Постанова

від 03.11.2022 по справі 348/2145/20

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 348/2145/20

Провадження № 22-ц/4808/780/22

Головуючий у 1 інстанції Грещук Р. П.

Суддя-доповідач Фединяк

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2022 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:

головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)

суддів: Василишин Л.В., Максюти І.О.

секретаря Кузів А.В.

за участю: ОСОБА_1 його представника адвоката Гураш М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Надвірнянського районного суду від 31 березня 2021 року ухвалине у складі судді Грещук Р.П. в м. Надвірна, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , як їх законний представник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей, як представник органу опіки та піклування Надвірнянської районної державної адміністрації про виселення із житлового будинку,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , як їх законний представник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей, як представник органу опіки та піклування Надвірнянської районної державної адміністрації про виселення із житлового будинку.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 30.06.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_9 (батьком відповідачки) був укладений попередній договір згідно якого сторони зобов`язалися особисто або через своїх представників в майбутньому в обумовлений п.6.1 цього договору строк укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку визначених цим договором, а саме земельної ділянки площею, 0,2206 га, цільове призначення для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: присілок Максимець-Бистриця в с.Максимець Зеленської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2624082102:01:001:0026, а також земельної ділянки площею 0,3412 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що також розташована за вище вказаною адресою, кадастровий номер 2624082102:01:001:0027. В подальшому, ОСОБА_1 22.09.2007 року було придбано в ОСОБА_9 зазначені в попередньому договорі земельні ділянки, що підтверджується укладеним договором купівлі-продажу земельних ділянок від цього ж числа за №154696, який посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Грицюком П.І. і зареєстрованим в реєстрі за №1547. Продаж земельних ділянок вчинено за ціною 60 386 грн і вони відчужені без зміни їх цільового призначення. 03.12.2007 року ОСОБА_1 було переоформлено придбану земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на себе та отримано Державний акт на право власності на дану земельну ділянку серії ЯД №838520 та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010730700171.

26.03.2008 року за заявою ОСОБА_1 . Івано-Франківським ОБТІ та реєстрації права власності на нерухомість було виготовлено технічний паспорт на побудований житловий будинок, інвентарний номер 16811, згідно якого його загальна площа складає 22,4 кв.м, житлова площа - 12,3 кв.м. і допоміжна площа - 10,1 кв.м. Вказує, що вказаний житловий будинок позивач разом з дружиною використовували для власних потреб, однак постійно в ньому не проживали. В окремі періоди ОСОБА_1 разом із дружиною та дочкою проживали в будинку його матері, оскільки остання за станом здоров`я постійно потребує сторонньої допомоги. Разом з тим, ОСОБА_2 діючи з прямим умислом, направленим на порушення їхнього конституційного права на недоторканість житла, всупереч діючим законам та без згоди ОСОБА_1 , як власника будинку, в ніч з 13 на 14 квітня 2018 року, шляхом злому вхідних дверей незаконно проникла в належний йому будинок АДРЕСА_1 незаконно зайняла дане житлове приміщення та поселила до нього своїх неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Крім того, стверджує, що з ними також проживає співмешканець відповідача - ОСОБА_10 , та батько неповнолітнії дітей, який не перебуває з нею в зареєстрованому шлюбі і має власне житло в с.Бистриця Надвірнянського району Івано-Франківської області. На неодноразові звернення ОСОБА_1 залишити належний йому будинок ОСОБА_2 не реагує і продовжує проживати в ньому разом із своїми неповнолітніми дітьми та співмешканцем. Просив, виселити ОСОБА_2 , разом з її неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , із належного йому на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житла, а також стягнути з відповідача ОСОБА_2 в його користь документально підтверджені судові витрати, пов`язані із оплатою судового збору та витрат на професійну правничу допомогу.

Заочним рішенням Надвірнянського районного суду від 31 березня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , як їх законний представник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей, як представник органу опіки та піклування Надвірнянської районної державної адміністрації про виселення із житлового будинку задоволено.

Виселено ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з її неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , із належного ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на праві приватної власності житлового будинку АДРЕСА_1 , без надання іншого житла.

Стягнуто з ОСОБА_2 , 840 грн 80 коп. сплаченого судового збору та 3000 грн витрат пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги, а всього 3 840 грн 80 коп.

Ухвалою Надвірнянського районного суду від 26 квітня 2022 року заяву ОСОБА_2 яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , як їх законний представник про перегляд заочного рішення Надвірнянського районного суду від 31.03.2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , як їх законний представник, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Служба у справах дітей, як представник органу опіки та піклування Надвірнянської районної державної адміністрації про виселення із житлового будинку залишено без задоволення. (а.с.187-191)

Не погоджуючисьз заочнимрішенням суду ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваного рішення, посилаючись на те, що суд неповно з`ясував обставини справи й постановив незаконне рішення. Зокрема, вказує, що вироком суду встановлено факт незаконного проникнення до будинку належного ОСОБА_1 , але не встановлено факт самоправного зайняття нею житлового будинку. Натомість, встановлений факт самовільного проникнення який встановлений вироком суду, не можна ототожнювати з фактом самоуправного зайняття житлового приміщенн, оскільки ці визначення містять зовсім інше смислове юридичне навантаження та в свою чергу можуть тягнути за собою зовсім інші юридичні наслідки. Як наслідок помилковий висновок суду першої інстанції про встановлення вироком суду від 20.01.2020 року факту самоуправного зайняття житлового приміщення мало наслідок помилкового застосування судом ч.3 ст.116 ЖК України, і як наслідок незаконного висилення її та її неповнолітніх дітей без надання іншого житлового приміщення. Вважає, що якби суд правильно встановив обставини, та надав належну оцінку всім наявним у матеріалах справи обставинам, то мав би застосувати до даних правовідносин не ч.3 ст. 116 ЖК України, а статтю 109 ЖК України, якою передбачео, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

13червня 2022року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому доводи апеляційної скарги заперечує. Вказує, що ознайомившись зі змістом апеляційної скарги, вважає її безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Зокрема, стверджує, що ініціатором продажу оспорюваної земельної ділянки був батько відповідачки ОСОБА_9 в зв`язку з чим укладався попередній договір купівлі-продажу даної земельної ділянки. Разом з тим, ОСОБА_2 достовірно було відомо що власником земельної ділянки і побудованого на ній невеликого житлового будинку є позивач. Вказану обставину свідчить і те, що нею навіть не оспорювавалось його право власності на житловий будинок, який вона самовільно зайняла і проживає там без будь-яких правових підстав. Хоча з часу незаконного вселелення нею пройшло більше 4-х років.

У судовому засіданні ОСОБА_1 заперечив доводи подані в апеляційній скарзі, просить залишити їх без задоволення.

ОСОБА_11 у встановленому законом порядку повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання повторно не з`явились, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.

Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості про вручення судової повістки не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що житловий будинок АДРЕСА_1 на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_1 і проживання в ньому відповідача із неповнолітніми дітьми створює йому перешкоди у користуванні своєю власністю. У відповідності до ч.3 ст.116 ЖК України, осіб,які самоправнозайняли жилеприміщення,виселяють безнадання їміншого жилогоприміщення. Факт самоправного зайняття відповідачем разом із неповнолітніми дітьми вищевказаного житлового будинку, а саме вчинення умисних дій, які виразились в незаконному проникненні в належне ОСОБА_1 житло в ніч з 13 на 14 квітня 2018 року, підтверджується вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20.01.2020 року, який був переглянутий в апеляційному порядку та залишений без змін і 25.06.2020 року набрав законної сили. Таким чином, незаконне фактичне проживання відповідача разом з її неповнолітніми дітьми в житловому будинку АДРЕСА_1 порушує конституційне право позивача як власника цього будинку на володіння, користування та розпорядження своєю власністю.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 30.06.2007 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_9 був укладений попередній договір серії ВЕР за №488743, згідно якого сторони зобов`язалися особисто або через своїх представників в майбутньому в обумовлений п.6.1 цього договору строк укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу нерухомого майна на умовах і в порядку визначених цим договором, а саме земельної ділянки площею, 0,2206 га, цільове призначення для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яка розташована за адресою: присілок Максимець-Бистриця в с.Максимець Зеленської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2624082102:01:001:0026, а також земельної ділянки площею 0,3412 га, цільове призначення для ведення особистого селянського господарства, що також розташована за вище вказаною адресою, кадастровий номер 2624082102:01:001:0027.

Зазначений попередній договір посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Грицюком П.І. і зареєстрованим в реєстрі за №984 (а.с.9).

В подальшому ОСОБА_1 22.09.2007 року було придбано в ОСОБА_9 вказані в попередньому договорі земельні ділянки, що стверджується укладеним договором купівлі-продажу земельних ділянок від цього ж числа за №154696, який посвідчений приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Грицюком П.І. і зареєстрованим в реєстрі за №1547. Від імені ОСОБА_9 на підставі довіреності, посвідченої 30.06.2007 року приватним нотаріусом Надвірнянського районного нотаріального округу Івано-Франківської області Грицюком П.І. і зареєстрованої в реєстрі цього ж числа за №986, вказаний договір підписала ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_9 . Продаж земельних ділянок вчинено за ціною 60 386 грн і вони відчужені без зміни їх цільового призначення (а.с.10).

Договір купівлі-продажу земельних ділянок внесений в Державний реєстр правочинів в час його укладення, тобто 22.09.2007 року, номер правочину 2367230, про що свідчить витяг з реєстру за №4654415 від 22.09.2007 року (а.с.13).

03.12.2007 року ОСОБА_1 було переоформлено придбану земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на себе та отримано Державний акт на право власності на дану земельну ділянку серії ЯД №838520 та зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010730700171 (а.с.15).

Таким чином, судом достовірно перевірено, що зазначені вище земельні ділянки є приватною власністю позивача по даній справі.

Рішенням сесії Зеленської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 20.09.2007 року за №62-9/2007 було задоволено заяву ОСОБА_1 та дозволено йому будівництво житлового будинку на власній земельній ділянці, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , тобто на земельній ділянці площею 0,2206 га, кадастровий номер 2624082102:01:001:0026, цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, яку він придбав у ОСОБА_9 (а.с.14).

Отримавши дозвіл, в цьому ж році позивачем було розпочато будівництво житлового будинку на вказаній земельній ділянці, яке він завершив в 2008 році.

26.03.2008 року за заявою ОСОБА_1 . Івано-Франківським ОБТІ та реєстрації права власності на нерухомість було виготовлено технічний паспорт на побудований житловий будинок, інвентарний номер 16811, згідно якого його загальна площа складає 22,4 кв.м, житлова площа - 12,3 кв.м. і допоміжна площа - 10,1 кв.м. (а.с.17-19).

Згідно рішення виконавчого комітету Зеленської сільської ради Надвірнянського району Івано-Франківської області від 23.05.2008 року за №45, «Про присвоєння адресного номера на житловий будинок», було відкрито адресний номер на вище вказаний збудований житловий будинок в АДРЕСА_1 на земельній ділянці, площею 0,2206 га та присвоєно адресний №1343«А» (а.с.16).

05.10.2018 року державним реєстратором Ільчишиним О.М. на підставі даного рішення та декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серії ІФ №141182710465, виданої 28.09.2018 року Управлінням Державної архітектурно-будівельної інспекції в Івано-Франківській області, було зареєстровано моє право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказаний факт стверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за індексним номером 140726391 від 09.10.2018 року, реєстраційний номер 1663420126240, об`єкт нерухомого майна: житловий будинок, об`єкт житлової нерухомості, номер запису про право власності 28298453 (а.с.20).

Вказаний житловий будинок позивач разом з дружиною використовували для власного проживання, однак постійно в ньому не проживали. В окремі періоди ОСОБА_1 разом із дружиною та дочкою проживали в будинку його матері, оскільки остання за станом здоров`я постійно потребує сторонньої допомоги.

Також встановлено, що скориставшись тимчасовою відсутністю позивача та його сім`ї, ОСОБА_2 діючи з прямим умислом, направленим на порушення їхнього конституційного права на недоторканість житла, всупереч діючим законам та без згоди ОСОБА_1 , як власника будинку, в ніч з 13 на 14 квітня 2018 року, шляхом злому вхідних дверей незаконно проникла в належний йому будинок АДРЕСА_1 .

Таким чином, відповідач незаконно зайняла дане житлове приміщення та поселила до нього своїх неповнолітніх дітей: дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та дочку ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Крім того, з ними також проживає співмешканець відповідача та батько неповнолітніх дітей - ОСОБА_10 , який не перебуває з нею в зареєстрованому шлюбі і має власне житло в с.Бистриця Надвірнянського району Івано-Франківської області в якому відповідачі постійно проживали до самовільно зайнятого житла належного позивачу.

За змістом вироку Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20.01.2020 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Івано-Франківського апеляційного суду від 25.06.2020 року, ОСОБА_2 визнано винуватою у вчиненні злочину передбаченого ч.1ст.162 КК України, яка шляхом взлому замків вхідних дверей самовільно зайняла житловий будинок АДРЕСА_1 , який належить позивачу (а.с.33-40).

Вирок суду щодо ОСОБА_2 за вчинення умисних дій, які виразились в незаконному проникненні в належне ОСОБА_1 житло в ніч з 13 на 14 квітня 2018 року набрав законної сили.

Частиною першоюстатті 15ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зіст.55 Конституції Україниправа та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1.ст.4 ЦПК України).

Статтями317,319 ЦК Українипередбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Цими правами власник розпоряджається на власний розсуд. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За положеннями ч.ч.1,2ст.321 ЦК Україниправо власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Статтею 41 Конституції Україниустановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннямистатті 47 Конституції Україникожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, як дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу доКонвенції про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Судом встановлено, що своїми незаконними діями відповідач ОСОБА_2 порушила право ОСОБА_1 на недоторканість житла та право власності, оскільки вже тривалий час, а саме більше двох років створює позивачу перешкоди як власнику будинку володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном. Остання неправомірно, всупереч діючим нормам законодавства, без будь-яких підстав і проти волі ОСОБА_1 поселилась в належний йому будинок.

Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, що не суперечать закону. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

За положеннями статті 391ЦК Українивласник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частиною першою статті 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини першої статті 383 ЦК України, власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власностібудинок(частину будинку),квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Статтею 109 ЖК України встановлено, що виселення із жилих приміщень допускається з підстав, встановлених законом та в судовому порядку.

За змістом ст.116 цього Кодексу якщо наймач,члени його сім`їабо інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в однійквартирічи в одномубудинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов`язано судом замість виселення провестиобмінзайманого приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Аналіз вказаних норм дає підстави стверджувати, що права власника житлового будинку, квартири визначені статями 317, 383 ЦК України та статтею 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім`ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання у права власника можливе лише з підстав, передбачених законом. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (частини перша, друга статті 89 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК Україникожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Разом з тим, доводи апеляційної скарги про те, що суд повинен був застосувати ст.109 ЖК України та при виселенні повинен був надати інше жиле приміщення є безпідставними, так як відповідно ч.3 ст.116 ЖК України осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Крім того, суд першої інстанції правильно взяв до уваги як один із доказів самовільного зайняття ОСОБА_2 належного ОСОБА_1 житлового будинку проживання її разом з неповнолітніми дітьми без будь-яких правових підстав фактичні обставини встановлені вироком Надвірнянського районного суду Івано-Франківської області від 20.01.2020 року, яким відповідачку визнано винуватою і засудженою за ч.1 ст.162 КК України.

Суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів встановив, що спірне житло фактично перебуває у володінні відповідачів без належних правових підстав, зробив правильний висновок про виселення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , разом з її неповнолітніми дітьми: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_7 із спірного житлового будинку, оскільки право власності позивача підлягає захисту.

Враховуючи викладене доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Заочне рішення Надвірнянського районного суду від 31 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 04 листопада 2022 року.

Судді: В.Д.Фединяк

Л.В.Василишин

І.О.Максюта