. Для цілей цього Кодексу таке зберігання вважається зберіганням на складі органу доходів і зборів.

Згідно зі ст.942 ЦК України зберігач зобов`язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. Якщо зберігання здійснюється безоплатно, зберігач зобов`язаний піклуватися про річ, як про свою власну.

Разом з тим, частинами 2 та 3 ст.949 ЦК України передбачено, що зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Річ має бути повернена поклажодавцю в такому стані, в якому вона була прийнята на зберігання, з урахуванням зміни її природних властивостей.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі у розмірі її вартості.

Згідно до ч. 1 ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Частиною 2 статті 217 ГК України унормовано, що у сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною (ст. 224 ГК України).

Згідно зі ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такого виду цивільно-правової відповідальності, як відшкодування збитків, передбаченої ст. 224 ГК України, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправність діяння боржника, тобто поведінка боржника має порушувати як приписи законодавства так і умови договору; 2) наявність збитків та їх розміру; 3) причинного зв`язку між порушенням стороною зобов`язання, що випливає з договору, та збитками; 4) наявність вини порушника зобов`язання, тобто особа, яка порушила зобов`язання несе відповідальність лише за наявності вини, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктом 2 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.1996 № 116 передбачено, що розмір збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей визначається шляхом проведення незалежної оцінки, відповідно до національних стандартів оцінки.

Пунктом 104 Методики оцінки майна, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 № 1891 встановлено, що визначення розміру збитків здійснюється шляхом проведення незалежної оцінки.

Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги, що матеріалами справи підтверджено: протиправну поведінку відповідача, що полягає в неналежному виконанні умов Договору (п.п. 1.3, 6.3.4, 6.3.10.); наявність шкоди, що підтверджена інвентаризацією, відповідно до наказу Одеської митниці від 12.12.2019 № 111-аг, а також звітом з незалежної оцінки ринкової вартості втраченого від нестачі майна; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою (несхоронність переданого відповідачу на зберігання майна призвела до його втрати) та вини боржника (відповідачем не доведено вжиття заходів на виконання умов Договору щодо належного зберігання товару), колегія суддів вважає неправомірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову. Закінчення дії договору №43 від 29.02.2016 жодним чином не свідчить про припинення зобов`язання відповідача щодо збереження переданого за цим договором йому на зберігання майна, враховуючи п. 11.1 відповідного договору, яким сторони узгодили, що в будь-якому випадку він діє до повного виконання сторонами зобов`язань по договору.

Разом з тим, в підтвердження передавання відповідачу на відповідальне зберігання товарів позивач надав до справи акти прийому-передачі від 06.10.2016, №10 від 07.07.2016, №12 від 19.07.2016, №15 від 25.07.2016, №16 від 23.07.2016, від 02.09.2016, №№13, 14 від 22.07.2016.

Проте, з акту прийому-передачі від 06.10.2016 вбачається що його складено на підставі іншого договору про надання послуг відповідального зберігання, а саме №53 від 02.03.2016, з огляду на це колегія суддів не в змозі дійти висновку про те, що даним актом підтверджено передачу товарів на зберігання на виконання договору №43 від 29.02.2016. При цьому, з наданого позивачем звіту про оцінку збитків вбачається, що ринкова вартість переданого відповідачу на зберігання та невіднайденого майна по цьому акту склала 9 135 232 грн., які не можуть бути стягнуті з відповідача, оскільки акт прийому-передачі від 06.10.2016 у розумінні статей 73, 76- 79 ГПК України не є належним та допустимим доказом передачі позивачем товарів відповідачу за договором №43 від 29.02.2016.

Крім того, звіт про оцінку збитків містить оцінку товарів, які не були передані по актам прийому - передачі наявним у матеріалах справи, зокрема це:

-дерев`яний стілець 47шт., вартість 19426,67;

-тумба з підсвічуванням 44шт., вартість 88070,40грн.;

-тумба з ящиками 29шт., вартість 15067,63грн.;

-комп`ютерний стіл 37 шт., вартість 19506,40грн.;

-дерев`яний стілець 35шт., вартість 14466,67грн;

-тумба з підсвічуванням 43шт., вартість 86068,8грн.;

-тумба з ящиками 35шт., вартість 18185,07грн.;

-комп`ютерний стіл 29 шт., вартість 15288,8грн.,

Загальна вартість зазначених товарів складає 276 080,44 грн., яка також не може бути стягнута з відповідача, оскільки передача на зберігання зазначених товарів не підтверджена позивачем будь-якими доказами.

Отже враховуючи зазначені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що заявлена позивачем до відшкодування сума збитків, яка розрахована з ринкової вартості майна станом на 16.12.2019 на підставі звіту про оцінку від 08.07.2020 є обґрунтованою та доведеною лише в сумі 1 735 955,56 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Враховуючи викладене, апеляційна скарга Одеської митниці Держмитслужби підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2021, як прийняте при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підлягає частковому скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Згідно із ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подачу позову та апеляційної скарги покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Крім того, оскільки позивачем помилково віднесено до збитків понесені ним інші судові витрати, зокрема, у зв`язку з необхідністю проведення незалежної оцінки майна для встановлення розміру вартості втраченого майна у загальному розмірі 6 800 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме договором № 101/2020 від 24.06.2020 з додатками, актом приймання передачі робіт №2 від 23.10.2020 а також платіжним дорученням №284 від 11.11.2020, вони також підлягають розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 269, 270, ст. ст.273, 275, 277, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

І. Апеляційну Одеської митниці Держмитслужби задовольнити частково, рішення Господарського суду Одеської області від 07.07.2021 у справі № 916/720/21 скасувати частково, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позов Одеської митниці Держмитслужби задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Базука на користь Одеської митниці Держмитслужби1 735 955,56 грн збитків., 1 058,76 грн. витрат на проведення оцінки майна та 26 034 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовити.»

ІІ. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Базука на користь Одеської митниці Держмитслужби 39 150,79 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази з зазначенням повних реквізитів сторін.

Відповідно до ст. 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 03.11.2022 о 15.50.

Головуючий суддяГ.П. Разюк

Суддя С.І. Колоколов

СуддяЯ.Ф. Савицький