Постанова

від 02.11.2022 по справі 904/1087/20

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.11.2022 року м.Дніпро Справа № 904/1087/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Вечірко І.О. (доповідач), судді Чередко А.Є., Білецька Л.М.,

секретар судового засідання Зелецький Р.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021р. у справі №904/1087/20

за позовом: Підприємства "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок, м.Кам`янське Дніпропетровської області

до відповідача-1: Дніпровської районної ради, смт.Слобожанське Дніпропетровської області

до відповідача-2: Петриківської районної ради, смт.Петриківка Дніпропетровської області

до відповідача-3: Єлизаветівської сільської ради, с.Єлизаветівка Дніпропетровської області

до відповідача-4: Петриківської селищної ради, смт.Петриківка Дніпропетровської області

третя особа-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дніпровське мисливсько-рибальське виробниче підприємство Українського товариства мисливців та рибалок, м.Дніпро

третя особа-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Дніпропетровська обласна організація Українського товариства мисливців і рибалок, м.Дніпро

третя особа-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: ОСОБА_1 , м.Кам`янське Дніпропетровської області

про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021р. у справі №904/1087/20 позов задоволено частково. Визнано за Підприємством "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок право власності на об`єкт нерухомого майна: будинок риболовної бази, що розташований в АДРЕСА_1 . У позові до Дніпровської районної ради, Петриківської районної ради, Єлизаветівської сільської ради відмовлено. З Петриківської селищної ради стягнуто на користь Підприємства "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що підприємство "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації УТМР, яке було створено відповідно до вимог діючого на той час законодавства шляхом виділу, довело, що воно правомірно володіє (є власником) майном, переданим йому засновником. В даному спорі, відповідач-4, заперечуючи проти права власності позивача на спірні будівлі, доказів того, що спірне майно є іншим майном, не належним позивачу, не надав. Звертаючись із позовом про визнання права власності на спірне майно, позивач обрав належний спосіб захисту, оскільки його право власності не визнається відповідачем-4. Судом установлено, що саме за позовом Єлизаветівської сільської ради (правонаступником якої є Петриківська селищна рада) було скасовано рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01.07.2005. У позові до Дніпровської районної ради, Петриківської районної ради, Єлизаветівської сільської ради судом відмовлено з огляду на те, що ці особи є неналежними відповідачами у справі.

2. Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи учасників справи.

ОСОБА_1 звернулася до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, якою просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021р. у справі №904/1087/20, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

2.1. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апеляційна скарга мотивована тим, що:

- оскаржуване рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права;

- спірний об`єкт нерухомості знаходиться на земельній ділянці площею 0,3000 га, кадастровий номер 1223780800:02:003:0565 із цільовим призначенням "для будівництва та обслуговування об`єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування", що належать на праві приватної власності ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з ДРРП №185130314 від 17.10.2019р. та витягом з ДЗК. Однак, суд першої інстанції визнав право власності на об`єкт нерухомості за позивачем, який належить ОСОБА_1 на праві приватної власності. Так, суд першої інстанції в обґрунтування підстав для задоволення позову застосував норми ст. 392 ЦК України. Однак, такий висновок є хибним та не відповідає правовій позиції Верховного Суду під час розгляду аналогічних справ;

- передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно;

- позивачем не надано до суду доказів наявності роздільного акту (балансу). Залучена до матеріалів справи копія акту приймання-передачі основних засобів №15 від 26.12.1995р. не свідчить про передачу права власності позивачу на спірні об`єкти нерухомості, оскільки відповідно до приписів ч. 1 ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Крім того, як встановлено, вказаний акт приймання-передачі основних засобів свідчить про прийняття в експлуатацію підприємством позивача іншого нерухомого майна. У свою чергу, акт приймання-передачі основних засобів №15 від 26.12.1995р. свідчить про передачу в експлуатацію позивачу: будівлі рибальської бази з металевим забором за адресою: Петриківський район, с. Єлизаветівка, а той час як позивач посилається на набуття права власності на наступний об`єкт: мисливська база за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, доказів передачі позивачу права власності на спірні об`єкти нерухомого майна, які зазначені в прохальній частині позовної заяви, останнім суду не надано;

- судом першої інстанції залишено поза увагою той факт, що об`єкт на який позивач просить визнати право власності є самочинним будівництвом. Крім того, позивачем не надано до суду документів, які підтверджують факт прийняття в експлуатацію спірного об`єкту нерухомості;

- оскаржуваним рішенням суду порушено права та законні інтереси ОСОБА_1 на розпорядження, користування та володіння своєю власністю, оскільки судом першої інстанції визнано право власності за позивачем на нерухомість, яка належить ОСОБА_1 та знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у приватній власності ОСОБА_1 .

2.2. Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач зазначає, що скарга ОСОБА_1 є безпідставною та такою, що не підлягає задоволенню. Стверджує, що постанова Центрального апеляційного господарського суду по справі №904/8484/17 від 08.07.2019р., що набула законної чинності, свідчить про право володіння та право власності позивача на оспорюване майно, а не будь-якої іншої особи. Позивачем постійно сплачується плата за землю, про що обізнаний апелянт - Петриківська селищна рада та орендар - Приватний підприємець Кравченко Владислава Вікторівна. Так за п. 4.13. договору оренди нерухомості від 30.04.2015р., що переукладений на новий строк 28.04.2018р., позивач повинен був виставляти ОСОБА_1 рахунки, у яких, у тому числі, крім інших комунальних платежів, передбачалась сплата за землю під даною нерухомістю, як відшкодування орендарем витрат на утримання майна та земельної ділянки. ОСОБА_1 підтвердила всі ці обставини сплатою орендної плати та відшкодуванням витрат на утримання майна та плати за земельну ділянку. Згідно листа від 12.06.2018р. ОСОБА_1 припинила здійснювати будь-які платежі, внаслідок чого позивач змушений був самотужки сплачувати плату за землю. При цьому, ОСОБА_1 протягом всього цього часу використовує дану нерухомість у власній підприємницькій діяльності та отримує з цього прибутки. Позивач стверджує, що про факт здійснення таємного оформлення права власності на вищезазначену нерухомість ОСОБА_1 жодним чином не повідомляла. Таким чином, з огляду на дату укладання первісного договору оренди нерухомості та акту приймання-передавання майна в оренду - 30.04.2015р. ОСОБА_1 набула "прав власності" на дане майно за свідомо сфальсифікованими документами, а саме: документом ДП191201390720, виданим 18.05.2020 року Департаментом ДАБІ у Дніпропетровській області, документ отримано з ЄДР; розпорядження голови районної державної адміністрації, серія та номер: р-610/343-21 від 15.01.2021р. Петриківською районною державною адміністрацією.

3. Апеляційне провадження.

3.1. Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.07.2022р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021р. у справі №904/1087/21. Розгляд справи призначено в судове засідання на 31.08.2022р.

За розпорядженням в.о. керівника апарату суду від 30.08.2022р., у зв`язку з перебуванням у відпустці суддів Верхогляд Т.А. та Паруснікова Ю.Б., проведено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями, за результатами якого визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Вечірко І.О. (доповідач), судді - Чередко А.Є., Білецька Л.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду віл 31.08.2022р. прийнято апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021р. у справі №904/1087/20 до свого провадження.

В судове засідання 31.08.2022р. з`явились представники Кравченко В.В. (апелянт), представник Підприємства "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок (позивач) та представник Петриківської селищної ради (відповідач-4).

У судовому засіданні 31.08.2022р. апелянт та представники позивача і відповідача-4 надали пояснення по апеляційній скарзі.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 31.08.2022р. в судовому засіданні оголошено перерву до 21.09.2022р.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022р. залучено до участі у справі №904/1087/20 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , код ІНН НОМЕР_1 ). Зобов`язано Підприємство "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок надіслати на адресу ОСОБА_1 копію позовної заяви та додані до неї документи (відповідні докази подати суду). Апеляційний розгляд справи відкладено на 02.11.2022р.

31.10.2022р. на електронну адресу суду апеляційної інстанції надійшло клопотання Петриківської селищної ради, в якому відповідач-4 просив провести розгляд даної справи без участі його представника, та зазначив, що підтримує апеляційну скаргу ОСОБА_1 в повному обсязі.

В засіданні суду 02.11.2022р. представники позивача та третьої особи ОСОБА_1 надали свої пояснення по апеляційній скарзі.

Інші учасники провадження у справі у судове засідання не прибули.

Суд апеляційної інстанції з метою дотримання процесуальних строків розгляду апеляційної скарги, враховуючи те, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідачів-1,2,3 та третіх осіб-1,2.

У судовому засіданні 02.11.2022р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

3.2. Фактичні обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції.

25.12.1995р. Мисливсько-рибальським виробничим підприємством Українського товариства мисливців та рибалок Дніпропетровської обласної ради видано наказ №69 "Про проведення розподільчого балансу з підприємством Дніпродзержинської міськради УТМР", відповідно до якого наказано комісії про проведенню розподільчого балансу в складі: голова комісії - Деркач В.І., члени комісії - Бурлікова Н.Ф., Клименко Н.М., Карасєв І.К., протягом 10 днів провести розподільчий баланс з передачею основних засобів підприємству Дніпродзержинської міської ради УТМР (Українського товариства мисливців та рибалок) у відповідності з існуючими нормативними документами (а.с.9 т.1).

Згідно акту №15 приймання-передачі основних засобів від 26.12.1995р. на підставі наказу Дніпропетровського мисливсько-рибальського виробничого об`єднання №69 від 25.12.1995р. комісією проведений огляд будівлі риболовної бази з металевим парканом, який розташовано в Петриківському районі, с. Єлизаветівка, Приозерна, 1. За висновком комісії - будівля придатна для подальшої експлуатації (а.с.11 т.1).

Відповідно до Статуту Підприємства "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок (Позивач), затвердженого 22.02.2002р., останній є правонаступником Дніпродзержинського мисливсько-рибальського господарства дочірнього підприємства Дніпропетровської обласної ради Українського товариства мисливців та рибалок (п.1.1. Статуту, а.с.3-6 т.1).

Довідкою Дніпропетровського мисливсько-рибальського виробничого підприємства від 02.09.2020р. №01 підтверджено достовірність актів №№ 2,3,4,5,15 прийому-передачі основних засобів від 26.12.1995р. від Дніпропетровського МРВП до Дніпродзержинського МРГ (а.с.140 т.1).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за станом на 02.03.2020р., на підставі рішення про державну реєстрацію від 14.10.2005р. за Підприємством "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок зареєстроване право власності на мисливську базу, що розташована за адресою: Дніпропетровська область, Петриківський район, с. Єлизаветівка, вул. Приозерна, буд.1. Підставою виникнення права власності є рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська від 01.07.2005р. (а.с.29-31 т.1).

У 2017 році Єлизаветівська сільська рада Петриківського району Дніпропетровської області звернулася до Апеляційного суду Дніпропетровської області з апеляційною скаргою, просила скасувати рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 липня 2005 року, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права.

31.08.2017р. апеляційну скаргу Єлизаветівської сільської ради Петриківського району Дніпропетровської області задоволено; рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 липня 2005 року скасовано.

На підставі рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області №2-3114/05 від 31.08.2017р. до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна внесено запис про скасування права власності за позивачем на мисливську базу.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.04.2019р. в задоволенні позовних вимог Підприємства "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок до Дніпропетровської обласної організації Українського товариства мисливців і рибалок про визнання права власності відмовлено.

В обгрунтування прийнятого рішення суд вказав, що відповідач не заявляє своїх прав на предмет спору та не оспорює право власності на спірне майно.

У зв`язку з тим, що відповідач-4 заперечував проти права власності позивача на спірні будівлі, позивач 19.02.2020р. звернувся до суду з позовом про визнання за ним права власності на об`єкти нерухомого майна: будинок риболовної бази, що розташовані в селі Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області по вул. Приозерна, 1.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021р. у справі №904/1087/20 (повний текст складено - 15.07.2021р., суддя - Євстигнеєва Н.М., м. Дніпро) позов задоволено частково. Визнано за Підприємством "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок право власності на об`єкт нерухомого майна: будинок риболовної бази, що розташований в селі Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області по вул. Приозерна, 1. У позові до Дніпровської районної ради, Петриківської районної ради, Єлизаветівської сільської ради відмовлено. З Петриківської селищної ради стягнуто на користь Підприємства "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок 2102,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погодившись із рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 та Петриківська селищна рада звернулися до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, якими просили скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021р. у справі №904/1087/20, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2022р. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Орєшкіна Е.В., судді Подобєд І.М., Чус О.В.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021р. у справі №904/1087/20 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.06.2022р. у справі №904/1087/20 касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.01.2022 у справі №904/1087/20 в частині відмови у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 скасовано, в цій частині справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

3.3. Оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку про наступне.

Конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження. Реалізація права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм.

Порядок і підстави для апеляційного оскарження судових рішень у господарському судочинстві врегульовано положеннями глави 1 розділу ІV ГПК України.

За змістом статті 17 ГПК України право на перегляд справи та оскарження судового рішення мають учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

В частині першій статті 254 ГПК України визначено коло осіб, наділених процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи: 1) учасники справи; 2) особи, які участі у справі не брали, але судове рішення прийнято щодо їх прав, інтересів та (або) обов`язків.

У розумінні наведеної норми судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов`язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов`язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб`єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов`язку стосовно однієї із сторін спору.

Відтак особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 17, 254 ГПК України повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов`язки і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо зазначено про його права, інтереси та (або) обов`язки, та про які саме.

Зазначене узгоджується з правовою позицією, викладеною в постановах Верховного Суду від 17.05.2018р. у справі №904/5618/17, від 11.07.2018р. у справі №5023/4734/12, від 21.09.2018р. у справі №909/68/18, від 18.12.2018р. у справі №911/1316/17, від 27.02.2019р. у справі №903/825/18, від 09.07.2019р. у справі №905/257/18, від 12.09.2019р. у справі №905/946/18, від 12.09.2019р. у справі №905/947/18 та у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020р. у справі №904/897/19.

Судовою практикою Верховного Суду (див. зокрема постанови від 09.02.2022р. у справі №905/3553/15, від 09.02.2022р. у справі №17/169-07) визначено алгоритм дій апеляційного господарського суду в разі порушення апеляційного провадження за апеляційною скаргою не залученої до участі у справі особи, який полягає в наступному.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Отже, після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції має з`ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно.

Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасовує судове рішення на підставі пункту 4 частини третьої статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. У цьому випадку суд апеляційної інстанції після скасування такого рішення зобов`язаний здійснити повторний розгляд заявлених позовних вимог по суті в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, що прямо випливає зі змісту зазначеної процесуальної норми та приписів частини 4 статті 269 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції як особа, яка участі у справі не брала, але судове рішення прийнято щодо її прав, інтересів та (або) обов`язків. Заяву мотивувала тим, що оскаржуваним судовим рішенням за позивачем визнано право власності на нерухомість, яка належить ОСОБА_1 та знаходиться на земельній ділянці, яка перебуває у її приватній власності.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 21.09.2022р. залучено до участі у справі №904/1087/20 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІНН НОМЕР_1 ).

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Зазначені норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Разом із тим у статті 4 ГПК України визначено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2).

Право на звернення до господарського суду в установленому ГПК України порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом (ч. 1 ст. 4 ГПК України).

З огляду на положення ст. 4 ГПК України, ст. ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення.

Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Відповідний порядок звернення до господарського суду встановлюють положення ГПК України, ч. 1 ст. 162 якого передбачено, що у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

За змістом п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу (ч. 3 ст. 45 ГПК України).

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.

Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019р. у справі №912/1856/16, від 24.12.2019р. у справі №902/377/19).

Разом із тим правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019р. у справі №917/1739/17).

При цьому суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (аналогічну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019р. у справі №924/1473/15). Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору (аналогічну правову позицію викладено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.10.2019р. у справі №761/6144/15-ц).

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Разом із тим суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018р. у справі №925/1265/16). Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018р. у справі №338/180/17, від 11.09.2018р. у справі №905/1926/16, від 30.01.2019р. у справі №569/17272/15-ц. Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як установлено судом першої інстанції предметом позову у справі, яка розглядається, є вимоги Підприємства "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок заявлені до Дніпровської районної ради, Петриківської районної ради, Єлизаветівської сільської ради, Петриківської селищної ради, про визнання за ним права власності на об`єкти нерухомого майна: будинок риболовної бази, що розташовані в селі Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області по вул. Приозерна, 1.

Відповідно до статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина 1). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (частина 2).

Отже, ч. 1 ст. 14 ГПК України передбачає обов`язок господарського суду при здійсненні правосуддя керуватися принципом диспозитивності, суть якого полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Таким чином, законодавець визначив, що до інших правових наслідків, окрім офіційного визнання і підтвердження державою відповідних юридичних фактів, встановлюючи презумпцію правильності зареєстрованих відомостей з реєстру для третіх осіб, застосування норм Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" не призводить. Державна реєстрація права власності на нерухоме майно є одним з юридичних фактів у юридичному складі, необхідному для виникнення права власності, а самостійного значення щодо підстав виникнення права власності не має. Таким чином державна реєстрація визначає лише момент, після якого виникає право власності, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності (такий висновок наведено у постанові Верховного Суду від 16.02.2021р. у справі №914/2006/17).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022р. у справі №199/8324/19 зазначено, що державна реєстрація речових прав виконує важливу функцію інформування третіх осіб про права та обтяження на майно, а у випадках, встановлених законом, з такою реєстрацією пов`язується виникнення прав на нерухоме майно (абзац третій частини 2 статті 331 ЦК). Хоча державна реєстрація права за певною особою не є безспірним підтвердженням наявності в цієї особи права, але створює спростовувану презумпцію права такої особи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022р. у справі №199/8324/19, від 02.07.2019р. у справі №48/340, від 12.03.2019р. у справі №911/3594/17, від 19.01.2021р. у справі №916/1415/19).

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції дійшов висновку, що право власності позивача на будинок риболовної бази, що розташований за адресою: вул. Приозерна,1, с. Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області підтверджується наступними документами: наказом Мисливсько-рибальського виробничого підприємства Українського товариства мисливців та рибалок Дніпропетровської обласної ради №69 від 25.12.1995р., актом приймання - передачі основних засобів №15 від 26.12.1995р.; довідкою Дніпропетровського мисливсько-рибальського виробничого підприємства Українського товариства мисливців та рибалок №01 від 02.09.2020р. про його достовірність; розподільчим балансом позивача, що відновлений з Головної книги; інвентарною карткою №6 обліку об`єкта основних засобів; технічним паспортом на мисливську базу від 03.10.2020р.; довідкою №02 від 02.09.2020р. про передачу основних засобів, зазначених в акті приймання - передачі №15 від 25.12.1995р. до Дніпродзержинського мисливсько-рибальського господарства Українського товариства мисливців та рибалок; статутом позивача. Таким чином судом встановлено, що позивач був створений відповідно до вимог діючого на той час законодавства шляхом виділу та довів, що він правомірно володіє (є власником) майном, переданим йому засновником, в тому числі за актом приймання - передачі №15 від 25.12.1995р.

Разом із тим, до апеляційної скарги апелянтом ОСОБА_1 наданий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 10.07.2020р., відповідно до якого за нею на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації (серія та номер ДП191201390720 від 18.05.2020р., видавник Державна архітектурно - будівельна інспекція України) зареєстровано право власності (дата реєстрації - 08.07.2020р.) на об`єкт нерухомого майна №2119333112237 (господарські будівлі та споруди), опис об`єкта: загальна площа (кв.м.): 387,8, А-2 господарська будівля, а-2 прибудова, а1-1 прибудова, а2-1 навіс, а3 - ганок, а4 - ганок, балкон; Б-1 господарська будівля; В-1 вбиральня; Г-1 господарська будівля; під Г-1 оглядова яма; Д-1 насосна; Є-1 господарська будівля; є -Ганок; Ж-1 навіс, №1-7 споруди, І - тротуар (адреса: АДРЕСА_1 ).

Також ОСОБА_1 надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 17.10.2019р., згідно якого за апелянтом зареєстрована земельна ділянка площею 0,3 га на території Єлизаветівської сільської ради.

Таким чином на час розгляду справи судом першої інстанції та прийняття рішення державна реєстрація на об`єкти нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , було проведено за ОСОБА_1 .

Правомірність здійснення державної реєстрації за Кравченко Владиславою Вікторівною на право приватної власності майна за адресою: АДРЕСА_1 , що зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, не є предметом спору у даній справі №904/1087/20.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч.ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України). Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Відповідно до статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України необхідно враховувати, що за змістом цієї норми судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 02.05.2018р. у справі №914/904/17, від 22.05.2018р. у справі №923/1283/16.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є рішення суду, яке набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно (п. 9 ч. 1 ст. 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"). Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (близькі за змістом висновки наведено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018р. у справі №183/1617/16, від 07.11.2018р. у справі №488/5027/14-ц, від 19.05.2020р. у справі №916/1608/18).

За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.05.2020р. у справі №916/1608/18 (щодо вирішення позовних вимог про визнання права власності відповідно до статті 392 ЦК) це правило за аналогією закону має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно (зокрема тоді, коли з документа вбачається право власності особи, але не випливає однозначно, що майно є саме нерухомістю), але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою. Якщо така реєстрація здійснена, то належним способом захисту, як зазначено вище, є віндикаційний позов, а не позов про визнання права власності.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про визнання за позивачем на підставі статті 392 ЦК України права приватної власності на нерухоме майно - будинок риболовної бази, що розташований в селі Єлизаветівка Петриківського району Дніпропетровської області по вул. Приозерна, 1, зазначені положення законодавства та висновки Верховного Суду не врахував, з огляду на предмет та підстави заявленого позову не з`ясував обставини, пов`язані з державною реєстрацією права власності на майно та необґрунтовано визнав належним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За змістом ч. 1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

У зв`язку з наведеним, постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає, оскільки суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази та не встановив пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування, отже, рішення суду першої інстанції не можна визнати законним і обґрунтованим.

З огляду на те, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи було неправильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права, що підлягають застосуванню, та порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

3.4. Висновки апеляційного господарського суду за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно із ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 277 ГПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: 1) справу розглянуто неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід і підстави його відводу визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованими, якщо апеляційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу (питання) розглянуто господарським судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені у рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.

Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що незалучення судом першої інстанції ОСОБА_1 до участі у вирішенні спору в якості третьої особи відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 277 ГПК України є підставою для обов`язкового скасування судового рішення та ухвалення нового судового рішення.

З огляду на встановлені обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в апеляційній інстанції, а також враховуючи доводи та вимоги апеляційної скарги, апеляційний господарський суд, з підстав, викладених у п. 3.3 даної постанови, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

3.5. Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. ст. 129, 282 ГПК України судові витрати за подання позовної заяви, апеляційної та касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 275-282 ГПК України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 12.07.2021р. у справі №904/1087/20 - скасувати.

Ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Стягнути з Підприємства "Дніпродзержинське мисливсько-рибальське господарство" Дніпродзержинської міської організації Українського товариства мисливців та рибалок на користь ОСОБА_1 3153,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги та 4204,00 грн. витрат по сплаті судового збору за подання касаційної скарги.

Видачу відповідного наказу, з урахуванням необхідних реквізитів, доручити Господарському суду Дніпропетровської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Право касаційного оскарження, строк на касаційне оскарження та порядок подання касаційної скарги передбачено статтями 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 09.11.2022р.

Головуючий суддяІ.О. Вечірко

СуддяА.Є. Чередко

СуддяЛ.М. Білецька