Рішення

від 01.11.2022 по справі 904/2551/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2022м. ДніпроСправа № 904/2551/22

Господарський суд Дніпропетровської області

у складі судді Дупляка С.А.,

за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,

представників учасників справи:

від позивача:Семенов С.В.;

від відповідача:Скиба О.С.,

дослідивши у спрощеному позовному провадженні матеріали справи № 904/2551/22

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД-СЕРВІС"

до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ"

про стягнення грошових коштів,

в с т а н о в и в:

1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

Товариство з обмеженою відповідальністю "СХІД-СЕРВІС" (далі - позивач) звернулося до господарського суду з позовною заявою від 14.08.2022 за вих. № б/н до Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" (далі - відповідач) про стягнення 133.597,00 грн.

Фактичною підставою позовних вимог визначено договір поставки № 3925-ПУ-УМТС від 09.02.2017.

Судові витрати у справі (судовий збір та витрати на оплату професійної правничої допомоги) позивач просить суд покласти на відповідача.

Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/2551/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.08.2022.

Ухвалою від 26.08.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без виклику учасників справи за наявними у ній матеріалами (в порядку письмового провадження).

Через відділ документального забезпечення від відповідача 31.08.2022 надійшла заява від 30.08.2022 за вих. № б/н із запереченнями проти розгляду справи № 904/2551/22 за правилами спрощеного позовного провадження, у якій відповідач просить суд розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою від 05.09.2022 заяву відповідача від 30.08.2022 за вих. № б/н із запереченнями проти розгляду справи № 904/2551/22 за правилами спрощеного позовного провадження залишено без задоволення.

Через відділ документального забезпечення від відповідача 06.09.2022 надійшов відзив, у якому відповідач просить суд позовну заяву залишити без розгляду. Оцінивши відзив та додані до нього документи, господарський суд встановив, що відповідач скористався правом на подачу відзиву і надіслав його іншим учасникам справи, отже господарський суд визнав за можливе прийняти його до розгляду.

Через відділ документального забезпечення від позивача 13.09.2022 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач просив суд відмовити відповідачу у вимозі про залишення позову без розгляду та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Оцінивши відповідь на відзив та додані до неї документи, господарський суд встановив, що позивач скористався правом на подачу відповіді на відзив і надіслав її іншим учасникам справи, отже господарський суд визнав за можливе прийняти її до розгляду.

Ухвалою від 07.10.2022 учасників справи повідомлено, що судове засідання відбудеться 18.10.2022.

Через відділ документального забезпечення від відповідача 17.10.2022 надійшов лист від 17.10.2022 за вих. № б/н, у якому відповідач повідомив суд, що позивач не ініціював третейський розгляд спору, а тому і відповідач не обирав другого третейського суддю. Крім цього, відповідач звернув увагу суду, що основна заборгованість за договором відповідачем сплачена у повному обсязі в межах виконавчого провадження, що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження від 06.01.2022 ВП № 68011882.

Через відділ документального забезпечення від позивача 17.10.2022 надійшли письмові пояснення, у яких позивач обґрунтовує необхідність розгляду справи по суті.

У судовому засіданні, яке відбулося 18.10.2022 було оголошено перерву з 15:34 год 18.10.2022 до 12:30 год 01.11.2022.

Через відділ документального забезпечення від позивача 18.10.2022 надійшла заява щодо виконання вимог ухвали від 07.10.2022 разом із доказами відправлення письмових пояснень відповідачу.

Через відділ документального забезпечення від відповідача 20.10.2022 надійшла відповідь на письмові пояснення.

В судовому засіданні 01.11.2022 представники позивача та відповідача надали усні пояснення у справі, відповіли на запитання суду.

Представник позивача просив здійснити розгляд справи по суті.

Представник відповідача наполягав на залишенні позову без розгляду.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи та зважаючи на процесуальні строки розгляду справи, суд визнав за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні.

Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.

З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.

Стислий виклад позиції позивача

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021 у справі № 904/1747/21, яке за результатами апеляційного оскарження постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 залишено без змін, з відповідача на користь позивача стягнуто основну заборгованість, пеню, три проценти річних та інфляційні втрати. Фактично рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021 у справі № 904/1747/21 було виконано відповідачем 06.01.2022, що підтверджується постановою ВП № 68011882 від 06.01.2022 про закінчення виконавчого провадження.

Оскільки з часу ухвалення рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021 у справі № 904/1747/21 до часу його фактичного виконання пройшло багато часу, позивач вирішив звернутися до суду з вимогами про стягнення з відповідача на свою користь трьох процентів річних та інфляційних втрат.

Крім цього, позивач вважає, що справа має бути розгляну по суті, оскільки сформувати третейський суд не вбачається за можливе.

Стислий виклад позиції відповідача

Відповідач вважає, що спір у справі № 904/2551/22 має вирішуватися третейським судом, а тому наявні підстави для залишення позову без розгляду.

2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ

Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У даному випадку до предмета доказування входять такі обставини: укладення договору, можливості / неможливості виконання третейського застереження, наявності / відсутності заборгованості; правомірності нарахування процентів річних та інфляційних втрат.

Суд встановив, що 09.02.2017 між позивачем (далі позивач, постачальник) та відповідачем (далі відповідач, покупець) був укладений договір поставки № 3925-ПУ-УМТС (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору в порядку і на умовах, передбачених цим договором, постачальник зобов`язується поставити у власність покупця продукцію і/або обладнання виробничо-технічного призначення, код УКТ ВЕД / ДКПП (далі - продукція), в асортименті, кількості, у строки, за ціною та за якісними характеристиками, узгодженими сторонами в цьому договорі та специфікаціях, які є невід`ємними частинами до цього договору.

За змістом пункту 5.1 договору загальна сума договору визначається загальною сумою всіх специфікацій, які є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з пунктом 8.1 договору цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками. Сторони дійшли згоди, що у разі належного виконання обома сторонами своїх зобов`язань, строк дії договору встановлюються до 31.12.2017 включно. У разі невиконання (неналежного виконання) сторонами (стороною) своїх зобов`язань за цим договором, строк дії договору продовжується до повного виконання сторонами своїх зобов`язань.

Відповідно до імперативних положень ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Так, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021 у справі № 904/1747/21, яке за результатами апеляційного оскарження постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 залишено без змін, встановлено, що позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 848.644,40 грн є законними й обґрунтованими. Крім цього, на підставі ст. 625 ЦК України з відповідача на користь позивача стягнуто три проценти річних, які були нараховані по 16.12.2020 та інфляційні втрати, які були нараховані по червень 2020 року.

Господарський суд встановив, що поставою ВП № 68011882 від 06.01.2022 про закінчення виконавчого провадження встановлено, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2021 у справі № 904/1747/21 фактично виконано, у зв`язку з чим виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1747/21 від 22.12.2021 закінчено.

Позивач звертаючись з позовною заявою до відповідача в межах справи №904/2551/22 заявив вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за період невиконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2021 у справі № 904/1747/21.

Суд також встановив, що відповідно до пункту 7.5 договору всі суперечки, що виникають між сторонами у зв`язку з виконанням цього договору або стосуються його зміни, припинення, недійсності, підлягають розгляду і вирішуються в третейському суді для розгляду конкретного спору (третейський суд ad hoc).

За змістом пункту 7.6 договору третейський суд для розгляду конкретного спору формується і діє у складі трьох третейських суддів. Персональний склад третейського суду для розгляду конкретного спору визначається сторонами в порядку, передбаченому пунктом 7.9 договору.

Третейське провадження порушується шляхом вручення позивачем відповідачу вимоги про третейський розгляд конкретного спору за цим договором (пункт 7.8 договору).

За змістом пункту 7.9 договору склад третейського суду для розгляду конкретного спору формується в наступному порядку.

Одного з третейських суддів обирає позивач, вказавши інформацію про нього у своїй вимозі, згідно з пунктом 7.10 договору та Закону України «Про третейські суди».

Другий третейський суддя обирається відповідачем протягом 30 (тридцяти) календарний днів з моменту отримання від позивача вимоги про третейський розгляд. У своєму повідомленні позивачеві про призначення третейського судді відповідач указує інформацію про нього згідно з пунктом 7.10 цього договору та Закону України «Про третейські суди».

Третій третейський суддя, який виступає в якості голови, обирається двома обраними третейськими суддями протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту вибору другого третейського судді, з урахуванням вимог пункту 7.10 цього договору та Закону України «Про третейські суди».

У разі недосягнення згоди у виборі третього третейського судді протягом зазначеного терміну такого третейського суддю призначає компетентний орган на письмовий запит однієї із сторін.

Відповідно до пункту 7.10 договору сторони дійшли згоди про такі вимоги до третейських суддів: вища юридична освіта; стаж роботи за фахом «правознавство» не менше 5 (п`яти) років; не можуть бути призначені третейськими суддями особи, які не досягли повноліття, або особи, які перебувають під опікою чи піклуванням; третейськими суддями не можуть бути призначені особи, які перебувають на посадах суддів в загальних; господарських і спеціалізованих судах України, в Конституційному Суді України; третейськими суддями не можуть бути призначені особи, які мають судимість; інші вимоги, передбачені Законом України «Про третейські суди».

Умови договору, що містять відомості про найменування сторін, їх місцезнаходження, місце і дату укладення договору, являються складовими частинами третейської угоди, викладеної в розділі 7 цього договору (пункт 7.15 договору).

Відповідач наполягає на залишенні позовної заяви без розгляду, оскільки сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

Оцінюючи позицію відповідача, суд взяв до уваги таке.

У серпні 2019 року позивач вперше звернувся до відповідача з позовною заявою, у якій просив суд стягнути з відповідача заборгованість за договором поставки № 3925-ПУ-УМТС (фактична підстава позовних вимог у справі № 904/1747/21 та у даній справі №904/2551/22). Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2019 у справі № 904/3483/19 позовну заяву позивача було залишено без розгляду на підставі п. 7 ч. 1 ст. 226 ГПК України. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 03.03.2022 у справі № 904/3483/19 ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2019 у справі № 904/3483/19 залишено без змін.

Вдруге позивач звернувся до суду з вимогами до відповідача у березні 2021 року, у зв`язку з тим, що склад третейського суду не був сформований.

Відповідач наполягав на залишенні позову у справі № 904/1747/21 без розгляду, проте суд ухвалою від 20.05.2021 у справі № 904/1747/22 клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду залишив без задоволення.

Ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021 у справі №904/1747/22 вмотивована тим, що передбачений сторонами договору порядок формування складу третейського суду для вирішення конкретного спору із залученням компетентного органу не відповідає принципу правової визначеності, а тому є таким, що не може бути виконаним.

Ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021 у справі №904/1747/22 набрала законної сили з моменту її проголошення - 20.05.2021 та не підлягала оскарженню окремо від рішення суду.

Як вище встановлено судом, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021 у справі № 904/1747/21 (в тому числі і ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021 у справі №904/1747/22) в апеляційному порядку оскаржувалося та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №904/1747/21 було залишено без змін.

3. ПОЗИЦІЯ СУДУ

Предметом позову позивач визначив стягнення 27.516,45 грн трьох процентів річних та 106.080,55 грн інфляційних втрат.

Відповідно до положень ГПК України:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша, третя, четверта статті 13);

- доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 73);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (частина перша статті 74);

- належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76);

- суд залишає позов без розгляду, якщо сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в господарському суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана (пункт 7 частини першої статті 226).

Як правильно встановлено судом, спір між сторонами виник за договором поставки №3925-ПУ-УМТС від 09.02.2017 (далі - договір).

Відповідно до пункту 7.5. договору всі суперечки, що виникають між сторонами у зв`язку з виконанням цього договору або стосуються його зміни, припинення, недійсності, підлягають розгляду і вирішуються в третейському суді для розгляду конкретного спору (третейський суд ad hoc).

За змістом пункту 7.6. договору третейський суд для розгляду конкретного спору формується і діє у складі трьох третейських суддів. Персональний склад третейського суду для розгляду конкретного спору визначається сторонами в порядку, передбаченому пунктом 7.9. договору.

Третейське провадження порушується шляхом вручення позивачем відповідачу вимоги про третейський розгляд конкретного спору за цим договором (пункт 7.8 договору).

За змістом пункту 7.9. договору склад третейського суду для розгляду конкретного спору формується в наступному порядку.

Одного з третейських суддів обирає позивач, вказавши інформацію про нього у своїй вимозі, згідно з пунктом 7.10. договору та Закону України "Про третейські суди".

Другий третейський суддя обирається відповідачем протягом 30 (тридцяти) календарний днів з моменту отримання від позивача вимоги про третейський розгляд. У своєму повідомленні позивачеві про призначення третейського судді відповідач указує інформацію про нього згідно з пунктом 7.10. цього договору та Закону України "Про третейські суди".

Третій третейський суддя, який виступає в якості голови, обирається двома обраними третейськими суддями протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту вибору другого третейського судді, з урахуванням вимог пункту 7.10. цього договору та Закону України "Про третейські суди".

У разі недосягнення згоди у виборі третього третейського судді протягом зазначеного терміну такого третейського суддю призначає компетентний орган на письмовий запит однієї із сторін.

Відповідно до пункту 7.10. договору сторони дійшли згоди про такі вимоги до третейських суддів:

- вища юридична освіта;

- стаж роботи за фахом "правознавство" не менше 5 (п`яти) років;

- не можуть бути призначені третейськими суддями особи, які не досягли повноліття, або особи, які перебувають під опікою чи піклуванням;

- третейськими суддями не можуть бути призначені особи, які перебувають на посадах суддів в загальних; господарських і спеціалізованих судах України, в Конституційному Суді України;

- третейськими суддями не можуть бути призначені особи, які мають судимість;

- інші вимоги, передбачені Законом України "Про третейські суди".

Умови договору, що містять відомості про найменування сторін, їх місцезнаходження, місце і дату укладення договору, являються складовими частинами третейської угоди, викладеної в розділі 7 цього договору (пункт 7.15. договору).

Згідно з частиною шостою статті 8 Закону України "Про третейські суди" порядок утворення третейського суду для вирішення конкретного спору визначається третейською угодою, умови якої не можуть суперечити положенням цього Закону.

Відповідно до абзацу першого статті 15 Закону України "Про третейські суди" обмін документами та письмовими матеріалами між сторонами, а також між сторонами і третейським судом чи третейськими суддями здійснюється у порядку, погодженому сторонами, і за вказаними ними адресами.

Якщо сторони не дійшли згоди з цих питань або у разі невизначеності цих питань у регламенті третейського суду, документи та інші письмові матеріали направляються за останнім відомим місцем проживання фізичної особи чи за юридичною адресою або місцезнаходженням юридичної особи рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи в інший спосіб, що передбачає отримання доказів доставки документів та інших письмових матеріалів адресатові, та вважаються такими, що отримані в день такої доставки, навіть якщо на цей час одержувач за цією адресою не знаходиться чи не проживає, а про зміну своєї адреси ним не було повідомлено іншу сторону.

За змістом статті 2 Закону України "Про третейські суди" компетентний орган - це орган управління юридичної особи, який відповідно до її статуту чи положення має право приймати рішення про утворення постійно діючого третейського суду, затверджувати Положення про постійно діючий третейський суд, регламент третейського суду та списки третейських суддів.

За текстом Закону України "Про третейські суди" про повноваження компетентного органу йдеться лише у статті 8 цього Закону в частині утворення ним постійно діючого третейського суду при зареєстрованих згідно з чинним законодавством України:

всеукраїнських громадських організаціях;

всеукраїнських організаціях роботодавців;

фондових і товарних біржах, саморегулівних організаціях професійних учасників ринку цінних паперів;

торгово-промислових палатах;

всеукраїнських асоціаціях кредитних спілок, Центральній спілці споживчих товариств України;

об`єднаннях, асоціаціях суб`єктів підприємницької діяльності - юридичних осіб, у тому числі банків.

Укладеним сторонами договором такий компетентний орган не визначений.

З урахуванням наведеного суд вважає, що передбачений сторонами вказаного договору порядок формування складу третейського суду для вирішення конкретного спору із залученням компетентного органу не відповідає принципу правової визначеності, а тому є таким, що не може бути виконаним у даному випадку.

За змістом статті 17 Закону України "Про третейські суди" формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в такому порядку.

Формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в порядку, погодженому сторонами.

Якщо сторони не погодили іншого, то формування складу третейського суду в третейському суді для вирішення конкретного спору здійснюється в такому порядку:

1) При формуванні третейського суду в складі трьох і більше третейських суддів кожна із сторін призначає чи обирає рівну кількість третейських суддів, а обрані у такий спосіб третейські судді обирають ще одного третейського суддю для забезпечення непарної кількості третейських суддів.

Якщо одна із сторін не призначить чи не обере належної кількості третейських суддів протягом 10 днів після одержання прохання про це від іншої сторони або якщо призначені чи обрані сторонами третейські судді протягом 10 днів після їх призначення чи обрання не оберуть ще одного третейського суддю, то розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду;

2) якщо спір підлягає вирішенню третейським суддею одноособово і після звернення однієї сторони до іншої з пропозицією про призначення чи обрання третейського судді сторони не призначать чи не оберуть третейського суддю, то розгляд спору в третейському суді припиняється і цей спір може бути переданий на вирішення компетентного суду.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові №904/493/16 від 28.08.2018 дійшла такого висновку:

- у разі наявності арбітражної угоди між сторонами спору та поданого стороною відповідно до вимог ГПК України клопотання про припинення провадження господарський суд може продовжити розгляд справи за умови встановлення в передбаченому законом порядку недійсності, втрати чинності або неможливості виконання вказаної угоди не пізніше початку розгляду справи по суті;

- господарський суд має тлумачити будь-які неточності в тексті арбітражної угоди та розглядати сумніви щодо її дійсності, чинності та виконуваності на користь її дійсності, чинності та виконуваності, забезпечуючи принцип автономності арбітражної угоди;

- суд може визнати угоду такою, що не може бути виконана, внаслідок істотної помилки сторін у назві арбітражу, до якого передається спір (відсилання до неіснуючої арбітражної установи), за умови відсутності в арбітражній угоді вказівки на місце проведення арбітражу чи будь-яких інших положень, які б дозволяли встановити дійсні наміри сторін щодо обрання певної арбітражної установи чи регламенту, за яким має здійснюватись арбітражний розгляд. У разі невизначеності арбітражної установи сторона арбітражної угоди не має обов`язку перед зверненням до компетентного державного суду звертатися до однієї чи декількох арбітражних установ для того, щоб вони вирішили питання щодо своєї компетенції стосовно цього спору.

За встановлених судом у цій справі обставин суд вважає, що, враховуючи нормативні приписи статті 17 Закону України "Про третейські суди, за відсутності домовленості двох третейських суддів про обрання ними третього третейського судді, за відсутності чіткого, зрозумілого порядку залучення ними компетентного органу для вирішення цієї проблеми, а також у зв`язку з відсутністю в третейському застереженні погодженого сторонами такого компетентного органу, передбачена договором третейська угода (третейське застереження) не може бути реально виконана в частині формування повного складу третейського суду, що свідчить про можливість передання заінтересованою стороною господарського спору до компетентного суду.

При цьому суд виходить з того, що сторона у справі не може бути позбавлена судового захисту в контексті нормативних приписів статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Господарський суд констатує, що судовими рішеннями у справі №904/1747/21 (ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2021 у справі №904/1747/22 та постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 у справі №904/1747/21) також встановлено, що передбачений сторонами договору порядок формування складу третейського суду для вирішення конкретного спору із залученням компетентного органу не відповідає принципу правової визначеності, а тому є таким, що не може бути виконаним.

Отже, підстави для залишення позову у справі № 904/2551/22 відсутні і спір підлягає вирішенню по суті.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

З огляду на те, що відповідач порушив грошове зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару і вказане підтверджено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021 у справі № 904/1747/21, яке за результатами апеляційного оскарження постановою Центрального апеляційного господарського суду від 16.11.2021 залишено без змін, у позивача виникло право для застосування наслідків такого порушення у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов`язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Позивач нарахував три проценти річних за період прострочення з 16.12.2020 до 06.01.2022 включно на суму 27.516,45 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав, вимогу заперечив.

Господарський суд перевірив розрахунок трьох процентів річних та визнав його таким, що містить помилки, а саме рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.06.2021 у справі № 904/1747/21 з відповідача на користь позивача було стягнуто три проценти річних до 16.12.2020 включно, а тому у справі № 904/2551/22 правомірним періодом для нарахування трьох процентів річних є період починаючи з 17.12.2020, а не з 16.12.2020.

Крім цього, постановою ВП № 68011882 від 06.01.2022 про закінчення виконавчого провадження встановлено, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2021 у справі № 904/1747/21 фактично виконано, у зв`язку з чим виконавче провадження з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області № 904/1747/21 від 22.12.2021 закінчено. Логічним є висновок, що сума основного боргу сплачена відповідачем у повному обсязі 06.01.2022, проте дата оплати заборгованості не має включатися у період часу за який нараховуються, зокрема три проценти річних, що не було враховано позивачем.

Так, здійснивши власний перерахунок трьох процентів річних, господарський суд визнав правомірним розміром трьох процентів річних у сумі 26.851,51 грн, які і підлягають стягненню з відповідача. В решті (про стягнення 664,94 грн трьох процентів річних) слід відмовити.

Позивач нарахував інфляційні втрати за загальний період прострочення з липня 2020 року по грудень 2021 року на суму 106.080,55 грн.

Відповідач контррозрахунку не надав, вимогу заперечив.

Господарський суд перевірив розрахунок інфляційних втрат та визнав його арифметично та методологічно правильним, а вимогу обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Судові витрати

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2.468,60 грн, з урахуванням того, що 99,50 % позовних вимог позивача судом задоволено.

Суд також встановив, що 28.01.2021 між позивачем та адвокатом Семеновим Сергієм Владиславовичем (далі - адвокат) був укладений договір про надання правової (правничої) допомоги (далі - договір).

На виконання укладеного між позивачем та адвокатом договору, до матеріалів справи долучено акт від 09.09.2022 прийому-передачі робіт з надання правової (правничої) допомоги за договором від 28.01.2021 на загальну суму 12.000,00 грн (а. с. 77, том 1).

Так, з акта наданих послуг від 09.09.2022 вбачається, що адвокат надав позивачу такі послуги:

планування роботи, вивчення документів, складання плану адвокатських заходів 1.000,00 грн;

складання позовної заяви, виготовлення завірених копій, відправлення поштою позовної заяви та додатків, надання позову з доказами направлення іншій стороні до суду 4.500,00 грн;

вивчення судової практики 1.000,00 грн;

вивчення відзиву, складання та подання до суду відповіді на відзив разом із завіреними копіями документів, направлення копії відповіді на відзив іншій стороні 5.500,00 грн.

Статтею 15 Господарського процесуального кодексу України регламентовано, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

З урахуванням вищезазначених вимог закону при визначені розміру правничої допомоги суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.11.2021 у справі №914/1945/19, від 23.11.2021 у справі №873/126/21).

У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Вказаний правовий висновок наведений у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.

Також Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Водночас у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

При цьому, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5 - 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5 - 7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5 - 7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічні висновки наведені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

У постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням того, що рішення відбулось на користь позивача і спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, витрати у справі в даному випадку підлягають покладенню на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За приписами частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому суд враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/20, відповідно до яких Велика Палата Верховного Суду вже вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див. mutatis рішення ЄСПЛ у справі East/West проти України від 23 січня 2014 року (East/West., заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з гонораром успіху. ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Велика Палата Верховного Суду зауважує, що за наявності угод, які передбачають гонорар успіху, ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі Пакдемірлі проти Туреччини (Pakdemirli v., заява № 35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала гонорар успіху у сумі 6.672,9 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3.000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§ 70-72).

З урахуванням наведеного вище не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату гонорару успіху, у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (відповідача).

Господарський суд надав оцінку наданим позивачу послугам професійної правової допомоги та дійшов таких висновків.

Справа № 904/2551/22 є малозначною, оскільки ціна позову (133.597,00 грн) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Спірна заборгованість (три проценти річних та інфляційні втрати) стосується нарахованих на оплачену відповідачем заборгованість, правомірність якої підтверджена судовим рішенням.

Приймаючи рішення щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, суд враховує позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, наведеній у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, відповідно до якої Об`єднана палата зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України; разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Аналізуючи наданий позивачем акт від 09.09.2022 прийому-передачі робіт з надання правової (правничої) допомоги за договором від 28.01.2021, господарський суд доходить висновку, що такі послуги як планування роботи, вивчення документів, складання плану адвокатських заходів і складання позовної заяви стосуються саме послуги зі складання позовної заяви.

Оскільки спір є малозначним, а позовна заява ґрунтується на преюдиційних обставинах і містить простий розрахунок трьох процентів річних та інфляційних втрат, суд доходить висновку, що розподілу між сторонами підлягає сума у розмірі 3.000,00 грн за складання позовної заяви.

Послуга з вивчення відзиву, складання та подання до суду відповіді на відзив оцінюється судом як така, що не потребувала значної витрати часу і тому розподілу між сторонами підлягає її вартість у розмірі 2.000,00 грн (за складання відповіді на відзив).

Крім цього, такі послуги, як виготовлення завірених копій, відправлення поштою позовної заяви та додатків, надання позову з доказами направлення іншій стороні до суду не відносяться до правових, а тому витрати позивача на оплату вказаних послуг не підлягають покладенню на відповідача в якості витрат позивача на оплату професійної правової допомоги.

На підставі викладеного, враховуючи, що заявлені до стягнення витрати на правничу допомогу у розмірі 12.000,00 грн є неспіврозмірними з критерієм розумності і обґрунтованості таких витрат, право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи обсяг наданих послуг та баланс інтересів сторін у даному питанні, суд дійшов висновку про те, що розумним розміром судових витрат на правову допомогу, понесених позивачем при розгляді даної справи, що можуть бути стягнуті з відповідача, є 5.000,00 грн.

Оскільки позов задоволено частково, витрати позивача на оплату професійної правової допомоги покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 4.975,00 грн, з урахуванням того, що 99,50 % позовних вимог позивача судом задоволено.

Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства "ДТЕК ПАВЛОГРАДВУГІЛЛЯ" (51400, місто Павлоград, вулиця Соборна, будинок 76; ідентифікаційний код 2600216190) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СХІД-СЕРВІС" (03028, місто Київ, проспект Науки, будинок 42\1, к. 10, офіс 17; ідентифікаційний код 32419030) 26.851,51 грн (двадцять шість тисяч вісімсот п`ятдесят одну грн 51 коп) трьох процентів річних, 106.080,55 грн (сто шість тисяч вісімдесят грн 55 коп) інфляційних втрат, 2.468,60 грн (дві тисячі чотириста шістдесят вісім грн 60 коп) судового збору, 4.975,00 грн (чотири тисячі дев`ятсот сімдесят п`ять грн 00 коп) витрат на професійну правничу допомогу.

В решті вимог (про стягнення 664,94 грн трьох процентів річних) відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складене 04.11.2022.

Суддя С.А. Дупляк