Постанова

від 08.11.2022 по справі 826/5444/15

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 826/5444/15

адміністративне провадження № К/9901/51141/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

секретар судового засідання Драга Р.В.,

за участю:

представників позивача: Букуєвої О.О., Куліди А.А.,

представника відповідача Норця В.М.,

розглянув у відкритому судовому засіданні з повідомленням сторін як суд касаційної інстанції справу №826/5444/15 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" до Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про скасування податкового повідомлення-рішення, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2017 (суддя Кузьменко В.А.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2018 (головуючий суддя Кучма А.Ю., судді: Аліменко В.О., Безименна Н.В.),

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про скасування податкового повідомлення-рішення від 12.01.2015 №0000014050, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 2' 944' 470,00грн., в тому числі: за основним платежем - 1' 962' 980,00грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 981490,00грн.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2017, залишеною без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2018, позовні вимоги задоволено.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11.06.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2018 у справі №826/5444/15.

Ухвалою від 08.02.2022 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "АТ Каргілл" про зупинення провадження у справі задоволено. Провадження у справі №826/5444/15 зупинено до вирішення справи №160/3364/19 Великою Палатою Верховного Суду.

Ухвалою від 05.09.2022 поновлено провадження у справі №826/5444/15. Клопотання представника відповідача про заміну сторони її правонаступником задоволено. Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби замінено правонаступником - Центральним міжрегіональним управлінням ДПС по роботі з великими платниками податків. Справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні за участю представників сторін.

У судовому засіданні представник відповідача, посилаючись на доводи та вимоги касаційної скарги податкового органу, вказав, що за наслідками перевірки встановлено фіктивність контрагентів позивача, зважаючи на вирок щодо директора ТОВ «Алген», кримінальне провадження - ТОВ «Агрофірма Сокільське», невідповідність первинних документів нормам діючого законодавства - ФГ «Литвин Іван Віталійович».

Представники позивача заперечили проти обґрунтувань касаційної скарги, підстави та мотиви позиції Товариства викладені у відзиві на касаційну скаргу.

За участі представників сторін, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги податкового органу, Верховним Судом проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Верховний Суд, на підставі встановлених фактичних обставин справи, з`ясував наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у період з 30.07.2014 по 09.12.2014 податковим органом проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ АТ «Каргіл» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Агрофірма Сокільське», ТОВ «Алген», ТОВ «Агро-Самара», ПП «Агрофірма «Хлібодар», ТОВ «Фірма «Агропроменерго ЛТД», ТОВ «Фоліант Груп», ТОВ «Дельта В.В.В», ТОВ «Вента - Трейд», ТОВ «Станколідер», ТОВ «КЛМ Транс», ТОВ «ТС «Реальто», ТОВ «Астер Груп», ПП «Джевел Стайл», ТОВ «Ель Лібро», ТОВ «Ліа Компані», ТОВ «Цетеріс», ТОВ «Юдіс Інвест», ТОВ «Люкс - Спецторг», ТОВ «Пактор-А», ТОВ «Геліос - Груп», ТОВ «Вектор Ц», ПП «Компанія Інвестиційні технології», ПП «Буд - Владлена», ФГ «Литвин Іван Віталійович», ТОВ «Центуріон ЛТД», ТОВ «Зерно Дім» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, за результатами якої складено №64/28-10-40-50/20010397 від 26.12.2014, в якому встановлено порушення позивачем пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а саме завищення суми витрат у розмірі 9461005,00 грн, у тому числі за 2012 рік на суму 8269412,00 грн, за 2013 рік на суму 1191593,00 грн, що призвело до заниження податку на прибуток всього у сумі 1962980,00 грн, у тому числі за 2012 рік у сумі 1736577,00 грн, за 2013 рік у сумі 226403,00 грн.

Вказані в акті перевірки порушення мотивовані неправомірним включенням до складу витрат вартості товарів по взаємовідносинах з ТОВ «Агрофірма Сокільське», ТОВ «Алген» та ФГ «Литвин Іван Віталійович», у зв`язку з непідтвердженням реальності господарських операцій, виходячи із отриманням податкової інформації, у тому числі у вигляді актів про результати перевірки контрагентів, щодо порушень постачальниками вимог оподаткування та формування ними сумнівного податкового кредиту; відсутністю у контрагентів достатніх можливостей та засобів для виконання спірних операцій; наявністю кримінальних проваджень та вироку суду відносно службових осіб контрагентів постачальників.

На підставі акту перевірки №64/28-10-40-50/20010397 від 26.12.2014 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 12.10.2015 № 0000014050 (форма «Р»), згідно якого позивачу за порушення п.138.2 ст.138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України збільшене грошове зобов`язання з податку на прибуток підприємств, створених за участю іноземних інвесторів на суму 2944470,00 грн, у тому числі 1962980,00 грн за основним платежем та 981490,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями.

Вважаючи податкове повідомлення-рішення неправомірним, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом про його скасування.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про протиправність спірного податкового повідомлення-рішення. Суди посилались на те, що матеріалами справи підтверджено виконання сторонами правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов`язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.

Вважаючи рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті без врахування фактичних обставин справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, відповідач оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на те, що додані до перевірки документи не можуть слугувати підставою для формування податкового кредиту в розумінні приписів податкового законодавства. Відповідач вказує, що в ході проведеної перевірки встановлено відсутність здійснення господарської діяльності позивача з його контрагентами, Податковий орган зазначає, що підтвердити господарські операції не має можливості, виходячи реального часу здійснення операції, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів у контрагентів, відсутності основних фондів, виробничих активів, які економічно необхідні для здійснення господарської операції, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності; з урахуванням матеріалів досудового розслідування, поясненням особи, що значилася керівником, вироком суду.

Натомість, позивач у запереченнях на касаційну скаргу зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції дійшли правильного висновку про фактичне виконання правочинів, укладених між позивачем та контрагентами, яке підтверджується наданими суду належними та допустимими доказами. Позивач вказує, що в обґрунтування своєї позиції податковий орган бере за основу податкову інформацію; кримінальні провадження та свідчення не можуть прийматися до уваги, враховуючи індивідуальну відповідальність платника, а також вирок. Відтак, позивач наполягає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням вимог чинного законодавства України, а тому підстав для їх скасування не вбачається.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, з огляду на наступне.

Відповідно до абзацу першого підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі, в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 цього Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції взагалі, і для цілей податкового обліку зокрема, є те, що вона спричиняє реальні зміни майнового стану платника податків.

Формування фінансових показників, які враховуються при визначені оподатковуваного прибутку підприємства, а також податкового кредиту для цілей визначення суми податкових зобов`язань з ПДВ повинно здійснюватися тільки щодо фактичного здійснення господарських операцій, підтверджених належним чином оформленими первинними документами та іншими обліковими документами, складання яких для оформлення операцій певного виду передбачено правовими нормами. При цьому презюмується, що такі документи є достовірними, а зафіксована в них інформація розкриває справжній зміст господарської операції, свідчить про її економічну вигоду (виправданість, ризик). Якщо певна господарська операція не відбулася або її зміст інший, ніж той, стосовно якого складені документи, підстави для відтворення фінансових показників операції в податковому обліку відсутні (в разі якщо документи складені про людське око) або ж операція відтворюється відповідно до її дійсного змісту, що відповідає принципу превалювання сутності над формою, згідно з яким операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми (стаття 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

У той же час, норми податкового законодавства, не ставлять у залежність право платника податків на врахування витрат при визначенні оподатковуваного прибутку та право на податковий кредит від дотримання податкової дисципліни його контрагентом, якщо цей платник мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Одне тільки порушення постачальником товару (робіт, послуг) вимог податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про його обізнаність щодо протиправної податкової поведінки контрагента та про злагодженість дій між ними.

За умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), якщо контролюючий не доведе зворотне.

Згідно з нормою абзацу першого частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Стаття 75 КАС України визначає, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків відтворив у фінансовому звіті суми витрат та/або задекларував суми податкового кредиту, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене відповідає нормі частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Судами попередніх інстанцій установлено, що висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблено з огляду на відсутність факту реальності господарських операцій між позивачем та його контрагентами: ТОВ «Агрофірма Сокільське», ТОВ «Алген» та ФГ «Литвин Іван Віталійович».

Як з`ясовано судами, між ТОВ «АТ «Каргілл» (покупець) та ФГ «Литвин Іван Віталійович» (постачальник) укладено договори поставки, за умовами яких постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити насіння соняшника 2012 року врожаю.

Також, між ТОВ «АТ «Каргілл» (покупець) та ТОВ «Агрофірма Сокільське» (постачальник) укладено договір поставки, за умовами якого постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити насіння соняшника 2011 року врожаю.

Апеляційний суд, який погодився з висновками суду першої інстанції вказав, що викладені в акті перевірки доводи відповідача про наявність певних недоліків у оформленні товарно-транспортних накладних не можуть свідчити про порушення позивачем податкового законодавства та формування спірних сум витрат, оскільки наведене не позбавляє господарські операції їх реального змісту, не спростовує факту придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Суди правильно зауважили, що податкова інформація не є підставою для того, щоб вважати правочин таким, що не відбувся, та не спростовує реальності виконання господарської операції, оскільки при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Задовольняючи позов суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що надані позивачем документи підтверджують господарські операції із вказаними контрагентами та відтворені позивачем у фінансовій звітності суми витрат і задекларовані суми податкового кредиту по цих операціях. Колегія суддів апеляційного суду зауважила, що аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту та не може ґрунтуватися виключно на податковій інформації, отриманої від податкових органів стосовно контрагента позивача.

З огляду на викладене, Суд вважає, що докази у справі в цій частині судами було оцінено у їх сукупності та системному зв`язку.

Водночас, колегія суддів доходить висновку, що судами не надано аналогічної оцінки поданим сторонами доказам реальності/нереальності господарських операцій з ТОВ «Алген».

Поряд з цим, як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ «АТ «Каргілл» (покупець) та ТОВ «Алген» (постачальник) укладено ряд договорів поставки, за умовами яких постачальник зобов`язався поставити та передати у власність, а покупець прийняти та оплатити насіння соняшника 2012 року врожаю.

Суди вказали, що на підтвердження реальності господарських операцій та мети придбання товарів для провадження господарської діяльності позивач надав копії: договорів поставки; актів приймання-передачі товарів; видаткових та податкових накладних; рахунків-фактур; банківських виписок; складських квитанцій; карток аналізу зерна; журналів кількісно-якісного обліку; договорів складського зберігання зерна та олійних культур; товарно-транспортних накладних; договорів транспортного експедирування; витягів з реєстрів вагової системи; вагових білетів; залізничних накладних; відомостей вагонів; угоди про переробку давальницької сировини; актів з переробки давальницької сировини; рахунків на оплату послуг із переробки; розрахунків вартості переробки; виробничого звіту з переробки сировини-насіння соняшника; зовнішньоекономічних контрактів; вантажно-митних декларацій, які у сукупності не дають підстав для сумніву щодо фактичного здійснення спірних операцій, підстав для висновку про нездійснення спірних операцій контрагентами позивача та про відсутність у позивача підстав для формування спірних сум податкових вигод.

У свою чергу, відповідач посилається на вирок Бабушкінського районного суду м.Дніпропетровська від 02.09.2014 у справі №183/5054/14-к за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.205 Кримінального кодексу України, яким затверджено угоду про визнання винуватості та визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому злочину.

Зокрема у вироку зазначено, що у травні 2012 року ОСОБА_1 придбав СГД ТОВ «Алген» з метою прикриття незаконної діяльності. Після реєстрації ТОВ «Алген» самостійна підприємницька діяльність засудженим не здійснювалася, угод фінансового характеру він не складав, печатками підприємств не користувався, а реєстраційні і установчі документи зазначених підприємств передав невстановленій досудовим слідством особі, що надало змогу невстановленим особам вести незаконну господарську діяльність.

Суди врахували, що у даному вироку не встановлено, що ТОВ «Алген» не здійснювало господарських операцій з ТОВ «АТ «Каргілл», не досліджено обставин господарської діяльності ТОВ «Алген» по взаємовідносинам із ТОВ «АТ «Каргілл» та не досліджено доказів на підтвердження таких обставин. Даний вирок доводить лише винні дії засудженого ОСОБА_1 при створенні та реєстрації ТОВ «Алген» та факт відсутності мети займатися діяльністю товариства, однак це не може беззаперечно свідчити про відсутність реально здійснених господарських операцій за вказаними договорами від імені товариства іншими уповноваженими особами.

Як зазначено судами, практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платників та інших учасників правовідносин у сфері економіки. У зв`язку з цим презюмується, що дії платника, результатом яких є отримання податкової вигоди, вважаються економічно виправданими, а відомості, що містяться у податковій та бухгалтерській звітності платника, - достовірні. Подання платником до контролюючого органу усіх належним чином оформлених первинних документів, передбачених податковим законодавством, з метою отримання податкової вигоди є підставою для її отримання, якщо податковий орган не доведе неправдивість, недостовірність або суперечливість відомостей, що містяться у таких документах. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на включення понесених витрат до складу валових витрат та формування податкового кредиту. Водночас, у справі, що переглядається, податковим органом не доведено існування таких обставин.

Разом з тим, з таким висновком Верховний Суд не може погодитись, оскільки він зроблений без дотримання вимог норм процесуального права, зокрема норм статті 90 КАС України. Згідно з частинами третьою, четвертою цієї статті суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що містяться у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів доходить висновку, що у вказаній частині обставини справи мають бути встановлені належним чином з урахуванням документів та наданих сторонами доказів, оцінених у їх сукупності.

Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін є сутністю офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2, частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Необхідно враховувати, що довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень.

При цьому, відповідно до принципу змагальності суб`єкт господарювання має спростувати доводи суб`єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

Усталеною є практика Верховного Суду, яка, якщо її систематизувати, полягає в тому, що визначальним для вирішення спорів про наявність податкових наслідків за результатами вчинення господарських операцій є дослідження сукупності обставин та первинних документів, які можуть як підтверджувати, так і спростовувати реальність господарських операцій. Ні податкова інформація щодо контрагентів по ланцюгу постачання, ні помилки в оформленні первинних документів самі по собі не є самостійними підставами для висновку про нереальність господарських операцій. Водночас, у сукупності з іншими обставинами справи наявність або відсутність таких документів чи обставин можуть свідчити на спростування або підтвердження позиції контролюючого органу.

При цьому, обов`язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, адже саме він виступає суб`єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об`єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

З огляду на обставини, якими відповідач обґрунтовує доводи про безтоварність господарських операцій між позивачем і ТОВ «Алген», суду слід було дослідити реальне виконання цими підприємствами господарських договорів та відповідно правомірність декларування позивачем сум оподатковуваного доходу та податкового кредиту.

Обставини, на які посилається відповідач, мають значення для розгляду справи і відповідно до частини другої статті 73 КАС України входять до предмета доказування, оскільки від їх встановлення залежить висновок щодо реальності господарських операцій. У разі якщо документи, надані позивачем, були складені без фактичного виконання господарських операцій, такі документи не відповідають вимогам частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і не можуть бути доказами у адміністративній справі.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.07.2022 у справі №160/3364/19 вказала, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання у власній господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, що враховуються при визначені об`єкта оподаткування, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті. Для встановлення правильності відображення у податковому обліку господарських операцій платника податку судам слід з`ясувати реальність задекларованих господарських операцій; встановити наявність ділової мети у розглядуваних операціях; визначити об`єктивний зміст вчинених операцій у порівнянні із задекларованим; підтвердити або спростувати добросовісність позивача, у зв`язку з тим, що його контрагент має дефекти правового статусу, оцінити дотримання учасниками господарської операції норм податкового законодавства щодо змісту та наслідків для податкового обліку відповідної операції. Зокрема, суди не з`ясували, за яких обставин і в який спосіб налагоджено господарські зв`язки між позивачем та його задекларованим постачальником.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд приходить до висновку, що ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Скасуванню підлягають судові рішення та направленню справи на новий розгляд про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення у повному об`ємі, поряд з цим, перевірці підлягає законність формування грошових зобов`язань позивача за операціями з ТОВ «Алген».

Керуючись статтями 345, 349, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центрального міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.08.2017 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 29.01.2018 у справі №826/5444/15 скасувати. Передати справу №826/5444/15 на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду