Ухвала

від 01.11.2022 по справі 916/1680/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

01 листопада 2022 року

м. Київ

cправа № 916/1680/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Чумака Ю. Я. - головуючого, Багай Н. О., Волковицької Н. О.,

секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,

за участю представників:

позивача - не з`явився,

відповідача-1 - не з`явився,

відповідача-2 - Романович А. В. (адвокат),

прокуратури - Сельської О. З. (за посвідченням від 05.09.2022 № 067827),

розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер груп Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2021 (суддя Желєзна С. П.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 (головуючий - Богатир К. В., судді Аленін О. Ю., Таран С. В.) у справі

за позовом виконувача обов`язків заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси в інтересах держави в особі Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради

до: 1) Департаменту комунальної власності Одеської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер груп Україна",

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Одеської міської ради

про визнання недійсними договорів та зобов`язання повернути комунальне майно,

ВСТАНОВИВ:

14.06.2021 виконувач обов`язків заступника керівника Приморської окружної прокуратури міста Одеси (далі - Прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Управління інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради (далі - Управління, Орендодавець, позивач) з позовом до Департаменту комунальної власності Одеської міської ради (далі - Департамент, відповідач-1) і Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер груп Україна" (далі - ТОВ "Амбер груп Україна", Товариство, Орендар, відповідач-1) про: 1) визнання недійсним додаткового договору від 26.04.2019 № 3 до договору оренди берегозахисної споруди від 02.08.2017 № 131/юр (далі - додатковий договір № 3), укладеного між Департаментом і ТОВ "Амбер груп Україна"; 2) визнання недійсним додаткового договору від 27.11.2019 № 4 до договору оренди берегозахисної споруди від 02.08.2017 № 131/юр (далі - додатковий договір № 4), укладеного між Департаментом і ТОВ "Амбер груп Україна"; 3) зобов`язання Товариства повернути на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради (далі - Одеська міськрада, Міськрада, третя особа) та Управління комунальне майно - берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу загальною площею 3 205 м2, яка розташована між траверсами № 6 та № 6-а другої черги ПЗС в районі пляжу "Чайка" (далі - спірна берегозахисна споруда, спірне майно), з посиланням на положення статей 15, 16, 203, 215, 216 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статей 179, 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), статей 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 2, 5, 11, 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Позовна заява обґрунтовується тим, що оспорювані додаткові угоди, якими було збільшено площу об`єкта оренди за договором оренди берегозахисної споруди від 02.08.2017 № 131/юр (далі - договір оренди від 02.08.2017, договір № 131/юр) і строк дії цього договору, тобто внесено зміни до істотних умов договору оренди від 02.08.2017, укладено між відповідачами з перевищенням наданих Департаменту повноважень, за відсутності рішення Одеської міськради, як власника спірного майна, та без проведення конкурсної процедури, що свідчить про наявність підстав для визнання вказаних додаткових угод недійсними та зобов`язання відповідача-1 повернути комунальне майно Орендодавцю.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 04.11.2021, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022, позов задоволено. Визнано недійсними додаткові договори № 3 і № 4. Зобов`язано ТОВ "Амбер груп Україна" повернути на користь Управління спірну берегозахисну споруду.

Рішення та постанова мотивовані посиланням на положення частини 2 статті 19 Конституції України, статей 12, 83, 124, 152 ЗК України, статей 15, 16, 202, 203, 215, 216, 319, 327, 638 ЦК України, частини 3 статті 180 ГК України, статей 2, 5, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статей 10, 11, 26, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 23 Закону України "Про прокуратуру", статей 4, 53, 74, 86, 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням яких місцевий та апеляційний господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог з огляду на те, що: 1) оспорювані додаткові договори укладено за відсутності в Департаменту необхідного обсягу цивільної дієздатності, оскільки територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міськради не приймала рішень про внесення змін до істотних умов договору оренди від 02.08.2017 та вповноваження Департаменту на їх укладення; 2) на порушення вимог закону не було проведено оцінки частини об`єкта оренди, а саме спірної берегозахисної споруди (площею 3205 м2) до моменту передачі її в оренду; 3) зважаючи на недійсність оспорюваних додаткових договорів, Товариство зобов`язане в порядку реституції повернути спірне майно Управлінню як орендодавцю за договором № 131/юр.

При цьому суди попередніх інстанцій зазначили, що Управління не вжило будь-яких заходів для належного виконання покладених на нього повноважень у частині перевірки правомірності перебування частини берегозахисної споруди в користуванні ТОВ "Амбер груп Україна", які (заходи) могли бути вжиті позивачем принаймні з моменту укладення додаткового договору від 16.10.2020 № 5, факт укладення якого свідчить про наявність у Орендодавця відомостей про попереднє укладення додаткових договорів № 3 і № 4. Натомість формулювання прокурором прохальної частини позовної заяви про повернення комунального майна як на користь Управління, так і на користь Одеської міськради, яка не має статусу позивача за заявленими вимогами, свідчить про допущення прокурором помилки, яка не впливає на висновки суду про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог в інтересах держави в особі Управління як виконавчого органу місцевого самоврядування, уповноваженого Міськрадою здійснювати функції щодо управління спірним майном та бути його орендодавцем на час звернення з цим позовом згідно з рішенням Одеської міськради від 16.09.2020 № 6430-VII та рішенням виконавчого комітету Одеської міськради від 24.09.2020 № 351.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду та постановою суду апеляційної інстанції, ТОВ "Амбер груп Україна" звернулося з касаційною скаргою, в якій просить зазначені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.09.2022 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ "Амбер груп Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 у справі № 916/1680/21 і призначено розгляд цієї справи у судовому засіданні на 18.10.2022.

Зазначена ухвала мотивована тим, що скаржник на обґрунтування наявності підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, посилається на відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статті 12, частин 1, 2 статті 83, частин 1, 2 статті 124 ЗК України, статей 21, 202, 203, 215, 216, 319, 327, 393, 638 ЦК України, частини 3 статті 180 ГК України, частин 1, 3 статті 4, статей 53, 73, 76, 77 ГПК України, частини 1 статті 10, статті 11, пункту 34 частини 1 статті 26, частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в правовідносинах щодо визнання недійсними договорів та повернення земель.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2022 постановлено здійснити розгляд справи № 916/1680/21 за касаційною скаргою ТОВ "Амбер груп Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 у судовому засіданні 01 листопада 2022 року, оскільки 18.10.2022 розгляд цієї справи не відбувся в зв`язку з тривалою повітряною тривогою.

Судами попередніх інстанцій встановлено такі фактичні обставини:

- рішенням виконавчого комітету Одеської міськради від 13.12.1996 № 552 майно Одеського протизсувного управління було прийнято у комунальну власність міста;

- на підставі розпорядження міського голови м. Одеса від 28.07.2017 № 744 було вирішено передати ТОВ "Амбер груп Україна" в оренду берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного пляжу загальною площею 5000 м2, що розташована між траверсами № 6 та № 6-а другої черги ПОС, в районі 10-ої ст. Великого Фонтану, для надання відпочиваючим платних послуг пляжного сервісу підвищеного комфорту строком на 2 роки 11 місяців і доручено Управлінню в місячний строк укласти договір оренди з включенням до нього умов, визначених у цьому розпорядженні;

- 02.08.2017 між Управлінням (Орендодавець) та ТОВ "Амбер груп Україна" (Орендар) укладено договір №131/юр, за умовами пунктів 1.1, 1.2, 1.3, 4.1, 7.14 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу загальною площею 5000 м2, яка розташована між траверсами № 6 та № 6-а другої черги ПОС, в районі пляжу "Чайка". Експертна оцінка об`єкта оренди становить 1 704 896 грн (без урахування податку на додану вартість). Звіт про незалежну оцінку вартості об`єкта оренди складено Приватним підприємством "Дельта-Консалтинг". Передача в оренду об`єкта, зазначеного в договорі, здійснюється на підставі Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна", розпорядження міського голови від 28.07.2017 № 744. Термін дії договору оренди складає 2 роки 11 місяців та діє з 02.08.2017 до 02.07.2020. Передача берегозахисної споруди в оренду не означає передачу Орендарю права власності на цю споруду. Власником об`єкта оренди залишається територіальна громада міста Одеси;

- 02.08.2017 між Управлінням і Товариством підписано акт приймання-передачі орендованого майна за договором № 131/юр, згідно з яким Орендарю було передано у користування ділянку штучного піщаного пляжу загальною площею 5000 м2, яка розташована між траверсами № 6 та № 6-а другої черги ПОС, в районі пляжу "Чайка" в м. Одесі;

- рішенням виконавчого комітету Одеської міськради від 26.07.2018 № 326 в управління Департаменту було передано берегозахисні споруди у вигляді штучних пляжів м. Одеси, що обліковуються на балансі Управління. Доручено Департаменту та Управлінню здійснити приймання-передачу берегозахисних споруд у вигляді штучних пляжів м. Одеси. Визначено Департамент орендодавцем ділянок штучних пляжів м. Одеси та правонаступником прав та обов`язків Управління за чинними договорами оренди щодо відповідних об`єктів;

- 03.08.2018 між Департаментом і ТОВ "Амбер груп Україна" було укладено додатковий договір № 1 до договору оренди від 02.08.2017, за умовами якого на виконання рішення виконавчого комітету Одеської міськради від 26.07.2018 № 326 "Про передачу в управління Департаменту комунальної власності Одеської міської ради берегозахисних споруд у вигляді штучних пляжів м. Одеси" та на підставі акта приймання-передачі від 03.08.2018 Орендодавця за договором було змінено з Управління на Департамент;

- 15.02.2019 між Департаментом та ТОВ "Амбер груп Україна" було укладено додатковий договір № 2 до договору № 131/юр, за умовами якого сторонами було внесено зміни до порядку розрахунку орендної плати;

- 23.04.2019 Товариство звернулося до Департаменту з листом, в якому відповідач-2 просив надати згоду на продовження строку дії договору оренди від 02.08.2017 на 20 років;

- 24.04.2019 ТОВ "Амбер груп Україна" звернулося до Департаменту з листом, в якому Орендар повторно просив надати згоду на продовження строку дії договору № 131/юр на 20 років, а також про приєднання до об`єкта оренди частини штучного пляжу площею 1300 м2;

- 26.04.2019 між Департаментом і Товариством було укладено додатковий договір № 3, згідно з яким пункти 1.1, 1.3 договору оренди від 02.08.2017 викладено в новій редакції. Зокрема, згідно з пунктами 1.1, 1.3 договору № 131/юр (в редакції додаткового договору № 3) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 6300,00 кв. м., яка розташована між траверсами № 6 та № 6-а другої черги ПОС, в районі пляжу "Чайка", балансоутримувачем якого є Управління. Термін дії договору продовжити на 20 років, а саме з 26.04.2019 до 26.04.2039;

- 02.05.2019 між ТОВ "Амбер груп Україна" та фізичною особою-підприємцем Макарук П. О. (далі - ФОП Макарук П. О.) було укладено договір суборенди берегозахисної споруди № 1-ч. Крім того, в матеріалах справи наявний договір суборенди берегозахисної споруди № 1-ч від 10.05.2019, який також було укладений між Товариством і ФОП Макарук П. О.;

- 08.05.2019 ТОВ "Амбер груп Україна" звернулося до Департаменту з листом, в якому відповідач-2 просив надати згоду на укладення договору суборенди частини ділянки штучного пляжу площею 1000 м2;

- листом від 10.05.2019 № 01-13/2019 Департамент у відповідь на звернення Орендаря надав згоду на укладення договору суборенди частини ділянки штучного пляжу площею 1000 м2;

- 10.05.2019 між ТОВ "Амбер груп Україна" та ФОП Макарук П. О. було підписано акт приймання-передачі майна до договору суборенди берегозахисної споруди від 02.05.2019 № 1-ч;

- 07.11.2019 Товариство звернулося до Департаменту з листом-клопотанням про надання згоди на приєднання до об`єкта оренди частини штучного пляжу площею 1105 м2 та 800 м2;

- 27.11.2019 між Департаментом і ТОВ "Амбер груп Україна" укладено додатковий договір № 4, за умовами якого перший абзац пункту 1.1 договору оренди від 02.08.2017 викладено в новій редакції, а також змінено порядок розрахунку орендної плати. Зокрема, відповідно до пункту 1.1 договору № 131/юр (в редакції додаткового договору № 4) Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування берегозахисну споруду у вигляді ділянки штучного піщаного пляжу, загальною площею 8205 м2, яка розташована між траверсами № 6 та № 6-а другої черги ПОС, в районі пляжу "Чайка", балансоутримувачем якого є Управління;

- згідно з пунктом 1 рішення Одеської міськради від 10.06.2020 № 6053-VII "Про оренду комунального майна територіальної громади м. Одеси" Департамент було уповноважено виступати орендодавцем щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна і споруд, майна, що не увійшло до статутного капіталу, перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Одеси, в тому числі щодо берегозахисних споруд у вигляді штучних пляжів, стадіонів та спортивних майданчиків закладів освіти, за виключенням майна, орендодавцем якого уповноважений виступати інший орган;

- на підставі рішення Одеської міськради від 16.09.2020 № 6430-VII внесено зміни до рішення Міськради від 10.06.2020 № 6053-VII "Про оренду комунального майна територіальної громади м. Одеси", а саме уповноважено Управління виступати орендодавцем щодо берегозахисних споруд у вигляді штучних пляжів міста Одеси та визначено, що Управління є правонаступником прав та обов`язків орендодавця за договорами оренди берегозахисних споруд у вигляді штучних пляжів міста Одеси, укладених до набрання чинності цим рішенням;

- рішенням виконавчого комітету Одеської міськради від 24.09.2020 № 351 передано Управлінню берегозахисні споруди у вигляді штучних пляжів м. Одеси та доручено Управлінню здійснити приймання-передачу берегозахисних споруд у вигляді штучних пляжів м. Одеси. Згідно з додатком № 1 до вказаного рішення піщаний пляж між траверсами № 6-7 другої черги ПЗС було передано Управлінню;

- 16.10.2020 між Управлінням і ТОВ "Амбер груп Україна" укладено додатковий договір № 5 до договору оренди від 02.08.2017, за умовами якого на виконання рішення Одеської міськради від 16.09.2020 №6430-VIl "Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 10.06.2020р. №6053-VII "Про оренду комунального майна територіальної громади м. Одеси" та рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 24.09.2020 № 351 "Про передачу управлінню інженерного захисту території міста та розвитку узбережжя Одеської міської ради берегозахисних споруд у вигляді штучних пляжів м. Одеси" та на підставі акта приймання-передачі від 30.09.2020 Орендодавця за договором було змінено на Управління;

- 13.05.2021 Прокурор звернувся до Управління з листом № 52-1968вих-21 щодо надання інформації за договором оренди від 02.08.2017 на підставі статті 23 Закону України "Про прокуратуру";

- листом від 14.05.2021 № 05/01-13/359вх Управління надало Прокурору відповідь на лист від 13.05.2021 з одночасним наданням належним чином завірених копій документів. Окрім того, цим листом Управління повідомило, що станом на 14.05.2021 Управління не зверталося до суду з будь-яких підстав щодо договору № 131-юр до ТОВ "Амбер груп Україна";

- 27.05.2021 Прокурор звернувся до Управління з листом № 52-2524вих-21 про надання інформації про вжиття позивачем заходів щодо захисту комунальної власності в зв`язку зі збільшенням площі переданого Товариству за договором оренди від 02.08.2017 у користування майна та продовження строку дії договору на 20 років;

- листом від 28.05.2021 Управління повідомило Прокурора про те, що позивач не звертався до суду з позовною заявою до ТОВ "Амбер груп Україна" про визнання додаткових договорів недійсними та повернення орендованого майна;

- листом від 21.05.2021 №55-пр/вих Юридичний департамент Одеської міськради у відповідь на звернення Прокурора від 18.05.2021 повідомив, що подання до суду позовної заяви від імені Одеської міськради здійснюється Юридичним департаментом Одеської міськради на підставі належних матеріалів та документів, наданих виконавчими органами Одеської міськради. На теперішній час від виконавчих органів Одеської міськради до Юридичного департаменту Одеської міськради не надходило документів та матеріалів стосовно подання позову про визнання недійсними додаткових договорів № 3 і № 4 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міськради. Позовна робота з вищевказаного питання не проводилася.

Спір між сторонами виник у зв`язку з укладенням відповідачами додаткових договорів про внесення змін до договору оренди від 02.08.2017, спрямованих на істотне збільшення площі об`єкта оренди та строку дії цього договору, що, на думку Прокурора, вчинено Департаментом без необхідного обсягу цивільної дієздатності та з порушенням прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міськради як власника спірного майна.

Згідно з частиною 1 статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, відзивів на неї, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі № 916/1680/21 з огляду на таке.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (такий правовий висновок викладено в пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).

При цьому на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (такий правовий висновок наведено в пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19).

Відповідно до частини 1 статті 10 та частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування яких в подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках державно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно з частиною 2 статті 203 ЦК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування якої у подібних правовідносинах посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Частиною 3 статті 180 ГК України, на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування якої у подібних правовідносинах також посилається скаржник на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Разом з тим відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020) оцінка об`єкта оренди передує укладенню договору оренди. У разі якщо на момент продовження дії договору оренди остання оцінка об`єкта оренди була зроблена більш як три роки тому, для продовження (поновлення) договору оренди провадиться оцінка об`єкта оренди.

Колегія суддів відхиляє доводи скаржника про ухвалення судом апеляційної інстанції оскаржуваної постанови за відсутності висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права, а саме статті 12, частин 1, 2 статті 83, частин 1, 2 статті 124 ЗК України, статей 21, 203, 215, 216, 319, 327, 393, 638 ЦК України, частини 3 статті 180 ГК України, статей 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), частини 1 статті 10, пункту 34 частини 1 статті 26, частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 53 ГПК України, частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" в подібних правовідносинах, з огляду на таке.

В пункті 6.2.5 постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17 зі спору, що виник з подібних правовідносин оренди берегозахисної споруди, сформульовано такі правові висновки щодо комплексного застосування положень статті 12 ЗК України, статей 203, 215 ЦК України, статей 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статей 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні":

"Статтею 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавцями майна, яке перебуває у комунальній власності, є органи, уповноважені органами місцевого самоврядування управляти майном.

Позивач - Одеська міська рада в силу статті 12 Земельного кодексу України уповноважена державою на розпорядження землями територіальної громади міста Одеси та здійснює від імені та в інтересах територіальної громади міста Одеси правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі з правом передання об`єктів права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам на підставі частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відтак суди попередніх інстанцій правильно встановивши обставини справи не врахували, що спірним договором фактично відповідачем-1 було передано в користування відповідача-2 об`єкт комунальної власності, хоча за законодавством України така правомочність належить лише власнику - територіальній громаді, від імені та в інтересах якої діє позивач (стаття 10 Закону України "Про місцеве самоврядування").

Отже, всупереч наведеним вимогам спірний договір, який за своєю правовою природою є договором оренди, укладений неуповноваженою особою, про що вірно зауважено скаржниками в касаційних скаргах.

Більше того, в силу імперативних приписів статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об`єкт спірного договору - берегозахисна споруда взагалі не може бути об`єктом оренди.

Таким чином, спірний договір не відповідає вимогам чинного законодавства, що є підставою для визнання його недійсним згідно зі статтями 203, 215 Цивільного кодексу України".

Схожий правовий висновок викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 916/935/17 та від 14.05.2019 у справі № 916/932/17.

Водночас у пункті 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 викладено висновок про те, що за певних обставин прокурор може звертатися до суду в інтересах держави і в особі органу місцевого самоврядування, зокрема тоді, коли цей орган є стороною правочину, про недійсність якого стверджує прокурор. Оскільки таку позовну вимогу вправі заявити, зокрема, будь-яка сторона правочину, відповідний орган як така сторона може бути позивачем. У такій ситуації прокурор для представництва інтересів держави в особі компетентного органу як сторони правочину має продемонструвати, що цей орган не здійснює або неналежним чином здійснює захист відповідних інтересів, не реагуючи на повідомлення прокурора про наявність підстав для звернення до суду (абзац 3 частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оскільки на час звернення з цим позовом (14.06.2021) Управління як виконавчий орган місцевого самоврядування, уповноважений Міськрадою здійснювати функції щодо управління спірним майном, був належним орендодавцем берегозахисних споруд на підставі рішення Одеської міськради від 16.09.2020 № 6430-VII та рішення виконавчого комітету Одеської міськради від 24.09.2020 № 351, то пред`явлення Прокурором позову про визнання недійсними додаткових договорів № 3 і № 4 з правильним визначенням позивачем саме Управління як сторони договору оренди від 02.08.2017 та водночас органу місцевого самоврядування, уповноваженого здійснювати функції держави в спірних орендних правовідносинах, а не Департаменту як колишнього орендодавця чи Міськради як власника спірної берегозахисної споруди, цілком узгоджується зі вказаним вище правовим висновком Великої Палати Верховного Суду.

При цьому Верховний Суд враховує детальне дослідження та подальше достеменне встановлення судами попередніх інстанцій наявності підстав для представництва Прокурором інтересів держави в спірних орендних правовідносинах з огляду на невжиття як Управлінням, так і Юридичним департаментом Одеської міськради в розумний строк заходів для захисту інтересів територіальної громади м. Одеси після надходження на їх адресу відповідних звернень Прокурора, що відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, та чим повністю спростовуються безпідставні доводи скаржника про недотримання Прокурором процедури, передбаченої статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Ураховуючи висновки щодо застосування норм статті 12 ЗК України, статей 203, 215 ЦК України, статей 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статей 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в подібних правовідносинах, викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 14.05.2019 у справі № 916/932/17, та висновок щодо застосування положень статті 53 ГПК України, частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, з огляду на достеменно встановлені судами попередніх інстанцій і не спростовані скаржником обставини укладення відповідачами оспорюваних додаткових договорів за відсутності в Департаменту повноважень на їх укладення без рішення Одеської міськради як власника спірного майна, тобто без необхідного обсягу цивільної дієздатності відповідача-1 як орендодавця, а також зважаючи на відсутність проведення Орендарем попередньої обов`язкової оцінки частини об`єкта оренди (спірної берегозахисної споруди площею 3205 м2) до моменту її передачі Товариству в оренду, касаційна інстанція повністю погоджується з висновком судів про наявність підстав як для визнання недійсними оспорюваних додаткових договорів як таких, що укладені з порушенням вимог частини 2 статті 203, статей 319, 327 ЦК України, частини 1 статті 10, частини 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статті 4, частини 2 статті 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), так і для задоволення похідних позовних вимог про повернення спірного майна Управлінню внаслідок недійсності оспорюваних правочинів.

Адже з наведеними вище правовими позиціями Верховного Суду повністю узгоджується покладений в основу оскаржуваних рішення та постанови висновок судів про укладення відповідачами оспорюваних додаткових договорів про внесення змін до договору оренди від 02.08.2017 (в частині площі об`єкта оренди та строку дії цього договору) без необхідного обсягу цивільної дієздатності та з порушенням прав територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міськради як власника спірного майна, чим також спростовується твердження скаржника про відсутність на теперішній час висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм статей статті 12 ЗК України, статей 203, 215 ЦК України, статей 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статей 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" в подібних правовідносинах.

Отже, зміст оскаржуваної постанови переконливо свідчить про те, що суд апеляційної інстанції фактично переглянув рішення місцевого господарського суду відповідно до висновків щодо застосування норм права (статті 12 ЗК України, статей 203, 215 ЦК України, статті 53 ГПК України, статей 4, 5 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), статей 10, 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", частини 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру") у подібних правовідносинах, викладених у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 14.05.2019 у справі № 916/932/17 та в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, що в розумінні пункту 4 частини 1 статті 296 ГПК України є достатньою підставою для закриття касаційного провадження у справі № 916/1680/21.

Разом з тим Верховний Суд не бере до уваги безпредметні посилання скаржника на необхідність формування правового висновку щодо питання застосування положень частин 1, 2 статті 83, частин 1, 2 статті 124 ЗК України, статей 21, 393 ЦК України, пункту 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", статей 73, 76, 77 ГПК України, оскільки вказаними нормами регулюються відносини оренди земельних ділянок комунальної власності, але аж ніяк не спірні правовідносини оренди берегозахисної споруди як особливого об`єкта нерухомого майна, що в цьому випадку є предметом регулювання передусім статей 4, 5, 11 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (чинного до 31.01.2020), а тому не може ототожнюватися із земельною ділянкою.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження після відкриття касаційного провадження, а будь-які інші підстави касаційного оскарження відповідачем-2 не зазначалися та не обґрунтовувалися в поданій касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Амбер груп Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 у справі № 916/1680/21.

Оскільки підстав для задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Амбер груп Україна" на рішення Господарського суду Одеської області від 04.11.2021 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.07.2022 у справі № 916/1680/21 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю. Я. Чумак

Судді Н. О. Багай

Н. О. Волковицька