Постанова

від 17.10.2023 по справі 307/1263/21

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 307/1263/21

П О С Т А Н О В А

Іменем України

17 жовтня 2023 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд в складі:

головуючого судді: Джуги С.Д.,

суддів: Мацунича М.В., Собослоя Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , на рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2022 року у складі судді Бобрушко В.І., у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області про визнання заповіту недійсним,-

встановив :

У квітні 2021 року ОСОБА_3 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області про визнання заповіту недійсним.

Позов мотивовано тим, що позивачка ОСОБА_3 являється внучкою заповідача ОСОБА_5 , який оспорюваним нею заповітом від 18 червня 2004 року все своє майно заповів своїй доньці ОСОБА_1 . Вказаний заповіт був використаний ОСОБА_6 при зверненні до Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, в результаті чого було порушено матеріальне право позивачки на спадкування частини будинку та земельної ділянки в АДРЕСА_1 , в якому вона мешкає. Оскільки внаслідок цього заповіту її батько був позбавлений права на спадщину, позивачка також позбавлена права на спадкування за законом.

У травні 2020 року позивачка дізналася про порушення її права на спадкування в результаті особистого звернення до державного нотаріуса із заявою про оформлення спадщини після смерті її батька ОСОБА_7 , смерть якого настала ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивачці було відмовлено в оформленні права на спадкування, роз`яснено, що на цей будинок було оформлено право власності в цілому на ім`я її бабусі ОСОБА_8 , яка за договором дарування від 21.07.2020 року, через три місяці після смерті її батька, який проживав все життя в цьому будинку, подарувала в цілому будинок своїй другій онучці ОСОБА_4 , яка є донькою відповідачки ОСОБА_1 . Про наявність оспорюваного заповіту від 18.06.2004 року нотаріус позивачку не повідомила. Після цього ОСОБА_3 звернулася за захистом свого цивільного права до Тячівського районного суду з позовом про визнання права на спадкування та визнання за нею права власності на частину будинковолодіння, визнання частково недійсним договору дарування будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій він розташований, в частині майна. З письмового відзиву ОСОБА_4 на її позов, в березні 2021 року позивачка дізналася про існування оспорюваного заповіту від 18.06.2004 року.

Згодом на адвокатський запит представника ОСОБА_9 була надіслана копія заповіту ОСОБА_5 згідно супровідного листа старостинського округу від 15.03.2021 року. Отже, з 15.03.2021 року починається перебіг трирічного строку позовної давності, у межах якого позивачка має право звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права. Дід не міг по своїй волі позбавити спадщини свого сина ОСОБА_7 , який все життя прожив з батьком в цьому будинку, багато працював, добудував будинок, а потім в результаті автоаварії став інвалідом третьої групи, а потім - другої групи. Тому, дідусь позивачки ОСОБА_5 як батько не міг по своїй волі спричинити зло своєму хворому сину ОСОБА_10 у такий несправедливий спосіб, ймовірно позбавити його житла. Заповіт був посвідчений секретарем виконкому Грушівської сільської ради, тобто не нотаріусом, а посадовою особою органу місцевого самоврядування. З тексту заповіту вбачається порушення загальних вимог закону, правил складання заповіту, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Позивач вважає, що заповіт є сфальсифікований, підроблений підпис хворого діда позивачки з метою позбавити її батька права на спадщину. На час відкриття спадщини, тобто на день смерті заповідача ОСОБА_5 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , батько позивачки ОСОБА_7 вже був інвалідом третьої групи, непрацездатним, а тому мав право на обов`язкову частку у спадщині. Секретар виконкому є та посадова особа, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису та при цьому повинна додержуватись вимог законодавства. Враховуючи те, що ОСОБА_5 був важко хворим, що заповіт був написаний не ним, а секретарем виконкому, що відсутній власноручний запис про те, що він прочитав або йому прочитали в голос текст заповіту, відсутнє підписання ним власноручно його прізвища, ім`я, по-батькові, слід визнати те, що внаслідок його фізичних вад, оспорюваних важкою хворобою, присутність двох свідків була обов`язковою. Це є підставою вважати заповіт таким, який складений з порушенням вимог щодо його форми. Її дід був важко хворий на онкозахворювання. У зв`язку з цим він лікувався в Тячівській лікарні, де йому була зроблена операція 08 квітня 2004 року, через п`ять днів 14 квітня 2004 року він був виписаний з лікарні для подальшого лікування амбулаторно вдома, що підтверджується медичною картою №399/6/235 стаціонарного хворого ОСОБА_5 18 червня 2004 року був посвідчений заповіт, а ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 помер, що підтверджує його важкий хворобливий стан на момент виникнення заповіту від його імені. Як вбачається із тексту заповіту, нотаріальна дія відбувалася не в приміщенні Грушівської сільської ради. Текст заповіту від імені заповідача виконаний власноручно секретарем виконкому М. Гунда, що вбачається з того, що на зворотному боці є посвідчувальний напис, а також речення «заповіт складено у хаті заповідача о 15 год. к.часу через хворобу. Секретар виконкому М.Гунда, підпис». Почерк саме цих записів від імені секретаря виконкому М. Гунда співпадає з почерком тексту заповіту від імені ОСОБА_5 . Щодо місця складання заповіту, на зворотному боці зазначено «в хаті заповідача», про те не зазначено адреси розташування будинку, не зазначено дати та місце народження заповідача. Якби секретар виконкому Гунда М. дійсно виконувала б цю нотаріальну дію, тоді виконали би загально відомі дії щодо перевірки питання, чи усвідомлює важко хвора людина ОСОБА_5 значення своїх дій та чи може керувати ними, чи є його волевиявлення вільним, чи відповідає його внутрішній волі. Хворобливий стан ОСОБА_5 був настільки важким, що він отримував ін`єкції розчину промедола, який хоча більш слабкий ніж морфин, але також діє на нервову систему та психічний стан хворого. Секретар виконкому не запросила лікаря для огляду ОСОБА_5 , не забезпечила присутність свідків, не звернулась до орган опіки та піклування. Відсутнє написання власноручно заповідачем свого прізвища, ім`я, по батькові, а тільки сумнівний скорочений підпис.

За вказаних обставин позивач просила суд визнати недійсним та скасувати заповіт, складений від імені ОСОБА_5 , посвідчений та зареєстрований секретарем виконкому Грушівської сільської ради 18 червня 2004 року.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2022 року заявлений позов задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 18 червня 2004 року, складений ОСОБА_5 , який раніше проживав в АДРЕСА_1 , посвідченого секретарем виконавчого комітету Грушівської сільської ради Тячівського району Закарпатської області, зареєстрованого в реєстрі за №91, за яким ОСОБА_5 все своє майно заповів ОСОБА_1 , 1959 року народження. Вирішено питання по судовим витратам.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити у даній справі нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на невідповідність висновків обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом не було взято до уваги клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, чим порушено її право справедливий суд, також суд першої інстанції при ухваленні рішенні взагалі не взяв до уваги факт відсутності предмету спору, оскільки у власності спадкодавця ОСОБА_5 не було жодного об`єкту рухомого чи нерухомого майна, та безпідставно задовольнив заявлений позов.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, пояснення представника апелянта ОСОБА_2 , яка підтримала апеляційну скаргу, пояснення представника позивачки ОСОБА_9 , яка заперечила апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи заявлений позов суд першої інстанції виходив його з його обґрунтованості та доведеності.

З такими висновками погоджується і колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справам та ґрунтуються на нормах матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України, ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1, ч.3 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема є: змагальність сторін; диспозитивність.

Відповідно до ч.ч.1-4 ст.12, ч.2 ст. 13, ч.1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 80 ЦПК України).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях( ч.6 ст.81 ЦПК України).

Матеріалами справи встановлено, що позивачка ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в с. Грушово, Тячівського району, та її батьками зазначені ОСОБА_7 та ОСОБА_11 , що підтверджується її паспортом громадянина України та свідоцтвом про її народження серії НОМЕР_1 (Т.1 а.с.10, 17).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 батько позивачки ОСОБА_7 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Грушево, Тячівського району та його батьками зазначені ОСОБА_5 та ОСОБА_12 , які згідно Витягу з Державного реєстру актів цивільного стану від 20 листопада 2020 року за №0002861760 перебували у зареєстрованому шлюбі 30 серпня 1955 року (Т.1 а.с.19, 21).

З виписки з погосподарської книги, копії паспорту ОСОБА_7 , матеріалів пенсійної справи ОСОБА_7 , вбачається, що ОСОБА_7 з 05.04.1990 року був прописаний та проживав у в АДРЕСА_1 ; 12.06.2000 року йому встановлено третю групу інвалідності, а з 25.09.2001 року другу групу інвалідності (непрацездатний).

Згідно довідки Грушівської сільської ради від 13 квітня 2020 року за №636 позивачка ОСОБА_3 значиться зареєстрованою в АДРЕСА_1 , з 2 червня 2011 року (Т.1 а.с.11).

Медичною картою №3996/235 стаціонарного хворого ОСОБА_5 , 1930 року народження, стверджується, що 8 квітня 2004 року йому проведено операцію, діагноз: захворювання простати (Т.1 а.с.24-30).

Згідно заповіту від 18 червня 2004 року, посвідченого секретарем виконкому Грушівської сільської ради М. Гунда, зареєстрованого в реєстрі за №91, ОСОБА_5 , проживаючий в АДРЕСА_1 , на випадок своєї смерті зробив таке заповідальне розпорядження: все його майно, де б воно не було і з чого б не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде йому належати і на що за законом матиме право, заповідає ОСОБА_1 1959 року народження. Даний заповіт складено у хаті заповідача о 15 год. через хворобу (Т.1а.с.9)

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , що стверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_3 (Т.1 а.с.18).

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , що стверджується свідоцтвом про його смерть серії НОМЕР_4 (Т.1 а.с.18).

Згідно довідки виконкому Грушівської сільської ради від 18 серпня 2020 року за №1207 на момент смерті ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з ним в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , були зареєстровані та проживали ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 (мати), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 (донька), (Т.1 а.с.12).

В довідці виконкому Грушівської сільської ради від 13 квітня 2020 року за №637 зазначено, що ОСОБА_3 , мешканка АДРЕСА_1 , дійсно поховала покійного батька ОСОБА_7 , 1956 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , а/з №20 від 13.04.2020 року, які постійно проживали разом з ним та вели спільне домогосподарство (Т.1 а.с.16).

Довідкою виконкому Грушівської сільської ради про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 29.07.2019 року за №1336 стверджується, що вона видана ОСОБА_8 як співвласнику житлового приміщення, члену житво-будівельного кооперативу про те, що за адресою: АДРЕСА_1 , станом на 29 липня 2019 року були зареєстровані ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_9 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 (т.1 а.с.20).

Листом Тячівської державної нотаріальної контори №127/02-14 від 10.03.2021 року стверджується, що після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , заяву про прийняття спадщини за заповітом, подала його донька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_11 (т.1 а.с.13).

02 липня 2021 року ОСОБА_1 звернулася в Тячівську держану нотаріальну контору із заявою на видачу свідоцтва про спадщину за заповітом після смерті батька ОСОБА_5 , 1930 року народження, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (Т.1 а.с.115).

Згідно постанови державного нотаріуса Тячівської держаної нотаріальної контори 9 липня 2021 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на житловий будинок АДРЕСА_1 , у зв`язку з відсутністю в неї правовстановлюючих документів на спадкове майно (Т.1 а.с.116).

18 серпня 2020 року ОСОБА_3 звернулася до Тячівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті її батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , який постійно проживав за адресою: АДРЕСА_1 та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (Т.1 а.с.15).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта від 15.04.2021 року за №252921848 право власності на господарську будівлю, об`єкт житлової нерухомості, загальною площею 149,5 кв.м., яка знаходиться в АДРЕСА_2 та земельна ділянка, кадастровий номер - 2124482000:03:001:0057, площею 0,0665 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано за ОСОБА_13 в 1/1 частині, підстава державної реєстрації декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ЗК101210129753, видавник Управління ДАБІ в Закарпатській області, технічний паспорт від 29.12.2020 року за №б/н, відомості з ДЗК серія та номер: 36559152, виданий 01.03.2021 року, видавник Державний земельний кадастр (Т.1 а.с.96-98).

Випискою з рішення 18 сесії 7-го скликання Грушівської сільської ради від 17.05.2018 року за №643 стверджується, що на даній сесії затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) ОСОБА_8 , мешк. АДРЕСА_1 , площею 0,1349 га, кадастровий номер - 2124482000:03:004:0046 та передано їй у власність вказану земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) (Т.1 а.с.99).

Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20.06.2018 року за №128355518 та від 31.08.2017 року за №96008885 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер - 2124482000:03:004:0046, яка знаходиться в АДРЕСА_1 та житловий будинок, загальною площею 304,2 кв.м., який знаходиться в АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_8 (Т.1 а.с.101, 102).

Згідно виписки з погосподарської книги Грушівської сільської ради від 29.06.2017 року вбачається, що житловий будинок в АДРЕСА_1 , побудований у 1985 році (Т.1 а.с.102).

Згідно договору дарування від 21 липня 2020 року, посвідченого та зареєстрованого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Гримут П.В. в реєстрі за №715 ОСОБА_8 подарувала ОСОБА_4 житловий будинок в АДРЕСА_1 (Т.1 а.с.142,143).

На підставі рішень державного реєстратора від 21 липня 2020 року за №53226902 та за 53226494 право власності на житловий будинок та земельну ділянку, кадастровий номер - 2124482000:03:004:0046, які розташовані в АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , що також підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 21.07.2020 року за №217153075 (Т.1 а.с.142,144).

Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої експертизи №8406 від 24.03.2022 року стверджується, що підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис» у заповіті від 18.06.2004 року, зареєстрованого в реєстрі під №91, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис» у заповіті від 18.06.2004 року, зареєстрованого в реєстрі під №91 та підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Розписка в одержанні нотаріально оформленого документа» на аркуші 55 журналу нотаріальних дій Грушівської сільської ради за 2003-2007 роки, під номером нотаріальної дії 91 від 18.06.2004, виконані однією особою (т.2 а.с.2-7).

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст. 1217 ЦК України).

Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). (ч.1 ст.1241 ЦК України ).

До першої черги спадкоємців за законом належать діти спадкодавця, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст.1261 ЦК України).

Відповідно до вимог ч.3 ст.1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, який прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від спадщини.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що батько позивачки ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця його батька ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , був зареєстрований та постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 в побудованому в 1985 році батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_8 житловому будинку в АДРЕСА_1 , а тому вважається таким, який прийняв спадщину на частину майна після смерті спадкодавця ОСОБА_5 .

Позивачка ОСОБА_3 , на час відкриття спадщини після смерті спадкодавця її батька ОСОБА_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була також зареєстрованою та постійно проживала разом із спадкодавцем ОСОБА_7 в спірному житловому будинку в АДРЕСА_1 , а також в шестимісячний строк подала заяву про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_7 , а тому вважається такою, яка прийняла спадщину на майно після смерті спадкодавця ОСОБА_7 .

Відповідно до ст.ст. 1233, 1234 ЦК України, заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Загальні вимоги до форми заповіту встановлені ст. 1247 ЦК України.

Заповіт відповіднодо ст.1247ЦКУкраїни складаєтьсяу письмовійформі,із зазначенняммісця тачасу йогоскладення.Заповіт маєбути особистопідписаний заповідачем.Якщо особане можеособисто підписатизаповіт,він підписуєтьсявідповідно дочастини четвертоїстатті 207цього Кодексу.Заповіт маєбути посвідченийнотаріусом абоіншими посадовими,службовими особами,визначеними устаттях 1251-1252цього Кодексу.

Згідно ізст.1257ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Як вбачається із роз`яснень, викладених у ч.2 п.16 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 - заповіт є правочином, тому на нього поширюються загальні положення про правочин, якщо у книзі шостій ЦК немає відповідного правила.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.( ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно із ч.ч.1-3 ст. 203 ЦК України, якою врегульовано загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).

Відповідно до Висновку судово-почеркознавчої експертизи №8406 від 24.03.2022 року, яка проведена експертами Закарпатського відділення Львівського НДІСЕ стверджено, що підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис» у заповіті від 18.06.2004 року, зареєстрованого в реєстрі під №91, виконаний не ОСОБА_5 , а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Підпис» у заповіті від 18.06.2004 року, зареєстрованого в реєстрі під №91 та підпис від імені ОСОБА_5 у графі «Розписка в одержанні нотаріально оформленого документа» на аркуші 55 журналу нотаріальних дій Грушівської сільської ради за 2003-2007 роки, під номером нотаріальної дії 91 від 18.06.2004, виконані однією особою.

Тобто, оспрюваний заповіт від 18.04.2004 року спадкодавцем ОСОБА_5 не підписувався, ним не отримувався, що свідчить про відсутність його волевиявлення на вчинення даного правочину.

Відповідачами, відповідно до ст.ст.13, 81 ЦПК України не подано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на спростування даних обставин.

Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд першої інстанції правильно відхилив доводи відповідачів про відсутність у батька позивачки ОСОБА_7 права на спадкування на майно після смерті свого батька ОСОБА_5 через не вчинення ним будь-яких дій для оформлення права власності на спадкове майно за померлим ОСОБА_5 , оскільки матеріалами справи доведено, що ОСОБА_7 був зареєстрований та постійно проживав разом із спадкодавцем ОСОБА_5 в побудованому в 1985 році батьками ОСОБА_5 та ОСОБА_8 житловому будинку в АДРЕСА_1 , а тому вважається таким, який прийняв спадщину на частину майна після смерті спадкодавця ОСОБА_5 . Крім того, на момент смерті свого батька ОСОБА_7 , як непрацездатна дитина спадкодавця ОСОБА_5 , мав право на обов`язкову частку у спадковому майні. Той з зі спадкоємців, який має право на обов`язкову часту у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї (п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7).

Також, судом першої інстанції обґрунтовано не взято до уваги доводи, що позивачкою пропущено строк позовної давності з посиланням на те, що такий слід необхідно рахувати з моменту відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 , оскільки перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно до ст.261 ЦК України від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу , яка його порушила. Про спірний заповіт та про його зміст позивачка дізналася 15 березня 2021року після отримання копії спірного заповіту її представником.

За наведених обставин суд першої інстанції дійшов правильних висновків про доведеність позивачкою факту порушення її права на спадкування майна після смерті її батька ОСОБА_7 та діда ОСОБА_5 , та обґрунтовано захистив її порушене право шляхом визнання недійсним оспорюваного заповіту від 18 червня 2004 року.

Доводи апеляційної скарги, що судом не було взято до уваги клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 про відкладення розгляду справи, чим порушено її право справедливий суд не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч.1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

З матеріалів справи вбачається, що представник відповідача неодноразово приймала участь у судових засіданнях під час розгляду справи,в тому числі і в режимі відео конференції, заявляла клопотання, надавала суду пояснення, і мала можливість реалізувати всі свої передбачені ЦПК України процесуальні права. 27.09.2022 року, після оголошеної перерви у розгляді справи, судом було задоволено клопотання даного представника про відкладення розгляду справу, після чого представником повторно подано клопотання про відкладення розгляду справи, яке судом відхилено та продовжено розгляд справи. Вищенаведені обставини та процесуальна поведінка представника відповідача не можуть свідчити про порушення судом прав сторони на справедливий суд.

Не заслуговують на увагу також доводи апеляційної скарги про відсутність предмета спору з посиланням на те, що у власності спадкодавця ОСОБА_5 не було жодного об`єкту рухомого чи нерухомого майна, яке може бути успадковане, оскільки предметом спору у даній справі і предметом доказування у спірних правовідносинах є дійсність або недійсність правочину заповіту спадкодавця ОСОБА_5 , а не наявність чи відсутність у нього майна.

Суд першої інстанції врахував вищенаведені фактичні обставини справи та вимоги закону, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку та дійшов правильних висновків про наявність правових підстав для задоволення заявленого позову.

Таким чином рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування немає.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За вказаних обставин апеляційний суд дійшов до висновку про залишення апеляційних скарг без задоволення, а судових рішень суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст.374,375,382-384 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 10 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 27 жовтня 2023 року.

Головуючий :

Судді: