Постанова

від 25.09.2007 по справі 11/14пн

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

25 вересня 2007 р.                                                                                  

№ 11/14пн 

Вищий господарський суд України у

складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М.

і Львов Б.Ю. 

розглянув касаційну скаргу комунального

підприємства “Управління генерального плану м. Донецька”, м. Донецьк (далі

-  Підприємство)

на постанову

Донецького апеляційного господарського суду від 22.05.2007

зі справи  № 11/14пн

за позовом виконавчого

комітету Донецької міської ради Донецької області, м. Донецьк (далі -Виконком)

до суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1, м. Донецьк (далі -СПД

ОСОБА_1.)

про зобов'язання

виконати п. 6.1 рішення Виконкому від 20.07.2005 № 39,

третя особа -Підприємство.

Судове засідання проведено за

участю представників:

позивача -

Чернякової М.Г.,

відповідача -не

з'яв.,

третьої особи -

Чернякової М.Г.

За результатами розгляду касаційної

скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про зобов'язання

СПД ОСОБА_1. виконати пункт 6.1 рішення Виконкому від 20.07.2005 № 329 “Про

наведення порядку в розміщенні об'єктів зовнішньої реклами на території м.

Донецька” (далі -  Рішення № 329) шляхом

демонтування рекламних засобів, розташованих за адресою: м. Донецьк, бул.

Пушкіна - вул. Гурова, біля ресторану “Хінкалі”.

Рішенням господарського суду

Донецької області від 12.03.2007 (суддя Чернота Л.Ф.) позовні вимоги

задоволено; СПД ОСОБА_1. зобов'язано в місячний термін після набрання цим

рішенням чинності виконати вимоги пункту 6.1 Рішення № 329 шляхом демонтування

рекламних засобів, розташованих за адресою: перехрестя бул. Пушкіна -вул.

Гурова, біля ресторану “Хінкалі”; на СПД ОСОБА_1. віднесено судові витрати зі

справи. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на статтю 16 Закону

України “Про рекламу”, статтю 42 Закону України “Про благоустрій населених

пунктів”, приписи Типових правил розміщення зовнішньої реклами (затверджені

постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2003 № 2067, далі -Типові

правила) та ін. виходив з того, що відповідачем порушено порядок розміщення

зовнішньої реклами та не виконано вимоги пункту 6.1 Рішення № 329.

Постановою Донецького апеляційного

господарського суду від 22.05.2007 (колегія суддів у складі: Волков Р.В.

-головуючий, судді Запорощенко М.Д. і Старовойтова Г.Я.) рішення місцевого

господарського суду з даної справи скасовано, в позові відмовлено. У прийнятті

зазначеної постанови суд з посиланням на статті 1, 26 Закону України “Про

рекламу”, приписи статей 32, 33 Господарського процесуального кодексу України

(далі -  ГПК України) виходив з того, що

позивачем не доведено вжиття ним заходів до встановлення власника об'єкту

зовнішньої реклами, а висновки позивача ґрунтуються лише на припущеннях; до

того ж не підтверджено факт належного повідомлення відповідача про час і місце

розгляду даної справи місцевим господарським судом.

У касаційній скарзі до Вищого

господарського суду України Підприємство просить: скасувати оскаржувану

постанову апеляційної інстанції з цієї справи, апеляційну скаргу СПД ОСОБА_1.

залишити без задоволення; витрати зі сплати державного мита покласти на

відповідача. Скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваної постанови з неповним

дослідженням доказів і встановленням обставин справи з порушенням норм

матеріального і процесуального права, в тому числі статей 56, 57, 87 ГПК

України, а також статті 1 Закону України “Про благоустрій населених пунктів”,

статті 16 Закону України “Про рекламу”.

Відзиви на касаційну скаргу не

надходили.

Учасників судового процесу

відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про

час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши на підставі

встановлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин справи

правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий

господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для

задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судом першої інстанції у справі

встановлено, що:

- Рішення № 329 було прийнято з

метою впорядкування розміщення об'єктів зовнішньої реклами і приведення їх у

відповідність із законодавством про рекламу;

- це рішення опубліковано в

офіційному виданні Донецької міської ради -газеті “Наш дом +” (№ 30 від

29.07.2005);

- згідно з пунктом 6.1 Рішення №

329 суб'єкти господарювання -розповсюджувачі реклами зобов'язані здійснити

демонтаж своїх рекламних засобів, установлених на території м. Донецька без

правовстановлювальних документів, у строк 10 днів від дати опублікування

зазначеного рішення з наступним відновленням зелених насаджень на місці

розміщення;

- у процесі виконання Рішення № 329

робочим органом із зовнішньої реклами було виявлено рекламні засоби,

розташовані за адресою: перехрестя бул. Пушкіна -вул. Гурова біля ресторану

“Хінкалі” й оформлені на СПД ОСОБА_1., на розміщення яких були відсутні

правовстановлювальні документи;

- 20.10.1999 Виконкомом було

прийнято рішення № 375/8 “О предоставлении частному предпринимателю

ОСОБА_1земельного участка во временное долгосрочное пользование для

строительства детского комплекса отдыха на пересечении б. Пушкина и             пр. Гурова в Ворошиловском

районе”, згідно з пунктом 1 якого СПД                ОСОБА_1. було надано земельну

ділянку площею 270 кв. м із земель загального користування на умовах оренди в

тимчасове довгострокове користування строком на 10 років для будівництва

дитячого комплексу відпочинку на перехресті б. Пушкіна і пр. Гурова;

- відповідні рекламні засоби не

демонтовано, чим порушено пункт 6.1 Рішення № 329;

- згідно, зокрема, з рішенням

Виконкому від 04.02.2004 № 55 “Про затвердження положення про порядок

розміщення зовнішньої реклами на території м. Донецька” зовнішня реклама

розміщується на підставі дозволів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до пункту 25 зазначеного Положення виданий у встановленому порядку

дозвіл є підставою для розміщення зовнішньої реклами і провадження робіт,

пов'язаних з розміщенням рекламних засобів, а за пунктом 21 цього ж Положення

Виконком приймає рішення про надання такого дозволу або про відмову в його

наданні;

- СПД ОСОБА_1. дозвіл на розміщення

зовнішньої реклами не видавався;

- згідно з пунктом 39 названого

Положення розробка технічної документації здійснюється спеціалізованими

підприємствами, установами і організаціями, що мають ліцензії на здійснення

даної діяльності. Така технічна документація в даному разі була відсутня.

Судом апеляційної інстанції

додатково встановлено, що:

- як зазначено Виконкомом, згідно з

пунктом 3 Рішення № 329 створено робочу групу для підготовки “матеріалів про

фактичне розміщення рекламних засобів на території м. Донецька”; пунктом 5.2

названого рішення цю групу зобов'язано в місячний термін підготувати перелік

рекламних засобів, власника яких установити неможливо й правовстановлювальні

документи на розміщення яких не видавалися;

- Виконком дійшов висновку про те,

що власником та розповсюджувачем реклами в даному разі є СПД ОСОБА_1., виходячи

з того, що рекламні засоби розташовані неподалік ресторану “Хінкалі”, який

належить СПД ОСОБА_1. та на їх конструкціях розміщено логотип названого

ресторану;

- як доказ до матеріалів справи

додано фотознімки рекламних засобів та копію листа робочого органу з розміщення

зовнішньої реклами від 17.10.2006 за № 02-6/359, надісланого до ресторану

“Хінкалі”;

- на зазначених фотознімках

зображено рекламні конструкції з логотипом названого ресторану, “які несуть

інформацію, що не має ніякого відношення до ресторану “Хінкалі”; з наданих

знімків не вбачається, де і коли вони зроблені;

- копія згаданого листа робочого

органу з розміщення зовнішньої реклами “також не може підтвердити позицію

позивача та не може бути доказом порушення відповідачем вимог діючого

законодавства”;

- додані до апеляційної скарги

документи свідчать, що приміщення ресторану “Хінкалі” СПД ОСОБА_1 передано в

оренду згідно з договором оренди від 06.12.2005 іншій особі;

- Виконкомом у його додаткових

поясненнях до відзиву на апеляційну скаргу зазначено, що робочий орган із

зовнішньої реклами виявив незаконно встановлені рекламні конструкції саме на

території благоустрою, яка прилягає до відведеної СПД ОСОБА_1. земельної

ділянки, тобто -поза межами орендованої СПД ОСОБА_1. земельної ділянки;

- відповідач не був присутній у

судових засіданнях місцевого господарського суду з даної справи;

- уся кореспонденція з цієї справи

надсилалася відповідачеві за адресою, зазначеною в позові: м. АДРЕСА_1та була

повернута судові, про що свідчать конверти і повідомлення в матеріалах справи;

- господарським судом було зроблено

запит до Управління державної адміністрації Донецької міської ради від

13.07.2007 (а. с. 55), в якому також зазначено ту ж саму адресу; у відповіді

названого Управління від 22.02.2007 № 387 міститься лише інформація про

включення відповідача до Єдиного державного реєстру без зазначення адреси.

Відповідно до статті 1 Закону

України “Про рекламу”:

- реклама -це інформація про особу

чи товар, розповсюджена в            

будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або

підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи

товару;

- рекламні засоби -це засоби, що

використовуються для доведення реклами до її споживача;

- розповсюджувач реклами -це особа,

яка здійснює розповсюдження реклами;

- зовнішньою є реклама, що розміщується

на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях, розташованих на

відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на

елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Згідно з частиною першою статті 16

названого Закону розміщення  зовнішньої

реклами у населених пунктах провадиться на підставі дозволів, що надаються

виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, та в порядку,

встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються

Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 33 і частини

першої статті 34 ГПК України:

- кожна сторона повинна довести ті

обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень;

- докази подаються сторонами та

іншими учасниками судового процесу;

- господарський суд приймає тільки

ті докази, які мають значення для справи.

За результатами оцінки поданих

сторонами та наявних у справі доказів суд апеляційної інстанції дійшов

обґрунтованого висновку про те, що належність засобів зовнішньої реклами,

стосовно яких виник спір у даній справі, саме СПД ОСОБА_1. належним чином не

підтверджена, а отже, вона й не може вважатися розповсюджувачем реклами в

розумінні Закону України “Про рекламу”, відповідно немає й підстав для

покладення на неї обов'язку щодо демонтування зазначених рекламних засобів.

Апеляційна інстанція вірно

послалася на припис абзацу першого частини другої статті 26 названого Закону,

згідно з яким на вимогу органів виконавчої влади, на які покладено контроль за

дотриманням законодавства про рекламу, рекламодавці, виробники та

розповсюджувачі реклами зобов'язані надавати документи, усні чи письмові

пояснення, відео- та звукозаписи, а також іншу інформацію, необхідну для

здійснення ними повноважень щодо контролю, й зазначила в зв'язку з цим, що

Виконкомом не доведено вжиття ним передбачених законом заходів до встановлення

власника згаданих рекламних засобів, а його висновки стосовно належності

останніх СПД ОСОБА_1. ґрунтуються на припущеннях.

Відтак апеляційна інстанція дійшла

правильного по суті висновку стосовно необхідності відмови в задоволенні

позовних вимог у даній справі, і цей висновок жодним чином не спростовується

доводами касаційної скарги. Останні значною мірою стосуються встановлення

обставин та оцінки доказів, які вже були предметом дослідження в суді

попередньої інстанції, а такі встановлення й оцінка перебувають поза межами

повноважень касаційної інстанції, визначених статтею 1117 ГПК

України.

Водночас не можна погодитися з

мотивацією оскаржуваної постанови в частині нібито непідтвердження належного

повідомлення відповідача зі справи “про час та дату слухання справи” місцевим

господарським судом. У пункті 11 Інформаційного листа Вищого господарського

суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 “Про деякі питання практики застосування

норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних

записках про роботу господарських судів у 2006 році” та в пункті 4

Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 №

01-8/1228 “Про деякі питання практики застосування норм Господарського

процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу

господарських судів у 2005 році” викладено правову позицію, згідно з якою: до

повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного

місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників

судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій; - тому

відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з

поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи,

а примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті

органами зв'язку з позначками “адресат вибув”, “адресат відсутній” і т. п., з

урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами

виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового

процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Таким чином, з урахуванням

встановлених тією ж апеляційною інстанцією обставин відповідача у цій справі

слід вважати належно повідомленим про розгляд справи в місцевому господарському

суді.

Втім, відповідна помилка у

мотивуванні оскаржуваної постанови не вплинула на правильність резолютивної

частини цього судового акта, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117,

1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Донецького апеляційного

господарського суду від 22.05.2007 зі справи № 11/14пн залишити без змін, а

касаційну скаргу комунального підприємства “Управління генерального плану м.

Донецька” -без задоволення.

Суддя                                                                                             

В. Селіваненко

Суддя                                                                                              І.

Бенедисюк

Суддя                                                                                             

Б. Львов