Ухвала від 09.11.2022 по справі 826/19911/14

УХВАЛА

09 листопада 2022 року

м. Київ

справа №826/19911/14

адміністративне провадження № К/9901/20827/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів: Загороднюка А.Г., Шевцової Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк»

до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві,

третя особа ОСОБА_1 ,

за участю ОСОБА_2

про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії,

провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою адвоката Боряк Галини Юріївни - представника ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2015 (головуючий суддя - Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Земляна Г.В., Сорочко Є.О.)

ВСТАНОВИВ:

1. У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа ОСОБА_1 , в якій просило суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Маціборук В.О. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 18.11.2014 ВП №31834223 та зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання рішення у даній справі.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем при винесенні спірної постанови неправомірно застосовано положення ст. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки приписи вказаної правової норми щодо заборони примусового стягнення заставленого майна стосуються лише споживчих кредитів, виданих громадянам України, а у разі якщо іпотека забезпечує кредити, отримані юридичними особами, підприємцями або фізичними особами на неспоживчі цілі, то на них мораторій не розповсюджується.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2015 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Моціборук В.О. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 18.11.2014 ВП №31834223.

4. Судом першої інстанції зазначено, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умов, на підставі яких можуть встановлюватись обмеження щодо примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, визначені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». Так, державним виконавцем не доведено, що квартира, яка була передана в іпотеку, використовується боржником як місце постійного проживання або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, та що у ОСОБА_1 у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно, а також що загальна площа вказаного нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів. На цій підставі суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 апеляційну скаргу особи, що не брала участь у справі, ОСОБА_2 , задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2015 скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» відмовлено.

6. Суд апеляційної інстанції, встановивши, що квартира використовується третьою особою як місце постійного проживання, у ОСОБА_1 у власності не знаходиться іншого нерухомого житлового майна, а також що загальна площа вказаного нерухомого житлового майна не перевищує 140 кв. метрів, дійшов висновку про те, що спірна постанова державного виконавця ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Маціборук В.О. про повернення виконавчого документа стягувачеві від 18.11.2014 ВП №31834223 прийнята відповідачем в межах та на підставі наявних у нього повноважень, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

7. Постановою Верховного Суду від 06.05.2020 постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05.04.2018 скасовано, та направлено справу на новий апеляційний розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

8. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2015 залишено без змін.

9. Суд апеляційної інстанції, з посиланням на ч. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), дійшов висновку про те, що кредит, за яким проводилось стягнення за оскаржуваною постановою ВДВС, не є споживчим, оскільки кошти були видані ОСОБА_3 для задоволення особистих потреб, а не для придбання продукції, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин п. 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

10. Вирішуючи спір між сторонами, суди встановили такі обставини.

11. 07 грудня 2007 року між позивачем та третьою особою - ОСОБА_1 , укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку ПАТ «ПроКредит Банк» передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

12. Вказаний договір підписано в якості забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою від 07.12.2007 №3249 та договорів про надання траншу від 07.12.2007 №1.36253/3249 (з цільовим призначенням - задоволення особистих потреб), від 24.06.2008 №1.39372/3249 (з цільовим призначенням - задоволення особистих потреб), від 27.01.2010 №111.41172/3249 (з цільовим призначенням рефінансування кредиту, виданого позичальнику згідно договору про надання траншу від 07.12.2007 №1.36253/3249), що укладені між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 .

13. 18 листопада 2014 року державним виконавцем ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Маціборук В.О. в межах виконавчого провадження №31834223 при примусовому виконанні виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 07.06.2011 №2218 про звернення стягнення на квартиру з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

14. Вказана постанова мотивована тим, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа, за яким виконання не здійснювалось або здійснено частково, підлягає завершенню, а виконавчий документ - поверненню стягувачеві, на підставі п. 9 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Законом України «Про мораторій та стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена заборона щодо звернення стягнення на майно боржника, що виключає можливість виконання у встановлений спосіб.

15. Судом апеляційної інстанції встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , використовується ОСОБА_1 як місце постійного проживання та що у ОСОБА_1 у власності не знаходиться іншого нерухомого житлового майна, а також що загальна площа вказаного нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири.

16. У серпні 2020 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Боряк Галиною Юріївною подано касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.05.2015 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2020.

17. У касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

18. Скаржник вказує, що суд апеляційної інстанції, зробивши висновок про те, що наданий ОСОБА_3 кредит не є споживчим, неправильно застосував положення ч. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та не застосував п. 11 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», який підлягав застосуванню, згідно з яким споживчий кредит - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

19. Також, скаржник зазначає, що при укладанні кредитного договору саме банк як кредитодавець формував умови кредитного договору, та написання пункту кредитного договору «цільове призначення кредиту - задоволення особистих потреб» це умова саме банку, а не позичальниці, і які саме особисті потреби задовольняються кредитними коштами, має з`ясовувати саме кредитор.

20. У відзиві на касаційну скаргу АТ «ПроКредит Банк» зазначає, що обмеження щодо примусового стягнення заставленого майна стосується виключно споживчих кредитів, виданих громадянам України, та якщо іпотека забезпечує кредити, отримані фізичними особами на неспоживчі цілі, то на такі правовідносини мораторій, введений Законом №1304-VII, не поширюється. Вказує, що органом ДВС не було наведено наявності законних підстав, які слугували для повернення виконавчого документа стягувачу, а сам кредит був отриманий ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності. Також стверджує, що спірне нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 не використовується позичальником - ОСОБА_3 - як місце постійного проживання, оскільки ОСОБА_3 зареєстрована та проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

21. Ухвалою Верховного Суду від 06.07.2022 справу призначено до касаційного розгляду в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

22. Перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, колегія суддів виходить з такого.

23. Спірним питанням у цій справі є застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з п. 1 якого протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

24. Отже, до предмета доказування у цій справі входить визначення наданого ОСОБА_3 кредиту, відповідно до договорів надання траншу від 07.12.2007 №1.36253/3249 та від 24.06.2008 №1.39372/3249, як споживчого.

25. Таке питання входило до предмета доказування і у справах №755/7922/15-ц та №2-2117/2010, розгляд яких здійснювався Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду.

26. Так, у постанові від 03.11.2021 у справі №2-2117/2010 Касаційний цивільний суд зазначив, що кредитний договір, укладений між ВАТ «ВТБ Банк» і позивачем, враховуючи цільове призначення кредиту - на особисті потреби - з огляду на положення п. 23 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», не є споживчим.

27. У постанові від 11.03.2020 у справі №755/7922/15-ц Касаційний цивільний суд, проаналізувавши положення Закону України «Про захист прав споживачів», дійшов аналогічного висновку.

28. Суд виходив з того, що відповідно до визначень, поданих у ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів», споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції. При цьому продукцією є будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб. Оскільки з кредитних договорів, що досліджувалися у вищевказаних справах, прямо не вбачалося, що позичальникам кредитні кошти були надані саме на споживчі цілі чи на придбання продукції, Касаційний цивільний суд дійшов висновків про непоширення на правовідносини положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

29. Колегія суддів вважає за необхідне відступити від наведеного у постановах від 11.03.2020 у справі №755/7922/15-ц та від 03.11.2021 у справі №2-2117/2010 висновку Касаційного цивільного суду щодо визначення типу наданого кредиту, що обґрунтовується наступним.

30. Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про споживче кредитування», згідно з яким споживчий кредит - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, чого не було враховано Касаційним цивільним судом.

31. На переконання колегії суддів, вищезазначені положення Закону України «Про споживче кредитування» мають бути враховані під час вирішення цього спору, адже дозволяють більш повно зрозуміти правову природу споживчого кредиту, його сутність та головні аспекти.

32. З аналізу наведених правових норм вбачається, що кредит, виданий фізичній особі, є споживчим за умови, якщо такий кредит наданий та використовується фізичною особою (споживачем) для придбання продукції для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

33. Касаційний адміністративний суд зазначає, що зазначення у тексті договорів про надання траншу від 07.12.2007 №1.36253/3249 та від 24.06.2008 №1.39372/3249 цільового призначення кредиту як «задоволення особистих потреб», може вказувати на те, що отримані кредитні кошти можуть бути використані фізичною особою як на придбання продукції, так і іншим чином, наприклад, інвестовані, подаровані та ін.

34. Колегія суддів Касаційного адміністративного суду вважає, що у спірних правовідносинах положення Закону України «Про споживче кредитування» в частині визначення споживчого кредиту мають бути спеціальними по відношенню до визначень, поданих у Законі України «Про захист прав споживачів», а тому кредит, наданий ОСОБА_3 відповідно до договорів надання траншу від 07.12.2007 №1.36253/3249 та від 24.06.2008 №1.39372/3249, може бути визнаний споживчим.

35. При цьому Касаційний адміністративний суд вважає слушними доводи касаційної скарги про те, що саме банк як кредитодавець формував умови кредитного договору, та написання пункту кредитного договору «цільове призначення кредиту - задоволення особистих потреб» це умова саме банку, а не позичальниці, і які саме особисті потреби задовольняються кредитними коштами, має з`ясовувати саме кредитор. Тобто, незазначення у договорі формулювання «споживчий кредит» не може бути єдиною підставою для визнання такого кредиту неспоживчим.

36. Також, колегія суддів враховує положення ч. 8 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно з якими нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача (в даному випадку на користь позивача як споживача кредитних послуг банку).

37. Відповідно до частини третьої статті 346 КАС України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об`єднаної палати) іншого касаційного суду.

38. Згідно з ч. 4 ст. 347 КАС України про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частинах першій - четвертій статті 346 цього Кодексу.

39. Враховуючи, що колегія суддів у цій справі вважає за необхідне відступити від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 11.03.2020 у справі №755/7922/15-ц та від 03.11.2021 у справі №2-2117/2010, справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Керуючись ст.ст. 346, 347, 359 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Справу №826/19911/14 за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа ОСОБА_1 , за участю ОСОБА_2 , про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк

Н.В. Шевцова ,

Судді Верховного Суду