Постанова

від 03.11.2022 по справі 761/3333/18

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 461/3333/18

провадження № 51-481км22

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального

суду у складі:

головуючого ОСОБА_6,

суддів ОСОБА_7, ОСОБА_8,

за участю:

секретаря судового

засідання ОСОБА_9,

прокурора ОСОБА_10,

виправданого ОСОБА_1 ,

захисника ОСОБА_11,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на ухвалу Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12017100100006621, за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Ташкент Республіки Узбекистан, жителя АДРЕСА_1 ), такого, що судимості не має,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Органом досудового розслідування ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК, а саме у грубому порушенні законодавства про працю за таких обставин.

Так, 4 січня 2017 року ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора ДУ «Інститут гематології та трансфузіології Національної академії медичних наук України», будучи службовою особою, якій надано право приймати працівника на роботу та звільняти з роботи або документально оформляти таке прийняття, діючи з прямим умислом, в порушення вимог Статуту підприємства № 13/32 та контракту № 23-н, видав наказ про переведення ОСОБА_2 на неповний робочий день з оплатою праці згідно відпрацьованого часу на 0, 25 посадового окладу, про що не повідомив ОСОБА_2 більш ніж за два місяці, оскільки виникла істотна зміна умов праці останньої.

Також, ОСОБА_1 , в порушення вимог п.п. 6.15, п. 15 Статуту підприємства та п.п. 7.1.8 контракту № 23-н, не здійснив контроль щодо дотримання трудових прав працівниці ОСОБА_2 , що призвело до порушення ч. 2 ст. 30, ч.ч. 1, 2 ст. 115 КЗпП та ч. 1 ст. 24 ЗУ «Про оплату праці».

Крім того, в порушення вимог ч. 2 ст. 30 КЗпП, адміністрацією вищезазначеної установи у розрахунковому листку наукового працівника ОСОБА_2 за січень 2017 року зазначена кількість робочих днів 20, у той час як у табелю обліку робочого часу за січень 2017 року зазначено 10 робочих днів по 1 годині 48 хвилин.

Вироком Шевченківського районного суду м. Києва від 15 березня 2021 року ОСОБА_1 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК та виправдано, у зв`язку з недоведеністю, що в його діянні є склад вказаного кримінального правопорушення.

Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу прокурора, а вирок суду - без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Зазначає, що суд апеляційної інстанції безпідставно погодився з висновком місцевого суду про те, що стороною обвинувачення не доведено, що дії ОСОБА_1 мають кримінально карний характер, відтак суд не застосував закон, який підлягав застосуванню, а саме ч. 1 ст. 172 КК. При цьому, апеляційний суд повторно не дослідив докази, на дослідженні яких наполягала сторона обвинувачення, та залишивши апеляційну скаргу прокурора без задоволення, не зазначив підстав, з яких визнав її необґрунтованою.

У запереченнях на касаційну скаргу прокурора, захисник просить залишити її без задоволення, а рішення апеляційного суду без зміни.

Позиції учасників судового провадження

Прокурор підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити. Виправданий та його захисник заперечували проти задоволення цієї скарги.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах вимог касаційної скарги.

Як передбачено ст. 370 КПК, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, визначених цим Кодексом, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

За ч. 1 ст. 92 КПК обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 зазначеного Кодексу, за винятком випадків, передбачених ч. 2 цієї статті, покладається на слідчого, прокурора та у визначених цим же Кодексом випадках на потерпілого.Частиною 3 ст. 62 КУ встановлено, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви стосовно доведеності винуватості особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 КПК особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватості особи поза розумним сумнівом.

Згідно з ч. 1 ст. 94 КПК суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, має оцінити кожний доказ із точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність забраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як убачається з ч. 1 ст. 373 цього ж Кодексу, суд ухвалює виправдувальний вирок, який повинен бути законним, обґрунтованим та вмотивованим, у разі, якщо не доведено, що: було вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинив обвинувачений; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

За п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК мотивувальна частина виправдувального вироку має містити підстави для виправдання обвинуваченого та мотиви, виходячи з яких суд відкидає докази обвинувачення.

Матеріали справи свідчать, що місцевий суд повно й усебічно розглянув обставини кримінального провадження, проаналізував докази, які перевірив і належним чином оцінив із точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності, і дійшов правильного висновку про недоведеність, що в діянні ОСОБА_1 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК.

Разом із цим, суд зазначив у вироку, на яких саме підставах він дійшов висновку про необхідність виправдання ОСОБА_1 , з яким погоджується й колегія суддів.

Так, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, проаналізував показання ОСОБА_1 , котрий винуватість в інкримінованому кримінальному правопорушенні не визнав та пояснив, що у зв`язку з тим, що на державну установу, директором якої він був, не було виділено коштів, ним був виданий наказ про переведення працівників підрозділу, в тому числі і ОСОБА_2 у період з 1 січня до 31 січня 2017 року на 0, 25 посадового окладу. Вказаний наказ було доведено до працівників на загальних зборах інституту та вченої ради, а також його було розміщено на дошку оголошень. В подальшому, 7 березня 2017 року були перераховані кошти на установу та ним, як директором, була здійснена виплата всім працівникам. Табель обліку робочого часу працівників установи робила заступник ОСОБА_2 , а він, як керівник, затверджував його. Зазначив, що ОСОБА_2 була повідомлена про зміну істотних умов праці на загальних зборах, а видача наказу про переведення працівників на неповний робочий день була вимушеною мірою, пов`язаною з відсутністю фінансування від Держави.

Також судом проаналізовано показання ОСОБА_3 , які узгоджуються з показаннями ОСОБА_4 . Зокрема, свідок у суді пояснила, що працює на посаді начальника відділу кадрів у вищевказаній державній установі. На початку 2017 року було погане фінансування установи та директором ОСОБА_1 було видано наказ про переведення працівників на 0, 25 ставки заробітної плати, в тому числі і ОСОБА_2 . Таке рішення було прийнято ОСОБА_1 за порадою представників профспілок, щоб хоч якось їх установа могла працювати. При цьому, на загальних зборах працівників, на яких була і ОСОБА_2 , ОСОБА_1 було оголошено про вказаний наказ, який в подальшому було розміщено на дошку оголошень. Свідок зазначила, що ОСОБА_2 знала та повідомлена про цей наказ, оскільки вона з нею його не один раз обговорювала.

Суд також дослідив копію вищезгаданого наказу від 4 січня 2017 року, з якого вбачається, що директор ОСОБА_1 наказує у зв`язку з недостатнім фінансуванням установи на I квартал 2017 року, та з метою недопущення утворення заборгованості із заробітної плати, перевести підрозділ «Охорона здоров`я» на неповний робочий день з оплатою праці відпрацьованого часу з 1 по 31 січня 2017 року на 0, 25 посадового оклад, в тому числі і про переведення ОСОБА_2 .

Дослідивши вказаний доказ суд дійшов висновку, що він лише підтверджує позицію сторони захисту про те, що ОСОБА_1 був вимушений перевести працівників, в тому числі і ОСОБА_2 на неповний робочий день у зв`язку з недостатнім фінансуванням установи. Вказаний наказ був доведений до відома колективу на загальній нараді працівників, а тому об`єктивних даних, які б свідчили про те, що ОСОБА_2 не була повідомлена про істотні зміни умов праці щодо розмірів оплати праці, відповідно до КЗпП, судом не встановлено.

Судом було досліджено копію акту головного Управління Держпраці у Київські області про перевірку додержання установою законодавства про працю та загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказаний доказ судом визнано недопустимим, з огляду на те, що перевірка проводилась на підставі листа слідчого щодо можливого порушення законодавства про працю, проте оригіналу акту перевірки суду надано не було, а стороною обвинувачення не обґрунтовано з яких причин. До того ж, з копії акту неможливо встановити на підставі яких вихідних даних здійснювалась перевірка та чи проводилась перевірка щодо дотримання ОСОБА_1 , як директором установи, законодавства про працю щодо інших працівників, в тому числі тих, стосовно яких ним було видано наказ про те, що у зв`язку з недостатнім фінансуванням та з метою недопущення утворення заборгованості із заробітної плати переведено підрозділ «Охорона здоров`я» на неповний робочий день з оплатою праці відпрацьованого часу з 1 по 31 січня 2017 року на 0, 25 посадового оклад, в тому числі переведення ОСОБА_2 .

Також, суд дослідив інші докази, зокрема: копію контракту № 23-н щодо призначення ОСОБА_1 на посаду директора установи терміном на 5 років; копію статуту установи, відповідно до якого фінансове забезпечення установи здійснюється за рахунок держбюджету; копію наказу №37-06 про призначення ОСОБА_1 на посаду директора установи на умовах контракту; копію колективного договору між установою та трудовим колективом; копію наказу про звільнення ОСОБА_5 з посади директора; копію особової картки ОСОБА_1 ; копію наказу про звільнення ОСОБА_1 з посади директора у зв`язку із закінченням строку дії контракту; копію виписки з реєстру, відповідно до якої очолювана ОСОБА_1 установа є державною організацією.

Водночас, як правильно вказав суд, що всі ці докази лише засвідчують факт перебування ОСОБА_1 на керівній посаді державної установи та містять обсяг правил, що регулюють правовий стан установи, а також відносини, що пов`язані з внутрішнім управлінням, стосунки з іншими організаціями чи громадянами, тощо. При цьому, статутом установи встановлено, що фінансове забезпечення діяльності установи здійснюється за рахунок держбюджету, а керівник установи має право розпоряджатися майном та коштами у межах та у спосіб, що передбачені контрактом, статутом наукової установи та законодавством.

З дослідженої судом копії контракту з науковим працівником № 18 вбачається, що державна установа в особі директора ОСОБА_1 та з другого боку ОСОБА_2 , уклали контракт, відповідно до якого остання продовжує роботу на посаді завідувача лабораторії імунного типування з посадовим окладом згідно штатного розпису з 2 січня 2016 року до 2 січня 2017 року. Інститут залишає за собою право при неналежному фонду на оплату праці, а працівник зобов`язується виконувати вимоги керівництва по економії фонду заробітної плати (переведення працівника на неповний робочий день, відпустка без збереження заробітної плати тощо), якого буде повідомлено наказом про істотні зміни умов праці. Також, суд дослідив наказ директора установи № 128-вк про продовження роботи, в тому числі, ОСОБА_2 , на умовах контракту до 31 жовтня 2017 року на посаді завідувача лабораторії імунного типування, та дійшов висновку, що вказані докази лише засвідчують правове регулювання трудових відносин між ОСОБА_2 , як завідувача лабораторії з державною установою.

Крім того, суд зазначив, що витяг з ЄРДР, доручення про проведення досудового розслідування, постанова про призначення групи прокурорів, постанова про зміна кваліфікації кримінального правопорушення, не підтверджують обставини, на які посилається сторона обвинувачення та не містять даних, що мають доказове значення у справі щодо встановлення наявності або відсутності у діях ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення.

При цьому, інші докази сторони обвинувачення (зокрема довідка за формою ОК-5 про застраховану особу ОСОБА_2 , виписка про надходження по картці/рахунку останньої, а також копії табелів обліку робочого часу, в тому числі ОСОБА_2 , платіжних доручень на перерахування грошових коштів установи через Держказначейську службу, звітів із праці установи, пояснень головного бухгалтера установи, штатного розпису на 2017 рік), суд виключив з числа належних доказів, зазначивши, що вони підтверджують лише те, що умови праці ОСОБА_2 дійсно істотно змінились, однак не свідчать про те, що ОСОБА_1 не вжив усіх заходів, передбачених КЗпП, для забезпечення дотримання трудових прав останньої.

З урахуванням наведеного, судом не встановлено доказів того, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді директора установи допустив грубе порушення законодавства про працю, що призвело до порушення трудових прав, в тому числі працівника ОСОБА_2 .

Таким чином, допитавши обвинуваченого, свідка ОСОБА_3 , ретельно дослідивши та проаналізувавши докази, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172 КК.

Доводи прокурора про безпідставне виправдання ОСОБА_1 були предметом перевірки суду апеляційної інстанції, який належним чином розглянув їх і визнав неспроможними.

Апеляційний суд у своєму рішенні спростував твердження сторони обвинувачення щодо безпідставності виправдання ОСОБА_1 , наявності істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та відповідно до вимог ст. 419 КПК належним чином мотивував своє рішення. Ухвала повною мірою відповідає вимогам ст. 370 КПК.

Зокрема, апеляційний суд погодився з висновком місцевого суду про виправдання ОСОБА_1 , зазначивши, що з показань останнього та свідка ОСОБА_3 вбачається, що дійсно існувала проблема з фінансуванням установи у січні-лютому 2017 року, а з платіжних доручень, якими перерахована заробітна плата для працівників вбачається, що до березня 2017 року ОСОБА_1 не міг здійснювати розрахунок по оплаті праці своїх підлеглих в належному обсязі.

При цьому, місцевим судом правильно встановлено, що ОСОБА_1 4 січня 2017 року у зв`язку з недостатнім фінансуванням установи на I квартал 2017 року та з метою недопущення утворення заборгованості по заробітній платі, перевів підрозділ у кількості 28 чоловік, в тому числі і ОСОБА_2 , на неповний робочий день з оплатою праці згідно відпрацьованого часу з 1 січня до 31 січня 2017 року на 0, 25 посадового окладу.

Крім того, вказаний наказ був доведений працівникам на загальних зборах, на яких була присутня і ОСОБА_2 та в подальшому він був розміщений на дошці оголошень, і жоден із 28 працівників не звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення по відношенню до них у зв`язку із грубим порушенням законодавства про працю.

Разом із цим, сама ОСОБА_2 продовжувала працювати на посаді заступника лабораторії до 31 жовтня 2017 року і не зверталась із заявою чи повідомленням на адресу установи про відмову від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ОСОБА_1 не допустив грубого порушення законодавства про працю, що призвело до порушення трудових прав, в тому числі працівника ОСОБА_2 , а тому в його діях відсутній склад інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Колегія суддів вважає, що апеляційний суд належним чином умотивував свої висновки, з якими вона погоджується.

Під час перегляду кримінального провадження суд касаційної інстанції не встановив обставин, які би ставили під сумнів законність і обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій про невинуватість ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення.

Доводи прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно не дослідив докази, на дослідженні яких наголошувала сторона обвинувачення, на димку Суду є необґрунтованими.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушенням, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З матеріалів провадження вбачається, що, клопотання прокурора було вирішено відповідно до вимог закону та у його задоволенні відмовлено у зв`язку з тим, що прокурором не було наведено достатнього обґрунтування про повторне дослідження доказів у справі, які були досліджені судом першої інстанції у повному обсязі.

До того ж, суд апеляційної інстанції погодився із оцінкою досліджених у даному кримінальному провадженні судом першої інстанції доказів та не надавав їм іншої оцінки. Відтак, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції під час апеляційного провадження не допустив порушення вимог кримінального процесуального закону.

Неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність чи істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судового рішення, колегія суддів не встановила, а тому вважає, що в задоволенні касаційної скарги прокурора слід відмовити.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року щодо ОСОБА_1 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14