Рішення

від 02.11.2022 по справі 216/2406/21

ЦЕНТРАЛЬНО-МІСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КРИВОГО РОГУ

Справа № 216/2406/21

провадження 2/216/702/22

РІШЕННЯ

іменем України

02 листопада 2022 року місто Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Бутенко М.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Клименко О.В.,

представника позивача - адвоката Велегури М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Кривому Розі Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного університету економіки і технологій, про визнання права власності на нерухоме майно,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного університету економіки і технологій, про визнання права власності на нерухоме майно, в якому просив визнати за ним право власності на гараж, який розташовано за адресою: АДРЕСА_1 .

На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 1972 року йому був наданий для користування автомобіль як інваліду війни 1 групи, який неодноразово замінювали. 01.12.2006 року він отримав у Департаменту соціального захисту населення Дніпропетровської облдержадміністрації на пільгових умовах автомобіль ЗАЗ-110206-41 М, 2006 року випуску.

У 1972 році він з дозволу керівництва виконкому Центрально- Міської Ради м. Кривого Рогу за узгодженням з керівництвом КТРА отримав місце під гараж за адресою: АДРЕСА_1 , для того щоб там ставити автомобіль. Він за свої власні кошти збудував цей гараж, яким користувався з 1972 року по теперішній час. За цей час керівництво технікуму змінилося 3 рази і ні одного разу йому ніхто із керівництва не забороняв користуватися цим гаражем, не чинив ніяких перешкод.

Протягом останніх 6 місяців ректор Державного університету економіки і технологій ( університете правонаступником КТРА) ОСОБА_2 усіляко перешкоджає йому у користуванні цим гаражем, шляхом заварювання дверей та воріт у гараж.

Він неодноразово звертався до керівництва відповідача, однак у досудовому порядку цей спір вирішити не вдалося.

Позивач та його представники ОСОБА_3 в судовому засіданні позовну заяву підтримали просили її задовольнити.

Представник відповідача Сергєєва Н.А. в судовому засіданні проти позовної заяви заперечувала, просили відмовити у її задоволенні, у відзиві на позовну заяву зазначила, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки від 04 червня 2020 року №765 «Деякі питання реорганізації закладів освіти» 30 червня 2020 року був утворений Державний університет економіки і технологій шляхом виділу Криворізького економічного інституту Державного вищого навчального закладу «Київський національний університет імені Вадима Гетьмана» з Державного вищого навчального закладу «Київський національний університет імені Вадима Гетьмана» та Криворізького металургійного інституту Національної металургійної академії України з Національної металургійної академії України.

Згідно п.3 даного Наказу: «реорганізувати шляхом приєднання до Державного університету економіки і технологій» як відокремленого структурного підрозділу «Українського політехнічного технікуму» (код ЄДРПОУ 00193312).

На виконання даного пункту наказу МОН проведені відповідні реєстраційні дії, а саме: 13.08.2020р. проведена державна реєстрація створення відокремленого підрозділу «Український політехнічний технікум Державного університету економіки і технологій», як структурного підрозділу (філії) без права юридичної особи (ДУЕТ код ЄДРПОУ 43754654). Копія виписки з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 02.11.2020р. додається.

Пунктом 6 вище зазначеного Наказу МОН встановлено, що Державний університет економіки і технологій є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Українського політехнічного технікуму (код ЄДРПОУ 00193312).

За Актом приймання-передачі від 24.12.2020р. майно, яке було передане в оперативне управління (володіння і користування) Українському політехнічному технікуму переходить до Державного університету економіки і технологій.

Наказом Державного університету економіки і технологій №199 від 24.12.2020р. державне нерухоме та рухоме майно закріплене за відокремленим структурним підрозділом «Українським політехнічним технікумом Державного університету економіки і технологій» згідно додатку.

18.05.2021р. відокремлений підрозділ «Український політехнічний технікум Державного університету економіки і технологій» був переіменований на відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж «Політехніка» Державного університету економіки і технологій».

24.06.2021р. нерухоме майно, зазначене в Акті приймання-передачі від 24.12.2020р. було зареєстроване за Державним університетом економіки і технологій згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24.06.2021р.,.

Нерухоме майно, про яке зазначає позивач є самочинно збудованим. Дане майно відсутнє в правовстановлювальній та технічній документації за адресою: АДРЕСА_1 , починаючи з 1972 року.

Жодного належного доказу, підтверджуючого надання позивачу земельної ділянки під будівництво гаражу на землях державної власності - позивачем не надано і не існує, оскільки дана земельна ділянка є державною власністю з цільовим призначенням для обслуговування будівель закладів освіти.

Доказом, підтверджуючим, що земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є державною власністю і призначена для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти є витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №2 від 07.02.2017р.

В позові зазначено, що в Українському політехнічному технікумі, правонаступником якого є відповідач, існував наказ про виділення позивачу земельної ділянки для будівництва гаражу. Дана обставина не відповідає дійсності та спростовується листом - відповіддю Голови з реорганізації Українського політехнічного технікуму від 23.06.2021р. №19 про те, що «в архіві Українського політехнічного технікуму відсутній наказ про надання ОСОБА_1 дозволу на будівництво гаражу».

Відповідно до технічного паспорту присадибної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 від 14.12.1972р. на території земельної ділянки розташований гараж, площею -162кв.м., на схематичному плані земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 від 14.12.1972р. (повторна інвентаризація була виконана 14.09.2000р.), розташований гараж, площею 162кв.м., в наказі від 24.12.2020р. №199 Державним університетом економіки і технологій передане на баланс відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж «Політехніка» Державного університету економіки і технологій» нерухоме та рухоме майно згідно переліку, в тому числі і гараж, площею 162кв.м. (в склад якого входить слюсарна майстерня, про що зазначено в листі в.о. директора ВСП «Фаховий коледж «Політехніка» від 22.06.2021р. №224). Копія зазначених документів та фото гаражу додаються.

В листі директора ВСП «Фаховий коледж «Політехніка» Державного університету економіки і технологій» від 22.06.2021р. №224 зазначено, що до гаражу самочинно здійснена прибудова, площею 35,15кв.м. (площа розрахована за зовнішнім обміром). Дана прибудова не перебуває на балансі ВСП «Фаховий коледж «Політехніка» Державного університету економіки і технологій», право встановлювальні документи на прибудову відсутні, технічний стан незадовільний.

Суд, оцінивши докази за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на повному, всебічному та об`єктивному дослідженні обставин справи, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.

За приписами ст. 263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому згідно роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України у п. 2 постанови від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі» рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 3 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 10 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

З урахуванням встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку, що спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються положеннями Земельного кодексу України та Цивільним кодексом України.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за її ст. 13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Так, судом встановлено, що відповідно до наказу Міністерства освіти і науки від 04 червня 2020 року №765 «Деякі питання реорганізації закладів освіти» 30 червня 2020 року був утворений Державний університет економіки і технологій шляхом виділу Криворізького економічного інституту Державного вищого навчального закладу «Київський національний університет імені Вадима Гетьмана» з Державного вищого навчального закладу «Київський національний університет імені Вадима Гетьмана» та Криворізького металургійного інституту Національної металургійної академії України з Національної металургійної академії України.

Згідно з п.3 даного Наказу: «реорганізувати шляхом приєднання до Державного університету економіки і технологій» як відокремленого структурного підрозділу «Українського політехнічного технікуму» (код ЄДРПОУ 00193312).

На виконання даного пункту наказу МОН проведені відповідні реєстраційні дії, а саме: 13.08.2020р. проведена державна реєстрація створення відокремленого підрозділу «Український політехнічний технікум Державного університету економіки і технологій», як структурного підрозділу (філії) без права юридичної особи (ДУЕТ код ЄДРПОУ 43754654).

Пунктом 6 вище зазначеного Наказу МОН встановлено, що Державний університет економіки і технологій є правонаступником всього майна, прав та обов`язків Українського політехнічного технікуму (код ЄДРПОУ 00193312).

За Актом приймання-передачі від 24.12.2020р. майно, яке було передане в оперативне управління (володіння і користування) Українському політехнічному технікуму переходить до Державного університету економіки і технологій.

Наказом Державного університету економіки і технологій №199 від 24.12.2020р. державне нерухоме та рухоме майно закріплене за відокремленим структурним підрозділом «Українським політехнічним технікумом Державного університету економіки і технологій» згідно додатку.

18.05.2021р. відокремлений підрозділ «Український політехнічний технікум Державного університету економіки і технологій» був переіменований на відокремлений структурний підрозділ «Фаховий коледж «Політехніка» Державного університету економіки і технологій».

24.06.2021р. нерухоме майно, зазначене в Акті приймання-передачі від 24.12.2020р. було зареєстроване за Державним університетом економіки і технологій згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 24.06.2021р.

Земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 є державною власністю і призначена для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти є витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №2 від 07.02.2017р., що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29.12.2016 р.

Відповіддю Голови з реорганізації Українського політехнічного технікуму від 23.06.2021р. №19 встановлено, що «в архіві Українського політехнічного технікуму відсутній наказ про надання ОСОБА_1 дозволу на будівництво гаражу».

Відповідно до технічного паспорту присадибної ділянки за адресою: АДРЕСА_2 від 14.12.1972р. на території земельної ділянки розташований гараж, площею -162кв.м., на схематичному плані земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 від 14.12.1972р. (повторна інвентаризація була виконана 14.09.2000р.), розташований гараж, площею 162кв.м., в наказі від 24.12.2020р. №199 Державним університетом економіки і технологій передане на баланс відокремленого структурного підрозділу «Фаховий коледж «Політехніка» Державного університету економіки і технологій» нерухоме та рухоме майно згідно переліку, в тому числі і гараж, площею 162кв.м. (в склад якого входить слюсарна майстерня, про що зазначено в листі в.о. директора ВСП «Фаховий коледж «Політехніка» від 22.06.2021р. №224).

В листі директора ВСП «Фаховий коледж «Політехніка» Державного університету економіки і технологій» від 22.06.2021р. №224 зазначено, що до гаражу самочинно здійснена прибудова, площею 35,15кв.м. (площа розрахована за зовнішнім обміром). Дана прибудова не перебуває на балансі ВСП «Фаховий коледж «Політехніка» Державного університету економіки і технологій», право встановлювальні документи на прибудову відсутні, технічний стан незадовільний.

Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 121 ЗК) або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим цризначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених Законом.

Відповідно ч.1 до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цивільно-процесуального кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.

Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 Т1ТТК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 182 ЦК України «право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.»

Статтею 328ЦК України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Згідно ст. 331 ЦК України «якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.»

Статтею 92 Земельного кодексу України, визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації осіб з інвалідністю України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку;

е) оператор газотранспортної системи та оператор системи передачі.

Відповідно до викладеного позивач не має права власності на нерухоме майно та не може набути права постійного користування на землі державної власності.

Крім того, відповідно до першою статті 376 ЦК України самочинно збудованим вважається об`єкт нерухомості, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного документа чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Згідно з частиною третьою статті 376 ЦК України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина четверта статті 376 ЦК України).

З контексту частин третьої, четвертої статті 376 ЦК України необхідно зробити висновок, що частина третя цієї статті застосовується не лише до випадків порушення вимог законодавства щодо дотримання цільового призначення земель, а й до випадків, коли відсутнє таке порушення, але особа здійснює будівництво на земельній ділянці, яка їй не належить. Аналіз норм права, викладених у зазначених частинах статті 376 ЦК України, дає підстави для висновку про те, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки забудовнику власником під уже збудоване нерухоме майно.

При цьому необхідно ураховувати положення частини першої статті 376 ЦК України, а саме: наявність в особи, яка здійснила будівництво, належного дозволу та належно затвердженого проекту, а також відсутність істотних порушень будівельних норм і правил під час будівництва об`єкта.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1328цс15».

До початку реалізації права на забудову конкретної земельної ділянки особа зобов`язана у встановленому порядку набути право власності або користування на цю земельну ділянку.

Особа, яка здійснила самочинне будівництво об`єкта на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, не може набути право власності на нього в порядку статті 331 ЦК України.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 28 січня 2015 року у справі № 6-225цс14.

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва) 30.03.2012 № 6:

«Пункт 4. Будівництвом об`єкта нерухомості на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, вважається спорудження таких об`єктів на земельній ділянці, що не віднесена до земель житлової й громадської забудови, зокрема, наданій для ведення городництва, сінокосіння, випасання худоби

тощо, цільове призначення або вид використання якої не змінено в установленому законом порядку.

Під наданням земельної ділянки слід розуміти рішення компетентного органу влади чи органу місцевого самоврядування про передачу земельної ділянки у власність або надання у користування, або передачу права користування земельною ділянкою на підставі цивільно-правових договорів із фізичною чи юридичною особою.

Не може вважатися наданням земельної ділянки лише рішення компетентного органу влади про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або для розробки проекту забудови.

Пункт 6. Право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці.

Це майно не є об`єктом права власності, воно не може бути предметом поділу та встановлення порядку користування в судовому порядку; на нього не може бути звернено стягнення за виконавчими документами, у тому числі продаж його з прилюдних торгів.

Пункт 8. Право на будівництво нерухомого майна (забудову) мають власники земельних ділянок (стаття 90 ЗК), землекористувачі (стаття 95 ЗК), особи, які набули права користування чужою земельною ділянкою (суперфіцій) за договором із власником земельної ділянки (стаття 1021 ЗК) або з інших передбачених законом підстав.

Власником або землекористувачем' земельної ділянки право на її забудову (будівництво) реалізується за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням та видом відповідно до містобудівних умов і обмежень, встановлених законодавством.

Право на забудову виникає у особи, яка набула права на земельну ділянку на законних підставах, після здійснення нею дій, передбачених статтями 26 - 32 Закону № 3038-VI.

Пункт 10. Позов про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно на чужій земельній ділянці може бути пред`явлено до органу державної влади або органу місцевого самоврядування та власника (користувача) земельної ділянки у випадку забудови на земельній ділянці, яка належить до державної чи комунальної власності або фізичній чи юридичній особі.

У разі пред`явлення позову про визнання права власності на самочинно збудований об`єкт нерухомості до неналежного відповідача (наприклад, до бюро технічної інвентаризації чи лише до певної фізичної особи) суд залежно від предмета позову та обставин справи у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК, має вирішити питання про його заміну на належного відповідача або із власної ініціативи у порядку, передбаченому частиною другою статті 35 ЦПК, залучає відповідний державний орган чи орган місцевого самоврядування як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета позову, також відповідно до частини третьої статті 45 ЦПК залучає до участі у справі відповідну інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю для надання висновків на виконання її повноважень.

Пункт 12. У справах, пов`язаних із самочинним будівництвом нерухомого майна, суди мають враховувати, що за загальним правилом особа, яка здійснила або здійснює таке будівництво, не набуває права власності на нього (частина друга статті 376 ЦК).

Пункт 21. При вирішенні позову про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно суд має виходити з того, що право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише за наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи та передбачених статтями 27. 29 - 31 Закону № 3038-VI, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт (статті 34, 37 цього Закону).

Таким чином, позивач в своєму позові не довів, що він є особою, якій належить право вимоги за пред`явленим в суді позовом про визнання права власності на самочинне будівництво на підставі частини третьої статті 376 ЦК України, оскільки відсутні докази того, що саме він здійснив спірне самочинне будівництво, у зв`язку із чим у задоволенні позову належить відмовити.

Частина 1 статті 133 ЦПК України передбачає, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Частиною 1 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, а задоволенні позові відмовлено в повному обсязі, судові витрати необхідно компенсувати за рахунок держави.

Керуючись ст. ст. 182, 256, 257, 260, 328, 331, 376 Цивільного кодексу України, ст.ст. 90,92, 95, 121 Земельного кодексу України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Державного університету економіки і технологій, про визнання права власності на нерухоме майно, відмовити.

Судові витрати по справі компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 08 листопада 2022 року о 15.00 годині.

Відомості про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: Державний університет економіки і технологій, місце знаходження: м. Кривий Ріг, вул.Медична,16.

Суддя М.В. Бутенко