Постанова

від 10.11.2022 по справі 826/11426/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/11426/18 Головуючий у І інстанції - Маруліна Л.О.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просило визнати протиправними та скасувати наказ № 5919 від 06 квітня 2018 року та податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві № № 0023841404 та 0023851404 від 11 травня 2018 року.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Відповідач не мав права проводити зазначену перевірку та виносити оскаржувані податкові повідомлення-рішення, оскільки діяльність підприємства вже була перевірена в повному обсязі, надані пояснення та їх документальні підтвердження на письмові запити Відповідача. Акт перевірки та податкові повідомлення-рішення складені протиправно, тому підлягають скасуванню.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2019 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс - 2017» - задоволено.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2019 року - скасовано та прийнято нову постанову, якою адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс - 2017» - задоволено.

Визнано протиправним наказ Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 06.04.2018 року № 5919 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Комплектсервіс - 2017»».

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 11.05.2018 року № 0023841404 та № 0023851404.

Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, задоволено частково.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 826/11426/18 скасовано в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 травня 2018 року № 0023841404, № 0023851404 та в частині розподілу судових витрат, а справу № 826/11426/18 в цій частині позовних вимог направлено на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним наказу від 06 квітня 2018 року № 5919 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Комплектсервіс-2017» та залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2019 року в частині відмови в задоволенні цих позовних вимог.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 11.05.2018 року № 0023841404 та № 0023851404.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління ДПС у м. Києві повторно подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі Відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Також Відповідачем вказано, що під час перевірки податковим органом встановлено фінансово-господарські взаємовідносини Позивача з ТОВ «Глобалстронг», ТОВ «Метропромінвест-груп», які не містять ознак реальності господарських операцій, оскільки до перевірки Позивачем не надано товарно-транспортних накладних чи іншого документального підтвердження транспортування товару, поставленого від ТОВ «Глобалстронг» та ТОВ «Метпромінвест-груп». Крім того, контролюючий орган наголошує на відсутності у вказаних контрагентів трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень для виконання обумовленого договорами обсягу робіт та постачання товарів, та на невідповідності номенклатури придбаного та реалізованого товару.

Крім того, Відповідач зазначав, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться відомості про існування кримінальних проваджень щодо створення з метою прикриття незаконної діяльності ТОВ «Глобалстронг», ТОВ «Авент Лімітед» та ТОВ «Арон Компані» (контрагенти-постачальники ТОВ «Метпромінвест-груп»).

Відповідач вважає, що контрагенти ТОВ «Комплектсервіс - 2017» здійснювали виконання робіт без мети реального настання правових наслідків, що свідчить про безтоварність проведених фінансово-господарських операцій та про їх лише документальний характер, який суперечить нормам цивільного, податкового законодавства України.

На підставі наведеного Відповідач вказав про відповідність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень вимогам чинного законодавства, підтримавши висновки акта перевірки.

Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги та, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою та не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ГУ ДФС направляло на адресу Позивача запити від 26 січня 2017 року № 10/26-58-12-01-27 (щодо господарських відносин з ТОВ «Промтрейд компані», ТОВ «Деспіна», ТОВ «Хелантіс», ТОВ «Інгрит», ТОВ «Глобалстронг» за грудень 2016 року, далі - Запит № 1), від 29 березня 2017 року № 6799/10/26-15-14-04-04-14 (щодо господарських відносин з ТОВ «Глобалстронг» за грудень 2016 року, далі - Запит № 2), від 04 серпня 2017 року № 24325/10/26-15-14-04-04-14 (щодо господарських відносин з ТОВ «Метпроінвест-Груп» за травень 2017 року, далі - Запит № 3).

Листом № 05 від 7 лютого 2017 року Позивач надав відповідь на Запит № 1, до якої долучив: договори з додатками, акти, платіжні доручення, реєстри довіреностей, картки балансових рахунків 10, 20, 26, 28, 31, 36, 37, 63, 68, 80, 90. Крім того, Позивач наголосив, що сертифікати відповідності товарів, паспорта заводів виробників, дозволи та свідоцтва знаходяться у покупців товарів (оскільки чинне законодавство не містить обов`язкових вимог щодо наявності останніх у продавця); транспортування товарів здійснювалось або приватним транспортом представників ТОВ «Комплектсервіс-2017» або контрагентами Позивача власними силами; транспортні витрати не відносились до валових витрат.

На Запит № 2 Позивач надіслав лист № 07 від 07 квітня 2017 року, в якому зазначено, що відносини із контрагентом ТОВ «Глобалстронг» вже перевірялись контролюючим органом з тих же мотивів, тому відповідь на вказаний запит не надається.

Листом № 37 від 29 серпня 2017 року Позивач частково надав вказані у Запиті № 3 документи.

У зв`язку з ненаданням пояснень та документальних підтверджень на письмові запити від 29 березня 2017 року № 6799/10/26-15-14-04-04-14, від 4 серпня 2017 року № 24325/10/26-15-14-04-04-14 відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 ПК України ГУ ДФС прийнято наказ від 06 квітня 2018 року № 5919 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Комплектсервіс-2017».

На підставі направлення від 10 квітня 2018 року № 628/26-15-14-04-04 та на підставі наказу від 06 квітня 2018 року № 5919 посадовими особами ГУ ДФС проведено позапланову виїзну документальну перевірку ТОВ «Комплектсервіс-2017» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських операцій з контрагентами-постачальниками ТОВ «Глобалстронг» за грудень 2016 року та ТОВ «Метпромінвест-груп» за травень 2017 року, за результатами якої складено акт № 409/26-15-14-04-04/38578491 від 23 квітня 2018 року.

Перевіркою встановлено порушення Позивачем пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200.1 статті 200 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 674109,00 грн, в тому числі за грудень 2016 року - на 384784,00 грн, за травень 2017 року - на 289325,00 грн, завищено суму від`ємного значення різниці між сумою податкових зобов`язань та податкового кредиту за травень 2017 року на 18959,00 грн.

На підставі вказаного акта перевірки Відповідачем 11 травня 2018 року прийнято податкові повідомлення-рішення:

- № 0023841404, яким Позивачу зменшено суму від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного (звітного) податкового періоду, на 18959,00 грн;

- № 0023851404, яким Позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на 1011163,00 грн, в тому числі за основним зобов`язанням - на 674109,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - на 337054,00 грн.

Позивачем оскаржено вказані податкові повідомлення-рішення в адміністративному порядку, за результатом розгляду якого рішенням Державної фіскальної служби України від 04 липня 2018 року № 22439/6/99-99-11-01-01-25 вказані податкові повідомлення-рішення залишено без змін, а скаргу Позивача - без задоволення.

Вважаючи вказані наказ та податкові повідомлення-рішення протиправними, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції у рішенні від 11 липня 2019 року виходив з того, що не за усіма направленими Позивачу запитами останній надав відповідні пояснення з документальним підтвердженням, що свідчить про правомірність прийняття оскарженого наказу.

По суті виявлених контролюючим органом порушень суд першої інстанції погодився з висновками акта перевірки щодо відсутності у контрагентів Позивача трудових ресурсів та основних засобів для виконання обумовленого договорами обсягу робіт та постачання товарів. Сукупність наданих ТОВ «Комплектстройсервіс-2017» документів не підтверджує реальність спірних господарських операцій.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нову постанову про задоволення позову, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 11 листопада 2019 року вказала, що запити ГУ ДФС від 26 січня 2017 року та від 29 березня 2017 року за своїм змістом дублюють один одного. Колегія суддів врахувала, що на перший запит Позивач надав відповідні пояснення та первинні документи. Щодо наданої Позивачем відповіді на запит від 04 серпня 2018 року колегія суддів не погодилася із висновками суду першої інстанції, що Позивач не надав пояснень по суті запиту, оскільки відповідна форма таких пояснень не передбачена вимогами чинного законодавства. Крім того, Відповідач не надав суду журнал реєстрації перевірок платника податків, на запис у якому міститься вказівка в акті перевірки. Вказане у своїй сукупності, на думку колегії суддів, вказувало на незаконність призначеної ГУ ДФС перевірки.

Щодо суті встановлених під час перевірки порушень колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 11 листопада 2019 року вказала, що складання товарно-транспортних накладних необов`язкове при укладенні договорів поставки товару. З приводу доводів контролюючого органу про придбання та реалізацію контрагентами Позивача у періоді, що перевірявся, різних за номенклатурою товарів колегія суддів зауважила, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність податкового обліку від дотримання податкової дисципліни його контрагентами. Доводи Відповідача, що надані Позивачем акти виконаних робіт не містять деталізації господарської операції, були відхилені колегією суддів, оскільки з сукупного аналізу первинної документації можна встановити зміст та обсяг цих операцій. Надані до перевірки первинні документи не містять дефектів форми, а придбаний товар було реалізовано в подальшому іншим суб`єктам господарювання.

Постановою Верховного Суду від 16 грудня 2020 року касаційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві, правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві, задоволено частково.

Скасовуючи рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 липня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 826/11426/18 в частині позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 11 травня 2018 року № 0023841404, № 0023851404, в частині розподілу судових витрат, та направляючи в цій частині позовних вимог справу № 826/11426/18 на новий розгляд до Окружного адміністративного суду міста Києва, Верховний Суд у постанові від 16 грудня 2020 року виходив з того, що для встановлення або спростування постачання товарів/послуг у межах господарської діяльності необхідно встановити зміст господарських операцій, договірні умови, фактичний порядок надання поставок, обсяги і зміст, мету придбання, належним чином дослідити первинні бухгалтерські документи, складені щодо господарських операцій, з`ясувати, чи розкривають первинні документи зміст операцій, та оцінювати такі докази кожний окремо та у їх сукупності, а також у сукупності з іншими доказами у справі. Водночас, такого дослідження судами зроблено не було.

Задовольняючи адміністративний позов в даній адміністративній справі суд першої інстанції у рішенні яке переглядається від 17 січня 2022 року дійшов висновку про те, що сама по собі наявність чи відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформлені не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших документів вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язання платника податків у зв`язку з його господарською діяльністю мали місце.

Так, усі первинні документи, що підтверджують факт здійснення господарських операцій - договори, видаткові та податкові накладні, інші документи, що підтверджують отримання та використання продукції, надані податковому органу та містяться у матеріалах справи.

Проте, доводи та висновки Відповідача ґрунтуються лише на припущеннях та не мають під собою жодного документального підґрунтя або мотивування.

Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов висновку, що Відповідач на виконання вимог КАС України, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження Позивача, а відтак, не довів правомірності винесених на підставі Акту перевірки від 23.04.2018 року № 409/26-15-14-04-04/38578491 оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів звертає увагу, що Верховним Судом у постанові від 16 грудня 2020 року у даній адміністративній справі також було наголошено, що суди попередніх інстанцій не скористались наданими їм процесуальними можливостями щодо допиту відповідних посадових осіб контрагентів Позивача як свідків з метою підтвердження або спростування реальності господарських відносин з Позивачем. Такі відомості та відповідні пояснення можуть бути враховані судами при перевірці доводів контролюючого органу про відсутність або недостатню кількість у контрагентів Позивача трудових ресурсів у сукупності з аналізом того, чи вимагає специфіка відповідної операції значної кількості трудових ресурсів; чи залучались контрагентами субпідрядні організації або працівники на умовах цивільно-правових договорів для виконання відповідних робіт чи виробництва товару.

Відповідачем до суду першої інстанції було подано заяву про виклик свідка, а саме, директора ТОВ «Глобалстронг» ОСОБА_1 з метою підтвердження або спростування ведення господарської діяльності ТОВ «Глобалстронг».

Позивачем подано пояснення щодо виклику свідків, в яких останній не заперечував проти виклику в судове засідання в якості свідків директорів контрагентів, господарські операції з якими були предметом оспорюваної у даній адміністративній справі перевірки, оскільки останні є зареєстрованими та діючими.

Також, з метою повного та всебічного розгляду справи, ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 жовтня 2022 року викликано в судове засідання для допиту в якості свідків директорів ТОВ «Глобалстронг» ОСОБА_1 та ТОВ «Метпромінвест-груп» ОСОБА_2 .

Запропоновано ОСОБА_1 надати письмові пояснення з приводу господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» за грудень 2016 року.

Запропоновано ОСОБА_2 надати письмові пояснення з приводу господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» за травень 2017 року.

Попереджено свідків про кримінальну відповідальність, передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України, за завідомо неправдиве показання чи відмову від давання показань на вимогу суду.

При розгляді апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказу та податкових повідомлень рішень оголошено перерву в судовому засіданні до 10 листопада 2022 року для виклику свідків.

Таким чином, колегією суддів вжито визначені постановою Верховного Суду у постанові від 16 грудня 2020 року у даній адміністративній справі заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, проте з незалежних від суду причин в судове засідання, призначене 10 листопада 2022 року директори ТОВ «Глобалстронг» ОСОБА_1 та ТОВ «Метпромінвест-груп» ОСОБА_2 до суду апеляційної інстанції для допиту в якості свідків, не з`явилися, про причини неможливості прибуття до суду не повідомили і з проханням про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції не звертались, та будь які письмові пояснення з приводу господарських взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю «Комплектсервіс-2017» директорами контрагентів надано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що положеннями п.п. 1, 4 ст. 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Так, статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частинами 1, 2 статті 73 КАС України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 2 статті 74 КАС України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (частина 1 статті 75 КАС України).

Згідно із статтею 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Колегія суддів звертає увагу, що пояснень директорів контрагентів Позивача, Відповідачем не відбиралося та не досліджувалося, у зв`язку з чим в межах розгляду даної адміністративної справи здійснюватиметься оцінка, аналіз та перевірка документів, складених за результатами спірних господарських операцій, тобто письмові докази.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України).

Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.

У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідачем зроблено висновок про нереальність здійснення господарських операцій за участю ТОВ «Комплектсервіс-2017» та його контрагентів - ТОВ «Глобалстронг», ТОВ «Метпромінвест-груп».

Оцінюючи такі доводи контролюючого органу, суд першої інстанції правомірно виходив з наступного.

Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Позивач здійснює такі види діяльності: код КВЕД 46.51 Оптова торгівля комп`ютерами, периферійним устаткованням і програмним забезпеченням (основний); код КВЕД 18.12 Друкування іншої продукції; код КВЕД 43.39 Інші роботи із завершення будівництва; код КВЕД 46.39 Неспеціалізована оптова торгівля продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; код КВЕД 46.43 Оптова торгівля побутовими електротоварами й електронною апаратурою побутового призначення для приймання, записування, відтворювання звуку й зображення; код КВЕД 46.49 Оптова торгівля іншими товарами господарського призначення; код КВЕД 82.30 Організування конгресів і торговельних виставок; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 47.11 Роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами; код КВЕД 47.19 Інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах; код КВЕД 63.99 Надання інших інформаційних послуг, н.в.і.у.; код КВЕД 73.11 Рекламні агентства; код КВЕД 73.12 Посередництво в розміщенні реклами в засобах масової інформації.

14.12.2016 між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Глобалстронг» (Постачальник) укладено договір поставки № 14/12-16 згідно умов якого Постачальник постачає та продає, а Покупець купує Товар партіями та у кількості, яка вказується у видатково-прибуткових накладних, що узгоджуються Сторонами при кожному конкретному постачанні та є невід`ємною частиною даного Договору. Доставка та транспортування даного Товару здійснюється Постачальником за його власні кошти.

Також, 20.12.2016 між ТОВ «Глобалстронг» (Виконавець) та Позивачем (Замовник) укладено договір про надання послуг № 20/12-16 відповідно до якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання протягом дії даного Договору виконувати інформаційні, аналітичні та будь-які інші послуги згідно Актів надання послуг.

03.05.2017 між Позивачем (Покупець) та ТОВ «Метпромінвест-груп» (Постачальник) укладено договір поставки № 03/05-17 згідно умов якого Постачальник постачає та продає, а Покупець купує Товар партіями та у кількості, яка вказується у видатково-прибуткових накладних, що узгоджуються Сторонами при кожному конкретному постачанні та є невід`ємною частиною даного Договору. Доставка та транспортування даного Товару здійснюється Постачальником за його власні кошти.

Крім того, 05.05.2017 між ТОВ «Метпромінвест-груп» (Виконавець) та Позивачем (Замовник) укладено договір про виконання роботи № 05/05-17 відповідно до якого Виконавець зобов`язується за завданням Замовника виконати, відповідно до умов цього Договору, комплекс послуг, що включає в себе обслуговування волоконно-оптичної мережі ТОВ «Мерлин-Телеком» за наступними адресами: вул. Леонтовича, 9 - вул. Ревуцького, 42Г; вул. Ревуцького, 42-Г - вул. Світла, 6; вул. Будівельників, 6 - вул. Лебедєва, 6; вул. Будівельників, 6 - пров. Карельський, 5.

Також, 06.05.2017 між ТОВ «Метпромінвест-груп» (Виконавець) та Позивачем (Замовник) укладено договір про надання послуг № 06/05-17 згідно умов якого Замовник доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання протягом дії даного Договору виконувати інформаційні, аналітичні та будь-які інші послуги згідно Актів надання послуг.

На виконання умов вищезазначених договорів Позивачем до матеріалів справи додано: видаткові накладні, акти прийому-передачі, специфікації, платіжні доручення, податкові накладні зареєстровані в ЄРПН, рахунки-фактури.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи та встановлені судом першої інстанції обставини щодо операцій Позивача з його контрагентами, погоджується з мотивами суду першої інстанції, та приходить до переконання щодо належного відображення останнім спірних операцій в бухгалтерському та податковому обліку.

Крім того, Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів невідповідності господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності Позивача, їх збитковості тощо, які б окремо або в сукупності свідчили, що вчинення таких операцій не було обумовлено розумними економічними причинами (цілями ділового характеру); недостатності у контрагентів трудових та інших ресурсів, які були їм необхідні, однак відсутні.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Позивачем доведено реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Глобалстронг» та ТОВ «Метпромінвест-груп» та що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції будь-яких інших належних доказів нереальності спірних господарських операцій.

Висновки Відповідача ґрунтуються на податковій інформації щодо контрагентів Позивача, а не на аналізі суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних господарських операцій.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається також на те, що в Єдиному державному реєстрі судових рішень містяться відомості про існування кримінальних проваджень щодо створення з метою прикриття незаконної діяльності ТОВ «Глобалстронг», ТОВ «Авент Лімітед» та ТОВ «Арон Компані» (контрагенти-постачальники ТОВ «Метпромінвест-груп»).

Проте, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 дійшла висновку, що до постановлення вироку в межах кримінального провадження протокол допиту під час досудового розслідування не може вважатися належним доказом в адміністративному судочинстві.

Відповідно до частин шостої, сьомої статті 78 КАС України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, вирок щодо посадової особи контрагента за статтею 205 КК України, а також ухвала про звільнення особи від кримінальної відповідальності за цією статтею КК України у зв`язку із закінченням строків давності не можуть створювати преюдицію для адміністративного суду, якщо тільки суд кримінальної юрисдикції не встановив конкретні обставини щодо дій чи бездіяльності Позивача. Такі вирок чи ухвала суду за результатами розгляду кримінального провадження мають оцінюватися адміністративним судом разом з наданими первинними документами та обставинами щодо наявності первинних документів, правильності їх оформлення, можливості виконання (здійснення) спірних господарських операцій, їх зв`язку з господарською діяльністю позивача та можливого використання придбаного товару (робіт, послуг) у подальшій діяльності.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що порушення, допущені одним платником податків, за загальним правилом не впливають на права та обов`язки іншого платника податків; чинне законодавство не покладає на підприємство обов`язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів; так само невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не може бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаності платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Відповідно до частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV відповідальність за несвоєчасне складання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці документи.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що відповідальність, зокрема, за недостовірність відображених у первинних документах даних покладена саме на ту особу, яка склала та підписала ці документи. Відтак кожен з учасників господарської операції відповідає лише за ті відомості, які до первинного документа вносив він сам.

Таким чином, у приписах частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV знайшов відображення принцип індивідуальної відповідальності платника податків.

Водночас немає жодних підстав перекладати на платника податків відповідальність за внесення до первинних документів недостовірних даних іншою особою. Інакше це буде суперечити принципу індивідуальної відповідальності та визначеним у статті 16 ПК України обов`язкам платника податків, до яких не віднесено те, що останній повинен дбати про правомірність податкового обліку контрагента.

При цьому важливо враховувати фактичну можливість платника податків усвідомлювати той факт, що від імені задекларованого в первинних документах суб`єкта господарювання діють неуповноважені особи. Мають бути наявні докази того, що законними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних первинних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у достовірності складених іншими особами первинних документів. Інакше тлумачення норм податкового законодавства фактично перекладає обов`язок здійснення податкового контролю на самих платників податків.

Принцип індивідуальної відповідальності платника податків також застосував ЄСПЛ у рішеннях у справах «Бізнес Супорт Центр проти Болгарії», «Булвес АД проти Болгарії», «Інтерсплав проти України», визначивши, що платник податків не може нести відповідальність за зловживання свого контрагента, якщо не буде доведено залученість цього платника до таких зловживань.

Зокрема, у пунктах 70, 71 рішення у справі «Булвес АД проти Болгарії» ЄСПЛ дійшов висновків, що коли національна влада за відсутності будь-яких вказівок на пряму участь фізичної або юридичної особи у зловживаннях, пов`язаних зі сплатою ПДВ, що нараховується при низці операцій з поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення все-таки карає одержувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов`язання, за дії чи бездіяльність постачальника, який знаходився поза контролем одержувача і по відношенню до якого не було засобів відстеження і забезпечення його старанності, то влада виходить за розумні межі і порушує справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами загальних інтересів і вимогами захисту права власності. Ураховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов`язків з декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов`язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов`язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом з пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду вважала, що платник податків не може бути обмежений у використанні первинного документа для цілей податкового обліку в тому разі, якщо безпосередньо він не вносив до такого документа неправдиві (недостовірні) відомості. Всі негативні наслідки, пов`язані з недостовірністю даних, зазначених у первинному документі, мають покладатися виключно на ту особу, яка їх внесла. Отже, якщо іншою особою були внесені до документа відомості щодо учасника господарської операції, який має дефекти правового статусу, то добросовісний платник податків, який скористався відповідним документом для підтвердження даних свого податкового обліку, не може зазнавати жодних негативних наслідків у тому разі, якщо інші обставини, зазначені в первинному документі, зокрема рух відповідних активів, мали місце. При цьому має враховуватися реальна можливість платника податків пересвідчитися у тому, чи були достовірними відомості, що внесені до первинного документа його контрагентом.

Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що 23 травня 2020 року набрали чинності зміни до статті 112 ПК України, внесені Законом України від 16 січня 2020 року № 466-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві» (далі - Закон № 466-IX).

Так, відповідно до пункту 112.2 статті 112 ПК України (у редакції Закону № 466-IX) особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання. Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.

На думку Великої Палати Верховного Суду, вказані зміни до статті 112 ПК України фактично закріпили нормативно ті підходи, які й на час виникнення спірних правовідносин активно використовувалися в судовій практиці. Суди застосовували доктрини належної обачності та індивідуальної юридичної відповідальності і до прийняття Закону № 466-ІХ (зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду виклав відповідні висновки в постановах від 18 грудня 2018 року у справі № 816/1118/17, від 15 січня 2019 року у справі № 809/2918/13-а та від 20 жовтня 2020 року у справі № 806/705/18). При цьому Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду посилався також і на рішення ЄСПЛ «Інтерсплав проти України», у якому позиція щодо «залученості» платника податків до протиправних діянь контрагента фактично запроваджувала ту саму належну обачність, яка згодом була відображена в Законі № 466-ІХ. До того ж норма частини восьмої статті 9 Закону № 996-ХIV, у якій відображено принцип індивідуальної відповідальності платника податків за внесення недостовірних відомостей до первинних документів, існувала й на час виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, сам факт використання первинних документів з недостовірними даними для підтвердження обставин здійснення господарської операції не повинен автоматично вказувати на безпідставність даних податкового обліку. Натомість контролюючий орган має довести, що платник податків, приймаючи від контрагентів та використовуючи певні документи для цілей податкового обліку, діяв нерозумно, недобросовісно або без належної обачності. А це також пов`язано з фактичною можливістю й економічною доцільністю перевірки самим платником податків достовірності відомостей, які були включені до первинних документів. Мають бути наявні докази того, що розумними заходами добросовісний платник податків міг перевірити правдивість відповідних документів, а також мав достатні підстави, діючи з належною обачністю, для обґрунтованих сумнівів у їх змісті.

Колегія суддів звертає увагу, що Відповідачем не надано ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між Позивачем та контрагентами не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та, які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов`язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов`язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагентів на предмет виконання ними вимог податкового законодавства чи походження товару під час його придбання, перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ до податкового кредиту, з чим погоджується колегія суддів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 року у справі № К/9901/2558718.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що Позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Первинні бухгалтерські та податкові документи, які складені з дотримання закону і не були визнані судами нікчемними, документально підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між Позивачем та його контрагентами, що призвело до реальних змін майнового стану платника податків.

Щодо посилання Відповідача в апеляційній скарзі на відсутність в контрагентів трудових ресурсів, власних та залучених основних засобів колегія суддів зазначає наступне.

Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 07 липня 2022 року у справі № 160/3364/19 доводи Відповідача щодо відсутності в контрагентів Позивача трудових та матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності, не виключають можливість виконання господарської операції, не спростовують обставин поставки товару, адже така діяльність може здійснюватися не лише за рахунок власних ресурсів, але й за рахунок ресурсів, що належать іншим особам (найманих ресурсів). Разом із цим Відповідач не обґрунтував, який обсяг трудових та матеріальних ресурсів необхідно мати підприємству для здійснення такої господарської діяльності та чим це підтверджується.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові зазначила, що контролюючий орган на порушення вимог статті 77 КАС України не довів та не надав належних, достатніх та допустимих доказів, які б свідчили, що наявні в контрагентів по ланцюгу постачання трудові ресурси та матеріально-технічне забезпечення тощо були недостатніми для проведення господарської діяльності з поставки товару, обумовленого укладеними договорами з Позивачем. Відповідач також не довів та не надав належні докази, які б свідчили про наявність фактів протиправної поведінки Позивача та про обізнаність платника податків щодо протиправної поведінки його контрагентів і злагодженості дій між ними.

Висновки про відсутність у контрагентів трудових та матеріальних ресурсів зроблено контролюючим органом на підставі аналізу зібраної та опрацьованої узагальненої податкової інформації, однак така податкова інформація носить виключно інформативний характер. Посилання контролюючого органу на таку інформацію, як критерій оцінки реальності господарських операцій, є безпідставними, оскільки фактично надані до перевірки первинні документи не були проаналізовані в акті перевірки, а тому така інформація не відповідає критерію юридичної значимості та не є допустимим і достовірним доказом у розумінні процесуального закону. Така інформація сама собою не доводить та не може свідчити про наявність податкових правопорушень, на які посилається Відповідач.

З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що Відповідач обов`язку, визначеного частиною другою статті 77 КАС України, не виконав, безтоварність спірних господарських операцій та, як наслідок, правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень не довів.

На підставі наведеного, колегія суддів зазначає, що норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника отримати певний результат від здійснення господарської операції.

Позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Беручи до уваги індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, у разі порушення контрагентом платника податків чинного законодавства, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи, у зв`язку з чим право платника податків, тобто Позивача, на формування податкового кредиту не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі № 803/1198/16 та від 05 жовтня 2022 року у справі № 826/9671/18.

Також Відповідачем вказано, що під час перевірки податковим органом встановлено фінансово-господарські взаємовідносини Позивача з ТОВ «Глобалстронг», ТОВ «Метропромінвест-груп», які не містять ознак реальності господарських операцій, оскільки до перевірки Позивачем не надано товарно-транспортних накладних чи іншого документального підтвердження транспортування товару, поставленого від ТОВ «Глобалстронг» та ТОВ «Метпромінвест-груп».

Проте, товарно-транспортна накладна не є документом первинного бухгалтерського обліку, що підтверджує факт придбання та продажу товару.

Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997 року не встановлюють правил податкового обліку валових витрат платників податку, а лише встановлюють права, обов`язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників).

При цьому, документи, обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Отже, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом. З урахуванням наведеного, слід зазначити, що оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажів, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його використання у власній господарській діяльності, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій, витрати на які Позивачем віднесено до складу валових витрат, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідачем в доводах апеляційної скарги належно не обґрунтовано наявність підстав для відступу від вищевказаних правових позицій Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, які правомірно враховано на виконання ч. 5 ст. 242 КАС України.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку та не знайшов порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово-господарських взаємовідносинах між Позивачем та його контрагентами, а тому, визначення Позивачу суми грошового зобов`язання є протиправним, з чим погоджується колегія суддів.

У взаємозв`язку з вищенаведеним, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У свою чергу, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність Позивача як платника податків.

При цьому, колегія суддів вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом». Так, наведені Відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між Позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень ст.ст. 73 - 76 КАС України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції не знайшов порушень чинного законодавства щодо оформлення первинних документів у фінансово-господарських взаємовідносинах між Позивачем, ТОВ «Глобалстронг», ТОВ «Метропромінвест-груп», та дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, з чим і погоджується колегія суддів.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Головного управління ДПС у м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 січня 2022 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко

Повний текст складено 10.11.2022 року.