Постанова

від 08.11.2022 по справі 826/1546/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 826/1546/18

адміністративне провадження № К/9901/6081/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №826/1546/18 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пром Маркет" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2019 (головуючий суддя Кучма А.Ю., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пром Маркет" звернулось до адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2018 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2019 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2018 скасовано та прийнято нове, яким позов задоволено.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції Головне управління Державної фіскальної служби у місті Києві 01.03.2019, тобто в межах строку на касаційне оскарження, звернулось з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 14.03.2019 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою податкового органу в справі №826/1546/18.

Ухвалою суду від 07.11.2022 розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 08.11.2022.

Касаційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження відповідно до статті 345 КАС України.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Пром Маркет» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками TOB «Брентвуд» та TOB «Еко Смарт».

За результатами перевірки складено акт перевірки від 04.10.2017 № 422/26-15-14-01-01/36241485 (далі - Акт перевірки) (а.с. 45-57 Том I), згідно висновків якого, встановлено порушення позивачем:

п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1. ст. 134, п. 138.2 ст. 138 ПК України, п. 5 П(с)БО № 11 «Зобов`язання», п. 5 П(с)БО № 15 «Дохід», П(с)БО 16 «Витрати», ст. ст.4, 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік у сумі 147183,00 грн; за 2016 рік встановлено завищення від`ємного значення з об`єкту оподаткування по податку на прибуток у сумі 7 125,00 грн;

п.п. 198.1, п.п. 198.6 ст.198 ПК України, Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 164 962,00 грн в тому числі по періодах: січень 2015 року - 60310,00 грн, лютий 2015 року - 62155,00 грн, травень 2015 року - 41072,00 грн, березень 2016 року - 1425,00 грн (а.с. 57 Том I).

На підставі Акту перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.10.2017:

№0856140101, яким збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 164962,00 грн та застосовано штрафну санкцію у сумі 41241,00грн;

№0857140101, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 147183,00грн;

№0858140101, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік на суму 7125,00грн.

Не погодившись прийнятими податковим органом рішеннями, Товариство звернулося до суду з адміністративним позовом про скасування податкових повідомлень-рішень.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт, оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість, що доводить додаткове не передбачене законом обтяження, у межах спірних відносин позивача, як платника податку.

Вважаючи, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального і порушено норми процесуального права, допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для вирішення справи, податковий орган звернувся з касаційної скаргою. Як вважає відповідач, додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Відповідач зазначає, що у ході проведеної перевірки виявлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами. У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про фактичне виконання правочинів, що підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що в цілому, в обґрунтування своєї позиції податковий орган бере за основу інформацію щодо діяльності контрагентів. Відтак, позивач наполягає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням вимог чинного законодавства, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання апеляційним судом норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга податкового органу підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як слідує з матеріалів справи, 21.01.2015 між TOB «Пром Маркет» (Замовник) та TOB «Еко Смарт» (Постачальник) укладено договір №99, згідно умов якого Постачальник бере не себе зобов`язання по виготовленню продукції із матеріалів Замовника за індивідуальним замовленням. Найменування виготовленої продукції, конфігурація і розміри зазначені у рахунках-фактури.

На виконання вказаного договору позивач поставив постачальнику матеріали для виготовлення продукції, згідно актів надання послуг.

Переміщення виготовленої продукції, зазначених у видаткових накладних та актах надання послуг, здійснювалось самостійно постачальником на склад, який на підставі договору оренди орендується позивачем.

21.01.2015 між TOB «Пром Маркет» (Покупець) та TOB «Еко Смарт» (постачальник) укладено договір поставки № 100, згідно умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупцеві меблі та комплектуючі до них партіями.

На виконання умов вказаного договору поставки здійснено поставку товару (меблі та комплектуючі до них), про що сторони склали та підписали видаткові накладні, що підтверджують відвантаження товару позивачу.

Поставка товару (меблів та комплектуючих до них) здійснювалася орендованим транспортом TOB «Пром Маркет» зі складу постачальника, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Розрахунки з TOB «Еко Смарт» відображено у оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631, згідно з якою по контрагенту TOB «Еко Смарт» кредиторська та дебіторська заборгованості за 2015 рік відсутня.

У свою чергу, позивач виготовлену продукцію та куплений товар реалізував (поставив) своїм постійним покупцям TOB «Фоззі-Фуд» та TOB «Фора».

03.03.2014 між TOB «Пром Маркет» (орендар) та ОСОБА_1 (орендодавець) укладено договір оренди №03/3 нерухомого майна, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 339,3 кв.м., з якої офісні приміщення - 118,7 кв.м., склади 149,2 кв.м..

Відповідно до умов Договору оренди орендар має право здійснювати поліпшення та покращення орендованого майна.

У березні 2016 року директором TOB «Пром Маркет» та директором TOB «Брентвуд», проведені переговори щодо поставки на територію орендованого позивачем майна піску, для засипання подвір`я в якому знаходиться орендоване майно. 28.03.2016 TOB «Брентвуд» виписано рахунок - фактуру та на підставі видаткової накладної №28/1 від 28.03.2016, товарно-транспортної накладної було поставлено пісок, у свою чергу позивачем здійснено оплату за поставлений товар (пісок) у сумі 8550 грн, що підтверджується платіжним дорученням №525 від 28.03.2018.

Виходячи з аналізу первинних документів, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про те, що позивачем надано копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій позивача з контрагентами. Наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Поряд з цим, суд вказав, що згідно акту перевірки під час проведеного аналізу інформаційних баз «» встановлено, що ТОВ «Брентвуд» задіяне в схемах ухилення від сплати податків. Контролюючий орган посилався на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015110130000019 від 28.07.2015 за фактом фіктивного підприємництва та сприяння в ухиленні від сплати податків в особливо великих розмірах юридичним особам за ознаками кримінальних порушень, передбачених частиною п`ятою статті 27, частини третьої статті 212, частини другої статті 205 КК України встановлено, що група осбі використовувала суб`єкти господарювання, які мають ознаки «фіктивності», серед яких ТОВ «Брентвуд»

Проте, колегія суддів вважала, що наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності товари, послуги не отримувались платником податків від його контрагента. Можливі порушення контрагента позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Крім того, апеляційний суд врахував наявність у матеріалах справи вироку Вишгородського районного суду Київської області від 15.11.2016 у справі №363/2887/16-к, яким керівника ТОВ «Еко Смарт» ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою ст. 205-1 Кримінального кодексу.

У відповідності до вказаного вироку ОСОБА_2 вступив в злочинну змову з невстановленими досудовим слідством особами, дії яких були направлені на досягнення злочинного умислу а саме: створення на своє ім`я ТОВ «Еко-Смарт», з метою прикриття незаконної діяльності , що полягали у подальшому використанні статутних та реєстраційних даних з метою надання можливості формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств , підприємствам реального сектору економіки. З метою реалізації злочинного умислу, ОСОБА_2 передав реєстраційні документи ТОВ «Еко-Смарт» невстановленій досудовим слідством особі, яка в подальшому документи надала до державного реєстратора для проведення реєстраційних дій, а саме: реєстрація ТОВ «Еко-Смарт». Після створення ТОВ «Еко-Смарт», ОСОБА_2 , печатку підприємства не отримував, первинну бухгалтерську, податкову, фінансову звітність не формував, та не підписував.

Апеляційний суд констатував, що факт наявності вироку у кримінальному провадженні не дає підстав для висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Враховуючи фактичні обставини, апеляційний суд вказав, що висновок суду першої інстанції про наявність вироку суду, вказує на те, що господарські операції з постачання товару не мали реального характеру є помилковим, оскільки зазначеним вироком не встановлено фіктивності саме господарських операцій між позивачем та ТОВ «Еко Смарт», за результатами яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення.

Отже, колегія суддів вважала, що доводи та висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, так як судом встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентами підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинними документами.

Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України, визначено, що витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Як визначено підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не враховуються при визначенні оподаткованого прибутку.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Пунктом 187.1 статті 187 ПК України встановлено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Водночас, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Законодавчі положення свідчать на користь висновку про те, що податкові наслідки у вигляді формування податкового кредиту є правомірними лише у випадку реального виконання господарської операції та її підтвердження належними первинними документами, що відповідають критерію повноти та достовірності представлення інформації про юридичний факт і дозволяють встановити дійсний рух активів у процесі виконання господарської операції.

Надаючи оцінку посиланню податкового органу на матеріали кримінального провадження, вироку, судом першої інстанції враховано, що первинні документи, виписані від імені підприємства та від особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності цього підприємства та не мала можливості їх підписати, - не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами, відповідно, посвідчувати факт придбання товарів/робіт/послуг.

Поряд з цим, сам факт порушення кримінальної справи не вказує на наявність обставин, які не потребують доказування, разом з тим, зазначені обставини підлягають врахуванню.

Касаційний суд враховує принцип індивідуальної відповідальності платника податків і той факт, що нормами чинного законодавства не визначено прямої залежності між правомірністю формування платником податків показників його податкової звітності та діями його контрагента та/або відповідних посадових осіб і для формування показників податкової звітності необхідним є лише встановлення факту здійснення господарської операції та підтвердження її відповідними первинними бухгалтерськими документами.

Разом з тим, необхідно відзначити, що позивачем під час судового розгляду не надано доказів на підтвердження здійснення комплексу операцій, як зі сторони позивача, так і контрагентів, які забезпечують переміщення товарно-матеріальних цінностей між учасниками ланцюга з понесенням певних витрат, пов`язаних з обслуговуванням означених поставок, проведення вантажно-розвантажувальних робіт, здійснення контролю за станом виконання придбання/поставки, тощо.

Право на віднесення сум податку на додану вартість до податкового кредиту та податкових зобов`язань виникають у разі здійснення господарських операцій, підтверджених відповідними розрахунковими платіжними та інші первинними документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. Факт відсутності або невідповідності первинного документу, який посвідчує господарську операцію, встановленим вимогам, унеможливлює формування на його підставі податкового кредиту та податкових зобов`язань при подальшій реалізації товару.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до товарно-транспортної накладної від 28.03.2016 неможливо встановити транспортний засіб яким здійснювалось перевезення такої продукції, оскільки з даних ТТН в графі «автомобіль» значить МАЗ 5337, державний номерний знак: НОМЕР_1 . При цьому, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру МВС України державний номерний знак: НОМЕР_1 обліковується: КАМАЗ 54112 (рік виписку: 1989; колір: синій; об`єм двигуна: 10 850, вага: 7080).

Поряд з цим, суд вказав, що TOB «БРЕНТВУД» у 2016 році взагалі не придбавав пісок, тобто дана обставина свідчить про те, що TOB «БРЕНТВУД» займалося документальним оформленням транзитних операцій з метою формування схемного кредиту на адресу контрагентів-покупців з метою ухилення останніх від оподаткування.

Обставини в сукупності надали суду першої інстанції обґрунтовані підстави для висновку про безтоварних характер вказаних операцій та, як, наслідок правомірність дій податкового органу донарахування позивачу податкових зобов`язань. Правильною є позиція суду апеляційної інстанції, що показники податкового обліку позивача по даним відносинам не підтверджені у встановленому порядку.

Касаційний суд звертає увагу, що для вирішення спору по суті та надання оцінки правомірності проведення позивачем податкового обліку, суд перевіряє відповідність вимогам законодавства первинних документів, їх наявність, що вимагається нормативно-правовими актами та безпосередньо укладеними угодами. Поряд з цим, окрім мінімально необхідних згідно податкового законодавства документів суд має перевірити й інші документи та обставини, які мають підтвердити реальність виконання спірної операції, що відображена в податковому обліку.

Доводи контролюючого органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування податкового кредиту.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

Як встановлено приписами податкового законодавства, підставами для віднесення до складу сум витрат, понесених на придбання товарів (робіт, послуг), є сукупність таких умов, як реальне (фактичне) придбання товарів (робіт, послуг), використання придбаних товарів (робіт, послуг) у власній господарській діяльності, а також документальне підтвердження понесених витрат. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені у разі фактичного здійснення господарської операції, якщо вона спричинила реальні зміни майнового стану платника податків. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Про відсутність факту здійснення господарської операції може свідчити, зокрема те, що результати, відображені у даних податкового обліку будь-кого з учасників господарської операції, фактично не настали внаслідок відсутності відповідних дій будь-кого з учасників такої операції (наприклад, відображення отримання послуг без їх фактичного надання або в разі їх надання іншою особою, ніж та, що вказана у даних податкового обліку чи первинних документах; імітація купівлі товару/надання послуг особою, яка ніколи не продавала товару/не надавала послуг, тощо).

Практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Касаційний суд відзначає, що обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування за фактом понесення витрат.

Зважаючи на правове регулювання правовідносин та встановлені обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не доведено наявності підстав, з якими норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод. Відповідно, при прийнятті оскаржуваних рішень контролюючий орган діяв правомірно, у межах наданих йому повноважень. Таким чином, правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, оскільки суд вирішив спір не у відповідності з нормами матеріального права, а доводи касаційної скарги вбачаються обґрунтованими.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 345, 349, 352, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві задовольнити.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2019 у справі №826/1546/18 скасувати.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2018 у справі №826/1546/18 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду