Рішення

від 08.11.2022 по справі 489/82/22

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. МИКОЛАЄВА

Справа № 489/82/22

Провадження № 2/489/1053/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

08 листопада 2022 року м. Миколаїв

Ленінський районний суд міста Миколаєва у складі

головуючого судді Микульшиної Г.А.,

із секретарем судових засідань Сухно А.В.,

за участі позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТзДВ) «ЗУСТРІЧ», третя особа,яка незаявляє самостійнихвимог щодопредмета споруГоловне управлінняПенсійного фондуУкраїни вМиколаївській області, про зміну формулювання підстав звільнення, зобов`язання вчинити певні дії та зобов`язання виплатити несплачені суми при звільненні,

встановив:

05.01.2022 ОСОБА_1 звернулась досуду ізпозовом до ТзДВ «Зустріч» за захистом порушеного права у трудових відносинах, в якому просить змінити формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 , зазначені в наказі № 3/к від 21.05.2021 із «звільнити за недовіру п. 2 ст. 41 КЗпП України» на «звільнити за угодою сторін п.1ст.36КЗпП України»; зобов`язати ТзДВ «Зустріч» внести відповідні зміни до трудової книжки позивача та внести змінені дані до ПФУ в її особистому кабінеті; зобов`язати ТзДВ«Зустріч» виплатити ОСОБА_1 несплачені суми при звільненні. Також просила стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 993,00грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначила, що її незаконно звільнено з посади економіста за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України,у зв`язкуз втратоюдовір`я приобслуговуванні грошових/матеріальнихцінностей напідставі наказу №3/к від 21.05.20021, оскільки була прийнята на роботу без посадової інструкції провідного фахівця з операційно-касового обслуговування сектору забезпечення діяльності відділень відділу забезпечення операційної діяльності та адміністрування тощо, з нею не було укладено договору про повну матеріальну відповідальність за забезпечення зберігання довірених їй матеріальних цінностей.

24.05.2021 вона вийшла на роботу після лікарняного і дізналась, що її звільнили, не виплативши належні їй суми при звільненні: заробітну плату за травень, лікарняні та компенсацію невикористаної відпустки. Розрахунок таких виплат позивачу невідомий, оскільки такий розрахунок їй не надано. У зв`язку з цим виникли певні конфлікти, і позивач домовилась із керівництвом про звільнення за угодою сторін із 21.05.2021, написавши відповідну заяву, яку прийняла керівник товариства.

Проте у грудні 2021 року позивач дізналась від служби зайнятості про своє звільнення за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Звернулась за поясненнями до керівника ТзДВ«ЗУСТРІЧ» щодо підстав звільнення, але їй було відмовлено.

ОСОБА_1 вважає наказ про своє звільнення незаконним, оскільки вона не була матеріально відповідальною особою, а отже не може бути звільнена за пунктом 2 частини першоїстатті 41 КЗпП України.

Посилаючись на викладене, просила задовольнити позовні вимоги.

Крім того, в заяві від 26.10.2022 та 08.11.2022 на виконання вимог ухвали суду уточнила позовні вимоги в частини проведення з нею розрахунку при звільненні та остаточно просила зобов`язати виплатити ТзДВ«Зустріч» несплачені суми при звільненні за невикористану відпустку за 2 роки, що передували звільненню, тривалістю 48 днів у сумі 8503,68грн.

Ухвалою судді Ленінського районного суду міста Миколаєва МикульшиноїГ.А. від 13.01.2022 відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи, витребувано у відповідача докази.

Ухвалою суду від 07.02.2022, описку в якій виправлено ухвалою суду від 07.07.2022 після огляду в судовому засіданні оригіналу, долучено до матеріалів справи копію трудової книжки позивача, у задоволенні клопотання про її витребування було відмовлено, також ухвалено викликати в судове засідання в якості свідка ОСОБА_2 .

Ухвалою суду від 18.07.2022 залучено у часті у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, повторно витребувано у відповідача ТзДВ«Зустріч» докази проведення з ОСОБА_1 розрахунку при звільненні, а у разі не проведення такого розрахунку детальний розрахунок сум, що підлягали виплаті ОСОБА_1 станом на 21.05.2021, а також належним чином завірені копії: 1)документів, що стали підставою видання наказу №3/к від 21.05.2021 про звільнення ОСОБА_1 з посади бухгалтера (економіста) за п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП України; 2)наказів про прийняття ОСОБА_1 на роботу та наказів про її переведення на інші посади; 3)посадової інструкції бухгалтера (економіста) ОСОБА_1 ;4) наказу про звільнення від 24.05.2021, 5) акта про результати інвентаризації наявних коштів, що зберігаються в касі ТзДВ«Зустріч» № 1 від 21.05.2021; 6) розрахунок нарахованих сум виплати заробітної плати при звільненні.Також цієюухвалою витребуваноу позивача ОСОБА_1 розрахунок несплачених їй при звільненні сум, які вона просить зобов`язати виплатити ТзДВ «Зустріч».

17.08.2022 на адресу суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_3 про неможливість надання витребуваних ухвалою доказів у зв`язку з відсутністю головного бухгалтера та директора Товариства з причини їх евакуації та одночасно заявлено клопотання про відкладення судового засідання на невизначений термін.

З метою недопущення зловживання відповідачем своїми процесуальними правами з метою свідомого та невиправданого затягування судового процесу протокольною ухвалою суду від 18.08.2022 клопотання відповідача задоволено частково та відкладено розгляд справи до 06.10.2022 до 10:00 год.

У зв`язку з відсутністю відомостей про належне повідомлення сторін, свідка та третьої особи про розгляд справи, розгляд справи відкладено до 08.11.2022.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримала в повному обсязі з урахуванням поданої заяви в частині визначення розміру розрахунку при звільненні, не заперечувала проти ухвалення заочного рішення.

Додатково пояснила, що працювала у відповідача з 1993 року, приблизно з 2019року почала виконувати обов`язки бухгалтера, при цьому будь-яких договорів про повну матеріальну відповідальність з нею не підписано. Відповідач надає послуги з громадського харчування (кафе з лотком на виніс) і з початком пандемії короновірусу на підприємстві впав дохід і почались накопичуватись борги за продукти перед постачальниками, а також за світло, воду та інше, а згодом почалась і затримка перед працівниками ТзДВ «Зустріч» із виплатизаробітної плати.У зв`язкуз затримкоюзаробітної платита хвилюваннямз приводувідповідальності черезвиконання неюпосадових обов`язківта накопиченнямборгів Товариства,позивач неодноразовозверталась докерівника ТзДВ «Зустріч» ОСОБА_2 із заявою про звільнення з посади за угодою сторін. Зокрема, 21.05.2021 позивача надала ОСОБА_2 заяву про звільнення за угодою сторін на підставі п.1ст.36КЗпПУкраїни, яку остання прийняла та усно погодила. Позивач допрацювала 21.05.2022 до кінця робочого дня, а коли повернулась додому пізно ввечері прийняла телефонний дзвінок від ОСОБА_2 , яка зайшла в робочий кабінет позивача з новим бухгалтером та просила надати пароль до робочого ноутбуку, на що позивач відповіла, що пароль відсутній. Зранку 22.05.2022 позивач прийшла до Товариства забрати свої особисті речі, проте ОСОБА_2 її не пустила, у зв`язку з чим позивач вимушена була звернуться до поліції через проникнення до її робочого кабінету та ноутбуку без її присутності, та після прибуття наряду потрапила до кабінету та забрала особисті речі. Також ОСОБА_1 пояснила, що трудові книжки працівникам ТзДВ «Зустріч» роздали на особисте зберігання за їх заявами ще взимку 2022року через відсутність у Товариства охорони та не постійний графік кафе через пандемію короновірусу та оголошені карантини, тому трудова книжка на час звільнення знаходилась у неї.

У судове засідання, призначене на 08.11.2022, сторони, їх представники, свідок та третя особа не з`явилися, про розгляд справи повідомлялись належним чином, від них неодноразово повертались невручені конверти із зворотними повідомленнями на ім`я свідка, відповідача та його представника та направлена на їх адресу судова кореспонденція із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що відповідно до частини восьмої статті 128 ЦПК України вважається належним повідомленням сторони про судове засідання. Причини неявки суду відповідач, третя особа та свідок не повідомили. Відповідач ТзДВ«Зустріч» правом на подачу відзиву та третя особа на подачу пояснень не скористались.

За таких обставин, з урахуванням положень статті 280 ЦПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення.

Заслухавши пояснення позивача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, та встановивши фактичні обставини справи, суд дійшов наступного.

Згідно оглянутої в першому судовому засіданні 07.02.2022, в яке з`явилась позивач, та долученої до матеріалів справи копії трудової книжки, 14.12.1993 ОСОБА_1 була прийнята в ТОВ «Зустріч» на посаду секретаря-машиністки. 20.10.2008 вказане товариство було реорганізовано в ЗАТ «Зустріч».

01.08.2011 у зв`язку з реорганізацією ОСОБА_1 переведена на посаду економіста ТзДВ «Зустріч».

Підстави та дата звільнення її з вказаної посади у трудовій книжці відсутні (а.с.29-32).

Згідно копії наказу № 3/к від 21.05.2021 ОСОБА_1 звільнена з посади бухгалтера ТзДВ «Зустріч» за недовіру за п. 2 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, на підставі її заяви прозвільнення та акту про результати інвентаризації наявних коштів, що зберігаються у касі ТзДВ «Зустріч» № 1 від 21.05.2021 (а.с.8).

Відповідно до пояснювальної записки директора ТзДВ «Зустріч» ОСОБА_2 від 21.05.2021 акт прийому-передачі кадрової, бухгалтерської документації на 21.05.2021 відсутній. В ній зазначено до відома, що ОСОБА_1 відмовила передавати документи у зв`язку з захворюванням (а.с.9).

Згідно наданої до позову копії заяви ОСОБА_1 від 21.05.2021, поданої на ім`я директора ТзДВ «Зустріч» ОСОБА_1 просила звільнити її з посади за згодою сторін з 21.05.2021 (а.с.10).

Суд керуючись ст. 82 ЦПК України, суд вважає доведеними обставини виникнення між позивачем та відповідачем трудових правовідносин та їх хронологію.

Суд бере до уваги, що згідно копії трудової книжки ОСОБА_1 з 01.08.2011 працювала на посаді економіста ТзДВ «Зустріч», а згідно копії наказу №3/к від 21.05.2021 була звільнена з посади бухгалтера цього товариства.

Відповідно до ч.2ст.41КЗпП України крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу,трудовий договірз ініціатививласника абоуповноваженого ниморгану можебути розірванийтакож увипадках,зокрема,винних дійпрацівника,який безпосередньообслуговує грошові,товарні абокультурні цінності,якщо цідії даютьпідстави длявтрати довір`ядо ньогоз боку власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до п. 28 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» звільнення з підстав втрати довір`я (п.2 ст.41 КЗпП) суд може визнати обґрунтованим, якщо працівник, який безпосередньо обслуговує грошові або товарні цінності (зайнятий їх прийманням, зберіганням, транспортуванням, розподілом і т.п.) вчинив умисно або необережно такі дії, які дають власнику або уповноваженому ним органу підстави для втрати до нього довір`я (зокрема, порушення правил проведення операцій з матеріальними цінностями). При встановленні у передбаченому законом порядку факту вчинення працівниками розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень ці працівники можуть бути звільнені з підстав втрати довір`я до них і у тому випадку, коли зазначені дії не пов`язані з їх роботою.

Отже, для розірвання трудового договору із зазначеної підстави потрібна наявність таких умов:

1) безпосереднє обслуговування працівником грошових, товарних або культурних цінностей (прийом, зберігання, транспортування, розподіл та інше);

2) винна дія працівника;

3) втрата довір`я до працівника з боку власника або уповноваженого ним органу.

Вирішуючи питання, чи відноситься позивач до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, суд у кожному конкретному випадку з`ясовує: чи становить виконання операцій, що пов`язані з таким обслуговуванням цінностей, основний зміст трудових обов`язків позивача та чи носить виконання ним указаних дій відповідальний, підзвітний характер з наявністю обліку, контролю за рухом і зберіганням цінностей.

Виходячи з викладеного та з розуміння безпосереднього обслуговування грошових і товарних цінностей, суд дійшов висновку, що основне коло працівників, які безпосередньо обслуговують грошові та товарні цінності, це особи, які одержують їх під звіт, проте відповідачем не доведено, що це відносилось до завдань та обов`язків позивача.

Відповідно до п. 18 постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.1992 «Про практику розгляду судами трудових спорів» при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не в праві визнати звільнення правильним, виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов`язували звільнення. Якщо обставинам, які стали підставою звільнення, в наказі (розпорядженні) дана неправильна юридична кваліфікація, суд може змінити формулювання причин звільнення і привести його у відповідність з чинним законодавством про працю.

Враховуючи, що відповідачем не надано суду жодних доказів правомірності видачі оскаржуваного наказу про звільнення позивача та доказів, що позивач згідно своєї посади (посадової інструкції, переліку посад) або інших документів (договору, тощо) була матеріально відповідальною особою, або вчинила факт розкрадання, хабарництва і інших корисливих правопорушень, хоча в силу ч. 3 ст. 81 ЦПК України це є обов`язком відповідача, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача в частині зміни формулювання підстав звільнення, оскільки вона не могла бути звільненою з підстав, передбачених п. 2 ч. 1ст. 41 КЗпП України.

Зазначений висновок суду повністю узгоджується з висновкам, висвітленим у постановах Верховного Суду України від 24.09.2014 у справі № 6-104цс14 та Верховного Суду від 03.03.2019 у справі № 752/7994/17 щодо застосуванняст. 41 КЗпП України, згідно яких визначено, що особи, які здійснюють функції обліку, охорони або управлінські функції щодо розпорядження майном та коштами підприємства, не відносяться до кола працівників, які безпосередньо обслуговують грошові чи товарні цінності, і такі особи не можуть бути суб`єктами звільнення за п.2ч. 1ст. 41 КЗпП України.

При цьому,судом враховується,що оскількизапис прозвільнення ОСОБА_1 з посадив трудовукнижку невнесено,то ефективнимспособом захистуїї трудовихправ будезміна формулюванняпричин звільненнята зобов`язаннявідповідача внести в трудову книжку запис про її звільнення за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України, враховуючи, що в наказі про звільнення ОСОБА_1 підставою її звільнення зазначена заява позивача.

Що стосується вимог про зобов`язання ТзДВ «Зустріч» внести змінені дані до ПФУ в її особистому кабінеті, то суд вважає такі передчасними, оскільки при проведенні з нею остаточного розрахунку при звільненні та внесенні відповідних даних в трудову книжку позивача, такі дані в особистому кабінеті позивача повинні з`явитись автоматично. Тому в задоволенні цих вимог слід відмовити.

Що стосується вимог про зобов`язання ТзДВ«Зустріч» виплатити ОСОБА_1 несплачені суми при звільненні, то суд дійшов наступного.

За приписами ч. 1ст. 47 КЗпП Українивласник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Верховний суд у постанові по справі № 922/476/20 від 09.12.2020 дійшов наступних висновків: «Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми в її практичному застосуваннігарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Так і право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Після того як судом в ухвалі від 18.07.2022 було витребувано у сторін розрахунок несплачених ОСОБА_1 сум при звільненні, лише позивач на виконання такої ухвали надала суду відповідний розрахунок, в якому зазначила, що її середньоденний заробіток складав 177,16 грн., а тривалість неоплаченої відпустки за період 2 років, що передували звільненню з 24.05.2019 по 24.05.2021 склав 48календарних днів (по 24 дні в рік). В судовому засіданні позивач підтвердила, що за 2 роки оплатну відпустку не використовувала.

З урахуванням викладеного, а також принципу диспозитивності, передбаченого ст. 13ЦПК України, та того, що позивачем заявлено вимогу саме про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 несплачені суми при звільненні, а не вимогу про їх стягнення, а також враховуючи ненадання відповідачем суду доказів проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільненні та доказів щодо розміру суми невиплаченої та невикористаної ОСОБА_1 відпустки, хоча всилу ч.3ст.81ЦПК Українице єобов`язком відповідача, суд вважає що така вимога підлягає задоволенню в розмірі суми, зазначеної позивачем, оскільки іншого матеріали справи не містять.

Отже, з суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача виплатити ОСОБА_1 8503,68грн. несплаченої суми при звільнені, що є компенсацією невикористаною позивачем відпустки за період 2 років, що передували звільненню (з 21.05.2019. по 21.05.2021), за 48 календарних днів (48 х 177,16 грн.).

При цьому, суд погоджується з наданим позивачем розрахунком обчислення її середньої заробітної плати для оплати відпусток, здійснений нею відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Так, середня заробітна плати ОСОБА_1 за 12календарних місяців перед звільненням склала 62892,00 грн., а календарна кількість днів відпускного періоду виключно із святковими днями, яких з травня 2020року по квітень 2021 року було 10 з урахуванням відсутності відомостей про лікарняні позивача за цей період.

Отже середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 для оплати відпусток склала 177,16грн. (62892,00 грн. нарахованої заробітної плати за 12 місяців, що передували звільненню, / 355 календарних днів, що включаються для обчислення середньоденної заробітної плати для оплати відпусток), а загальний розмір компенсації невикористаною позивачем відпустки за період 2 років, що передували звільненню (з 21.05.2019 по 21.05.2021), за 48 календарних днів (48 х 177,16 грн.) складає 8503,68грн.

Також у позові заявлено про стягнення з відповідача судових витрат на підставіст.133-142 ЦПК.

Обґрунтовуючи зазначену вимогу позивач вказує, що 06.12.2021 між позивачем та адвокатом Гречаною Є.Й. був укладений договір про надання правничої допомоги, відповідно до якого позивач сплатила на користь адвоката 4100,00 грн. (а.с.2,14-16). Також просила стягнути з відповідача 993,00 грн. судового збору.

При цьому, вимога про правничу допомогу у розмірі 4100,00 грн. зазначена в мотивувальній частині рішення, а в прохальній частині позову зазначена сума 3000,00грн., таку ж суму позивач просила стягнути з відповідача на її користь і в судовому засіданні 08.11.2022.

Згідно з ч. 1, 3 ст.133ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно п. 1 ч. 1ст.5Закону України«Про судовийзбір» позивач звільнена від сплати судового збору у справі про стягнення заробітної плати. При цьому, позивач сплатила 993,00грн. за вимоги про зміну формулювання підстав звільнення та зобов`язання ТзДВ«Зустріч» внести відповідні зміни до трудової книжки позивача та внести змінені дані до ПФУ в її особистому кабінеті, які суд вважає похідними.

Хоча законом передбачено сплату судового збору за вимогу немайнового характеру у розмірі 992,40 грн.

Відповідно до ч.8 ст.141ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Тому суд вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 992,40 грн. за вимоги про зобов`язання вчинити певні дії (з урахуванням відмови у задоволенні вимоги про внесення даних в особистий кабінет позивача у ПФУ) та з відповідача в дохід держави 992,40 грн. за вимогу про зобов`язання виплатити несплачені суми при звільненні.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 3000,00 грн., суд виходить із диспозиції ч. 1ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч. 2 ст.137ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витратна правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно ч.ч.1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В матеріалах справи наявна копія квитанції про перерахування на користь адвоката сум у розмірі 4110,00 грн., тобто надано докази понесення заявлених до стягнення витрат.

Проте, враховуючи принцип дистозитивності, суд дійшов висновку про достатність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн., як заявлено в прохальній частині позову.

Керуючись статтями4,13, 19,141,263-265, 280 ЦПК України, суд

вирішив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «ЗУСТРІЧ» про зміну формулювання підстав звільнення, зобов`язання вчинити певні дії та зобов`язання виплатити несплачені суми при звільненні задовольнити частково.

Змінити формулювання причин звільнення ОСОБА_1 в наказі № 3/к від 21.05.2021 із «звільнити за недовіру п. 2 ст. 41 КЗпП України» на «звільнити за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України».

Зобов`язати Товариство здодатковою відповідальністю«ЗУСТРІЧ» внести в трудову книжку запис про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін на підставі п. 1 ч. 1 ст. 36 КЗпП України.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «ЗУСТРІЧ» на користь ОСОБА_1 несплачену суму при звільненні у розмірі 8503,68грн., що є компенсацією невикористаною ОСОБА_1 відпустки за період з 21.05.2019 по 21.05.2021 тривалістю 48 календарних днів.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «ЗУСТРІЧ» на користь ОСОБА_1 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40коп.) судового збору та 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «ЗУСТРІЧ» в дохід держави судовий збір в розмірі 992,40 грн. (дев`ятсот дев`яносто дві гривні 40коп.).

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Відомості про учасників справи:

позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

відповідач: Товаристваз додатковоювідповідальністю «ЗУСТРІЧ», місцезнаходження: пр. Богоявленський, 21 М, ІКЮО 13859155;

третя особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, місцезнаходження: вул. Морехідна, 1, м. Миколаїв, ЄДРПОУ 13844159.

Повний текст рішення складено 08.11.2022.

Суддя Г.А. Микульшина