Постанова

від 31.10.2022 по справі 507/11/21

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/6828/22

Справа № 507/11/21

Головуючий у першій інстанції Вужиловський О. В.

Доповідач Дришлюк А. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.10.2022 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дришлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Нечитайло А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 24 січня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа що не заявляє самостійних вимог - Головне управління Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру в Одеській області, про повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні нею, відшкодування збитків та стягнення судових витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Любашівського районного суду Одеської області із позовними вимогами про повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні нею, відшкодування збитків та стягнення судових витрат. В обґрунтування своїх вимог зазначав, що між ним та Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області було укладено договір оренди землі N 63 від 30.05.2018 року на земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності для ведення сільськогосподарського виробництва площею 33.5854 га ріллі на території Гвоздавської сільської ради Любашівського району Одеської області, кадастровий номер 5123381400:01:005:0387, строком на сім років. Згідно із договором орендна плата становить 19.48 % від нормативно грошової оцінки. В 2018 році позивачем було сплачено 195488 грн. орендної плати, в 2019 році - 194550 грн., в 2020 році - 194550 грн. ОСОБА_1 приступив до обробітку вказаної земельної ділянки. Однак, починаючи з 2018 року відповідач без будь-яких документів захопив частину земельної ділянки площею 11.98 га та самовільно її обробляє та збирає врожай зернових. Неправомірними діями відповідача йому завдано збитків 55429 грн. 92 коп. (розмір збитків за три роки) та 139127 грн. 57 коп. (сплачена орендна плата). Тому, просив задовольнити його вимоги, зобов`язати відповідача повернути йому земельну ділянку, усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом припинення її використання, стягнути з відповідача понесені збитки в сумі 194557 грн. 49 коп., а також стягнути судові витрати (а.с. 1-46).

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 24 січня 2022 року позовні вимоги вирішено задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування збитків, заподіяним самовільним використанням земельної ділянки 34872 грн. 77 коп., 1119 грн. 50 коп. судових витрат, всього - 35992 грн. 27 коп. В іншій частині позовних вимог вирішено відмовити (а.с. 137-139).

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просив суд оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове в частині стягнення витрат у вигляді орендної плати, а саме стягнути з ОСОБА_2 орендну плату за вказані роки у розмірі 139127,57 грн. В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що до суду першої інстанції було надано, на його думку, безспірні докази для задоволення зазначений позовних вимог, а саме платіжні доручення про сплату ОСОБА_1 обумовленої договором оренди орендної плати за земельну ділянку площею 33,5854 га (за 2018 рік 195488,0 грн відповідно за 11,98 га орендна плата становила 69731,02 грн; за 2019 рік 194550,0 грн відповідно за 11,98 га орендна плата становила 69396,55 грн; за 2020 рік 194550,0 грн відповідно за 11,98 га орендна плата становила 69396,55 грн). Апелянт стверджує, що ним понесені відповідні збитки у вигляді оплати за оренду 11,98 га, оскільки урожай було зібрано ОСОБА_2 , а не апелянтом, який в свою чергу сплатив відповідну орендну плату, однак судом першої інстанції не враховано зазначене, у зв`язку із чим безпідставно відмовлено в задоволенні відповідний позовних вимог (а.с. 143-145).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 11.04.2022 року було відкрито апеляційне провадження та справу призначено до розгляду (а.с. 149-151, 152).

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 14, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці, тимчасово відряджені до Одеського апеляційного суду), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило затягування розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Учасники провадження про час та місце судового розгляду повідомлені належним чином.

Клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції або про відкладення розгляду справи сторони до суду не подавали.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно матеріалів справи, 30.05.2018 року між Головним управлінням Держгеокадастру в Одеській області та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі № 63, згідно якого в оренду останньому була передана земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 33,5854 га, у тому числі 33,5854 га ріллі, що розташована на території Одеської області, Любашівського району, Гвоздавської сільської ради, кадастровий номер: 5123381400:01:005:0387 (а.с. 10-22).

Згідно акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 05.12.2018 року № 906-ВК/972/АП/03/01/-18, в ході перевірки встановлено, що частина земельної ділянки, а саме площею 13,5 га сільськогосподарського призначення державної власності самовільно зайнято ОСОБА_2 , який засіяв зерновими культурами (а.с. 27-28).

10.08.2020 року № 472-ДК/327/АП/09/01/-20, відповідно до акту перевірки, встановлено, що ОСОБА_2 фактично використовує земельну ділянку площею 11,98 га із загальної площі 33,5854 кадастровий номер 5123381400:01:005:0387, яка розташована на території Зеленогірської селищної ради Любашівського району Одеської області за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (а.с. 31-35).

Позивач звернувся до суду із відповідними позовними вимогами про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою та відшкодування матеріальної шкоди.

Приймаючи оскаржуванерішення судпершої інстанціївиходив ізтого,що в2018році ОСОБА_2 захопив 13.5гектари,в 2020році 11.98гектари.Відповідно дорозрахунку проведеноговідповідно доМетодики визначеннярозміру шкоди,заподіяної внаслідоксамовільного зайняттяземельних ділянок,використання земельнихділянок неза цільовимпризначенням,зняття ґрунтовогопокриву (родючогошару ґрунту)без спеціальногодозволу затвердженоїпостановою КМУ№ 963від 25липня 2007року розмірзбитків самовільнимвикористання земельноїділянки ОСОБА_2 в 2018році становить18476грн.64коп.,в 2020році -16396грн.31коп.Суд не може прийняти до уваги розрахунок збитків, вказаних у позовній заяві, так як кошти сплачені як орендна плата не можуть вважатись прямими збитками в розумінні ст. 22 ЦПК України. Стосовно вимоги про повернення самовільно зайнятої частини земельної ділянки, усунення перешкод в користуванні нею, суд першої інстанції зазначив, що зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню, так як на момент звернення до суду та розгляду справи в суді відсутні належні та допустимі докази самовільного користування земельною ділянкою ОСОБА_2 , вчинення перешкод щодо користуванню нею позивачем.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає за необхідне зазначити.

Відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апелянт посилається на помилкове рішення суду стосовно відсутності підстав для стягнення суми сплаченої позивачем орендної плати за користування земельною ділянкою в період 2018 та 2020 року, у розмірі 139127,57 грн, у зв`язку зі чим слід зазначити.

Згідно ст. 1 ЗУ «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі (ч. 1 ст. 21).

Згідно матеріалів справи, а саме договору оренди землі від № 63 від 30.05.2018 року, ОСОБА_1 було передано в оренду земельна ділянка із земель сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 33,5854 га, що розташована на території Одеської області, Любашівського району, Гвоздавської сільської ради.

Орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок в УДКСУ Гвоздавської сільської ради, Любашівського району, Одеської області у розмірі 19,48 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2018 року, що становить 195490,0 грн за один рік, відповідно до протоколу проведення земельних торгів за лотом № 205 від 30.05.2018 року № 1/205 (п. 4.1 договору).

Як правильно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 було самовільно захоплено частину вищевказаної земельної ділянки площею - 11,98 га (згідно акту перевірки № 906-ВК/972/АП/03/01/-19 від 05.12.2018 року, акту від 14.05.2019 року та акту № 472-ДК/327/АП/09/01/-20 від 10.08.2020 року). При цьому, актом від 10.08.2020 року також встановлено, що в 2019 році відповідачем було засіяно самовільно захоплену земельну ділянку озимою пшеницею, що, в свою чергу, підтверджує факт користування останнім земельною ділянкою без правовстановлюючих документів (а.с. 27-28, 31-36, 38-40). Факт користування земельної ділянкою за вказаний період не спростовується відповідачем.

За положенням ч. 2 ст. 152 ЗК України, власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Підставами відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам є, зокрема, встановлення обмежень щодо використання земельних ділянок та неодержання доходів за цей час (стаття 156 ЗК України).

Згідно постанови Пленуму ВС № 7 від 16.04.2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», у випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування, забруднення земель чи вчинення інших порушень земельного законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211, 212, статей 22, 623, 1166, 1172, 1192 ЦК особами, що її заподіяли.

Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 284 від 19.04.1993 року передбачено, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні вилученням (викупом) та тимчасовим зайняттям земельних ділянок, встановленням обмежень щодо їх використання, погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельних ділянок або приведенням їх у непридатний для використання стан та неодержанням доходів у зв`язку з тимчасовим невикористанням земельних ділянок.

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відшкодування шкоди у зв`язку із самовільним зайняттям земельних ділянок є видом цивільно-правової відповідальності, для застосування якої необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності, негативного результату такої поведінки (збитків), причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками, вини правопорушника.

Матеріалами справи встановлено факт самовільного захоплення відповідачем частини орендованої позивачем земельної ділянки та відповідно факт користування нею.

Згідно платіжного доручення № 346220255 від 01.06.2018 року ОСОБА_1 було сплачена річна орендна плата у розмірі 191445,50 грн (а.с. 41).

Згідно платіжного доручення № 29 від 29.05.2019 року сплачено за річну орендну плату згідно протоколу у розмірі 194550,0 грн (а.с. 42).

Тобто, з вищенаведеного вбачається, що позивачем у відповідності до положень договору оренди сплачувалася річна орендна плата за земельну ділянку загальною площею 33,5854 га, тобто за всю надану в оренду земельну ділянку. Вищезазначені платіжні документи, в свою чергу, підтверджують внесення позивачем орендної плати за період 2018 та 2019 роки.

Так, позивачем відповідно було понесено витрати на орендну плату частини земельної ділянки, котру було самовільно захоплено відповідачем.

Окрім того, як встановлено актами перевірки, наявними в матеріалах справи, ОСОБА_2 без відповідних на те документів, користувався частиною земельної ділянки, орендованою ОСОБА_1 загальною площею -11,98 га, а саме здійснював засів земельної ділянки сільськогосподарськими культурами та відповідно збирав врожай, що не спростовується відповідачем.

Таким чином, враховуючи вищенаведене в сукупності, вимоги щодо стягнення понесених витрат на сплату орендної плати (в частині самовільно зайнятої земельної ділянки відповідачем ОСОБА_2 ) підлягають задоволенню у відповідності до ст. 22 ЦПК України. Однак, судом першої інстанції не враховано вищенаведені обставини та передчасно вирішено питання щодо відмови в задоволенні позовних вимог в цій частині.

Разом з тим, платіжними дорученнями, долученими позивачем до матеріалів справи, підтверджується річна орендна плата за 2018 та 2019 роки, тому відповідно стягненню підлягають лише відповідні витрати за вказаний період, а саме у розмірі 68299,62 грн за 2018 рік та 69396,49 грн за 2019 рік.

Стаття 376 ЦПК України закріплює правові підстави скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення.

Таким чином, враховуючи вище наведене в сукупності, оскільки доводи апелянта викладені в апеляційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд приходить до висновку про часткове скасування судового рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо відшкодування витрат, пов`язаних з сплаченою орендною платою, та відповідно ухвалення в цій частині нового, яким позовні вимоги задовольнити частково.

На підставівикладеного такеруючись ст.ст.367,368,374,376,381,382,383,384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 24 січня 2022 року скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесенні витрати на орендну плату у розмірі 137696,11 грн.

В іншій частині рішення Любашівського районного суду Одеської області від 24 січня 2022 року залишити без змін.

Постанова Одеського апеляційного суду набирає законної сили з дня постановлення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дришлюк

М.М. Драгомерецький

Р.Д. Громік