Ухвала

від 10.11.2022 по справі 932/6048/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 932/6048/21

провадження № 61-11054ск22

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Ступак О. В., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання шлюбного договору недійсним,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання шлюбного договору недійсним.

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано шлюбний договір від 10 липня 2017 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сусловим М. Є., за реєстровим номером 2077, укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , недійсним.

Додатковим рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 25 квітня 2022 року стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 908,00 грн у рахунок відшкодування судового збору.

Рішення місцевого суду мотивовано тим, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності не може бути предметом шлюбного договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям; шлюбний договір від 10 липня 2017 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , поєднує у собі всі три елементи, які притаманні фраудаторним правочинам; у зв`язку із задоволення позову, з відповідачів стягнуто у солідарному порядку судовий збір, який понесла позивачка при зверненні до суду з цим позовом.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року змінено і виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на те, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності, не може бути предметом шлюбного договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям. У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін. Додаткове рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 25 квітня 2022 року скасовано і стягнено із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 по 454,00 грн у рахунок відшкодування судового збору.

Апеляційний суд, змінюючи рішення місцевого суду, виходив з того, що висновок суду про те, що майно, яке належить одному із подружжя на праві особистої приватної власності не може бути предметом шлюбного договору, оскільки не підлягає поділу між подружжям, є помилковим, оскільки норми сімейного і цивільного законодавства не містять заборони чи обмеження права сторін шлюбного договору у визначені цими сторонами правового режиму майна, набутого ними до шлюбу.

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 вперше звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у вказаній справі.

Ухвалою Верховного Суду від 13 жовтня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 повернуто заявнику з підстав, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 393 ЦПК України (касаційна скарга не підписана заявником).

04 листопада 2022 року ОСОБА_1 удруге звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року.

Касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та підлягає поверненню із таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.

Отже, положеннями вказаної норми передбачено, що підставою касаційного оскарження є неврахування в оскаржуваному судовому рішенні висновку Верховного Суду про застосування норми права саме у подібних правовідносинах.

Особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно звернути увагу, що у разі посилання у касаційній скарзі як на підставу, на якій подається касаційна скарга, на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі потрібно зазначити, яку саме норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в указаних у касаційній скарзі постановах Верховного Суду, застосував суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень з підстав невідповідності висновків суду постанові Верховного Суду, що не була врахована в оскаржуваному судовому рішенні (абзац 1 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) або у зв`язку з необхідністю відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду (абзац 2 пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) у касаційній скарзі, крім відповідної постанови Верховного Суду, повинно бути зазначено відповідний пункт частини другої статті 389 ЦПК України та обґрунтування і мотивування такої підстави.

Зазначаючи у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження судових рішень відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України), особі, яка подала касаційну скаргу, необхідно вказувати щодо питання застосування якої саме норми права у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини четвертої статті 389 ЦПК України з посиланням на частину першу статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини першої статті 411 ЦПК України, який є обов`язковою підставою для скасування судового рішення з його обґрунтуванням та мотивуванням доводів.

У випадку оскарження судових рішень на підставі частини третьої статті 411 ЦПК України, у касаційній скарзі необхідно зазначити певний пункт частини третьої статті 411 ЦПК України, з обґрунтуванням наявності таких підстав.

У поданій касаційній скарзі як на підставу для оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суди не дослідили зібрані у справі докази (пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України) та необґрунтовано відхилили клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Проте, наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 411 ЦПК України (якщо суд не дослідив зібрані у справі докази), може бути підставою для скасування судового рішення лише за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу.

Саме по собі посилання у касаційній скарзі на пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України без зазначення та обґрунтування випадків (випадка), перелічених у пунктах 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, не є виконанням вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

Крім того, заявником не зазначено, яке саме клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, судами необґрунтовано відхилено.

Крім того, в обґрунтування доводів касаційної скарги ОСОБА_1 посилається на постанови Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 200/12775/17-ц та від 20 січня 2021 року у справі № 200/1546/19, якими вже вирішувався його спір.

Верховний Суд вкотре наголошує, що згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Тлумачення положення пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України дає підстави для висновку, що подібність правовідносин не може визначатися у межах справ, у яких вже вирішувався спір позивача, а суд касаційної інстанції перевіряє подібність правовідносин у справі, яка переглядається в касаційному порядку, та в іншій справі, в якій суд касаційної інстанції ухвалив рішення. Обставини, встановлені у справах № 200/12775/17-ц та № 200/1546/19 можуть бути преюдиційними для розгляду справи, про перегляд якої подано касаційну скаргу, але не є належним обґрунтуванням такої підстави касаційного оскарження судових рішень, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.

Наведене свідчить про невиконання заявником вимог процесуального закону (пункт 5 частини другої статті 392 ЦПК України) щодо обов`язкового зазначення у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження.

У пункті 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга не приймається до розгляду та повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, p. 1544, § 45; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» від 19 грудня 1997 року).

Враховуючи те, що заявник не виконав вимог процесуального закону при поданні касаційної скарги щодо наведення підстав касаційного оскарження судових рішень, така скарга підлягає поверненню заявнику.

Повернення скарги не перешкоджає повторному зверненню, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для її повернення.

Керуючись статями 389, 393 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 22 квітня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 07 вересня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання шлюбного договору недійсним повернути заявнику.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя О. В. Ступак