Рішення

від 27.10.2022 по справі 287/922/22

ОЛЕВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/922/22

2/287/545/22

ЗАОЧНЕ Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 жовтня 2022 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючоїсудді Кононихіної Н.Ю.

за участю секретаря судового засідання Корнєйчук О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Олевську в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф» про стягнення заборгованості із заробітної плати працівнику при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

08 липня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дочірнього підприємства «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф», в якому просить стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 45425,55 грн. та середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 14417 грн. 76 коп.

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що перебував у трудових відносинах з відповідачем з 01.12.2015 року по 01.06.2022 року та працював на посаді механіка торфодільниці «Чистина» Дочірнього підприємства «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф». Станом на дату звільнення жодних розрахунків з позивачем проведено не було. Вважає, що заборгованість повинна бути виплачена йому в обов`язковому порядку, у зв`язку з чим звернувся до суду на підставі ст. 116 КЗпП України.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 11.07.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф» про стягнення заборгованості із заробітної плати працівнику при звільненні залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 03.08.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження по даній цивільній справі та призначено розгляд справи на 27.10.2022 року.

Ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 27.10.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф» про стягнення заборгованості із заробітної плати працівнику при звільненні, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 14417,76 грн. - залишено без розгляду, оскільки позивач сам звернувся з відповідною заявою.

Позивач в судове засідання не з`явився, про дату час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, надав до суду заяву, в якій просить розглянути дану справу у його відсутності та без технічних засобів, підтримує позовні вимоги частково, проти винесення заочного рішення не заперечує.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання не з`явився без повідомлення причин, відзив на позов не надавав.

За змістом ч. 1ст. 131 ЦПК Україниучасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться.

Згідно ч. 1ст. 280 ЦПК Українисуд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: 1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не надав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суддя вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставіст. 280 ЦПК України.

Всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні докази у справі, з`ясувавши обставини, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову з наступних мотивів.

Як передбаченост.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно дост.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідност.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, як зазначено у ст.ст.76,77 ЦПК України, суд встановлює наявність або відсутність обставин, якими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, що містять інформацію щодо предмета доказування.

За змістом ч.2ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно до пункту 4 частини 2 ст.43 ЦПК Україниучасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

У ч.ч. 1, 2, 8 ст.83 ЦПК Українивизначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинний подати докази разом з поданням позовної заяви. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт першийстатті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенції) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (§ 23 рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року № 63566/00). При цьому суд враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Дочірнього підприємства «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф» № 22 від 01.12.2015 року «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 прийнято на роботу механіком торфодільниці «Частина» з 01 грудня 2015 року (а.с. 22).

Позивач ОСОБА_1 звільнений зроботи наказомдиректора Дочірньогопідприємства «Олевськторф»Державного підприємства«Житомирторф» №3від 01.06.2022року за власнимбажанням відповіднодо ст.38КЗпП України. Вказаний наказ винесено на підставі заяви ОСОБА_1 від 01.06.2022 року (а.с.11).

Факт прийняття на роботу та звільнення також вказаний у копії трудової книжки позивача НОМЕР_1 (а.с. 6, 10).

Відповідно до довідки про доходи від 20.06.2022 року №10, виданої ДП «Олевськторф», вбачається, що залишок невиплаченої заробітної плати ОСОБА_1 складає 45425,55 грн. При цьому всього з 01.01.2022 року по 01.06.2022 року нараховано заробітної плати 39700,05 грн., з яких за січень 2022 року 7285,50 грн., за лютий 2022 року 7285,50 грн., березень 2022 року - 3642,75 грн., квітень 2022 року 3642,75 грн., травень 2022 року 2814,85 грн., червень 2022 року 15028,70 грн. (а.с. 12).

Вирішуючи питання стосовно позовної вимоги про стягнення невиплаченої заробітної плати при звільненні, оцінивши надані учасниками справи докази, подані на підтвердження своїх вимог та заперечень, суд приходить до висновку, що між учасниками справи склались правовідносини з приводу утримання оплати праці, якірегулюються як загальними нормамиКонституції України,так і спеціальними нормамиКодексу законів про працю Українита підзаконними нормативно-правовими актами.

Відповідно до положень ст.43 КонституціїУкраїнитаст. 2 КЗпП України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Нормою ч. 1 ст.21 ЗаконуУкраїни «Про оплату праці» установлено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Згідно зі статтею 1 Конвенції "Про захист заробітної плати" № 95, ухваленої генеральною конференцією Міжнародної організації праці та ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін «заробітна плата» означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.

УРішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8- рп/2013у справі № 1-13/2013 зазначено, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків, а також дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Отже, заробітною платою є винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець (власник або уповноважений ним орган підприємства, установи, організації) виплачує працівникові за виконану ним роботу (усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).

Згідно статті 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до ч.1ст.116 КЗпП України,при звільненніпрацівника виплатавсіх сум,що належатьйому відпідприємства,установи,організації,провадиться вдень звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Також, як зазначив Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду під час розгляду цивільної справи № 646/3282/17 (постанова від 19.10.2021) слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах.

Відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (справа «Суханов та Ільченко проти України», заяви № 68385/10 та № 71378/10, рішення від 26 червня 2014 року, справа «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам ІІ проти Німеччини», заява № 42527/98, рішення від 12 липня 2001 року та ін.) «майно» може являти собою «існуюче майно» або засоби, включаючи «право вимоги», відповідно до якого заявник може стверджувати, що він має принаймні «законне сподівання/правомірне очікування» (legitimate expectation) стосовно ефективного здійснення права власності.

Таким чином, відповідно до досліджених матеріалів справи станом на день розгляду справи залишок невиплаченої відповідачем заробітної плати позивачу ОСОБА_1 становить45425 грн. 55 коп., зазначена сума жодним чином не заперечена та не оспорена відповідачем, яка, крім того, вказана у довідці, яка відповідачем і видана ОСОБА_1 , тому суд задовольняє дану позовну вимогу, і саме таку суму вирішує стягнути з відповідача.

Рішеннявиноситьсяу межах заявлених вимог, на підставі наявних матеріалів справи, які на думку суду є законними, обґрунтованими та доведені належними та достатніми доказами, що наявні в матеріалах справи, і підлягають задоволенню частково, оскільки ухвалою Олевського районного суду Житомирської області від 27.10.2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф» про стягнення заборгованості із заробітної плати працівнику при звільненні, в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в сумі 14417,76 грн. - залишено без розгляду.

Керуючисьст. 46 Конституції України, ст. ст.2,47,83,116 Кодексу законів про працю України, ч. 1 ст.21, ст.27 Закон України «Про оплату праці», ст.ст.5,10-13,12,13,43,76- 83,259,263-265,268, 272-273,280-282, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф» про стягнення заборгованості із заробітної плати працівнику при звільненнізадовольнити.

Стягнути зДочірнього підприємства «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф» на користь ОСОБА_1 суму заборгованості із заробітної плати в розмірі 45425 гривень 55 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленомуЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановленихЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт НОМЕР_2 виданий 10.11.2012 року Олевським РС УДМС України в Житомирській області, місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач: Дочірнє підприємство «Олевськторф» Державного підприємства «Житомирторф», код ЄДРПОУ 24698867, місцезнаходження: м. Олевськ, вул. Промислова, 66, Коростенського району, Житомирської області.

Суддя: Н. Ю. Кононихіна