Постанова від 07.11.2022 по справі 481/1058/20

07.11.22

22-ц/812/911/22

Справа №481/1058/20

Провадження № 22-ц/812/911/22

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 листопада 2022 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

при секретарі судового засідання - Ткаченко Н.Ю.,

за участі представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2022року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Вжещ С.І., повний текст складено 20 серпня 2022 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області, Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області, про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2020 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Новобузька РДА), Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (далі - ГУ Держгеокадастру), ОСОБА_2 , ОСОБА_5 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Обґрунтовуючи позовні вимоги вказував, що він та ОСОБА_5 є спадкоємцями першої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_6 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК№058252, виданого 23 жовтня 2004 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області і Новобузьким районним відділом земельних ресурсів Миколаївської області, набула права власності на земельну ділянку площею 5.46 га, кадастровий номер 4824585000:03:000:0219, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області.

Виготовленню державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК№058252 від 23 жовтня 2004 року передувало розроблення Державним підприємством «Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам України (121 чоловік) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, яка була затверджена розпорядженням Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області від 09 вересня 2004 року за № 919-р.

Технічна документація, окрім іншого, містить кадастровий план і список землевласників, погоджений начальником Новобузького районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України, з яких вбачається, що ОСОБА_6 мала отримати у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 5.46 га.

Рішеннями державного кадастрового реєстратора відділу у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21 березня 2018 року № РВ-4800387452018 та від 03 травня 2018 року № РВ-4800398922018 відмовлено ОСОБА_6 у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру в зв`язку з тим, що в межах земельної ділянки, яку передбачено зареєструвати, знаходиться частина іншої земельної ділянки (перетин ділянок, співпадання площі на 99,7534 %), кадастровий номер 4824585000:02:000:0219.

Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що була сформована 12 грудня 2019 року державним реєстратором Новобузької міської ради, підтверджено право приватної власності ОСОБА_2 на земельну ділянку площею 5.46 га, кадастровий номер 4824585000:02:000:0219, яке виникло на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 268171, що був виданий 24 листопада 2011 року Новобузькою районною державною адміністрацією та відділом Держкомзему у Новобузькому районі.

ОСОБА_2 успадкувала зазначену земельну ділянку, яка належала ОСОБА_7 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 159434, виданого 21 червня 2010 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області і відділом Держкомзему у Новобузькому районі Миколаївської області.

ОСОБА_7 , на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) РН № 685633, виданого 20 липня 2004 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області, належало право на земельну частку (пай) у землі колективної власності ВАТ «Племзавод ім. Щорса» розміром 5,78 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) на підставі свідоцтва про право на спадщину від 21 травня 2004 року № 581. Сертифікат зареєстровано 20 липня 2004 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 223.

Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом серії ВАМ № 577579, виданого 15 серпня 2003 року державним нотаріусом П`ятої миколаївської державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 успадкувала право на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності ВАТ «Племзавод ім. Щорса» розміром 5,78 умовних кадастрових гектарів, яка належала ОСОБА_8 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії МК № 0204994, виданого 05 вересня 2001 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області, зареєстрованого 27 травня 2003 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за №516.

В державних актах на право власності на земельну ділянку серії МК № 058252 від 23 жовтня 2004 року, серії ЯИ № 159434 від 21 червня 2010 року, серії ЯК № 268171 від 24 листопада 2011 року зазначена одна й та ж сама земельна ділянка, що підтверджується її розміром (площею) га, її конфігурацією, її межами та межуванням з сусідніми земельними ділянками, цільовим призначенням і місцем розташування. Вважає, що державні акти від 21 червня 2010 року серії ЯИ № 159434 та від 24 листопада 2011 року серії ЯК № 268171 видані з порушенням закону.

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянину ОСОБА_7 для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, розроблена в 2008 році Товариством з обмеженою відповідальністю «Проектно-вишукувальна фірма «Лімб», містить кадастровий план, на якому зображена земельна ділянка № НОМЕР_1 площею 5,46 га із поміткою «землі запасу». Але, на той час, дана земельна ділянка вже перебувала в приватній власності ОСОБА_6 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК №058252 від 23 жовтня 2004 року. Новобузька райдержадміністрація не повинна була видавати розпорядження від 20 лютого 2009 року № 176-р, яким затверджувалась дана технічна документація і в подальшому, разом із відділом Держкомзему у Новобузькому районі Миколаївської області, видавати державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 159434 від 21 червня 2010 року на ім`я « ОСОБА_7 » оскільки ОСОБА_7 не передбачено виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки за № 219.

Відсутність витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку із зазначенням, що її власником є ОСОБА_6 стало на перешкоді одержання ним у нотаріуса свідоцтва про право на спадщину за законом на земельну ділянку.

Враховуючи вищенаведене, позивач просив суд визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №159434, виданий 21 червня 2010 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області і відділом Держкомзему у Новобузькому районі Миколаївської області; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №268171, виданий 24 листопада 2011 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області і відділом Держкомзему у Новобузькому районі Миколаївської області; визнати за ним право власності на земельну ділянку площею 5,46 га, кадастровий номер 4824585000:02:000:0219, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, в порядку спадкування після ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ; здійснити розподіл судових витрат.

Ухвалою судувід 09червня 2021року до участіу справізалучено співвідповідачаБаштанську районнудержавну адміністраціюМиколаївської областіБаштанської районної державної адміністрації Миколаївської області (далі - Баштанської РДА).

Рішенням Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯИ№159434, виданий 21 червня 2010 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області і відділом Держкомзему у Новобузькому районі Миколаївської області.

Визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК №268171, виданий 24листопада 2011 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області і відділом Держкомзему у Новобузькому районі Миколаївської області.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Баштанської районноїдержавної адміністраціїМиколаївської області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 сплачений позивачем судовий збір по 840 грн. 80 коп. з кожного.

Не погоджуючись із таким рішенням суду першої інстанції ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги вказувала, що судом не мотивовано чому не задоволено клопотання про застосування строку позовної давності та прийнято рішення про визнання недійсними Державних актів на землю, виданих в 2010 та 2011 роках.

Виходячи із того, що судом прийнято рішення про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання права власності позивача на спірну земельну ділянку в порядку спадкування у зв`язку із тим, що земельна ділянка спадкодавцеві не належала, наявність Державних актів на спірну земельну ділянку, визнаних судом недійсними, ніяким чином не порушує прав позивача чи інших осіб, окрім неї.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно по Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";

Виходячи із викладеного, спадкодавець не оформила належним чином право власності на спірну земельну ділянку.

Тобто вона не була власником земельної ділянки. Більше того, відповідно до ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду із відповідним позовом.

Позивач по справі та його сестра ОСОБА_5 , що також є спадкоємицею (процесуальне положення якої визначено як відповідачки, на її думку, безпідставно) не зараз, ні на момент оскаржуваних Державних актів на землю не були власниками земельної ділянки.

Більше того, з моменту отримання земельної ділянки в порядку спадкування вона здійснюю її обробіток.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-1 У, зі змінами та доповненнями, ст.9 ч.3 передбачає, що право на отримання відомостей з Державного земельного кадастру мають нотаріуси у визначених ч. І ст.38 цього закону, випадках, а тому при видачі свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_2 нотаріус не мав можливості встановити накладення земельних ділянок, як і проектна організація, із відсутності її реєстрації в Державному земельному кадастрі та відповідно, відсутності відомостей про реєстрацію речового права.

Окрім того, відповідно до ст.4 Закону №1952-1У державній реєстрації прав підлягають речові права на нерухоме майно похідні від права власності, права користування та оренди та ч.4 чт.18 цього Закону передбачає, що державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Надані позивачем копії двох договорів оренди земельної ділянки укладені ОСОБА_6 з ФОП ОСОБА_9 та ПП «Обоянь» не зареєстровані відповідно до Закону №1952-1 У. Окрім того, викликає сумнів дійсність підпису померлої, у зв`язку із тим, що в наданих копіях різних договорів він значно відрізняється.

Також, у порушення вимог ст.95 ЦПК України позивачем надані в копіях договори оренди земельної ділянки від 01 січня 2006 року та 01 вересня 2012 року, в яких він не зазначив про наявність у нього або у інших осіб оригіналів цих договорів та не надав підтвердження відповідності копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення, що дає підстави не взяття цих доказів до уваги.

Позивач посилається на те, що ОСОБА_6 подавала документи для реєстрації у Державному земельному кадастрі (документи виготовлені в 2004 році), але їй рішеннями від 21 березня та 03 травня 2018 року Державним кадастровим реєстратором відмовлено у внесенні відомостей у зв`язку із перетином земельних ділянок, як про це було зазначено вище. Ця відмова ОСОБА_6 не оскаржена в порядку адміністративного судочинства та не заявлено позову в порядку загального судочинства.

Вважає, що при постановленні рішення судом не враховані висновки колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного суду, викладені у постанові від 02.02.2022 по справі №488/3322/14-ц, а саме про те, що зацікавлена особа звертається до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. У клопотанні зазначаються, зокрема, орієнтовний розмір земельної ділянки та її цільове призначення і додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки.

Враховуючи вищенаведене, просила скасувати рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Правом на подачу відзиву учасники справи на час розгляду справи апеляційним судом не скористалися.

У судовому засіданні апеляційної інстанції представник відповідача просила апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі.

Преставник позивача апеляційну скаргу не визнала, просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи, тому розгляд справи проводиться в їх відсутності в силу приписів ч.2 ст.372 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.

Згідно із ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).

Згідно із 1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам в повній мірі не відповідає.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

За змістом ч. 2 ст.373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

В силу ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 90ЗК України порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Частиною 2 ст. 152ЗК України встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 3 ст. 152ЗК України встановлено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування: відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, згідно свідоцтва про право на спадщину за законом ВАМ № 577579, виданого 15 серпня 2003 року державним нотаріусом П`ятої миколаївської державної нотаріальної контори, ОСОБА_6 успадкувала право на земельну частку (пай), яка перебувала у колективній власності ВАТ «Племзавод ім. Щорса» розміром 5,78 умовних кадастрових гектарів, яка належала ОСОБА_8 на підставі сертифіката на право на земельну частку (пай) серії МК № 0204994, виданого 05 вересня 2001 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області, зареєстрованого 27 травня 2003 року в Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 516 (т.1 а.с.16).

23 жовтня 2004 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області Лісовенко М.І. видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК № 058252, площею 5.46 га, кадастровий номер 4824585000:03:000:0219, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області та зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 070402000393 (т.1 а.с.10).

Виготовленню державного акта на право власності на земельну ділянку серії МК №058252 від 23 жовтня 2004 року передувало розроблення Державним підприємством «Миколаївський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам України (121 чоловік) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, яка була затверджена розпорядженням Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області від 09вересня 2004 року за № 919-р. Технічна документація, окрім іншого, містить кадастровий план і список землевласників, погоджений начальником Новобузького районного відділу земельних ресурсів Держкомзему України, з яких вбачається, що ОСОБА_6 мала отримати у власність земельну ділянку № НОМЕР_1 площею 5.46га (т.1 а.с.11,17-19,т.2 а.с.233-237).

Відповідно до опису меж земельної ділянки, яка виділялася ОСОБА_6 з одного боку суміжним власником є ОСОБА_10 , з двох інших землі запасу площею 19.02 га та 15.03 га відповідно, ще з одного боку земельна ділянка має охоронну зону ВЛ 10 кВт - 10 м в обидві сторони.

Рішеннями державного кадастрового реєстратора відділу у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21 березня 2018 року № РВ-4800387452018 та від 03 травня 2018 року № РВ-4800398922018 відмовлено ОСОБА_6 у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру в зв`язку з тим, що в межах земельної ділянки, яку передбачено зареєструвати, знаходиться частина іншої земельної ділянки (перетин ділянок, співпадання площі на 99,7534 %), кадастровий номер 4824585000:02:000:0219( а.с.20,21 т.1).

Разом з тим, земельна ділянка з кадастровим номером 4824585000:03:000:0219, що належала ОСОБА_6 , нею передавалась в оренду за договором від 01 січня 2006 року ПП «Обоянь», а потім ПП ОСОБА_9 за договором оренди землі від 01 вересня 2012 року строком на 10 років, договір зареєстрований у відділі Держкомзему у Новобузькому районі в книзі реєстрації земель з номером запису 482450004001683 від 23 жовтня 2012 року (т.1 а.с.12-15).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла ( т.1 а.с.9 ).

Спадкоємцями після смерті ОСОБА_6 є її діти ОСОБА_4 (позивач) та ОСОБА_5 (відповідач) (т.1 а.с.8,58-114 ).

Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Іваненко С.В. 28 серпня 2019 року за вихідним номером 536/02-14 ОСОБА_11 та ОСОБА_5 було роз`яснено про неможливість видачі свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 5.46 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області кадастровий номер 4824585000:03:000:0219, яка належала спадкодавцю на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК №058252 виданого 20 жовтня 2004 року по причині неотримання від відділу у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області витягу з Державного земельного кадастру на вищевказану земельну ділянку( т.1 а.с.7 ).

Державний акт на право власності на земельну ділянку серії МК №058252 виданий 20 жовтня 2004 року, є чинними та ніким не скасовано.

Із копії спадкової справи після смерті ОСОБА_12 вбачається, що ОСОБА_7 успадкував право на земельну частку (пай), що знаходиться на території ВАТ «Племзавод імені Щорса», що належала ОСОБА_12 за сертифікатом на право на земельну частку (пай) серії МК № 0204217 виданого Новобузькою районною державною адміністрацією 23 червня 2000 року на підставі розпорядження № 374-р від 14 червня 2000 року та зареєстрованого в книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку(пай) за № 223 від 23 червня 2000 року, про що йому 21 травня 2004 року видано свідоцтво про право на спадщину за законом зареєстровано у реєстрі за №581 ( т.1 а.с.253).

На підставі свідоцтва про право на спадщину, 20 липня 2004 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області, ОСОБА_7 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) РН № 685633 відповідно до якого йому належить право на земельну частку (пай) у землі колективної власності ВАТ «Племзавод ім. Щорса» розміром 5,78 умовних кадастрових гектарів без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Сертифікат зареєстровано 20 липня 2004 року у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 223.

Вказані обставини підтверджується відповіддю Новобузької районної державної адміністрації Миколаївської області на виконання ухвали суду про витребування доказів від 29 жовтня 2020 року (т. 1 а.с.235).

На підставі розпорядження Новобузської районної державної адміністрації від 20 лютого 2009 року №176-р, ОСОБА_7 21 червня 2010 року видано Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 159434 площею 5.46 га кадастровий номер 4824585000:02:000:0219, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області (т.1 а.с.207). Вказаний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №011049305951( т.1 а.с.28).

Виготовленню державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 159434, виданого 21 червня 2010 року ОСОБА_7 передувало розроблення Проектно-розшукувальною фірмою «Лімб» технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянину ОСОБА_7 на підставі договорів від 10 квітня 2008 року, з якої вбачається, що земельна ділянка під номером АДРЕСА_1 відноситься до земель запасу ( т.1а.с.33,34 ).

Відповідно до копії спадкової справи після смерті ОСОБА_7 , йому на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії МК № 077214 від 12 жовтня 2003 року виданого Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області належала на праві власності на земельну ділянку площею 5.5 га, кадастровий номер 4824585000:02:000:0220, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області та зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 172( а.с.203 т.1), а також на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 159434 від 21 червня 2010 року виданого Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області набув права власності на земельну ділянку площею 5.46га, кадастровий номер 4824585000:02:000:0219, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області( т.1 а.с.207).

ОСОБА_2 успадкувала земельну ділянку площею 5.46 га, яка належала ОСОБА_7 на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 159434, виданого 21 червня 2010 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області на підставі розпорядження Новобузької районної державної адміністрації № 176-р від 20 лютого 2009 року та зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011049305951, про що 02 серпня 2011 року їй було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом ( зареєстровано в реєстрі за №1209) (т.1 а.с.27,28,234 ).

На підставі цього свідоцтва, ОСОБА_2 24 листопада 2011 року Новобузькою районною державною адміністрацією видано Державний акт про право власності на земельну ділянку серії ЯК №268171 площею 5.46 га кадастровий номер 4824585000:02:000:0219, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області. Вказаний акт зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №482450001000528 ( т.1 а.с.28).

Виготовленню державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 268171, що був виданий 24 листопада 2011 року передувало розроблення ФОП « ОСОБА_13 » технічної документації зі складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку (переоформлення) громадянці України ОСОБА_2 . З пояснювальної записки якої вбачається, що робота по відновленню меж земельної ділянки, що передається ОСОБА_2 виконані в натурі, про що складено відповідний акт( т.1 а.с.30-32 ).

15 липня 2015 року ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі ( т.1 а.с.22-24).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що була сформована 12 грудня 2019 року державним реєстратором Новобузької міської ради,14 листопада 2018 року зареєстровано за ОСОБА_2 право приватної власності на земельну ділянку площею 5.46 га, кадастровий номер 4824585000:02:000:0219, яке виникло на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку, серії ЯК № 268171 виданого 24 листопада 2011 року Новобузькою районною державною адміністрацією та відділом Держкомзему у Новобузькому районі на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 02 серпня 2011 року зареєстрованого за № 1209 та зареєстрованого в книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 48245850001000528 (т.1 а.с.25,121 ).

Відповідно до ч.1 ст. 16ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.ст.316, 321ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Порядок набуття права власності або користування земельними ділянками, регулюється тими нормами ЗК, які були чинні на час цієї події.

Відповідно до пункту «а» частини третьої статті 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Статті 116, 118 ЗК України передбачають, що громадяни та юридичні особи набувають права власності або права користування земельними ділянками на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. Державний акт на право приватної власності на землю видається на підставі рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади.

Частиною 5 ст.116 ЗК України визначено, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст.125 ЗК України, в редакції чинній на час набуття права власності позивачем, право власності виникало після одержання її власником документа, що посвідчує право власності земельної ділянки та його державної реєстрації.

Державну реєстрацію правовстановлюючих документів проводили територіальні органи Держкомзему.

Згідно з положеннями ст.126 ЗК України, в редакції чинній на час набуття права власності позивачем, документ, який підтверджував право власності був державний акт трьох видів: 1) державний акт на право приватної власності на землю; 2) державний акт на право власності на землю; 3) державний акт на право власності на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 202 ЗК України, в редакції чинній на час набуття права власності позивачем, державна реєстрація земельних ділянок здійснюється у складі державного реєстру земель.

Державний реєстр земель складається з двох частин:

а) книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок;

б)Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку.

Наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 2 липня 2003 р. N 174, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 25 липня 2003 р. за N 641/7962( далі - Порядок) було затверджено Тимчасовий порядок ведення державного реєстру земель, який втратив чинність наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України №408 від 07 липня 2012 року.

Відповідно до термінів, що викладені у п.1.2 цьому Порядку:

державний реєстр земель - це складова частина державного земельного кадастру, який складається з книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку і формується за допомогою АС ДЗК;

книга записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі(далі - книга реєстрації) - це документ суворого обліку, який є складовою частиною державного реєстру земель та містить відомості про зареєстровані державні акти на право власності на земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою та договори оренди (суборенди) землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок.

поземельна книга - це документ, який є складовою частиною державного реєстру земель, і містить відомості про земельну ділянку, в тому числі кадастровий план, відомості про державний акт на право власності на землю, державний акт на право постійного користування землею, договір оренди землі та власника, користувача, орендаря (суборендаря) земельної ділянки і формується за допомогою АС ДЗК.

Відповідно до п/п 4.2 п.4 Порядку, державна реєстрація державного акта на право власності на земельну ділянку, державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі здійснюється шляхом внесення записів реєстрації до книги реєстрації.

За положеннями пункту 8.1 пункту 8 Порядку реєстраційний номер присвоюється державному акту на право власності на земельну ділянку, державному акту на право постійного користування земельною ділянкою, договору оренди землі в момент здійснення його державної реєстрації.

Пунктом 12 Порядку передбачено ведення Поземельної книги, яка відкривається та ведеться на кожну земельну ділянку містить відомості про власника (користувача), земельної ділянки, місце розташування земельної ділянки, державний акт на право власності на земельну ділянку (державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, договір оренди землі) та документи, на підставі яких набуто право власності (користування) земельною ділянкою, земельні сервітути, обмеження використання права власності (користування) земельної ділянки ( п/п 12.1, 12.7.2 Порядку ).

Дані для формування Поземельної книги вносяться до бази даних АС ДЗК після внесення записів до книги реєстрації ( п/п 12.1 п.12 Порядку).

Відповідальність за формування та ведення поземельних книг покладається на осіб, які призначаються наказом оператора (реєстратора)( п/п12.4 п.12).

Згідно з п/п12.7.3 п.12 Порядку номер Поземельної книги збігається з кадастровим номером земельної ділянки.

Відповідно до п/п 12.8.1 п.12 Порядку, поземельна книга відкривається шляхом внесення кадастрового номера земельної ділянки та дати відкриття Поземельної книги у відповідні поля на титульному аркуші та посвідчується підписом керівника оператора (реєстратора) і печаткою.

З огляду на викладене, земельна ділянка вважається зареєстрованою в Державному реєстрі земель за умови внесення записів до книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельної книги.

Порядок державної реєстрації земельної ділянки визначеноЗаконом України № 3613-VI від 07 липня 2011 року «Про Державний земельний кадастр», який набрав чинності з 01 січня 2013 року.

Відповідно дост.1 Закону України «Про Державний земельний кадастр»державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно з баз. 1 пункту 2Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр»(у редакції, що діяла на час виникнення спірних відносин) земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Відповідно до абз. 2 цього пункту у разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Згідно з абз. 1 пункту 4 РозділуVIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр»у разі, якщо земельні ділянки, обмеження (обтяження) у їх використанні зареєстровані до набрання чинності цим Законом у Державному реєстрі земель, відомості про такі земельні ділянки, обмеження (обтяження) підлягають перенесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку, без подання заяв про це їх власниками, користувачами та без стягнення плати за таке перенесення.

Аналіз наведених нормПрикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр"свідчить про те, що порядок перенесення (внесення) відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру - автоматично або ж на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі за заявою їх власників чи землекористувачів, залежить від того, коли зареєстровано право власності на земельну ділянку та від наявності або ж відсутності відповідних відомостей про земельну ділянку у Державному реєстрі земель.

Тобто, підставою перенесення відомостей про земельні ділянки до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку є факт реєстрації такої земельної ділянки до набрання чинностіЗаконом України «Про Державний земельний кадастр», тобто до 01 січня 2013 року, у Державному реєстрі земель.

Зважаючи на те, що в державному акті про право власності на земельну ділянку ОСОБА_6 зазначено про його реєстрацію у книзі реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 070402000393 та присвоєно земельній ділянці кадастровий номер 824585000:03:000:0219, земельна ділянка останньої вважається зареєстрованою в Державному реєстрі земель, відповідно до діючого на жовтень 2004 року законодавства.

Доказів відсутності записів у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок та Поземельній книзі, земельної ділянки ОСОБА_6 відповідачами не надано, то за таких обставин відомості про зазначену земельну ділянку підлягали внесенню до Державного земельного кадастру в автоматизованому порядку у відповідності до п.4 РозділуVIIПрикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Державний земельний кадастр».

Частина шоста статті 24 Закону України « Про державний земельний кадастр» встановлює як одну з підстав для відмови у здійсненні державної реєстрації земельної ділянки знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини.

Право власності ОСОБА_6 на земельнуділянку зкадастровим номером824585000:03:000:0219на площуякої накладаєтьсяземельна ділянказ кадастровимномером 824585000:02:000:0219,підтверджується державнимактом направо приватноївласності наземельну ділянкусерії МК№058252виданого 20жовтня 2004року,рішеннями державногокадастрового реєстраторавідділу уНовобузькому районіГоловного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21 березня 2018 року № РВ-4800387452018 та від 03 травня 2018 року № РВ-4800398922018 відмовлено ОСОБА_6 у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру (т. 1 а.с.20,21 ).

Належність земельної ділянки з кадастровим номеро 824585000:02:000:0219 ОСОБА_2 підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкту нерухомого майна номер запису про право власності 28954302 від 14 листопада 2018 року (т.1 а.с.25,121).

Отже, вказані обставини підтверджені належними та допустимими доказами до того ж відповідачем не заперечуються.

З огляду на вищевикладене, цей спір зумовлений тим, що під час державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 824585000:02:000:0219, належної ОСОБА_2 не було враховано наявність в межах цієї ділянки належної ОСОБА_6 земельної ділянки з кадастровим номером 824585000:03:000:0219, площею 5.46 га, право власності на яку у встановленому законом порядку вона набула у 2004 році, і внаслідок такої помилки була неправильно сформована земельна ділянка площею 5.46 га за кадастровим номером 824585000:02:000:0219.

Слід погодитись з тим, що запис в Державному земельному кадастрі про реєстрацію земельної ділянки площею 5,46 га за кадастровим номером 824585000:02:000:0219 та послідуюча реєстрація права приватної власності на неї позбавила можливості власника ОСОБА_6 внести відомості до Державного земельного кадастру про свою земельну ділянку, яка належала їй на підставі Державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії МК №058252 виданого 20 жовтня 2004 року, та унеможливила реєстрацію за нею права власності на земельну ділянку, що є порушенням її прав і вказує на незаконність такої державної реєстрації земельної ділянки.

Відповідно до ч.2 ст.152ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих цим збитків.

У частині третій статті 152ЗК України передбачено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Враховуючи наведене, правом на звернення до суду за захистом наділена особау разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно із ч.1 ст.153ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.

Відповідно до ст.155ЗК України у разі видання акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Крім того, відповідно до частини першої статті 21ЦК України (далі -ЦК України) суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з частиною першою статті 393ЦК України правовий акт органу державної влади, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

Відповідно до статті 81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ним Кодексом.

Згідно зі статтею 89ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у спразі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Факт накладенняземельних ділянок ОСОБА_6 і ОСОБА_2 підтверджується розробленоюу 2004році Державнимпідприємством «Миколаївськийнауково-досліднийта проектний інститут землеустрою» технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки громадянам України (121 чоловік) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва в межах території Софіївської сільської ради Новобузького району Миколаївської області, розробленою у 2009 році проектно-розшукувальною фірмою «Лімб» технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку громадянину ОСОБА_7 , розроблення у 2011 році ФОП « ОСОБА_13 » технічної документації зі складання документів що посвідчують право власності на земельну ділянку (переоформлення) громадянці України ОСОБА_2 , рішеннями державного кадастрового реєстратора відділу у Новобузькому районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21 березня 2018 року № РВ-4800387452018 та від 03 травня 2018 року № РВ-4800398922018 відмовлено ОСОБА_6 у внесенні відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру в зв`язку з тим, що в межах земельної ділянки, яку передбачено зареєструвати, знаходиться частина іншої земельної ділянки (перетин ділянок, співпадання площі на 99,7534 %), кадастровий номер 4824585000:02:000:0219 (т. 1 а.с.20,21 ).

Отже, наявними у справі, достатніми та обґрунтованими доказами у сукупності підтверджується факт накладення земельної ділянки ОСОБА_2 та попереднього власника ОСОБА_7 на земельну ділянку ОСОБА_6 ,яка раніше набула права власності на спірну земельну ділянку, і вказані обставини не спростовані відповідачами у встановленому законом порядку.

А тому, обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про те, що видаючи державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 159434 від 21 червня 2010 року на імя ОСОБА_7 , серії ЯК № 268171 від 24 листопада 2011 року на ім`я ОСОБА_2 відповідачі допустили реєстрацію земельної ділянки, межі якої накладаються на земельну ділянку ОСОБА_6 , тобто надали належну останній на праві власності земельну ділянку ОСОБА_7 , а потім його спадкоємцю відповідачу у цій справі ОСОБА_2 , а тому і державний акт серії ЯК № 268171 від 24 листопада 2011 року, виданий на ім`я ОСОБА_2 є незаконним.

Апеляційний суд звертає увагу на те, що ОСОБА_7 та відповідач ОСОБА_2 , зважаючи на обставини справи та вимоги діючого законодавства, не могли законно набути право приватної власності на спірну земельну ділянку. Натомість вони набули таке право власності в спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності ОСОБА_7 та відповідача ОСОБА_2 на землю стало можливим у результаті прийняття органом виконавчої влади низки рішень та отримання останньою свідоцтва про право на спадщину (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 469/1393/18).

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач зазначив про порушення його права, як спадкоємця ОСОБА_6 , оскільки після прийняття спадщини він як спадкоємець позбавлений можливості отримати спірне майно в порядку спадкування після смерті матері.

З врахуванням наведеного, обґрунтованим є висновоку суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 268171 від 24 листопада 2011 року, виданого ОСОБА_2 .

В той же час колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про

задоволення вимог про скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 159434 від 21 червня 2010 року, виданого ОСОБА_7 , оскільки вказаний акт який був підставою для набуття ОСОБА_7 права власності, після отримання ОСОБА_2 свідоцтва про право на спадшину за заповітом, втратив свою силу.

Відповідно до п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи викладене, рішення суду першої інстанції в частині задоволенні вимог щодо скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ № 159434 від 21 червня 2010 року, виданого ОСОБА_7 слід скасувати та ухвалення в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволені цих вимог.

В решті це ж судове рішення залишити без змін.

Рішення суду в частині відмови позивачеві у визнанні права власності ним не оскаржується, а відтак, не було предметом апеляційного перегляду.

Доводи апеляційної скарги проте , що судом першої інстанції не мотивовано чому не задоволено клопотання про застосування строку позовної давності та прийнято рішення про визнання недійсними Державних актів на землю, виданих в 2010 та 2011 роках, колегія суддів відхиляє з огляду на те, що відсутні підстави для задоволення цієї заяви, так як позов подано в межах трирічного строку, а саме з часу коли особа дізналася про порушення свого права, а не з часу видачі Державних актів на право власності на земельну ділянку ОСОБА_7 та ОСОБА_2 .

Доводи заявника що суд першої інстанцій не врахував висновку Верховного Суду у справі № 488/3322/14-ц від 02 лютого 2022 року, №688/2908/18-ц від 29 вересня 2020 року не спростовують виснову суду у справі, що переглядається, оскільки сформульовані за інших фактичних обставин.

Аргументи апеляційної скарги відповідача про обробіток нею земельної ділянки з часу отримання її у власність у 2011 року в силу приписів ст.ст.76-79 ЦПК України належними допустимими, достовірними доказами не підтверджуються.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що ОСОБА_6 за Державним актом про право власності на земельну ділянку від 23 жовтня 2004 року не виникло право власності, оскільки вона не зареєструвала своє право власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, є помилковими.

Згідно із ч.ч.1,4 ст.11 цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч.1 ст.Україниправом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) -офіційне визнання та підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Системний аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що державна реєстрація прав є лише засобом підтвердження набуття чи припинення права власності.

Державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає (постанови Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі№ 363/4852/17, від 24 січня 2020 року у справі № 910/10987/18, від 24 лютого 2021 року у справі № 367/4613/18-ц).

Законодавство не встановлює обмежень для строків для державної реєстрації прав на нерухоме майно.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгодиз висновком суду першої апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи та необхідності переоцінки доказів у справі.

Приймаючи до уваги вищевикладене доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу.

Відповідно дост.141 ЦПК України, у зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги, рішення суду в частині розподілу судових витрат підлягає зміні, стягнувши з Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області, ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір по 420 грн. 40 коп. з кожного.

При зверненні до суду з апеляційною скаргою ОСОБА_2 сплачено судовий збір у розмірі 2522,40 грн. Зважаючи на часткове задоволення апеляційної скарги стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 630 грн. 60 коп. за подачу апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 367,368,374,376,381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Новобузького районного суду Миколаївської області від 10 серпня 2022 року в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯИ №159434, виданого 21 червня 2010 року Новобузькою районною державною адміністрацією Миколаївської області скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення про відмову у їх задоволенні.

Це ж рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити.

Стягнуто з Баштанської районної державної адміністрації Миколаївської області та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_4 судовий збір по 420 (чотириста двадцять) грн. 40 коп. з кожного.

В іншій частині це ж судове рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНН НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (ІНН НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 630(шістсот) грн. 60 коп. за подачу апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний тескт постанови складено 07 листопада 2022 року.