Постанова

від 03.11.2022 по справі 479/617/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03.11.22

22-ц/812/802/22

Справа №479/617/21

Провадження 22-ц/812/802/22 Доповідач апеляційного суду Кушнірова Т.Б.

22-ц/812/803/22

Постанова

Іменем України

03 листопада 2022 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого Кушнірової Т.Б.,

суддів: Лівінського І.В., Шаманської Н.О.,

із секретарем Лівшенком О.С.,

за участю:

- представника позивачки ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких», представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 на рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області, ухваленого 01 серпня 2022 року під головуванням судді Репушевської О.В., в приміщенні цього ж суду, о 14 год. 40хв., у справі № 479/617/21, за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про визнання договорів оренди землі недійсними, скасування їх державної реєстрації

в с т а н о в и л а:

У липні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ТОВ «Агрофірма Корнацьких» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, який обґрунтовувала наступним.

Вона є власником земельної ділянки площею 5.2497 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0077 та земельної ділянки площею 5.2497 га, кадастровий номер 4823980400:02:000:0078, що розташовані в межах території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області.

Вказані земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ «Агрофірма Корнацьких», на підставі договорів оренди землі №12/К та №13/К, укладених 01 січня 2005 року між нею, в особі представника ОСОБА_3 та ТОВ «Агрофірма Корнацьких».

Зазначала, договори оренди укладені з порушенням вимог ч.3 ст.238 ЦК України, та мають бути визнані недійсними з підстав, передбачених ст.ст.203, 215 ЦК України, оскільки вона, як власник, не мала намірів на укладення договорів, про вчинення правочинів не знала, а повноваження ОСОБА_3 на підставі довіреності, строк дії якої сплинув у жовтні 2004 року, вже закінчились.

Посилаючись на наведене, позивачка просила визнати вказані договори оренди недійсними, скасувати їх державну реєстрацію.

Рішенням Кривоозерського районного суду Миколаївської області, ухваленого 01 серпня 2022 року, позов ОСОБА_2 задоволено частково.

Скасовано державну реєстрацію Договорів оренди землі №12/К та №13/К, укладених 01 січня 2005 року між ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 , діючого в її інтересах на підставі нотаріально посвідченої довіреності, та ТОВ «Агрофірма Корнацьких», зареєстрованих державним реєстратором Центру надання адміністративних послуг м. Южноукраїнська Бернацькою В.О., номер запису про інше речове право 37372235 та 37371494.

В іншій частині позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання договорів оренди землі недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 , укладаючи 01 січня 2005 року від імені ОСОБА_2 договори оренди землі із ТОВ «Агрофірма Корнацьких», не був уповноваженою особою на вчинення цих дій, оскільки строк дії довіреності припинився, він не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності на час вчинення правочину. Такий правочин є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а відтак, не може бути визнаний недійсним. Тому обраний позивачкою спосіб захисту, як визнання правочинів недійсними, є неналежним способом захисту порушеного права.

Задовольняючи позов в частині скасування державної реєстрації договорів оренди, суд першої інстанції вказав на те, що реєстрація неукладених між сторонами договорів оренди не відповідає вимогам закону та порушує права, законні інтереси позивача на розпорядження власністю. Обраний позивачкою спосіб захисту шляхом скасування державної реєстрації є ефективним, тому задоволення позову в цій частині забезпечить реальне відновлення порушеного права.

Суд також дійшов висновку, що даний позов полягає в усуненні перешкод володіючому власнику у користуванні та розпорядженні своїм майном, є негаторним. Отже, на спірні правовідносини не розповсюджується позовна давність, про застосування якої просив відповідач, оскільки особа, яка є власником нерухомого майна, не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

У серпні 2022 року ТОВ «Агрофірма Корнацьких» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким в позові ОСОБА_2 відмовити. При цьому посилалося на незаконність, необгрунтованість рішення суду першої інстанції, невірне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неправильно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин положень ЦК України, що регулюють зобов`язання сторін, які виникають з договору доручення.

Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, апелянт зазначав, що на час укладення договору оренди від 1 січня 2005 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 мав повноваження на передачу землі в оренду на підставі довіреності від 01 жовтня 2003 року. При цьому спірні відносини на час укладення договору регулюються не статтею 67 ЦК УРСР 1963 року, на що посилається позивач і який втратив чинність з 1 січня 2004 року, а статтею 247 ЦК України 2003 року, за змістом якої довіреність зберігає чинність до припинення її дії. Будь-яких дій по припиненню дії довіреності сторони не вчиняли. Отже, договір оренди від 1 січня 2005 року підписано належними сторонами.

Суд залишив поза увагою обставини справи, зокрема те, що позивачка своїми наступними діями схвалила правочин, прийнявши його до виконання, передавши орендареві правовстановлюючі документи та документи, що підтверджують особу власника, а також тривалий час отримувала орендну плату.

Апеляційна скарга містить посилання на помилкове не застосування судом наслідків пропуску позивачкою строку позовної давності, про що було заявлено представником відповідача, а також, що судом не враховано обізнаність позивачки про те, що з 2005 року спірні земельні ділянки перебувають у користуванні відповідача та можливість дізнатися про порушення своїх прав.

З апеляційною скаргою на вказане судове рішення звернувся також представник ОСОБА_2 - ОСОБА_1 , та просив рішення скасувати в частині відмови в позові про визнання договору недійсним, в цій частині ухвалити нове рішення про задоволення цих вимог.

Апелянт посилався на наявність підстав для визнання договору оренди недійсним відповідно до вимог статтей 203, 215 ЦК, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду. Зазначав, що рішення суду в частині відмови у задоволенні вимог про визнання недійсним договору оренди землі порушує права власності ОСОБА_2 .

Відзиви на апеляційні скарги до суду не надходили.

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, а апеляційна скарга ТОВ «Агрофірма Корнацьких» підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належать дві земельні ділянки площею 5.2497 га, кадастровий номер: 4823980400:02:000:0077 та площею 5.2497 га, кадастровий номер: 4823980400:02:000:0078, що розташовані в межах території Багачівської сільської ради Первомайського (Кривоозерського) району Миколаївської області.

01 січня 2005 року між ОСОБА_2 , інтереси якої за нотаріально посвідченою довіреністю серії ВАР №521127, реєстраційний №8313 від 10 жовтня 2003 року, представляв ОСОБА_3 , та ТОВ «Агрофірма Корнацьких» укладено договори оренди №13/К та №12/К вищевказаних земельних ділянок терміном на 50 років.

Договори оренди зареєстровані в Кривоозерському райвідділі МРФ, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 28 серпня 2006 року, що підтверджується даними Відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права, номер запису про інше речове право за № 37371494 та № 37372235 від 15 липня 2020 року.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до правил статті 67 ЦК УРСР 1963 року строк дії довіреності, яку видала ОСОБА_2 повіреному ОСОБА_3 01 жовтня 2003 року, обмежувався одним роком. Тому, укладаючи договір оренди землі з ТОВ «Агрофірма Корнацьких» 1 січня 2005 року, повірений ОСОБА_3 не мав відповідних повноважень. Відсутність належного представництва та недосягнення згоди між дійсними учасниками правовідносин з оренди (власником та орендарем) свідчать про те, що договір оренди у належний спосіб укладено не було. Оскільки встановлено, що договір оренди землі від 1 січня 2005 року є неукладеним, то підстави для визнання його недійсним відсутні, але державна реєстрація (запис) договору оренди землі за встановлених обставин підлягає скасуванню.

Проте з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

За змістом з ч.ч. 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; а правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Воля сторін полягає в їхній згоді взяти на себе певні обов`язки, вона повинна бути взаємною, двосторонньою і спрямованою на досягнення мети.

Згідно змісту оспорюваних договорів оренди від імені орендодавця ОСОБА_4 діяв її представник за нотаріально посвідченою 01 жовтня 2003 року довіреністю ОСОБА_3

Судом першої інстанції встановлено, матеріалами справи не спростовано, а сторони під час розгляду справи не заперечували, що в довіреності від 01 жовтня 2003 року, не було встановлено строк її дії.

Враховуючи, що договір доручення укладено і довіреність на ім`я ОСОБА_3 видана 01 жовтня 2003 року, а договір оренди на підставі довіреності укладено 1 січня 2005 року, то до спірних правовідносин підлягають застосуванню як норми ЦК УРСР 1963 року, так і норми ЦК України 2003 року.

Сутність та правова природа загальноцивільного представництва регулюються положеннями глави 4 ЦК УРСР 1963 року та глави 17 ЦК України 2003 року.

Так, відповідно до статті 62 ЦК УРСР 1963 року угода, укладена однією особою (представником) від імені другої особи (яку представляють) в силу повноваження, що ґрунтується, зокрема, на довіреності, безпосередньо створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки особи, яку представляють.

Угода, укладена від імені другої особи особою, не уповноваженою на укладення угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов`язки для особи, яку представляють, лише в разі подальшого схвалення угоди цією особою. Наступне схвалення угоди особою, яку представляють, робить угоду дійсною з моменту її укладення (стаття 63 ЦК УРСР).

Згідно зі статтею 64 ЦК УРСР 1963 року довіреністю визнається письмове уповноваження, яке видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами.

За правилами статті 67 ЦК УРСР 1963 року строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення.

Видача довіреності однією особою та ім`я іншої свідчить про виникнення між сторонами відносин за договором доручення, змістом якого є зобов`язання однієї сторони (повірений) виконати від імені й за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії (стаття 386 ЦК УРСР 1963 року).

Відповідно до статті 391 ЦК УРСР 1963 року довіритель зобов`язаний без зволікання прийняти все виконане повіреним відповідно до договору.

Договір доручення припиняється, крім загальних підстав припинення договорів, також внаслідок: 1) скасування його довірителем;2) відмови повіреного; 3) смерті довірителя або повіреного, визнання будь-кого з них недієздатним, обмежено дієздатним або безвісно відсутнім; 4) припинення юридичної особи, що бере участь у договорі (ст.392 ЦК УРСР 1963 року).

1 січня 2004 року набув чинності ЦК України, внаслідок чого норми ЦК УРСР 1963 року втратили чинність.

Відповідно до пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Судом установлено, що станом на 1 січня 2004 року правовідносини за договором доручення, який було укладено між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не припинились (стаття 391 ЦК УРСР), строк дії довіреності - один рік, який почав перебіг з 01 жовтня 2003 року, не закінчився (стаття 67 ЦК УРСР) на час прийняття нового кодексу, а тому з 1 січня 2004 року ці правовідносини регулюються нормами ЦК України 2003 року (далі - ЦК України).

Відповідно до статті 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

У договорі можуть бути встановлені строк дії такого доручення та (або) територія, у межах якої є чинним виключне право повіреного.

Договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя (стаття 1001 ЦК України).

Згідно зі статтею 1007 ЦК України довіритель зобов`язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення. Довіритель зобов`язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв`язку з виконанням доручення.

Згідно з статтею 1008 ЦК України договір доручення припиняється на загальних підставах припинення договору, а також у разі:1) відмови довірителя або повіреного від договору; 2) визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; 3) смерті довірителя або повіреного.

За правилами статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Правовим наслідком вчинення правочину представником є створення, зміна, припинення цивільних прав та обов`язків особи, яку він представляє (стаття 239 ЦК України).

Правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину (стаття 241 ЦК України).

Представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами (стаття 244 ЦК України).

Форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин (стаття 245 ЦК України).

Відповідно до статті 247 ЦК України строк довіреності встановлюється у довіреності. Якщо строк довіреності не встановлений, вона зберігає чинність до припинення її дії.

Згідно з статтею 248 ЦК України представництво за довіреністю припиняється у разі: 1) закінчення строку довіреності;2) скасування довіреності особою, яка її видала;3) відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; 4) припинення юридичної особи, яка видала довіреність; 5) припинення юридичної особи, якій видана довіреність; 6) смерті особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження її цивільної дієздатності.

Порядок скасування довіреності передбачений статтю 249 ЦК України.

Отже, встановлені обставини свідчать про те, що договір доручення, укладений між власником землі ОСОБА_2 та повіреним ОСОБА_3 , на підставі якого 01 жовтня 2003 року власник видав довіреність, продовжив дію з 1 січня 2003 року.

Дій, які би свідчили про припинення представництва за довіреністю від 10 жовтня 2003 року, довіритель ОСОБА_2 не вчиняла як до 1 січня 2004 року, так і після.

Тому станом на 1 січня 2005 року повірений ОСОБА_3 не втратив повноважень представника власника, в тому числі і щодо передачі в оренду належної останньому земельної ділянки.

За таких обставин, договір оренди землі від 1 січня 2005 року є укладеним повноважними особами та створює цивільні права та обов`язки за змістом правочину для власника ОСОБА_2 , як орендодавця.

Волевиявлення власника ОСОБА_2 на вчинення договору оренди від 1 січня 2005 року втілено діями повіреного ОСОБА_3 , який уклав угоду на підставі дійсної довіреності та в межах наданих йому повноважень.

Відтак, підстави для визнання договору оренди землі від 1 січня 2005 року неукладеним та підстави для визнання його недійсним відповідно до статей 203, 215 ЦК України, відсутні.

Оскільки апеляційним судом не встановлено факту укладення угоди неповноважною особою, то дослідження обставин, передбачених статтею 241 ЦК України (наслідки наступного схвалення угоди, укладеної представником з перевищенням повноважень), на які посилається апелянт ТОВ «Агрофірма Корнацьких», не мають правового значення.

Відсутні підстави і для застосування правил позовної давності за умови встановлення порушень прав позивача.

Позовна вимога про скасування державної реєстрації договору оренди є похідною від вимоги про визнання договору недійсним, а тому відмова у задоволенні первісної вимоги (про визнання договору недійсним) унеможливлює і задоволення похідної вимоги (скасування державної реєстрації договору).

Доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 щодо наявності підстав для визнання договору оренди недійсним не можуть вважатись переконливими, оскільки ґрунтуються на застосуванні до строку дії довіреності від 10 жовтня 2003 року тільки положень статті 67 ЦК УРСР 1963 року без врахування положень пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України про застосування норм цього кодексу до тих правовідносин, які продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правові позиції, що викладені у постановах Верховного Суду ( від 22 липня 2020 року №153/1303/17, від 6 травня 2019 року у справі №484/3465/17) стосуються таких фактичних обставин, встановлених судом, як закінчення строку дії довіреності. У справі, яка розглядається, апеляційний суд дійшов висновку про продовження дії довіреності станом на 1 січня 2005 року.

Отже, фактичні обставини у справах, які розглядались Верховним Судом, та у справі, яка переглядається в апеляційному порядку, не є ревалентними.

Доводів, які би спростовували доводи представника відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин як положень статті 67 ЦК УРСР, так і положень статті 247 ЦК України, апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить.

Оскільки суд першої інстанції не звернув належної уваги на положення пункту 4 «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, невірно застосував норми матеріального права та невірно визначив підстави для відмови у задоволенні вимог про визнання угоди недійсною, судове рішення підлягає скасуванню в повному обсязі з ухваленням по справі нового рішення.

Враховуючи положення статті 141 ЦПК України щодо умов та порядку розподілу судових витрат та відмову в позові ОСОБА_2 , апеляційний суд не вбачає підстав для відшкодування позивачеві як витрат на сплату судового збору, так і витрат на професійну правничу допомогу.

За тими ж правилами підлягає відшкодуванню судові витрати, понесені відповідачем при перегляді справи в апеляційному порядку.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381 -384 ЦПК України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_1 відхилити.

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» задовольнити частково.

Рішення Кривоозерського районного суду Миколаївської області від 01 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» про визнання договорів оренди землі недійсними та скасування їх державної реєстрації - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Корнацьких» 2724 грн. судових витрат, сплачених при поданні апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, але за наявності підстав, передбачених статтею 389 ЦПК, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий

Судді :

Повний текст судового рішення виготовлено 08.11.2022 р.