Рішення

від 10.10.2022 по справі 307/1263/21

ТЯЧІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 307/1263/21

Провадження № 2/307/371/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 жовтня 2022 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого судді Бобрушко В.І. при секретарі Она О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, про визнання заповіту недійсним,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 , від імені якої діє представник ОСОБА_4 , звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, про визнання заповіту недійсним. В позовній заяві представник зазначила, що позивачка ОСОБА_1 являється внучкою заповідача ОСОБА_5 , який оспорюваним нею заповітом від 18 червня 2004 року все своє майно заповів своїй доньці ОСОБА_2 . Вказаний заповіт був використаний ОСОБА_6 при зверненні до Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, в результаті чого було порушено матеріальне право позивачки на спадкування ј частини будинку та земельної ділянки в АДРЕСА_1 , в якому вона мешкає. Оскільки внаслідок цього заповіту її батько був позбавлений права на спадщину, позивачка також позбавлена права на спадкування за законом. У травні 2020 року позивачка дізналася про порушення її права на спадкування в результаті особистого звернення до державного нотаріуса із заявою про оформлення спадщини після смерті її батька ОСОБА_7 , смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивачці було відмовлено в оформленні права на спадкування, роз`яснено, що на цей будинок було оформлено право власності в цілому на ім`я її бабусі ОСОБА_8 , яка за договором дарування від 21.07.2020 року, через три місяці після смерті її батька, який проживав все життя в цьому будинку, подарувала в цілому будинок своїй другій онучці ОСОБА_3 , яка є донькою відповідачки ОСОБА_2 . Про наявність оспорюваного заповіту від 18.06.2004 року нотаріус позивачку не повідомила. Після цього ОСОБА_1 звернулася за захистом свого цивільного права до Тячівського районного суду з позовом про визнання права на спадкування та визнання за нею права власності на ј частину будинковолодіння, визнання частково недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій він розташований, в ј частині майна. З письмового відзиву ОСОБА_3 на її позов, в березні 2021 року позивачка дізналася про існування оспорюваного заповіту від 18.06.2004 року. Згодом на адвокатський запит представника ОСОБА_4 була надіслана копія заповіту ОСОБА_5 згідно супровідного листа старостинського округу від 15.03.2021 року. Отже, з 15.03.2021 року починається перебіг трирічного строку позовної давності, у межах якого позивачка має право звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права. Дід не міг по своїй волі позбавити спадщини свого сина ОСОБА_7 , який все життя прожив з батьком в цьому будинку, багато працював, добудував будинок, а потім в результаті автоаварії став інвалідом третьої групи, а потім - другої групи. Тому, дідусь позивачки ОСОБА_5 як батько не міг по своїй волі спричинити зло своєму хворому сину ОСОБА_7 у такий несправедливий спосіб, ймовірно позбавити його житла. Заповіт був посвідчений секретарем виконкому Грушівської сільської ради, тобто не нотаріусом, а посадовою особою органу місцевого самоврядування. З тексту заповіту вбачається порушення загальних вимог закону, правил складання заповіту, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Представник вважає, що заповіт є сфальсифікований, підроблений підпис хворого діда позивачки з метою позбавити її батька права на спадщину. На час відкриття спадщини, тобто на день смерті заповідача ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько позивачки ОСОБА_7 вже був інвалідом третьої групи, непрацездатним, а тому мав право на обов`язкову частку у спадщині. Секретар виконкому є та посадова особа, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису та при цьому повинна додержуватись вимог законодавства. Враховуючи те, що ОСОБА_5 був важко хворим, що заповіт був написаний не ним, а секретарем виконкому, що відсутній власноручний запис про те, що він прочитав або йому прочитали в голос текст заповіту, відсутнє підписання ним власноручно його прізвища, ім`я, по-батькові, слід визнати те, що внаслідок його фізичних вад, оспорюваних важкою хворобою, присутність двох свідків була обов`язковою. Це є підставою вважати заповіт таким, який складений з порушенням вимог щодо його форми. Її дід був важко хворий на онкозахворювання. У зв`язку з цим він лікувався в Тячівській лікарні, де йому була зроблена операція 8 квітня 2004 року, через п`ять днів - 14 квітня 2004 року він був виписаний з лікарні для подальшого лікування амбулаторно вдома. Підтвердженням є медична карта №399/6/235 стаціонарного хворого ОСОБА_5 18 червня 2004 року був посвідчений заповіт, а ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджує його важкий хворобливий стан на момент виникнення заповіту від його імені. Як вбачається із тексту заповіту, нотаріальна дія відбувалася не в приміщенні Грушівської сільської ради. Текст заповіту від імені заповідача виконаний власноручно секретарем виконкому М. Гунда, що вбачається з того, що на зворотному боці є посвідчувальний напис, а також речення «заповіт складено у хаті заповідача о 15 год. к.часу через хворобу. Секретар виконкому М.Гунда, підпис». Почерк саме цих записів від імені секретаря виконкому М. Гунда співпадає з почерком тексту заповіту від імені ОСОБА_5 . Щодо місця складання заповіту, на зворотному боці зазначено «в хаті заповідача», про те не зазначено адреси розташування будинку, не зазначено дати та місце народження заповідача. Якби секретар виконкому Гунда М. дійсно виконувала б цю нотаріальну дію, тоді виконали би загально відомі дії щодо перевірки питання, чи усвідомлює важко хвора людина ОСОБА_5 значення своїх дій та чи може керувати ними, чи є його волевиявлення вільним, чи відповідає його внутрішній волі. Хворобливий стан ОСОБА_5 був настільки важким, що він отримував ін`єкції розчину промедола, який хоча більш слабкий ніж морфин, але також діє на нервову систему та психічний стан хворого. Секретар виконкому не запросила лікаря для огляду ОСОБА_5 , не забезпечила присутність свідків, не звернулась до орган опіки та піклування. Відсутнє написання власноручно заповідачем свого прізвища, ім`я, по батькові, а тільки сумнівний скорочений підпис.

Просить суд визнати недійсним та скасувати заповіт, складений від імені ОСОБА_5 , посвідчений та зареєстрований секретарем виконкому Грушівської сільської ради 18 червня 2004 року.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Овсепян К.А. надіслала до суду письмовий відзив, в якому зазначила, що факти викладені в позовній заяві є недостовірними і не заслуговують на увагу суду. Позивач не надала жодного документу, в якому б містилася відмова у видачі їй свідоцтва про право на спадщину від жодного приватного чи державного нотаріуса. Тобто, недоведеним залишається факт, що батько позивачки ОСОБА_7 вчиняв будь-які дії, передбачені ЦК України для оформлення права власності на майно, що залишилося після смерті ОСОБА_5 . Недоцільно говорити про позбавлення права на спадкування при не вчиненні спадкоємцем жодних дій щодо оформлення спадщини і як наслідок пропущення шестимісячного строку для прийняття такої. Жодних документів, які б підтверджували продовження строку на прийняття спадщини за ОСОБА_7 позивачем до позовної заяви не долучено, що свідчить про те, що батько позивача ОСОБА_7 не отримав майно у спадок не лише через наявність заповіту, а через не вчинення необхідної сукупності дій. До того ж, якби ОСОБА_7 звертався до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, йому могло бути відомо про наявність заповіту, тим більше, якби він порушував його законні права на спадкування. В такому випадку доцільно би було рахувати строк позовної давності з моменту відкриття спадщини. Спадкоємець ОСОБА_5 перебував у довірительних та близьких стосунках зі своєю донькою - ОСОБА_2 , а тому його бажання залишити усе належне йому на час смерті майно було добровільним і обґрунтованим. До того ж, усередині сім`ї існувала усна домовленість, що розподілу майна між онуками подружжя: син ОСОБА_7 - ОСОБА_10 (брат позивача) на підставі свідоцтва про право на спадщину, після смерті батьків ОСОБА_5 отримав у приватну власність домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта №252921848 від 15.04.2021 року. А майно, що залишається після смерті ОСОБА_5 переходить його доньці ОСОБА_2 . Дана домовленість слугувала написанню заповіту, однак для спадкування не відіграла жодного значення оскільки в останнього не виявилося жодного майна для спадкування. Твердження щодо бажання спадкодавця «ймовірно позбавити сина ОСОБА_7 житла» є необґрунтованим припущенням, яке не відповідає дійсності. На це вказує і позивач, застосувавши слово «ймовірно». Тобто, в даному випадку спостерігається лише спотворення інформації, у світлі вигідному останній для досягнення особистих інтересів. Жодних намірів позбавляти житла сина у ОСОБА_5 не було, а тому даний аргумент наведений позивачем у позовній заяві не заслуговує на увагу суду в цілому. Щодо місця посвідчення заповіту, то відсутні будь-які підстави вважати, що секретар виконкому Грушівської сільської ради не була уповноважена вчиняти нотаріальні дії у відповідності до ст. 37 Закону України «Про нотаріат» та ст. 1251 ЦК України. Твердження про те, що даний заповіт був сфальсифікований ОСОБА_8 разом з відповідачем ОСОБА_2 та її донькою ОСОБА_3 , є нічим іншим як спотворенням інформації, яка крім того, що не має жодного документального підтвердження, так і може розцінюватися як розповсюдження недостовірної інформації відносно вказаних вище осіб. Зміст правочину повністю вкладається у вимоги актів цивільного законодавства і не суперечить жодному чинному на момент посвідчення нормативному акту. Під час посвідчення оспорюваного правочину особу заповідача встановлено, обсяг цивільної дієздатності перевірено, про що свідчить штамп на звороті заповіту. Волевиявлення ОСОБА_5 було вільним і відповідало його внутрішній волі. Відповідно до тексту оспорюваного заповіту такий складений о 15 год. 00 хвилин за київським часом, у хаті заповідача, про що міститься відповідний запис на звороті заповіту. Таким чином, вимоги ч.1 ст. 1247 ЦК України були дотримані. На оспорюваному заповіті міститься підпис заповідача. Якщо позивач не впевнена у справжності підпису, до суду повинні бути надані відповідні допустимі докази. Враховуючи те, що до позову таких долучено не було, вражають, що вимоги ч.2 ст. 1247 ЦК України дотримані. Позивач до позовної заяви долучив медичну карту №399/6/235, яка ніби то має підтверджувати дійсно хворобливий стан спадкодавця на момент складання заповіту. Про те, згідно даної медичної карти ОСОБА_5 було госпіталізовано до урологічного відділення 02.04.2004 року із діагнозом «простатит» і виписано 14.04.2004 року. Жодних доказів на підтвердження того, що на момент підписання заповіту ОСОБА_5 отримував ін`єкції промедолу, який би впливав на його (спадкодавця) сприйняття реальності, позивачем не надано. Також, підтвердження позивача про те, що ОСОБА_5 помер через 5 місяців після написання заповіту, що знову є таки вказує, що на момент написання заповіту він був тяжко хворий, не заслуговує на увагу суду в цілому, оскільки не надано жодних допустимих доказів, які б підтверджували дану обставину. Факт написання заповіту секретарем виконавчого комітету замість спадкодавця повністю відповідає вимогам ч.2 ст. 1248 ЦК України. Відповідний напис «прочитано вголос» робиться лише у випадку прочитання тексту заповіту вголос. Оскільки позивачем не доведено, що ОСОБА_5 через фізичні вади був не здатен прочитати текст самостійно, вважають, що жодних порушень цивільного законодавства в даній частині не має. Загальні вимоги до форми заповіту встановлюються ст.. 1247 ЦК України. В даній статті встановлений вичерпний перелік обов`язкових умов, яким має відповідати заповіт. Жодних посилань на обов`язкове зазначення прізвища, ім`я, по батькові особи поруч із підписом. Натомість у абз. 2 тексту вказано «Я, ОСОБА_5 …». Таким чином, всі твердження позивача про те, що заповіт підлягає визнанню недійсним через порушення вимог щодо його форми вважають такими, що не відповідають дійсності, оскільки позивачем не надано допустимих доказів, які слугували б підтвердженням таких обставин. А відтак, вважають відповідні твердження такими, що не заслуговують на увагу суду. Позивач вказує, що відповідно до п.3 Інструкції про вчинення нотаріальних дій посадовими особами, заповіт має бути складений у письмовій формі із зазначенням місця і часу складання заповіту, дати та місця народження заповідача. Вказана вище норма набула чинності лише в 2005 році, натомість на час посвідчення заповіту діяла наступна редакція. А тому дане твердження не заслуговує на увагу. Щодо відсутності адреси за якою було посвідчено заповіт, то на першому боці заповіту вказано наступне: «Я, ОСОБА_5 , проживаючий в АДРЕСА_1 ». На звороті заповіту вказано, що заповіт складено в хаті позивача, тобто зазначена і сама адреса на першому аркуші, і на звороті уточнено місце посвідчення заповіту. Позивач стверджує, що на момент підписання заповіту ОСОБА_5 не був наділений необхідним обсягом цивільної дієздатності у зв`язку з хворобою, про те позивачем не надано доказів, що спадкодавець володів достатнім обсягом дієздатності, що його стан був настільки хворобливим, що він не міг усвідомлювати значення своїх дій. Таким чином, оскільки позивачем не надано допустимих доказів, вважають, що секретарем виконкому при посвідченні оспорюваного заповіту не допущено жодних порушень чинного законодавства, а всі дії повністю відповідають нормам законодавства. Позивач при написанні позовної заяви взагалі не взяв до уваги факт відсутності предмету спору, оскільки звернення ОСОБА_2 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини на підставі заповіту від 18.06.2004 року не презюмує перехід права власності, оскільки у власності ОСОБА_5 не було жодного об`єкту рухомого чи нерухомого, яке б могло бути успадковане. Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер - 2124482000:03:004:0046, була приватизована 19.06.2018 року, що підтверджується копією виписки із рушення Грушівської сільської ради 18 сесії 7-го скликання №643 від 17.05.2021 року та копією витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №128355518 від 20.06.2018 року. Відповідно до свідоцтва про смерть виданого виконкомом Грушівської сільської ради Тячівського району, Закарпатської області 06.08.2019 року, актовий запис №49, серія НОМЕР_1 , ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . До 2018 року, тобто до моменту одержання у приватизацію дана земельна ділянка належала Грушівській сільській раді на праві власності, а тому на час смерті ОСОБА_5 (чоловіка ОСОБА_8 ) право власності на земельну ділянку не могло ні передаватися у спадок, ні успадковуватися, так як у ОСОБА_5 було відсутнє право власності на дану земельну ділянку. Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №96008885 від 31.08.2017 року, на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , 28 серпня 2017 року було оформлено право приватної власності на підставі технічного паспорта, виданого 07.08.2017 року, єдиним власником даного житлового будинку є ОСОБА_8 . Відповідно до виписки із по господарської книги №312 від 29.06.2017 року, виданої виконкомом Грушівської сільської ради ОСОБА_8 , житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , побудований у 1985 році. Оскільки, даний житловий будинок був збудований до 05.08.1992 року до нього застосовуються норми законодавства щодо реєстрації права власності без прийняття в експлуатацію. Таким чином, усі твердження позивача спростовуються фактом відсутності у ОСОБА_5 будь якого майна (рухомого чи нерухомого), яке могло передаватися у спадок. Тобто, навіть звернення ОСОБА_2 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, не потягло за собою наслідків у вигляді виникнення права власності на об`єкти нерухомого майна, оскільки такі у спадкодавця були відсутні. Вважають, що позивач не довів, що під час посвідчення заповіту ОСОБА_5 мали місце порушення чинного на 2004 рік законодавства, які б могли слугувати підставами для визнання такого недійсним. А відтак, вважають, що відсутні підстави для задоволення позову.

Представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала повністю, посилаючись на викладені у позовній заяві обставини та просить позов задовольнити.

Представник відповідачів Овсепян К.А. в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на відзив на позовну заяву та просять в задоволенні позову відмовити. На подальший розгляд справи представник відповідачів Овсепян К.А. не з`явилася, хоч про час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у її відсутності на підставі наявних в справі доказів.

Представник Грушівської сільської ради в судове засідання не з`явився, так як надав до суду заяву про розгляд справи в його відсутності, а тому суд в порядку ст. 223 ЦПК України розглянув справу у його відсутності на підставі наявних в справі доказів.

Дослідивши всі обставини справи, суд дійшов до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що згідно заповіту від 18 червня 2004 року, посвідченого та зареєстрованого секретарем виконкому Грушівської сільської ради Гунда М. в реєстрі за №91, ОСОБА_5 , проживаючий в АДРЕСА_1 , заповів своїй доньці ОСОБА_2 все своє майно, де б воно не знаходилось і з чого б воно не складалося (Т.1 а.с.9).

Також встановлено, що позивачка ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Грушово, Тячівського району, та її батьками зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_12 , що підтверджується її паспортом громадянина України та свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_2 (Т.1 а.с.10, 17).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 батько позивачки ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Грушево, Тячівського району та його батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_13 (Т.1 а.с.21).

Згідно довідки Грушівської сільської ради від 13 квітня 2020 року за №636 позивачка ОСОБА_1 значиться зареєстрованою в АДРЕСА_1 , з 2 червня 2011 року (Т.1 а.с.11).

Медичною картою №3996/235 стаціонарного хворого ОСОБА_5 , 1930 року народження, стверджується, що 8 квітня 2004 року йому проведено операцію, діагноз: захворювання простати (Т.1 а.с.24-30).

З довідки серії МСЕ №0098425 вбачається, що ОСОБА_7 , 1956 року народження, з 13 січня 2009 року було встановлено другу групу інвалідності (а.с.Т.1 а.с.12).

Згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 20 листопада 2020 року за №00028617607 ОСОБА_5 30 серпня 1955 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_14 1 а.с.19)

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що стверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_1 (Т.1 а.с.18).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що стверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_4 (Т.1 а.с.18).

Згідно довідки виконкому Грушівської сільської ради від 18 серпня 2020 року за №1207 на момент смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані та проживали ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (мати), ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (донька), (Т.1 а.с.12).

В довідці виконкому Грушівської сільської ради від 13 квітня 2020 року за №637 зазначено, що ОСОБА_1 , мешканка АДРЕСА_1 , дійсно поховала покійного батька ОСОБА_7 , 1956 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а/з №20 від 13.04.2020 року, які постійно проживали разом з ним та вели спільне домогосподарство (Т.1 а.с.16).

Довідкою виконкому Грушівської сільської ради про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 29.07.2019 року за №1336 стверджується, що вона видана ОСОБА_8 як співвласнику житлового приміщення, члену житво-будівельного кооперативу про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29 липня 2019 року були зареєстровані ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (Т.1 а.с.20).

Листом Тячівської державної нотаріальної контори №127/02-14 від 10.03.2021 року стверджується, що після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , заяву про прийняття спадщини за заповітом, подала його донька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (Т.1 а.с.13).

2 липня 2021 року ОСОБА_2 звернулася в Тячівську держану нотаріальну контору із заявою на видачу свідоцтва про спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 , 1930 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.1 а.с.115).

Згідно постанови державного нотаріуса Тячівської держаної нотаріальної контори 9 липня 2021 року ОСОБА_2 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю в неї правовстановлюючих документів на спадкове майно (Т.1 а.с.116).

18 серпня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1 а.с.15).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15.04.2021 року за №252921848 право власності на господарську будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 149,5 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_2 та земельна ділянка, кадастровий номер - 2124482000:03:001:0057, площею 0,0665 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстровано за ОСОБА_10 в 1/1 частині, підстава державної реєстрації - декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ЗК101210129753, видавник - Управління ДАБІ в Закарпатській області, технічний паспорт від 29.12.2020 року за №б/н, відомості з ДЗК серія та номер: 36559152, виданий 01.03.2021 року, видавник - Державний земельний кадастр (Т.1 а.с.96-98).

Випискою з рішення 18 сесії 7-го скликання Грушівської сільської ради від 17.05.2018 року за №643 стверджується, що на даній сесії затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_8 , мешк. АДРЕСА_1 , площею 0,1349 га, кадастровий номер - 2124482000:03:004:0046 та передано їй у власність вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) - (Т.1 а.с.99).

Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.06.2018 року за №128355518 та від 31.08.2017 року за №96008885 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер - 2124482000:03:004:0046, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та житловий будинок, загальною площею 304,2 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_8 (Т.1 а.с.101, 102).

Згідно виписки з погосподарської книги Грушівської сільської ради від 29.06.2017 року вбачається, що житловий будинок в АДРЕСА_1 , побудований у 1985 році (Т.1 а.с.102).

Згідно договору дарування від 21 липня 2020 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гримут П.В. в реєстрі за №715 ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_3 житловий будинок в АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.142,143).

На підставі рішень державного реєстратора від 21 липня 2020 року за №53226902 та за 53226494 право власності на житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер - 2124482000:03:004:0046, які розташовані в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 , РНОКПП - НОМЕР_5 , що також підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.07.2020 року за №217153075 (Т.1 а.с.142,144).

Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №8406 від 24.03.2022 року стверджується, що підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис» у заповіті від 18.06.2004 року, зареєстрованого в реєстрі під №91, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис» у заповіті від 18.06.2004 року, зареєстрованого в реєстрі під №91 та підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Розписка в одержанні нотаріально оформленого документа» на аркуші 55 журналу нотаріальних дій Грушівської сільської ради за 2003-2007 роки, під номером нотаріальної дії 91 від 18.06.2004, виконані однією особою (Т.2 а.с.2-7).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи (ч.2 ст.1220 ЦК України).

Відповідно до вимог ст.1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

До першої черги спадкоємців за законом належать діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, який прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від спадщини.

Згідно ч.4 ст.1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ч. 3-4 ст.1273 ЦК України неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.

Як передбачено ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно ч.1 ст.1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до вимог ч.1 ст.1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини (ч.3 ст.1272 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено, що батько позивачки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця - його батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , був також зареєстрований та постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 в побудованому в 1985 році батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_13 житловому будинку в АДРЕСА_1 , а тому вважається таким, який прийняв спадщину на частину майна після смерті спадкодавця ОСОБА_5 .

Також встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця - її батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була також зареєстрованою та постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_7 в спірному житловому будинку в АДРЕСА_1 , а також в шестимісячний строк подала заяву про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_7 , а тому вважається такою, яка прийняла спадщину на майно після смерті спадкодавця ОСОБА_7 .

Відповідно дост.1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Заповіт є одностороннім правочином, а тому повинен відповідати загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Загальні підстави недійсності правочину визначені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить; кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

За приписами ч. 2 ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

У пунктах 1, 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» судам роз`яснено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи; відповідно до ч. 1ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено такі вимоги: зміст правочину не може суперечити цьому ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Заповіт, як односторонній правочин, має відповідати загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.

Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Тобто, за своєю правовою природою відсутність волевиявлення учасника правочину є самостійною підставою для визнання його недійсним, при цьому правові наслідки недотримання цієї вимоги закону передбачені статтями 229 - 235 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту абзацу другого частини першої статті 218 ЦК України не може доводитися свідченням свідків не лише заперечення факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин, а й факт його вчинення.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронним доказами; висновками експертів; показаннями свідків (ст. 76 ЦПК).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд, не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 77 ЦПК).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Основною підставою, якою позивач обґрунтовував вимогу про визнання недійсним заповіту, що заповіт не підписаний заповідачем ОСОБА_5 , що свідчить про відсутність волевиявлення спадкодавця на укладення даного заповіту.

З наданих позивачем та досліджених в судовому засіданні доказів вбачається, що заповіт від імені ОСОБА_5 від 18 червня 2004 року, посвідчений секретарем виконкому Грушівської сільської ради та зареєстрований в реєстрі за № 91, не був підписаний ОСОБА_5 , що свідчить про відсутність його волевиявлення.

Суд вважає безпідставними доводи представника відповідачів, що батько позивачки ОСОБА_7 не має права на спадкування на майно після смерті батька ОСОБА_5 , оскільки не вчиняв будь-які дії, передбачені ЦК України для оформлення права власності на майно, що залишилося як спадщина після смерті ОСОБА_5 , оскільки в судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_7 після смерті спадкодавця - його батька ОСОБА_5 був зареєстрований та постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 в побудованому в 1985 році батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_13 житловому будинку в АДРЕСА_1 , а тому вважається таким, який прийняв спадщину на частину майна після смерті спадкодавця ОСОБА_5 .

Також, суд не бере до уваги доводи представника відповідачів, що позивачкою пропущено строк позовної давності звернення до суду з позовом, оскільки такий слід було б рахувати з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , так як про спірний заповіт позивачка дізналася 15 березня 2021 року після отримання копії спірного заповіту її представником.

Оцінивши в сукупності зібрані по справі наведені докази, суд вважає, що позивачкою в судовому засіданні доведено факт порушення її права на спадкування майна після смерті її батька ОСОБА_7 та діда ОСОБА_5 , а тому її порушене право підлягає захисту шляхом визнання недійсним заповіту від 18 червня 2004 року, складеного ОСОБА_5 , який раніше проживав в АДРЕСА_1 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, зареєстрованого в реєстрі за №91, за яким ОСОБА_5 все своє майно заповів ОСОБА_2 , 1959 року народження.

Судові витрати в частині сплати судового збору слід покласти на відповідачів.

Керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 15, 16, 81, 209, 223, 263, 265 ЦПК України, ст.ст.202, 203, 215, 236, 1216, 1218, 1220, 1223, 1233, 1254, 1257, 1261, 1268, 1269, 1270, 1272, 1273 ЦК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати недійсним заповіт від 18 червня 2004 року, складений ОСОБА_5 , який раніше проживав в АДРЕСА_1 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, зареєстрованого в реєстрі за №91, за яким ОСОБА_5 все своє майно заповів ОСОБА_2 , 1959 року народження.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, на користь ОСОБА_1 908 гривень 00 копійок сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду в 30-денний строк з дня його проголошення (складання), при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу 13 «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , мешканка АДРЕСА_1 , України.

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , зареєстрована в АДРЕСА_4 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , зареєстрована в АДРЕСА_4 .

Відповідач - Грушівська сільська рада Тячівського району Закарпатської області, адреса: с. Грушово, вул. Незалежності, 93, Тячівського району, Закарпатської області.

Повний текст рішення складено 20 жовтня 2022 року.

Головуючий: В.І. Бобрушко