Рішення

від 07.11.2022 по справі 912/824/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. В`ячеслава Чорновола, 29/32, м. Кропивницький, 25022,

тел. (0522) 32 05 11, факс 24 09 91, код ЄДРПОУ 03499951,

e-mail: inbox@kr.arbitr.gov.ua, web: http://kr.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2022 рокуСправа № 912/824/22

Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Коваленко Н.М.

при секретарі судового засідання Пастуховій А.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу №912/824/22 від 20.07.2022

за позовом: Фермерського господарства "Русаченко" (далі - ФГ "Русаченко"), код ЄДР 34780500, вул. Романа Майстерюка, 28, с. Миколаївка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27634

до відповідача 1.: Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, код ЄДР 04365098, вул. Гагаріна, 1, с. Первозванівка, Кропивницький район, Кіровоградська область, 27652

та відповідача 2.: Фермерського господарства "Ідеал-агро" (далі - ФГ "Ідеал-агро"), код ЄДР 43012135, вул. Глинки, 2, м. Кропивницький, Кіровоградська область, 25006

про скасування незаконних дій державного реєстратора, скасування права постійного користування землею і визнання права постійного користування землею,

ПРЕДСТАВНИКИ:

від позивача - адвокат Кіріченко Т.А., ордер серія ВА №1040587 від 12.10.2022;

від відповідача 1. - участі не брали;

від відповідача 2. - адвокат Антонова С.Ю., ордер серія ВА №1036713 від 02.08.2022.

У судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

До Господарського суду Кіровоградської області надійшла позовна заява ФГ "Русаченко" до Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області та ФГ "Ідеал-агро" з вимогами:

- визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 3522585000:02:000:2329 площею 41,28 га (рішення індексний номер 46999328 від 23.05.2019 державного реєстратора Щербини Катерини Вікторівни Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області) за фермерським господарством "Ідеал-агро", код ЄДРПОУ 43012135;

- визнати за фермерським господарством "Русаченко" (код 4780500) право постійного користування земельною ділянкою площею 41,28 га, що має кадастровий номер 3522585000:02:000:2329 та була надана рішенням вісімнадцятої сесії Кіровоградської районної ради двадцять третього скликання №379 від 27 квітня 2001 року ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що рішенням вісімнадцятої сесії 23 скликання Кіровоградської районної Ради народних депутатів Кіровоградського району Кіровоградської області від 27 квітня 2001 року №379 ОСОБА_1 було надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка площею 41,28 гектарів, яка розташовувалась на території Миколаївської сільської ради. 17.05.2001 на ім`я ОСОБА_1 був виданий Державний акт на право постійного користування землею КР №100153. 16.05.2007 видано свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи - фермерського господарства "Русаченко" код 34780500, яке нині діє. 22.10.2013 земельній ділянці був наданий кадастровий номер 3522585000:02:000:2329. 21.12.2021 фермерське господарство "Русаченко"</a> одержало від державного реєстратора Первозванівської сільської ради Щербини Катерини Вікторівни інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №291373678 про земельну ділянку кадастровий номер 3522585000:02:000:2329, і вперше узнало, що земельна ділянка числиться не за фермерським господарством "Русаченко", а на тих же умовах за фермерським господарством "Ідеал-агро" код 43012135. Виробнича база вказаного фермерського господарства знаходиться за адресою: 27130 Кіровоградська обл., Новоукраїнський р-н, с. Іванівка, вул. Шевченка 14а. У 2013 році позивач уклав договір про спільну діяльність, пов`язану з виробництвом сільськогосподарської продукції на вказаній земельній ділянці з фермерським господарством "Омельяненко", яке знаходиться по тій же адресі, а власником і головою його є чоловік власника і голови фермерського господарства "Ідеал-агро". Слід зазначити, що позивач не думав передавати від фермерського господарства "Русаченко" право постійного користування земельною ділянкою. Мова могла йти лише про дії в рамках закону, а саме про обробіток і вирощування рослин на земельній ділянці. Якщо державний реєстратор прийняв, в порушення закону, за достовірне передачу до складеного капіталу фермерського господарства "Ідеал-агро" право постійного користування 41, 28 га, які належали на тому ж праві фермерському господарству "Русаченко", то він вчинив дії, які протирічать Закону "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" №1952 від 01.07.2004. Згідно ч. 3 ст. 10 Закону державний реєстратор зобов`язаний був встановити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, в тому числі наявність факту виконання умов правочину, зобов`язаний був перевірити документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, а згідно п. 4 ч. 1 ст. 18 Закону - перевірити документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняти відповідне рішення. Державний реєстратор Щербина Катерина Вікторівна прийняла рішення 23.05.2019 №46999328 і вказала його як підставу внесення запису в Державний реєстр. При цьому підставою для державної реєстрації вказала рішення засновника "Ідеал-агро" від 22.05.2019 та акт приймання-передачі від 22.05.2019. Правда, не уточнила про що були складені документи. А якби реєстратор поцікавилась, то узнала б, що фермерське господарство "Ідеал-агро" було створене, щоб забрати у позивача землю. Згідно судової практики Верховного Суду України земля була у користуванні не громадянина ОСОБА_1 , а фермерського господарства "Русаченко". Тому ніхто одноособово не мав права передавати землю до складеного капіталу іншій юридичній особі. Самі не хотіли показувати своє найменування, а тому склали документ так, що ОСОБА_1 , як засновник фермерського господарства "Ідеал-агро", приймає рішення про задоволення заяви фізичної особи, тобто себе, ОСОБА_1 про прийняття до складеного капіталу фермерського господарства "Ідеал-агро" права постійного користування земельною ділянкою, розташованої на території Миколаївської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, кадастровий номер 3522585000:02:000:2329 площею 41,2823 га. Аналогічно склали акт приймання-передачі землі від 22.05.2019. Одна особа і передає і приймає одночасно. Це юридично безграмотно і протирічить практиці і нормам господарського і цивільного права. Після цього, 17.06.2019 ОСОБА_1 виключили (видалили) з бенефіціонарного власника і керівника фермерського господарства "Ідеал-агро" і поставили ОСОБА_2 , який 30.06.2019 передав права ОСОБА_3 , дружині голови і власника фермерського господарства "Омельяненко". У 2013 році фермерське господарство "Русаченко"</a> уклало з фермерським господарством "Омельяненко" договір про спільну діяльність на десять років, однак від тої діяльності позивач не отримує частину доходів, відповідно має податкові борги, що конкретно впливає на матеріальний стан фермерського господарства та його членів.

Позивач вважає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків. Не дотримані вимоги ст. 203 Цивільного Кодексу. Реально порушені ч. 2 ст. 22 Закону "Про фермерське господарство", яка вимагає рішення членів господарства при відчуженні майна, ч. 2 ст. 369 Цивільного Кодексу, яка передбачає, що розпорядження майном, що є у спільній власності (а право користування включено до майна) здійснюється за згодою всіх співвласників, ч. 1 ст. 1135 ЦК, яка передбачає, що у разі спільного ведення справ (а у фермерському господарстві саме так) для вчинення кожного правочину потрібна згода всіх учасників. Крім того, ОСОБА_1 не подавав особисто державному реєстратору документи для вчинення реєстраційних дій.

До позовної заяви позивачем додано:

- клопотання №б/н від 01.07.2022 про витребування від відповідача по справі №912/824/22 фермерського господарства "Ідеал-агро", код 43012135 оригінали документів;

- клопотання №б/н від 01.07.2022 про витребування від Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області, код 0465098, яка є відповідачем по справі, оригінали документів.

Ухвалою від 20.07.2022 господарський суд прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №912/824/22, ухвалив справу №912/824/22 розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначив на 16.08.2022 о 12:00, у задоволенні клопотань позивача №б/н від 01.07.2022 відмовив, встановив сторонам строки для подачі заяв по суті справи.

До господарського суду від позивача надійшли:

- 22.07.2022 клопотання №б/н від 15.07.2022 про приєднання до справи №912/824/22 копію доказу;

- 22.07.2022 клопотання №б/н від 22.07.2022 про приєднання до справи №912/824/22 копію доказу;

- 01.08.2022 лист №б/н від 29.07.2022 з поясненням вжиття заходів для самостійного отримання доказів;

- 01.08.2022 лист №б/н від 01.08.2022 з поясненням вжиття заходів для самостійного отримання доказів;

- 12.08.2022 заява №б/н від 12.08.2022 про надання доказів;

- 12.08.2022 заява №б/н від 12.08.2022 про надання доказів;

- 12.08.2022 заява №б/н від 12.08.2022 про надання доказів;

- 12.08.2022 клопотання (повторне) №б/н від 12.08.2022 про витребування доказів від відповідача 1.;

- 12.08.2022 клопотання (повторне) №б/н від 12.08.2022 про витребування доказів від відповідача 2.;

- 15.08.2022 заява №б/н від 12.08.2022 з проханням проводити усі підготовчі судові засідання та засідання по розгляду справи №912/824/22 по суті за обов`язковою участю представників відповідачів;

- 15.08.2022 заява №б/н від 12.08.2022 про надання доказів.

Від відповідача 1. до суду 09.08.2022 надійшла заява про розгляд справи без участі представника Первозванівської сільської ради Кропивницького району Кіровоградської області та заперечення позовних вимог повністю.

16.08.2022 до господарського суду від відповідача 2. надійшло клопотання №б/н від 16.08.2022 перенести підготовче судове засідання на інший час.

Ухвалою від 16.08.2022 господарський суд клопотання (повторне) №б/н від 12.08.2022 (т. 1 а.с. 91) та клопотання (повторне) №б/н від 12.08.2022 (т. 1 а.с. 92) позивача залишив без задоволення. Клопотання №б/н від 16.08.2022 відповідача 2. та заяву №б/н від 12.08.2022 позивача задовольнив. Оголосив перерву у підготовчому засіданні до 30.08.2022 о 14:30 год. Явку повноважних представників сторін в підготовче засідання суду визнав обов`язковою.

18.08.2022 надійшов відзив на позов №б/н від 18.08.2022 відповідача 2., у якому позовні вимоги не визнаються. В обґрунтування поданого відзиву зазначено, що надані суду позивачем документи підтверджують той факт, що ФГ "Русаченко" не мало зареєстрованого права користування земельною ділянкою. Статут ФГ "Русаченко" не містить інформації про те, що майнові права на земельну ділянку включено до статутного капіталу, а також термін, на який передається це майнове право. Відсутні такі відомості і в рішенні про створення ФГ "Русаченко". Відсутні документи, які б засвідчували передачу майнових прав до статутного капіталу та державна реєстрація права користування не проводилась.

ФГ "Русаченко" зареєстроване 16.05.2007 і позивач стверджує про виникнення у нього права користування землею з цього моменту. Однак, відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 22.03.2016 №НВ-3502569962016, право постійного користування зареєстровано за фізичною особою ОСОБА_1 , а не юридичною особою ФГ "Русаченко".

На момент проведення державної реєстрації юридичної особи ФГ "Ідеал-Агро" фізична особа ОСОБА_1 прийняв рішення про створення ФГ "Ідеал-Агро", в якому послався на наявність у нього земельної ділянки в користуванні на підставі Державного акта на право постійного користування землею КР №100153. При здійсненні державної реєстрації юридичної особи здійснено ідентифікацію засновника та керівника.

Після прийняття рішення про включення майнових прав на землю до статутного капіталу ФГ "Ідеал-Агро" також проведено державну реєстрацію статуту у новій редакції.

Передача майнових прав на землю (права користування) стала підставою для реєстрації похідного речового права за ФГ "Ідеал-агро". Документи, якими супроводжувалась ця передача, підписані особисто ОСОБА_1 і вказаний факт ним не оспорюється. Отже, вказана особа мала волевиявлення на передачу прав користування земельною ділянкою від фізичної особи до юридичної, які мають різний статус і не є тотожними.

Позивач просить суд визнати за ФГ "Русаченко" право постійного користування земельною ділянкою, однак ФГ "Русаченко" не набуто право постійного користування земельною ділянкою площею 41,28 га, так як моментом виникнення такого права є державна реєстрація, яка у даному випадку не проводилась.

На момент прийняття рішення про реєстрацію права користування земельною ділянкою за ФГ "Ідеал-агро" 23.05.2019 відсутні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, документи оформлені належним чином, підписи на документах засвідчені нотаріально, тому реєстраційна дія вчинена у відповідності до закону.

Також, відповідач 2. зазначає, що гр. ОСОБА_1 , будучи засновником та керівником ФГ "Русаченко", підписав 15.05.2019 рішення про створення ФГ "Ідеал-агро" з відомостями про спірну земельну ділянку, що є початком перебігу строку позовної давності, пізніше ним також підписуватися документи, зокрема і які засвідчувалися нотаріально, та у змісті яких відображаються питання щодо переходу прав користування земельною ділянкою, а до суду з позовом позивач звернувся 01 липня 2022 року, про що свідчить відмітка суду на позовній заяві, тобто з пропуском строків позовної давності.

Крім того, у відзиві на позов відповідач 2. просить суд вирішити питання судових витрат відповідача у разі відмови в задоволенні позову, подання заяви позивачем про відмову від позову чи залишення його без розгляду.

До господарського суду:

- 24.08.2022 від позивача надійшла заява №б/н від 24.08.2022 в додаток до позовної заяви від 01.08.2022, керуючись ст. 90 ГПК України, позивач просив зобов`язати Первозванівську сільську раду Кропивницького району - відповідача по справі №912/824/22 дати письмову відповідь на вісім запитань з доказами надсилання вказаної заяви відповідачу 1.;

- 29.08.2022 надійшло клопотання №б/н від 29.08.2022 позивача про відкладення судового засідання.

Ухвалою від 30.08.2022 господарський суд заяву позивача №б/н від 24.08.2022 залишив без розгляду. Процесуальний строк, встановлений судом відповідачу 2. для подання відзиву на позов, з ініціативи суду продовжив до дати його фактичного подання. У задоволенні клопотання №б/н від 29.08.2022 позивача про відкладення судового засідання відмовив. Оголосив перерву у підготовчому засіданні до 08.09.2022 - 10:30 год.

До господарського суду 07.09.2022 від позивача надійшла відповідь №б/н від 07.09.2022 на відзив на позов, у якій ФГ "Русаченко" підтримало позовні вимоги з підстав, аналогічних позовній заяві.

08.09.2022 до суду від позивача надійшло клопотання №б/н від 08.09.2022 про перенесення розгляду справи.

Ухвалою від 08.09.2022 господарський суд процесуальний строк, встановлений судом позивачу для подання відповіді на відзив, з ініціативи суду продовжив до дати його фактичного подання. Продовжив строк підготовчого провадження на тридцять днів. Клопотання позивача №б/н від 08.09.2022 задовольнив. Оголосив перерву у підготовчому засіданні до 22.09.2022 - 14:30 год.

До господарського суду 13.09.2022 від відповідача 2. надійшло заперечення №б/н від 13.09.2022 проти відповіді на відзив на позов, з підстав, аналогічних відзиву на позовну заяву.

До господарського суду 22.09.2022 від позивача надійшла заява №б/н від 22.09.2022 з вимогою перенести судове засідання по даній справі на інший термін.

Також, 22.09.2022 до суду відповідачем 2. подана заява №б/н від 22.09.2022 з проханням проведення підготовчого засідання 22.09.2022 без участі представника ФГ "Ідеал-агро" та зазначено про відсутність заперечення призначення справи до розгляду по суті.

Ухвалою від 22.09.2022 господарський суд у задоволенні вимоги позивача, викладеної у відповіді на відзив на позов (в порядку ст. 166 ГПК України), про витребування оригіналів заяви ОСОБА_1 від 10.06.2019 про звільнення з роботи та договору купівлі-продажу засновницьких прав на ФГ "Ідеал-агро" між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , відмовив.

Також, ухвалою від 22.09.2022 господарський суд у задоволенні вимог заяви позивача №б/н від 22.09.2022 відмовив. Закрив підготовче провадження та призначив справу №912/824/22 до судового розгляду по суті на 13.10.2022 - 11:30 год. Явку повноважного представника позивача в засідання суду визнав обов`язковою.

13.10.2022 до суду подано клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

13.10.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 27.10.2022 - 11:20.

27.10.2022 в судовому засіданні оголошено перерву до 04.11.2022 - 11:00.

03.11.2022 до суду надійшла заява відповідача 2. про застосування заходів процесуального примусу. В обґрунтування поданої заяви зазначено, що на момент подання позову до суду, який обґрунтовується тим, що позивач набув право користування земельною ділянкою у момент реєстрації юридичної особи ФГ "Русаченко", тобто 16.05.2007, позивачу достовірно відомо, що після видачі 17.05.2001 на ім`я ОСОБА_1 Державного акта на право постійного користування землею КР №100153, 25.05.2001 відбулась державна реєстрація юридичної особи Селянське (фермерське) господарство "АРУС" (далі - СФГ "Арус"), код ЄДР 31541051. Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 26.10.2022 засновником цієї юридичної особи є ОСОБА_1 .

У Єдиному державному реєстрі судових рішень на офіційному веб-сайті Судової влади України міститься інформація, що згідно з ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 07.03.2007 у справі №10/72 порушено провадження про банкрутство фермерського господарства "Арус"'. Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 22.09.2009 у справі № 10/72 ліквідовано юридичну особу - банкрута фермерське господарство "Арус", ідент. код ЄДРПОУ - 31541051.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №240811924040 від 26.10.2022, реєстраційний номер справи 142900105553, проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом, запис №14291170003001055 від 05.10.2009.

Тобто, станом на 16.05.2007 користувачем земельної ділянки було Селянське (фермерське) господарство "АРУС", код ЄДР 31541051, та у зв`язку з введенням судом 07.03.2007 заборони відчуження у будь - який спосіб належних боржнику на праві власності та закріплених за ним на праві повного господарського відання основних засобів (фондів), спростовує зазначені позивачем у позовній заяві обставини. А подані позивачем господарському суду документи у цій справі у сукупності із зазначеними у позові обставинами свідчать про вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення.

ОСОБА_1 , який підписав позовну заяву ФГ "Русаченко" у цій справі, будучи засновником та керівником СФГ "АРУС", приймав безпосередню участь у судових засіданнях при розгляді справи про банкрутство, що відображено у змісті ухвали суду, зокрема від 28.03.2007. Тобто, про факт створення, існування та припинення діяльності СФГ "АРУС", введення мораторію та заборони судом йому достовірно було відомо на момент звернення до суду з позовом у цій справі. Вказана обставина тягне виникнення та припинення правовідносин щодо права користування спірною земельною ділянкою, є істотною для правильного вирішення справи судом та є самостійною підставою для відмови у позові. Саме тому позивач вказаний факт від суду приховав, чим ввів суд в оману щодо обставин справи.

Враховуючи зазначене, відповідач 2. просить суд при розгляді справи №912/824/22 врахувати зазначені вище факти та постановити ухвалу про стягнення з ФГ "Русаченко" та його уповноваженої особи - керівника ОСОБА_1 штрафу у сумі від одного до десяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб в дохід державного бюджету на підставі ч. 4 ст. 42, ч. 1 ст. 135 ГПК України.

04.11.20222 до суду від позивача надійшло заперечення на заяву про застосування заходів процесуального примусу в обґрунтування якого зазначено, що пред`являючи позов, позивач стверджував, що спірна земельна ділянка перебувала в користуванні позивача з травня 2007 року по травень 2019 року (допоки фактично не перейшла в користування відповідача 2.). Позов не охоплює жоден інший часовий період та не зачіпає жодні інші правовідносини.

Наведена відповідачем 2. в заяві про застосування заходів процесуального примусу інформація ніяким чином не спростовує цей факт, а тому інтерпретація відповідачем 2. процесуальної поведінки позивача, як такої, що мала на меті свідоме введення суду в оману, зловживання процесуальними правами, є не більше, ніж суб`єктивною оцінкою відповідача 2.

Спірна земельна ділянка ніколи не перебувала у власності СФГ "АРУС", ОСОБА_1 .

В підготовчому провадженні в даній справі інтереси позивача представляв його голова ОСОБА_1. в порядку самопредставництва юридичної особи. Керівник Позивача не має професійних знань в галузі права, в результаті чого, а також через поважний вік (72 роки) він не зміг належним чином скористатися всіма доступними процесуальними механізмами для підтвердження своєї правової позиції в суді. Адвокат позивача Кіріченко Т.А. вступила в справу уже після закриття підготовчого провадження.

Разом з тим, відповідач 2., представлений професійним адвокатом Антоновою С.Ю., під час судового розгляду справи по суті із заявою про застосування заходів процесуального примусу подає додаткові докази, які, у разі, якщо такі обставини не дослідити взагалі, або ж дослідити тільки ці докази відповідача 2., надаючи таким чином цій стороні процесуальну перевагу в доказуванні своєї позиції перед судом, можуть суттєво вплинути на висновки суду.

Надання відповідачем 2. під час розгляду справи по суті інформації та документів та їх інтерпретація відповідачем 2. є більш, ніж вагомими обставинами для правильного вирішення справи господарським судом.

Враховуючи інформацію та копії ухвал, щойно і вже з порушенням вимог ГПК України щодо строків подання доказів подані відповідачем 2., позивач вважає за можливе на заперечення аргументів відповідача 2. надати додаткові докази на підтвердження факту використання позивачем спірної земельної ділянки, які просить суд взяти до уваги, оскільки вони мають суттєве значення для правильного вирішення спору згідно з переліком. Ці докази в сукупності свідчать про спростування аргументів відповідача 2., наведених в заяві про застосування заходів процесуального примусу. Постійним користувачем земельної ділянки є позивач. Жодне рішення Держгеокадастру, органу місцевого самоврядування про припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою, про скасування, визнання нечинним (недійсним) тощо державного акта про право постійного користування земельною ділянкою не існує.

07.11.2022 до суду відповідачем подано докази до заяви про застосування заходів процесуального примусу, а саме документи з реєстраційної справи СФГ "Арус".

Вирішуючи питання прийняття доказів, які подані відповідачем 2. до заяви про застосування заходів процесуального примусу та доказів, поданих позивачем до заперечення на заяву про застосування заходів процесуального примусу суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 4. ст. 73, ч. 8 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Враховуючи, що позивачем у позовній заяві з невідомих суду причин не зазначено інформації про використання спірної земельної ділянки у період 2001-2007 рр., а докази, надані відповідачем 2. можуть свідчити про її використання у зазначений період СФГ "Арус", господарський суд вважає за необхідне прийняти вказані докази на підставі ч. 4 ст. 73 ГПК України.

Оскільки, позивачем при наданні доказів із запереченнями на заяву про застосування заходів процесуального примусу не зазначено обґрунтувань неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від нього, суд не приймає вказані докази до розгляду на підставі ч. 8 ст. 80 ГПК України.

У судовому засіданні 07.11.2022 представник позивача підтримала позовні вимоги повністю. Представник відповідача 2. повністю заперечила позовні вимоги.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, господарський суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини сторін.

Рішенням вісімнадцятої сесії 23 скликання Кіровоградської районної Ради народних депутатів Кіровоградського району Кіровоградської області від 27 квітня 2001 року №379 ОСОБА_1 надано у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства земельна ділянка площею 41,28 гектарів, яка розташовувалась на території Миколаївської сільської ради. 17.05.2001 на ім`я ОСОБА_1 , виданий Державний акт на право постійного користування землею КР №100153. (т. 1 а.с. 7, 8)

За твердженням позивача, користувачем зазначеної земельної ділянки є ФГ "Русаченко", тому що ОСОБА_1 разом з іншими членами свої родини є засновником цієї юридичної особи. 21.12.2021 позивач дізнався про порушення його прав, отримавши інформацію від державною реєстратора Первозвапівської сільської ради Щербини Катерини Вікторівни з Державного реєстру речових прав па нерухоме майно №291373678, що земельна ділянка кадастровий номер 3522585000:02:000:2329 числиться не за ФГ "Русаченко", а на тих же умовах за ФГ "Ідеал-агро". (т. 1 а.с. 4-6)

Позивач зазначає, що відповідачем неправомірно використовується спірна земельна ділянка, що й стало підставою для звернення ФГ "Русаченко" з даним позовом до суду.

Розглядаючи спір по суті, господарський суд враховує таке.

Згідно ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За змістом ч. 1-2 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ст. 77 ГПК України).

Відповідно до ст. 78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд звертає увагу, що із внесенням 17.10.2019 змін до ГПК України його ст. 79 ГПК України викладено у новій редакції, чим фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Зазначений стандарт підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Іншими словами, тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

У практиці Європейського суду з прав людини також трапляються рішення, в яких суд посилається на баланс вірогідностей задля оцінки обставин у справі. Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 (заява № 59166/12) Дж. К. та Інші проти Швеції (J.K. AND OTHERS v. SWEDEN) Європейський суд з прав людини наголошує, що "У країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

З матеріалів справи вбачається, що право користування спірною земельною ділянкою гр. ОСОБА_1 підтверджувалося Державним актом на право постійного користування землею серія КР 1000153, виданого 17.05.2001.

Відповідно до розпорядження голови Кіровоградської РДА №411-р від 25.05.2001 "Про реєстрацію селянського (фермерського) господарства "Арус" (далі - СФГ "Арус"), на підставі, зокрема, Державного акта на право постійного користування землею серія КР 1000153, виданого 17.05.2001, зареєстроване СФГ "Арус" (код ЄДР 31541051).

Згідно з п. 1.1. Статуту СФГ "Арус" його засновником є ОСОБА_1 , який був його головою.

Отже, спірна земельна ділянка стала підставою для створення СФГ "Арус" і, відповідно перебувала в користуванні вказаного господарства. Вказаний факт також підтверджується п.п. а) п. 7.1. Статуту господарства, яким визначено, що до земель господарства належать землі, передані господарству у приватну власність, у користування, що посвідчено відповідно Державними актами на право приватної власності на землю та постійного користування землею, виданими на ім`я голови господарства.

Оскільки, позивачем не надано доказів створення будь-якого іншого фермерського господарства на момент створення СФГ "Арус", а саме: 25.05.2001, крім зазначеного господарства, то спірна земельна ділянка відносилася до земель СФГ "Арус".

Судом враховується, що сторонами у справі не надано доказів припинення користування спірною земельною ділянкою СФГ "Арус". Не дивлячись на ту обставину, що ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 07.03.2007 у справі №10/72 порушено провадження про банкрутство СФГ "Арус", а ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 22.09.2009 у справі №10/72, яка набрала законної сили 22.09.2009, зокрема, звіт ліквідатора, арбітражного керуючого Хащевацького А.П. та ліквідаційний баланс банкрута фермерського господарства "Арус" затверджено, ліквідовано юридичну особу - банкрута фермерське господарство "Арус", ідент. код ЄДРПОУ - 31541051, провадження у справі припинено.

Факт припинення СФГ "Арус" в результаті ліквідації на підставі ухвали Господарського суду Кіровоградської області від 22.09.2009 у справі №10/72, без правонаступництва, також підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. (т. 2 а.с. 41-43)

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного Кодексу України (далі - ЗК України) (у редакції на момент створення СФГ "Арус") громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 ЗК України (у згаданій редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно із частиною першою статті 23 ЗК України (у згаданій редакції) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки гр. ОСОБА_1 земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення СФГ надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1991 року №2009-XII "Про селянське (фермерське) господарство" (у редакції Закону від 23 липня 1993 року N 3312-XII, на момент створення відповідача; втратив чинність 29 липня 2003 року - з моменту набрання чинності Законом України "Про фермерське господарство") після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Звідси законодавством, чинним на момент створення СФГ "Арус", передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності СФГ як юридичної особи. Водночас одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення СФГ, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації СФГ. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення СФГ, без створення такого СФГ.

19.06.2003 прийнято новий Закон України N 937-IV "Про фермерське господарство" (далі - Закон №937-IV), яким Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII визнано таким, що втратив чинність.

У статті 1 Закону №937-IV вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону №937-IV право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону №937-IV).

Отже, й на сьогодні можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 Господарського кодексу України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 Господарського кодексу України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Ураховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 Господарського кодексу України.

Аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені в постанові від 01.04.2020 у справі №320/5724/17.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону №937-IV можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи. З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Така практика застосування норм права щодо фактичної заміни у правовідносинах користування земельними ділянками орендаря й переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 13 березня 2018 року у справі №348/992/16-ц, від 20 червня 2018 року у справі №317/2520/15-ц, від 22 серпня 2018 року у справі №606/2032/16-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі №677/1865/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі №272/1652/14-ц, від 12 грудня 2018 року у справі №704/29/17-ц, 16 січня 2019 року у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27 березня 2019 року у справі №574/381/17-ц, від 03 квітня 2019 року у справі №628/776/18).

Пунктом 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України (у редакції Закону від 25 жовтня 2001 року), який діяв з 01 січня 2002 року (момент набрання чинності названим Земельним кодексом України) до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 01 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 01 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте Конституційний Суд України рішенням №5-рп/2005 від 22 вересня 2005 року визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення.

Звідси громадяни та юридичні особи, які до 01 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Отже, з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що у відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі №615/2197/15-ц (провадження №14-533цс18).

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

У пункті 7.27 постанови від 05.11.2019 у справі №906/392/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених у статті 141 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним.

Так, статтею 141 ЗК України (у редакції, чинній на момент ліквідації СФГ "Арус") передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою;

б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом;

в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій;

г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам;

ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням;

д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Таким чином, одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи. Підставою припинення права користування земельною ділянкою, яка була отримана громадянином для ведення СФГ і подальшої державної реєстрації СФГ як юридичної особи, виступає припинення діяльності відповідного фермерського господарства.

Вказана правова позиція викладена Верховним судом у постанові №925/302/18 від 26.08.2020.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що право постійного користування земельною ділянкою 3522585000:02:000:2329, яка надана рішенням вісімнадцятої сесії Кіровоградської районної ради двадцять третього скликання №379 від 27 квітня 2001 року ОСОБА_1 для ведення селянського (фермерського) господарства припинилося з моменту припинення (ліквідації) СФГ "Арус", тобто з 28.09.2009.

Отже, у гр. ОСОБА_1 відсутнє право постійного користування земельною ділянкою 3522585000:02:000:2329 на момент створення СФГ "Русаченко", що в свою чергу спростовує позицію позивача про наявність правових підстав для постійного користування земельною ділянкою 3522585000:02:000:2329 останнім, а тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

Стосовно інших доводів сторін, суд зазначає, що вони досліджені у судовому засіданні та не наводяться у рішенні, позаяк не покладаються судом в його основу. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", §58, рішення від 10.02.2010).

Щодо заяви відповідача 2. про пропуск позивачем позовної давності, суд зазначає, що у даному рішенні зроблено висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, а тому відсутні підстави для застосування наслідків пропуску позовної давності.

Розглядаючи заяву відповідача 2. про застосування заходів процесуального примусу суд, врахувавши обґрунтування вказаної заяви та встановлення судом відсутності підстав для задоволення позову, не вбачає підстав для застосування до позивача заходів процесуального примусу у вигляді накладення штрафу, відповідно до ст. 135 ГПК України.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору залишаються за позивачем.

Керуючись ст. 73-74, 76-77, 123, 129, 233, 236-241, 326-327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Копії рішення направити сторонам: позивачу засобами поштового зв`язку та на e-mail: al-services@ukr.net, kodeks111@ukr.net, відповідачу 1. засобами поштового зв`язку та на e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідачу 2. засобами поштового зв`язку та адвокату Антоновій С.Ю. через електронний кабінет.

Повне рішення складено 11.11.2022.

Суддя Н.М. Коваленко

Повідомити учасників справи про відсутність у суду технічної можливості надавати інформацію про вебадресу судового рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, одночасно з врученням (надсиланням/видачі) копії повного або скороченого такого рішення до затвердження Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Повідомити учасників справи про можливість ознайомитись з електронною копією судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень за його вебадресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається: http://court.gov.ua/fair/sud5013.