Рішення

від 26.10.2022 по справі 640/7182/22

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 жовтня 2022 року м. Київ № 640/7182/22

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., при секретарі судового засідання Мисюк О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Мостобуд»до Головного управління ДПС у м. Києвіпро визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 08.10.2021 №0074655/0706, від 08.10.2021 №0074668/0706, від 11.10.2021 №0750570707, від 11.10.2021 №0750550707,за участю:

представника позивача - Харка Д.М.,

представника відповідача - Кальковця В.Л.

О Б С Т А В И Н И С П Р А В И:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Мостобуд» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Мостобуд») звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі по тексту - відповідач), в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» від 08.10.2021 №0074655/0706 яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 1 561 182, 00 грн. у тому числі штрафні (фінансові) санкції у розмірі 173 674, 00 грн. у повному обсязі;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «Р» від 08.10.2021 №0074668/0706 яким збільшено суму грошових зобов`язань з податку на додану вартість у розмірі 1 966 679, 00 грн. у тому числі штрафні (фінансові) санкції у розмірі 393 336, 00 грн., у повному обсязі;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «С» від 11.10.2021 №0750570707 яким застосовано суму фінансових (штрафних) санкцій у сумі - 500 000, 00 грн. у повному обсязі;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві форми «С» від 11.10.2021 №0750550707 яким застосовано суму фінансових (штрафних) санкцій у сумі - 500 000, 00 грн. у повному обсязі.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що на думку позивача в матеріалах справи наявні первинні документи бухгалтерського та податкового обліку які в своїй сукупності підтверджують фактичне здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами. Також позивачем зазначено, що за змістом акту перевірки від 27.08.2021 №66100Ж5/26-15-07-06-02-10/38039364 встановлено об`єктивний предметний зв`язок господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг будівельних механізмів від спірних постачальників з фактами фінансово-економічної господарської діяльності ТОВ «Мостобуд», тобто результатами реальної підприємницької економічної діяльності платника податку, що на думку позивача слугує підставою для висновку про очевидність розумної економічної причини, ділової мети придбаних послуг охорони та придбання товару, а відтак і про достовірність змісту первинних документів прийнятих до відображення у бухгалтерському обліку, у тому числі й відносно учасників, умов та обставин господарських взаємовідносин.

В обгрунтування протиправності податкових повідомлень-рішень за порушення вимог Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, рідин що використовуються в електронних сигаретах та пального» позивачем зазначено, що зберігання дизельного пального за податковою адресою позивача чи на складах у спеціальних стаціонарних ємностях, цистернах чи резервуарах які знаходяться на балансі позивача чи на правах оренди відповідачем не встановлено. Вказано, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб`єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей, що відповідає роз`ясненню ДФС України від 15.08.2019 №3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, в якому зазначено, що у розумінні Закону №481, суб`єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.06.2022 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі №640/7182/22.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги ТОВ «Мостбуд» є безпідставними та необґрунтованими. Відповідачем наголошено, що враховуючи об`єми задекларованих позивачем операцій, відсутність у контрагентів необхідних трудових ресурсів, основних засобів, складських приміщень, транспорту (зокрема, вантажного та іншого спеціального призначення) як власного так і орендованого, забезпечення спеціальних умов для зберігання товарів, вбачається об`єктивна неможливість реального здійснення задокументованих господарських операцій щодо надання послуг. На думку відповідача, все це свідчить що господарські операції документально оформленні в паперовому вигляді без їх фактичного здійснення.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.09.2022 закрито підготовче провадження у справі №640/7182/22 та призначено судове засідання до розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 26.10.2022 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

Головним управлінням ДПС у м. Києві, на підставі направлень від 29.07.2021 №13776/26-15-07-06-02-18, №13776/26-15-07-07-01, №13778/26-15-07-10-03, №13779/26-15-07-08-04, №13826/26-15-07-09-06 та на підставі наказу від 02.07.2021 №5427-п проведена документальна планова виїзна перевірка ТОВ «Мостобуд» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2017 по 31.03.2021, валютного - за період з 01.01.2017 по 31.03.2021, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 15.12.2011 по 31.03.2021 та іншого законодавства за відповідний період відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки

Перевіркою встановлено порушення ТОВ «Мостобуд»:

пункту 44.1, 44.2, 44.6 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI, зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток за період з 01.01.2017 по 31.03.2021 на загальну суму 1387508,00 грн., у тому числі: за 2019 рік - 694695,00 грн., з а 2020 рік - 692813,00 гривень;

пункту 198.1, пункту 198.2, пункту 198.3, пункту 198.5, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на за березень 2019 на суму 71575 грн., за квітень 2019 на суму 55586 грн., за травень 2019 на суму 45298 грн., за червень 2019 на суму 273405 грн., за липень 2019 на суму 1201 грн., за листопад 2019 на суму 120671 грн., за грудень 2019 на суму 220814 грн., за січень 2020 на суму 205674 грн., за березень 2020 на суму 579119 гривень.

підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2 та підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року №2755-VI із змінами та доповненнями, щодо несвоєчасної сплати (перерахування) до бюджету податку на доходи фізичних осіб у сумі 1200640,78 грн. в т.ч.: за жовтень 2017 року - 118170,07 грн., за серпень 2019 року - 247629,3 грн., за вересень 2019 року - 79652,95 грн., за жовтень 2020 року - 434929,55 грн., за листопад 2020 року - 221653,71 грн., за грудень 2020 року - 98605,2 гривень.

підпункту 168.1.1, підпункту 168.1.2, підпункту 168.1.5 пункту 168.1 статті 168, підпункту 168.4.4 пункту 168.4 статті 168, підпункту 1.6 пункту 16 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами і доповненнями, платником несвоєчасно сплачено (перераховано) військовий збір до бюджету у сумі 89942,9 грн. в т.ч.: за серпень 2019 року - 20372,77 грн., за вересень 2019 року - 6637,73 грн., за жовтень 2020 року - 36244,18 грн., за листопад 2020 року - 18471,11 грн., за грудень 2020 року - 8217,11 гривень;

пункту 1 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 із змінами і доповненнями, щодо несвоєчасної сплати єдиного соціального внеску за вересень 2019, лютий 2020, квітень 2020, жовтень 2020 та листопад 2020 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 27.08.2021 №66100Ж5/26-15-07-06-02-10/38039364 (далі по тексту - Акт перевірки).

На підставі встановлених порушень Головним управлінням ДПС у м. Києві 08.10.2021 прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення:

- №0074655/0706, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на прибуток на суму 1387508,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 173674, 00 грн.;

- №0074668/0706, яким позивачу збільшено грошове зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1573343,00 грн., та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 393336, 00 грн.

Крім того, Головним управлінням ДПС у м. Києві 11.10.2021 прийнято оскаржувані податкові повідомлення - рішення:

- №0750570707, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 500 000, 00 грн., за порушення частини восьмої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР.

- №0750550707, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 500 000, 00 грн., за порушення частини восьмої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР.

Позивач не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними та таким, що підлягають скасуванню, звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Згідно з положеннями пункту 44.1, 44.2, 44.6 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

У разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Відповідно до приписів підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 Податкового кодексу України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до положень пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України, фінансовий результат до оподаткування зменшується:

на суму розрахованої амортизації основних засобів та/або нематеріальних активів відповідно до пункту 138.3 цієї статті;

на суму залишкової вартості окремого об`єкта основних засобів та/або нематеріальних активів, визначеної з урахуванням положень цієї статті Кодексу, у разі ліквідації або продажу такого об`єкта;

на суму дооцінки основних засобів та/або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат уцінки відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму вигід від відновлення корисності основних засобів та/або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об`єкта невиробничих основних засобів та/або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об`єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

Згідно пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності)

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг (пункт 198.2 статті 198 Податкового кодексу України).

Згідно з пунктом 198.3 цієї статті податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (абзац другий цього пункту).

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними / розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу (пункт 198.6 статті 198 ПК України).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України ''Про бухгалтерський облік та фінансову звітність'' від 16.07.1999 №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Як підсумок вимог наведених правових норм, у податковому обліку господарські операції з придбання/реалізації товарів (послуг) повинні бути підтверджені відповідними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення. Обов`язковим звітним документом в податковому обліку з ПДВ для підтвердження суми податкового кредиту є податкова накладна.

З матеріалів справи вбачається, що за результатами фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ «Тагбуд-Девелоп» (нова назва ТОВ «Мак-Каверн», код ЄДРПОУ -43274540); - ТОВ «Адога Універс» (код ЄДРПОУ - 43275261); - ТОВ «Бітерс» (код ЄДРПОУ - 43047508); - ТОВ «Фокс Юніон» (код ЄДРПОУ - 42774994); - ТОВ «ІБ Фірм» (код ЄДРПОУ - 42678316); - ТОВ «Спецбілд.ЮА» (код ЄДРПОУ - 42555135); ТОВ «Аркадус» (код ЄДРПОУ - 42870682); - ТОВ «Квест-Трейд ЛТД» (код ЄДРПОУ - 42609169); - ТОВ «Моторликс» (код ЄДРПОУ - 42458212), у позивача виникло право на формування об`єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість.

Позивач вказує, що 05.10.2021 ТОВ «Мостобуд» засобами поштового зв`язку скеровано до Головного управління ДПС у м. Києві письмові заперечення від 04.10.2021 на акт перевірки від 27.08.2021 №66100Ж5/26-15-07-06-02-10/3 8039364.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 Податкового кодексу України якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Відповідно до пункту 86.7 статті 86 Податкового кодексу України у разі незгоди платника податків або його представників з висновками перевірки чи фактами і даними, викладеними в акті (довідці) перевірки (крім документальної позапланової перевірки, проведеної у порядку, встановленому підпунктом 78.1.5 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу), вони мають право подати свої заперечення та додаткові документи і пояснення, зокрема, але не виключно, документи, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків, протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта (довідки).

Як вбачається із листа Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 18.10.2021 №30498/І/26-15-07-06-02-15 про надання відповіді, позивача повідомлено, що Акт документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Мостобуд», код 38039364» від 27.08.2021 № 66100/Ж5/26-15-07-06-02-10/38039364 засобами поштового зв`язку 21.09.2021 під розпис. Граничний строк подання до контролюючого органу, який проводив перевірку платника податків заперечення до акту перевірки 05.10.2021, в той час як заперечення ТОВ «Мостобуд» подано до контролюючого органу 07.10.2021. Зазначено, що заперечення позивача на акт документальної планової виїзної перевірки, залишено без розгляду, а висновки без змін.

Позивач вказує, що відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення без розгляду заперечення позивача на акт перевірки, що на думку позивача призводить до протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

З даного приводу суд зазначає, що як вказав Верховний Суд у постанові від 31.05.2021 у справі №520/10718/19 акт перевірки, так само, як і відповідь за результатами розгляду заперечень на акт перевірки та інші листи контролюючого органу, направлені на адресу платника податків з приводу оскарження ним акта перевірки, є лише службовими документами контролюючого органу, пов`язаними із збирання податкової інформації, не створюють для платника податків правових наслідків у вигляді зміни (припинення) прав чи встановлення обов`язків, однак, в подальшому можуть враховуватися контролюючим органом при прийнятті актів індивідуальної дії.

Відповідно до пункту 77.4 статті 77 Податкового України про проведення документальної планової перевірки керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу приймається рішення, яке оформлюється наказом.

Право на проведення документальної планової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому не пізніше ніж за 10 календарних днів до дня проведення зазначеної перевірки вручено під розписку або надіслано рекомендованим листом з повідомленням про вручення копію наказу про проведення документальної планової перевірки та письмове повідомлення із зазначенням дати початку проведення такої перевірки.

Пункт 77.6 цієї статті визначає, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення документальної планової виїзної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.

Як визначено пунктом 81.1 статті 81 Податкового України України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу; копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови (пункт 81.2 статті 81 Податкового України України).

Так, позивач в своїх поясненнях вказує, що наказ про проведення документальної планової виїзної перевірки ТОВ «Мостобуд» від 02.07.2021 №5427-п прийнято після скасування урядом обмежень (мораторію) щодо призначення документальних перевірок, а також посилається на скасування в судовому порядку постанови Кабінету Міністрів України від 03.02.2021 №89 "Про скорочення строку дії обмеження в частині дії мораторію на проведення деяких видів перевірок".

Відповідно до частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Однак суд наголошує, що при поданні позовної заяви позивачем в обгрунтування позовних вимог не було зазначено, що проведення перевірки було здійснено протиправно, останнім не оскаржувався зазначений наказ, а також було допущено посадових осіб до перевірки.

Суд вважає необгрунтованими вищезазначені доводи позивача під час розгляду справи, які в свою чергу не було покладено в основу обгрунтування позовних вимог як підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових-повідомлень рішень.

Отже, встановивши, що процесуальні порушення проведення перевірки, які б вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення, відсутні, суд надаючи оцінку правомірності висновків податкового органу щодо відсутності реального характеру господарських операцій між позивачем та контрагентами, які були покладені в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, дійшов висновку про наступне.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон України №996-XIV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію; фінансова звітність - звітність, що містить інформацію про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Згідно з частинами першою та другою статті 3 Закону України №996-XIV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства. Бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною першою статті 9 Закону України №996-XIV визначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Отже, документальному підтвердженню підлягає одна із вищезазначених подій, і якщо ця подія оформлена первинним документом, що містить усі обов`язкові реквізити, визначені частиною другою статті 9 Закону України №996-XIV, зазначена обставина є належним доказом реальності господарської операції.

Відповідно до вимог пунктів 2.1, 2.4, 2.15 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення; господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Наведене відповідає правовому висновку Верховного Суду, наведеному у постанові від 16.03.2021 у справі №580/2490/19.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Крім того, господарські операції для визначення податкового кредиту мають фактично відбутись, вони повинні підтверджуватись належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, а також такі операції мають спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Судом встановлено, що між ТОВ «Мостобуд» (Замовник) та ТОВ «Фокс Юніон» (Виконавець) укладено договір надання послуг від 27.11.2019 №ТОВ-43/2, відповідно до якого виконавець надає послуги будівельними механізмами з обслуговуючим персоналом, а Замовник приймає і здійснює своєчасне і повне фінансування наданих послуг.

На підтвердження виконання умов договору надані: специфікація, акти надання послуг, довідки про виконані роботи/послуги/, податкові накладні та платіжне доручення.

Проте, відповідачем зазначено, що надані первинні документи не містять необхідну інформацію щодо транспортування (ким та за чий рахунок здійснено вантажно-розвантажувальні роботи, послуги перевезення, не зазначено пункт навантаження та фактична адреса доставки). Не зазначено відомості про автомобілі, про вантаж (найменування та кількість вантажу), обсяг вантажних перевезень (у тоннах або тонно-кілометрах), умови перевезень, не зазначена адреса доставки.

Між ТОВ «Мостобуд» (Замовник) та ТОВ «Спецбілд.ЮА.» (Виконавець) укладено договір надання послуг від 02.01.2019 № ТОВ-16, відповідно до якого виконавець надає послуги будівельними механізмами з обслуговуючим персоналом, а Замовник приймає і здійснює своєчасне і повне фінансування наданих послуг.

На підтвердження виконання умов договору надані: специфікації, акти надання послуг, довідки про виконані роботи/послуги/, податкові накладні та платіжні доручення.

Також між ТОВ «Мостобуд» (покупець) та ТОВ «Спецбілд.ЮА.» (продавець) укладено договір від 15.05.2019 №15-05/1, відповідно до якого продавець зобов`язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, передати у власність Покупця продукцію (далі-Товар), а Покупець зобов`язується своєчасно прийняти Товар і здійснити його оплату на умовах цього Договору.

На підтвердження виконання умов договору надані: видаткова накладна, податкова накладна, договір про відступлення права вимоги та платіжне доручення.

Також між ТОВ «Мостобуд» (покупець) та ТОВ «Моторликс» (постачальник) укладено договір поставки від 01.03.2020 №ТОВ-18, відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах викладених в даному Договорі, матеріали.

На підтвердження виконання умов договору надані: специфікація, акт прийому-передачі, податкова накладна та платіжне доручення.

Також між ТОВ «Мостобуд» (Покупець) та ТОВ «Адога Універс» (Постачальник) укладено договори поставки від 28.02.2020 №ТОВ-17, від 28.01.2020 №ТОВ-16 відповідно до яких постачальник зобов`язується поставити Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах викладених в даному Договорі, матеріали.

На підтвердження виконання умов договорів надані: специфікації, акти прийому-передачі, акти надання послуг, податкові накладні, договір про відступлення права вимоги та платіжні доручення.

Також між ТОВ «Мостобуд» (Покупець) та ТОВ «Квест-Трейд ЛТД» (Постачальник) укладено договір поставки від 26.04.2019 №ТОВ-31 відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах викладених в даному Договорі, матеріали.

На підтвердження виконання умов договору надані: видаткові накладні, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, договір про відступлення права вимоги та платіжне доручення.

Між ТОВ «Мостобуд» (Замовник) та ТОВ «Бітерс» (Виконавець) укладено договір надання послуг від 24.02.2020 №ТОВ-15, відповідно до якого Виконавець надає послуги будівельними механізмами з обслуговуючим персоналом, а Замовник приймає і здійснює своєчасне і повне фінансування наданих послуг.

На підтвердження виконання умов договору надані: специфікація, акти надання послуг, довідки про виконані роботи/послуги/, податкові накладні та платіжне доручення.

Також між ТОВ «Мостобуд» (Покупець) та ТОВ «Бітерс» (Постачальник) укладено договір поставки від 01.03.2020 №ТОВ-18/1 відповідно до якого постачальник зобов`язується поставити Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах викладених в даному Договорі, матеріали.

На підтвердження виконання умов договору надані: специфікація, акти прийому-передачі, податкові накладні та платіжне доручення.

Між ТОВ «Мостобуд» (Покупець) та ТОВ «Тагбуд-Девелоп» (Постачальник) укладено договори поставки від 09.12.2019 №ТОВ-50, від 09.01.2020 №ТОВ-01 відповідно до яких постачальник зобов`язується поставити Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах викладених в даному Договорі, Компресор ПКС-10,5 (б/у), вагончик-побутівку (б/у)

На підтвердження виконання умов договорів надані: специфікації, видаткова накладна, акт прийому-передачі, податкові накладна, та платіжні доручення.

Також, між ТОВ «Мостобуд» (Замовник) та ТОВ «Тагбуд-Девелоп» (Виконавець) укладено договір надання послуг від 02.01.2020 №ТОВ-04/1, відповідно до якого виконавець надає послуги будівельними механізмами з обслуговуючим персоналом, а Замовник приймає і здійснює своєчасне і повне фінансування наданих послуг.

На підтвердження виконання умов договору надані: специфікація, акти надання послуг, довідки про виконані роботи/послуги/, податкові накладні та платіжне доручення.

Також, між ТОВ «Мостобуд» (Орендар) та ТОВ «Тагбуд-Девелоп» (Орендодавець» укладено договір оренди від 20.12.2019 №ТОВ-51 відповідно до якого орендодавець передає, а Орендар приймає в тимчасове строкове платне користування 40, 978 т металеву опалубку тіла опори.

На підтвердження виконання умов договору надані: акти прийому-передачі, податкова накладна та платіжне доручення.

Між ТОВ «Мостобуд» (Покупець) та ТОВ «ІБ Фірм» (Постачальник) укладено договори поставки від 15.11.2019 №ТОВ-40/1, від 06.12.2019 №ТОВ-46 відповідно до яких постачальник зобов`язується поставити Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах викладених в даному Договорі, вагончики-побутівки, матеріали.

На підтвердження виконання умов договорів надані: специфікації, акти прийому-передачі, податкові накладні, та платіжні доручення.

Також, між ТОВ «Мостобуд» (Замовник) та ТОВ «ІБ Фірм» (Виконавець) укладено договір надання послуг від 02.01.2020 №ТОВ-04/1, відповідно до якого Виконавець надає послуги будівельними механізмами з обслуговуючим персоналом, а Замовник приймає і здійснює своєчасне і повне фінансування наданих послуг.

На підтвердження виконання умов договору надані: специфікація, акт надання послуг, довідки про виконані роботи/послуги/, податкова накладна та платіжне доручення.

Між ТОВ «Мостобуд» (Покупець) та ТОВ «Аркадус» (Постачальник) укладено договір поставки від 19.07.2019 №ТОВ-35, договір про надання послуг від 26.04.2019 №ТОВ-32, договір субпідряду від 20.05.2019 №ТОВ-30, відповідно до яких Постачальник зобов`язується поставити Покупцю, а Покупець зобов`язується прийняти і оплатити на умовах викладених в даному Договорі, матеріали.

На підтвердження виконання умов договорів надані: специфікації, видаткові накладні акти надання послуг, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про виконані роботи, податкові накладні, договір відступлення права вимоги та платіжні доручення.

Дослідивши надані позивачем документи на виконання договорів зазначених вище контрагентів, суд зауважує, що позивачем надано виключно документи, які фіксують факт укладання правочинів (договори) та їх результати (податкові накладні, платіжні доручення).

На підтвердження фактичного виконання сторонами договірних зобов`язань, тобто доказів вчинення певних дій у ході використання оздоблювальних робіт на об`єкті, що знаходиться за адресою - м. Київ, будівельний майданчик ТОВ «Мостобуд» на будівництві Подільського мотового переходу через р. Дніпро в м. Києві позивачем надані довідки про виконані роботи та акти надання послуг, проте вказані документи не конкретизують об`єму надання послуг, не містять інформації, яка б детально розкривала зміст наданих послуг.

Також, з акту перевірки вбачається, що за результатом проведеного дослідження руху придбання товарів та надання послуг зазначених в договорах з контрагентами позивача по ланцюгу постачання, співставлення звітних документів, податкових декларацій наданих до перевірки та іншої податкової інформації, що надійшла засобами АС «Податковий блок» та за даними Єдиного реєстру податкових накладних не встановлено законного джерела походження товару в кількості, яка реалізована постачальниками на адресу ТОВ «МОСТОБУД», що ставить під сумнів реальність господарських операцій, враховуючи відсутність достатніх трудових ресурсів, відсутність основних засобів, складських приміщень, транспорту (зокрема, вантажного та іншого спеціального призначення) як власного так і орендованого, забезпечення спеціальних умов для зберігання товарів, відсутність об`єктивно необхідних умов для реального здійснення задокументованих господарських операцій щодо надання послуг та придбання товарів; надані документи не надають можливість ідентифікації, що придбані позивачем у контрагентів товари були реалізовані таким контрагентам іншими особами.

Так, з матеріалів справи вбачається, що основний вид діяльності позивача будівництво житлових і нежитлових будівель, а також те, що відповідачем наголошено, що позивачем не додано первинних документів, що підтверджують факт транспортування товарно-матеріальних цінностей та на підставі яких можна було визначити хто і як здійснював перевезення товару придбаного позивачем у контрагенів для здійснення послуг матеріалами, походження яких неможливо встановити первинними документами.

Що стосується виконання надання послуг із поставлення товару найменування якого міститься в специфікаціях встановлено, що воно здійснювалось практично всіма контрагентами в період взаємовідносин з однієї адреси у м. Маріуполі, відсутність будь-якої інформації про зберігання товарів (наявність власних або орендованих складських приміщень, угоди зберігання ТМЦ, відомості про місцезнаходження складів, їх площа, власник складських приміщень/орендодавця), відсутність інформації про транспортування товарів (наявність власних або орендованих транспортних засобів, визначення перевізника, вантажовідправника, вантажоотримувача, відомостей про маршрут, посередників у транспортуванні), відсутність інформації про власні або орендовані фонди, що необхідне для здійснення фінансово-господарської діяльності підприємства.

Також суд звертає увагу, що позивачем не додано жодного доказу, зокрема, внутрішнього переміщення основних засобів, накладних на внутрішнє переміщення, тощо.

Окремо суд звертає увагу, що позивачем не обгрунтовано мети залучення контрагентів із різних віддалених регіонів від міста будівництва, оскільки в період взаємовідносин останнім обрано контрагентів, які за юридичною адресою знаходяться в м. Маріуполі, Донецької області, м. Харків.

Суд зазначає, що наявна в інформаційних базах податкового органу інформація не у всіх випадках може бути безумовним свідченням відсутності ресурсів у суб`єктів господарювання, або відсутності факту придбання товарів певними суб`єктами господарювання. Однак, в такому разі у матеріалах справи повинні міститися документи та докази, які в сукупності та взаємозв`язку спростовують відповідну інформацію. Втім, у цій справі, позивач будучи обізнаним, що відповідач має сумнів щодо контрагентів позивача по ланцюгу, не спростував зазначену інформацію належними доказами.

Вищенаведене в сукупності, свідчить про наявність ознак штучного формування первинних документів, що не відображають фактичних даних, а створені тільки з метою документування господарської операції між позивачем та його контрагентами.

При цьому, надані позивачем документі на підтвердження господарської діяльності його контрагентів враховані, проте вказані документі не підтверджують реальність господарських операцій між останніми та позивачем у цій справі.

Таким чином, аналізуючи первинні документи, податкової та фінансової звітності позивача та його контрагентів, суд погоджується з податковим органом про недоведеність господарської операції, внаслідок відсутності необхідних умов для відповідної підприємницької, економічної діяльності.

Також, належить враховувати вимоги "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88. Так, відповідно до пунктів 2.4., 2.14-2.16 Положення, первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити, у тому числі: зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать нормативно-правовим актам, встановленому порядку приймання, зберігання і витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, власникам, іншим юридичним і фізичним особам.

При цьому, суд зазначає, що витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка в свою чергу є підставою для формування підприємством податкового обліку.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов`язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв`язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Встановлена судом відсутність у контрагентів необхідних трудових ресурсів та механізмів у розрізі робіт, що вони мали виконати за договорами, укладеними із позивачем, свідчить на користь обґрунтованості висновків контролюючого органу щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства при здійсненні господарських взаємовідносин позивача з контрагентами.

Таким чином, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, тощо) мають силу первинних документів лише у разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактично здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх оформлених реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

На момент розгляду справи, додаткових пояснень, документів, що спростовують вищевказані факти та доводять реальність вказаних господарських операцій позивачем не надано.

З урахуванням вищевикладеного, первинні документи свідчать про відсутність факту реального вчинення господарської операції по взаємовідносинам з контрагентами позивача. Досліджені операції спрямовані на документальне оформлення виконання робіт, та не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними. Метою їх оформлення є мінімізація податкових зобов`язань. Укладені між позивачем та вказаними вище контрагентами договори не опосередковуються реальним виконанням операцій, що становить його предмет.

Враховуючи вищевказані норми законодавства, суд приходить до висновку, що первинні документи, які складені суб`єктами господарської діяльності на операції що не відповідають сутності і не несуть доказовості відносно змісту здійсненної операції не є документами, які можуть бути підставою для відображення в облікових регістрах бухгалтерського та податкового обліку. Витрати для цілей визначення об`єкта оподаткування, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою і для формування податкового обліку платника податків.

Враховуючи викладені обставини, позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Стосовно порушень позивачем частини восьмої статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» від 19.12.1995 №481/95-ВР, суд зазначає наступне.

В акті перевірки зазначено, що за результатом аналізу бази даних ЄРАН-2019 встановлено, що в період з 01.04.2020 по ЗЕ03.2021 контрагентами - постачальниками ТОВ "СК АЛЬЯНС 2006" (код 39142102) та ТОВ "ДІПІ ЕЙР ГАЗ" (код 36858311) в адресу ТОВ "МОСТОБУД" зареєстровано акцизні накладні з кодом операції «З», напрям використання « 0», в місце зберігання пального, яке не є акцизним складом, на якому суб`єкт господарювання - неплатник податку зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки. Згідно з даними інформаційного ресурсу ДПС - ТОВ "МОСТОБУД" не зареєстроване платником акцизного податку з реалізації пального. У ТОВ "МОСТОБУД" в перевіряємому періоді відсутні ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки).

Відповідно до абзацу восьмого частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - так само) встановлена відповідальність за зберігання пального без наявності ліцензії у вигляді штрафних санкцій у розмірі 500 000 гривень. Водночас така санкція не може бути застосована у випадку, якщо місце зберігання пального є таким, яке за змістом статті 15 Закону №481/95-ВР звільняє суб`єкта господарювання від обов`язку отримувати відповідну ліцензію.

Згідно з частиною першою статті 15 Закону №481/95-ВР оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.

За змістом частини восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР суб`єкти господарювання (у тому числі іноземні суб`єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.

Частиною тридцять другою статті 15 Закону №481/95-ВР встановлено, що ліцензія видається за заявою суб`єкта господарювання (у тому числі іноземного суб`єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво), до якої додається документ, що підтверджує внесення річної плати за ліцензію.

Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії документів, перелік яких встановлений частиною тридцять восьмою цієї статті.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).

При цьому, згідно з частиною дев`ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:

підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;

підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;

суб`єктами господарювання (у тому числі іноземними суб`єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.

Суб`єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують (частина двадцять перша статті 15 Закону №481/95-ВР).

Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:

зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;

місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.

Однак, Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб`єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов`язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб`єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.

Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб`єкт господарювання зобов`язаний отримати ліцензію.

Верховний Суд у постанові від 31.05.2022 у справі №540/4291/20 застосував норми статтей 15, 17 Закону №481/95-ВР у подібних правовідносинах у системному зв`язку із нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України і дійшов до висновку, що зберігання пального нерозривно пов`язане із наявністю у суб`єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб`єкта господарювання обов`язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб`єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов`язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб`єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб`єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб`єкта господарювання місце зберігання пального має ознаки, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України встановлені як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб`єкт не має обов`язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.

Таким чином, для оцінки наявності в діях суб`єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з`ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб`єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Позивачем наголошено, що безпосередньо у висновках акту перевірки відповідачем не вказано про виявлення порушень ТОВ «Мостобуд» вимог частини восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР.

Порядком оформлення результатів документальних перевірок щодо дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, платниками податків - фізичними особами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 14.03.2013 №395 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.04.2013 року за №607/23139; в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - Порядок №395) визначено, що акт документальної перевірки - це службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства.

Пункт 1.5 Порядку №395 визначає, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства.

Згідно із пунктом 1.7 Порядку №395, факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою, з посиланнями на первинні або інші документи, які зафіксовані в обліку та підтверджують наявність зазначених фактів.

Розділом ІІ Порядку встановлено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно:

- чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) діяльності платника податків та операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень;

- зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи з обліку, та інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення;

У висновку акта документальної перевірки зазначається, зокрема, узагальнений опис виявлених перевіркою порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень.

Судом встановлено, що у висновках акту перевірки відсутні посилання на порушення позивачем вимог частини восьмої статті 15 Закону №481/95-ВР.

Так, суд, зокрема врахував пояснення позивача, що наявність у контролюючого органу інформації щодо придбання позивачем дизельного палива підтверджує лише факт придбання такого палива.

Суд зазначає, що факт отримання позивачем пального без отримання ліцензії не є достатнім для висновку, що позивач вчинив правопорушення, за яке встановлена відповідальність нормою абзацу 8 частини другої статті 17 Закону №481/95-ВР. Для цього також слід встановити, чи не має місце зберігання позивачем пального ознак, які згідно з нормами підпунктів 14.1.6, 14.1.6-1 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України виключають визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного».

Також суд зазначає, що постановою Оболонського районного суду міста Києва від 19.11.2021 у справі №756/16226/21 під час розгляду протоколу про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що 19.10.2021 при проведенні документальної планової виїзної перевірки ТОВ "МОСТОБУД" було виявлено порушення директором ТОВ "МОСТОБУД" порядку провадження господарської діяльності без отримання відповідної ліцензії на право провадження такого виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, а саме: зберігання пального в газових балонах без отримання відповідної ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) закрито провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Дослідженням акта перевірки у цій справі, суд встановив, що у ньому зафіксовано обставини придбання позивачем пального у ТОВ «ДІПІ ЕЙР ГАЗ» і міститься посилання на докази, якими підтверджується кількість придбаного пального, його вартість та розрахунки між суб`єктами. Однак, безпосередньо в акті перевірки ГУ ДПС не зазначило, яке місце зберігання пального ним встановлено. Поряд з цим в акті перевірки не відображено і спосіб його зберігання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей). В акті зазначено, про використання орендованих газових балонів для зберігання в них скрапленого газу та його використання на місцях виконання робіт.

Враховуючи, що у спорах про правомірність застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності відповідної ліцензії основним і вирішальним предметом доказування є підтвердження або спростування обставин саме факту здійснення суб`єктом господарювання діяльності зі зберігання пального, а не його придбання, суд вважає, що невстановлення під час перевірки обставин здійснення позивачем діяльності зі зберігання пального, часу цієї діяльності та місця, у якому пальне зберігалося, унеможливлює визнання правомірним застосування штрафних санкцій за зберігання пального без наявності ліцензії.

Крім того, суд звертає увагу, що відповідачем взагалі не обгрунтовано винесення двох однакових за змістом податкових-повідомлень рішень за одне й те ж саме порушення, не надано пояснень за який період були встановлені порушення позивачем, на які контролюючий орган посилається в оскаржуваних рішеннях.

Що стосується вимоги позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд у своїй постанові від 10 червня 2021 року у справі №820/479/18 та у своїй постанові від 10 вересня 2021 року у справі №460/2315/19.

Дослідивши матеріали справи, суд зазначає, що представником позивача на підтвердження понесених витрат позивачем на правничу допомогу надано квитанцію від 21.09.2021 №10 видану адвокатом Харко М.П., однак зазначена квитанція не є належним документом, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат.

У зв`язку з чим суд позбавлений можливості визначити розмір та співмірність витрат на правничу допомогу, пов`язаних із розглядом цієї справи.

В даній справі заявником не надано документів на підтвердження фактично понесених сплачених витрат на правову допомогу адвоката, які б суд мав відшкодувати позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 72-77, 139, 241- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 11.10.2021 №0750570707, №0750550707.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мостобуд» (01033, м. Київ, вул. Паньківська, 5, код ЄДРПОУ 38039364) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) витрати по сплаті судового збору у розмірі 5458 (п`ять тисяч чотириста п`ятдесят вісім гривень) 20 копійок.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.

Повний текст рішення складено та підписано 14.11.2022