Постанова

від 25.12.2024 по справі 826/19911/14

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 грудня 2024 року

м. Київ

справа № 826/19911/14

адміністративне провадження № К/9901/20827/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Жука А.В.,

суддів - Загороднюка А.Г., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк» до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа ОСОБА_1 , за участю ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року (головуючий суддя - Кузьменко В.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року (головуючий суддя - Мєзєнцев Є.І., судді - Земляна Г.В., Сорочко Є.О.),

УСТАНОВИВ:

І. Історія справи

1. У грудні 2014 року Публічне акціонерне товариство «ПроКредит Банк» (далі - ПАТ «ПроКредит Банк») звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві, третя особа ОСОБА_1 , у якій просило суд визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Маціборук В.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 18 листопада 2014 року ВП НОМЕР_1 та зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання рішення у цій справі.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач при винесенні спірної постанови неправомірно застосував положення статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки приписи указаної норми права щодо заборони примусового стягнення заставленого майна стосуються лише споживчих кредитів, виданих громадянам України, а у разі якщо іпотека забезпечує кредити, отримані юридичними особами, підприємцями або фізичними особами на неспоживчі цілі, то на них мораторій не розповсюджується.

3. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Моціборук В.О. про повернення виконавчого документа стягувачу від 18 листопада 2014 року ВП НОМЕР_1.

4. Суд першої інстанції зазначив, що відповідач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження наявності умов, на підставі яких можуть установлюватись обмеження щодо примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, визначені Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». За висновком місцевого адміністративного суду, державний виконавець не довів, що квартира, яка була передана в іпотеку, використовується боржником як місце постійного проживання або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, та що ОСОБА_1 не має у власності іншого нерухомого житлового майна, а також що загальна площа цього нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів. На цій підставі суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

5. Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року апеляційну скаргу особи, що не брала участь у справі, ОСОБА_2 , задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року скасовано та ухвалено нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову ПАТ «ПроКредит Банк» відмовлено.

6. Суд апеляційної інстанції, установивши, що передана в іпотеку квартира використовується ОСОБА_1 як місце постійного проживання, у її власності не перебуває іншого нерухомого житлового майна, а також що загальна площа згаданої квартири не перевищує 140 кв. метрів, дійшов висновку про те, що відповідач прийняв оскаржувану постанову в межах та на підставі наявних у нього повноважень, а тому підстави для визнання її протиправною та скасування відсутні.

7. Постановою Верховного Суду від 06 травня 2020 року постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 05 квітня 2018 року скасовано, та направлено справу на новий апеляційний розгляд до Шостого апеляційного адміністративного суду.

8. Верховний Суд зазначив, що для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення мають бути повністю установлені та з`ясовані обставини справи, а також надана належна правова оцінка доказам, що мають істотне значення для вирішення спору, зокрема рамковій угоді від 07 грудня 2007 року №3249 та договорам про надання траншу від 07 грудня 2007 року №1.36253/3249, від 24 червня 2008 року №1.39372/3249, від 27січня 2010 року №111.41172/3249, що укладені між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 в частині цільового призначення кредиту, з метою установлення наявності або відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

9. За результатами нового розгляду постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року залишено без змін.

10. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для визнання протиправною і скасування оскаржуваної постанови державного виконавця, при цьому, пославшись на положення Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дійшов висновку, що кредит, за яким проводилось стягнення за оскаржуваною постановою державного виконавця, не є споживчим, оскільки кошти були надані ОСОБА_3 для задоволення особистих потреб, а не для придбання продукції, у зв`язку із чим відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву на неї

11. У серпні 2020 року представником ОСОБА_2 - адвокатом Боряк Галиною Юріївною подано касаційну скаргу на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року.

12. У касаційній скарзі скаржник, зазначаючи про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення, та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

13. Касаційна скарга мотивована відсутністю правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах.

14. Скаржник указує, що суд апеляційної інстанції, зробивши висновок про те, що наданий ОСОБА_3 кредит не є споживчим, неправильно застосував положення пункту 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та не застосував пункт 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», який підлягав застосуванню, згідно з яким споживчий кредит - це грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

15. Також, скаржник зазначає, що при укладанні кредитного договору саме банк як кредитодавець формував умови кредитного договору, та написання пункту кредитного договору «цільове призначення кредиту - задоволення особистих потреб» це умова саме банку, а не позичальниці, і які саме особисті потреби задовольняються кредитними коштами, має з`ясовувати саме кредитор.

16. У відзиві на касаційну скаргу АТ «ПроКредит Банк» вважає наведені у касаційній скарзі доводи необґрунтованими, просить цю скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

17. Позивач зазначає, що обмеження щодо примусового стягнення заставленого майна стосується виключно споживчих кредитів, виданих громадянам України, та якщо іпотека забезпечує кредити, отримані фізичними особами на неспоживчі цілі, то на такі правовідносини мораторій, введений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», не поширюється. Указує, що органом державної виконавчої служби не було наведено наявності законних підстав для повернення виконавчого документа стягувачу, а сам кредит був отриманий ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності. Також стверджує, що спірне нерухоме майно, а саме квартира АДРЕСА_1 не використовується позичальником - ОСОБА_3 - як місце постійного проживання, оскільки ОСОБА_3 зареєстрована та проживає в квартирі за адресою: АДРЕСА_2 .

Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції

18. Ухвалою Верховного Суду від 07 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою адвоката Боряк Галини Юріївни - представника ОСОБА_2 , встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

19. Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2021 року скаржнику відмовлено у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі №826/19911/14.

20. Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2022 року адміністративну справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

21. Ухвалою Верховного Суду від 09 листопада 2022 року справу №826/19911/14 передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною третьою статті 346 КАС України у зв`язку з тим, що колегія суддів вважала за потрібне відступити від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постановах від 11 березня 2020 року у справі №755/7922/15-ц та від 03 листопада 2021 року у справі №2-2117/2010,

22. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 07 грудня 2022 року повернула справу №826/19911/14 до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії, мотивувавши це тим, що зазначені в ухвалі від 09 листопада 2022 року постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду не містять висновків щодо визначення типу наданого кредиту для застосування пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», протилежних наведеним касаційним судом в ухвалі про передачу справи, зокрема й указівки на те, що незазначення в договорі формулювання «споживчий кредит» є підставою для визнання такого кредиту неспоживчим.

23. Ухвалою Верховного Суду 29 листопада 2023 року справу №826/19911/14 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у ній матеріалами.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

24. Судами попередніх інстанцій установлено, що 07 грудня 2007 року між позивачем та третьою особою - ОСОБА_1 , укладено договір іпотеки, відповідно до якого в іпотеку ПАТ «ПроКредит Банк» передано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 .

25. Цей договір підписано як забезпечення виконання зобов`язань за рамковою угодою від 07 грудня 2007 року №3249 та договорів про надання траншу від 07 грудня 2007 року №1.36253/3249 (з цільовим призначенням - задоволення особистих потреб), від 24 червня 2008 року №1.39372/3249 (з цільовим призначенням - задоволення особистих потреб), від 27 січня 2010 року №111.41172/3249 (з цільовим призначенням рефінансування кредиту, виданого позичальнику згідно договору про надання траншу від 07 грудня 2007 року №1.36253/3249), що укладені між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 .

26. 18 листопада 2014 року державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві Маціборук В.О. в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 при примусовому виконанні виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 07 червня 2011 року №2218 про звернення стягнення на квартиру з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПроКредит Банк» прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві.

27. Постанову мотивовано тим, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого документа, за яким виконання не здійснювалось або здійснено частково, підлягає завершенню, а виконавчий документ - поверненню стягувачу, на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» установлено заборону щодо звернення стягнення на майно боржника, що виключає можливість виконання документа в установлений спосіб.

ІІІ. Позиція Верховного Суду

28. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

29. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

30. Направляючи справу на новий апеляційний розгляд постановою від 06 травня 2020 року, Верховний Суд указав, що для ухвалення справедливого та об`єктивного рішення належить дослідити наявні у справі докази, зокрема але не виключно, копії рамкової угоди №3249 від 07 грудня 2007 року, та договорів про надання траншу від 07 грудня 2007 року №1.36253/3249, від 24 червня 2008 року №1.39372/3249, від 27 січня 2010 року №111.41172/3249, що укладені між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 , установити цільове призначення кредиту, з метою установлення наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

31. Суд апеляційної інстанції за результатом нового розгляду справи дійшов висновку про те, що кредит, за яким проводилось стягнення за оскаржуваною постановою ВДВС, не є споживчим, оскільки кошти були видані для задоволення особистих потреб, а не для придбання продукції, у зв`язку з чим, констатував відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

32. У тексті касаційної скарги скаржник не погоджується з тлумаченням судом апеляційної інстанції пункту 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), та вважає, що кредит, виданий банком фізичній особі із цільовим призначенням «задоволення особистих потреб», є споживчим кредитом. Зазначає, що на момент звернення до суду із касаційною скаргою відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування пункту 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів».

33. Тож, з огляду на доводи касаційної скарги, з урахуванням постанови Верховного Суду від 06 травня 2020 року у цій справі та висновків суду апеляційної інстанції, викладених в оскаржуваному судовому рішенні, спірним питанням, на яке слід дати відповідь у межах цього касаційного провадження, є визначення цільового призначення кредиту, наданого позичальниці, та установлення наявності/відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

34. Надаючи оцінку спірним правовідносинам у межах підстав касаційного оскарження, з яких було відкрито касаційне провадження у цій справі, колегія суддів зазначає таке.

35. Як установлено судами попередніх інстанцій, іпотечний договір між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_1 укладено з метою забезпечення зобов`язань ОСОБА_3 за рамковою угодою від 07 грудня 2007 року №3249 та договорів про надання траншу від 07 грудня 2007 року №1.36253/3249 (із цільовим призначенням - задоволення особистих потреб), від 24 червня 2008 року №1.39372/3249 (із цільовим призначенням - задоволення особистих потреб), від 27 січня 2010 року №111.41172/3249 (із цільовим призначенням рефінансування кредиту, виданого позичальнику згідно договору про надання траншу від 07 грудня 2007 року №1.36253/3249), що укладені між ПАТ «ПроКредит Банк» та ОСОБА_3 .

36. Згодом, виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу від 07 червня 2011 року №2218 звернуто стягнення на предмет іпотеки - належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 , на користь ПАТ «ПроКредит Банк», проте 18 листопада 2014 року постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у місті Києві в межах виконавчого провадження НОМЕР_1 виконавчий документ повернуто стягувачу. Спірна постанова прийнята на підставі пункту 9 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» з посиланням на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

37. Так, відповідно до пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об`єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об`єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

38. За правилами пункту 4 цього Закону протягом його дії інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

39. Зі змісту зазначеної норми вбачається, що мораторій застосовується за одночасної наявності таких умов:

1) майно виступає як забезпечення зобов`язань громадянина України за споживчими кредитами, наданими в іноземній валюті;

2) таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя;

3) у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;

4) загальна площа квартири, що є предметом іпотеки, не перевищує 140 кв. метрів.

40. Судами попередніх інстанцій установлено, що квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 та перебуває в іпотеці ПАТ «ПроКредит Банк», має загальну площу менше 140 кв. метрів, є місцем постійного проживання ОСОБА_1 та у власності останньої не перебуває іншого нерухомого житлового майна.

41. Тобто, судами установлено наявність трьох з чотирьох умов, за яких застосовується мораторій, і установлені обставини не оспорюються сторонами.

42. Разом з тим, скаржник не погоджується з тлумаченням судом апеляційної інстанції пункту 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» та вважає, що кредит, виданий банком фізичній особі із цільовим призначенням «задоволення особистих потреб», є споживчим кредитом.

43. Так, Законом України «Про захист прав споживачів», у редакції, чинній на час укладення рамкової угоди та відповідного іпотечного договору, було визначено, що:

споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»);

споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»);

продукція - будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів»).

44. Системний аналіз цих понять у їх взаємозв`язку дає можливість дійти висновку, що у розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» (у зазначеній редакції) споживчим кредитом є кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві - фізичній особі, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника, для придбання продукції - будь-яких виробів (товарів), робіт чи послуг, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб.

45. Подібне як за змістом, так і за основними сутнісними ознаками визначення споживчого кредиту наразі міститься у пункті 11 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування», відповідно до якого споживчий кредит (кредит) - грошові кошти, що надаються споживачу (позичальникові) на придбання товарів (робіт, послуг) для задоволення потреб, не пов`язаних з підприємницькою, незалежною професійною діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

46. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 грудня 2018 року у справі №755/11648/15 ц (провадження №14-336цс18), проаналізувавши зміст пункту 22 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів», дійшла висновку, що якщо договір, у тому числі кредитний, укладений на задоволення особистих потреб фізичної особи і не пов`язаний з підприємницькою діяльністю такої фізичної особи чи виконанням ним обов`язків як найманим працівником, такий договір є споживчим.

47. Верховний Суд ураховує, що за правилами частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у зазначеній вище редакції) нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

48. Судами попередніх інстанцій установлено, що кредит було надано із цільовим призначенням «для задоволення особистих потреб».

49. Разом з тим, відповідно до пункту 2.3. Рамкової угоди від 07 грудня 2007 року №3249 умови надання, термін погашення та розмір кожного траншу визначаються на Кредитному Комітеті Кредитора та оформлюються договорами про надання траншу.

50. Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

51. У тексті позовної заяви Банк указував, що у межах Рамкової угоди від №3249 від 07 грудня 2007 року були укладені Договори про надання траншу:

- договір про надання траншу №1.36253/3249 від 07 грудня 2007 року зі змінами та доповненнями, що були внесені 08 січня 2009 року (том 1, а.с.28), 27 січня 2010 року (том 1, а.с.29), згідно з умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 25 000 дол. США зі сплатою 15% річних, з цільовим призначенням поповнення обігових коштів;

- договір про надання траншу №1.39372/3249 від 24 червня 2008 року зі змінами та доповненнями, що були внесені 08 січня 2009 року (том 1, а.с.21), 27 січня 2010 року (том 1, а.с.23), згідно з умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 16 300 дол. США, зі сплатою 17% річних, з цільовим призначенням поповнення обігових коштів;

- договір про надання траншу №111.41172/3249 від 27 січня 2010 року, згідно з умовами якого ОСОБА_3 отримала кошти в розмірі 10 000 грн зі сплатою 28% річних, з цільовим призначенням рефінансування кредиту, виданого Позичальнику відповідно до Договору про надання траншу №1.36253/3249 від 07 грудня 2008 року.

52. Стверджуючи про неспоживчий характер наданого ОСОБА_3 кредиту, АТ «ПроКредит Банк» у позовній заяві зазначило про те, що, внаслідок внесення змін до договорів про надання траншу, цільове призначення кредиту змінилося із «задоволення власних потреб» на «поповнення обігових коштів».

53. У тексті відзиву на касаційну скаргу Банк указав, що кредитні кошти отримувалися ОСОБА_3 для здійснення нею підприємницької діяльності, і відповідні докази надано ним до суду.

54. Однак, суди попередніх інстанцій не надали жодної оцінки указаним доводам Банку, не дослідили наявні у матеріалах справи договори про надання траншу та внесені до них зміни, не установили чи вплинули зазначені зміни на цільове призначення кредиту, наданого позичальниці, та чи підтверджуються матеріалами справи доводи позивача про те, що позичальниця отримувала кошти для здійснення нею підприємницької діяльності.

55. Колегія суддів зауважує, що без з`ясування указаних обставин неможливо установити реальне цільове призначення кредиту, виданого Позичальниці та, відповідно, установити наявність/відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

56. З огляду на викладене, оскільки указані вище обставини судами попередніх інстанцій не з`ясовані, то висновок апеляційного суду щодо цільового призначення кредиту є передчасним.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

57. Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду має ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

58. Зазначеним вимогам процесуального закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

59. Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

60. Оскільки судами першої та апеляційної інстанцій на підставі належних та допустимих доказів не було з`ясовано належним чином обставини справи, у той час як їх установлення впливає на правильність вирішення спору, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення судів попередніх інстанцій - скасувати з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

IV. Висновки щодо судових витрат

61. З огляду на результат касаційного розгляду судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 22 травня 2015 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі №826/19911/14 скасувати.

3. Справу №826/19911/14 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

А.В. Жук

А.Г. Загороднюк

Ж.М. Мельник-Томенко

Судді Верховного Суду