Постанова

від 30.01.2019 по справі 826/1546/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 826/1546/18 Суддя (судді) першої інстанції: Вєкуа Н.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2019 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Кучми А.Ю.

суддів: Аліменко В.О., Безименної Н.В.,

за участю секретаря: Тищенко Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальною Пром Маркет на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року (м. Київ, дата виготовлення повного тексту 26.10.2018) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Маркет до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю Пром Маркет звернулось з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, в якому просить суд: скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.10.2017 №№ 0856140101, 0857140101, 0858140101 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на суму 164 962,00 грн та застосування штрафної санкції у сумі 41 241 грн, а також збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 147 183,00 грн та зменшення суми від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік на суму 7 125,00 грн.

Позовні вимоги позивача обґрунтовано тим, що відповідачем протиправно встановлено заниження податкового кредиту з податку на додану вартість та збільшення податку на прибуток.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.10.2018 у задоволенні позовних вимог - відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, яким позовні вимоги задовольнити.

Зокрема, апелянт вказує, що судом першої інстанції не було здійснено всебічної перевірки доводів позивача та не надано належної оцінки фактам та доказам, що лежали в основі позовних вимог.

Так, наявність в Єдиному державному реєстрі податкових накладних складених контрагентами та зареєстрованих таких податкових накладних звільняє покупця отримувавча цієї накладної від будь-якої відповідальності як платника ПДВ за включенням випадку скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст.ст. 191, 205, 209, 212 Кримінального кодексу України.

При цьому, визнання вироком Вишгородського районного суду міста Києва від 15.11.2016 у справі №363/2887/16-к ОСОБА_2, керівника ТОВ Еко Смарт , винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 205 КК України не повинно призводити до автоматичного встановлення фактів незаконності формування позивачем податкового кредиту з ПДВ та витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування.

Крім того, вказаним вироком факт фіктивності контрагента позивача - юридичної особи ТОВ Еко Смарт не встановлено, як і не встановлено обставин не підписання саме керівником ТОВ Еко Смарт податкових накладних, виданих позивачу.

Також, апелянт вказує, що проведення відповідачем контрольно-перевірочних заходів не може бути належним доказом порушення позивачем податкової дисципліни, оскільки остання не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом ні в розумінні КАС України, ні в розумнні норм Податкового Кодексу України.

У судове засідання - 30.01.2019 з'явились представники позивача та відповідача.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Згідно з ст. 317 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що господарські операції з постачання товару фактично не мали реального характеру, замовлення та виконання робіт, оформлені лише документально та не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені укладеними договорами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як свідчать матеріали справи, Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві відповідно до пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України проведена позапланова виїзна документальна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Маркет з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні фінансово-господарських операцій по взаємовідносинах з контрагентами - постачальниками TOB Брентвуд та TOB Еко Смарт , за результатами якої складено Акт перевірки від 04.10.2017 № 422/26-15-14-01-01/36241485 (далі - Акт перевірки) (а.с. 45-57 Том I).

Згідно висновків Акту перевірки встановлено порушення позивачем:

1) п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, п.п. 134.1. ст. 134, п. 138.2 ст. 138 ПК України, п. 5 П(с)БО № 11 Зобов'язання , п. 5 П(с)БО № 15 Дохід , П(с)БО 16 Витрати , ст. ст.4, 9 Закону України від 16.07.1999 за № 996-XIV Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні в результаті чого занижено податок на прибуток за 2015 рік у сумі 147 183,00 грн; за 2016 рік встановлено завищення від'ємного значення з об'єкту оподаткування по податку на прибуток у сумі 7 125,00 грн;

2) п.п. 198.1, п.п. 198.6 ст.198 ПК України, Закону України за № 996-XIV від 16.07.1999 Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 164 962,00 грн в тому чисилі по періодах: січень 2015 року - 60 310,00 грн, лютий 2015 року - 62 155,00 грн, травень 2015 року - 41 072,00 грн, березень 2016 року - 1 425,00 грн (а.с. 57 Том I).

На підставі вказаного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 25.10.2017:

- № 0856140101, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 164 962,00 грн та застосовано штрафну санкцію у сумі 41 241,00 грн (а.с. 69 Том I);

- № 0857140101, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 147 183,00 грн;

- № 0858140101, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток за 2016 рік на суму 7 125,00 грн (а.с. 71 Том I).

Згідно з ст. 180 ПК України платником податку є: 1) будь-яка особа, що провадить господарську діяльність і реєструється за своїм добровільним рішенням як платник податку у порядку, визначеному статтею 183 цього розділу; 2) будь-яка особа, що зареєстрована або підлягає реєстрації як платник податку; 3) будь-яка особа, що ввозить товари на митну територію України в обсягах, які підлягають оподаткуванню, та на яку покладається відповідальність за сплату податків у разі переміщення товарів через митний кордон України відповідно до Митного кодексу України.

Згідно зі ст. 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів (супутніх послуг) на митну територію України в митному режимі імпорту або реімпорту (далі - імпорт); г) вивезення товарів (супутніх послуг) у митному режимі експорту або реекспорту (далі - експорт); ґ) з метою оподаткування цим податком до експорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг), які перебувають у вільному обігу на території України, д) з метою оподаткування цим податком до імпорту також прирівнюється постачання товарів (супутніх послуг) з-під митного режиму магазину безмитної торгівлі, митного складу або спеціальної митної зони, створених згідно з положеннями глав 35 - 37 Митного кодексу України, для їх подальшого вільного обігу на території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 201.4 ст. 201 ПК України передбачено, що податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

За змістом пункту 201.10 ст. 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому відповідно до п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

В інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 742/11/13-11 від 02.06.2011 зазначено, що з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясовувати, зокрема, обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Водночас, згідно до частини першої ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (Закон №996-XIV), підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (Положення № 88), первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

При цьому, зазначені обставини повинні підтверджуватися первинною документацією, складеною з дотриманням вимог Закону № 996-XIV та Положення № 88.

У результаті дослідження матеріалів справи та наданих позивачем доказів, колегія суддів вважає за необхідне вказати на наступне.

Як свідчать матеріали справи, 21.01.2015 між TOB Пром Маркет (Замовник) та TOB Еко Смарт (Постачальник) укладено договір № 99, згідно умов якого Постачальник бере не себе зобов'язання по виготовленню продукції із матеріалів Замовника за індивідуальним замовленням. Найменування виготовленої продукції, конфігурація і розміри зазначені у рахунках- фактура (а.с. 86-87 Том I).

На виконання вказаного договору позивач поставив постачальнику матеріали для виготовлення продукції, згідно актів надання послуг (а.с. 98-111 Том I).

Переміщення виготовленої продукції, зазначених у видаткових накладних та актах надання послуг, здійснювалось самостійно постачальником на склад, який на підставі договору оренди орендується позивачем.

Крім того, 21.01.2015 між TOB Пром Маркет (Покупець) та TOB Еко Смарт (постачальник) укладено договір поставки № 100, згідно умов якого постачальник зобов'язується передати у власність покупцеві меблі та комплектуючі до них партіями (а.с. 88-100 Том I).

На виконання умов вказаного договору поставки здійснено поставку товару (меблі та комплектуючі до них), про що сторони склали та підписали видаткові накладні, що підтверджують відвантаження товару позивачу (а.с. 112-116 Том I).

Поставка товару (меблів та комплектуючих до них) здійснювалася орендованим транспортом TOB Пром Маркет зі складу постачальника, що підтверджується товарно-транспортними накладними.

Крім того, розрахунки із TOB Еко Смарт відображено у оборотно-сальдовій відомості по рахунку 631, згідно з якою по контрагенту TOB Еко Смарт кредиторська та дебіторська заборгованості за 2015 рік відсутня.

У свою чергу, позивач виготовлену продукцію та куплений товар реалізував (поставив) своїм постійним покупцям TOB Фоззі-Фуд та TOB Фора .

Також, як свідчать матеріали справи, 03.03.2014 між TOB Пром Маркет (орендар) та ОСОБА_3 (орендодавець) укладено договір оренди № 03/3 нерухомого майна, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, село Ясногородка, вул. Садова, 1-а, загальною площею - 339,3 кв.м., з якої офісні приміщення - 118,7 кв.м., склади 149,2 кв.м. (а.с. 12-15 Том II).

Згідно з п. 1.2. Договору оренди № 03/3 від 03.03.2014 до об'єкту нерухомого майна входять: навіси, склад-майстерня, огорожа, побутовий будинок, будинок відпочинку тощо.

Відповідно до п.п. 7.2.3 Договору оренди № 03/3 від 03.03.2014 орендар має право здійснювати поліпшення та покращення орендованого майна.

У зв'язку з чим, у березні 2016 року директором TOB Пром Маркет та директором TOB Брентвуд , проведені переговори щодо поставки на територію орендованого позивачем майна піску, для засипання подвір'я в якому знаходиться орендоване майно.

28.03.2016 TOB Брентвуд виписано рахунок - фактуру за № 21 та на підставі видаткової накладної №28/1 від 28.03.2016, товарно-транспортної накладної було поставлено пісок, у свою чергу позивачем здійснено оплату за поставлений товар (пісок) у сумі 8 550 грн, що підтверджується платіжним дорученням №525 від 28.03.2018 (а.с. 143-145 Том I).

Виходячи з аналізу первинних документів, колегія суддів доходить висновку про те, що позивачем надано до суду копії первинних документів, які підтверджують реальність господарських операцій позивача з контрагентами.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до товарно-транспортної накладної від 28.03.2016 неможливо встановити транспортний засіб яким здійснювалось перевезення такої продукції, оскільки з даних ТТН в графі автомобіль значить МАЗ 5337, державний номерний знак: АА1430 НА (а.с. 38 Том II). При цьому, згідно відомостей з Єдиного державного реєстру МВС України державний номерний знак: АА1430 НА обліковується: КАМАЗ 54112 (рік виписку: 1989; колір: синій; об'єм двигуна: 10 850, вага: 7080).

В той же час, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов'язковою умовою для формування об'єкту оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту.

Колегія суддів зазначає, що наявність або відсутність окремих документів, як і деякі помилки чи неточності у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.

Не може бути беззаперечним доказом безтоварності господарських операцій вищевказані недоліки ТТН, якщо з інших первинних документів вбачається фактичне здійснення господарських операцій між господарюючими суб'єктами.

В акті перевірки контролюючий орган посилався на проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні №32015110130000019 від 28.07.2015 за фактом фіктивного підприємництва та сприяння в ухиленні від споати податків в особливо великих розмірах юридичних особам за ознаками кримінальних порушень, передбачених частиною п'ятою статті 27, частини третьої статті 212, частини другої статті 205 КК України встановлено, що група осбі використовувала суб'єкти господарювання, які мають ознаки фіктивності , серед яких ТОВ Брентвуд (а.с. 52 Том I).

За даними АІС СФП по Брентвуд наявна картка суб'єкта фіктивного підприємництва № 2315/8/26-55-20-05 згідно з якою ТОВ Брентвуд зареєстровано (перереєстровано) у органах державної реєстрації фізичними особами з подальшою подачею (оформленням) у володіння чи управління підставним (неіснуючим), поморлим, безвісти зниклим особам або таким особам, що не мали наміру провадити фінансов-господарську діяльність або реалізовувати повноваження.

Під час проведеного аналізу інформаційних баз Єдиний державний реєстр судових рішень встановлено, що ТОВ Брентвуд задіяне в схемах ухилення від сплати податків.

З вищенаведених фактів, контролюючим органом зроблено висновок, що фінансово-господарська діяльність ТОВ Брентвуд здійснюється поза межами правового поля, що у свою чергу свідчить про ненабуття належним чином цивільно- право дієздатності ТОВ Брентвуд з позивачем та є таким, що вчинено без наміру створення правових наслідків.

Проте, колегія суддів вважає, що наявність певної податкової інформації, одержаної від інших підрозділів податкового органу чи з інформаційних систем державної податкової служби, що не є юридичним фактом, утворює лише привід і підстави для перевірки такої інформації, може породжувати певні сумніви щодо законності господарських операцій платника податків, однак не є беззаперечним доказом того факту, що в дійсності товари, послуги не отримувались платником податків від його контрагента.

При цьому, податкові повідомлення-рішення, на підставі яких визначаються податкові зобов'язання платника податків, приймаються податковим органом за результатами оцінки фінансово-господарських документів, активів та інших обставин господарської діяльності особи, з дотриманням визначеної законом процедури, висновки податкового органу не можуть ґрунтуватися на неперевірених припущеннях чи суб'єктивних думках посадових осіб інших податкових органів, а повинні доказуватись як факт і підтверджуватись документально.

Стосовно підстав, які слугували для висновків акту перевірки і винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зокрема існування досудового розслідування по кримінальному провадженню, колегія суддів вважає їх не обґрунтованими, так як до винесення вироку в рамках кримінального провадження, матеріали досудового розслідування, а також ухвали слідчого судді про надання дозволу на проведення окремих слідчих дій, не можуть вважатись належним доказом в адміністративному судочинстві, оскільки доказове значення в адміністративному процесі може мати виключно вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили.

Колегія суддів враховує правову позицію, викладену в постановах Верховного Суду від 20.02.2018 по справі № 813/4931/13-а, від 06.02.2018 по справі № 802/4940/14, від 25.01.2015 у справі № 826/17411/16 згідно якої податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку від дотримання його контрагентом податкової дисципліни та правильності ведення ним податкового або бухгалтерського обліку.

Тобто, у разі реальності господарської операції, як у даній ситуації, платник не може відповідати за порушення, допущені контрагентом, якщо не буде доведено його безпосередню участь у зловживанні цієї особи.

Проте, посадовими особами відповідача під час здійснення перевірки таких обставин не встановлено. До акту перевірки не надано пояснень посадових та відповідальних за господарські операції осіб позивача, отриманих задля з'ясування обставин отримання товарів (робіт, послуг). Ці обставини не досліджені, та їм не надано належного спростування. До уваги відповідачем прийнята виключно наявна податкова інформація, що може свідчити про упереджене та необ'єктивне ставлення до підконтрольного суб'єкта, суб'єктивність висновків контролюючого органу на власну користь

Відповідач не надав жодних доказів на підтвердження того, що позивач, як платник податку, діяв без належної обачності й обережності і йому було відомо про можливі порушення, які допускав контрагент, або що самостійною діловою метою здійснення господарських операцій з даними підприємствами було одержання позивачем незаконної податкової вигоди.

Тому, можливі порушення контрагента позивача вимог податкового законодавства щодо відображення господарських операцій в податковому обліку та сплати податків спричиняє негативні наслідки саме для них, а не для позивача.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність спірних податкових повідомлень-рішень з огляду на наявність у матеріалах справи вироку Вишгородського районного суду Київської області від 15.11.2016 по справі № 363/2887/16-к, яким керівника ТОВ Еко Смарт ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною першою ст. 205-1 Кримінального кодексу України (а.с. 210-212 Том I).

У відповідності до вказаного вироку ОСОБА_2 у період 03 листопада 2014 року, перебуваючи на Севастопольській площі Солом'янського району, у зв'язку з тяжким матеріальним становищем, усвідомлюючи, що його дії будуть мати злочинний характер, з метою отримання грошової винагороди, вступив в злочинну змову з невстановленим досудовим слідством особами, дії яких були направлені на досягнення злочинного умислу а саме: створення на своє ім'я ТОВ Еко-Смарт , з метою прикриття незаконної діяльності , що полягли у подальшому використанні статутних та реєстраційних даних з метою надання можливості формування податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток підприємств , підприємствам реального сектору економіки.

У подальшому, ОСОБА_2 діючи умисно з метою прикриття незаконної діяльності за грошову винагороду від невстановлених досудовим слідством осіб, 03 листопада 2014 року, на вулиці Ігорівській на території Подільського району міста Києва, в приміщенні приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, у денний період часу реєстраційні документи ТОВ Еко-Смарт , з метою створення даного підприємства, а саме: Протокол №1 від 03.11.2014 Загальних зборів учасників ТОВ Еко-Смарт , Статут ТОВ Еко-Смарт .

З метою реалізації злочинного умислу, ОСОБА_2 передав реєстраційні документи ТОВ Еко-Смарт невстановленій досудовим слідством особі, яка в подальшому дані документи 03.11.2014 надала до державного реєстратора реєстраційної служби Вишгородського районного управління юстиції у Київській області, що знаходиться за адресою: вул. Кургузова, 13, м. Вишгород, Київської області для проведення реєстраційних дій, а саме: реєстрація ТОВ Еко-Смарт .

Враховуючи вищевикладене, ОСОБА_2, створив на своє ім'я ТОВ Еко-Смарт та одночасно взяв на себе обов'язки, передбачені посадою директора в частині ведення фінансово-господарської діяльності, організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, усвідомлюючи покладену на нього відповідальність службової особи та передбачаючи настання суспільно-небезпечних наслідків, щодо прикриття незаконної діяльності, усвідомлював що не прийматиме жодної участі у подальшому веденні фінансово-господарської діяльності підприємства ТОВ Еко-Смарт .

При цьому, після створення ТОВ Еко-Смарт , ОСОБА_2, печатку підприємства не отримував, первинну бухгалтерську, податкову, фінансову звітність не формував, та не підписував.

Щодо наявності вироку у кримінальному провадженні, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини шостої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Проте, сам факт наявності вироку у кримінальному провадженні не дає підстав для автоматичного висновку про нереальність господарських операцій, внаслідок чого є нагальна необхідність перевіряти доведеність кожного податкового правопорушення і здійснювати комплексне дослідження усіх складових господарських операцій, з врахуванням обставин, встановлених вироком, який набрав законної сили, періоду часу, за який такі обставини встановлені, а також конкретної особи та наслідки її дій.

Аналогічна правова позиція, викладена викладена в постанові Верховного суду у справі №826/10205/16.

Враховуючи вказану правову позицію та враховуючи фактичні обставини справи висновок суду першої інстанції про наявність вироку суду, вказує на те, що господарські операції з постачання товару не мали реального характеру є помилковим, оскільки зазначеним вироком не встановлено фіктивності саме господарських операцій між позивачем та ТОВ Еко Смарт , за результатами яких винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення, а лише встановлено факт реєстрації ТОВ Еко Смарт на імя ОСОБА_2 з метою прикриття незаконної діяльності невстановлених осіб, які використали ТОВ Еко Смарт для прикриття своєї незаконної діяльності, що саме по собі не є достатнім і необхідним, в розумінні ст.ст. 73,74 КАС України, доказом, що підтверджує обставини нереальності спірних господарських операцій, та не виключає факт здійснення реальних господарських операцій, які підтверджено первинними документами.

Отже, колегія суддів ввжає, що доводи та висновки відповідача викладені у акті перевірки щодо нереальності господарських операцій позивача з контрагентами є такими, що ґрунтуються на припущеннях податкового органу та не підтверджені відповідними доказами, так як судом встановлено, що факт здійснення господарських операцій позивача із контрагентами підтверджений наданими позивачем під час перевірки первинними документами.

Крім того необхідно зазначити, що контрагенти позивача на момент укладення та виконання договорів були зареєстровані як платники податків.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з його контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій, а факт надання послуг, використання позивачем отриманого товару та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності.

Посилання відповідача на недобросовісність намірів контрагентів у здійсненні господарських відносин, не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на те, що недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (навіть якщо і мало місце) має правові наслідки саме для такого контрагента, адже порушення платником податків вимог податкового законодавства має персональний характер, тобто тягне за собою застосування заходів відповідальності саме для такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

У будь-якому випадку реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов'язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган знаходиться за межами господарської компетенції суб'єкта господарювання та не входить до прав та обов'язків платника податку, зокрема на додану вартість, що доводить додаткове не передбачене законом обтяження, у межах спірних відносин позивача, як платника податку.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №803/2094/15.

Отже проведені господарські операції мали реальну господарську ціль - забезпечення діяльності позивача та досягнення його мети - отримання прибутку. Товари та послуги отримані від контрагентів мали реальний і товарний характер та були використані в межах господарської діяльності в оподатковуваних операціях. Зазначене підтверджується обставинами, викладеними вище і документами, які були предметом перевірки.

При цьому, будь яких доказів на підтвердження того, що позивач або контрагенти позивача не мали адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань по спірним операціям та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання знятих зобов'язань, в акті перевірки співробітниками податкового органу не наведено, і суду апеляційної інстанції відповідачем не надано.

Висновки відповідача про нереальність, що покладені в основу оспорюваних податкових повідомлень-рішень, ґрунтується виключно на припущеннях податкового органу, оскільки всі необхідні первинні документи були надані позивачем під час проведення перевірки.

Так, у справах Інтерсплав проти України (2007 рік), Булвес АТ проти Болгарії (2009 рік) та Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік) податковими органами України та Болгарії платники ПДВ були позбавлені права на податковий кредит / бюджетне відшкодування у зв'язку з виявленням зловживань з боку їх постачальників, спрямованих на незаконне бюджетне відшкодування ПДВ.

Проаналізувавши справу Інтерсплав проти України , Європейський суд дійшов висновку, що право на відрахування (відшкодування) податку також може визнаватися власністю особи та відзначив, що перешкоджання відшкодуванню (відрахуванню) ПДВ могло бути виправдане, лише якщо б у податковому правопорушенні був замішаний сам платник.

Зокрема, у висновку в справі Булвес АТ проти Болгарії Європейський суд вказав, що платник (позивач) не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку. На думку Європейського суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника (позивача), що порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності з огляду на таке. Європейський суд визнав, що, оскільки компанія (позивач) в повному обсязі і своєчасно виконала свої обов'язки з дотримання встановлених державою норм стосовно сплати податку на додану вартість, не мала способів для забезпечення виконання податкових обов'язків постачальником і не знала про невиконання останнім своїх обов'язків, вона могла правомірно очікувати отримання вигоди від застосування одного з основних правил системи оподаткування ПДВ, а саме - визнання права на відрахування вхідного ПДВ, який був сплачений постачальнику. Більше того, тільки після пред'явлення такого податку до відрахування та проведення податковими органами зустрічної перевірки постачальника могло бути встановлено, чи виконав постачальник свій обов'язок щодо подання звітності з ПДВ у повному обсязі. Таким чином, Європейський суд визнав, що право компанії (позивача) на пред'явлення вхідного ПДВ до відрахування утворило, щонайменше, правомірне очікування того, що їй буде надана ефективна можливість реалізувати своє майнове право, яке могло бути прирівняне до майна у розумінні статті 1 Протоколу № 1 (п. 57 рішення). Європейський суд окремо відзначив, що компанія (позивач) не мала абсолютно ніяких повноважень відстежувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків щодо складання та подання звітності з ПДВ, а також обов'язки по сплаті ПДВ та інших зобов'язань. Відповідно, Європейський суд визнав, що, незважаючи на повне виконання своїх обов'язків, компанія (Позивач) була поставлена в несприятливе становище через неясність щодо того, чи може вона відрахувати сплачений постачальнику вхідний ПДВ, оскільки визнання чи невизнання права на відрахування податку також залежало від висновків податкових органів з приводу того, чи своєчасно виконав постачальник свої обов'язки з поданням звітності з ПДВ та інші обов'язки (п. 69 рішення). Європейський суд погодився з тим, що, коли держава (відповідач) має інформацію про зловживання з боку певної фізичної або юридичної особи (контрагента), вона може вживати відповідних заходів щодо попередження, припинення чи покарання таких зловживань. Однак, якщо національна влада (відповідач) за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи (позивача) у зловживанні, пов'язаному зі сплатою ПДВ, який нараховується з операцій в ланцюжку поставок, або будь-яких вказівок на поінформованість про таке порушення, все ж карає одержувача (позивача), який повністю виконав свої обов'язки, за дії або бездіяльність постачальника, то влада (відповідач) виходить за рамки розумного і порушує справедливий баланс, який має бути дотриманий між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності (п. 70 рішення).

Аналогічних висновків Європейський суд дійшов й у справі Бізнес Супорт Центр проти Болгарії .

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що операції позивача з його контрагентами здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій.

Проаналізувавши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції невірно надана правова оцінка обставинам справи, а тому апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальною Пром Маркет задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 жовтня 2018 року - скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Маркет до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити .

Скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві №№ 0856140101, 0857140101, 0858140101 від 25.10.2017.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (Код ЄДРПОУ 39439980, місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Пром Маркет (Код ЄДРПОУ 36241485, місцезнаходження: 03048, м. Київ, вул. І.Пулюя, 2, кВ. 272) витрати, пов'язані із судом збором в розмірі 13 519,16 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повний текст постанови виготовлено 04.02.2019.

Головуючий-суддя: А.Ю. Кучма

Судді: В.О. Аліменко

Н.В. Безименна