Постанова

від 27.10.2022 по справі 639/5539/21

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 639/5539/21 Номер провадження 22-ц/814/2750/22Головуючий у 1-й інстанції Рубіжний С.О. Доповідач ап. інст. Хіль Л. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2022 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Хіль Л.М.,

суддів: Карпушина Г.Л., Пилипчук Л.І.,

розглянувши у пордку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецелеватормлинмаш» про стягнення середнього заробітку та проведення кінцевого розрахунку при звільненні, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В СТ АН ОВ ИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом в якому просив стягнути заробітну плату яка була невиплачена за період з жовтня 2019 року по липень 2021 року, компенсацію за невикористану відпустку, середній заробіток за час затримки розрахунку до дня фактичного розрахунку, а також відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позову вказував, що з 08.11.2008 року він був призначений на посаду директора ТОВ «Спецелеватормлинмаш» відповідно до Протоколу загальних зборів засновників ТОВ №1 від 07.10.2008 року та наказу по підприємству за №1 від 08.11.2008 року з окладом відповідно до штатного розпису. Штатним розписом передбачена оплата в розмірі мінімальної заробітної плати щомісячно.

З 09.10.2019 року загальними зборами учасників ТОВ «Спецелеватормлинмаш» його було відсторонено від займаної посади директора підприємства, та призначено виконуючим обов`язки директора одного з засновників (учасників) ОСОБА_3 .

Зазначав, що починаючи з 25.09.2019 року він є інвалідом II групи безстроково. На цей час йому виповнилося 81 повних років. Протягом 2020 року його стан здоров`я значно погіршився. Тому було прийнято рішення про звільнення з посади директора ТОВ «Спецелеватормлинмаш» за станом здоров`я з 06.02.2021 року.

З вказаним питанням та письмовою заявою про звільнення (від 06.02.2021р.), він звернувся на адресу загальних зборів ТОВ «Спецелеватормлинмаш» які були призначені та проведені 06.02.2021 року. Проте, вказана заява в.о. директора ОСОБА_3 не тільки не була прийнята до розгляду, а навіть відображена у протоколі зборів засновників.

09.02.2021року він був змушений направити вказана заяву від 06.02.2021р. на адресу в.о. директора Альшина О.В через Укрпошта (трекінг 6105 1026 55 689), яка була особисто йому вручена 16.02.2021р.

В подальшому було отримано відповідь за підписом в.о. директора Альшина О.В., в якій він визначає, що наступне засідання загальних зборів товариства відбудеться 15.05.2021р., його питання про звільнення на розгляд загальних зборів не винесене, розрахунок з позивачем не проводиться.

15.05.2021 року відповідно до Протоколу загальних зборів учасників ТОВ «Спецелеватормлинмаш» він був звільнений з посади директора, та директором призначений ОСОБА_3 .

Відповідні відомості про заміну директора були внесені до Єдиного держав реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 04.06.2021р.

Вказував, що після звільнення з ним не було проведено кінцевого розрахунку при звільнені, а саме в період з жовтня 2019 року по серпень 2021 року заробітна плата не була нарахована та виплачена.

Також, йому не було нарахована при звільненні та не виплачена грошова компенсація за не використані відпустки за період з жовтня 2019 року по липень 2021 року.

Крім того, вважає, що йому заподіяна матеріальна шкода яку він оцінює у 20000 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 17 січня 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_2 до ТОВ «Спецелеватормлинмаш» про стягнення середнього заробітку та проведення кінцевого розрахунку при звільненні, відшкодування моральної шкоди відмовлено.

Не погодившись з вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_2 посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати, а позов задовольнити.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що відсторонення від посади не є звільненням, а тому трудові відносини між роботодавцем та працівником не припинились.

Також вказує, що суд безпідставно визначив день звільнення 15.05.2021 року дата протоколу загальних зборів учасників товариства.

Вважає, що дата звільнення є дата внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру, а не момент проведення відповідного засідання.

Зазначає, що при відстороненні його від посади не було вирішено питання про нарахування та виплату заробітної плати на час відсторонення.

Вказує, що судом не враховано, що умови праці не були змінені шляхом його відсторонення від посади, оскільки він не отримував ніяких повідомлень про зміну умов праці.

26.10.2022 року від ТОВ «Спецелеватормлинмаш» надіслало відзив на апеляційну скаргу в якому просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення місцевого суду без змін.

Апеляційний суд, перевіривши законність та обґрунтованість рішення місцевого суду у межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно дост. 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Місцевим судом вірно встановлено, що згідно наказу №1 від 08.11.2008 року призначено директором ТОВ «Спецелеватормлинмаш» ОСОБА_2 з 08 листопада 2008 року. Підстава: протокол №1 від 07.10.2008 року. Встановлено оклад згідно штатного розпису. (а.с.11)

Згідно листа Головного управління Держпраці у Харківській області Управління з питань праці від 14.04.2021 року позивачу роз`яснено, що він має право у разі порушення його прав звернутися до суду в порядку цивільного судочинства шляхом подання позовної заяви. (а.с.15-16)

14 жовтня 2019 року ОСОБА_2 було відсторонено від посади директора ТОВ «Спецелеватормлинмаш» рішенням вищого органу товариства - Загальних зборів учасників ТОВ «Спецелеватормлинмаш» від 14.10.2019 року.

Тимчасово виконуючим обов`язки директора ТОВ був обраний учасник ОСОБА_3 (а.с. 99-106)

В подальшому відсторонення відповідача ОСОБА_2 від виконання обов`язків директора неодноразово продовжувалося на час проведення інвентаризації, останній раз рішенням Загальних зборів учасників від 06.02.2021 року було продовжено відсторонення ОСОБА_2 від виконання обов`язків директора ТОВ «Спецелеватормлинмаш» на строк з 06.02.2021 року по 15.05.2021 року, та тимчасово покладено виконання обов`язків директора ТОВ «Спецелеватормлинмаш» на ОСОБА_3 на той же самий строк, тобто, з 06.02.2021 року по 15.05.2021 року.

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ «Спецелеватормлинмаш» від 15.05.2021 року ОСОБА_2 був звільнений з посади директора.

Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що заробітна плата виплачується за виконану роботу та оскільки позивачем не доведено виконання ним обов`язків директора ТОВ «Спецелеватормлинмаш» в період з 14.10.2019 року по 15.05.2021 року відстуні підстави для виплати йому заробтної плати.

Окрім того, оскільки позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимог про стягнення заробітної плати, відсутні підстави для їх задоволення у зв`язку із відмовою основної вимоги .

Апеляційний суд вважає такий висновок місцевого суд вірним з наступних підстав.

Частиною першою статті 94 КЗпП України, приписи якої кореспондуються із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» №108/95-ВР, визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 3 Закону України «Про оплату праці», а також статтею 95 КЗпП передбачено, що мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Частиною 1 статті 3-1 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати.

Також статтею 2 Закону України «Про оплату праці» встановлено структуру заробітної плати, яка складається з основної заробітної плати, якою є винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), додаткової заробітної плати, якою є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці; інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Таким чином, законодавством України встановлено, як правило, що оплата праці відбувається за виконану роботу.

Відповідно до діючого законодавства України - ч. 13 ст. 39 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» повноваження одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу можуть бути припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень лише шляхом обрання нового одноосібного виконавчого органу чи голови колегіального виконавчого органу або тимчасових виконувачів їхніх обов`язків. У разі припинення повноважень одноосібного виконавчого органу або члена колегіального виконавчого органу договір із цією особою вважається припиненим. Статутом товариства може бути передбачено вимогу про обрання нових членів чи тимчасових виконувачів обов`язків для всіх членів колегіального виконавчого органу.

Частиною 3 статті 99 Цивільного кодексу України передбачено, що Повноваження члена виконавчого органу можуть бути в будь-який час припинені або він може бути тимчасово відсторонений від виконання своїх повноважень.

Рішенням КСУ від 12.01.2010 року роз`яснено право компетентного /уповноваженого) органу товариства у будь-який час і з будь-яких підстав усунути особу (осіб) від виконання обов`язків члена (членів) виконавчого органу за умови, якщо в установчих документах товариства не визначено таких підстав.

В постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 909/722/16 зазначено що якщо особа одночасно є і учасником товариства, і його керівником, то неможливо розглядати питання невиконання або неналежного виконання обов`язків учасника товариства, розмежовуючи у кожному випадку статус учасника і керівника, оскільки такий керівник не звільняється від виконання обов`язків учасника дотримуватися положень статуту, а, як керівник він безпосередньо впливає на діяльність товариства, укладає від його імені правочини, що мають правові наслідки для товариства. Особа, маючи статус учасника товариства, повинна усвідомлювати, що її дії, зокрема як керівника, не повинні йти в розріз з метою діяльності товариства або перешкоджати досягненню цілей товариства, учасником якого вона є. Таким чином, статус керівника та учасника товариства в цій справі поєднуються, що презюмує їх спільну та нерозривну правову відповідальність.

Аналогічні висновки щодо обов`язків особи, яка одночасно є керівником та учасником юридичної особи викладено у постанові Верховного Суду від 05 березня 2020 року у справі № 905/1076/16.

У постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17 (провадження № 12-45гс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що правовідносини між товариством та керівником мають довірчий характер, а протиправна поведінка посадової особи полягає у неналежному та недобросовісному виконанні певних дій, без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм посадовими обов`язками за власним умислом (розсудом), прийнятті очевидно необачних, марнотратних та завідомо корисливих на користь такої посадової особи рішень. Положеннями статті 92 ЦК України та статті 89 ГК України передбачено відповідальність членів органу юридичної особи, її посадових осіб, в тому числі її керівника, якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи.

Вказана права позиція також викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 у справі № 910/20261/16.

Згідно контракту та статуту ТОВ «Спецелеватормлинмаш» визначено повноваження директора.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів про виконання останнім функцій директора в період з 14.10.2019 року по 15.05.2021 року.

За таких обставин місцевий суд дійшов вірного висновку про те, що відсутні підстави для стягнення з відповідача заробітної плати, оскільки оплата праці проводиться за виконану роботу.

Окрім того місцевий суд дійшов вірного висновку, що відсутні підстави для виплати компенсаії за невикористану відпустку з наступних підстав.

Згілно ст. 2 ЗУ «Про відпустки» визначено, що право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Статтею 82 КЗпП України, статтею 9 Закону України «Про відпустки» встановлено, - які саме періоди зараховуються до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Вказані норми закону не зазначають період відсторонення працівника від роботи, як період, який може бути зарахований до стажу роботи, що дає право на щорічнувідпустку.

Таким чином, відповідно вимог законодавства та умов контракту, гарантія оплати праці та надання відпустки пов`язано з виконаною роботою відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників. Позивач зобов`язаний був виконувати роботу, за яку відповідач повинен був ії оплачувати.

Оскільки позивач був відстороенний від роботи та ним не доведено, щодо виконанням ним обов`язків директора у період з 14.10.2019 по 15.05.2021, а тому в цей період він не здійснював трудову діяльність за яку йому нараховано заробітну плату, а відтак і дні відпочинку, то відсутні підстави для нарахування коштів за невикористану відпустку.

Згідно ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки відсутні підстави для задоволення основної вимоги про стягнення коштів місцевий суд дійшов вірного висновку, що нарахування середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди є похідними вимогами та не підлягають задоволенню, оскільки відмовлено у задоволенні основної вимоги.

Доводи апеляційної скарги не беруться до уваги, оскільки під час відсторонення від роботи позивача заробітна плата за ним не зберігалася.Доказів того, що він працював у період з 14.10.2019 по 15.05.2021 до суду не надано.

Заробітна плата нараховується за виконану роботу, а тому відсутні підстави для задоволення позову .

Посилання в апеляційній скарзі на те, що при відстороненні його від посади не було вирішено питання щодо нарахування заробітної плати не заслуговують на увагу, оскільки рішення Загальних Зборів учасників ТОВ «Спецелеватормлинмаш» про відстороення ним не оскаржувалося.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, й міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v.Ukraine) від 10.02.2010 року, заява №4909/04).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374,375, 381, 384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 яка діє в інтересах ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Жовтневого районного суду м.Харкова від 17 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий-суддя Л.М. Хіль

Судді Г.Л. Карпушин

Л.І. Пилипчук

Повний текст постанови складено 03.11.2022 року