Постанова

від 04.10.2007 по справі 2/436

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ 

СУД  УКРАЇНИ 

 ПОСТАНОВА         

ІМЕНЕМ

УКРАЇНИ         

04 жовтня 2007 р.                                                                                  

№ 2/436 

Колегія суддів Вищого

господарського суду України у складі:

головуючого:

Першикова Є.В.,

суддів:

Данилової Т.Б.,

Ходаківської І.П.,

розглянувши

касаційну скаргу

суб'єкта підприємницької

діяльності -фізичної особи                       ОСОБА_1(далі

Підприємець)

на постанову

Київського апеляційного

господарського суду

від

19.07.05

у справі

№ 2/436

господарського суду

міста Києва

за позовом

в.о. Київського природоохоронного

прокурора (далі Прокурор)

в інтересах держави в особі

Київської міської ради (далі

Рада)

до

Підприємця

про

звільнення самовільно зайнятої

земельної ділянки та приведення її у придатний для використання стан

В засіданні взяли участь

представники:

- Прокурора:

не з'явились;

- Ради:

не з'явились;

- відповідача:

не з'явились.

Ухвалою від 02.08.07 колегії суддів

Вищого господарського суду України у складі: головуючого -Першикова Є.В.,

суддів -Савенко Г.В.,

Ходаківської І.П., утвореному

розпорядженням від 09.04.04 заступника Голови Вищого господарського суду

України, касаційна скарга Підприємця була прийнята до провадження, розгляд

справи призначено на 13.09.07, без початку перегляду справи по суті.

У зв'язку з перебуванням суддів

Савенко Г.В., Ходаківської І.П. у черговій відпустці розпорядженням від

12.09.07 заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду

справи № 2/436 господарського суду міста Києва, призначеної до перегляду в

касаційному порядку на 13.09.07, створено колегію суддів у наступному складі:

головуючий -Першиков Є.В., судді -Кравчук Г.А., Муравйов О.В.

З метою створення умов щодо

забезпечення права сторін захищати свої інтереси безпосередньо у судовому

засіданні, ухвалою від 13.09.07 Вищого господарського суду України розгляд

справи було відкладено на 04.10.07.

Вказані ухвали суду були направлені

сторонам у справі в установленому порядку, документів які б свідчили про її

неотримання сторонами у справі до Вищого господарського суду України не

надходило, отже усіх учасників судового процесу відповідно до ст. 1114 Господарського

процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце

розгляду касаційної скарги.

На день розгляду справи у судовому

засіданні 04.10.07 будь-яких письмових заяв та клопотань від учасників судового

процесу щодо відкладення розгляду справи до суду не надходило.

У судове засідання 04.10.07

представники сторін не з'явились.

Враховуючи, що ухвалою про

призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що

неявка без поважних причин у судове засідання не тягне за собою перенесення

розгляду справи на інші строки, а від сторін повідомлень щодо неможливості

участі у судовому засіданні 04.10.07 до колегії суддів Вищого господарського

суду України не надходило, справа розглядається за наявними матеріалами справи,

а повний текст постанови Вищого господарського суду України направляється

сторонам у справі поштою в установленому законом порядку.

У зв'язку з значною завантаженістю

суддів Кравчука Г.А.,

Муравйова О.В., розпорядженням від

17.09.07 заступника Голови Вищого господарського суду України для розгляду

справи № 2/436 господарського суду міста Києва, призначеної до перегляду в

касаційному порядку на 04.10.07, створено колегію суддів у наступному складі:

головуючий -Першиков Є.В., судді -Данилова Т.Б., Ходаківська І.П., яка

розглядає справу по суті.

Рішенням від 26.05.05

господарського суду міста Києва (суддя

Домнічева І.О.) у задоволенні

позовних вимог відмовлено повністю.

Вказане рішення суду першої

інстанції мотивовано, зокрема, тим, що протоколом засідання постійної комісії

Київської міської ради з питань землекористування від 04.04.05 Підприємцю

погоджено надання в оренду спірної земельної ділянки.

Постановою від 19.07.05 Київського

апеляційного господарського суду (колегія суддів у складі: головуючого

-Моторного О.А., суддів -Карася О.В., Кошіля В.В.) апеляційне подання Прокурора

задоволено.

Рішення від 26.05.05 господарського

суду міста Києва скасовано.

Підприємця зобов'язано звільнити

самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,4 га, розташовану у Дарницькому

районі м.Києва на перетині вул.Ревуцького та вул.Здолбунівська біля озера

"Сонячне" та привести її у придатний для використання стан,

звільнивши від будівель, споруд, будівельних матеріалів, шляхом вивезення,

знесення.

З Підприємця на користь Державного

бюджету стягнуто 85,00 грн. державного мита за подання позову, 42,50 грн.

витрат за подання апеляційної скарги та 118,00 грн. відшкодування витрат за

інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

При винесенні постанови апеляційний

суд прийшов до висновку про те, що чинним земельним законодавством встановлена

заборона щодо використання земельної ділянки до встановлення її меж в натурі,

одержання правовстановлюючих документів на неї та її державної реєстрації в

установленому порядку.

Не погоджуючись з постановою

апеляційної інстанції, Підприємець звернувся до Вищого господарського суду

України з касаційною скаргою в якій просить постанову від 19.07.05 Київського

апеляційного господарського суду скасувати, а рішення від 26.05.05

господарського суду міста Києва залишити в силі.

Свої вимоги скаржник обґрунтовує

тим, що при винесенні оскарженого судового акту було порушено норми

матеріального та процесуального права, а саме: ст. 9 Земельного кодексу

України, ст. 1 Закону України "Про державний контроль за використанням та

охороною земельних ділянок" та ін.

У своєму відзиві на касаційну

скаргу Рада щодо доводів скаржника заперечує, вважаючи їх безпідставними, у

зв'язку з чим просить у задоволенні касаційної скарги Підприємцю відмовити.

Крім того, у відзиві Радою ставиться питання про розгляд справи без участі її представника.

Розглянувши матеріали справи,

касаційну скаргу, відзив на касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача по

справі, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи

правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права,

колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла до висновку, що

касаційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими

інстанціями на підставі матеріалів справи Підприємцем під будівництво закладу

громадського харчування у Дарницькому районі м.Києва на перетині вул.Ревуцького

та Здолбунівської, біля озера "Сонячне", відповідно до договору

оренди земельної ділянки від 28.04.04, зайнято земельну ділянку площею 0,1 га,

та самовільно, без відповідних правовстановлюючих документів, зайнято земельну

ділянку площею 0,4 га (ділянка огороджена парканом на якій розміщується техніка

та будівельні матеріали).

При вирішенні спору по суті судами

першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 07.11.03 та 18.08.04

інспектором по використанню і охороні земель м.Києва Головного управління

земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації було проведено

перевірку використання земельної ділянки в ході якої було встановлено, що

земельна ділянка площею 0,4 га, розташована у Дарницькому районі м.Києві на

перетині вул.Ревуцького та вул.Здолбунівська біля озера "Сонячне",

використовується Підприємцем без правовстановлюючих документів, про що складено

акт від 18.08.04 № 688/02 та акт від 07.11.03 № 3/02. Зокрема, в зазначених

актах зазначено, що Підприємець займає земельну ділянку, площа забудови якої

складає 50 кв. м., в той час, як погоджено тільки 0,1 га.

Також, вирішуючи спір по суті

попередні судові інстанції встановили, що рішення з приводу надання Підприємцю

земельної ділянки площею 0,4 га, розташованої у Дарницькому районі м.Києва на

перетині вул.Ревуцького та Здолбунівської, біля озера "Сонячне",

Радою не приймалось, договір оренди з ним не укладався, акт на право власності

чи користування на вказану земельну ділянку Підприємцеві не видавався.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України враховує, що земельні відносини щодо володіння,

користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним

Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими

актами.

Відповідно до ст. 142 Конституції

України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам.

Таким чином, органи місцевого самоврядування є суб'єктами земельних відносин,

здійснюючи регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням

земельного законодавства. У таких земельних відносинах вони здійснюють

установлені для них функції і повноваження.

Згідно приписів ст. 116 Земельного

кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права

користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності

за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та

державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані

об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим

Кодексом.

Главою 15 Земельного кодексу

України визначено два види користування землею - право постійного користування

земельною ділянкою, право оренди земельної ділянки.

Статтею 125 цього Кодексу визначено

підстави виникнення права користування земельної ділянки, а саме: одержання її

користувачем документа, що посвідчує право постійного користування земельною

ділянкою та його державної реєстрації, і виникнення права оренди земельної

ділянки, шляхом укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Порядок надання у постійне

користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних

ділянок в оренду визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16

Закону України “Про оренду землі".

Статтею 126 Земельного кодексу

України передбачено, що право власності та право постійного користування на

земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем

документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування

земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної

ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі

(на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної

реєстрації забороняється.

Статтею 5 Земельного кодексу

України до базових принципів земельного законодавства відносяться принцип

забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб,

територіальних громад та держави, а також принцип забезпечення гарантій прав на

землю.

Відповідно до п. 4 ст. 24 Закону

України "Про планування і забудову території" у разі прийняття

сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із

земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування

в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є

дозволом на будівництво цього об'єкта. Приписами ст. 29 цього Закону

передбачено, що дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями

державного архітектурно-будівельного контролю, які ведуть реєстр наданих

дозволів. Перелік будівельних робіт, на виконання яких не вимагається дозвіл,

визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з

питань архітектури та містобудування.

Згідно з Положенням про порядок

надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим наказом Державного

будівництва України від 05.12.00 № 273, до переліку будівельних робіт, на які

не вимагається дозвіл інспекції державного архітектурно-будівельного контролю,

відносяться тимчасові будівлі та споруди, зведення яких не потребує виконання

робіт з улаштуванням фундаментів.

Статтею 212 Земельного кодексу

України передбачено, що самовільно зайняті земельні ділянки підлягають

поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат,

понесених за час незаконного користування ними. Повернення самовільно зайнятих

земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Поняття самовільне зайняття

земельних ділянок визначено у ст. 1 Закону України “Про державний контроль за

використанням та охороною земель” як будь-які дії особи, які свідчать про

фактичне використання не наданої їй земельної ділянки чи намір використовувати

земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання

документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації.

Правовий аналіз матеріалів справи

свідчить, що місцевий господарський суд відмовив в позові, зокрема, з мотиву

відсутності відповідного рішення Київської міської ради щодо звільнення

самовільно зайнятої земельної ділянки.

Проте, як підставно зазначив суд

апеляційної інстанції, п. "є" ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України

передбачено прийняття Радою рішення щодо звільнення самовільно зайнятих

земельних ділянок. Викладене свідчить, що чинним законодавством не передбачено

обов'язковість прийняття Радою рішення про звільнення самовільно зайнятої

земельної ділянки до звернення із відповідним позовом до суду. Отже, Рада не

зобов'язана приймати рішення про звільнення самовільно зайнятої земельної

ділянки та має право на звернення до суду з таким позовом незалежно від того чи

приймалося нею відповідне рішення.

Оскільки відповідно до ст. 124 Конституції

України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами, то делегування

функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими

особи не допускається. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що

виникають у державі. Тобто згідно норми ч. 3 ст. 212 Земельного кодексу України

повернення самовільно зайнятих ділянок провадиться за рішенням суду. Зазначена

правова норма не містить додаткових застережень і не передбачає ніяких

попередніх врегулювань спірного питання.

Крім того, береться до уваги, що

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.02 № 15-рп/2002 дано офіційне

тлумачення положенню ч. 2 ст. 124 Конституції України, відповідно до якого

встановлено, що вказане положення щодо поширення юрисдикції судів на всі

правовідносини, що виникають у державі необхідно розуміти так, що право особи

на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими

нормативно -правовими актами. Тобто кожна особа має право вільно обирати не

заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист,

можливість судового захисту не може бути поставлена у залежність від

використання суб'єктом правовідносин інших засобів захисту.

Пунктом 2 постанови Пленуму

Верховного Суду України від 16.04.04

№ 7 "Про практику застосування

судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" встановлено,

що судам, зокрема підвідомчі справи у спорах про повернення самовільно зайнятої

земельної ділянки чи про звільнення земельної ділянки особою, що займає її без

належних на те підстав. Тобто відсутність рішення місцевої ради про звільнення

земельної ділянки не позбавляє прокуратуру права на звернення до суду в

інтересах держави в особі Київської міської ради про звільнення земельної

ділянки та про повернення її у власність територіальної громади.

Відповідно до п. 1 ст. 124

Земельного кодексу України передача земельних ділянок, що перебувають у

державній або комунальній власності, здійснюються на підставі рішення

відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом

укладання договору оренди земельної ділянки.

За змістом п.п. 2, 3 ст. 125

Земельного кодексу України право на оренду земельної ділянки виникає після

укладання договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання

земельної ділянки до встановлення її меж в натурі, одержання документа, що

посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.

Отже в силу ст. 212 Земельного

кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам

землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час

незаконного користуванням ними.

За таких обставин колегія суддів

Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені Підприємцем в

касаційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними

по справі доказами і не відповідають вимогам закону.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України бере до уваги, що скаржник в касаційній скарзі

стверджує факт порушення судовою інстанцією не лише норм матеріального та

процесуального права, а також і питання які, стосуються оцінки доказів, але

оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про

встановлення тих чи інших обставин справи, здійснюється за внутрішнім

переконанням суду і їх перевірка не віднесена до компетенції касаційної

інстанції.

Колегія суддів Вищого

господарського суду України, враховуючи вимоги ст. 1117 Господарського

процесуального кодексу України, відзначає, що перегляд у касаційному порядку

судового рішення здійснюється касаційною інстанцією на підставі встановлених

фактичних обставин справи та перевіряється застосуванням попередніми

інстанціями норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права

встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у

рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання

про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими,

збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням того, що з'ясування

підставності оцінки доказів та встановлення обставин по справі в силу ст. 1117

Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами

компетенції касаційної інстанції, колегія суддів Вищого господарського суду

України приходить до висновку про неможливість задоволення касаційної скарги.

На підставі викладеного, колегія

суддів Вищого господарського суду України вважає, що судом апеляційної

інстанцій було повно та всебічно з'ясовано обставини, що мають значення для

справи, надано їм належну правову оцінку та винесено постанову з дотриманням

норм матеріального та процесуального права, що дає підстави для залишення її

без змін.

Керуючись ст.ст. 1115,

1117, 1119, 11111 Господарського

процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу суб'єкта

підприємницької діяльності -фізичної особи ОСОБА_1залишити без задоволення.

Постанову від 19.07.05 Київського

апеляційного господарського суду у справі № 2/436 господарського суду міста

Києва залишити без змін.

Головуючий

Є.Першиков   

судді:

Т.Данилова

І.Ходаківська